Каталог огромен, рекомедую всем
ти, тільки пам'ятаючи про його стійкі демократичні переконання, про численні факти зв'язків з близькими до декабристів колами. Він не міг не співчувати лозунгові французької революції «Свобода, рівність, братерство!»
Сі перевернуті в собаки – в українському фольклорі відома легенда про людей-песиголовців, що живуть у якомусь далекому краю і з'їдають кожного, хто до них потрапляє. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з багатих на фантастичні елементи перекладних повістей, відомих у нас ще з часів Київської Русі. Так, аж до XVIII ст. включно мала велику популярність «Олександрія». У поході на Індію воїни Олександра Македонського серед інших див зустрічають людей з собачими головами. В деяких варіантах легенди – цілий народ за гріхи перевернутий богом в песиголовців.
Французи ж, давнії сіпаки,Головорізи-різники,Сі перевернуті в собаки,Чужі щоб гризли маслаки.Вони і на владику лають,За горло всякого хватають,Гризуться і проміж себе:У них хто хитрий, то і старший,І знай всім наминає парші,Чуприну всякому скубе. Голландці квакають в багні – оскільки Голландія розташована на низинах, типовою для неї була болотиста місцевість.
Чухонці лазять мурав'ями – в просторіччі чухонцями називали фіннів і взагалі племена карельського походження, які жили поблизу Петербурга.
Пізнаєш жида там в свині – слово жид у ті часи та й значно пізніше не сприймалося як лайливе слово чи прозвище євреїв.
Гишпанець – іспанець.
Повзуть швейцарці черв’яками,Голландці квакають в багні,Чухонці лазять мурав’ями,Пізнаєш жида там в свині.Індиком ходить там гішпанець,Кротом же лазить португалець,Звіркує шведин вовком там,Датчанин добре жеребцює,Ведмедем турчин там танцює;Побачите, що буде нам». [15] Біду побачив неминучу,Троянці всі і пан ЕнейЗібралися в одну всі кучуПодумать о біді своєй,І миттю тут уговорились,Щоб всі хрестились і молились,Щоб тілько острів їм минуть.Молебень же втяли Еолу,Щоб вітрам, по його ізволу,В другий бік повелів дмухнуть. Мовби Еней по пошті плив – тобто їхав по поштовому тракту, де на кожній станції міняли коней (на перекладних), їхати на перекладних – найбільш швидкий у давні часи, до появи залізниць, спосіб сполучення. Крім сухопутного поштового сполучення, була також пошта річкова і морська (див. коментар: IV, 59).
Еол молебнем вдовольнивсяІ вітрів зараз одвернув,Троянський плав перемінився,Еней буть звірем увильнув.Ватага вся повеселіла,Горілка з пляшок булькотіла,Ніхто ні каплі не пролив;Потім взялися за весельцяІ пригребнули всі од серця,Мовби Еней по пошті плив. Роменський тютюнець курив – місто Ромни (зараз Сумської області) здавна славилося своїм тютюном.
Шабас, шабаш – кінець; тут у значенні: кінець мандрам.
Еней, по човну походжая,Роменський тютюнець курив;На всі чотири розглядая,Коли б чого не пропустив.«Хваліте, – крикнув, – братця, бога!Гребіте дужче якомога,От Тібр перед носом у нас,Ся річка Зевсом обіщанаІ з берегами нам оддана.Греби! – от закричу шабас!» Троянці наші чуприндирі – чуприндирі – ті, що носили довгий чуб, оселедці. Були неодмінною прикметою запорізького козацтва. Зникли після ліквідації Запорізької Січі у 1775 р. разом з останніми представниками низового козацтва.
Ташоватись, ташуватись – розташовуватися, розміщатися.
Гребнули раз, два, три, чотири,Як на! – у берега човни;Троянці наші чуприндиріНа землю скіць – як там були!І зараз стали розкладатись,Копати, строїть, ташоватись,Мов їм під лагер суд одвів.Еней кричить: «Моя тут воля,І кілько оком скинеш поля,Скрізь геть настрою городів». Троянці прибули на призначене богами місце для заснування Риму в одну з областей Середньої Італії – Лацію, володіння царя Латина, сина бога поля Фавна і німфи Маріки (в Котляревського – Мерика).
Носили латані галанці – галанці – штани з голландського сукна, які звичайно носили слуги українського панства, зокрема козачки; вузькі панталони (К.).
А в кітьки крашанками грали – йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого кінця. Той, чиє яйце лишиться цілим, забирає надбите яйце партнера собі.
Гра навбитки – своєрідне мистецтво. Треба було вміти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руці, але щоб не роздавити, бити з рівною силою з того й другого боку – хто б'є по нерухомій крашанці, має більше шансів виграти. Багато важило уміння вибрати для гри яйце з міцною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощі: робили з обох кінців яйця – гострого і тупого – непомітні проколи голкою, видували білок і жовток, а потім заливали всередину розтоплений віск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагалі в такій грі в межах правил йшли на всілякі хитрощі, інколи найнесподіваніші.
В кітьки – варіація гри крашанками: котити по землі. Оскільки саме вона названа в Котляревського, є підстава вважати, що в ті часи була популярнішою від гри навбитки. Тут цей вислів вжито у значенні: хитрили один перед другим, щоб своє тільки показати і з рук не випустити, а – чуже забрати.
Земелька ся була Латинська,Завзятий цар в ній був Латин;Старий скупиндя – скурвасинська,Дрижав, як Каїн, за алтин.А также всі його підданціНосили латані галанці,Дивившись на свого царя;На гроші там не козиряли,А в кітьки крашанками грали,Не візьмеш даром сухаря. Фавн (у римлян) – бог лісів, полів і лук, покровитель стад і пастухів.
Латин сей, хоть не дуже близько,А все олімпським був рідня,Не кланявся нікому низько,Для його все була бридня.Мерика, кажуть, його мати,До Фавна стала учащатиТа і Латина добула.Латин дочку мав чепуруху,Проворну, гарну і моргуху,Одна у нього і була. Дочка була зальотна птиця – тут у значенні: незвичайна, виняткових достоїнств.
В образі Лависі змальований народний ідеал дівчини. Першими названі найголовніші з народного погляду достоїнства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потім – гарна. Далі йде повніше змалювання зовнішності і вдачі. Бурлескне обігрування тут відсутнє зовсім. Лавися в 21 – 22-й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п'єси І. Котляревського.
Приступна, добра, не спесива – порівняй у п'єсі «Наталка Полтавка»:
Ой, я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Порівняй також з образом української молодиці Дідони (І, 21).
Дочка була зальотна птицяІ ззаду, спереду, кругом;Червона, свіжа, як кислиця,І все ходила павичом.Дородна, росла і красива,Приступна, добра, не спесива,Гнучка, юрлива, молода;Хоть хто на неї ненарокомЗакине молодецьким оком,То так її і вподоба. Що ваші гречеські ковбаси! – йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, які жили колоніями на Україні. Особливо відома була колонія в Ніжині, в добу Котляревського вона ще зберігала етнічну відокремленість. Грецькі ковбаси не круглі, а плескуваті, виготовлялися особливим способом. Від греків українці перейняли вміння коптити ковбаси.
Що ваш первак грушевий квас! – квас, на виготовлення якого йшли груші-дички.
Завійниця од неї вхопить – завійниця – гострий, пекучий біль у животі.
Що не доспиш петрівськой ночі – Петрівка – середина літа, коли ночі найкоротші. Тягнулася Петрівка з дев'ятого тижня після пасхи до 29 червня (за ст. ст.).
Те по собі я знаю сам – єдине місце в поемі, де І. Котляревський прямо говорить про своє особисте, інтимне. В молоді роки він був дуже закоханий у дівчину, аде одружитися з нею не зміг. Так і прожив усе життя неодруженим.
Така дівча – кусочок ласий,Заслинишся, як глянеш раз;Що ваші гречеські ковбаси!Що ваш первак, грушевий квас!Завійниця од неї вхопить,На голову насяде клопіт;А може, тьохне і не там.Поставить рогом ясні очі,Що не доспиш петрівськой ночі;Те по собі я знаю сам. [23] Сусідні хлопці женихалисьНа гарну дівчину таку,І сватать деякі питались,Які хотіли, щоб смакуВ Латиновій дочці добиться,Царя приданим поживиться,Геть, геть – і царство за чуб взять.Но ненечка її АматаВ душі своїй була строката,Не всякий їй любився зять. Один був Турн, царьок нешпетний – нешпетний (пол.) – непоганий. У Вергілія Турн – цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн – небіж цариці Амати, дружини Латина.
Один був Турн, царьок нешпетний,З Латином у сусідстві жив,Дочці і матері прикметний,І батько дуже з ним дружив.Не в шутку молодець був жвавий,Товстий, високий, кучерявий,Обточений, як огірок;І війська мав свого чимало,І грошиків таки бряжчало,Куди не кинь, був Турн царьок. [25] Пан Турн щось дуже підсипавсяЦаря Латина до дочки,Як з нею був, то виправлявсяІ піднімавсь на каблучки.Латин, дочка, стара АматаЩодень від Турна ждали свата,Уже нашили рушниківІ всяких всячин напридбали,Які на сватанні давали,Все сподівались старостів. Вся строфа побудована на прислів'ях одного змісту: «Не кажи «гоп!», поки не перескочиш». Одна житейська мудрість, вивірена досвідом поколінь, подається ніби під різними кутами зору, варіюється – з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складі строфи кілька прислів'їв безсумнівно народного походження: «Ніхто не знає, що його чекає», «Не розгледівши броду, не лізь у воду», «Поспішиш – людей насмішиш», «Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє», «Перше в волок подивися, тоді і рибою хвалися». Однак з прислів'ями та приказками в «Енеїді» справа стоїть так, як з піснями в «Наталці Полтавці», – в ряді випадків не можна певно сказати, де пісня народна, а де – автора п'єси.
Коли чого в руках не маєш,То не хвалися, що твоє;Що буде, ти того не знаєш,Утратиш, може, і своє.Не розглядівши, кажуть, броду,Не лізь прожогом перший в воду,Бо щоб не насмішив людей.І перше в волок подивися,Тогді і рибою хвалися;Бо будеш йолоп, дуралей. І ждали тілько четверга – тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вівторок, четвер, суботу. Понеділок, середа, п'ятниця – важкі дні. Олександр Потебня, згадуючи пісню «Я в середу родилася, горе мені, горе», пише: «…Але четвер, здається, легкий день: «Не тепер, так в четвер»; в багатьох місцях сватання починають в четвер або в суботу» (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. – Харьков, 1914. – С. 193.).
Як пахло сватанням в ЛатинаІ ждали тілько четверга,Аж тут Анхізова дитинаПрипленталась на берегаЗо всім своїм троянським плем’ям.Еней не марно тратив врем’я,По-молодецьку закурив:Горілку, пиво, мед і брагуПоставивши перед ватагу,Для збору в труби засурмив. [28] Троянство, знаєш, все голоднеСипнуло ристю на той клик;Як галич в врем’я непогодне,Всі підняли великий крик.Сивушки зараз ковтонулиПо ківшику, і не здригнули,І докосились до потрав.Все військо добре убирало,Аж поза ухами лящало,Один перед другим хватав. Капуста шаткована – на відміну від січеної звичайним ножем, ріжеться на тонкі довгі смужки спеціально для цього пристосованим ножем.
М'ясопуст – дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих – бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків:
Рябко – страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст – для Рябка, мовляв.
Тетеря – страва з розведеного борошна або товчених сухарів.
Саламаха – страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до «Енеїди» Котляревського читаємо: «Саламаха – борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солі і варене доти, поки увариться подібно до густого киселю» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 499).
Вбирали січену капусту,Шатковану, і огірки(Хоть се було в час м’ясопусту),Хрін з квасом, редьку, буряки;Рябка, тетерю, саламаху –Як не було – поїли з махуІ всі строщили сухарі,Що не було, все поз’їдали,Горілку всю повипивали,Як на вечері косарі. Носатка – старовинна череп'яна посудина з ручкою і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40
Сі перевернуті в собаки – в українському фольклорі відома легенда про людей-песиголовців, що живуть у якомусь далекому краю і з'їдають кожного, хто до них потрапляє. Певне, ця легенда перейшла в фольклор з багатих на фантастичні елементи перекладних повістей, відомих у нас ще з часів Київської Русі. Так, аж до XVIII ст. включно мала велику популярність «Олександрія». У поході на Індію воїни Олександра Македонського серед інших див зустрічають людей з собачими головами. В деяких варіантах легенди – цілий народ за гріхи перевернутий богом в песиголовців.
Французи ж, давнії сіпаки,Головорізи-різники,Сі перевернуті в собаки,Чужі щоб гризли маслаки.Вони і на владику лають,За горло всякого хватають,Гризуться і проміж себе:У них хто хитрий, то і старший,І знай всім наминає парші,Чуприну всякому скубе. Голландці квакають в багні – оскільки Голландія розташована на низинах, типовою для неї була болотиста місцевість.
Чухонці лазять мурав'ями – в просторіччі чухонцями називали фіннів і взагалі племена карельського походження, які жили поблизу Петербурга.
Пізнаєш жида там в свині – слово жид у ті часи та й значно пізніше не сприймалося як лайливе слово чи прозвище євреїв.
Гишпанець – іспанець.
Повзуть швейцарці черв’яками,Голландці квакають в багні,Чухонці лазять мурав’ями,Пізнаєш жида там в свині.Індиком ходить там гішпанець,Кротом же лазить португалець,Звіркує шведин вовком там,Датчанин добре жеребцює,Ведмедем турчин там танцює;Побачите, що буде нам». [15] Біду побачив неминучу,Троянці всі і пан ЕнейЗібралися в одну всі кучуПодумать о біді своєй,І миттю тут уговорились,Щоб всі хрестились і молились,Щоб тілько острів їм минуть.Молебень же втяли Еолу,Щоб вітрам, по його ізволу,В другий бік повелів дмухнуть. Мовби Еней по пошті плив – тобто їхав по поштовому тракту, де на кожній станції міняли коней (на перекладних), їхати на перекладних – найбільш швидкий у давні часи, до появи залізниць, спосіб сполучення. Крім сухопутного поштового сполучення, була також пошта річкова і морська (див. коментар: IV, 59).
Еол молебнем вдовольнивсяІ вітрів зараз одвернув,Троянський плав перемінився,Еней буть звірем увильнув.Ватага вся повеселіла,Горілка з пляшок булькотіла,Ніхто ні каплі не пролив;Потім взялися за весельцяІ пригребнули всі од серця,Мовби Еней по пошті плив. Роменський тютюнець курив – місто Ромни (зараз Сумської області) здавна славилося своїм тютюном.
Шабас, шабаш – кінець; тут у значенні: кінець мандрам.
Еней, по човну походжая,Роменський тютюнець курив;На всі чотири розглядая,Коли б чого не пропустив.«Хваліте, – крикнув, – братця, бога!Гребіте дужче якомога,От Тібр перед носом у нас,Ся річка Зевсом обіщанаІ з берегами нам оддана.Греби! – от закричу шабас!» Троянці наші чуприндирі – чуприндирі – ті, що носили довгий чуб, оселедці. Були неодмінною прикметою запорізького козацтва. Зникли після ліквідації Запорізької Січі у 1775 р. разом з останніми представниками низового козацтва.
Ташоватись, ташуватись – розташовуватися, розміщатися.
Гребнули раз, два, три, чотири,Як на! – у берега човни;Троянці наші чуприндиріНа землю скіць – як там були!І зараз стали розкладатись,Копати, строїть, ташоватись,Мов їм під лагер суд одвів.Еней кричить: «Моя тут воля,І кілько оком скинеш поля,Скрізь геть настрою городів». Троянці прибули на призначене богами місце для заснування Риму в одну з областей Середньої Італії – Лацію, володіння царя Латина, сина бога поля Фавна і німфи Маріки (в Котляревського – Мерика).
Носили латані галанці – галанці – штани з голландського сукна, які звичайно носили слуги українського панства, зокрема козачки; вузькі панталони (К.).
А в кітьки крашанками грали – йдеться про поширений звичай грати на Великдень у крашанки. Грали навбитки, тобто стукалися крашанками з гострого кінця. Той, чиє яйце лишиться цілим, забирає надбите яйце партнера собі.
Гра навбитки – своєрідне мистецтво. Треба було вміти взяти яйце так, щоб удар прийшовся якраз по центру, де шкаралущу найважче розбити, добре стиснути його в руці, але щоб не роздавити, бити з рівною силою з того й другого боку – хто б'є по нерухомій крашанці, має більше шансів виграти. Багато важило уміння вибрати для гри яйце з міцною шкаралущею. Бувало, йшли на хитрощі: робили з обох кінців яйця – гострого і тупого – непомітні проколи голкою, видували білок і жовток, а потім заливали всередину розтоплений віск. Таке яйце звалося вощанкою, його звичайне яйце розбити не могло. Тому грати вощанкою вважали недозволеним прийомом. А взагалі в такій грі в межах правил йшли на всілякі хитрощі, інколи найнесподіваніші.
В кітьки – варіація гри крашанками: котити по землі. Оскільки саме вона названа в Котляревського, є підстава вважати, що в ті часи була популярнішою від гри навбитки. Тут цей вислів вжито у значенні: хитрили один перед другим, щоб своє тільки показати і з рук не випустити, а – чуже забрати.
Земелька ся була Латинська,Завзятий цар в ній був Латин;Старий скупиндя – скурвасинська,Дрижав, як Каїн, за алтин.А также всі його підданціНосили латані галанці,Дивившись на свого царя;На гроші там не козиряли,А в кітьки крашанками грали,Не візьмеш даром сухаря. Фавн (у римлян) – бог лісів, полів і лук, покровитель стад і пастухів.
Латин сей, хоть не дуже близько,А все олімпським був рідня,Не кланявся нікому низько,Для його все була бридня.Мерика, кажуть, його мати,До Фавна стала учащатиТа і Латина добула.Латин дочку мав чепуруху,Проворну, гарну і моргуху,Одна у нього і була. Дочка була зальотна птиця – тут у значенні: незвичайна, виняткових достоїнств.
В образі Лависі змальований народний ідеал дівчини. Першими названі найголовніші з народного погляду достоїнства: чепуруха, проворна, тобто роботяща, а вже потім – гарна. Далі йде повніше змалювання зовнішності і вдачі. Бурлескне обігрування тут відсутнє зовсім. Лавися в 21 – 22-й строфах дуже нагадує Наталку Полтавку з однойменної п'єси І. Котляревського.
Приступна, добра, не спесива – порівняй у п'єсі «Наталка Полтавка»:
Ой, я дівчина Полтавка,
А зовуть мене Наталка:
Дівка проста, не красива,
З добрим серцем, не спесива.
Порівняй також з образом української молодиці Дідони (І, 21).
Дочка була зальотна птицяІ ззаду, спереду, кругом;Червона, свіжа, як кислиця,І все ходила павичом.Дородна, росла і красива,Приступна, добра, не спесива,Гнучка, юрлива, молода;Хоть хто на неї ненарокомЗакине молодецьким оком,То так її і вподоба. Що ваші гречеські ковбаси! – йдеться про ковбаси, що їх виготовляли греки, які жили колоніями на Україні. Особливо відома була колонія в Ніжині, в добу Котляревського вона ще зберігала етнічну відокремленість. Грецькі ковбаси не круглі, а плескуваті, виготовлялися особливим способом. Від греків українці перейняли вміння коптити ковбаси.
Що ваш первак грушевий квас! – квас, на виготовлення якого йшли груші-дички.
Завійниця од неї вхопить – завійниця – гострий, пекучий біль у животі.
Що не доспиш петрівськой ночі – Петрівка – середина літа, коли ночі найкоротші. Тягнулася Петрівка з дев'ятого тижня після пасхи до 29 червня (за ст. ст.).
Те по собі я знаю сам – єдине місце в поемі, де І. Котляревський прямо говорить про своє особисте, інтимне. В молоді роки він був дуже закоханий у дівчину, аде одружитися з нею не зміг. Так і прожив усе життя неодруженим.
Така дівча – кусочок ласий,Заслинишся, як глянеш раз;Що ваші гречеські ковбаси!Що ваш первак, грушевий квас!Завійниця од неї вхопить,На голову насяде клопіт;А може, тьохне і не там.Поставить рогом ясні очі,Що не доспиш петрівськой ночі;Те по собі я знаю сам. [23] Сусідні хлопці женихалисьНа гарну дівчину таку,І сватать деякі питались,Які хотіли, щоб смакуВ Латиновій дочці добиться,Царя приданим поживиться,Геть, геть – і царство за чуб взять.Но ненечка її АматаВ душі своїй була строката,Не всякий їй любився зять. Один був Турн, царьок нешпетний – нешпетний (пол.) – непоганий. У Вергілія Турн – цар італійського племені рутулів, підкореного римлянами. Земля, де жило це плем'я, звалася Лаціум; столиця Ардея. Турн – небіж цариці Амати, дружини Латина.
Один був Турн, царьок нешпетний,З Латином у сусідстві жив,Дочці і матері прикметний,І батько дуже з ним дружив.Не в шутку молодець був жвавий,Товстий, високий, кучерявий,Обточений, як огірок;І війська мав свого чимало,І грошиків таки бряжчало,Куди не кинь, був Турн царьок. [25] Пан Турн щось дуже підсипавсяЦаря Латина до дочки,Як з нею був, то виправлявсяІ піднімавсь на каблучки.Латин, дочка, стара АматаЩодень від Турна ждали свата,Уже нашили рушниківІ всяких всячин напридбали,Які на сватанні давали,Все сподівались старостів. Вся строфа побудована на прислів'ях одного змісту: «Не кажи «гоп!», поки не перескочиш». Одна житейська мудрість, вивірена досвідом поколінь, подається ніби під різними кутами зору, варіюється – з якого боку не глянь, а правда таки лишається правдою. Придивившись ближче, можна вгадати в складі строфи кілька прислів'їв безсумнівно народного походження: «Ніхто не знає, що його чекає», «Не розгледівши броду, не лізь у воду», «Поспішиш – людей насмішиш», «Коли чого в руках не маєш, то не хвалися, що твоє», «Перше в волок подивися, тоді і рибою хвалися». Однак з прислів'ями та приказками в «Енеїді» справа стоїть так, як з піснями в «Наталці Полтавці», – в ряді випадків не можна певно сказати, де пісня народна, а де – автора п'єси.
Коли чого в руках не маєш,То не хвалися, що твоє;Що буде, ти того не знаєш,Утратиш, може, і своє.Не розглядівши, кажуть, броду,Не лізь прожогом перший в воду,Бо щоб не насмішив людей.І перше в волок подивися,Тогді і рибою хвалися;Бо будеш йолоп, дуралей. І ждали тілько четверга – тобто чекати слушного дня для такої важливої справи, як сватання. Такими днями вважали вівторок, четвер, суботу. Понеділок, середа, п'ятниця – важкі дні. Олександр Потебня, згадуючи пісню «Я в середу родилася, горе мені, горе», пише: «…Але четвер, здається, легкий день: «Не тепер, так в четвер»; в багатьох місцях сватання починають в четвер або в суботу» (Потебня А. А. О доле и сродньїх с нею существах. – Харьков, 1914. – С. 193.).
Як пахло сватанням в ЛатинаІ ждали тілько четверга,Аж тут Анхізова дитинаПрипленталась на берегаЗо всім своїм троянським плем’ям.Еней не марно тратив врем’я,По-молодецьку закурив:Горілку, пиво, мед і брагуПоставивши перед ватагу,Для збору в труби засурмив. [28] Троянство, знаєш, все голоднеСипнуло ристю на той клик;Як галич в врем’я непогодне,Всі підняли великий крик.Сивушки зараз ковтонулиПо ківшику, і не здригнули,І докосились до потрав.Все військо добре убирало,Аж поза ухами лящало,Один перед другим хватав. Капуста шаткована – на відміну від січеної звичайним ножем, ріжеться на тонкі довгі смужки спеціально для цього пристосованим ножем.
М'ясопуст – дні, коли за приписами церкви дозволялося їсти м'ясо. Троянці, поки добралися до царства Латина, настільки вибилися із запасів, що мусили тамувати голод немудрими та малопоживними пісними наїдками, поширеними серед посполитих – бідняків та козацької сіроми. Серед цих наїдків:
Рябко – страва з гречаного борошна і пшона, в назві вгадується іронічний підтекст – для Рябка, мовляв.
Тетеря – страва з розведеного борошна або товчених сухарів.
Саламаха – страва з рідкого гречаного тіста, в піст на олії, а то й просто не засмажена. В складеному Миколою Гоголем словничку до «Енеїди» Котляревського читаємо: «Саламаха – борошно житнє або пшеничне, киплячою водою розведене з додаванням солі і варене доти, поки увариться подібно до густого киселю» (Гоголь Н. В. Полн. собр. соч. – М., 1952. – Т. 9. – С. 499).
Вбирали січену капусту,Шатковану, і огірки(Хоть се було в час м’ясопусту),Хрін з квасом, редьку, буряки;Рябка, тетерю, саламаху –Як не було – поїли з махуІ всі строщили сухарі,Що не було, все поз’їдали,Горілку всю повипивали,Як на вечері косарі. Носатка – старовинна череп'яна посудина з ручкою і
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40