Відомий також інший античний міф, згідно з яким Венера народилася з морської піни на узбережжі острова Кріт. Підлещуючись до володаря морів Нептуна, на це й натякає Венера, називаючи його хрещеним батьком. До того ж дядько з боку батька вважається ближчою ріднею, ніж дядько з боку матері.

«Коли, Нептун, мені ти дядько,А я племінниця тобі,Та ти ж мені хрещений батько,Спасибі зароби собі.Моєму поможи Енею,Щоб він з ватагою своєюЩасливо їздив по воді;Уже і так пополякали,Насилу баби одшептали,Попався в зуби був біді». [73] Нептун, моргнувши, засміявся;Венеру сісти попросивІ після неї облизався,Сивухи чарочку налив;І так її почастовавши,Чого просила, обіщавши,І зараз з нею попрощавсь.Повіяв вітр з руки Енею,Простивсь сердешненький з землею,Як стрілочка, по морю мчавсь. [74] Поромщик їх щонайглавнійшийЗ Енеєм їздив всякий раз,Йому слуга був найвірнійший –По-нашому він звавсь Тарас.Сей, сидя на кормі, хитався,По саме нільзя нахлиставсяГорілочки, коли прощавсь.Еней велів його прийняти,Щоб не пустивсь на дно нирятиІ в луччім місці би проспавсь. Кіш – військовий табір, обоз.

Но видно, що пану ТарасуНаписано так на роду,Щоб тілько до сього він часуТерпів на світі сім біду.Бо, розхитавшись, бризнув в воду,Нирнув – і, не спитавши броду,Наввиринки пішла душа.Еней хотів, щоб окошиласьБіда і більш не продовжилась,Щоб не пропали всі з коша. Частина третя Сподар – господар, також – государ, цар.
Небіжчик – тут у значенні: бідолаха.

Еней-сподар, посумовавши,Насилу трохи вгамовавсь;Поплакавши і поридавши,Сивушкою почастовавсь;Но все-таки його мутилоІ коло серденька крутило,Небіжчик часто щось вздихав;Він моря так уже боявся,Що на богів не покладавсяІ батькові не довіряв. [2] А вітри ззаду все трубилиВ потилицю його човнам,Що мчалися зо всеї силиПо чорним пінявим водам.Гребці і весла положили,Та сидя люлечки курилиІ кургикали пісеньок:Козацьких, гарних, запорозьких,А які знали, то московськихВигадовали бриденьок. Це – пісенна строфа, одна на всю «Енеїду». Перелік пісень відкриває перлина в пісенній скарбниці українського народу – «Гей на горі та женці жнуть». Вона в перелицьованій, травестійній формі випливе в тексті поеми ще в четвертій частині (строфа 126) і натяком – у шостій (строфа 4).
Сагайдачний Петро (рік народження невідомо – 1622) – гетьман українського козацтва, талановитий полководець. Під керівництвом Сагайдачного українські козаки здійснили ряд успішних походів, виграли кілька битв. Помер від рани, одержаної у битві з турками під Хотином. У пісні «Гей на горі та женці жнуть» фігурує також інший учасник цієї битви, запорізький кошовий, потім козацький гетьман Дорошенко Михайло (рік народження невідомо – 1628). Він користувався популярністю серед козаків, славився своєю хоробрістю. Загинув у битві під час одного з очолених ним походів на Кримське ханство.
Либонь співали і про Січ – пісень, де фігурує Запорізька Січ і запорожці, багато. Виходячи з тексту «Енеїди», якусь певну пісню назвати неможливо. Тут і в подальших рядках пісенної строфи Котляревський навряд чи мав на увазі конкретну пісню. Іде перелік історичних подій, яскравіше відображених у піснях, взагалі найпопулярніших пісенних сюжетів. Звичайно, в строфі, як і в усьому масиві українських народних пісень минулого, на першому місці за суспільною вагою та значенням – пісні про козацтво і Запорізьку Січ.
Як в пікінери набирали – пікінери – в первісному значенні цього слова власне солдати, які мали на озброєнні піки (списи). Тут йдеться про так звану Пікінерію: в 1764 р. за урядовим розпорядженням на Україні були сформовані з козаків Полтавського та Миргородського полків чотири військовопоселенські пікінерські полки. В 1776 р. з частини козаків ліквідованої в червні 1775 р. Запорізької Січі були утворені ще два пікінерські полки. Пікінери були позбавлені козацьких привілеїв, мусили відбувати військову службу і разом з тим сплачувати податки, виконувати державні повинності. Особливо постраждав від Пікінерії Полтавський полк. У 1769 р. вибухнуло повстання двох пікінерських полків – Дніпровського і Донецького – на півдні Полтавщини (на території нинішніх Кобеляцького та Нехворощанського районів), яке було жорстоко придушене.
Як мандровав козак всю ніч – сюди за змістом найбільше підходить пісня «Добрий вечір тобі, зелена діброво!» Крім тематичної ознаки, тут треба пам'ятати й про винятково високий естетичний смак І. Котляревського – знову конкретна вказівка на пісню дивовижної поетичної сили і глибини.
Полтавську славили шведчину – теж надто загальна вказівка і якусь певну пісню назвати неможливо. Йдеться, звичайно, про кампанію 1708 – 1709 років і Полтавську битву.
І неня як свою дитину 3 двора провадила в поход – мотив проводів матір'ю сина дуже поширений в українських народних піснях і на якусь певну пісню вказати важко.
Як під Бендер'ю воювали, Без галушок як помирали, Колись як був голодний год – можливо, в останньому рядку І. Котляревський мав на увазі якусь невідому нам пісню про голодовку в неурожайний рік, нерідке явище в усі давні, та й не такі давні часи. Одначе дослідники «Енеїди» згадку про воєнні дії під Бендерами і «голодний год» пов'язують з конкретним епізодом однієї з російсько-турецьких воєн. У 1789 р. російські війська під командуванням князя Г. О. Потьомкіна вели тривалу облогу турецької фортеці Бендери (нині місто Молдавської РСР, районний центр), яка закінчилася капітуляцією її гарнізону. Фаворит Катерини II бездарний воєначальник Потьомкін не дбав належним чином про постачання військ. Нестача провіанту, осінні холоди призвели до голоду, поширення епідемій. Подібні явища спостерігалися не тільки під Бендерами, а й під Очаковом, іншими фортецями, в інших епізодах численних російсько-турецьких війн протягом XVIII – початку XIX ст. Нар.: Бендерська чума. Добувсь, як під Очаковим (Номис. – С. 37). Не знав автор «Енеїди», коли писав ці рядки, що йому як учаснику походу проти Туреччини 1806 р. в чині штабс-капітана Сіверського драгунського полку доведеться воювати «під Бендер'ю».

Про Сагайдачного співали,Либонь, співали і про Січ ,Як в пікінери набирали,Як мандровав козак всю ніч;Полтавську славили Шведчину,І неня як свою дитинуЗ двора провадила в поход;Як під Бендер’ю воювали,Без галушок як помирали,Колись як був голодний год. Нар.: Швидко казка кажеться, та не швидко діло робиться (Номис. – С. 108).

Не так-то діється все хутко,Як швидко кажуть нам казок;Еней наш плив хоть дуже прудко,Та вже ж він плавав не деньок;Довгенько по морю щось шлялисьІ сами о світі не знались,Не знав троянець ні один,Куди, про що і як швендюють,Куди се так вони мандрують,Куди їх мчить Анхізів син. Ся Кумською земелька звалась – в античні часи Куми – місто-держава на південному узбережжі Апеннінського півострова. Найдавніша грецька колонія в Італії.

От так поплававши немалоІ поблудивши по морям,Як ось і землю видно стало,Побачили кінець бідам!До берега якраз пристали,На землю з човнів повставалиІ стали тута оддихать.Ся Кумською земелька звалась,Вона троянцям сподобалась,Далось і їй троянців знать. [6] Розгардіяш настав троянцям,Оп’ять забули горювать;Буває щастя скрізь поганцям,А добрий мусить пропадать.І тут вони не шановались,А зараз всі і потаскались,Чого хотілося шукать:Якому – меду та горілки,Якому – молодиці, дівки,Оскому щоб з зубів зігнать. Зо всіми миттю побратались, Посватались і покумались – названі види суспільно-побутових зв'язків, на яких трималася давня громада. Перелік по низхідній, за значенням. Побратимство – вища форма товариського єднання – було поширеним у козацькому середовищі (Низ і Евріал у п'ятій частині «Енеїди», побратими Назар і Гнат у п'єсі «Назар Стодоля» Т. Шевченка тощо). Сватами називалися не тільки рідні нареченого – нареченої, чоловіка – жінки, а всі, хто вступав у якусь обопільну угоду, купівлю-продаж та ін. Куми – хрещений батько по відношенню до батьків хрещеника і до хрещеної матері, батько дитини по відношенню до хрещеного батька, хрещеної матері.

Були бурлаки сі моторні,Тут познакомились той час,З диявола швидкі, проворні,Підпустять москаля якраз.Зо всіми миттю побратались,Посватались і покумались,Мов зроду тутечка жили;Хто мав к чому яку кебету,Такого той шукав бенкету,Всі веремію підняли. Досвітки, вечорниці – вечірні зібрання молоді восени та взимку, на яких у буденні дні поряд з розвагами виконувалася певна робота (звичайно прядіння, вишивання), а в свята влаштовувалися гуляння. Інколи збиралися тільки на вечір, а спати розходилися по домівках, а інколи тут же в обраній і підготовленій для цього хаті дівчата гуртом лягали спати, а на світанні вставали, готували з принесеного сніданок і продовжували свої заняття. Певне, звідси і слова-синоніми: вечорниці-досвітки.

Де досвітки, де вечорниці,Або весілля де було,Дівчата де і молодиці,Кому родини надало,То тут троянці і вродились;І лиш гляди, то й заходилисьКоло жінок там ворожить,І, чоловіків підпоївши,Жінок, куди хто знав, повівши,Давай по чарці з ними пить. В ніска (носа) – гра в карти. Кількість гравців не обмежена. Здають по три карти. Гравець зліва від того, хто здає карти, починає ходити, говорячи партнерові: «Іду під тебе носа».
В пари – див. коментар: І, 37.
В лави – гра в карти. Микола Гоголь у своєму словничку до «Енеїди» так пояснює цю гру: «…У лави грають звичайно ушістьох. Сідають за стіл три проти трьох, здають карту і кожен грає з тим, що сидить навпроти, не втручаючись у загальну гру. Старша карта бере, і кількість таких взяток означає виграш; на чиїй з двох сторін їх більше, ті виграють, а сторона, що виграла, дає тій, що програла, стільки ударів джгутом, наскільки перевищено набрані взятки» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 511).
У помфиля – карточна гра, у якій старша карта – жировий валет.
Візок – див. коментар: І, 37.
В кепа – карточна гра в дурня.
В сім листів – тобто «в сім карт» (у старі часи карти називали ще «листами»).

Які ж були до карт охочі,То не сиділи дурно тут;Гуляли часто до півночіВ ніска , в пари , у лави , в жгут ,У памфиля , в візка і в кепа ,Кому ж із них була дотепа,То в гроші грали в сім листів ,Тут всі по волі забавлялись,Пили, іграли, женихались.Ніхто без діла не сидів. [10] Еней один не веселився,Йому немиле все було;Йому Плутон та батько снився,І пекло в голову ввійшло.Оставивши своїх гуляти,Пішов скрізь по полям шукати,Щоб хто дорогу показав:Куди до пекла мандровати,Щоб розізнати, розпитати,Бо в пекло стежки він не знав. Нар.: Хата на курячій ніжці (Номис. – С. 201).

Ішов, ішов, аж з русих кудрівВ три ряди капав піт на ніс,Як ось забачив щось і уздрів,Густий пройшовши дуже ліс.На ніжці курячій стоялаТо хатка дуже обветшала,І вся вертілася кругом;Він, до тії прийшовши хати,Хазяїна став викликати,Прищурившися під вікном. Жовна – набряк залоз на шиї.

Еней стояв і дожидався,Щоб вийшов з хати хто-небудь,У двері стукав, добувався,Хотів був хатку з ніжки спхнуть.Як вийшла бабище старая,Крива, горбатая, сухая,Запліснявіла, вся в шрамах;Сіда, ряба, беззуба, коса,Розхристана, простоволоса,І, як в намисті, вся в жовнах. [13] Еней, таку уздрівши цяцю,Не знав із ляку де стояв;І думав, що свою всю працюНавіки тута потеряв.Як ось до його підступилаЯга ся і заговорила,Роззявивши свої уста:«Гай, гай же, слихом послихати,Анхізенка у віч видати,А як забрів ти в сі міста? [14] Давно тебе я дожидаюІ думала, що вже пропав;Я все дивлюсь та визираю,Аж ось коли ти причвалав.Мені вже розказали з неба,Чого тобі пильненько треба, –Отець твій був у мене тут».Еней сьому подивовавсяІ баби сучої спитався:Як відьму злую сю зовуть. Сівілла – у стародавніх греків і римлян – ім'я жінок-пророчиць. Вони були жрицями при храмах бога-провидця Аполлона (Феба), пророкували звичайно в стані екстазу, як це подано в бурлескно-зниженому тоні далі, у 18 – 19-й строфах третьої частини «Енеїди». У Стародавньому Римі найбільш відомою була Кумська Сівілла (із Кум). У сцені першої зустрічі з Енеєм Сівілла наділена рисами баби-яги, як вона постає
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40