ї з циновими ґудзиками»). На голову Латин надів капелюх, тобто теплий шерстяний головний убір. Капелюхом називали також теплу зимову шапку-вушанку, можливо, саме її мав на увазі Котляревський. На ноги Латин надів кинді, тобто повстяні калоші, призначені, як відомо, для виходу на вулицю в дощову погоду. Обмежений хуторянин вважав їх, певне, панським взуттям. В одній з російських билин, записаних у XIX ст., великий київський князь Володимир «одел галоши да на босую ногу». Обіграні й рукавички, які були неодмінним атрибутом великопанського туалету. Знали безліч видів чоловічих і жіночих рукавичок на всі випадки життя. Аристократи міняли рукавички кілька разів на день (звідси прислів'я: «Міняє, мов рукавички»). Рукавички були статтею імпорту із Західної Європи. Замість таких елегантних рукавичок Латин надіває шкапові рукавиці, тобто пошиті з особливо обробленої кінської шкіри. Така шкіра йшла на виготовлення чобіт кращого гатунку, але на рукавички аж ніяк не годилася. Замість рукавички – рукавиця. Карикатурний, сатирично загострений образ.

Латин, так дома спорядивши,Кругом все в хатах оглядав,Світелки, сіни обходивши,Собі убори добирав:Плащем з клейонки обвернувся,Циновим гудзем застебнувся,На голову взяв капелюх;Набув на ноги кинді новіІ рукавиці взяв шкапові,Надувсь, мов на огні лопух. Єдимашка, адамашка – дорога східна тканина, з візерунками того ж кольору, що й тканина.
Шушон – жіночий верхній одяг. Вид капота (К.).

Латин як цар в своїм нарядіІшов в кругу своїх вельмож,Которі всі були в параді,Надувся всякий з них, як йорж.Царя на дзиглик посадили,А сами мовчки одступилиВід покутя аж до дверей.Цариця ж сіла на ослоні,В єдамашковому шушоні,В кораблику із соболей. В німецькім фуркальці була – тобто, в платтячку; фуркальце – від фуркало – дзиґа.
Волове, кінне і піхотне – тут в один ряд з кіннотою і піхотою поставлені воли, які тоді були тягловою силою в обозах.
І ввесь був зібраний повіт – повіти введені на Україні після скасування полкового устрою у 1782 р. Приблизно відповідали сотні, а як на сучасний адміністративно-територіальний поділ, – приблизно районові.

Дочка Лавися-чепурухаВ німецькім фуркальці була,Вертілась, як в окропі муха,В верцадло очі все п’яла.Од дзиглика ж царя ЛатинаСкрізь прослана була ряднинаДо самой хвіртки і воріт;Стояло військо тут зальотне,Волове, кінне і піхотне,І ввесь був зібраний повіт. Пиріг завдовжки із аршин – аршин – давня міра, дорівнює 0,711 метра.
І соли кримки і бахмутки – див. коментар: І, 30.

Послів ввели к царю з пихою ,Як водилося у латин;Несли подарки пред собою:Пиріг завдовжки із аршин,І солі кримки і бахмутки,Лахміття розного три жмутки,Еней Латину що прислав.Посли к Латину приступились,Три рази низько поклонились,А старший рацію сказав: Рація (вітальна промова) троянського посла близька до тарабарщини, до якої вдається Сівілла, прощаючись з Енеєм (IV, 1 – 2). Але у її мові – сильний елемент народного просторіччя (це ж сільська баба), а у посла, який щойно вчився латинської мови, – макаронічна мішанина української мови з латиною. Ось промова посла в дослівному перекладі латинських слів і виразів:

Еней наш великий пан
І славний троянців князь,
Шмигляв по морю, як циган,
До тебе о царю! прислав тепер нас.
Просимо, пане Латине,
Нехай наша голова не загине,
Дозволь жить в землі своєй,
Хоть за гроші, хоть задарма,
Ми дякувати будем досить
Милості твоєй.
О царю! будь нашим меценатом,
І ласку твою покажи,
Енеєві зробися братом,
О найкращий! не одкажи;
Еней вождь єсть моторний,
Вродливий, гарний і проворний.
Побачиш сам особисто!
Вели прийняти подарки
З ласкавим видом і без сварки,
Що прислані через мене…

…Будь нашим меценатом – Меценат (кінець І ст. до н. е.) – багатий римський аристократ, покровительствував митцям, сам займався літературою. Утворив гурток при своєму дворі, до якого входили Вергілій і Горацій. Звідси меценат – багатий, впливовий покровитель.

« Енеус ностер магнус панус І славний троянорум князь,Шмигляв по морю як циганус , Ад те, о рекс ! прислав нунк нас. Рогамус, доміне Латине ,Нехай наш капут не загине, Пермітте жить в землі своєй,Хоть за пекунії , хоть гратіс ,Ми дяковати будем сатіс Бенефіценції твоєй. [47] О рекс ! будь нашим меценатом ,І ласкам туам покажи, Енеусу зробися братом, О оптіме ! не одкажи: Енеус прінцепс єсть моторний, Формозус , гарний і проворний,Побачиш сам інноміне !Вели акціпере подаркиЗ ласкавим видом і без сварки,Що прислані через мене: Макаронізмами пересипана тільки офіційна, «протокольна» частина промови посла (строфи 46 – 47) – урочисте представлення свого пана і церемоніальне пошанування другої високої сторони. Переходячи до переліку й роздачі подарунків сімейству царя, посол залишає латинь.
За Хмеля виткався царя – походить від народної примовки: «За царя Хмеля, як людей була жменя», тобто дуже давно.

Се килим-самольот чудесний,За Хмеля виткався царя,Літа під облака небесні,До місяця і де зоря;Но можна стіл ним застилати,І перед ліжком простилати,І тарадайку закривать.Царівні буде він в пригоду,І то найбільш для того году,Як замуж прийдеться давать. Ось скатерть шльонськая нешпетна – тобто з Шльонська, Сілезії (див. коментар: II, 60).
Її у Липську добули – Липськ – Лейпціг, на той час великий торговий центр європейського значення. З України на знамениті лейпцігські ярмарки відправлялися чумацькі валки з пшеницею, іншими товарами, а звідти привозили тканини, металеві вироби, предмети розкоші.

Ось скатерть шльонськая нешпетна,Її у Липську добули;Найбільше в тім вона прикметна,На стіл як тілько настелиІ загадай якої страви,То всякі вродяться потрави,Які на світі тілько єсть:Пивце, винце, медок, горілка,Рушник, ніж, ложка і тарілка.Цариці мусим сю піднесть. Либонь, достались од пендосів – пендоси (від новогрец. – п'ять) – лайливе прозвище греків. Троянські посли розподіляють між членами царської родини три подарунки, які звичайно дарує добрий чарівник казковому героєві; килим-самольот, скатерть-самобранку, сап'янці-скороходи або самоходи. Не випадково – першій Лависі, яка незабаром стане причиною великих незгод і війни. Натяк посла на майбутнє заміжжя Лависі підхопить у своїй відповіді Латин ( «…може і в рідню вступлю»).

А се сап’янці-самоходи,Що в них ходив іще Адам;В стариннії пошиті годи,Не знаю, як достались нам;Либонь, достались од пендосів,Що в Трої нам утерли носів,Про те Еней зна молодець;Сю вещ, як рідку і старинну,Підносимо царю Латину,З поклоном низьким, на ралець». [51] Цариця, цар, дочка ЛавинаЗглядалися проміж себе,Із рота покотилась слина,До себе всякий і гребеЯкі достались їм подарки,Насилу обійшлось без сварки;Як ось Латин сказав послам:«Скажіте вашому Енею,Латин із цілою сім’єю,Крий боже, як всі раді вам. Хазяйка добра, пряха, швачка – вища оцінка батьками, рідними, близькими дівчини на виданні. Похвала «хазяйка добра» недарма далі конкретизується словами «пряха, швачка». Швачка включає в себе також поняття «добра вишивальниця» (в народній поезії «шити-вишивати» – синонімічна пара; напр.: «Одна дала нитки, друга полотенця, Третя шила, шила-вишивала, Для козака-серця»). В умовах патріархального укладу з натуральними формами господарювання більшість речей домашнього вжитку здебільшого виготовлялися господарем та його сім'єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину. Вишиванням на Україні займалися майже виключно жінки. Для цієї роботи використовувалась кожна зручна нагода: досвітки та вечорниці, на які дівчата збиралися довгими осінніми та зимовими вечорами, і години відпочинку від польових робіт – навесні та взимку. Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була мати багато різних вишиванок.

І вся моя маєтность рада,Що бог вас навернув сюди;Мні мила ваша вся громада,Я не пущу вас нікуди;Прошу Енею покланятисьІ хліба-солі не цуратись,Кусок остатній розділю.Дочка у мене одиначка,Хазяйка добра, пряха, швачка,То може і в рідню вступлю». Шпундрі з буряками – свиняча грудинка, в інших рецептах – порібрина (частина туші, що прилягає до ребер), підсмажена з цибулею на сковороді, а потім зварена в буряковому квасі разом з нарізаними буряками і заправлена борошном.
Потрух в юшці – страва. Спосіб приготування: «Гусячі лапки, крила, печінку, нирки, пупки скласти в каструлю і варити; коли закипить два рази, очистити, покласти цибулі, зернистих ячних крупів і подавати» (Маркевич. – С. 159).
Каплуни – відгодовані на заріз вихолощені півні.
З отрібки баба, шарпанина – тобто бабка з нутрощів тварини чи птиці, приготовлених в макітрі особливим способом з відповідними для цього спеціями.
Шарпанина – в «Лексиконе малороссийском» М. Гоголя читаємо: «Шарпанина – приправлена сушена риба» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 501). Інше і більш широке пояснення дає М. Маркевич: «Шарпанина. Відварити тарань або чабак, вийняти з бульйону, вибрати кістки, нарізати шматочками, покласти ці шматочки на сковороду, розвести рідко пшеничне тісто в тому ж бульйоні, покласти в тісто піджареної на олії цибулі, полити цим шматочки риби, посипати перцем, потім поставити в духову піч і коли буде готове – подавати» (Маркевич. – С. 151).
Крохналь – крохмаль, тут у значенні: кисіль.

І зараз попросив до столуЛатин Енеєвих бояр,Пили горілку до ізволуІ їли бублики, кав’яр;Був борщ до шпундрів з буряками,А в юшці потрух з галушками,Потім до соку каплуни;З отрібки баба, шарпанина,Печена з часником свинина,Крохналь, який їдять пани. «Заморські вина» на обіді Латина – звичайні домашні настойки, одначе приготовлені на привозних південних фруктах.
Сикизка – настойка на сикизі, тобто інжирі. Сушений інжир, фиги – поширений на Україні в давні часи привозний продукт, ласощі; один з предметів чумацького промислу.
Деренівка – настойка на дерені, інакше – кизилі. Ягідне дерево, росте на півдні України.
Айвовка – настойка на айві.
Першою названа настойка на більш цінній ягоді, далі – дешевші.
На віват – з мущирів стріляли. – мужчир (мортира) – гармата з коротким дулом, з неї вели навісний вогонь, як з нинішнього міномета. Мужчири також служили для салютів під час урочистостей. Мужчирі малого калібру служили в господарстві ступами (див. коментар: III, 71).
Трьома заключними рядками, трьома штрихами передає автор «музику» свята в панському будинку, де кожний тост супроводжувався салютом з гармат, інколи з фейєрверком, тушами оркестрів, заздравними хорами-кантами «многая лета».

В обід пили заморські вина,Не можна всіх їх розказать,Бо потече із рота слинаУ декого, як описать:Пили сикизку, деренівкуІ кримську вкусную дулівку,Що то айвовкою зовуть.На віват – з мущирів стріляли, Туш – грімко трубачі іграли,А многоліт – дяки ревуть! Лубенського шмат короваю – «Коровай – весільний хліб. Робиться як звичайна хлібина, тільки більша за розміром; потім на неї накладаються виліплені з цього ж таки тіста та випечені як і хлібина шишечки, голуби, вензелі та ін. Знамениті короваї лубенські» (Маркевич. – С. 156). Як у першому подарунку троянців, так і в першому подарунку Латина – натяк на бажаність шлюбу Енея та Лависі.
Корито опішнянських слив – Опішня нині – селище міського типу Зінківського району Полтавської області.
Полтавських пундиків пряжених – спосіб приготування пряжених пундиків: «Взяти пшеничного кислого тіста, розкачати коржиками, піджарити цибулю на олії, перекласти коржики цією цибулею шарів у п'ятнадцять чи двадцять, поставити в піч, коли готові – вийняти, змазати олією і подавать» (Маркевич. – С. 158).
Далі називаються села поблизу Полтави (Лип'янка, Будянка, Решетилівка) та чим кожне з них славиться.

Латин по царському звичаюЕнею дари одрядив: Лубенського шмат короваю,Корито опішнянських слив,Горіхів київських смажених, Полтавських пундиків пряженихІ гусячих п’ять кіп яєць;Рогатого скота з Лип’янки ,Сивухи відер з п’ять Будянки ,Сто решетилівських овець. [56] Латин старий і полигавсяЗ Енеєм нашим молодцем,Еней і зятем називався, –Но діло краситься кінцем!Еней по щастю без поміхиВдавався в жарти, і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40