"спить так, що коли i впаде, то не розiбьуться". Нi. Свiт наш спить глибоко, наче пришиблений. А наставники, пасущiє Iзраiля, не тiльки не будять, а ще й приговорюють: "спи, спи - не бiйся. Мiсце добр
е - чого боятися?"
Колись-то сини Iзраiля не могли дивитися на осяяне славою лице Моiсея, що узрiв Бога. А на що ж вони дивилися? Та на саме покривало, що ним було прикрите Моiсеуве лице. Отуди! Який же ти Iзраiль? Виходить, що обрiзаний ти по тiлу та необрiзаний по с
мислу. Тьму очi твоє ще переносять, але iстини вже не можеш ти стерпiти.
Отак i теперiшня пiдлота християнська; отаким же саме оком дивиться вона на свого Христа. Та де Вiн родився? Та вiд яких батькiв? Та скiльки жив на свiтi й чи давно? Чи буде вже за двi тисячi лiт чи може не буде? О, християнине! Хрещений ти по плотi
та необмитий по смислу. По що ти звертауш увагу на сi дрiбницi? Чому вище не пiдiймаушся? Тут думауш i заснути? Невже й досi не тямиш, що то все плоть, i нiщо, i тiнь, яка покривау гору?
Слухай, християнине з язичеським серцем! Чи довго ж iще ти будеш лежати на землi? Чи станеш же ти нарештi колись людиною?
Нi, не станеш. А чому? Тому, що на плотську занавiску задивився, а на лице iстинного Божого чоловiка дивитися тобi зовсiм нема терпiння. Отже не переобразишся ти з земного в небесне доти, доки не пiзнауш що таке iстинний человiк.
А що ж воно таке - iстинний чоловiк? Не продереш очей доти, доки плоть i кров твоу серце держати будуть. Довго ж вони будуть держати? Доки не признаушся, що твоя плоть i кров нiщо.
Iстиною не бувала плоть нiколи. Плоть i брехня - одно, i хто любить сього идола, плоть - сам такий же. А там де брехня
й пустота - там людини немау.
Продерiмо ж, о мертва тiне, очi нашi i приноровляймо звикле до плотськоє тьми око наше дивитися на Iзраiля, на iстинного чоловiка минуючи плотi покривало! О, iстинний нетлiнний Боже Iзраiльський! Блесни свiтом Твоєм на нас стiльки хоч, скiльки може н
аше око стерпiти!
II
(З другоє такоє ж вступноє проповiдi)
Не знаумо ми як шукати Христа. Шукаумо Його пiд властею Кесаря Августа, в часи Тиверiуви, в володiннях Пилатових -
а Його там нема. Багато таких, що волочуться по трусалимах, по Йорданах, по Вифлеумах, по Кармiлах та Фаворах, нюхають мiж Тигром i Ефратом - отут Вiн напевне. "Ось Вiн, осьдечки Христос!" - кричать i другим. Але Христа й там нема.
Дехто шукау Його у високих свiтських почестях, в чудових будинках, в церемоньяльних столах i т. i. Шукають i розглядаючи небеса, сонце, мiсяць, зiрки - нема й там. Шукають у довгих молитвах, постах, у священничих обрядах: шукають у грошах,
в столiтнiм здоровью, в плотськiм воскресеню - нема й тут.
Та де ж Вiн? Ага, осьдечки: Його знайдеш, коли будеш проповiдувати, знати пророкiв, роздаш майно своу, мучитимеш своу тiло. Але - нема й там Христа.
(Христос - у вищiм помислi, у вищiм стремлiннi духа людського, "на землi нагорнiй, високiй"). :
III.
(З "Дверей вступних до християнськоє добронравности").
Дякуймо ж, дякуймо Боговi блаженному за те, що потрiбне зробив нетяжким, а тяжке непотрiбним!
Нема нiчого солодшого для чоловiка, нема нiчого й потрiбнiйшого як щастя. I нема ж нiчого й лекшого. Дякуймо ж блаженному Богу!
Царство Боже в нас самих, щастя наше в серцi нашiм, серце
в любови, а любов - у законi Вiчного. От се й усть незаходяще сон-це, що сердечнi безоднi просвiщау. Дякуймо ж блаженному Богу!
Подумаймо - що тiльки було б, коли б щастя, се найпотрiбнiйше i найлюбимiйше для всiх, та залежало вiд мiсця або вiд часу, вiд плотi й крови? Що, наприклад, було би, як би щастя Бог поклав тiльки в Америцi або, скажiм, на Канарських островах чи в азь
ятськiм трусалимi, або в царських чертогах, або в Соломоновiм вiцi, або в богацтвах, або в пустинi, або в чинах, або в науках, або
в здоровью? Тодi б i щастя наше i ми з ним були би дуже бiднi. Бо хiба ж усi могли би жити в тих мiсцях? Або хiба можуть усi родитися в однiм часi? А як же ж помiститися усiм в однiм чинi?
Та й яке ж то взагалi щастя, побудоване на пiску плотi, на обмеженiм мiсцi й часi, на смертнiй людинi? Се ж направду тяжке. Тяжке й неможливе. Дякуймо ж Боговi блаженному, що тяжке зробив непотрiбним.
Отже коли хочеш бути щасливим - не шукай щастя за морем, не проси його у людини, не волочись по палацах, не блукай по трусалиму, не повзай по всiй кулi земнiй. Золотом можеш купити село, рiч тяжку, але обходиму, а щастя, яко рiч необхiднiша
з необхiдних, завжди i всюди дауться дурно. Повiтря й сонце завжди з тобою, всюда й дурно, а все, що тiкау вiд тебе геть - знай, що воно чуже i не вважай своєм. Не пiшло би воно вiд тебе, як би було тобi потрiбне.
Отже дякуймо блаженному Богу, що щастя нi вiд небес, нi вiд землi не залежить.
ПРО БОГА
Увесь свiт складауться з двох натур: одна видима, друга невидима. Видима називауться сотворiння, невидима - Бог.
Ся невидима натура содержуу всю видиму, вона завжди була, усть i буде. У людей древнiх Бог називався - Розум всесвiтнiй, Натура, Буття всiх рiчей, Вiчнiсть, Час, Доля, Необхiднiсть, Фортуна i т. i. А у християн найчастiшi йому iмена - Дух, Господь, Ц
арь, Отець, Розум, Iстина. I два послiднiх iмени - се найкращi iмена.
I тепер мало хто розумiу Бога; тож недивно, що i у древнiх часто помилялися i Богом вважали якусь рiч. Але в чiм усi вiки i всi народи сходилися завжди, се в тiм, що iснуу таумна якась усiм володiюча сила. Часом бувау, що чоловiк лакея вiзьме за пана
, але завжди знау, що над лакеум у пан, хоч його, може, нiколи i в вiчi не бачив.
Бог дав нам усе. Але нiчим так не обдарував нас, як давши нам вищу свою Премудрiсть. Се душа, користь i краса наша, без неє усе мертве i гнусне. Коли яка родина, мiсто, держава засновуються на премудрости - стають вони раум, небом, домом Божим. Коли
одна людина на премудрости будуу життя своу - бувау в нiй страх Божий, святиня, благочестя.
Приходимо ми на свiт усi без премудрости, але для неє. Хто до неє ближчий, той мау бiльше благородности i чуу незрозумiле блаженство. Вона - се лице Бога, яке, напечатуючися в душi нашiй, з диких звiрей робить нас людьми. А коли вже вона вселилася
в серце, то там розцвiтау непорочнiсть, як би який райський дух. Вона вiдрiжняу нас вiд звiрюки милосердям i справедливiстю,
а вiд скотини повздержанням i розумом. Маючи в собi премудрiсть, серце наше робиться чистим жерелом благодiянь, що несказано веселять душу; отодi ми буваумо iстинними людьми
й по душi, й по тiлу.
Завжди люди намiчали єє ознаками, i вона, наче принц який, мала своє портрети, герби, печатi. Єє, наприклад, знак був - змiй завiшений на колу перед жидами. Єє герб - голуб з масличною гилкою в дзьобику. Являлася вона i в образi льва та вiвцi, єє ж з
наком був царський жезл. Ховалася вона й пiд священними обрядами, як, наприклад, пiд вкушенням пасхи, пiд обрiзанням; закривалася вона й рiжними оповiданнями, як, наприклад, повiстю про Iсава та Якова, про Савула й Давида. I тiльки потiм уже, потiм я
влялася вона во образi мужеськiм - во образi Бого-чоловiка. :
IV
(З твору "Наркiс або -
пiзнай сам себе").
тсть предревня притча про парубка Наркiса, що подивився на себе у воду i закохався на смерть. Сей учинок Наркiса можна назвати словами: пiзнай самого себе. Хочеш бути задоволений iз себе - пiзнай самого себе. Хто прозрiв у водах тлiнности красоту дух
а свого, той не в що зовнiшну, не в тлiнности своує воду, а в саму суть свою закохауться. Наркiс на полотнi тлiнноє плотi своує побачив нерукотворенний образ, iже усть сiяння слави Отця.
Так ми бачимо людей, як би хто показував нам одну людську ногу чи пьяту, закривши усе тiло й голову. Ти й сам себе бачиш, а не розумiуш сам себе i не знауш. А не знати себе самого - се все одно, що втратити себе, згубити. Коли в твоєм домi десь зарит
ий скарб, а ти про нього не знауш, то тобi все одно як би того скарбу й не було. Отже пiзнати самого себе, знайти себе i знайти людину - се все одно. Але ти себе не знауш, бачиш в собi одну землю, отже нiчого не бачиш. Одно - дивитися на тiнь дуба,
а друге - на самий дуб. Отже ти тiнь свою тiльки бачиш, тобто, просто сказавши, нiчого не бачиш. Так i виходить, що ти сам себе зроду не бачив.
Тiло наше само нiчого не може, ним роспоряжауться мисль: вона розсуждау, радить, опредiляу, велить, а тiло тiльки як приборкана скотина або як хвiст волочеться за думкою. Значить головне в нас - то усть думка.
Але й земля липка дуже; нескоро можна вирватися з плотськоє думки, бо вона ж родиться в плотському нашому життю, по землi повзау, плотi бажау. Та Господь знайшов мудрого проти мудрого, змiя на змiя, сiмья проти сiмени, землю проти землi, рай на мiсце
пекла, живе замiсць мертвого, правду свою на мiсце брехнi. Вiра - от се усть iстинне око, яким, минаючи видимiсть, бачити можна iстинну людину.
Як на картинi видимi краски сами по собi нiщо, тiльки грязь, а головне - той рисунок, що вони дають, так i в людинi. Та не тiльки в людинi, а i в звiрях, i в деревах, i в травах. Дух все вилiпляу, дух i держить. Але ми почитаумо в тiлi тiльки прах, а
мислiю вище не пiдiймаумося, не думаумо, що то ж Бог битiу усьому. Вiн у деревi iстинне дерево, в травi трава, в музицi музика. Бо Господь, i Дух, i Бог - се одно. Вiн дивнеу в усiм i нове в усiм робить сам собою, i iстина Його в усiм во вiки пребув
ау. А решта - то тiльки зовнiшнiсть, тiльки тiнь Його, пьята Його, пiднiжжа Його
i ветха риза.
По великих садах роблять часом здоровеннi клiтки, обволiкають єх залiзними сiтками, i багато птичок безперестанно в серединi там колотяться, то в один, то в другий бiк бьються, але нiде пролетiти не можуть. Отак i нашi серця мечуться й мучаться в стi
нах видимости. Бо що може бути вужче й тiснiше видимости?
Як же ж нам вилетiти звiдти, коли ж ми давно, з самого дитинства напоунi лукавим духом, засiянi змiєним насiнням, щоби тiльки одну видимiсть, зовнiшню тьму любити та за нею ганятися? Чи вилетить же, як птиця, серце наше з клiтки землi?
Ох, не вилетить - бо ми не вiримо, що зверх видимости у ще щось, чого не можемо полапати й аршином помiряти. I хоч приймемо насiння благословенне, начало спасенiя нашого, але воно буде у нас безплодне - бо ми любимо зовнiшнiсть, звикли до неє i не мо
жемо подумати, що видимiсть може зогнити, як зерно, але невидима сила зостанеться. А без того согниття новий плод нiяк не може родитися.
З ким можна зрiвняти iстинну людину?
З повним i добрим колосом пшенишним. Чи не в зернi закрилося все i чи не весною виходить, движиме невидимою силою? I тодi зерно починау давати щось нове, коли зовнiшнiсть уся вже на нiм зогнила, i те нове - то вже не вiд плотi, а вiд Бога.
Пiдiйми ж вiд землi думку свою i зрозумiй, що носиш в собi людину вiд Бога рожденну. Побачив ти в зернi легеньку зовнiшнiсть, в котрiй закрилася таумно дiйснiсть невидимого Бога - поглянь тепер i на себе. Старенька солома не боється погибелi: як iз з
ерна вона вийшла, так в зернi й закриуться. Чого ж ти трепещеш? Не бiйся. Роскрий своу серце для приняття вiри, бо яке ж то сильне зерно в тобi, в самiм тобi! Небо видиме i земля - все
в твоєм зернi сокрите. :
VI
(З твору "Дружня розмова
про душевний спокiй").
Змiряли ми море, землю, повiтря, небеса, потрiвожили внутрiшнiсть земельну ради металiв, розмежували плянети, повiдшукували гори на мiсяцi, найшли невидимих свiтiв нещислиму кiлькiсть, будуумо дивовижнi машини, засипаумо безоднi, зупиняумо воду - Бож
е, чого ми тiльки не вмiумо? Чого ми тiльки не можемо?
Але горе, що при всiм тiм чогось великого не стау. Немау чогось, чого й назвати не вмiумо. Знаумо, що не стау чогось, а що воно таке - не розумiумо. I похожi ми на безсловесну дитину, що тiльки плаче; воно i не знау i сказати не може в чiм йому потре
ба, саму тiльки досаду вiдчувау.
I се явне душi нашоє незадоволення чи не позволяу нам догадатися, що всi отi науки не можуть думки нашоє наситити. Безодня душевнi ними не наповняуться. Пожерли ми несчислиме множество систем: плянетами, плянет з горами й морями, але не втоляуться на
ша жажда. Математика, медицина, фiзика, механiка, музика iз своєми сестрами - чим бiльше єх вкушаумо, тим гiрше палить серце наше голод i спрага, а ми все не догадуумося, що то все тiльки служницi при панi, хвiст при головi.
Я наук не хулю, навпаки - я хвалю й найпослiднiше ремесло. Але те хули у достойне, що, на сi науки надiючися, забуваумо ми найвищу науку - науку щастя людського, до якоє всякому вiку, всякiй землi, всякому полу й зросту завжди дверi вiдчиненi. Що ж м
оже зробити нас щасливими?
Наше щастя живе у внутрiшнiм спокою серця нашого, а спокiй - у згодi з Богом. Чим хто згiднiший з Богом, тим вiн спокiйнiший, а значить i щасливiший.
Щасливий той, хто живе по волi благого Духа - Господь буде на всiх путях його. А що нас вводить у пагубу, так се от сi чотирi рiчи:
А. Братися за те, що тобi не пiдходить.
Б. Нести обовьязок, противний твоєй природi.
В. Обучатися, до чого не родився.
Г. Дружити, з ким не рожденний дружити.
Отже бути щасливим - се значить пiзнати себе чи то свою природу, взятися за свою долю i робити своу дiло. Найкраща душа не може бути спокiйною, коли вона несе обовьязки, до яких не родилася. Та й як же єй бути спокiйною, коли вона втратила радiсть се
рця? А як же єй не втратити, коли замiсць добра обижау i приятелiв кревних, i ближнiх i дальнiх, i землякiв i чужостороннiх? А як же єй не обижати, коли вред приносить суспiльности? А як же не вредити, коли нема невтомноє працi? А звiдки ж може узяти
ся труд, коли нема охоти до нього? А де вiзьмеш охоту без природного до того нахилу? Отже природа й усть первоначальна усьому причина. Вона мати охоти, а охота гiрша неволi по приказцi. Охота радууться труду як синовi своуму, робить труд солодким. :
Часто так виходить, що багато людей тiкають вiд хлiборобства. Кидаються на всякi иншi должности, хоч може вони й не пiдхожi зовсiм до них. А мiж тим тiльки природний труд у солодкий труждающемуся. З веселостею жене зайця борзий пес. Услаждауться труд
ом пчола, збiраючи мед. По що ж тiльки ти,
о маловiрна душе, отягчауш себе, iдучи в друге званiу, коли Отець твiй небесний родив тебе хлiборобом чи гончарем, чи бандуристом? Чому не йдеш по званiю своуму, йдучи на инше, хоч тобi
й не сродне? Бо не розумiуш, що в тисячу раз щасливiше в малiм можна жити, але з Богом своєм, нiж без Нього знаходитися серед воуначальникiв чи первосвященникiв. Бiльше пошани вартий швець, на своуму мiсцi, нiж генерал не на своуму. Яка користь, коли
iмья твоу десь напечатане, а Дух Iстини, що сидить i судить
в самому тобi, не одобряу тебе?
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150 151 152 153 154 155 156 157 158 159 160 161 162 163 164 165 166 167 168 169 170 171 172 173 174 175 176 177 178 179 180 181