вняно з віршами-травестіями полягає в тому, що з ряду ігор обособлено взятий «панас». Він служить зближенню Енея з Дідоною, рухає сюжет. Пара на довший час, мов прожектором, вихоплена з маси. Індивідуалізації героїв у сучасному розумінні ще немає, але є типи, на розвитку стосунків яких тримається сюжет. У травестіях попередників Котляревського гри чи танцю, взятих з виразною метою характеристики окремих персонажів, вказати не можемо.

Тут всяку всячину іграли,Хто як і в віщо захотів,Тут інші журавля скакали,А хто од дудочки потів,І в хрещика , і в горюдуба ,Не раз доходило до чуба,Як загулялися в джгута;В хлюста , в пари , в візка ігралиІ дамки по столу совали;Чорт мав порожнього кута. [38] Щодень було у них похмілля,Пилась горілка, як вода;Щодень бенкети, мов весілля,Всі п’яні, хоть посуньсь куда.Енеєві так, як болячціАбо лихій осінній трясці,Годила пані всякий день.Були троянці п’яні, ситі,Кругом обуті і обшиті,Хоть голі прибрели, як пень. Курили – пиячили,бенкетували.
Сподар – шанобливе звертання, зараз невживане. Мало значення: «господар» і «государ», «цар». І далі зустрічається в «Енеїді» (III, 1, IV, 127).

Троянці добре там курили,Дали приманку всім жінкам,По вечорницям всі ходили,Просвітку не було дівкам.Та й сам Еней-сподар і панюПідмовив паритися в баню…Уже ж було не без гріха!Бо страх вона його любила,Аж розум ввесь свій погубила,А, бачся, не була плоха. Грінку убить – виграти (К.), добре поживитися. Грінка – скибка хліба, помазана зверху чимсь їстівним; або ще – підсмажена на сковорідці з жиром. У переносному значенні – взагалі шмат, кусок чогось пожиточного. Нар.: Убив добру грінку. Грінка йому упала (Номис. – С. 207).
Мутив, як на селі москаль! – москаль – тут у значенні: солдат царської армії. На Україні до ліквідації козачого військового устрою знали тільки солдат-росіян. Пізніше назва «москаль» перейшла і на солдат-українців, взагалі людей будь-якої національності, коли вони служили в царській армії.

От так Еней жив у Дідони,Забув і в Рим щоб мандровать.Тут не боявся і Юнони,Пустився все бенкетовать;Дідону мав він мов за жінку,Убивши добру в неї грінку,Мутив, як на селі москаль!Бо – хрін його не взяв – моторний,Ласкавий, гарний і проворний,І гострий, як на бритві сталь. [41] Еней з Дідоною возились,Як з оселедцем сірий кіт;Ганяли, бігали, казились,Аж лився деколи і піт.Дідона ж мала раз роботу,Як з ним побігла на охоту,Та грім загнав їх в темний льох…Лихий їх зна, що там робили,Було не видно з-за могили,В льоху ж сиділи тілько вдвох. [42] Не так-то робиться все хутко,Як швидко оком ізмигнеш;Або як казку кажеш прудко,Пером в папері як писнеш.Еней в гостях прожив немало, –Що з голови його пропало,Куди його Зевес послав.Він годів зо два там просидів,А мабуть би, і більш пронидів,Якби його враг не спіткав. Олімп – гора в північній Греції, на якій, згідно з міфологією, живуть боги. Тут стоять палаци Зевса та інших богів, збудовані й оздоблені богом ковальства Гефестом. Ворота в Олімп, коли боги виїжджають звідти на золотих колісницях, відкривають і закривають гори. Олімп – також символ верховної влади.
Мартопляс – гультяй, гульвіса, блазень (див. також коментар: III, 97).

Колись Юпітер ненарокомЗ Олімпа глянув і на нас;І кинув в Карфагену оком,Аж там троянський мартопляс…Розсердився і розкричався,Аж цілий світ поколихався;Енея лаяв на ввесь рот:«Чи так-то, гадів син, він слуха?Убрався в патоку, мов муха,Засів, буцім в болоті чорт. А то Венера все свашкує – свашкує – тут у значенні: сватає, зводить.
Свашка – жінка, яка порядкує на весіллі.
Котляревський консультував свого знайомого Дмитра Бантиш-Каменського, який писав «Историю Малой России». Згадуючи в своїй праці про особливості весільного обряду на Полтавщині, Бантиш-Каменський пише: «Коли молода приїжджає до хати молодого і відходить потім до покою, дружка й свашка керують нею; остання роздягає, кладе молоду в постіль». До слова «свашка» Бантиш-Каменський дає примітку: «Свашка зветься і мчалкою – пояснює п. Котляревський – від дієслова мчати, скоро переносити. У свашки вибирають, звичайно, жінку молодих років, сміливу, проворну, швидку» (Кирилюк Є. Іван Котляревський: Життя і творчість. – К., 1981. – С. 104 – 105).

Підіть гінця мені кликніте,До мене зараз щоб прийшов,Глядіть же, цупко прикрутіте,Щоб він в шиньок та не зайшов!Бо хочу я кудись послати.Ійон, ійон же, вража мати!Але Еней наш зледащів;А то Венера все свашкує,Енеєчка свого муштрує,Щоб він з ума Дідону звів». Меркурій. – У римській міфології бог-вістун, покровитель мандрівників, купців, пастухів; син Юпітера і німфи гір Майї (відповідно у греків – Герпес). Тут Меркурій одягнений візником-листоношею кінця XVIII – початку XIX ст.
Ладунка (пол. Іаdunek) – тут поштова сумка з бляхою на ній, знаком того, хто перебуває на державній службі. Листоноші носили ладунку на грудях. Також ще – патронна сумка у кавалеристів, мисливців (див. також коментар: VI, 169).
Ногайський малахай – довгий ремінний батіг (нагай), як у ногайців, тюркської народності, що зараз живе на Кавказі (переважно північ Дагестанської АРСР). Ногайцями у XVIII ст. називали кочівників біля узбережжя Азовського і Чорного морів, на підступах до Кримського ханства.

Прибіг Меркурій засапавшись,В три ряди піт з його котив;Ввесь ремінцями обв’язавшись,На голову бриль наложив;На грудях з бляхою ладунка,А ззаду з сухарями сумка,В руках нагайський малахай.В такім наряді влізши в хату,Сказав: «Готов уже я, тату,Куда ти хочеш, посилай». А то заліг, мов в грубі пес – грубою називали піч для обігрівання приміщення, яку топили з сіней. Звичайно груби були тільки в панських будинках. Нар.: Аби груба, то пес буде (Номис. – С. 169).

«Біжи лиш швидче в Карфагену,-Зевес гінцеві так сказав, –І пару розлучи скажену,Еней Дідону б забував.Нехай лиш відтіль уплітаєІ Рима строїти чухрає, –А то заліг, мов в грубі пес.Коли ж він буде йще гуляти,То дам йому себе я знати, –От так сказав, скажи, Зевес». Станя, стайня – приміщення, де тримають коней, конюшня.
Чортопхайка – легка бричка.
Оглобельна – коняка, запряжена в оглоблі, по центру. По боках оглобельної – коні припряжні, або ще кажуть підпряжні, орчикові.

Меркурій низько поклонився,Перед Зевесом бриль ізняв,Через поріг перевалився,До стані швидше тягу дав.Покинувши із рук нагайку,Запряг він миттю чортопхайку,Черкнув із неба, аж курить!І все кобилок поганяє,Що оглобельна аж брикає;Помчали, аж візок скрипить! [48] Еней тогді купався в бразіІ на полу укрившись ліг;Йому не снилось о приказі,Як ось Меркурій в хату вбіг!Смикнув із полу, мов псяюху.«А що ти робиш, п’єш сивуху? –Зо всього горла закричав, –Ану лиш, швидче убирайся,З Дідоною не женихайся,Зевес поход тобі сказав! Та швидко і не так задробиш – тобто задріботиш, побіжиш мерщій.
Дать халазію – відшмагати різками (К.); взагалі – одержати нагінку, прочуханку.

Чи се ж таки до діла робиш,Що й досі тута загулявсь?Та швидко і не так задробиш;Зевес не дурно похвалявсь;Получиш добру халазію,Він видавить з тебе олію,От тілько йще тут побарись.Гляди ж, сьогодня щоб убрався,Щоб нищечком відсіль укрався,Мене удруге не дождись». Мов Каїн, затрусивсь увесь – вираз походить від апокрифічних варіантів біблійного міфу про першого великого грішника людського роду братовбивцю Каїна (Буття IV, 11). Пор. у літописі (XIII ст.): «А князь [Мстислав] викрив Жирослава [свого боярина-зрадника] і прогнав його від себе, як ото прогнав бог Каїна з-перед лиця свого, кажучи: «Проклят ти будь, стогнучи і трясучись на землі; бо розверзла земля уста свої прийняти кров брата твойого» (Галицько-волинський літопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 25). Тут «стогнучи і трясучись на землі» – апокрифічний додаток. Нар.: Труситься, як Каїн (Номис. – С. 63).
Кабака – тютюн для нюхання, розтертий у порошок.

Еней піджав хвіст, мов собака;Мов Каїн, затрусивсь увесь;Із носа потекла кабака:Уже він знав, який Зевес.Шатнувся миттю сам із хатиСвоїх троянців позбирати;Зібравши, дав такий приказ:«Як можна швидче укладайтесь,Зо всіми клунками збирайтесь,До моря швендайте якраз!» А сам, вернувшася в будинки – у панських садибах будинками називалися тільки ті приміщення, в яких жила панська сім'я та її гості, люди «благородного звання». Двірська челядь, взагалі простолюд, жили в інших, службових приміщеннях.
Мізерія – злидні, мізерні пожитки.

А сам, вернувшися в будинки,Своє лахміття позбирав;Мізерії наклав дві скриньки,На човен зараз одіславІ дожидався тілько ночі,Що як Дідона зімкне очі,Щоб не прощавшись тягу дать.Хоть він за нею і журивсяІ світом цілий день нудився;Та ба! бач, треба покидать. [52] Дідона зараз одгадала,Чого сумує пан Еней,І все на ус собі мотала,Щоб умудритися і їй;З-за печі часто виглядала,Прикинувшись, буцім кунялаІ мов вона хотіла спать.Еней же думав, що вже спала,І тілько що хотів дать драла,Аж ось Дідона за чуб хвать. Крадькома виглядаючи з-за комина, Дідона довго вдавала, що не помічає зборів у дорогу зрадливого коханця, довго тамувала злість. Побачивши, що Еней хоче втікати, вхопила його за чуприну, не проговорила, а просичала першу фразу: «Постій, прескурвий, вражий сину!» Зразок алітерації: у кожному слові – глухий свистячий та шиплячий приголосний. Нар.: Не грій гадюки в пазусі, бо вкусить (Номис. – С. 58).

«Постій, прескурвий, вражий сину!Зо мною перше розплатись;От задушу, як злу личину!Ось ну лиш тільки завертись!От так за хліб, за сіль ти платиш?Ти всім, привикши насміхатись,Розпустиш славу по мені!Нагріла в пазусі гадюку,Що послі ізробила муку;Послала пуховик свині. [54] Згадай, який прийшов до мене,Що ні сорочки не було;І постолів чорт мав у тебе,В кишені ж пусто, аж гуло;Чи знав ти, що такеє гроші?Мав без матні одні холоші,І тілько слава, що в штанах;Та й те порвалось і побилось,Аж глянуть сором, так світилось;Свитина вся була в латках. Рожен – загострений кілок.
Хирний – хворобливий, жалюгідний.

Чи я ж тобі та не годила?Хіба ріжна ти захотів?Десь вража мати підкусила,Щоб хирний тут ти не сидів».Дідона гірко заридала,І з серця аж волосся рвала,І закраснілася, мов рак.Запінилась, посатаніла,Неначе дурману із’їла,Залаяла Енея так: Кучма – кудлата, з нестриженого смушку бараняча шапка, папаха. Це слово вживається також у переносному значенні: чуб, чуприна. В народі відомий неделікатний жарт, який вчиняють над малими дітьми. Жартові передує приблизно такий діалог: «Зробити тобі кучму?» – «Зробіть».
«А яку ж тобі зробити кучму – велику чи малу?» – «Велику». Після цього охочого до великої кучми хапають за голову, боляче куйовдять чуб, з притиском проводять долонями супроти, щоб він стирчав у різні боки. Не пускають, поки не доведуть жертву до плачу.

«Поганий, мерзький, скверний, бридкий,Нікчемний, ланець, кателик!Гульвіса, пакосний, престидкий,Негідний, злодій, єретик!За кучму сю твою великуЯк дам ляща тобі я в пику,То тут тебе лизне і чорт!І очі видеру із лобаТобі, диявольська худоба,Трясешся, мов зимою хорт! Мандруй до сатани з рогами – перефразована лайка «Щоб тебе нечистий взяв!» (Номис. – С. 81). Не горів, не болів: зразу околів (про наглу смерть злого) (Там же. – С. 159). Щоб ви шаталися повік – один з тяжчих прокльонів, майже обов'язковий компонент кожної лайки. Ось давніший зразок такого прокльону з «Галицько-Волинського літопису» (XIII ст.): «Хай не буде йому [зрадникові боярину Жирославу) пристанку в усіх землях, у руських і в угорських, і ні в яких же краях! Нехай ходить він, блукаючи, по землях! Хай жадає він харчу, а вина і пива скудно хай буде йому! І хай буде двір його пустим, і в селі його хай не буде живущого!» (Галицько-волинський літопис / Пер. Л. Махновця / Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 26).
Окинемо поглядом увесь епізод з лайкою Дідони. 53 – 54-та строфи – присоромлення, виказування, перелік благодіянь невдячному коханцеві. Інший характер мають строфи 56 – 57. Вони становлять внутрішньо завершену мовно-художню цілісність. Дідона лає зрадливого коханця згідно з устояними фольклорними канонами. Довгий монолог Дідони завершує лайка-заклинання, лайка – ритуальне дійство. Виказавши все Енеєві, Дідона доступним їй способом творить над ним суд і кару. Перші чотири рядки 56-ї строфи – тринадцять лайливих слів. Один період, розділений на два речення ті
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40