,То се була його сестра;Найбільш блукали по Кубані,А рід їх вийшов з-за Дністра.Камілла – страшна войовниця,І знахурка, і чарівниця,І скора на бігу була;Чрез гори і річки плигала,Із лука мітко в ціль стріляла,Багацько крові пролила. [133] Така-то збірниця валилась,Енея щоб побити в пух;Уже Юнона де озлилась,То там запри кріпкенько дух.Жаль, жаль Енея-неборака,Коли його на міль, як рака,Зевес допустить посадить.Чи він ввильне од сей напасті,Побачимо те в п’ятой часті,Коли удасться змайстерить. Частина п’ята Нар.: Напасть не по дереву ходить, а по тих людях (Номис. – С. 37).

Біда не по дерев’ях ходить,І хто ж її не скуштовав?Біда біду, говорять, родить,Біда для нас – судьби устав!Еней в біді, як птичка в клітці;Запутався, мов рибка в сітці;Терявся в думах молодець.Ввесь світ, здавалось, зговорився,Ввесь мир на його напустився,Щоб розорить його вкінець. [2] Еней ту бачив страшну тучу,Що на його війна несла;В ній бачив гибель неминучуІ мучивсь страшно, без числа.Як хвиля хвилю проганяла,Так думка думку пошибала;К олімпським руки простягав.Надеждою хоть підкреплявся,Но переміни він боявся,І дух його ізнемогав. [3] Ні ніч його не вгамовала,Він о війні все сумовав;І вся коли ватага спала,То він по берегу гуляв,Хоть з горя сильно ізнемігся;Мов простий, на піску улігся,Та думка спати не дала.Скажіть, тогді чи дуже спитьсяЯк доля проти нас яритьсяІ як для нас фортуна зла? [4] О сон! з тобою забуваємВсе горе і свою напасть;Чрез тебе сили набираєм,Без тебе ж мусили б пропасть.Ти ослабівших укріпляєш,В тюрмі невинних утішаєш,Злодіїв снищами страшиш;Влюблених ти докупи зводиш,Злі замисли к добру приводиш,Пропав – од кого ти біжиш. Пред ним стоїть старий дідище – бог річки Тібр. За віруваннями стародавніх греків та римлян, у кожній річці жив однойменний з нею бог.
Він був собі ковтуноватий – ковтун – жмут збитого волосся.
Пелехатий – старий, запущений.

Енея мислі турбовали,Но сон таки своє бере;Тілесні сили в кім охляли,В тім дух не швидко, та замре.Еней заснув і бачить снище:Пред ним стоїть старий дідище,Обшитий весь очеретом;Він був собі ковтуноватий,Сідий, в космах і пелехатий,Зігнувсь, підпершися ціпком. [6] «Венерин сину! не жахайся, –Дід очеретяний сказав, –І в смуток дуже не вдавайся,Ти гіршії біди видав;Війни кривавой не страшися,А на олімпських положися,Вони все злеє оддалять.А що мої слова до діла,Лежить свиня під дубом білаІ тридцять білих поросят. Іул построїть Альбу-град – згідно з легендою, місто Альба Лонга засноване Іулом (друге ім'я Асканій), сином Енея. Альба Лонга – попередниця Рима, перша твердиня нащадків Енея на італійській землі. Наступником Іула став його молодший брат Сільвій. З роду Сільвія вийшли Ромул і Рем, які через триста років після виникнення Альби («Як тридесят промчаться годи») заснували місто Рим.
З аркадянами побратайся – тобто побрататися з грецьким плем'ям, яке під проводом свого царя Евандра переселилося з Аркадії на Апеннінський півострів і осіло в Лаціумі, недалеко від того місця, де пізніше був збудований Рим. Евандр заснував грецьку колонію Паллантей (пізніша назва Палатин) і навчив місцевих жителів грамоти.

На тім-то берлозі свинотиІул построїть Альбу-град,Як тридесят промчаться годи,З Юноною як зробить лад.Однаково ж сам не плошайся,З аркадянами побратайся,Вони латинцям вороги;Троянців з ними як з’єднаєш,Тогді і Турна осідлаєш,Все військо виб’єш до ноги. [8] Вставай, Енею, годі спати,Вставай і богу помолись,Мене ти мусиш также знати:Я Тібр старий! – ось придивись.Я тут водою управляю,Тобі я вірно помагаю,Я не прочвара, не упир.Тут будеть град над городами,Поставлено так між богами…»Сказавши се, дід в воду – нир. У віщуванні бога річки Тібра – Тіберіна (аналогія в українському фольклорі – «очеретяний дід», водяний) особливе, ритуальне значення має двічі побачена Енеєм (у сні і наяву) – біла свиня з поросятами. У стародавніх греків і римлян принесена в жертву біла тварина найбільш бажана богам.
Три, тридцять – магічне число. Тут Котляревський іде за Вергілієм:

Знайдеш ти льоху велику під дубом, на березі річки,
Буде лежати вона, поросят породивши аж тридцять,
Біла сама, й поросята у неї при вимені білі

(Вергілій. – Кн. 8. – Ряд. 43 – 45).

Еней пробуркався, схопивсяІ духом моторнійший став;Водою тібрською умився,Богам молитви прочитав.Велів два човни знаряджати,І сухарями запасати,І воїнів туди саджать.Як млость пройшла по всьому тілу:Свиню уздрів під дубом білуІ тридцять білих поросят. Евандр – аркадський цар.
Ліси, вода, піски зумились – зумились – здивувалися.

Звелів їх зараз поколотиІ дать Юноні на обід;Щоб сею жертвою свинотиСебе ізбавити од бід.Потім в човни метнувсь хутенько,Поплив по Тібру вниз гарненькоК Евандру помочі просить;Ліси, вода, піски зумились,Які се два човни пустилисьЗ одвагою по Тібру плить. [11] Чи довго плив Еней – не знаю,А до Евандра він доплив;Евандр по давньому звичаю,Тогді для празника курив,З аркадянами веселився,Над варенухою трудився,І хміль в їх головах бродив;І тілько що човни узріли,То всі злякалися без міри,Один к троянцям підступив. [12] «Чи по неволі, чи по волі? –Кричить аркадський їм горлань. –Родились в небі ви, чи долі?Чи мир нам везете, чи брань?»«Троянець я, Еней одважний,Латинців ворог я присяжний, –Еней так з човна закричав. –Іду к Евандру погостити,На перепутті одпочити,Евандр цар добрий, я чував». І в його приязнь засталявся – довірявся, здавався на його ласку.
Де гардовав Евандр з попами – гордувати – гуляти. Але дане тлумачення видається неточним. Слово походить від гард – перегородка на воді для ловлі риби, звідси «займище для рибної ловлі з житлом для рибалок» («Словарь» Білецького-Носенка). Означає також: узгоджений поділ чогось, умова. У народній пісні:

Було тобі, пане Саво,
Гард не руйнувати,
Коли хотів запорожців
В куми собі брати

(Афанасьев-Чужбинский А. С. Собр. соч. – С-Пб, 1892. – Т. 9. – С. 356).
Отже, «гардувати» тут у значенні: скріпляти угоду. Узгоджується з характером Евандра, як розсудливого, тямущого господаря, який влаштовує гуляння не просто для пиятики чи з панського гонору, а по завершенні якоїсь справи.

Евандра син, Паллант вродливий,К Енею зараз підступив;Оддав поклон дружелюбивий,До батька в гості попросив.Еней з Паллантом обнімавсяІ в його приязнь заставлявся,Потім до лісу почвалав,Де гардовав Евандр з попами,Зо старшиною і панами,Еней Евандрові сказав: Хоть ти і грек, та цар правдивий – Евандр – виходець з Греції, а греки зруйнували Трою – батьківщину Енея.
Тепер тебе я суплікую – прошу.

«Хоть ти і грек, та цар правдивий,Тобі латинці вороги;Я твій товариш буду щирий,Латинці і мені враги.Тепер тебе я суплікуюМою уважить долю злуюІ постояти за троян.Я кошовий Еней-троянець,Скитаюсь по миру, мов ланець,По всім товчуся берегам. [15] Прийшов до тебе на одвагу,Не думавши, як приймеш ти;Чи буду пити мед, чи брагу?Чи будем ми собі брати?Скажи, і руку на – в завдаток,Котора, бач, не трусить схватокІ самих злійших нам врагів.Я маю храбрую дружину,Терпівших гіркую годинуОд злих людей і од богів. Так лучше в сажівці втоплюся і лучше очкуром вдавлюся – сажівка, сажавка – копанка, криниця на низу, де близько до поверхні підходять грунтові води. В сажівці до води можна рукою дістати. Також ще – невелика викопана водойма біля берега річки, озера, в якій тримають живу рибу.
Очкур – шнур, яким стягують у поясі штани або шаровари для підтримання їх.

Мене найбільше доїдаєРутульський Турн, собачий син;І лиш гляди, то і влучає,Щоб згамкати мене, як блин.Так лучче в сажівці втоплюсяІ лучче очкуром, вдавлюся,Ніж Турнові я покорюсь.Фортуна не в його кишені;Турн побува у мене в жмені;Дай поміч! – я з ним потягнусь». Турбації не заживайте – не турбуйтеся (К.).

Евандр мовчав і прислухався,Слова Енеєві ковтав;То ус крутив, то осміхався,Енеєві одвіт сей дав:«Еней Анхізович, сідайте,Турбації не заживайте,Бог милостив для грішних всіх;Дамо вам війська в підпомогу,І провіанту на дорогу,І грошеняток з якийсь міх. [18] Не поцурайтесь хліба-солі,Борщу скоштуйте, галушок;Годуйтесь, кушайте доволі,А там з труда до подушок.А завтра, як начне світати,Готово військо виступати,Куди ви скажете, в поход;За мной не буде остановки;Я з вами не роблю умовки,Люблю я дуже ваш народ». Подаються більш вишукані наїдки, ніж ті, які троянці вживали до цього. Дає обід аркадський цар Евандр, зображений великим і щедрим паном. І тут страви названі в тому порядку, в якому їх подавали на стіл.
Просілне з ушками, з грінками – просілне – з засолом (К.). Ушки – невеликі вареники з м'ясним фаршем, пельмені. Грінки – тут у значенні: сухарики, суп з сухариками.
Хляки – шлунок корови, теляти.
Телячий лизень – язик.
Ягни – печеня. Вид наїдку (з грец. – К.).
Софорок – соус до курки, приготовлений на тому бульйоні, в якому варилася курка.
Три гури – три гори (пол.), дуже багато.

Готова страва вся стояла,Спішили всі за стіл сідать;Хоть деяка позастивала,Що мусили підогрівать. Просілне з ушками, з грінками І юшка з хляками, з кишками , Телячий лизень тут лежав; Ягни і до софорку кури ,Печені разної три гури,Багацько ласих тож потрав. [20] Де їсться смачно, там і п’ється,Од земляків я так чував;На ласеє куток найдеться,Еней з своїми не дрімав.І, правда, гості доказали,Що жить вони на світі знали:Пили за жизнь – за упокой;Пили здоров’я батька з сином,І голь-голь-голь, мов клин за клином,Кричать заставив на розстрой. Евандр точив гостям розкази – Евандр розповідає про один з подвигів легендарного героя Геракла (Іракла), який був здійснений на італійській землі.
На крайньому заході античного світу серед океану був острів Еріф, яким володів Геріон, потвора з трьома тулубами. Після довгої мадрівки Геракл добрався до цього острова і викрав корів Геріона. На зворотному шляху на тому самому місці, де пізніше був заснований Рим, частину корів Геракла викрав велетень Как. Після жорстокого бою велетень був убитий Гераклом. За звільнення країни від злого Кака місцеві жителі установили в себе культ Геракла («Евандр і празник учредив»). Потім цей культ перейняли римляни.
На задвірку хропти уклався – задвірок – частина двору позад будинку, хати.

Троянці п’яні розбрехалисьІ чванилися без пуття.З аркадянками женихались,Хто так, а хто і не шутя.Евандр точив гостям розкази,Хвалив Іраклові прокази,Як злого Кака він убив;Якії Как робив розбої,І що для радості такоїЕвандр і празник учредив. [22] Всі к ночі так перепилися,Держались ледве на ногах;І на ніч в город поплелися,Які іти були в силах.Еней в керею замотався,На задвірку хропти уклався,Евандр же в хату рачки ліз;І там, під прилавком зігнувшисьІ цупко в бурку завернувшись,Захріп старий во весь свій ніс. К Вулкану підтюпцем ішла – у стародавніх греків Вулкан – бог вогню і ковальської майстерності (у римлян – Гефест), син Зевса і Гери. В античних міфах фігурує кривим, незграбним, закуреним димом кузні. В «Одіссеї» Гомера та «Енеїді» Вергілія він виступає чоловіком Венери (Афродіти).

Як ніч покрила пеленоюТверезих, п’яних – всіх людей,Як хріп Еней од перепою,Забувши о біді своєй,Венера без спідниці, боса,В халатику, простоволоса,К Вулкану підтюпцем ішла;Вона тайком к Вулкану кралась,Неначе з ним і не вінчалась,Мов жінкой не його була. [24] А все то хитрость єсть жіноча,Новинкою щоб підмануть;Хоть гарна як, а все охочаІще гарнійшою щоб буть.Венера пазуху порвалаІ так себе підперезала,Що вся на виставці була;Косинку нарошно згубила,Груднину так собі одкрила,Що всякого б з ума звела. [25] Вулкан-коваль тогді трудився,Зевесу блискавку ковав.Уздрів Венеру, затрусився,Із рук і молоток упав.Венера зараз одгадала,Що в добрий час сюди попала,Вулкана в губи зараз черк;На шию вскочила, повисла,Вся опустилась, мов окисла,Білки під лоб – і світ померк. [26] Уже Вулкан розм’як, як кваша,Венера те собі на ус;За діло, ну! – бере, бач, наша!Тепер під його підоб’юсь:«Вулкасю милий, уродливий!Мій друже вірний, справедливий!Чи дуже любиш ти мене?»«Люблю, люблю, божусь кліщами,Ковадлом, молотом, міхами,Все рад робити для тебе». Киприда, Кіпріда – ім'я Венери, походить від назви острова Кіпр, на березі якого, за одним із міфів, вона народилася з морської
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40