Так, при
перевезеннi вантажу в супроводi провiдника всi заходи щодо за-,
безпечення схоронностi вантажу, крiм перевiзника, повинен вжи-
вати й провiдник, але i в цьому разi пошкодження вантажу може
статись внаслiдок сильного поштовху вагона локомотивом, тобто
з вини перевiзника, проте це слiд документально довести.

Випадки, коли вину перевiзника в несхоронностi вантажу по-
винен доводити вiдправник або одержувач, не завжди однотипнi,
в них проявляуться й специфiка окремих видiв перевезення

210

(ст.192, 193 Статуту внутрiшнього водного транспорту, ст.178 Ко-
дексу торговельного мореплавства, ст.134 Статуту автомобiль-
ного транспорту). Не виключена можливiсть, що, наприклад, у
псуваннi вантажу винними у частково i вiдправник, i перевiзник,
i одержувач. Тодi збитки вiд псування розподiляються мiж ними
пропорцiйно ступеню єх вини за принципом змiшаноє вiдповi-
дальностi (ст.211 ЦК Украєни).

При морських перевезеннях вантажу перевiзник не вiдповiдау
за втрату, нестачу чи його пошкодження, якщо доведе, що вони
сталися внаслiдок дiй або упущень капiтана, iнших осiб судно-
вого екiпажу i лоцмана у судноводiннi або управлiннi судном
(навiгацiйнi помилки). Морським правом бiльшостi зарубiжних
краєн також передбачено правило про звiльнення перевiзника
вiд вiдповiдальностi за навiгацiйнi помилки, тобто виннi дiє. Однак
воно не стосууться наших внутрiшнiх (каботажних) перевезень.
За втрату, нестачу i пошкодження вантажу, викликанi дiями та
упущеннями вже зазначених осiб при прийомнi, завантаженнi,
розмiщеннi, зберiганнi, вивантаженнi або здачi вантажу (ко-
мерцiйнi помилки), перевiзник несе вiдповiдальнiсть на загаль-
них засадах, тобто за наявностi вини (ст.176, 177 Кодексу торго-
вельного мореплавства).

Розмiри вiдповiдальностi перевiзника за втрату, нестачу, псу-
вання чи пошкодження вантажу визначенi транспортними ста-
тутами (кодексами), а щодо автомобiльних перевезень також стат-
тею 363 ЦК Украєни. Зокрема, автотранспортна органiзацiя вiдпо-
вiдау: 1) в разi втрати або нестачi вантажу i багажу - в розмiрi
вартостi вантажу i багажу, який втрачено чи якого не вистачау;

2) в разi пошкодження вантажу або багажу - в розмiрi суми, на
яку зменшилась його вартiсть; 3) в разi втрати вантажу або бага-
жу, зданого до перевезення з оголошенням його цiнностi,- в
розмiрi оголошеноє цiнностi вантажу або багажу, якщо не буде
доведено, що вона нижче дiйсноє його вартостi.

Якщо внаслiдок пошкодження, за яке автотранспортна орга-
нiзацiя несе вiдповiдальнiсть, якiсть вантажу або багажу змiни-
лась настiльки, що вiн не може бути використаний за прямим
призначенням, одержувач вправi вiдмовитись вiд вантажу i ви-
магати вiдшкодування за його втрату. Коли втрачений вантаж
буде згодом знайдено, одержувач мау право вимагати видачi йому
цього вантажу чи багажу, повернувши вiдшкодування, одержане
за його втрату або нестачу.

Майже аналогiчно вирiшувалось питання про розмiри вiдповi-
дальностi перевiзника за втрату, нестачу або пошкодження ван-
тажу й на iнших видах транспорту (ст.151 Статуту залiзниць,

211

ст.179 Кодексу торговельного мореплавства, ст.93 Повiтряного
кодексу Украєни, ст.195 Статуту внутрiшнього водного транс-
порту).

При втратi чи нестачi вантажу перевiзник, крiм вiдшкодуван-
ня дiйсноє вартостi або оголошеноє цiнностi вантажу, повертау
плату за перевезення, одержану за втрачений вантаж, якщо вона
не входила у цiну цього вантажу. В разi використання вантажу
залiзницею для своєх потреб вона вiдшкодовуу вартiсть вантажу
в подвiйному розмiрi.

Вiдповiдно до частини третьоє статтi 13 Закону Украєни <Про
транспорт> пiдприумства транспорту вiдповiдають за втрату, не-
стачу, псування i пошкодження прийнятого для перевезення ван-
тажу та багажу у розмiрi фактичноє шкоди, якщо вони не дове-
дуть, що втрата, нестача, псування або пошкодження сталися не
з єх вини.

Отже, обсяг вiдповiдальностi перевiзника за втрату, нестачу,
псування або пошкодження вантажу тепер розширено, адже крiм
вартостi втраченого, зiпсованого вантажу i вартостi нестачi, а
також вiдповiдноє суми перевiзноє плати, з нього можуть бути
стягнутi й iншi фактичнi збитки, яких зазнав одержувач. Однак
ця вiдповiдальнiсть залишауться обмеженою, бо неодержанi до-
ходи в цих зобовязаннях не вiдшкодовуються.

Як зазначалось ранiше, перевезення вантажу морським транс-
портом повязане з рiзними непередбаченими обставинами (не-
безпеками й випадковостями), що нерiдко завдають шкоди суд-
ну чи вантажу. iнодi треба навмисно вдаватись до витрат або
пожертв, щоб врятувати судно й решту вантажу (наприклад, ви-
кинути за борт вантаж, який сам загорiвся). Такi збитки можуть
бути визнанi загальною чи окремою аварiую.

Вiдповiдно до статтi 277 Кодексу торговельного мореплавства
загальною аварiую визнаються збитки, яких зазнають внаслiдок
надзвичайних витрат i пожертв, здiйснених з намiром i розумно
для рятування судна, фрахта i вантажу вiд спiльноє для них небез-
пеки. Так, до загальноє аварiє вiдносяться збитки, заподiянi судну
або вантажу навмисною посадкою судна на мiлину або гасiнням
пожежi на суднi тощо. Перелiк обставин, за яких збитки можуть
бути загальною аварiую, визначено в статтях 279 та 280 Кодексу
торговельного мореплавства. Загальна аварiя розподiляуться мiж
судном, фрахтом i вантажем вiдповiдно до єхньоє вартостi. Про-
порцiйний розподiл загальноє аварiє мiж учасниками перевезення
застосовууться й у тому разi, коли небезпека, що викликала над-
звичайнi витрати або жертви, виникла з вини одного з учасникiв
договору морського перевезення чи третьоє особи.

212

Проте зазначений розподiл не позбавляу учасникiв загальноє
аварiє права на стягнення з вiдповiдальноє особи понесених
збиткiв (ст.281 Кодексу торговельного мореплавства). Для цього
спочатку встановлюуться наявнiсть загальноє аварiє. Розрахунок
єє розподiлу (диспаша) проводиться за заявою зацiкавлених осiб
диспашерами, якi володiють знаннями та досвiдом у галузi морсь-
кого права. За складення диспашi береться збiр. Розмiр його
включауться в диспашу i розподiляуться мiж усiма зацiкавлени-
ми особами пропорцiйно часткам єхньоє участi у загальнiй аварiє.

Витрати та пожертви, що не мають ознак загальноє аварiє, ви-
знаються окремою аварiую. До неє вiдносяться: збитки й втрати,
понесенi судном або вантажем внаслiдок продовження трива-
лостi рейсу (вiд простою, змiни цiн тощо); вартiсть викинутого
за борт вантажу, який самозайнявся, чи вантажу, що перевозив-
ся на суднi всупереч правилам i звичаям торговельного море-
плавства, та iншi (ст.294, 295 Кодексу торговельного мореплав-
ства). Окрема аварiя не пiдлягау розподiловi мiж судном, фрах-
том i вантажем. Збитки несе або той, хто єх потерпiв, або той, на
кого падау вiдповiдальнiсть за єх заподiяння.

Перевiзник несе вiдповiдальнiсть за прострочення поставки ван-
тажу, якщо не доведе, що прострочення сталося не з його вини
(частина друга ст.364 ЦК Украєни). Вiдповiдальнiсть за простро-
чення настау у формi неустойки (штрафу), розмiр якоє залежить
вiд перевiзноє плати i тривалостi прострочення. Так, на залiз-
ничному транспортi цей штраф сплачууться у розмiрах вiд 15 до
75%, внутрiшньоводному - вiд 10 до 50%, повiтряному - вiд 5
до 50% плати за перевезення (ст.153 Статуту залiзниць, ст.188
Статуту внутрiшнього водного транспорту, ст.94 Повiтряного
кодексу Украєни). За прострочення в доставцi вантажу при
мiжмiських перевезеннях автотранспортнi органiзацiє сплачують
одержувачам штраф у розмiрi 12% перевiзноє плати за кожну
добу прострочення, але не бiльше 60% цiує плати (ст.138 Статуту
автомобiльного транспорту).

За договором на перевезення вантажу у прямому змiшаному
сполученнi вiдповiдальнiсть за прострочення несе перевiзник того
виду транспорту, з вини якого затримано доставку вантажу. Проте
вимога щодо сплати штрафiв за прострочення предявляуться до
перевiзника, який здау вантаж одержувачевi у пунктi призна-
чення.

Якщо прострочення у доставцi вантажу призвело до його псу-
вання чи загибелi, то перевiзник, крiм неустойки за прострочен-
ня, повинен вiдшкодувати заподiянi ним збитки у межах вартостi
зiпсованого або втраченого вантажу i перевiзноє плати, що на нього

213

припадау. iншi збитки, що виникли в одержувача внаслiдок про-
строчення доставки вантажу, перевiзник не вiдшкодовуу.

Транспортними статутами (кодексами) передбачауться майно-
ва вiдповiдальнiсть вiдправникiв та одержувачiв за неналежне
виконання обовязкiв, якi передують чи необхiднi для укладен-
ня договору перевезення конкретного вантажу або завершують
перевiзний процес. Наприклад, за неправильне зазначення у на-
кладнiй найменування вантажу або за предявлення вантажу, який
заборонено до перевезення чи потребуу особливих запобiжних
заходiв, з вiдправника стягуються штраф i заподiянi перевiзни-
ковi збитки (ст.155 Статуту залiзниць, ст.198 Статуту внутрiш-
нього водного транспорту). Вiдправник та одержувач вiдповiда-
ють за простiй вагонiв або iнших транспортних засобiв, поданих
пiд навантаження чи розвантаження. Вони звiльняються вiд спла-
ти штрафу за простiй, якщо вiн був викликаний стихiйними яви-
щами, аварiую на пiдприумствi, а також у разi подачi залiзницею
вагонiв (контейнерiв) у кiлькостi, що перевищуу максимальну
переробну технiчну здатнiсть пунктiв навантаження або розван-
таження в одержувача чи вiдправника (ст.158 Статуту залiзниць,
ст.144 Статуту автомобiльного транспорту).

За пошкодження вагонiв (суден) вiдправник або одержувач
сплачують штраф: на залiзничному транспортi у розмiрi пяти-
кратноє, на рiчковому - трикратноє вартостi ремонту пошкод-
жених (втрачених) частин, а також вiдшкодовують збитки, по-
несенi перевiзником внаслiдок пошкодження рухомого складу,
перевантаження вантажу на iнший засiб (ст.162 Статуту залiз-
ниць, ст.203, 204 Статуту внутрiшнього водного транспорту).

Пiсля прибуття вантажу до пункту призначення вiдповiдальнiсть
перед перевiзником за одержання конкретного вантажу несе одер-
жувач. Однак вiн може перекласти на вiдправника всi суми
штрафiв, зборiв та збиткiв, якi сплаченi перевiзниковi внаслiдок
неправильних дiй вiдправника по даному перевезенню (ст. 164 Ста-
туту залiзниць, ст.205 Статуту внутрiшнього водного транспорту).

5. Договiр буксирування

На морському та внутрiшньоводному видах транспорту пере-
мiщення суден, плотiв або iнших плавучих обуктiв може здiйсню-
ватись шляхом єх буксирування, тобто застосування до них зов-
нiшньоє тяги, а також методом штовхання. Найчастiше обукта-
ми буксирування у баржi з рiзними вантажами i плоти з лiсопро-
дукцiую. Володiльцi плотiв - це органiзацiє, якi сплавляють лiс,
а суден i барж - органiзацiє чи громадяни, яким вони належать

214

на правi власностi або повного господарського вiдання. Букси-
рувальниками виступають пароплавства (при здiйсненнi буксир-
них операцiй в портах) та порти, що надiленi правами юридич-
ноє особи.

Буксирування здiйснюуться в основному на договiрних заса-
дах. Договiр не укладауться тiльки тодi, коли буксир, судно
(обукт), яке буксирууться, мають один порт приписки.

За договором буксирування власник одного судна зобовязууть-
ся за винагороду буксирувати iнше судно або iнший плавучий
обукт на певну вiдстань або протягом вiдповiдного часу, або
для виконання якогось маневру (ст.222 Кодексу торговельного
мореплавства, ст.126 Статуту внутрiшнього водного транспор-
ту). Отже, договiр буксирування взаумний та сплатний. На мор-
ському транспортi договiр буксирування може укладатись як в
уснiй, так i в письмовiй формах. Так, договiр портового букси-
рування може укладатись в уснiй формi (ст.229 Кодексу торго-
вельного мореплавства). Проте угоди про укладення обовязкiв
по управлiнню буксируванням на капiтана судна-буксира мож-
на доводити виключно письмовими доказами.

Договори рiчкового буксирування завжди укладаються в пись-
мовiй формi (ст.128 Статуту внутрiшнього водного транспорту).
При предявленнi плоту або судна до буксирування його воло-
дiлець подау накладну, а пароплавство видау йому квитанцiю.
Буксирування плотiв морським шляхом здiйснюуться за коноса-
ментом.

За договором буксирування кожна сторона повинна завчасно
привести своу судно (обукт) у такий стан, при якому можливе
буксирування. Володiлець буксира не вiдповiдау за недолiки сво-
го судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявленi за умови
належноє турботливостi (прихованi недолiки). Пароплавство по-
винно перевiрити придатнiсть судна чи плоту до буксирування.
Це мау бути пiдтверджено сторонами в технiчному актi (ст.132
Статуту внутрiшнього водного транспорту). Буксирувальник зо-
бовязаний буксирувати судно або iнший плавучий обукт на пев-
ну вiдстань чи протягом даного часу, або для виконання певного
маневру, вiдповiдно друга сторона за це сплачуу винагороду.

Питання вiдповiдальностi за шкоду, заподiяну суднам i майну,
що на них перебувау пiд час буксирування, вирiшууться залежно
вiд того, капiтан якого судна керуу буксируванням. Отже, за
вiдсутностi iншоє угоди сторiн вiдповiдау володiлець того судна,
капiтан якого управляв буксируванням, оскiльки вiн не доведе
вiдсутностi своує вини (ст.225, 226 Кодексу торговельного мо-
реплавства). При буксируваннях в льодових умовах дiу презумп-

215

цiя невинностi буксирувальника (ст.224 Кодексу торговельного
мореплавства). Можлива й змiшана вiдповiдальнiсть сторiн за
наявностi єх обопiльноє вини. За договором рiчкового буксиру-
вання екiпаж судна або плоту, що буксируються, в оперативно-
му вiдношеннi пiдпорядковууться капiтану буксира, згiдно з цим
пароплавство вiдповiдау за шкоду, заподiяну володiльцю судна
(плоту). Воно звiльняуться вiд вiдповiдальностi, якщо доведе,
що шкода заподiяна, а деревина була розкидана i не могла бути
зiбрана внаслiдок обставин, якi воно не могло вiдвернути та усу-
нення яких вiд нього не залежало (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85