перебійця визивати,Кричав, опарений мов пес: Мазка – кров з розбитого носа, обличчя.
Бакаляр – школяр.

«Гей, хто зо мною вийде битись,Покуштовати стусанів?Мазкою хоче хто умитись?Кому не жаль своїх зубів?А нуте, нуте, йдіте швидшеСюди на кулаки лиш ближче!Я бебехів вам надсаджу;На очі вставлю окуляри,Сюди, поганці-бакаляри!Я всякому лоб розміжжу». Пудофет – важкий на підйом (К.).

Дарес довгенько дожидався,Мовчали всі, ніхто не йшов;З ним всякий битися боявся,Собою страху він задав.«Так ви, бачу, всі легкодухи,Передо мною так, як мухи,І пудофети наголо».Дарес тут дуже насміхався,Собою чванивсь, величався,Аж сором слухать всім було. [23] Абсест троянець був сердитий,Згадав Ентелла-козака,Зробився мов несамовитий,Чимдуж дав відтіль дропака.Ентелла скрізь пішов шукати,Щоб все, що бачив, розказатиІ щоб Дареса підцьковать.Ентелл був тяжко смілий, дужий,Мужик плечистий і невклюжий,Тогді він п’яний вклався спать. Тімаха – тут у значенні: бідолаха.

Знайшли Ентелла-сіромаху,Що він під тином гарно спав;Сього сердешного тімахуБудити стали, щоб устав.Всі голосно над ним кричали,Ногами всилу розкачали,Очима він на них лупнув:«Чого ви? що за вража мати,Зібрались не давати спати».Сказавши се, оп’ять заснув. Погудка – вість, повідомлення.

«Та встань, будь ласкав, пане-свату!»Абсест Ентеллові сказав.«Пійдіть лиш ви собі ік кату!» –Ентелл на їх так закричав.А послі баче, що не шутка,Абсест сказав, яка погудка,Проворно скочивши, здригнувсь:«Хто, як, Дарес? – ну, стійте наші!Зварю пану Даресу каші,Горілки дайте лиш нап’юсь». [26] Примчали з казанок сивухи,Ентелл її разком дмухнувІ од сієї він мокрухиСкрививсь, наморщивсь і зівнув,Сказав: «Тепер ходімо, братця,До хвастуна Дареса-ланця!Йому я ребра полічу,Зімну всього я на кабаку,На смерть зувічу, мов собаку,Як битися – я научу!» Зітру, зімну, мороз як бабу – порівняння походить від народної казки про бабу та мороза. Нар.: Давить, як мороз бабу (Номис. – С. 78).

Прийшов Ентелл перед Дареса,Сказав йому на сміх: «Гай-гай!Ховайсь, проклята неотеса,Зарання відсіль утікай;Я роздавлю тебе, як жабу,Зітру, зімну, мороз як бабу,Що тут і зуби ти зітнеш.Тебе диявол не пізнає,З кістками чорт тебе злигає,Уже від мене не влизнеш». [28] На землю шапку положивши,По локоть руки засукавІ цупко кулаки стуливши,Дареса битись визивав.Із серця скриготав зубами,Об землю тупотав ногами,І на Дареса налізав.Дарес не рад своїй лихоті,Ентелл потяг не по охотіДареса, щоб його він знав. Кислиці, ягоди, коржі – ягодами на Полтавщині називають вишні. Описуючи бенкет небожителів в іронічно-приземленому тоні, І. Котляревський виходить з народних уявлень про рай, де вічно блаженствують обіч вседержителя та святих праведники. Виникає мотив, який І. Котляревський широко розгорне далі в картинах відвідання Енеєм раю (III, 116 – 125). І тут, і там райські наїдки – головним чином дитячі ласощі, тільки в третій частині вони названі повніше.

В се врем’я в рай боги зібралисьК Зевесу в гості на обід,Пили там, їли, забавлялись,Забули наших людських бід.Там лакомини різні їли,Буханчики пшеничні білі,Кислиці, ягоди, коржіІ всякі-разні витребеньки, –Уже либонь були п’яненькі,Понадувались, мов йоржі. Мурий – темно-сірий або сіро-бурий із темнішими і світлішими смугами.

Я к ось знічев’я вбіг Меркурій,Засапавшися до богів;Прискочив, мов котище мурийДо сирних в маслі пирогів!«Ге! Ге! от тут-то загулялись,Що і од світу одцурались,Диявол-ма вам і стида.В Сіцілії таке твориться,Що вам би треба подивиться, –Там крик, мов підступа орда». Як чорноморський злий козак. – у 1782 р. частина козаків зруйнованої влітку 1775 р. Запорізької Січі за їх проханням була переселена з дозволу уряду на землі між річками Кубань і Єя. За першими переселенцями потяглися інші, й не тільки колишні запорожці. Було утворене Військо Чорноморське, в якому на перших порах були заведені порядки, подібні до запорозьких. Тут довше, ніж деінде, затрималися давні козацькі традиції, коли не за самою суттю, то принаймні за формою. У п'єсі І. Котляревського «Наталка Полтавка» Микола, сирота «без роду, без племені», збирається іти в Чорноморію: «Люблю я козаків за їх обичай!» (дія друга, ява перша).

Боги, почувши, зашатались,Із неба виткнули носи,Дивитись на бійців хватались,Як жаби літом із роси.Ентелл там сильно храбровався,Аж до сорочки ввесь роздягся,Совав Даресу в ніс кулак.Дарес ізвомпив сіромаха,Бо був Ентелл непевна птаха,Як чорноморський злий козак. Уже було зазначено, що в «Енеїді» Вергілія (Вергілій. – Кн. 5. – Ряд. 375 – 425) Дарес (Дарет) – троянець, а Ентелл – місцевий, сіцілієць. Тому покровителька троянців Венера просить Зевса підтримати Дареса.

Венеру за виски хватило,Як глянула, що там Дарес;Їй дуже се було не мило,Сказала: «Батечку Зевес!Дай моєму Даресу сили,Йому хвоста щоб не вкрутили,Щоб він Ентелла поборов.Мене тогді ввесь світ забуде,Коли Дарес живий не буде;Зроби, щоб був Дарес здоров». Бахус – у римській міфології бог виноградарства й виноробства (в грецькій міфології – Діоніс), син Зевса і дочки фіванського царя Кадма Семели.

Тут Бахус п’яний обізвався,Венеру лаяти почав,До неї з кулаком совався,І так ісп’яна їй сказав:«Пійди лиш ти к чортам, плюгава,Невірна, пакосна, халява!Нехай ізслизне твій Дарес,Я за Ентелла сам вступлюся,Як більш сивухи натягнуся,То не заступить і Зевес. [34] Чи знаєш, він який парнище?На світі трохи єсть таких,Сивуху так, як брагу, хлище,Я в парубках кохаюсь сих.Уже заллє за шкуру сала,Ні неня в бразі не скупала,Як він Даресові задасть.Уже хоть як ти не вертися,З своїм Даресом попростися,Бо прийдеться йому пропасть». [35] Зевес до речі сей дочувся,Язик на силу повернув,Він од горілки весь обдувсяІ грімко так на їх гукнув:«Мовчіть!.. чого ви задрочились?Чи бач, у мене розходились!Я дам вам зараз тришия!Ніхто в кулачки не мішайтесьКінця од самих дожидайтесь, –Побачим, – візьметь то чия?» Марс – у римській міфології бог війни (відповідно у грецькій – Арес), перебуває у досить близьких стосунках з Венерою і сприяє троянцям (див. далі коментар: VI, 15).
Ганімед – виночерпій у Зевса.
Пуздерко – похідний погребок, буфет.

Венера, облизня піймавши,Слізки пустила із очей,І, як собака, хвіст піджавши,Пішла к порогу до дверейІ з Марсом у куточку стала,З Зевеса добре глузовала;А Бахус пінненьку лигав,Із Ганімедова пуздеркаУтер трохи не з піввідерка;Напивсь – і тілько що кректав. Нар.: Цибульки під ніс дати (Номис. – С. 81).

Як між собой боги сварилисьВ раю, попившись в небесах;Тогді в Сіцілії творилисьВеликі дуже чудеса.Дарес од страху оправлявсяІ до Ентелла підбирався,Цибульки б дать йому під ніс.Ентелл од ляпаса здригнувся,Разів із п’ять перевернувся,Трохи не попустив і сліз. Нар.: Слуха джмелів. Дав йому лупня добре – довго буде джмелів слухать! (Номис. – С. 77).

Розсердився і роз’ярився,Аж піну з рота попустив,І саме в міру підмостився,В висок Дареса затопив:З очей аж іскри полетіли,І очі ясні соловіли,Сердешний об землю упав.Чмелів довгенько дуже слухавІ землю носом рив і нюхав,І дуже жалібно стогнав. Трохи не цілую гривняху – гривня – в різні часи мала різну цінність. Ще в Київській Русі – срібний зливок вагою близько фунта (фунт – 409,6 грама). Від слова «гривня» походить назва «гривеник» – срібна монета вартістю в десять копійок. Гривнею називали ще мідну монету в дві з половиною-три копійки. Слово «гривняка» вжито тут в останньому значенні.

Тут всі Ентелла вихваляли,Еней з панами реготавсь,З Дареса ж дуже глузовали,Що силою він величавсь.Звелів Еней його підняти,На вітрі щоб поколихатиОд ляпаса і щоб прочхавсь;Ентеллові ж дав на кабакуТрохи не цілую гривнякуЗа те, що так він показавсь. Литва, литвини – жителі степової України так звали не тільки литовців, а всіх, хто жив на північ від Десни (див.: Основа. – 1861. – Кн. 1. – С. 265). Отже, литвинами звали жителів як Білоруського, так і Українського Полісся. «Отож під ім'ям Литва, що… в історичних джерелах вперше згадується під 1009 роком, впродовж століть виступали, крім власне литовців, також і латиші, і поляки, і білоруси, й українці Полісся… Саме в світлі цього й слід сприймати популярність на Україні прізвищ типу Литвин, Литвиненко, Литвяк тощо та відповідних назв населених пунктів» (Непокупний А. П. Балтійські родичі слов'ян. – К., 1979. – С. 42).

Еней же, сим не вдовольнившись,Іще гуляти захотівІ цупко пінної напившись,Ведмедів привести звелів.Литва на труби засурмила,Ведмедів зараз зупинила,Заставила їх танцьовать.Сердешний звір перекидався,Плигав, вертівся і качався,Забув і бджоли піддерать. Ярміз, ярміс – спосіб, засіб; учиняти ярміз – тут у значенні: повернути на свій лад, зробити по-своєму, накоїти лиха.
Патинки – жіночі черевики, туфлі.
Пішла в Ірисині будинки – в античній міфології Ірися (Ірида) – богиня райдуги, прислужниця богів, передовсім Юнони. Виступає посередницею між богами і людьми (як райдуга з'єднує небо і землю).

Як пан Еней так забавлявся,То лиха він собі не ждав,Не думав і не сподівався,Щоб хто з Олімпа кучму дав.Но те Юнона повернула,І в голові так коверзнула,Щоб зараз учинить ярміз;Набула без панчіх патинки,Пішла в Ірисині будинки,Бо хитра ся була, як біс. Хижа, хижка – кладовка, чулан у хаті; вхід туди – із сіней. Хижка не мала вікон.
Принесла лепорт – принесла рапорт. Вираз із тогочасної армійської термінології.
Ліжник – домоткана, груба шерстяна ковдра.

Прийшла, Ірисі підморгнула,Черкнули разом в хижу вдвох,І на ухо щось їй шепнула,Щоб не підслухав який бог;І пальцем цупко прикрутила,Щоб зараз все то ізробилаІ їй би принесла лепорт;Ірися низько поклонилась,І в ліжник зараз нарядилась,Побігла з неба, як би хорт. Пригадаймо, що троянці мандрують без жінок. Вони ніде не фігурують до цього епізоду, і далі І. Котляревський зовсім забуде про них. Змальовуючи картини українського побуту, подаючи у травестійній формі той чи інший епізод Вергілієвої «Енеїди», письменник бере те, що йому в даний момент потрібне, трактує героїв так, як йому зараз треба, зовсім не зважаючи на те, в образі кого вони вже з'являлися або ще з'являться в поемі. Це важлива прикмета «Енеїди». Приміром, у першій її частині Венера відвідує свого батька Зевса в образі старосвітської української молодиці (І, 14). У другій частині – прибуває до Нептуна «в своїм ридвані, Мов сотника якого пані» (II, 69). У п'ятій – приносить сину Енеєві викуване Вулканом бойове спорядження в образі осяйної небожительки «на хмарі» (V, 43). На початку шостої частини постає в образі бідової маркитанки (VI, 6). Дослідник «Енеїди» Ієремія Айзеншток слушно підкреслював: «Цілком очевидно, що цей образ творився в кожному окремому випадку самостійно, не оглядаючись на інші згадки про нього в поемі. Будь-яка згадка про Венеру в поемі має ряд конкретних живих побутових деталей, але ці окремі деталі живуть розрізнено, кожна сама по собі, вони не мають найменших претензій дати в своїй цілості якийсь єдиний, цільний образ, тим більше – образ типовий» (Котляревский Й. Сочинения. – М., 1969. – С. 26). Те саме стосується образа Енея, інших персонажів поеми. Еней втілює в собі окремі риси українського національного характеру, зокрема відчайдушного, щирого в дружбі і грізного в бою козака-запорожця, але він не має сугубо індивідуальних, тільки йому притаманних рис. У кожній ролі (женихання з Дідоною, поминки по Анхізові, мандрівка в пекло, гостювання у Латина і т. д.) він живе обособлено, про якийсь суцільний характер, тим більше поданий у розвитку, говорити не доводиться.
Зумовлена загальним історико-літературним розвитком відмінність між Енеєм перших і останніх частин поеми – то вже зовсім інша річ.

В Сіцілію якраз спустилась,Човни троянські де були;І між троянок помістилась,Которі човнів стерегли.В кружку сердешні сі сиділиІ кисло на море гляділи,Бо їх не кликали гулять,Де чоловіки їх гуляли,Медок, сивушку попивалиБез просипу неділь із п’ять. Нар.: Сняться комусь кислиці, та не знає к чому (кислиці бачить у сні – також і проти плачу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40