Земля б щасливою назвалась,Коли б таке пропало зло!Чрез неї вся Латинь возсталаІ на троян її напала,І Турн зробивсь Енею враг.Не можна бід всіх ізлічити,Яких успіла наробитиНа небі, на землі, в водах. Наброїти – натворити, накоїти.
Мов тілько вилізла з води – за одним з міфів, Венера народилася з морської піни біля скелі на березі острова Кріт.
Невинничаєть, мов Сусанна – мається на увазі біблійний персонаж Сусанна (Старий завіт, книга Даніїла, глава 13). її переслідували два похітливі діди і, не добившись свого, оббрехали, звинувативши у зраді чоловікові. Сусанну виправдав і врятував від смертної кари юнак-пророк Даніїл. У сучасному канонічному тексті біблії епізод з Сусанною відсутній. Вважають, що він не має історичної основи і вставлений у старозавітний текст пізніше, десь у І ст. до н. е.
Не діждеш з бабкою своєю – за міфологією, богиня Венера бабусі, так само як і матері, не має. Проте тут згадка про бабусю на місці. Адже Юнона в запалі лайки докоряє Венері, що та видає себе за цнотливу старосвітську хуторянську панночку. А панночки в патріархальних поміщицьких сім'ях звичайно виростали під опікою бабусь.

Тепер же на мене звертає,Сама наброївши біди;І так Зевеса умоляє,Мов тілько вилізла з води.Невинничаєть, мов Сусанна;Незаймана ніколи панна,Що в хуторі зжила ввесь вік.Не діждеш з бабкою своєю –Я покажу твому Енею…Богиня я! – він чоловік». …На утори слаби – ідіоматичний вираз; застосовується з фривольним інколи відтінком, до невитриманих людей.
Утори – виріз, жолобок на краю бочки, в який вставляють дно.

Венера лайки не стерпіла,Юнону стала кобенить;І перепалка закипіла,Одна одну хотіла бить.Богині в гніві также бабиІ также на утори слабі,З досади часом і брехнуть;І, як перекупки, горланять,Одна другу безчестять, ганятьІ рід ввесь з потрухом кленуть. По п'ятах виб'ю чубуками – знову зустрічаємо тут рису дворянського побуту. Чубуки – довгі, не менше метра палиці, лозини, або мундштуки для люльки, прийняті у дворянському середовищі тієї доби. «По п'ятах чубуками» – специфічна кара для осіб «благородного стану». Справа в тому, що фізичне покарання дорослих дворян заборонялося законом. У підписаній Катериною II «Грамоті на права, вільності й переваги російського дворянства» (1785) зазначалося: «Тілесне покарання хай не діткнеться благородного» (Полное собрание законов Российской империи с 1649 г. – Спб., 1830. – Т. 20. – С. 347). На недовгий час це положення було скасоване імператором Павлом І, а після його смерті знову відновлене. Палицею чи то чубуком по п'ятах – і боляче, і сліду немає, і на ноги якийсь час не стане, щоб побігти скаржитись. А коли й рушить, скажімо, дружина до предводителя дворянства, то хай докаже, що її побито, коли сліди відсутні.

«Та цитьте, чортові сороки! –Юпітер грізно закричав. –Обом вам обіб’ю я щоки;Щоб вас, бублейниць, враг побрав!Не буду вас карать громами;По п’ятах виб’ю чубуками,Олімп заставлю вимітать;Я вас умію усмирити,Заставлю чесно в світі житиІ зараз дам себе вам знать. [19] Занишкніть, уха наставляйтеІ слухайте, що я скажу;Мовчіть! роти пороззявляйте,Хто писне – морду розміжжу.Проміж латинців і троянцівІ всяких Турнових поганцівНе сікайся ніхто в війну;Ніхто ніяк не помагайте,Князьків їх также не займайте,Побачим, здасться хто кому». І стать на Шведськую могилу – це значить на братську могилу, в якій поховані російські та українські воїни, що загинули під час Полтавської битви. Могила стоїть на полі битви, близько шести кілометрів від Полтави.

Замовк Зевес, моргнув бровамиІ боги врозтіч всі пішли,І я прощаюсь з небесами,Пора спуститись до земліІ стать на Шведськую могилу,Щоб озирнуть воєнну силуІ битву вірно описать;Купив би музі на охвоту,Щоб кончить помогла роботу,Бо нігде рифм уже достать. [21] Турн осушивсь після купанняІ ганусною підкрепивсь,З намету виїхав зарання,На кріпость сентябрем дививсь.Трубить в ріжок! – оп’ять тривога!Кричать, біжать, спішать якмога;Великая настала січ!Троянці дуже славно бились,Рутульці трохи поживились,Насилу розвела їх ніч. Язик його тож не клесачка – клесачка – шевське знаряддя, міцна коротенька палиця, якою розгладжують (виклесують) шви.

В сю ніч Еней уже зближавсяДо городка, що Турн обліг;З Паллантом в човні частувався,Поїв всю старшину, як міг.В розказах чванився ділами,Як храбровав з людьми, з богами,Як без розбору всіх тузив.Паллант і сам був зла брехачка,Язик його тож не клесачка,В брехні Енею не вступив. Див. коментар: IV, 97.

Ану, старая цар-дівице,Сідая музо, схаменись!Прокашляйсь, без зубів сестрице,До мене ближче прихились!Кажи: якії там прасункиВ Енеєві пішли вербунки,Щоб проти Турна воювать.Ти, музо, кажуть всі, письменна,В Полтавській школі наученна,Всіх мусиш поіменно знать. Із Стехівки то шинкаренко – Стехівка – село за 12 – 15 кілометрів на північ від Полтави. Складається враження, що Тигренко реальна особа, як Вернигора Мусій серед троянців, зустрінутих Енеєм у підземному царстві (III, 107). Одначе таких відомостей немає. Треба думати, прізвище Тигренко походить від назви корабля, на якому у Вергілія плив Массик зі своїм військом («Перший Массік, що на мідному «Тігрі» прорізує хвилі; Тисяча хлопців у нього…» – Вергілій. – Кн. 10. – Ряд. 166 – 167).

Читайте ж, муза що бормоче:Що там з Енеєм плив Массик,Лінтяй, ледащо неробоче,А сильний і товстий, мов бик.Там правив каюком Тигренко,Із Стехівки то шинкаренко,І віз з собою сто яриг.Близ сих плили дуби Аванта,Він був страшнійший од сержанта;Бо всіх за все по спині стриг. Сей лежнем в винницях служив – тут гра слів: 1) лежень – лежебока, ледащо; 2) груба колода, брус, що лежить на землі і служить опорою для чого-небудь. Приміром, на лежнях, частіше кажуть – лежаках, стоять чани з брагою на винокурнях.
Недавно з кошельком ходив – тобто терпів нестатки, жив бідно. Про того, хто не мав свого господарства, жив тільки з того, що десь дістане або заробить, в народі говорили: «Тягнеться з грошика та з кошика».
Зробила паном із чупруна – чупрун – простолюдин.

Поодаль плив байдак Астура,Сей лежнем в винницях служив;На нім була свиняча шкура,Котору він як плащ носив.За ним Азиллас плив на барці,Се родич нашій паламарці, –Недавно з кошельком ходив;Но, бач, безокая фортунаЗробила паном із чупруна.Таких немало бачим див! [26] А то на легкому дубочку,Що роззолочений ввесь впрах,Сидить, розхриставши сорочку,З турецьким чубуком в зубах?То Цінарис, цехмістр картьожний,Фігляр, обманщик, плут безбожний,З собой всіх шахраїв веде;Коли, бач, Турна не здоліють,То картами уже подіють,Що між старці Турн попаде. Корея, кирея – верхній довгий з грубого сукна одяг з відлогою.
То родом з Глухова юриста – Глухів – старовинне українське місто. Було резиденцією останнього гетьмана Кирила Розумовського у 1750 – 1764 роках, адміністративним центром Лівобережної України. Зараз Глухів – місто Сумської області, районний центр.

А то сидить в брилі, в кереїЗ товстою книжкою в руках,І всім, бач, гонить ахинеї,І спорить о своїх правах?То родом з Глухова юриста,Він має чин канцеляристаІ єсть добродій Купавон.Щоб значкового дослужитьсяІ на війні чим поживиться,Вступив в Енеїв легіон. [28] А то беззубий, говорливий,Сухий, невірний, як шкелет,І лисий, і брехун сварливий?То вихрест із жидів, Авлет.Недавно на другій женився,Та, бач, в рахунку помилився,Із жару в полом’я попав;Щоб од яги як одв’язатись,То мусив в військо записатисьІ за шпигона на год став. По пальцям тож не розлічу – названо всі народні способи лічби та обліку в минулому. На пальцях – ясно. Карбіж – зарубки, позначки на чому-небудь, звичайно на палиці. Часто при позичках, різних господарських обліково-торгових операціях така палиця служила юридичним документом. Звідси пішла українська назва основної грошової одиниці – карбованець (карбувати). Названий і порівняно новіший спосіб лічби – «на щотах» (рахівниці).

Іще там єсть до півдесятка,Но дріб’язок і гольтіпа;В таких не буде недостатка,Хоть в день їх згине і копа.А скілько ж всіх? – того не знаю,Хоть муза я – не одгадаю,По пальцям тож не розлічу;Бігме! на щотах не училась,Над карбіжем тож не трудилась,Я що було, те лепечу. Волосожар – народна назва сузір'я Плеяд; етимологію цього слова пов'язують з вогненно-білявим, ніби палаючим, волоссям людини.
Віз – народна назва сузір'я Великої Ведмедиці.
А хто прудився у кабиць – даний рядок, а відтак і вся змальована тут картина нічного козацького табору, є віддаленою ремінісценцією української народної картини «Козак Мамай», зокрема одного з її численних варіантів, підписуваного:

Козак – душа правдивая, сорочки не має,
Коли не п'є, то воші б'є, а все не гуляє.

У п'єсі «Наталка Полтавка» І. Котляревського цей крилатий гумористичний вираз уже прямо спливає в тексті, одначе дещо змінений відповідно до поетично-молодечої вдачі сироти «без роду, без племені» Миколи. Збираючись іти шукати долі на Чорноморію, куди переселилася частина запорожців, Микола говорить: «Люблю я козаків за їх обичай! Вони коли не п'ють, то людей б'ють, а все не гуляють… Я з чорноморцями буду тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити» (дія друга, ява перша).
Прудитися – виганяти бліх з одягу на вогні. Також бити воші.
Кабиця – тут у значенні: похідне польове вогнище. Зараз на півдні України кабицею називають літню піч надворі.

Уже Волосожар піднявся,Віз на небі вниз повертавсь,І дехто спати укладався,А хто під буркой витягавсь.Онучі інші полоскали,Другії лежа розмовляли,А хто прудився у кабиць.Старші, підпивши, розійшлисяІ дома за люльки взялися,Лежали боком, навзнич, ниць. [31] Еней один не роздягався,Еней один за всіх не спав;Він думав, мислив, умудрявся(Бо сам за всіх і одвічав),Як Турна-ворога побити,Царя Латина ускромнитиІ успокоїти народ.В сій думці смутно походжаяІ мислю богзна-де літая,Під носом бачить коровод. [32] Ні риби то були, ні раки,А так, якби кружок дівчат;І бовталися, як собаки,І вголос, як кішки, нявчать.Еней здригнувсь і одступаєІ «Да воскреснеть» вслух читає,Но сим ні трохи не поміг;Ті чуда з сміхом, з реготнеюВхватились за поли з матнею,Еней аж на поміст приліг. [33] Тогді одна к йому сплигнулаТак, мов цвіркун або блоха,До уха самого прильнула,Мов гадина яка лиха.«Чи не пізнаєш нас, Енею?Та ми ж з персоною твоєюТроянський ввесь возили род;Ми Ідської гори дубина,Липки, горішина, соснина,З яких був зроблений твій флот. [34] До нас було Турн докосивсяІ байдаки всі попалив.Та Зевс, спасибі, поспішився,Як бач, мавками поробив.Була без тебе зла година,Трохи-трохи твоя дитинаНе оддала душі богам,Спіши свій городок спасати;Ти мусиш ворогам тьху дати,Ти сам – повір моїм словам». [35] Сказавши, за ніс ущипнула;Еней мов трохи ободривсь;І на других хвостом махнула,Ввесь флот неначе поспішивсь;Мавки бо стали човни пхати,Путем найлуччим направляти.І тілько начинався світ,Еней уздрів свій стан в осаді;Кричить во гніві і досаді,Що Турна лусне тут живіт. [36] А сам, матню прибравши в жменю,По пояс в воду з човна плиг;І кличе в поміч гарну ненюІ всіх олімпівських богів.За ним Паллант, за сим вся сволочСтриб-стриб з човнів, Енею в помочІ тісно строяться на бой.«Ну, разом! – закричав, – напрімо!І недовірків сокрушімо,Рушайте, як один, шульгой». [37] Троянці, з города уздрівши,Що князь на поміч к ним іде,Всі кинулись, мов одурівши,Земля од топотні гуде.Летять і все перевертають,Як мух, рутульців убивають,Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;Скрізь ярим оком окидає,Енея з військом уздріваєІ репетує до своїх: [38] «Реб’ята! бийтесь, не виляйте,Настав тепер-то січі час!Доми, жінок, батьків спасайте,Спасайте, любо що для вас!Ступня не оддавайте даром,Їх кості загребем тут ралом,Або… но ми храбріші їх!Олімпські нас не одступились,Вперед! Троянці щось смутились,Не жалуйте боків чужих». [39] Примітя ж Турн гармидер в флоті,Туда всю силу волоче;Скрізь йорзає, як чорт в болоті,І о поживі всім товче.Построївши рутульців в лаву,Одборних молодців на славу,Пустився на союзних вскач.Кричить, рубає, вередує,Не б’ється, бач, а мов жартує,Бо був вертлявий і силач. [40] Еней пройдисвіт і не промах,В війні і взріс і постарів;Привідця був во всі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40