!
Вiдповiдно до п. 2 ст. 36 КЗпП закiнчення строку, на який
укладався трудовий договiр, у пiдставою для його припинення,
крiм випадкiв, коли трудовi вiдносини фактично тривають i
жодна з сторiн не поставила вимогу про єх припинення. iнших
обмежень для припинення трудового договору з цих пiдстав
законодавством не передбачено, i нiяких обовязкiв по працев-
лаштуванню звiльнюваних працiвникiв на адмiнiстрацiю пiд-
приумства, установи, органiзацiє закон не покладау, Тому й
останнiй довод протесту у необгрунтованим.
Оскiльки народний суд, з яким погодились суди касацiйноє
i наглядноє iнстанцiй, повно i всебiчно перевiрив усi обставини
справи, дав належну оцiнку всiм доказам i постановив законне
й обгрунтоване рiшення, судова колегiя Верховного Суду за-
лишила постановленi рiшення без змiни.
Не виконавши передбаченого ч. 2 ст. 40 i статтями 491 та 492
Кодексу законiв про працю Украєни обовязку щодо переве-
дення працiвника за його згодою на iншу роботу, адмiнiстрацiя
порушила встановленi законом гарантiє при розiрваннi трудо-
вого договору у звязку зi скороченням чисельностi або штату
працiвникiв
Ухвала судовоє колеги в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 9 серпня 1989 р.
(витяг)
В. предявив позов до Донецького обласного комбiнату То-
вариства Червоного Хреста про поновлення на роботi та стяг-
нення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу. Позивач
зазначав, що вiн працював у вiдповiдача старшим iнструктором
, 1 за розпорядженням адмiнiстрацiє був звiльнений з посади за
<. 1 ст. 40 КЗпП у звязку зi скороченням штату. Вважаючи-
[ звiльнення неправильним, вiн просив задовольнити його вимоги.
Справа розглядалася неодноразово.
Рiшенням судовоє колегiє Донецького обласного суду позов
i юволено.
У касацiйнiй скарзi вiдповiдач просив скасувати це рiшення,
ниажаючи, що суд без достатнiх пiдстав визнав позовнi вимоги
грунтованими.
Судова колегiя Верховного Суду Украєни касацiйну скаргу
задовольнила i в ухвалi про залишення рiшення без змiни
азала на таке.
i Судом встановлено, що у вiдповiдача справдi мало мiсце
iльнення працiвникiв у звязку зi скороченням штату. На
яс звiльнення В. вакантною була посада iнструктора, проте
iмiнiстрапiя не запропонувала єє позивачевi i при його звiль-
Вннi виходила лише з того, що вiн вiдмовився вiд запропоно-
iiює посади голови районного комiтету Товариства Червоного
єрсста. Вiдповiдно ж до вимог ст. 49 КЗпП адмiнiстрацiя була
довязана запропонувати позивачевi переведення на вакантну
i >саду в данiй органiзацiє. Не зробивши цього, вона порушила
гановленi законом гарантiє при розiрваннi трудового договору
iвязку зi скороченням штату. За таких обставин рiшенням
/ду позов задоволене обгрунтовано.
i ранила ст. 252 Кодексу законiв про працю Украєни про те,
110 звiльнення з iнiцiативи власника або уповноваженого ним
прiпну осiб, обраних до складу профспiлкових органiв, допу-
> мк ться, крiм додержання загального порядку, лише за згодою
и|м>фспiлкового органу, членами якого вони у, а голiв i членiв
профспiлкових органiв пiдприумств, крiм того, - лише за зго-
дою вiдповiдного обуднання профспiлок (вищестоящого-проф-
спiлкового органу), поширюються як на пiдприумства, так i на
установи, органiзацiє, в тому числi на навчальнi заклади
Ухвала судовоє колеги, в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 22 вересня 1993 р.
(витяг)
У червнi 1992 р. С. предявив позов до липненськоє серед-
ньоє школи Волинськоє областi про поновлення на роботi та
стягнення заробiтноє плати за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що вiн працював у вiдповiдача вчителем
трудового навчання: Наказом вiд 13 червня 1992 р. йото нео-
бгрунтоване було звiльнено з роботи за вчинення аморального
проступку (нанесення побоєв дiтям) за п. З ст. 41 КЗпП.
Посилаючись на те, що звiльнення здiйснено без поперед-
ньоє згоди райкому галузевоє профспiлки i що справжньою його
причиною у помста за написання у квiтнi 1992 р. листа до
Волинського обкому галузевоє профспiлки про неправомiрнi, дiє
керiвництва школи, який перевiрявся на мiсцi комiсiую у складi
представникiв райвно, райкому та обкому галузевоє профспiлки
i правового iнспектора працi, позивач просив суд задовольнити
лого вимоги.
Рiшенням Луцького окружного суду вiд 9 жовтня 1992 р.,
залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Волинського об-
ласного суду вiд 17 грудня 1992 р., в позовi вiдмовлено.
Постановою президiє Волинського обласного суду вiд 28
липня 1993 р. залишено без задоволенняпротест першого за-
. ступника Голови Верховного Суду Украєни.
У протестi в.о. Голови Верховного Суду Украєни ставиться
питання про скасування всiх судових рiшень i передачу справи
на новий розгляд.
Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.
Вiдмовляючи в позовi С., суд виходив з того, що факт
нанесення ним побоєв дiтям доведено показаннями ряду свiдкiв.
Показання ж вчителiв, якi заперечували це, не було взято до
- уваги, оскiльки, на думку суду, вони спростовуються пояснен-
нями учнiв та єх батькiв. Суд також вказав, що посилання
позивача на упереджене ставлення до нього керiвництва школи
не пiдтверджуються та що звiльнення проведене з додержанням
вимог закону.
З цими висновками погодилися судова колегiя та президiя
обласного суду.
Проте з ними погодитися не можна.
Обгрунтовуючи своє вимоги, позивач посилався на те, що
- 18 -
його, як члена профкому школи, звiльнено без попередньоє
згоди вищестоящого профспiлкового органу, чим порушено га-
рантiє, передбаченi ст. 252 КЗпП.
Окружний суд у своуму рiшеннi не дав вiдповiдi на цей
довод, хоч i встановив, що такоє попередньоє згоди не було. Єє
було дано лише 9 жовтня 1992 р., тобто в день постановления
судового рiшення. Суд касацiйноє iнстанцiє не звернув уваги
на таке порушення ст. 203 ЦПК Украєни судом першоє iн-
станцiє. Президiя обласного суду, залишаючи протест без за-
доволення, вважала, що попередня згода вищестоящого проф-
спiлкового органу вiдповiдно до ст. 252 КЗпП вимагауться лише
при звiльненнi членiв профкомiв виробничих пiдприумств. Про-
те така позицiя у помилковою. Адже ст. 252 КЗпП викладена
в редакцiє ст. 2 Закону СРСР вiд 10 грудня 1990 р. "Про
профспiлки, права та гарантiє єх дiяльностi", що набрав чин-
ностi з 1 сiчня 1991 р.
Закону про профспiлки в Украєнi немау. Тому вiдповiдно
до постанови Верховноє Ради Украєни вiд 12 вересня 1991 р.
"Про порядок тимчасовоє дiє на територiє Украєни окремих актiв
i.iконодавства Союзу РСР" Закон СРСР вiд 10 грудня 1990 р.
єє Украєнi дiу. А у примiтках до ст. 2 даного Закону у тлума-
и пня, вiдповiдно до якого пiд пiдприумством в данiй нормi
розумiються пiдприумства (обуднання), установи, органiзацiє
iи належно вiд форм власностi та господарювання, а отже, й
пiнцi та середнi спецiальнi навчальнi заклади.
Тому гарантiє, передбаченi ст. 252 КЗпП, поширюються й
и.i членiв профкомiв середнiх шкiл. Неправильно застосувавши
i. iкон, президiя обласного суду не дала вiдповiдi на довод про-
ii ч ту щодо цього порушення.
У матерiалах справи у лист позивача, адресований обкому
i .пузевоє профспiлки, а також вiдповiдь останнього, з якоє вид-
iiч, що саме напередоднi збирання пояснень учнiв вiдбулися
iiiори трудового колективу школи з приводу листа С.
Цим обставинам окружний суд i президiя обласного суду
дали будь-якоє оцiнки.
Пiд час розгляду справи суд допитав як свiдкiв вчителiв
, М. та iн., якi категорично заперечували факти побиття
чнiв позивачем i заявили, що С. звiльнений з роботи внаслiдок
передженого ставлення до нього керiвництва школи. Не взяв-
[iи до уваги показання цих свiдкiв, суд всупереч вимогам
"г. 203 ЦПК не навiв у своуму рiшеннi доводiв, за якими вiн
чiдхилив.
Виходячи з наведеного, судова колегiя Верховного Суду
сувала постановленi рiшення, а справу надiслала на новий
iгляд. - , .
При вирiшеннi позову про поновлення на роботi працiвника,
звiльненого з iнiцiативи власника або уповноваженого ним ор-
гану, мау зясовуватись як додержання вимог ст. 43 Кодексу
законiв про працю Украєни про допустимiсть розiрвання тру-
дового договору з цих пiдстав лише за попередньою згодою
профспiлкового органу пiдприумства, установи, органiзацiє, так
i обгрунтованiсть кожноє з пiдстав, з яких його розiрвано
Постанова президiє Миколаєвського обласного суду
вiд 24 грудня 1993 р.
(витяг)
31 серпня 1992 р. П. звернувся з позовом до вiдгодiвельного
радгоспу "Плавнi" про поновлення на роботi та стягнення за-
робiтноє плати за час вимушеного прогулу.
Позивач зазначав, що з серпня 1990 р. вiн працював у
вiдповiдача ветеринарним лiкарем. Наказом вiд 7 липня 1992 р.
його звiльнено з роботи за пп. 4 та 7 ст. 40 КЗпП.
Посилаючись на те, що вiн звiльнений незаконно, оскiльки
18 березня 1992 р. безпiдставно був переведений на посаду
ветфельдшера, прогулу не вчиняв, медичний огляд не проходив,
П. просив задовольнити його позов.
Рiшенням Очакiвського окружного суду вiд 23 вересня
1992 р., залишеним без змiни ухвалою судовоє колегiє Мико-
лаєвського обласного суду вiд 3 березня 1993 р., в позовi вiд-
мовлено.
У протестi заступник Голови Верховного Суду Украєни по-
ставив питання про скасування постановлених рiшень i пере-
дачу справи на новий розгляд.
Протест пiдлягау задоволенню з таких пiдстав.
Постановляючи рiшення, з яким погодилась судова колегiя
обласного суду, суд виходив з того, що 7 липня 1992 р. П.
перебував на робочому мiсцi в нетверезому станi, а не вико-
навши розпорядження директора радгоспу- щодо вивезення на
мясокомбiнат худоби, вчинив ще й прогул.
Однак з такими висновками погодитись не можна.
Як вбачауться з матерiалiв справи, трудовий договiр з по-
зивачем був розiрваний за пп. 4 .i 7 ст. 40 КЗпП, тобто з двох
передбачених законом самостiйних пiдстав, кожна з яких мау
своє особливостi застосування. Тому судовоє перевiрки потребуу
звiльнення як за п. 4, так i за п. 7 ст. 40 КЗпП.
Вiдповiдно до п. 4 ст. 40 КЗпП та до розяснень Пленуму
Верховного Суду Украєни, даних у п. 24 постанови № 9 вiд 6
листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових
спорiв", прогулом визнауться вiдсутнiсть працiвника на роботi
як протягом усього робочого дня, так i бiльше трьох годин
безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних
причин. Вiдсутнiсть працiвника на роботi в звязку з його.не-
- 20 -
законим переведенням на iншу посаду не можна
гулом без поважних причин.
Ставлячи за провину позивачу вчинення прогулу, адi
страцiя радгоспу виходила не з того, що вiн був вiдсутнiй на
роботi без поважних причин, а з того, що не виконав розпо-
рядження директора радгоспу щодо вивезення худоби на мясо-
комбiнат.
Незважаючи на це, суд не вник у суть цього звинувачення,
механiчно погодився з ним i не дав йому нiякоє правовоє оцiнки.
Крiм того, як в позовнiй заявi, так i в судi позивач посилався
на те, що в березнi 1992 р. (про що йому стало вiдомо лише
в липнi того ж 1992 р.) вiн незаконно та з порушенням його
трудових прав був переведений на посаду ветфельдшера, в
звязку з чим невиконання доручення директора радгоспу не
може квалiфiкуватись як ухилення вiд виконання трудових
обовязкiв, а тим бiльше - як прогул.
Що ж до звiльнення П. за п. 7 ст. 40 КЗпП, то вiдповiдно
до п. 25 вищезазначеноє постанови Пленуму Верховного Суду
Украєни нетверезий стан працiвника може бути пiдтверджений
як медичним висновком, так й iншими видами доказiв, пере-
дбачених ст. 27 ЦПК Украєни. Однак у будь-якому разi вони
мають бути дослiдженi в установленому порядку в судовому
засiданнi та пiдданi вiдповiднiй оцiнцi.
У даному разi на пiдтвердження факту перебування пози-
вача на роботi в нетверезому станi суд послався на пояснення
директора радгоспу К., показання свiдкiв В. - голови проф-
спiлкового комiтету, водiя С., члена профспiлкового комiтету
С.Л. та на акт вiд 7 липня 1992 р.
Однак, як вбачауться з протоколу судового засiдання, вони
були допитанi поверхово. Жоден з них не дав конкретних по-
яснень щодо обставин i часу виявлення перебування П. в не-
тверезому станi. Єх показання зводились лише до констатацiє
цього факту. -З позивачем же це питання не зясовувалось,
подати з цього приводу докази йому не було запропоновано.
За таких обставин висновок суду про доведенiсть факту
перебування П. на роботi в нетверезому станi 7 липня 1992 р.
не можна вважати цiлком обгрунтованим.
Крiм того, недостатньо перевiреним залишилось питання
про додержання вiдповiдачем вимог ст. 43 КЗпП щодо ро-
зiрвання ним трудового договору лише за попередньою згодою
профспiлкового комiтету.
З копiє наказу про звiльнення вбачауться, що як на факт
отримання такоє згоди адмiнiстрацiя радгоспу послалась на про-
токол засiдання профспiлкового комiтету вiд 8 липня 1992 р.
Але цей протокол судом не дослiджувався, в матерiалах справи
вiн вiдсутнiй. Судне зясував, чи мау прийняте на засiданнi
рiшення юридичне значення.
Усi цi питання мають iстотне значення для правильного
вирiшення справи. Однак вони належним чином судом не
зясованi.
Виходячи з наведеного, президiя обласного суду скасувала
постановленi рiшення, а справу надiслала на новий розгляд.
Суд визнав законним звiльнення працiвника за п. 1 ст. 40
Кодексу законiв про працю Украєни, оскiльки встановив, що
трудовий договiр розiрвано в звязку з скороченням штату, вiд
запропонованоє iншоє наявноє роботи працiвник вiдмовився i
не мав перед iншими працiвниками, якi займали таку ж посаду
(виконували таку ж роботу), переважного права щодо зали-
шення на роботi
Ухвала судовоє колегiє в цивiльних справах Верховного Суду
Украєни вiд 16 червня 1993 р.
(витяг)

У березнi 1991 р. С. предявила позов до радгоспу "Чер-
воноармiуць" про поновлення на роботi i стягнення заробiтноє
плати за час вимушеного прогулу, зазначивши, що вона пра-
цювала бухгалтером розрахункового вiддiлу цього радгоспу i
наказом вiд 22 лютого 1991 р. була звiльнена за п. 1 ст. 40
КЗпП, хоч справжньою причиною цього було не скорочення
штату, а переслiдування за критику.
Рiшенням Бiлокуракiнського районного народного суду вiд
20 березня 1991 р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51