А щоб з Енеєм лад зробити,Пошлю послів десятків п’ять;І мушу дари одрядити,Диковинки коли б достать:Повидла, сала, осятрини,Шалевий пояс і люстрини,Щоб к празнику пошив каптан,Сап’янці із Торжка новенькі,Мальованії потибеньки.А нуте! як здається вам?» [104] Дрансес був дивний говорухаІ Турнові був враг лихий,Встає, ус гладить, в носі чуха,Дає одвіт царю такий:«Латине світлий, знаменитий,Твоїми мед устами пити!Всяк тягне в серці за тебе;Но одізватися не сміють,Сидять, мовчать, сопуть, потіютьІ всяк мізкує про себе. [105] Нехай же та личина люта,Що нас впровадила в війнуІ ганьбою до всіх надута,Походить більш на сатану!Що скілько болі причинила,Що скілько люду погубила,А в смутний час навтікача!Нехай лиш Турн, що верховодитьІ всіх панів за кирпи водить,З Енеєм порівня плеча. [106] Нехай оставить нас в свободі,Нехай царівні дасть покой;Нехай живе в своїй господі,А щоб в Латію ні ногой.А ти, Латине, всіх благійший,Прибав Енею дар смачнійший:Йому Лавинію оддай.Сим сватовством нам мир даруєшІ царства рани урятуєш;Дочці ж з Енеєм буде рай. [107] Тебе ж прошу я, пане Турне!Покинь к Лавинії любовІ проясни чоло нахмурне,Щади латинську нашу кров.Еней тебе лиш визиває,А нас, латинців, не займає,Іди з троянцем потягайсь!Коли ти храбрий не словами,Так докажи нам те ділами,Побить Енея постарайсь». [108] Од річі сей Турн роз’ярився,Як втопленик, посинів ввесь;Дрижали губи, сам дрочився,Зубами клацав, мовби пес,Сказав: «О, стара пустомеля!Яхидств і каверз всіх оселя!І ти тхором мене зовеш!І небилиці вимишляєш,Народ лукаво ввесь лякаєш,На мене ж чортзна-що плетеш. [109] Що буцім хочу я одтятиГоловку лисую твою;Та згинь! – не хочу покалятиЧесть багатирськую свою.А ти, Латине милостивий,Коли такий став полохливий,Що і за царством байдуже?Так лізьте ж до Енея раком,Плазуйте перед сим трояком,Він мир вам славний устриже. [110] Коли ж до мира я поміха,Коли Еней мене бажаІ смерть моя вам єсть потіха;Моя душа не єсть чужаОд храбрості і од надії,Іду, де ждуть мене злодії,Іду і б’юся з втікачем!Нехай хоть стане він Бовою ,Не наляка мене собою,Поміряюсь з його плечем». [111] Коли в конгресі так тягались,Еней к Лавренту підступав;На штурм троянці шиковались,До бою всякий аж дрижав.Латин таку почув новинку,Злякавсь, пустив із рота слинку,І вся здригнула старшина.«От вам і мир», – сказав Турн лютийІ, не терявши ні минути,Пред військом опинивсь, як на! [112] Оп’ять настав гармидер, лихо;Народ, як черв, заворушивсь.То всі кричать, то шепчуть тихо,Хто лаявся, а хто моливсь.Оп’ять війна і різанина,Оп’ять біда гне в сук Латина,Сердешний каявсь од душі,Що тестем не зробивсь Енею,І послі б з мирною душеюЛигав потапці і книші. [113] Турн миттю нарядився в збрую,Летить, щоб потрошить троян;І роз’ярив дружину злуюПобить Енеєвих прочан.Прискочив перше до Камілли,Як огир добрий до кобили,І став їй зараз толковать:Куди їй з військом напирати;Мессап же мусить підкреплятиЦариці сей прокляту рать. [114] Розпорядивши Турн як треба,Махнув, засаду щоб зробить,На гору, що торкалась неба,І щоб фрігійців окружить.Еней построїв тож отряди,Де всім назначив для осадиБез одступу на вал іти.Ідуть, зімкнувшись міцно, тісно,Ідуть, щоб побідить поспішноАбо щоб трупом полягти. [115] Троянці сильно наступалиІ тиснули своїх врагів,Не раз латинців проганялиДо самих городських валів.Латинці также оправлялисьІ од троянців одбивались,Один другого товк на прах;Тут їх чиновники тузились,Як півні за гребні возились;Товклись кулаччям по зубах. [116] Но як Арунт убив Каміллу,Тогді латинців жах напав;Утратили і дух, і силу,Побігли, хто куди попав.Троянці з біглими змішались,Над їх плечами забавлялисьІ задавали всі сто лих.Ворота в баштах запирали,Своїх ховатись не пускали,Бо напустили б і чужих. [117] Як вість така прийшла до Турна,То так мерзенно іскрививсь,Що твар зробилась нечепурнаІ косо, зашморгом дививсь.Потім ярує од досади,Виводить військо із засадиІ гору покида, і ліс;І тілько що спустивсь в долину,То в тую ж самую годинуУздрів Енеєвих гульвіс. Коли б пан Феб од перепою Заранше в воду не заліз – Феб, або Аполлон – бог сонця.

Пізнав пан Турн пана Енея,А Турна тож Еней пізнав;Вспалали духом Асмодея,Один другого б розідрав;Не обійшлося б тут без бою,Коли б пан Феб од перепоюЗаранше в воду не залізІ не послав на землю ночі;Тут всіх до сна стулились очіІ всяк уклався горлоріз. [119] Турн, облизня в бою піймавши,Зубами з серця скреготав;Од дуру, що робить не знавши,Латину з злостію сказав:«Нехай злиденнії прочани,Задрипанці твої трояни,Нехай своїх держаться словІду з Енеєм поштурхаться,В моїх проступках оправдаться:Убить – і околіть готов. Навісна – дівка, яку нав'язують багатьом женихам.

Пошлю Енея до Плутона,Або і сам в ад копирсну;Уже мні жизнь і так солона!Оддай Енею навісну …»«Гай, гай! – Латин тут обізвався. –Чого ти так розлютовався?Що ж буде, як розсерджусь я?Уже мені брехати стидно;А потаїть – богам обидно;Святая правда дорога! [121] Послухай же, судьби єсть воля,Щоб я дочки не оддававЗа земляка, а то зла доляНасяде, хто злама устав.Мене Амата ублагалаІ так боки натасовала,Що я Енею одказав.Тепер сам мусиш мірковати,Чи треба жить, чи умирати;А лучче, якби в ум ти взяв Тут названі села, розташовані навколо Полтави.
Івашки – кілометрів вісім на північ від Полтави.
Мильці – південна околиця Полтави.
Пушкарівка – село стояло теж на південь від Полтави, зараз злилося з містом.
Будища – на північ від Полтави є Великі і Малі Будища. Співробітники Полтавського літературно-меморіального музею Івана Котляревського вважають, що згадані саме Малі Будища – село, давніше від Великих Будищ.
Горбанівка – село на північ від Полтави. Зараз злилося з містом.

І занедбав мою Лависю;Чи трохи в світі панночок?Ну, взяв би Муньку або Прісю ,Шатнувсь то в сей, то в той куток:В Івашки , Мильці , Пушкарівку ,І в Будища , і в Горбанівку ,Тепер дівчат, хоть гать гати;Тепер на сей товар не скудно,І замужню украсть не трудно,Аби по норову найти». [123] На слово се прийшла АматаІ зараз в Турна і вп’ялась;Лобзала в губи стратилатаІ од плачу над тим тряслась.«В напасть, – сказала, – не вдавайсяІ битися не поспішайся,Як луснеш ти, то згину я;Без тебе нас боги покинуть,Латинці і рутульці згинуть,І пропаде дочка моя». [124] Но Турн на се не уважає,І байдуже ні сльоз, ні слов;Гінця к Енею посилає,Щоб битись завтра був готов.Еней і сам трусивсь до бою,Щоб сильною своєй рукоюГоловку Турну одчесать.А щоб повірить Турна слову,Тож посила зробить умову,Як завтра виставляти рать. [125] На завтра, тілько що світало,Уже народ заворушивсь;Все вешталося, все кишало,На бой дивитись всяк галивсь.Межовщики там розміряли,Кілочки в землю забивали,На знак, де військові стоять.Жреці молитви зачитали,Олімпським в жертву убивалиЦапів, баранів, поросят. [126] Тут військо стройними рядамиВ параді йшло, мовби на бой;В празничній збруї, з прапорами,Всяк ратник чванився собой.Обидві армії стоялиНа тих межах, що показали;Між ними був просторий плець;Народ за військом копошився,Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,Побоїщу щоб зріть кінець. Кликнула мавку вод Ютурну – Юнона покликала німфу, сестру Турна. Німфи – нижчі божества, що жили, за віруванням стародавніх римлян, у морях, річках, полях, луках, лісах тощо як втілення відповідних сил природи.

Юнона, як богиня, знала,Що Турну прийдеться пропасть,Іще в мізку коверзовала,Щоб одвернуть таку напасть;Кликнула мавку вод Ютурну(Бо ся була сестриця Турну)І розказала їй свій страх;Веліла швидче умудриться,На всякі хитрості пуститься,Щоб брата не строщили в прах. [128] Як так на небі дві хитрили,Тут лагодились два на бой;Всі за свого богів молили,Щоб власною своєй рукойІзміг врага в яєшню зм’яти.Рутульці ж стали розмишляти,Що Турн їх може скиксовать;Уже заздалегідь смутився,Іще нічого, а скривився,Не лучче б бой сей перервать. Камерта вид на себе взявши – союзника Турна, одного з проводирів латинського війська.

На сей-то час Ютурна-мавкаВ рутульський подоспіла строй;І там вертілася, як шавка,І всіх скуйовдила собой.Камерта вид на себе взявши,Тут всіх учила, толковавши,Що сором Турна видавать;Стид всім стоять, згорнувши руки,Як згине Турн, терпіти муки,Дать шиї в кандали ковать. Розмир – тут у значенні: перемир'я.
Тулумній к битві підтруняв – йдеться про рутульського віщуна Тулумнія, гарячого прихильника Турна. Щоб зірвати перемир'я між воюючими сторонами і не допустити поєдинку Енея з Турном, він метнув свого списа в ряди противника і вбив одного з дев'яти синів грека з Аркади Гілліпа. І знову розгорівся бій.

Все військо сумно мурмотало,Сперва тихенько, послі в гласГукнули разом: «Все пропало!»Щоб розмир перервать в той час.Ютурна фиглі їм робила,Шпаками кібця затровила,І заєць вовка покусав.Такії чуда небуваліЛаврентці в добре толковали,Тулумній к битві підтруняв. [131] І перший стрелив на троянців,Гиллипенка на смерть убив;А сей був родом із аркадців,То земляків на гнів підвів.Отак оп’ять зірвали січу!Біжать один другому встрічу,Хто з шаблею, хто з палашем;Кричать, стріляють, б’ють, рубають,Лежать, втікають, доганяють;Все вмиг зробилось кулішем. Спотиньга – несподівано.

Еней, правдивий чолов’яга,Побачивши такий нелад,Що вража, зрадивши, ватагаПослать фрігійців дума в ад,Кричить: «Чи ви осатаніли?Адже ми розмир утвердили!Ми з Турном поб’ємось одні».Но відкіль стрілка не взяласяІ спотиньга в стегно вп’ялася,І кров забризкала штани. [133] Еней од рани шкандибаєВ крові із строю в свій намет;Його Асканій проводжає,Либонь, і під руку ведеть.Уздрів се Турн, возвеселився,Розприндився і розхрабривсяІ на троянців полетів:То б’є, то пха або рубає,Із трупів бурти насипає,Хоть би варить на сто котлів. [134] І перших Філа, ТамарісаНа землю махом поваляв;Потім Хлорея, Себаріса,Мовби комашок, потоптав;Дерету, Главку, ФерсілогуПоранив руки, шию, ногу;Навік каліками зробив.Побив багацько Турн заклятий,Не трохи потоптав зикратий,В крові так, мов в багні, бродив. Япид, цилюрик лазаретний – у Вергілія – Япіг, троянський віщун і знахар. Щоб продовжити віку своєму батькові, Іасові, він вивчив цілющі трави і глибоко опанував лікарське мистецтво.
Цирульник (цилюрик) – в часи І. Котляревського в російській армії так звали лікаря. Одночасно він виконував також обов'язки перукаря.

Коробилась душа Енея,Що Турн троянців так локшив;Стогнав жалчіше Прометея,Бо був од рани єлє жив.Япид, цилюрик лазаретний,Був знахур в порошках нешпетний,Лічить Енея приступав:По локті руки засукає,За пояс поли затикає,Очками кирпу осідлав. І шевську смолу прикладає – у народній медицині шевська смола використовувалася для заліплювання поранених місць.

І зараз приступивши к ділу,Він шпеник в рані розглядав;Прикладовав припарки к тілуІ шилом в рані колупав.І шевську смолу прикладає,Но все те трохи помагає;Япид сердешний чує жаль!Обценьками питавсь, кліщами,Крючками, щипцями, зубами,Щоб вирвать проклятущу сталь. Гарлемпські каплі – назва походить від міста Гарлема в Голландії. Ліки вживалися при захворюванні сечогінних каналів.

Венери серце засвербілоОд жалю, що Еней стогнав;Підтикавшись – ану за діло;І Купідончик не гуляв.Шатнулись, разних трав нарвали,Зцілющої води примчали,Гарлемських капель піддали,І, все те вкупі сколотивши,Якісь слова наговоривши,Енею рану полили. [138] Таке лікарство чудотворнеБоль рани зараз уняло,І стрілки копійце упорнеБез праці винятись дало.Еней наш знову ободрився,Пальонки кубком підкрепився,В пайматчину одігся бронь.Летить оп’ять врагів локшити,Летить троянців ободрити,Роздуть в них храбрості огонь. [139] За ним фрігійські воєводи,Що тьху, навзаводи летять;А військо – в потоках як водиРевуть, все дном наверх вертять.Еней лежачих не займає,Утікачів нізащо має,А Турна повстрічать бажа.Хитрить лукавая Ютурна,Яким би побитом їй ТурнаСпасти од смертного ножа. [140] На хитрості дівчата здатні,Коли їх серце защемить;І в ремеслі сім так понятні,Сам біс їх не перемудрить.Ютурна з облака злетіла,Зіпхнула братня машталіраІ стала коней поганять;Бо Турн ганяв тогді на возі,Зикратий же лежав в обозі,Не в силах бігать ні стоять. [141] Ютурна, кіньми управляя,Шаталась з Турном між полків,Як од хортів лиса виляя,Спасала Турна од врагів.То з ним наперед виї
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40