При умисному цивiльному правопорушеннi правопоруш-
ник нi прямо, нi евентуальне не переслiдуу мети завдати шкоди,
наприклад, громадяниновi, його праву на недоторканiсть життя
i здоровя, яке порушуу. Усвiдомлюючи соцiальне значення своує
поведiнки та можливi єє наслiдки, правопорушник, не намагауться
єх досягти - вiн намагауться досягти iншого результату, корис-
ного для нього самого.

Для другоє форми вини - необережностi - характерно, що
особа, яка вчиняу правопорушення, передбачала можливiсть на-
стання негативних наслiдкiв своує поведiнки, але легковажно роз-
раховувала на єє вiдвернення або не передбачала можливостi та-
ких наслiдкiв, хоча повинна була або могла єх передбачити. На
вiдмiну вiд кримiнального законодавства, цивiльне розрiзняу прос-
ту i грубу необережностi, що мау значення при визначеннi роз-
мiру вiдшкодування (ст.454 ЦК Украєни). Для розмежування
простоє i грубоє необережностi можна використати вiдоме поло-
ження римського права <нерозумiння того, що всi розумiють>.
При грубiй необережностi особа порушуу елементарнi правила
поведiнки, а тому ступiнь передбачення шкiдливих наслiдкiв
досить великий. При простiй необережностi, навпаки, проти-
правнiсть полягау в порушеннi складних правил, у звязку з чим
ступiнь передбачення наслiдкiв досить малий.

Науково-технiчний прогрес ставить великi вимоги до всiх про-
фесiй i зокрема тих, якi повязанi з використанням особливо
небезпечних приладiв, машин тощо. Необiзнанiсть недопустима
в будь-якiй галузi дiяльностi i де б вона не проявилася, результа-

317

том єє у людська трагедiя. Наше законодавство не знау такоє форми
вини, як необiзнанiсть, хоча потреба в нiй у. При необiзнаностi
особа не виявляу в дiях необхiдних знань, яких вимагау вiдпо-
вiдна професiя. Психологiчний механiзм необережноє вини при
необiзнаностi полягау у тому, що особа усвiдомлюу свою не-
пiдготовленiсть до обраноє нею дiяльностi i не може передбачи-
ти негативнi наслiдки з причини своує некомпетентностi.

У новому законодавствi необхiдно було б передбачити i таку
форму необережностi, як неосвiченiсть. Хоча вона також не впли-
вау на розмiр цивiльноє вiдповiдальностi, але єє iснування у за-
конi було б застереженням для тих, хто усвiдомлюючи свiй низь-
кий професiйний рiвень, береться за роботу, яка потребуу висо-
коє професiйноє квалiфiкацiє.

На вiдмiну вiд кримiнального права, де iснуу презумпцiя (при-
пущення) невинностi, в цивiльному законодавствi передбачено
протилежне правило: <Той, хто заподiяв шкоду, звiльняуться вiд
єє вiдшкодування, коли доведе, що шкоду заподiяно не з його
вини> (ст.440 ЦК Украєни). Припущення вини заподiювача шкоди
вiдноситься до презумпцiй, що можуть бути спростованi, тобто
довiвши свою невиннiсть, заподiювач тим самим спростовуу пре-
зумпцiю, довiвши єє порочнiсть. Якщо в процесi дослiдження
всiх матерiалiв справи не вдалося спростувати цю презумпцiю,
то вона у юридичною пiдставою для висновку про наявнiсть вини
заподiювача шкоди. Презумпцiя вини заподiювача шкоди - одна
з правових форм вираження принципу рiвностi сторiн у цивiль-
ному процесi (щодо складностi доведення).

Отже пiдстава позадоговiрноє вiдповiдальностi - це цивiльне
правопорушення, структурними елементами якого у: шкода, про-
типравнiсть поведiнки, причинний звязок i вина.

4. Вiдповiдальнiсть органiзацiє за шкоду, заподiяну з вини єє
працiвника

Правовою пiдставою позадоговiрноє вiдповiдальностi орга-
нiзацiє у стаття 441 ЦК Украєни, у змiст якоє закладено вимогу
до органiзацiє вiдшкодувати шкоду, завдану з вини єє працiв-
ника при виконаннi ним своєх трудових (службових) обовязкiв.
Згiдно з цiую статтею формулюються загальнi вимоги до вiдпо-
вiдальностi органiзацiй незалежно вiд того, за якою статтею
квалiфiкууться конкретний випадок вiдповiдальностi. Прави-
ло статтi 441 ЦК Украєни про коло осiб, протиправнi й виннi
вчинки яких розглядаються як дiє самоє органiзацiє, у загаль-
ним правилом вiднесення до субуктiв вiдповiдальностi органi-

318

зацiє." Вiдповiдальнiсть органiзацiє за дiє єє працiвникiв випливау
iз сутi органiзацiє як колективного соцiального утворення. Пра-
цiвник при здiйсненнi своєх трудових обовязкiв не виступау
як окремий субукт права - iз сумованих дiй працiвникiв при
здiйсненнi єх трудових (службових) обовязкiв складауться
дiяльнiсть органiзацiє як удиного цiлого.

Встановлюючи вимогу вiдшкодування органiзацiую шкоди,
стаття 441 ЦК Украєни передбачау такi ознаки складу цивiльно-
го правопорушення як пiдстави для вiдшкодування: а) наявнiсть
трудових (службових) звязкiв мiж органiзацiую та працiвником,
з вини якого заподiяна шкода; б) заподiяння шкоди працiвни-
ком при виконаннi ним трудових (службових) обовязкiв. Одно-
часно на вiдповiдальнiсть органiзацiє поширюуться передбаче-
ний статтею 440 ЦК Украєни загальний склад цивiльного право-
порушення. Правовий звязок органiзацiє з працiвником втiлюуть-
ся у трудових вiдносинах незалежно вiд єх характеру - постiйнi,
тимчасовi, сезоннi або виконання iншоє роботи за трудовим до-
говором (частина перша п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду
Украєни вiд 27 березня 1992 р. <Про практику розгляду судами
цивiльних справ за позовами про вiдшкодування шкоди>), у вiдно-
синах членства в кооперативi, громадському обуднаннi чи вiдно-
синах служби (працiвники Служби безпеки Украєни; Мiнiстер-
ства внутрiшнiх справ Украєни i вiйськовослужбовцi Збройних
Сил Украєни). Пiд виконанням трудових обовязкiв необхiдно
розумiти виконання працiвником роботи, обумовленоє при прий-
няттi на роботу або дорученоє йому адмiнiстрацiую, вищестоя-
щим органом разово чи тимчасово на територiє пiдприумства
або поза нею протягом робочого часу. Пiдкреслюючи цю пiдста-
ву, названа Постанова Пленуму Верховного Суду Украєни вка-
зуу: <...якщо шкода завдана ним у звязку з виконанням трудо-
вих обовязкiв>. У свою чергу дiє працiвника (хулiганство, бiйки,
пустощi тощо), якi за своєм змiстом не випливають з його стано-
вища працiвника даноє органiзацiє, хоча вчиненi пiд час вико-
нання ним своєх трудових обовязкiв, не тягнуть за собою вiдпо-
вiдальностi органiзацiє. Вiдшкодування здiйснюуться самим пра-
цiвником на загальних пiдставах позадоговiрноє вiдповiдальностi.

При визначеннi протиправноє поведiнки працiвника необхiд-
но врахувати, що загальна заборона, яка передбачена в статтi

Хоча названа норма мiститься у системi зобов язань, що вини-
кають внаслiдок заподiяння шкоди, однак єє загальнi положення
поширюються на договiрну вiдповiдальнiсть органiзацiє.

319

<чи и,л. Украєни, поширюуться на органiзацiє, але втiлюуться в кон-
кретних обовязках працiвника. Тому протиправною вважауться
дiяльнiсть працiвника, яка порушуу умови i порядок здiйснення
ним своєх трудових обовязкiв. Бездiяльнiсть - це невиконання
працiвником обсягу роботи, обумовленоє трудовим договором, пев-
ними правилами, iнструкцiую тощо. Наведемо два приклади. За
розпорядженням керуючого вiддiлом держгоспу працiвник i. спа-
лював солому на площi, що межувала з лiсовими угiддями. В ре-
зультатi знехтування правилами пожежноє безпеки (спалювання про-
водилось при сильному вiтрi), вогонь перемiстився на лiс, внаслi-
док чого лiсгоспу заподiяно матерiальну шкоду. Другий випадок.
Залишена пiд час операцiє марлева серветка стала причиною ново-
го захворювання пацiунта С., що викликало другу операцiю. Усе
це призвело до iнвалiдностi другоє групи. Такий наслiдок стався
тому, що медпрацiвники не дотримувались загальнообовязкових
правил пiдрахування матерiалiв, iнструментiв до i пiсля операцiє.

У наведених прикладах протиправна поведiнка працiвникiв зна-
ходилася у причинному звязку з виконанням ними трудових
обовязкiв, а тому вiдповiдальнiсть за заподiяну ними шкоду слiд
покласти на органiзацiю.

Пiдставою вiдповiдальностi органiзацiє у не лише вина єє керiв-
ного органу, а й будь-якого працiвника, який пiд час виконання
своєх трудових обовязкiв заподiяв шкоду. Згiдно з статтею 441
органiзацiя вiдповiдау за шкоду, заподiяну єє працiвником у будь-
якiй сферi дiяльностi: господарськiй, культурно-освiтнiй, охоро-
ни здоровя, управлiнськiй та iн. Спецiальний склад правопору-
шення необхiдний при вiдповiдальностi за статтями 442 i 443
ЦК Украєни.

Органiзацiя, що вiдшкодувала шкоду потерпiлому, може звер-
нутися з регресивною вимогою до працiвника, з вини якого за-
подiяна шкода; розмiр стягнення визначауться законодавством,
яке регулюу вiдносини працiвника з органiзацiую (статутом ко-
оперативу, статутом громадського обуднання тощо).

5. Вiдповiдальнiсть за шкоду, заподiяну незаконними дiями
державних i громадських органiзацiй, а також службових осiб

Вiдповiдно до статтi 442 ЦК Украєни шкода, заподiяна грома-
дяниновi незаконними дiями державних i громадських органi-
зацiй, а також службових осiб при виконаннi ними службових
обовязкiв у галузi адмiнiстративного управлiння, вiдшкодовууться
на загальних пiдставах (ст.440 i 441 цього кодесу), якщо iнше не
передбачено законом. За шкоду, заподiяну такими дiями органi-

320

зацiям, вiдповiдальнiсть настау в порядку, встановленому зако-
ном. Як окремий випадок позадоговiрноє вiдповiдальностi стат-
тя 442 передбачау спецiальнi пiдстави вiдповiдальностi, що вiдоб-
ражають характер протиправних дiй i конкретизацiю субукта,
що єх безпосередньо вчиняу. Ними у: а) заподiяння шкоди неза-
конними дiями в галузi адмiнiстративного управлiння; б) запо-
дiяння шкоди дiями службовоє особи.

Адмiнiстративна дiяльнiсть як функцiя регiональних органiв
державного управлiння здiйснюуться за допомогою владних од-
ностороннiх приписiв - адмiнiстративних актiв. Пiд адмiнiстра-
тивним актом необхiдно розумiти такi владнi дiє органiв управ-
лiння, що здiйснюються в процесi виконавчо-розпорядчоє дiяль-
ностi, виражають єх волю i спрямованi на встановлення правил
поведiнки органiзацiй, кооперативiв, службових осiб i громадян,
якi не знаходяться в єх безпосередньому пiдпорядкуваннi. Влас-
не, публiчний характер акту - це те, що у iстотним для дiє у
галузi адмiнiстративного управлiння.

Адмiнiстративнi акти - це не лише документи iндивiдуально-
го характеру (постанови, рiшення, розпорядження та iн.). Юри-
дичнi наслiдки здатнi викликати адмiнiстративнi акти, вираженi
у будь-якiй формi (письмово, усно, конклюдентними дiями). Тому
для вiдповiдальностi на пiдставi статтi 442 ЦК Украєни не мау
значення, в якiй обуктивнiй формi вiдображауться державно-
владний припис. Ним можуть бути як письмовi акти iндивiду-
ального характеру, так i уснi розпорядження, а також безпосе-
реднi дiє при застосуваннi заходiв примусу (примусове вилучен-
ня, застосування фiзичноє сили, зброє тощо).

Дiє у сферi адмiнiстративного управлiння (адмiнiстративнi акти)
вправi вчиняти не будь-якi працiвники державних органiв i гро-
мадських обуднань, а лише тi з них, якi у службовими особами.
Вiдповiдно до статтi 442 ЦК Украєни це особи, якi в силу свого
службового стану (займаноє посади) або окремого доручення
надiленi у певнiй сферi адмiнiстративноє дiяльностi владними
повноваженнями щодо невизначеного кола осiб, тобто осiб, якi
не знаходяться в єх безпосередньому пiдпорядкуваннi, дiяльнiсть
яких носить публiчний характер. Дiє представника влади у обо-
вязковими для виконання, i в необхiдних випадках вони мо-
жуть бути забезпеченi примусовими заходами. Будь-яка службо-
ва особа мау право давати обовязковi розпорядження, проте цi
повноваження не виходять за межi даного вiдомства i поширю-
ються лише на пiдпорядкованих йому працiвникiв.

Наступною пiдставою вiдповiдальностi згiдно з статтею 442
ЦК Украєни у незаконнiсть дiй при виконаннi службових обо-

11 6-257

321

в илк.11>. лужоивими вважаються такi дiє, з яких складауться
адмiнiстративний акт. Це дiє, вчиненi службовою особою при
виконаннi покладених на неє державно-владних функцiй. По-
рушення порядку та умов здiйснення цих функцiй складау не-
законнiсть дiй службовоє особи. Прикладом здiйснення такого
характеру дiй може бути наступна справа. Громадянин К. єхав
на своуму <Запорожцi> вулицею мiста i був зупинений авто-
iнспектором мiського вiддiлу внутрiшнiх справ. Сiвши в маши-
ну, автоiнспектор наказав громадяниновi К. сприяти йому в
затриманнi порушника правил дорожнього руху водiя автома-
шини <ЗiЛ>. Щоб наздогнати порушника, громадянин К. по-
винен був пiдвищити швидкiсть. На поворотi шосе з гальковим
покриттям вiн не справився з управлiнням, внаслiдок чого ав-
томашина вдарилась у скелю, що нависала над дорогою. В ре-
зультатi аварiє машина одержала значне пошкодження. Грома-
дянин К. звернувся з позовом про стягнення з мiського вiддiлу
внутрiшнiх справ суми вiдшкодування, що становить вартiсть
ремонту автомашини. Справа неодноразово розглядалася рiзни-
ми судовими iнстанцiями, кожна з яких пiдтримувала рiшення
народного суду, яким у позовi громадяниновi К. було вiдмов-
лено з тих мотивiв, що в мiсцi аварiє допустима швидкiсть руху
машин була у межах ЗО км/год, а позивач єхав набагато швид-
ше, до чого iнспектор його не зобовязував. Надалi всi цi рiшення
були опротестованi. В протестi була звернена увага на тi моти-
ви, якi допустили судовi iнстанцiє. Одним iз мотивiв вiдмови
був той факт, що машина не виходила з володiння власника.
Дiйсно, машина не вибула з володiння громадянина К. Однак
держiнспектор в автомашинi усвiдомлював, що виконати його
наказ - наздогнати автомашину <ЗiЛ> на машинi <Запорожець>
громадянин К. мiг, тiльки застосувавши пiдвищену швидкiсть
руху. Отже, виконуючи розпорядження представника органiв
влади, громадянин К. дiяв в особливих умовах. Суд першоє
iнстанцiє, розглядаючи справу, не взяв до уваги цей факт i не
дав йому належноє оцiнки. У даному випадку необхiдно було
враховувати, що громадянин К. дiяв не за своую волею, а вико-
нував розпорядження iнспектора.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85