Однак практична правова дiяльнiсть не мау i не може
мати свого самостiйного предмета, не мау такого предметного
змiсту, який би давав єй можливiсть iснувати поза iншими сус-
пiльними вiдносинами.
З урахуванням цього i повинен простежуватися механiзм ре-
алiзацiє норм права, спiввiдношення суспiльних та правових
вiдносин. Не iснуу <чисто> юридичних вiдносин, право не може
створювати суспiльнi вiдносини, якi спершу виступають тiльки
як юридичнi, а потiм наповнюються фактичним змiстом.
Оскiльки практично правова дiяльнiсть не мау свого власного
предметного змiсту, то правовi вiдносини - це суспiльнi вiдно-
сини, урегульованi правом. В результатi правовоє регламентацiє
нiяких нових вiдносин не виникау, бо правовiдносини поза кон-
кретними суспiльними вiдносинами iснувати не можуть. Таким
чином, називаючи вiдносини правовими, ми, перш за все, даумо
Див.: Курс советского гражданского процессуального права. М., 1981. Т. 1.
С.190.
2 Див.: Мозолин В. П. О гражданско-процессуальном правоотношении Н Со-
ветское государство й право. 1955. № 6. С. 52.
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 51
не змiстовну, а функцiональну характеристику вiдносин, тобто
вказуумо, що на них мали вплив правова дiя, впорядкування.
Отже, все це дозволяу констатувати, що цивiльнi процесу-
альнi правовiдносини - це суспiльнi вiдносини, якi регулюють-
ся нормами цивiльного процесуального права. Разом з тим та-
кий пiдхiд до поняття цивiльних процесуальних вiдносин, єх ха-
рактеристики не може бути повним. Вiн тiльки вказуу механiзм
реалiзацiє права через правовiдносини. Однак крiм цього важ-
ливо визначити, хто у носiум субуктивного права, визначити
мiсце та час виникнення та виконання прав та обовязкiв для
конкретних осiб. Дiйсно, будь-якi правовiдносини, в тому числi
i цивiльнi процесуальнi, фiксують коло осiб, на якi поширюуться
дiя правових норм, закрiплюють конкретну поведiнку, яка по-
винна бути чи може бути здiйснена, субуктивнi права та обо-
вязки субуктiв.
Таке трактування правовiдносин вiдображау той факт, що
предметом безпосереднього правового регулювання завжди у
суспiльнi вiдносини визначеного виду. Вирiшальна конститутив-
на риса правовiдносин полягау i в тому, що вони виражають iнди-
вiдуалiзований суспiльний звязок мiж конкретними персонiфiко-
ваними особами. Так, скажiмо, цивiльне процесуальне право не
регулюу суспiльнi вiдносини взагалi, воно дiу безпосередньо на
поведiнку суду, сторiн, третiх осiб, прокурора та iнших субуктiв
у сферi цивiльного судочинства. Розумiння правовiдносин як кон-
кретних вiдносин дозволяу глибше зрозумiти єх роль у механiзмi
правового регулювання. На основi правових норм повиннi скла-
датися правовi звязки мiж особами, якi мають iндивiдуалiзова-
ний характер. Неврахування цього призводить, наприклад, до
формулювання концепцiє, яка зводить правоохоронну дiяльнiсть
держави до юридичних обовязкiв. Внаслiдок такого пiдходу в
процесуальнiй лiтературi дискутууться питання про те, перед ким
суд несе обовязок винесення рiшення.
Однi автори стверджують, що винести рiшення - обовязок
суду як перед державою, так i перед сторонами. iншi доводять,
що суд несе такий обовязок тiльки перед державою. Деякi вва-
жають, що суд несе обовязок без адресата.
Наведенi пiдходи не досить обгрунтованi. Тiльки на перший
погляд здауться, що дана концепцiя служить змiцненню правопо-
1 Див.: Гурвич М. А. Судебное решение. М., 1976. С. 11-13.
52 Глава IV
рядку та охоронi прав громадян. Насправдi ж досягауться проти- ;
лежний ефект: визнання того, що суд несе обовязок винести рiшен-1
ня перед державою, народом i т. д., знiмау з нього вiдповiдальнiсть.
Обовязок перед державою чи народом взагалi обертауться без-
вiдповiдальнiстю. Права громадян тим самим нiвелюються, i ста-
ють маревом обовязки суду. В дiйсностi право громадянина вима-
гати судового захисту своєх прав та iнтересiв, що охороняються
законом, кореспондууться конкретним органам правосуддя, якi
можуть розглядати та вирiшувати цивiльнi справи, а тому i обовя-
зок винести рiшення суд повинен нести тiльки перед сторонами.
Далi слiд звернути особливу увагу на таку конститутивну оз-
наку цивiльних процесуальних вiдносин, як та, що вони являють
собою не тiльки iндивiдуалiзований, але й правовий звязок мiж
субуктами на основi норм права та через єх субуктивнi права i обо-
вязки. Тiльки такою мiрою, в якiй вiдповiднi особи виступають як
носiє субуктивних прав та обовязкiв, вони вiдносяться один до
одного як учасники цивiльних процесуальних правовiдносин.
Дана характеристика цивiльних процесуальних правовiдносин
дуже важлива. Перш за все, судочинство в цивiльних справах -
це така дiяльнiсть, яка суворо урегульована правом. Тому iнколи
стверджують, що цивiльнi процесуальнi правовiдносини iснують
тiльки в формi правових вiдносин. Це вiрно лише в тому розумiннi,
що для виникнення процесуальних правовiдносин завжди необ-
хiдно, щоб iснували норми права, якi передбачають данi право-
вiдносини, що не властиве, наприклад, цивiльному законодавству.
Стаття 4 ЦК вказуу, що цивiльнi права та обовязки виникають з
пiдстав, передбачених законодавством, а також з дiй громадян i
органiзацiй, якi хоч i не передбаченi законом, але в силу загальних
начал i змiсту цивiльного законодавства породжують цивiльнi
права i обовязки. На вiдмiну вiд цього цивiльне процесуальне за-
конодавство передбачау зовсiм iнше правило. В статтi 1 ЦПК за-
жрiплена норма, вiдповiдно до якоє порядок провадження цивiль-
них справ у судах Украєни визначауться тiльки кодексом.
Для здiйснення завдань цивiльного судочинства ст. 1 ЦПК мау
глибокий змiст, бо в нiй закрiпленi високозначущi характеристики
правосуддя в цивiльних справах. Єх можна звести до такого: законо-
давство в цивiльному судочинствi повинно забезпечити однаковi
умови судовоє дiяльностi при здiйсненнi правосуддя в цивiльних
справах, тим самим домагатися реалiзацiє права на судовий захист,
демократичноє iдеє рiвного та удиного для всiх громадян суду.-
Цивiльнi процесуальнi правовiдносини 53
У цивiльному судочинствi закрiплений дозвшьний спосiб пра-
вового регулювання процесуальних вiдносин, тобто такий спосiб,
при якому в данiй сферi вiдносин дозволено лише те, що прямо
закрiплено нормативними актами.
Данi характеристики мають не тiльки значення теоретичних
формул, але й значення практичних аксiом, без яких немислима
законнiсть судовоє дiяльностi. В пунктi 1 постанови Пленуму Вер-
ховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про практику
застосування судами процесуального законодавства при розглядi
цивiльних справ по першiй iнстанцiє> iз змiнами, внесеними по-
становою Пленуму вiд 25 грудня 1992 р. № 13, звертауться увага
судiв на.необхiднiсть додержання встановленого порядку провад-
ження в цивiльних справах, розгляду кожноє цивiльноє справи у
точнiй вiдповiдностi iз законом.
Механiзм правового регулювання в сферi цивiльного судо-
чинства при дозвiльному способi правового регулювання харак-
теризууться також i тим, що в цивiльному процесi не допускауться
фактична процесуальна дiяльнiсть. Окремi вченi припускають
можливiсть так званоє фактичноє процесуальноє дiяльностi, ос-
кiльки в законi передбачити все неможливо. Як приклади наво-
дяться випадки, коли всупереч статтям 137-139 ЦПК приймауть-
ся заява про порушення справи, а недолiки у заявi виявляються
вже пiсля єє прийняття суддею. Вони вважають, що недолiки зая-
ви мають бути виправленi пiсля єє прийняття, а в цьому випадку
обирауться не передбачена цивiльним процесуальним кодексом,
тобто фактична процесуальна форма додатковоє позовноє заяви.
Таке судження у спiрним.
У наведених прикладах мова не може йти про недолiки у чин-
ному законодавствi та необхiдностi єх усунення, а вказанi дiє для
цивiльного процесуального права i для конкретноє цивiльноє
справи взагалi юридичне байдужi, в них немау нiякоє необхiд-
ностi. Помилки, якi допущенi суддею пiд час прийому заяви, нiяк
не впливають на можливiсть розгляду справи по сутi i можуть
бути виправленi при пiдготовцi цивiльноє справи в передбачених
для неє процесуальних формах у судовому засiданнi чи в рiшеннi
суду. Але при цьому, природно, про фактичну процесуальну
дiяльнiсть мова йти не може.
i Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в кримiнальних та
цивiльних справах // Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни. 1995.
№1.С.402. ;.. . - --
54 Глава IV
Такi висновки знаходять пiдтвердження в п. З постанови Пле->5
нуму Верховного Суду Украєни вiд 21 грудня 1990 р. № 9 <Про
практику застосування судами процесуального законодавства при
розглядi цивiльних справ по першiй iнстанцiє>. Як пояснено в цьо-
му пунктi, якщо порушення правил статей 137-139 ЦПК виявленi.
при розглядi справи, вони усуваються в ходi судового розгляду.
Таким чином, можна зробити висновок, що цивiльнi проце-
суальнi вiдносини - це виникаючi на основi норм цивiльного
процесуального права iндивiдуалiзованi суспiльнi звязки мiж
судом, що вершить правосуддя, державними виконавцями та
учасниками цивiльного процесу, якi характеризуються наявнiстю
юридичних прав i обовязкiв, що забезпечують правильний i
швидкий розгляд, вирiшення цивiльних справ, а також виконан-
ня винесених рiшень.
У теорiє цивiльного процесуального права крiм поняття ци-
вiльних процесуальних правовiдносин довгий час дискутууться
питання про те, скiльки правовiдносин виникау в конкретнiй
цивiльнiй справi. Окремi процесуалiсти вважають, що в цивiль-
ному процесi виникау одна удина багатосубуктна цивiльна про-
цесуальна правовiдносина, яка розвивауться пiд час судовоє
дiяльностi. Найбiльш поширена думка, що в цивiльному процесi
виникау система правовiдносин, яка складауться з правовiдносин
типу <суд - позивач>, <суд - вiдповiдач> i т. д., що правовiдно-
син у справi стiльки, скiльки учасникiв процесу.
Теорiя удиноє цивiльноє процесуальноє правовiдносини без-
пiдставна. У процесi розгляду цивiльноє справи виникау ряд пра-
вовiдносин, якi взаумоповязанi та взаумообумовленi, хоча за
своєм змiстом самостiйнi, бо єм притаманний комплекс цивiльних
прав та обовязкiв, специфiчний склад субуктiв, пiдстав i часу єх
виникнення та припинення.
Отже, цивiльнi процесуальнi правовiдносини завжди являють
собою систему конкретних, iндивiдуалiзованих правових звязкiв,
якi розвиваються пiд час руху цивiльноє справи вiд єє виникнен-
ня й винесення рiшення до перегляду незаконних постанов i ви-
конавчого провадження.
Оскiльки всi учасники цивiльного процесу вступають у пра-
вовiдносини, як правило, з судом, то схематично система про-
Див.: Постанови Пленуму Верховного Суду Украєни в кримiнальних та
цивiльних справах // Бюлетень законодавства i юридичноє практики Украєни. 1995.
№1,С.403;
___________Цивiльнi процесуальнi правовiдносини
цесуальних правовiдносин у судi першоє iнстанцiє виглядау та-
ким чином:
-> Вiдповiдач
<Позивач
!-ч.;(.
Третi особи
П|3едставники сторiн
:є! та третiх осiб <-
Свiдки
Перекладачi
Органи державного
управлiння
Прокурор
> Експерти
Представники громадських
органiзацiй та трудових
колективiв


2. Передумови виникнення цивiльних
процесуальних правовiдносин
[ля виникнення цивiльних процесуальних правовiдно-
син необхiднi певнi передумови. До них, як правило, вiдносять:
1) норми цивiльного процесуального права; 2) процесуальну пра-
воздатнiсть; 3) юридичнi процесуальнi факти.
Норми цивiльного процесуального права - це загальнi пра-
вила поведiнки, сформульованi як владнi велiння, спрямованi на
регулювання вiдносин, що складаються в звязку iз здiйсненням
правосуддя в цивiльних справах. Норми цивiльного процесуаль-
ного права мають загальний характер, у них знаходить вира-
ження загальний варiант взаумноє поведiнки суду та iнших учас-
никiв процесу, який найбiльш повно вiдповiдау iнтересам втi-
лення правосуддя.
Цивiльно-процесуальна норма як загальне правило поведiн-
ки звернена до суду й учасникiв процесу. Вона дозволяу окрес-
лити межi поведiнки не одного конкретного субукта, а всiх, хто
звертауться до суду i стау учасником процесу.
Таким чином, у нормi цивiльного процесуального права про-
являуться те типове, що характерне для конкретних процесуаль-
них ситуацiй. За допомогою процесуальних норм забезпечууть-
ся цiлеспрямований правовий вплив на поведiнку суду й учас-
никiв процесу в одному, загальному для всiх напрямку.
Положення про те, що норми цивiльного процесуального
права у передумовою виникнення цивiльних процесуальних пра-
вовiдносин, мау глибокий практичний змiст. Для виникнення
будь-якоє цивiльноє процесуальноє правовiдносини необхiдна на-
явнiсть норми права, що передбачау дану правовiдносину. Це
випливау iз закрiпленого цивiльним процесуальним законодав-
ством дозвiльного способу правового регулювання цивiльних
процесуальних вiдносин i для законностi судовоє дiяльностi мау
принципове значення.
Норми цивiльного процесуального права, якi у необхiдними
передумовами цивiльних процесуальних правовiдносин, харак-
теризують цивiльнi процесуальнi правовiдносини i з точки зору
формулювання субуктивних прав та обовязкiв єх субуктiв. Тому
доречно звернути увагу на те, що досить-таки часто цивiльнi про-
цесуальнi правовiдносини характеризуються як <владовiдноси-
ни>. Н. Б. Зейдер, наприклад, стверджував, що <суд, посiдаючи
головне становище, у ведучим, основним субуктом правовiдно-
син, всi ж iншi його субукти мають становище, пiдлегле суду>.
Данi твердження перенесенi практично в усi пiдручники з кур-
су цивiльного процесу. Однак єх правильнiсть i практична ко-
ристь викликають сумнiви. О. Т. Боннер цiлком обгрунтовано
вважау, що при характеристицi цивiльних процесуальних право-
вiдносин виявляуться деяка однобiчнiсть, надмiрно пiдкреслюуть-
ся владний характер стосункiв суду з учасниками процесу. Вла-
да суду в цивiльному процесi зводиться в основному до двох
моментiв:
1) суд i вiд його iменi головуючий керують судовим засiданням;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80