XIV
:Ясновельможний Гетьман, заспокоєвши батькiвщину в нинiшнiй смутi та звiльнивши єє вiд Московського ярма, дбаючи про офiцiйне полегшення долi народу, охоче готовий встановити такий порядок, щоб у будь-якому мiстi був присяжний Скарбник, залежний вiд
Полкового скарбника, котрий вiдповiдав би за всi громадськi прибутки й видатки i опiкувався б ними, а також контролював рахунковi книги, з яких мав би складати рахунок за кожен рiк. А якби вiн був звинувачений в боргах i незаконних витратах, то мав б
и вiдшкодувати це мiсту у виглядi компенсацiє своєм власним коштом; через це йому належить робити в книзi видаткiв запис вiдносно будь-якоє подорожноє справи, на яку виданi подорожнi листи, з вказiвкою на (обсяг) подорожних пiльг.
А особливо Ясновельможний Гетьман виявлятиме благодатну турботу про стягнення на нашiй батькiвщинi публiчноє пiдводноє повинностi на користь почесних осiб та єх супроводу, встановлюючи єє такою, якою вона у в зарубiжних краєнах, де вона нiколи не був
ау настiльки безбожно обтяжливою для народу. :
XV
:Державна скарбниця, закрита для задоволення державних потреб, повинна бути вiдновлена за рахунок регулювання видаткiв. :
XVI
:Вiдкупники мита та єх заступники повиннi стягати на користь державноє скарбницi платню за ввiз i вивiз лише тих товарiв i в такому обсязi, який вказаний в унiверсалах, не стягаючи з купцiв взагалi нiчого зайвого. Таким же чином Ринковi Комiсари пови
ннi збирати ринковий податок лише вiд тих, хто йому пiдлягау, а не вiд бiдних людей, якi прибувають на ринок, щоб продати чи купити дешеву рiч для хатнiх потреб. Вони (комiсари) також не повиннi чинити жодного судочинства не тiльки
в кримiнальних, але i в (iнших) термiнових справах i не накладати незвичних оплат i штрафiв на народ i на мiста, про що мау ретельно подбати Ясновельможний гетьман зi значною турботливiстю Гетьманськоє влади, до обовязкiв якоє належить великодушно н
аправляти й полiпшувати усi права в краєнi стосовно надiйного дотримання непорушних громадських вольностей. Щодо пактiв i конституцiй, укладених для успiшного виконання (вищезгаданого), то Його Ясновельможнiсть удостоєв єх пiдтвердити власноручним пi
дписом i державною печаткою, а також присягою належноє форми. :


Феофан Прокопович
Про риторичне мистецтво (1706)1

Книжка сьома
Про судовий та дорадчий роди промов
Роздiл перший
ПРО СУДОВУ ПРОМОВУ, А САМЕ, З ЯКИХ МIСЦЬ ПОВИНЕН
БРАТИ ДОКАЗИ ЯК ЗВИНУВАЧ, ТАК I ЗАХИСНИК ПРИ ВСТАНОВЛЕННI ЗЛОЧИНУ НА ПIДСТАВI ЗДОГАДIВ. ВЛАСТИВО т ТРИ ЄХНI ДЖЕРЕЛА: ПРИЧИНА, ОСОБА I ВЧИНОК
СПОЧАТКУ ПРО ПРИЧИНУ
т два види судових промов: перший - промова звинувача, другий - захисника. Треба, отже, встановити обидва види: чим повинен користуватися звинувач для доказу свого положення, а чим захисник,
- про це необхiдно сказати коротко. Далi, треба дослiдити троякий характер джерел, бо й саме дослiдження справи мау три частини. Справдi, при встановленнi злочину на пiдставi здогадiв, коли розглядауться якийсь вчинок, то, як ми вже зазначили, особли
во допомагау те, що притягауться до справи i що Цiцерон викладаючи яснiше та грунтовнiше, дiлить на три роди: причину, особу i вчинок. Скажемо тут про причину.
1. Причина - це те, iз-за чого щось, звичайно, вiдбувауться. Якщо ми доведемо, що вона у або була в чомусь, то ми також доведемо, що вона викликала це або iнше явище. Це мiсце, за словами Цiцерона, у нiби фундаментом судового процесу, бо нiкому ж не
можна довести, що вiн щось вчинив, якщо не вказати йому, чому це зроблено.
2. Причина може бути двояка: несвiдомий поштовх i свiдомий задум. Несвiдомий поштовх - це те, що кличе до дiє без роздуму, а внаслiдок якогось душевного збудження, як любов, гнiв, пияцтво i все iнше, чим, очевидно, душевну рiвновагу було так зрушено,
що людина не могла усвiдомити свого вчинку.
3. Свiдомим задумом вважауться [прагнення] докладним обмiркуванням щось зробити з якоєсь нагоди, як, наприклад, з приводу дружби [приятеля], чи помсти ворога, чи страху, чи слави, чи в честь досягнення якоєсь користi, або iз-за збиткiв, чи з приводу
уникнення шкоди.
4. З цього звинувач i захисник можуть черпати докази для своєх припущень. Нехай же iнодi послужить доказом такий приклад: Василя Македонськогоя1, коли вiн пiд час полювання не вбив оленя, схопив цей олень гострим рогом за пояс, i, кажуть, цар був би
загинув. Та пiдбiг хтось iз друзiв й, розсiкши мечем пояс, врятував царя вiд небезпеки. I ось рятiвник стау звинуваченим
у задуманому вбивствi. Виникау питання: чи мав вiн намiр убити царя, чи нi? "Мав намiр чи не мав намiру?" - спочатку це припускатиме звинувач, а потiм захисник.
5. Звинувач, якщо може використати як причину цього вчинку несвiдомий поштовх, скаже, що винуватець, зазнавши зневаги
з боку царя, боляче перенiс образу, а до того ще й рiзкими словами збiльшить вiдчуття болю та гнiву. Спочатку вiн розглядатиме взагалi силу душевного хвилювання внаслiдок гнiву, використовуючи приклади iнших, якi iз-за такого ж несвiдомого поштовху в
iдважились на щось подiбне, наведе вiдповiднi випадки, дасть пояснення самого гнiву, перебiльшуючи особливо силу гнiву винуватця на пiдставi ознак i слiв i т. п.
6. Якщо ж обвинувач захоче довести, що причиною вчинку був свiдомий задум, то вiн заявить, якоє користi сподiвався пiдсудний
i чого сподiвався уникнути з приводу смертi царя. Вiн також висуне твердження, що пiдсудний зазiхав на царську владу або хотiв уникнути вигнання чи кари за злочин, якого вiн буде свiдомий,
i вважав, що вiн не може його приховати. Потiм додасть ще, що було причиною цього злочину, усе особливо перебiльшуючи.
7. Крiм того, звинувач повинен випередити захист. Це може статись тодi, коли вiн сам ранiш вiзьме до уваги докази, якими захисник може захищати пiдсудного, i, виклавши, спростовуу єх.
8. Тут, справдi, особливо докладно треба обмiркувати не те, як в дiйсностi виглядау або могла виглядати справа, а який намiр мав пiдсудний. Нiчого ж бо не значить те, що з вчинку вiн не мау i не мiг мати нi користi, нi некористi, коли можна довести,
що обвинувачений сам думав про те, що буде, якщо вiн вчинив би цей злочин. Думка, отже, обманюу в двох випадках: або якщо справа виглядау iнакше, нiж думають, коли, наприклад, добро здауться злом i, навпаки, або коли наслiдок iнший, нiж сподiвалися.
Звiдси в наведеному випадку, якщо б хтось сказав, що життя царя вважауться дорожчим не тiльки вiд особистоє вигоди, а й вiд життя громадян, i, навпаки, вбивство гiрше, нiж яка завгодно втрата, то цього також не заперечить обвинувач, а заявить, що зло
чинець не мав такоє думки i доведе, що вiн зробив це через свою розумову вiдсталiсть i нелюдянiсть, про що йтиметься у роздiлi про особу. Водночас, якщо хтось ствердив, що пiдсудний, хоч i вбив царя, однак, сам не змiг стати царем, то й це не буде за
перечувати звинувач, а скаже, що так само тодi думав сам пiдсудний.
9. Якщо ж звинувач доведе вину пiдсудного не в задуманому, а в скоуному злочинi (чого справдi немау в наведеному прикладi), то, крiм уже сказаного, ще й додасть, що нiхто, крiм нього, не мав приводу скоуння цього злочину i, коли не було б приводу, то
не було б також тодi засобiв, можливостi та бажання.
я10. А захисник, обовязком котрого у спростувати звинувачення, скаже навпаки, що або не було зовсiм несвiдомого поштовху, або, коли й був якийсь, то зобразить його таким незначним, з якого, звичайно, не виникають такого типу вчннки. А тому, наприкла
д, що колись зазнав вiд царя зневаги та образи, будучи його другом, то справдi перенiс вiн бiль, але не такий значний i напевно не такий, щоб штовхнути [злочинця] без вагання на цей безбожний вчинок.
11. Свiдомий задум вiдкине захисник двояким способом: по-перше, спростуванням причин, що виникають iз збудження, i, по-друге, буде твердити, що пiдсудний не зазiхав на царя нiколи i не скоєв жодного злочину, iз-за якого мав би боятися. Для доказу цьо
го захисник наведе з життя та характеру особи особливо вагомi аргументи та єх додатковi данi (про них у наступному роздiлi). Крiм того, може сказати, що пiдсудний таким вчинком не мiг цього досягти. А якщо все-таки звинувач наполягатиме, що пiдсудний
тодi мав на це надiю (це ми подали пiд № 8), то захисник у вiдповiдь заявить, що нема настiльки нерозумноє людини, яка в такiй справi не могла б не пiзнати правди. По-друге, додасть ще, що в цiує людини були протилежнi причини, якi i привели єє до п
ротилежного вчинку, як у наведеному прикладi пiдсудний користувався у царя прихильнiстю, ласкою, почестями тощо.

Роздiл другий
ПРО ДРУГЕ ДЖЕРЕЛО ДОКАЗIВ, IДО ПОЛЯГАЮТЬ У ЗДОГАДАХ. РОЗГЛЯД ДАНИХ ПРО ОСОБУ
1. Причини вчинку,- каже Цiцерон - ще не досить для вiрогiдностi, якщо тiльки душевний стан пiдсудного не дау пiдстави пiдозрiвати, хоч, здауться, пiдсудний все-таки провинився; зовсiм бо нiчого не дау змалювання чийогось душевного стану в поганому с
вiтлi, коли нема приводу, чому вiн скоєв даний злочин. Так, теж неважливою обставиною у те, що знайдено причину вчинку, коли не буде доказiв про меншу схильнiсть душi пiдсудного до почесних вчинкiв, на пiдставi чого можна зробити пiдозрiння про скоун
ня злочину, додавши до того ще й розгляд даних про особу.
2. Вони ж приблизно такi. По-перше, природнi данi: чоловiк чи жiнка, звiдки родом, якi предки, становище, вдача, чи смiливий, чи гордий, чи придуркуватий, чи навпаки? По-друге, спосiб життя: хто виховував, з ким товаришуу, як жив ранiше, як тепер? По
-трету, доля: багатий чи бiдний, чи займау якесь службове становище, чи щасливий, чи мау великi заслуги i т. д.? По-четверте, вираз та риси обличчя, жести, хода, дар слова i т. п.
3. Отже, звинувач до причини злочину приуднау якостi людини, зробить заяву, як у наведеному прикладi, збiльшить пiдозру задуманого злочину, додаючи при цьому, що пiдсудний з природи зухвалий, гордий, погано вихований, вiд дитинства перебувау
в оточеннi поганих [людей], сам також мав погану славу, були
в нього негiднi товаришi та слуги. Пiднятий долею, гордий знатнiстю, багатством, владою, снуу великi надiє i завжди придумуу щось особливе,- це все видно з вигляду, жестiв та виступiв його самого.
4. Якщо звинувач не може навести нiчого з минулого життя пiдсудного, то повинен нагадати суддям, щоб не думали притягати до цiує справи його минулу добру славу. Нема також потреби розглядати цю справу з точки зору попереднього життя пiдсудного, але в
изнати негiдним його попередну життя на пiдставi цiує справи. Тут же звинувач додасть, що пiдсудний ранiш усе приховував, а тепер вина його незаперечна.
5. Захисник же, навпаки, по черзi одне вихвалятиме, iнше буде заперечувати, як, наприклад, те, що вiн гордий, честолюбивий, погано вихований або може пiдкреслити щось огидне з його минулого i сучасного життя або друзiв. Навiть наведе цьому протилежне
. Iнше ж, справдi, не повинен вiн заперечувати, як те, що
у знатний, багатий, могутнiй, а й пiдкреслить, що й доля йому сприяу, i заявить це, вказавши на деякi його добрi вчинки, якi
у доказом його скромностi та помiркованостi.

Роздiл третiй
ПРО ТРЕТт ДЖЕРЕЛО ПIДОЗРIНЬ ЩОДО САМОГО ВЧИНКУ
1. При розглядi самого вчинку зустрiчаються додатковi данi, що повязанi з усiую подiую, якi дiляться на три частини: однi перед вчинком, як очiкувана нагода, здатнiсть, засоби, а iншi пiд час самого вчинку: мiсце, час, спосiб, а ще iншi пiсля вчинку
: радiсть або смуток, страх, боязнь тощо.
2. Саме з цього найбiльше випливають здогади. Так, звинувач у згаданому прикладi огляне меч, довiдауться, що i з ким робив пiдсудний перед полюванням, що говорив, який мав вигляд, чи був блiдий, чи брав участь у розмовi, чи, здавалось, задумував щось
незвичайне, бо ж такi душевнi переживання людини, що вiдважууться на щось велике. Водночас буде вивiдувати, як пiдсудний поводився пiд час самого полювання, чи не здавалось часом, що шукау якоєсь нагоди, чи iнколи менш старанно займався полюванням,
чи, коли цар сам вiддалився в глибину лiсу, не пiшов за ним дещо певнiше? А коли пiдсудний побачив царя, якого пiдняв олень, то чи не подумав, що це для нього найзручнiша нагода, i, якщо б вбив, то сказали б, що зробив це проти своує волi, а якщо нi,
то заслужив би подяку та нагороду за цей вчинок. Що ж пiд час самого випадку: яким чином тут опинився? Чи не помiтили, що перед тим, як витягти меч, водив очима туди й сюди? Далi, чому ж вибрав цей спосiб захисту, який тут же вiв до небезпеки? Чи вв
ажав, що пояс на великiй вiдстанi вiд тiла царя? Чому ж ранiше не вдарив мечем самого звiра? Що ж далi було? Коли вiднесли царя живого, чи не радiв убивця, i варто приглянутись до радостi, чи вона не штучна? Чи часом також не тремтiв вiн? А що потiм
пiд час повернення, що вдома? Якщо ж задумав вiн убити, то повинен бути сумним, адже все сталося всупереч його бажанням. Потiм звинувач додасть ще, що пiдсудного знайшли пiзно вночi, i вiн не спав, а сумний лежав у лiжку.
8. Захисник скаже навпаки, що у нього нiколи не помiчено нiчого такого, що б свiдчило, що вiн задумуу щось надзвичайне. Далi вiн заперечить однi ознаки, якi тiльки зможе, iншi ще применшить i iнакше пояснить те, що пiдсудний слiдував за царем, коли i
ншi його залишили, заявляючи, що пiдсудний, власне, добре зробив, що вiн не може i не мiг жодним способом передбачити цiує незвичайноє нагоди. Що ж до того, що водив кругом очима, то це вiн шукав допомоги, а пояс розтяв, бо не було в нього часу шукат
и iншого способу захисту, та навряд чи якийсь спосiб захисту мiг бути. Та й цей спосiб був найкращим, бо ж пояс, натягнений рогом, чимало вiдставав вiд тiла, а якщо б хотiв вбити звiра, то звiр, розлючений внаслiдок рани, скорiше мiг би убити царя. К
рiм того, скаже ще, що потiм цар, де тiльки явно була б потреба, дякував йому й гордився б ним, викликаючи заздрiсть багатьох.

Роздiл четвертий
ПРО ДОКАЗИ У ВИЗНАЧЕННI СПРАВИ
ТА єє ЗАКОННОСТI
Дуже важко вести справу, коли злочин доводиться встановлювати на пiдставi здогадiв, тому що ця справа непевна та неясна i єє слiд витягнути наче б то з темноти. Знайшовши єє докази, здауться, вже нема труднощiв у визначеннi та обгрунтуваннi єє законн
остi, адже цi питання в багатьох випадках залежать вiд встановлення злочину на пiдставi здогадiв. Часто для розвязання таких питань треба брати до уваги докази, знайденi шляхом припущення, як, наприклад, якщо я хотiв би ствердити, що цар був тираном
, то таку думку висунув би;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181