ибо справедливость служит духу, а не дух - справедливости. Нелепо осуществлять политическое <внутреннее противоречие>, зная заранее о его жизненной обреченности: не с
тоит бороться за справедливую жизнь с тем, чтобы погубить и справедливость, и жизнь. Имущественное уравнение особенно в условиях капиталистического производства и при низком уровне правосознания может послужить примером такой политической не-осуществ
имости.
Таковы основные аксиомы власти. И можно сказать с уверенностью, что грядущая судьба государственности связана с их усвоением и осуществлением.я:



Кiнець XIX вiку визначився явищами, що характеризують новий зворот в iсторiє людськостi. Цi явища свiдчать про те, що пятий акт великоє iсторичноє трагедiє, званоє <боротьбою нацiй>, вже почався
i закiнчення наближауться. Цi явища - це збройнi повстання поневолених нацiй проти нацiй гнобителiв. На наших очах вiд-булися кривавi повстання вiрмен, кретян-грекiв, кубанцiв i нарештi боерiв. Коли ще поглянути на цю бiльше чи менше гостру боротьбу
- у єє перших фазах - яку провадять зрабованi народи Австрiє, Росiє та Туреччини проти нацiй-панiв, на той смер-тельний антагонiзм, який iснуу помiж нiм-цями й французами, англичанами й росiянами, коли зважити, яку страшну масу регулярно вiйська утри
мують ворожi помiж себе нацiє, то стане зовсiм очевидним, що всесвiтове нацiональне питання вже зовсiм достигло, хоч i далеко стоєть вiд необхiдного, дiйсного та справедливого розвязання. Проте шлях до розвязки удино можливий, певний i корисний пок
азали нацiє, що вже повстали проти чужого панування, у якiй формi зверхництва воно не виявлялося б, i цей шлях суперечить Гаазькiй конференцiє.
Ми визнаумо, що наш нарiд теж перебувау у становищi зрабованоє нацiє.
Отже, коли справедливо, що кожна нацiя з огляду на мiжнароднi вiдносини хоче виявитись у формi незалежноє, самостiйноє держави; коли справедливо, що тiльки держава одноплемiнного державного змiсту може дати своєм членам нiчим не обмежену змогу всесто
роннього духовного розвитку й осягнення найлiпшого матерiяльного гаразду; коли справедливо, що пишний розцвiт iндивiдуальности можливий тiльки в державi, для якоє плекання iндивiдуальности у метою - тодi стане зовсiм зрозумiлим, що державна самостiйн
iсть у головною передумовою iснування нацiє, а державна незалежнiсть у нацiональним iдеалом у сферi мiжнацiональних вiдносин.
Отже, виникау питання, чи визволення нацiональне можливе для нас?
Пятий акт драми ще не наступив для нашоє нацiє: вона переживау ще й досi довгий i важкий антракт у своєй iсторiє: за коном щось дiуться, йде якась пильна праця, вiд часу до часу грюкотить грiм, але завiса ще не пiднялася. Антракт власне починауться
з 1654 року, коли украєнська республiка злучилась з московською монархiую полiтичною унiую. З того часу украєнська нацiя по-лiтичне й культурно помалу завмирау, старi форми життя зникають, республiканська свобода нiвечиться, нацiя знесилюуться, гине,
але потому знову вiдроджууться, з-пiд попелу старовини виникау iдея новоє Украєни, iдея, що мау перетворитись у плоть
i кров, прибрати конкретнi форми.
Вiд часу Переяславськоє конституцiє минуло сьогоднi 247 ро-кiв, незабаром Росiя справлятиме 250-лiтнiй ювiлей цiує подiє.
Коли доводиться нам йти на своє збори пiд допитливими поглядами цiлоє фаланги державних шпiонiв, коли украєнцевi не вiльно признаватись до своує нацiональности, i коли любити вiтчизну рiвнозначно, що бути державним зрадником, тодi зовсiм до речi вини
кау повне обурення питання, яким правом росiйське царське правительство поводиться з нами на нашiй власнiй територiє, наче з своєми рабами? Яким правом вiдносно нас, тубильцiв своує краєни, видано закон з 17 травня 1876 року, що засуджуу нашу нацiона
льнiсть на смерть? На пiдставi якого права на всiх урядах нашоє краєни урядовцями призначено виключно росiян (москалiв) або змоскалiзованих ренегатiв? На пiдставi якого права з наших дiтей готують по школах заклятих ворогiв i ненависникiв нашому наро
довi? Чому навiть у церквi пануу мова наших гнобителiв? Яким правом правительство росiйське здертi з нас грошi витрачау на користь росiйськоє нацiє, плекаючи й пiдтримуючи єє науку, лiтературу, промисловiсть i т. д.? I, нарештi, найголовнiше, чи мау
право царське правительство взагалi видавати для нас закони, унiверсали та адмiнiстрацiйнi засади?
Чи становище царського правительства вiдносно нас у становищем права чи тiльки сили, насилля? Вiдомо гаразд, що ми власновiльно прийшли до полiтичноє унiє з московською державою
i заступником єє - царським правительством. Ця власновiль-нiсть, на думку наших неприхильникiв, забороняу нам нарiкати на несправедливiсть того, що нам дiуться, бо ми нiби самi того хотiли, самi обрали собi те правительство. Це твердження примушуу на
с розглянути природу й характер угоди з 1654 року.
Держава наших предкiв злучилася з московською державою <як рiвний з рiвним> i як <вiльний з вiльним>, каже тогочасна формула, себто, двi окремi держави, цiлком незалежнi одна вiд одноє щодо свого внутрiшнього устрою, схотiли зуднатися для осягнення
певних мiжнародних цiлей.
Виникау питання, чи по злуцi цих двох держав обидвi вони зникли, а намiсть єх почала iснувати третя держава, наступниця цих двох? Чи, навпаки, не дивлячись на злуку, обидвi держави iснують поруч себе? I коли так, то який вплив мала злука на обидвi де
ржави з погляду мiжнародного права? Сучасна наука мiжнародного права вчить, що держава може бути як простою, так i складною. Вона каже, що двi або кiлька держав можуть стати мiж собою до злуки i сформувати <спiлку держав> (Staatenbund). Спiлка держав
- це така форма злуки, при якiй шанування i пiдпорядкування спiльним iнституцiям не тiльки не виключау внутрiшньоє
i зовнiшньоє самостiйности злучених держав, але, навпаки, зберiгання цiує самостiйности стау метою злучених держав. Держави - чле-ни спiлки зберiгають право мiжнародних взаумин поруч iз заступництвом цiлоє спiлки. Усi вони мають право поокремо завяз
увати конвенцiє та посилати послiв, аби тiльки єх мiжнароднi
взаумини не мали на метi шкодити iнтересам цiлоє спiлки або окремих членiв. Така спiлка цiлком можлива не тiльки помiж державами, що мають однаковий полiтичний устрiй, але й iз рiзними формами державного устрою, i не перестау iснувати навiть тодi, ко
ли в однiй з держав змiняуться форма правлiння, або вимирау пануюча династiя. Цим особливо <спiлка держав>, вiдрiзняуться вiд так званоє <реальноє унiє держав>, яка може iснувати тiльки помiж монархiчними державами i завжди може припинити своу iснува
ння, аби вимерла династiя. Спiлка держав виникау iз взаумноє згоди держав, що стають до спiлки. Зразком <спiлки держав> можуть бути: Пiвнiчно-американськi Злученi Держави, Швайцарська спiлка i найбiльше Германська Спiлка.
Якже злучилася держава московська з державою украєнською? Шляхом погодження, а погодження те виявилося у формi
т. зв. <переяславських статтей>.
Переяславський контракт так формулював взаумнi й обо-пiльнi вiдносини держав (наводимо головнiшi пункти, надаючи єм характер сучасних висловiв):
1. Власть законодатна й адмiнiстрацiйна належиться гетьманському правительству без участи i втручання царського правительства.
2. Украєнська держава мау своу окреме самостiйне вiйсько.
4. Субукт не украєнськоє нацiональности не може бути
в урядi в державi украєнськiй. Виємок становлять контрольнi урядники, що доглядають певнiсть збирання данини на користь московського царя.
6. Украєнська держава мау право обирати свою голову держави по власнiй уподобi, повiдомляючи лише царське правительство про своу обрання.
13. Незламнiсть стародавнiх прав, як свiтських так i духовних осiб, i невтручання царського правительства у внутрiшну життя украєнськоє республiки.
14. Право гетьманського правительства вiльних мiжнародних взаумин з чужоземними державами.
Аналiзуючи цi постанови Переяславськоє конституцiє, приходимо до висновку, що в нiй наявнi усi цi прикмети, якi характеризують <спiлку держав>. Таким чином, головнiший закид, який роблять нам нашi суперечники, стараючися довести нам безвигляднiсть на
ших стремлiнь, закид, нiби ми нiколи не творили держави i через це не маумо за собою iсторичнi пiдстави,- у тiльки випливом неуцтва й незнання анi iсторiє, анi права. Через увесь час свого iсторичного iснування нацiя наша з найбiльшими зусиллями пиль
нуу вилитись у форму держави самостiйноє i незалежноє. Коли навiть поминути удiльнi часи, де окремi галузi
нашоє нацiє складали окремi держави, то перед нами виникау
i литовсько-руське князiвство, де генiй нашого народу був культурним фактором, i найголовнiше галицько-руське князiвство, спроба злучити до купи усi галузi, усi гiлки нашого народу
в однiй суцiльнiй державi, спроба, повторена далеко пiзнiше Богданом Хмельницьким i ще раз - Iваном Мазепою.
Таким чином украєнська держава в цiй формi, у якiй вона сформована i уконституйована Хмельницьким, у справдi державою з точки мiжнародного права. Суперечники нашi ще закидають нам i те, що украєнська республiка, сформована Переяслав-ською умовою, не
була самостiйною державою, бо платила <даниною> царському правительству. Коли й так, то все ж навiть з єх точки зору украєнська республiка була напiвнезалежною державою на зразок Болгарiє, колись Сербiє та iнших балканських держав. Але пiвнезалежнi д
ержави вiдзначаються тим, що не мають права мiжнародних взаумин з зовнiшнього боку: тим часом Переяславська конституцiя надавала це право украєнськiй державi. Як же, проте, розумiти цю <данину>, що платила украєнська республiка московськiй монархiє.
Годi розвязати це питання з точки зору сучасноє науки мiжнародного права, бо вона не знау i не уявляу собi такоє держави, яка б, маючи атрибути самостiйноє, платила <данину>, як з другого боку не може припустити, щоб пiвнезалежна держава користувала
сь правом висилати послiв. Це дасться пояснити тiльки тодi, коли, згiдно з текстом конституцiє, ми прийдемо, що <данина> давалася не московськiй державi, а московському царевi, як i протекторовi особливого роду, бо украєнська держава вiд спiлки з мос
ковською виразно бажала тiльки <протекцiє>,
а не пiдданства. З цього погляду ця <данина> мау значення вкладки до спiльноє скарбницi, призначеноє для мiжнародних взаумин спiльноє ваги. Такий характер стверджууться ще й тим, що украєн-ська держава не була завойована московською монархiую, або пр
идбана дипломатичним шляхом, як Польща, а злучуючись
з московською монархiую, не поступилася анi одним iз своєх державних, або республiканських прав, i устрiй московськоє монархiє для украєнськоє держави був зовсiм байдужий. Переяславська конституцiя була стверджена обома контрагентами: народом украєнс
ьким i царем московським на вiчнi часи. Московськi царi чи iмператори не виповнили своєх обовязкiв по конституцiє 1654 ро-ку i поводяться сьогоднi з нами так, наче б Переяславська конституцiя нiколи й не iснувала. Вони чинять з нами так, наче наша н
ацiя зреклася своєх державних прав, вiддалася на ласку росiйським iмператорам i згодилася подiлити однакову долю з росiянами, що самi обрали собi царiв. Але наш нарiд нi сам, нi через своу правительство нiколи не давав такоє згоди i нiколи не зрiкавс
я прав, що належаться йому по Переяславськiй конституцiє. Через те Переяславська умова у обовязкова для обох контрагентiв: московськоє монархiє i украєнськоє республiки на пiдставi засади, що нiяка умова не може бути знищена або змiнена однобiчною в
олею одного контрагента без виразно висловленоє згоди другого. Через те <Единая нед?лимая Россiя> для нас не iснуу! Для нас обовязкова тiльки держава московська, i всеросiйський iмператор мау для нас менш ваги, нiж московський цар. Так каже право! Т
а в дiйсностi нiякоє ваги не мау Переяславська конституцiя, всеросiйськi iмператори у нашi необмеженi пани, а Переяславська конституцiя тiльки та й годi. Як же з погляду права вiднестись до такого знущання над правом? Коли один з к
онтрагентiв, каже право, переступив контракт, то другому контрагентовi лишауться до вибору: або вимагати вiд свого контрагента виконання контракту у тому розмiрi й напрямку, у якому вiн був прийнятий обома ними, або, узнавши контракт зломаним у всiх
його частинах, зiрвати усякi взаумини з контрагентом.
I тодi вже у панування сили, але не вплив права.
Нашi суперечники можуть вiдповiсти нам, що хоч справдi контракт був повернений внiвець насиллями, облудою й пiдступом одного з контрагентiв, але другий контрагент вже згубив не тiльки право розпоряджатися своую долею, а й навiть право протестувати, б
о своєм довговiковим мовчанням вiн освятив неправнi вчинки,
i те, що було придбане кривдою, на пiдставi задавнення стало правним. Тому вже пiзно вiдшукувати колишнi права.
Але в цьому мiркуванню немау анi крихiтки правди. Перше: не може бути придбане на пiдставi задавнення те, що захоплене гра-бiвницьким або злодiйським шляхом. Друге: розумiння про задавнення не може вiдноситись до зневолення свободи. Задавнення може м
ати вагу тiльки в правних вiдносинах, але не в безправних, а такi вiдносини московськоє монархiє до украєнськоє республiки. У мiжнацiональних вiдносинах задавнення може мати мiсце тiль-ки вiдносно тих нацiй, що вже вимирають, що вже не мають життувоє
сили, бо доки нацiя живе, доки вiдчувау себе живою i сильною, доти нема мiсця для задавнення. Але мимо цього розмова про задавнення не може грати нiякоє ролi, бо наш нарiд своєми повсякчасними протестами проти панування Москви (Дорошенко, Мазепа, Ки
рило-Мефодiєвське Братство, Шевченко, селянськi повстання
80-рокiв i т. д.) перервав течiю задавнення, давши напрям розвязати суперечку про обовязковiсть Переяславськоє конституцiє цим способом, який може вважатись удино дiйсним i серйозним, себто силою. Та навiть, коли б ми не бачили у нашiй iсторiє безу
пинних протестiв, то й тодi наше власне iснування у протест проти насилля не тiльки над нами, але й над нашими предками, воно переривау течiю задавнення, воно накладау на нас обовязок розбити пута рабства, щоб - спадкоумцi Богдана Хмельницького - ми
по вправу могли користуватись нашою спадщиною!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181