зд через річку на паромі» (К. с. – 1890. – Т. 30. – Кн. 8. – С. 332 – 333).

Звелів носилки з верболозуІ з очерету балдахинЗготовить тіла для виносу,Щоб в них Паллант, Евандрів син,Вельможна, панськая персонаЯвилася перед ПлутонаНе як абиякий харпак.Жінки покійника обмили,Нове убрання наложили,Запхнули за щоку п’ятак. Тогді якийсь їх филозоп – тобто бурсак, студент вищого, останнього, класу (з дворічним, інколи трирічним строком навчання) в духовних школах. Іван Франко до примовки «фільозоф: обутий, а сліди босі за ним» дає таку примітку: «В давніх школах студенти двох найвищих клас… Такі філософи дуже часто не кінчали науки, пускалися на мандрівку, робилися дяками або писарями, бували іноді душею корчемних компаній, які забавлялися своїми фіглями, але при тім бували також предметом насміху для багатших господарів» (Франко. Приповідки. – Т. 3. – С. 250). Образ такого дяка Галушкинського, під явним впливом «Енеїди», та пародію на його надгробне слово дає Григорій Квітка-Основ'яненко в повісті «Пан Халявський» (1840).

Як все уже було готово,Тогді якийсь їх филозопХотів сказать надгробне слово,Та збився і почухав лоб;Сказав: «Се мертвий і не дишеть,Не видить, то єсть і не слишить,Єй, єй! Уви! он мертв, амінь!»Народ від річі умилився,І гірко-гірко прослезився,І мурмотав: «Паноче, згинь». Паллантей. – столиця царя Евандра.

Потім Палланта покадили,К носилкам винесли надвір;Під балдахином положили,Еней тут убивавсь без мір.Накривши гарним покривалом,Либонь, тим самим одіялом,Що од Дідони взяв Еней;Взмостили воїни на плечіІ помаленьку, по-старечиНесли в містечко Паллантей . [81] Як вибрались на чисте поле,Еней з покійником прощавсь,Сказав: «О жизнь! бурливе море,Хто цілий на тобі оставсь?Прости, приятелю любезний,Оддячу я за вид сей слезний,І Турн получить з баришком».Потім Палланту уклонився,Облобизав і прослезився,Додому почвалав тишком. І всі асесорського чина – тобто згідно з «Табелем про ранги», введеного Петром І для всіх, хто перебував на державній цивільній і воєнній службі, чину колежського асесора. «Табель про ранги» поділяв усіх чиновників на чотирнадцять класів, від найнижчого (колежського регістратора) до найвищого (у цивільній службі – канцлера, у воєнній – генерал-фельдмаршала). Колежський асесор, рахуючи від найвищого, – восьмий клас, у армії йому відповідав чин капітана. Для основної маси служилого люду, який, згідно з положенням того ж «Табеля», починав службу з найнижчого щабля, чин колежського асесора був вершиною кар'єри. Вище піднімалися одиниці. Це були якраз ті винятки, що підтверджують правило. Піднявшись до восьмого класу, одержували потомствене дворянство (було ще особисте дворянство).
Драгоман – перекладач при дипломатичній місії, посольстві.

К господі тілько що вернувсяНаш смутний лицар, пан Еней,Уже в присінках і наткнувсяНа присланих к нему гостей:Були посли се од Латина,І всі асесорського чина,Один армейський копитан;Сей скрізь по світу волочився,І по-фрігійську научився,В посольстві був як драгоман. Не ворог, хто уже дублений – тобто мертвий, задубілий.

Латинець старший по породіК Енею рацію начав,І в нашім, значить, переводіБуцімто ось він що сказав:«Не ворог, хто уже дублений,Не супостат, чий труп нікчемнийНа полі без душі лежить.Позволь тіла убитой раті,Як водиться, землі предати;Нехай князь милость сю явить». Ще один зразок макаронічної мови на бурсацький лад. Подаємо підрядковий переклад промови Енея перед латинськими послами:

Латин цар єсть невгомонний,
А Турн найгірший дурак.
І навіщо воювать вам зі мною?
Латина вважаю за сліпого,
А вас, сенатори, без ума;
Латину рад мир дати,
Дозволю мертвих поховати,
І злості на вас нема.
Один єсть Турн ворог мій,
Сам, отже, повинен воювать;
Велить так доля, щоб Еней
Вам був цар, Аматі зять.
Щоб привести до кінця війну,
Ми зробим з Турном поєдинок,
Про що всім кров проливать?
Чи Турн буде, чи Еней
Латинським скіпетром управлять –
Укажеть меч або бог.


Еней, к добру з натури склонний,Сказав послам латинським так:« Латинус рекс єсть невгомонний,А Турнус пессімус дурак.І кваре воювать вам мекум ? Латинуса буть путо цекум ,А вас, сеньйорес , без ума; Латинусу рад пацем даре , Пермітто мертвих поховаре ,І злості корам вас нема, [85] Один єсть Турнус ворог меус ,Сам, ерго , дебет воювать;Велять так фата , ут Енеус Вам буде рекс , Аматі зять.Щоб привести ад фінем беллюм ,Ми зробим з Турнусом дуеллюм ,Про що всіх сангвіс проливать?Чи Турнус буде, чи Енеус ,Укажеть глядіус , вель деус ,Латинським сцептро управлять». Дрансес – у Вергілія Драк, рутулець, вороже настроєний проти Турна.

Латинськії посли ззиркнулись,По серцю їм ся річ була;Знечев’я трохи схаменулись,Дрансеса смілость тут взяла:«О князю, – крикнув, – пресловутий!Великим ти родився бути!Ми все в Латинові устаВнесем, дрібнесенько розкажемІ щиро, щиро те докажем,Що з Турном дружба єсть пуста». [87] І мировую тут зробилиНа тиждень, два або і три,І в договорі положили,Щоб теслі і другі майстриЛатинські помогли троянам,Сим ланцям, голякам, прочанам,Достроїть новий городок;Щоб нарубать дали соснини,Кленків, дубків і берестини,На крокви годних осичок. [88] За сим тут началось гуляння,І чарочка пішла кругом;Розкази, сміхи, обнімання,Ділились дружно тютюном.Які пили, які трудилисьІ над убитими возились;В лісах же страшна стукотня.В коротке мировеє врем’яЛатинське і троянське плем’яБуло як близькая рідня. [89] Тепер би треба описатиЕвандра батьківську печальІ хлипання все розказати,І крик, і охання, і жаль.Та ба! не всякий так змудрує,Як сам Вергілій намалює,А я ж до жалю не мастак;Я сліз і охання боюсяІ сам ніколи не журюся;Нехай собі се піде так. Трахон – у Вергілія Тархон, воєначальник етруських загонів, що виступали на боці Енея. Разом з Енеєм підійшов на допомогу оточеним у фортеці троянцям.

Як тілько світова зірницяНа небі зачала моргать,То вся троянськая станицяВзялася мертвих зволікать.Еней з Трахоном роз’їзжає,К трудам дружину понуждає,Кладуть із мертвих тіл костри;Соломой їх обволікають,Олію з дьогтем поливаютьНа всякий зруб разів по три. У стародавніх римлян існував звичай спалювати трупи на вогнищі. При цьому прийнято було кидати у вогонь різні речі, які могли згодитися небіжчикові у загробному житті. Чим ціннішу річ кидали у вогнище, тим більшу шану віддавали покійному.
Келеп – бойова палиця з булавою або металевим тягарем якоїсь іншої форми.
Трохи, тороки – ремені коло задньої луки (вигину) сідла для закріплення сумок, одягу, зброї та ін.
Волоки – мотузки чи ремінці, якими зав'язують постоли та обв'язують онучі на нозі.

Потім солому підпалили,І плам’я трупи обняло,І вічну пам’ять заквилили,Аж сумно слухати було.Тут кость, і плоть, і жир шкварчали,Тут інші смалець істочали,У інших репався живіт;Смрад, чад і дим кругом носились,Жерці найбільше тут трудились,Ісконє бє халтурний рід. [92] Други, товариші і кревні,Батьки, сини, куми, свати,На віки вічні незабвенні,А може, хто із суєти,В огонь шпурляли різну збрую,Одежу, обув дорогую,Шаблі, ладунки, келепи,Шапки, свитки, кульбаки, троки,Онучі, постоли, волокиШпурлялись, як на тік снопи. Лаврент – місто в Лації, столиця царя Латина. Було розташовано серед лаврових лісів.
Поспульство, поспільство – народ.

Не тілько в полі так робилось,В Лавренті сумно тож було;Багацько трупа там палилось,Поспульство ж на чім світ ревло.Там батько сина-парубійкуОплаковав і кляв злодійкуВійну і ветхого царя;Тут дівка вельми убивалась,Що без вінця вдовой осталась,Утративши богатиря. [94] Жінки, порозпускавши коси,Розхристані і без свиток,Розтрьопані, простоволосіГаласовали на ввесь рот.По мертвих жалібно кричали,По грудях билися, стогнали,Латинів проклинали рід;Про Турна ж всі кричали сміло,Що за своє любовне ділоПогубить даром ввесь нарід. Брехун, юриста, крюк, підтяга – піти в юристи у феодально-кріпосницькій Російській імперії означало піти, за виразом самого І. Котляревського, в «п'явки людськії». Серед усіх змальованих в «Енеїді» суспільних станів не було такого, про якого б поет відгукувався з таким сарказмом і гнівом, як про юристів. Слід звернути увагу, в якому ряду тут стоїть «юриста», Підтяга – злодій (від «тягнути», «підтягати»). Пор. також строфу про «злиднів» біля входу до пекла (III, 47), про чиновну братію в самому пеклі (III, 73), характеристику Возного в «Наталці Полтавці» устами Миколи: «Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить!» (дія 2, ява 4).

Дрансес на Турна тут доносить,Що Турн всім гибелям вина;Еней на бой його лиш просить,І так би й кончилась війна.Но і у Турна був сутяга,Брехун, юриста, крюк, підтяга,І діло Турна защищав;Та і Аматині пролазиПускали рознії розкази,Щоб Турн ні в чім не уважав. Діомид – у Вергілія Діомед, уславлений грецький герой. Силою і хоробрістю поступався тільки перед Ахіллом. Брав участь у Троянській війні на боці греків. У битві під Троєю поранив богиню Венеру і самого бога війни Марса. Після падіння Трої оселився в Італії і заснував там кілька міст. У критичний момент війни з троянцями латиняни і рутульці послали послів до Діомида з проханням виступити на їхній стороні. Діомид відмовив їм і порадив шукати шляхів до миру з Енеєм.

Як ось од хана ДіомидаЛатинові прийшли посли,І із охлявшого їх видаНе видно, радість щоб несли.Латин вельможам з старшиноюВелить явитись пред собою,Що все і сталося якраз;Послів кликнули до громади,І, виповнивши всі обряди,Латин прорек такий приказ: Венул – латинянин, родом з грецького міста Аргоса, де царював Діомид ще до того, як вирушити на війну проти Трої. Очолював послів латинян до Діомида.

«Скажи, Венуле нежахливий,Всю хана Діомида річ,Здається, був ти не брехливий,Таким тебе зна наша Січ».«Підніжок твій я і підданець,Із слуг твоїх послідній ланець, –Сказав Венул, – не погнівись!Мужича правда єсть колюча,А панська на всі боки гнуча,І хан сказав так, не сумнись: Коли греки здобули Трою, Еней самовіддано кинувся рятувати пенати (богів-охоронців домашнього вогнища) та свою родину. На плечах виніс старого батька Анхіза із палаючої Трої, а потім разом з ним поплив, виконуючи волю богів, до берегів Італії. По дорозі в Італію Анхіз помер.

Не з мордою Латина битисьПротив троянських розбишак;Вам треба б перше придивитись,Який то єсть Еней козак!Під Троєю він дався знатиНам всім, як взявся рятоватиБогів домашніх і рідню.Він батька спас в злу саму пору,На плечах зніс на Іду-гору,Сього не майте за бридню. [99] Против Енея не храбруйте,Для нас здається він святим;І так Латину розтолкуйте,Щоб лучче помирився з ним.Гай! гай! де діти єсть такії,Щоб кудрі батькові сідіїНайвище ставили всього?Не ворог я царю Латину,Но чту Анхізову дитинуІ не піду против його. Доміні – панове.

Прощайте, доміні латинці!Поклон мій вашому царю;Возьміть назад свої гостинці,Одправте їх к багатирюЕнею і просіть покою».Венул утерся тут рукоюІ річі сій зробив кінець.Збентежила ся річ Латина,Здавалось, близька зла година;На лисині трусивсь вінець. [101] Латин од думки схаменувся,Олімпським трохи помоливсь;Наморщивсь, сентябрем надувсяІ смутно на вельмож дививсь.«А що? – сказав, – чи поживились?От з Діомидом ви носились,А він вам фигу показав;Заздалегідь було змовлятись,Як з пан-Енеєм управлятись,Поки лапок не розіклав. Землі шматок єсть не під нужду – тобто ділянка землі, без якої можна обійтися, в якій немає великої потреби.

Тепер не приберу більш глузду,Як тут сих поселить прочан;Землі шматок єсть не під нужду,То їм з угоддями оддам.Оддам нив’я і сінокоси,І риболовні тібрські коси,То буде нам Еней сусід;Коли ж не схоче він остаться,А пуститься іще таскаться,То все ж ізбавимся од бід. Шалевий пояс – пояс, вив'язаний, мов шаль, із шерсті.
Люстрина – дорога шовкова тканина з глянцем.
Сап'янці – чоботи з спеціально обробленої, високого гатунку шкіри.
Торжок – місто, нині районний центр Калінінської області РРФСР. Славилося виробництвом взуття, також золотошвейними промислами.
Потибеньки – шкіряні лопаті з обох боків сідла, інколи з карманами. Звідси пішло прізвище – Потебня.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40