Зостанься ж краще в природнiм твоєм званiю, яке б воно не було мале. Лучче тобi попрощатися
з великими хоромами, з широкими грунтами, з пишними титулами, нiж розстатися з душевним спокоум.
Божественна сила, що веде чоловiка до роботи, згiдноє з природою, називалася у древнiх Мiнервою. Отже хто взявся за яке дiло, не слухаючи сього голосу, про того у древнiх була поговiрка - "взявся без блогословення Мiнерви". I так спочатку говорили тi
льки про науки, а потiм - про все, навiть про найменшi справи. Коли хто без природи сунувся у врачебну науку або в музику -
о тiм говорили: "без благоволення Апольона", "без милости муз". Коли хто брався за купецтво, а не вмiв - про того казано: "без дозволу Меркурия". Хто жив у гарнiм саду, коло чистоє рiки, на високих горах, але не мав до того натури, о тiм повiдали:
i "живе без благословення Дьяни". Скiльки було справ, стiльки
й назв. Але ж бо в усiм тiм один Дух Святий працюу, так само як в органi один i воздух через рiжнi трубки дау рiжнi й звуки, або в людськiм тiлi один ум i через рiжнi члени робить рiжну роботу. Тому ми тепер на все те кажемо - без благословення Бога!
Смiшно дивитися, як медвiдь танцюу, вовк свистить у сопiлку, а лошак носить поноску. Смiшно, бо всяка безвредна невiдповiднiсть смiшить. Але коли вже поставити вовка пастухом, медведя зробити ченцем, а лошака совiтником, то се вже не жарти,
а таки просто бiда. Бо хто може бути до других добрим, коли вiн до себе самого лихий? Самiм собi убийцями суть тi, хто бореться
з природою. Яка ж то мука - трудитися в невiдповiднiм дiлi! Без охоти i празник рiч важка. Нiхто не буде мати твердоє слави вiд якого-будь художества, коли труд бiля нього не буде мати за солодздчий самоє слави. Багато людей, не звертаючи уваги на св
ою природу, беруть для себе ремесло найдохiднiше, але вони помиляються. Дохiд - не радiсть, а коли й радiсть, то не внутрiшня. Iстинну ж радiсть сердечну знайдеш тiльки в роботi тобi сроднiй. I тим радiсть бiльша, чим бiльше сродна робота. Як би щаст
я було в богацтвi, то хiба мало богатих на свiтi? А щасливих, бач, мало. Бо богацтво тiшить тiльки тiло, а душу веселить сродна робота; коли ж сю роботу вiдiбрати, то се для душi смертельна мука. Душа сумуу й непокоється, як пчола замкнена в хатi, ко
ли сонечко свiтле кличе єє на уквiтчанi поля. I мука ся позбавляу душу здравiя, вiдбiрау охоту на все i приводить до розслаблення. Тодi душа нiчим недовольна. :Отак невидиме стау сильнiшим видимого, i вiд невидного залежить видне.
Бог подiбен до богатого фонтана, що наповняу рiжнi сосуди по єх вмiстимости. А над фонтаном напис: нерiвна усiм рiвнiсть.
I ллються з рiжних трубок рiжнi токи в рiжнi сосуди, що стоять довкола фонтана. До меншого сосуда менше попадау, але в тiм вiн рiвний з бiльшим, що обоу однаково повнi. I що може бути бiльше глупого вiд тоє рiвности, яку деякi дурнi у свiтi завести д
умають? Бо хiба ж не глупе те, що противиться Божiй натурi?
О, молодi люди! Коли дивлюся на вас, як ви у свiт устремляутеся, приходить усе мiнi в думку казка про вовка, що зєв вiвцю
i, надiвши на себе єє вовну, пiшов до стада; а ягня, побачивши нiби матiр свою, з усiх сил побiгло до вовка, а за ним i все стадо.
Приходять iще мiнi на думку тетерваки, що гоняються за обильнiстю харчу i на тiм ловляться. А то уже чайки, сусiдки та дятли - тi обережнiшi, так само як i оленi та сайгаки. Послухайте отсiує пiсеньки:

Будь доволен малим, за великим не гонися.
Сiтка вже простерта на тебе - вельми бережися.
Я вам сильно ражу - роскiшно не жити,
Бо на таких-то завжди напинають сiти.
Хто вдячний Богу, той малим доволен,
А ропотник усiм свiтом не сит i не повен.
Вдячна душа втече вiд сiти,
А замiсць неє туди попаде неситий.
IХ
(З твору "Убогий жайворонок")
Тетервак, не бачучи сiтки, налетiв на розсипану ловцем єжу, почав єє хапати; а нажершися по вуха, похожував, надуваючися
i дуже задоволений iз себе. Мимо летiв жайворонок. Тетервак почав присоглашати й жайворонка до своує пишноє єди, але жайворонок сказав, що вiн не хоче брати чужого, не любить пишности й мау задоволення iз своує бiдноти. На се тетервак почав смiятися:
- Блаженнi нищi: Добре блаженство, коли нiчого вкусити. Правда, воно й багато iсти часом вредно, але все ж таки воно спокiйнiше, нiж терпiти голод. Не євши, кажуть, лекше, а поєвши лучче. Каже - не займай чужого. А як його не займати, коли воно само
в очi пливе? Та не все й брати треба. Хiба я дурень? Бачу черепок на дорозi - йду мимо. Але як уже хлiб попався - нiяк не пропущу. Отодi буде спокiй. Отак я думаю i не помиляюся, бо я ж таки не вчора родився та й мiж людьми потерся, слава Богу. Правд
а, були часи, коли й бiдних, але добродiтельних поважали, та тепер свiт зовсiм не той. Тепер коли ти бiдний, то й дурень, i нема про тебе у свiтi доброє думки. А стратити у свiтi добру думку про себе - се ой, як погано. Куди ти тодi годен? Будь ти та
м який хочеш, хоч десятка шибениць достоєн - кому яке дiло? - аби тiльки ти мав добру славу i був у почотi. Тодi нiчого не бiйся, не впадеш нiколи. Бо не той прав, хто прав по сутi, а той, хто вмiу здаватися правим i знау поговiрку - "кiнцi в воду".
Оце нинiшнього свiту наймоднiша й спасенна премудрiсть. Коротко сказавши: тiльки той щасливий, хто хоч i не прав по совiсти, але прав по бумажцi. То тiльки дурнi кажуть, що з богацтвом приходить безпокойство. То власне труд у безпокойство. I дурна у
отся пiсня -
Кому менче в життю треба,
Той ближче усiх до неба.
Отаку пiсню спiвають дурнi. А ми не таку. Наша пiсня от яка:
Жери все, що перед очима,
То щастя буде за плечима.
Але не вспiв тетервак доспiвати, як упала сiтка, i ловець скрутив тетерваковi голову. Жайворонок перелякався й полетiв до батька; росказав те все батьковi, а батько так почав говорити:
- Сине мiй! Приклони вухо твоу до слiв моєх - i спасешся вiд сiток. Памьятай, що невелика користь - читати багато книжок,
а бути беззаконником. Читай одну книгу i досить буде з тебе: се книга рода людського. Читай єє й поучайся. Правда, читають єє всi, але несмисленно: дивлються на зверхнiсть, а серця не бачуть. Тетервак отой: бачив єжу, а не бачив сiтки - так i люди: ч
итають книгу свiта сього, а в сiтки ловляться. Ти ж, сине мiй, читаючи книгу видимого й злого у сiм свiтi, возводи в усякiм дiлi сердечне око твоу на саму суть, на саме серце. Отодi тiльки, пiзнавши саме жерело, будеш правим судiую усякому дiлу. Тете
рвак побачив єжу й накинувся на неє. Чому вiн так зробив? Бо мау серце невдячне, з своує долi незадоволене, жадне на чуже. Отже треба мати серце чисте, тодi не будеш боятися нi блискавицi, нi грому.
О, серце чисте! Ти - новий вiк, вiчна весна, благовидно небо, обiтованна земля, рай розумний, веселiу, тишина, спокiй Божий, Субота i Великдень! Серце чисте - то зерно, з котрого проростають небеса i земля; зеркало, в котрiм вiдбивауться усе сотворен
е; твердь, що мудростею своую утвердила дивнi небеса; рука, що держить путь земний i прах нашоє плотi.

X
(З книги "Асхань")
Нiяк неможна пiзнати Господа, не пiзнавши самого себе. Правда, воно нiбито ми й бачимо себе i знаумо себе - але як бачимо
i як знаумо? Хребет один бачимо, а не лице. Бачимо одну брехню нашоє плотi, а не iстину в нiй. А воно не досить бачити в нас одну нашу землю, а треба пiдiймати око вище i за нашою землею прозрiти ту землю Господню, про котру Iсаiя каже: "з веселiум
iдiть до неє". Не досить бачити тiльки лице тлiнности нашоє, але треба продiратися крiзь нашу тiнь, щоби побачити iстинного чоловiка. Невже ти думауш, що погана гнилiсть складау усю твою суть? :


ДIалог. Назва його - потоП змiєний. (1791)я1
Розмовляють Душа i Нетлiннiй Дух
:Глава 1
ПРИТЧА: СЛIПИЙ I ЗРЯЧИЙ
Два пришельцi ввiйшли у храм Соломона: один слiпий, другий зрячий. Слiпий без користi зводив очi й водив ними по стiнах храму. А зрячий, бачачи зображення, що змальовувало людину, звiрiв, птахiв, гори, рiки, лiси, поля, квiти, сонце, зорi й коштовне
камiння, й наводячи у всьому незмiнну мiру, яка художниками називауться малюнок, тiшився великою веселiстю. А ще бiльш цiкавою зiницею оглядав вiн семилампадний свiчник i тiнь херувимiв. "Я не бачу веселостi у цьому храмi", - сказав слiпий. :
"О нещасний! - закричав зрячий. - Пiди додому й викопай зiницi своє, закопанi у мiху твоуму. Принеси єх сюди. Тодi обновиться тобi храм цей, i вiдчууш блаженство, що тебе насолоджуу".
Глава 2
ДIАЛОГ, АБО РОЗМОВА
Особи у розмовi: Душа, Нетлiнний Дух.
Душа. Всякий несмак дау менi живильний сiк. Якщо тiльки зволиш, о Нетлiнний Духу, то скажи менi, що означау: два пришельцi?
Дух. Кожен народжений у цьому свiтi у пришелець, слiпий або просвiщенний. Чи не прекрасний храм премудрого Бога у свiт цей? т ж три свiти. Перший у всезагальний i свiт населений, де живе все народжене. Цей, складений iз незлiченних свiт-свiтiв, i у в
еликий свiт. Iншi два частковi й малi свiти. Перший - мiкрокосм, тобто свiтик, малий свiт або людина. Другий свiт символiчний, тобто Бiблiя. У населеному будь-якому свiтi сонце у його око, i око це у сонце. А як сонце у голова свiту, то не дивно, що
людина названа мiкрокосм, тобто маленький свiт. А Бiблiя у символiчний свiт, тому що у нiй зiбранi небесних, земних i глибинних створiнь фiгури, щоб вони були монументами, якi ведуть нашу думку
у поняття вiчноє природи, прихованоє у тлiннiй так, як малюнок у фарбах своєх.
Душа. Що значить викопати закопанi у мiху зiницi?
Дух. Початок вiчного вiдчуття залежить вiд того, щоб спершу пiзнати самого себе, прозрiти заховану у тiлi своуму вiчнiсть
i наче iскру у попелi своуму викопати. Ця iскра - iншi свiти, i ця зiниця думки провидить у них вiчнiсть.
Душа. Хiба вiчнiсть i Бог у те ж саме?
Дух. Звичайно, вiчнiсть у твердь, що скрiзь, завжди, у всьому твердо стоєть i всю тлiнь, наче одяг, носить, позбавлена всякого подiлу й вiдчуття. Вона-то й iстина, i нетлiння. Бачиш, що свiтло премудростi тодi входить у душу, коли людина два уства пi
знау: тлiнне i вiчне. А про нерозумiючих у приказка: "Двох порахувати не вмiу". :
Всi три свiти складаються iз двох сутностей, якi одне становлять, названих матерiя i форма. Цi форми у Платона називаються iдеє, тобто видiння, види, образи. Вони суть першороднi нерукотворнi свiти, таумнi мотузки, якi тримають минущу тiнь, або матер
iю. У великому й у малому свiтi речовинний вид дау знати про схованi пiд ним форми чи вiчнi образи. Таке ж i в символiчному, або бiблiйному, свiтi зiбрання створiнь становить матерiю. Та Боже уство, до якого своєм знаменням веде створiння, у форма. Б
о i в цьому свiтi у матерiя i форма, тобто плоть i дух, видимiсть
i iстина, смерть i життя. Наприклад, сонячна фiгура i матерiя, або видимiсть. А оскiльки вона означау того, хто розмiстив у сонцi поселення своу, тому друга думка у форма i дух, наче друге сонце
у сонцi. Як iз двох квiток два запахи, так iз двох сутностей двi думки i два серця: тлiнне й нетлiнне, чисте й нечисте, мертве
й живе!..


Иван ПОСОШКОВ
КНИГА О СКУДОСТИ И БОГАТСТВЕ (1724)я1
СИ ЕСТЬ ИЗЪЯВЛЕНИЕ, ОТЧЕСОГО ПРИКЛЮЧАЕТСЯ
НАПРАСНАЯ СКУДОСТЬ И СТЧЕСО БО ГОБЗОВИТОЕ
БОГАТСТВО УМНОЖАЕТСЯ
Аз, мизирный его императорскаго величества рабичищ, мнение свое сицевое предлагаю о собрании царских сокровищ, сице. Еже верным его величества рабом тако подобает пещися, еже бы елико о собрании казны старатися толико и о еже бы и собранное туне не п
огибало, и не токмо собраннаго, и несобраннаго прилежно смотрети, дабы даром ничто нигде не лежало и не погибало.
Подобне и о всенародном обогащении подобает пещися без уятия усердия, дабы и они даром и напрасно ничего не тратили, но жили бы от пьянственнаго питья воздержнее, а и во одеждах не весма тщеславно, но посредственно, чтобы от излишняго украшения своег
о, наипаче же жен своих и детей, в скудость не приходили, но вси бы по мерности своей в приличном богатстве разширялись.
Понеже не то царственное богатство, еже в царской казне лежащия казны много, нежели то царственное богатство, еже сиг[кл]ит царского величества в златотканных одеждах ходит, но то самое царственное богатство, еже бы весь народ по мерностям своим бога
т был самыми домовыми внутренными своими богатствы, а не внешними одеждами или позументным украшением, ибо украшением одежд не мы богатимся, но те государства богатятся, из коих те украшения привозят к нам, а нас во имении теми украшенми истосчевают.
Паче вещественнаго богатства надлежит всем нам обще пещися о невещественном богатстве, то есть
о истинной правде. Правда отец бог, и правда велми богатство
и славу умножает и от смерти избавляет, а неправде отец диавол, и неправда не токмо вновь богатит, но и древнее богатство отончевает и в нищету приводит и смерть наводит.
Сам бо господь бог рек (Матфия, глава 6, стих 33): "Ищите прежде царства божия и правды его", и прирече, глаголя, "яко вся приложатся вам" (то есть богатство и слава). По такому словеси господню подобает нам паче всего пещися о снискании правды, а ег
да правда в нас утвердится и твердо въкоренится, то не можно царству нашему российскому не обогатитися и славою не возвыситися.
То бо есть самое царству украшение и прославление и честное богатство, аще правда яко в великих лицах, тако и в мизирных она насадится и твердо вкоренится и вси яко богатии, тако и убозии, между собою любовно имут жить, то всяких чинов люди по своему
бытию в богатстве доволни будут, понеже правда никого обидить не попускает, а любовь принудит друг друга в нуждах помогати. И тако вси обогатятся, а царския сокровища со излишеством наполнятся и аще и побор какой прибавочной случится, то, не морщася
, платить будут.
И аще великий наш монарх Петр Алексеевич, по данной ему от бога благодати и по самодержавной своей власти, вся нижеписанная моего мнения предложения в бытие произвести повелит, то, я чаю, и без прибавочных поборов преизлише царская сокровища наполнят
ся. И тако на бога надежду имам, еже и настоящих прежних со крестьян поборов убудет.
По моему мнению сие дело невеликое и весма нетрудное, еже царская сокровища наполнити богатством, за еже царь, яко бог, еже возхощет, во облости своей может сотворить. Но то великое
и многотрудное есть дело, еже бы народ весь обогатить, понеже без насаждения правды и без истребления обидников и воров и разбойников и всяких разных явных и потаенных грабителей никоими мерами народу всесовершенно обогатитися невозможно.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181