д зверхністю папи. Гумористичне обігруеться відомий вираз: «Цілувати пантофлю папи».

І Римськії поставить стіни,В них буде жити, як в раю;Великі зробить переміниВо всім окружнім там краю;Там буде жить та поживати,Покіль не будуть ціловатиНоги чиєїсь постола…Но відсіль час тобі вбиратьсяІ з панотцем своїм прощаться,Щоб голова тут не лягла». [140] Сього Анхізу не бажалось,Щоб попрощатися з синком,І в голову йому не клалось,Щоб з ним так бачитись мельком.Та ба! вже нічим пособити,Енея треба відпустити,Із пекла вивести на світ.Прощалися і обнімались,Слізьми гіркими обливались –Анхіз кричав, як в марті кіт. [141] Еней з Сівіллою староюІз пекла бігли навпростець;Синок ворочав головою,Поки аж не сховавсь отець;Прийшов к троянцям помаленькуІ крався нишком, потихеньку,Де їм велів себе пождать.Троянці покотом лежалиІ на дозвіллі добре спали –Еней і сам уклався спать. Частина четверта Зразок жартівливої словесної гри, так званої «тарабарщини», її можна розшифрувати приблизно так:

Як три дні без борщу посидиш,
Почне за серце тормошить,
І підтягне живіт до спини,
І в кендюсі забуркотить.
Коли ж що за язик напхаєш,
Живіт як слід натеребиш,
Утроба весело заграє;
Об землю лихом добре вдариш,
Вчорашній голод не згадаєш,
Тоді тобі сам чорт не брат.
Та що там теревені править,
Байки не кормлять солов'я.
Ось ну калиткою трусни,
Брязкалом душу звесели,
Добудь з калитки п'ятака.
Коли п'ятак у руку сунеш,
То, може, новину почуєш:
Куди човни по морю править,
Які Юнона сільця ставить
І як її перехитрить.

Словесна гра тут побудована на довільній перестановці складових частин слова і членів речення: підмет – на місце присудка, додаток – на місце підмета і т. д. За такою «тарабарщиною» – добре знання і чуття рідної мови, її гнучкості, невичерпних словотворчих можливостей. Сівілла, якій належать ці слова, – звичайна сільська баба, і Котляревський, укладаючи «тарабарщину», виходив з її рівня. Тільки один, останній, рядок взятий явно з другого лексикону – мандрованих дяків: «І як Еней замінервить». Мінерва – богиня мудрості в стародавніх римлян. Перед нами словесна еквілібристика, розрахована на те, щоб приголомшити, збити з толку співрозмовника у відповідальний момент розрахунку. Щоб розщедрити Енея, Сівілла обіцяє ще стати йому в пригоді – навчити, яким шляхом плисти, щоб щасливо досягти мети, розповісти, які каверзи готує йому Юнона і як їх уникнути. Еней замість запрошеного п'ятака дає старій «шагів з дванадцять» (шість копійок, шаг – півкопійки). Хитра баба, тут же забувши обіцянки, «ізслизла, мов лихий злизав». Інтригуюча і малозрозуміла тарабарщина вигідна ще й тому, що може тлумачитись і сяк, і так, тим самим полегшуючи обман. Вигідно купити чи продати, надміру розхваливши товар, заінтригувати продавця чи покупця – звичайна річ. Ось зразок подібної словесної гри з українського фольклору: «Добривечір, кумо! Чи не телячила моїх бачок?» – «Телячила, телячила! Під моїм ночом стогували, мої брехи засобачили, так вони задрали лози та й побігли в хвости». «Добрий вечір, кумо! Чи не бачила моїх телят?» – «Бачила, бачила! Під моїм стогом ночували, мої собаки забрехали, так вони задрали хвости та й побігли в лози» (Н о м и с. – С. 253).

Борщів як три не поденькуєш,На моторошні засердчить;І зараз тяглом закишкуєш,І в буркоті закендюшить.Коли ж що напхом з’язикаєшІ в тереб добре зживотаєш,То на веселі занутрить;Об лихо вдаром заземлюєш,І ввесь забуд свій зголодуєш,І біг до горя зачортить. [2] Та що абищоти верзлялом,Не казку кормом солов’ять:Ось ну, закалиткуй брязкалом,То радощі заденежать.Коли давало сп’ятакуєш,То, може, чуло зновинуєш,Якщо з тобою спередить:Куди на плавах човновати,Як угодили ЮнонатиІ як Еней замінервить. [3] Мене за сю не лайте мову,Не я її скомпоновав;Сівіллу лайте безтолкову,Її се мізок змусовав:Се так вона коверзовала,Енеєві пророковала,Йому де поступатись як;Хотіла мізок закрутити,Щоб грошей більше улупити,Хоть бідний був Еней і так. [4] Та треба з лиха догадаться,Як прийде узлом до чогось;А з відьмою не торговаться,Щоб хлипати не довелось.Подяковав старую сукуЕней за добрую науку,Шагів з дванадцять в руку дав.Сівілла грошики в калитку,Піднявши пелену і свитку, –Ізслизла, мов лихий злигав. Дати швабу – дати прочуханки, покарати.

Еней, ізбувши сучу бабу,Якмога швидше на човни,Щоб не дала Юнона швабу,Що опинився б в сатани.Троянці, в човни посідавшиІ швидко їх поодпихавши,По вітру гарно поплили;Гребли з диявола всі дружно,Що деяким аж стало душно,По хвилі весельця гули. [6] Пливуть – аж вітри забурчалиІ закрутили не шутя,Завили різно, засвистали,Нема Енеєві пуття!І зачало човни бурхати,То сторч, то набік колихати,Що враг устоїть на ногах;Троянці з ляку задрижали,Як лиху помогти – не знали;Іграли тілько на зубах. Нар.: Налякав міх, то й торби страшно (Номис. – С. 112).

Як ось став вітер ущухати,І хвилі трохи уляглись;Став місяць з хмари виглядати,І звізди на небі блись-блись!Агу! Троянцям легче стало,І тяжке горе з серця спало,Уже-бо думали пропасть.З людьми на світі так буває:Коли кого міх налякає,То послі торба спать не дасть. Меньки, миньки, минь – прісноводна риба.

Уже троянці вгамовались,Могоричу всі потягли;І, мов меньки, повивертались,Безпечно спати залягли;Аж ось поромщик їх, проноза,На землю впав, як міх із воза,І, мов на пуп, репетовав:«Пропали всі ми з головами,Прощаймось з тілом і душами,Остатній наш народ пропав. Заклятий острів перед нами – йдеться про міфічний острів Ея, згадуваний у десятій пісні «Одіссеї» Гомера, а потім – у«Енеїді» Вергілія. На острові жила чарівниця Цірцея, або Кіркея. Коли до неї потрапив під час блукань по морю Одіссей, Цірцея перетворила частину його супутників у свиней і на вмовляння хитромудрого царя Ітаки вернути їм людську подобу запропонувала Одіссеєві залишитися на острові і розділити її любов. Той мусив прийняти пропозицію Цірцеї, попросивши чарівницю поклястися, що вона не зробить йому нічого поганого і поверне супутникам людську подобу. Через рік Одіссей умовив Цірцею відпустити його разом з товаришами, і вони попливли далі.

Заклятий острів перед нами,І ми його не минемо,Не пропливем нігде човнами,А на йому пропадемо;Живе на острові царицяЦірцея, люта чарівницяІ дуже злая на людей;Які лиш не остережуться,А їй на острів попадуться,Тих переверне на звірей. У 10 – 14-й строфах цікавий з історико-етнографічного боку погляд на риси національного характеру ближчих і дальших сусідів українців, переважно як він відбився в українському фольклорі. Починається з гумористичної, з гірким присмаком самохарактеристики українця, потім ідуть поляки, росіяни, прусаки (німці), австрійці, італійці, французи і т. д.
По нашому хахлацьку строю – українських козаків за довгі чуби на голові – оселедці – прозвали «хохлами» (прозвище, певне, з'явилося десь у XVII ст.). Потім воно поширилося на всіх українців.
Бровар – пивовар.
Бовкун – упряжка з одного вола. Бовкун – ознака бідняцького господарства.

Не будеш тут ходить на парі,А зараз підеш чотирма;Пропали, як сірко в базарі!Готовте шиї до ярма!По нашому хахлацьку строюНе будеш цапом, ні козою,А вже запевне що волом:І будеш в плузі походжати,До броваря дрова таскати,А може, підеш бовкуном. І «не позвалям» там забуде – тобто право вето. Польська шляхта на державних сеймах мала право відхилити проект будь-якого законодавчого акту вигуком «не позвалям!». В останній період існування феодально-шляхетської Польщі як самостійної держави (період загострення боротьби між великими магнатами і шляхтою та ослаблення влади короля) право вето майже паралізувало діяльність вищих державних інституцій. Агапій Шамрай у статті «Проблема реалізму в «Енеїді» І. П. Котляревського» висловив слушний здогад, що тут Котляревський «натякає і на причини, що призвели до розрухи сильну колись державу. Котляревський згадує в зв'язку з цими подіями і роль українських народних мас у боротьбі проти панської Польщі у XVIII ст., двічі називаючи славного ватажка селянського повстання Максима Залізняка» (Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т. – К., 1952. – Т. 1. – С. 41).
Чуйка – у поляків верхній чоловічий одяг, шинель.
Жупан – у поляків відомий з дуже давніх часів верхній чоловічий одяг, щось близьке до сучасного піджака. Знали жупан і на Україні, як верхній чоловічий одяг заможніших верств, аналогічний сучасному пальтові.
Москаль – бодай би не козою Замекекав з бородою – москаль – тут: росіянин. Так десь у XVII ст. прозвали українці російських стрільців ніби за прийняті в них гострі бороди.
А прус хвостом не завиляв – солдати прусської армії носили перуку із заплетеними назад кісками – мов хвостик. Характеристика Пруссії – опори феодальної реакції і мілітаризму в Європі – просто навдивовижу глибока та історично конкретна. І. Котляревський був очевидцем запобігливої політики переможеної Наполеоном Пруссії. Коли писалися ці рядки «Енеїди», прусський король і юнкерство були слухняними слугами французького імператора, дещо пізніше (у 1812) брали участь у війні з Росією; після поразки у цій війні приєдналися до антифранцузької коаліції, потім – до реакційного Священного союзу, спрямованого на збереження абсолютистських режимів у Європі.
Дойда, Чухрай – тут у значенні: клички мисливських псів, хортів.

Лях цвенькати уже не буде,Загубить чуйку і жупан,І «не позвалям» там забуде,А заблеє так, як баран.Москаль – бодай би не козоюЗамекекекав з бородою;А прус хвостом не завиляв,Як, знаєш, лис хвостом виляє,Як дуже Дойда налягає,І як Чухрай угонку дав. Цесарці – австрійці, піддані цісаря Австрійської імперії. Після того як у кінці XVIII ст. припинила самостійне державне існування Польща, до Австрійської імперії відійшла частина українських земель. Характеристика австрійців Котляревським, так само як і пруссів, то, власне, характеристика армії, а не строкатого за національним складом населення «клаптевої» імперії.
Цирцеї служать за гусар – гусари – легка кіннота в російській та ще деяких європейських арміях. Мали яскраву, розцяцьковану форму на угорський зразок, були своєрідним втіленням військових корпоративних доблестей.
Iталiянець же маляр – захожі італійці на Україні і в Росії були звичайно музикантами, малярами, будівничими, взагалі людьми мистецтва. Цiкаво порівняти зображення італійця в поемі «Енеїда» і у творі іншої доби й iншої літератури – романі класика німецької літератури Томаса Мана Чарівна гора» (1924). Один з героїв роману – італієць Людовіко Сеттембріні – людина мистецтва, складна і суперечлива особистість. У даному разі нам важливо відзначити, що для головного героя «Чарівної гори» німця Ганса Касторпа його вчитель Сеттембріні – типовий італієць, у національному характері якого, з погляду іноземця, є щось від комедіанта. Сеттембріні наділений прозвищем Шарманщик, яке раз по раз з'являється протягом усього роману.

Цесарці ходять журавлями,Цірцеї служать за гусарІ в острові тім сторожами.Італіянець же маляр,Ісквапнійший на всякі штукиСпівак, танцюра на всі руки,Уміє і чижів ловить;Сей переряжен в обезяну,Ошийник носить із сап’януІ осужден людей смішить. Так багато місця, як українцям (цілу строфу), в «Енеїді» приділено ще одній нації, яка в ту епоху була на авансцені світової історії, – французам. Тут бачимо не тільки іронію. Неприхильне ставлення до Великої французької революції (1789 – 1794) і наступних подій: воєн Директорії (1795 – 1799), приходу до влади Наполеона Бонапарта, потім безперервних наполеонівських воєн – виражене в коментованій строфі ясно. Правда, в літературі про Котляревського були спроби довести, що він мав на увазі тільки післяреволюційний період французької історії, але легко переконатися, що дана строфа цього не підтверджує. На якого владику «лаяли» французи – добре відомо: на короля Людовіка XVI, що його змела з французького трону революційна хвиля і який згодом був гільйотинований. І все ж погляд Котляревського на французьку революцію можна правильно зрозумі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40