Хоч його брати й були вбиті, Агу все ж не боявсь високого, гнучко
го, з спритними руками та міцними плечима воїна. Адже він був дужчий за бра
тів і ніколи не зазнавав поразки. Жоден звір, жодна людина не могли встоят
и перед його довбнею.
Підійшовши на близьку відстань, Агу кинув свого списа. Зробив він це лише
тому, що так годилося, й анітрохи не здивувався, що Нао ухилився від рогово
го вістря. Так само й він ухилився від списа Нао.
У противників залишилися самі довбні. Обидві звелися вгору, обидві були
дубові. Дрюк Агу мав троє сучків; від довгого вжитку він вигладився і блищ
ав під місячним світлом. Дрюк же Нао був кругліший, не такий старий і не та
кий блискучий.
Агу напав перший, але в свій удар не вклав повної сили, бо не цим сподівавс
я перемогти сина Леопарда. Так само, не папружуючись, одбився ударом збок
у й Нао. Дрюки гучно вдарилися один об одного. Одразу ж потім Агу стрибнув
праворуч і напав на високого мисливця з такою силою, що його дрюк міг би ст
рощити голову не те що людині, а й будь-якому звірові. Але його дрюк лише св
иснув у повітрі, бо Нао знову ухилився, б'ючи противника своїм дрюком звер
ху. Удар був такий дужий, що сам би
Фаум захитався, Агу ж наче вріс ногами в землю, Тепер він відскочив назад.

Вони знову стояли віч-на-віч, ніби ще й не починали бійки. Але в них самих б
оротьба не вгавала. Кожен добре знав, з яким страшним ворогом він б'ється;
кожен усвідомлював, що досить одного непевного руху, і він заробить собі
смерть Ц смерть, гіршу, ніж від тигра, ведмедя чи лева, а вони ж несвідомо б
оролися за те, щоб на безліч віків дати перемогу тому племені, що піде від
Гамли.
Агу відновив бійку, хрипко ревучи. Вся його сила скупчилася в його руках, і
він з розмаху опустив довбню; бажаючи рознести вщент супротивника. Відс
какуючи, Нао підставив свою зброю. Він одвернув удар, але один із сучків ус
тиг глибоко дряпнути йому плече. Полилася кров і залила уламрові руку. Пе
вний, що цього разу він уб'є того, кого вирішив знищити, Агу знову звів свог
о дрюка і з дикою люттю замахнувся…
Замах був такий сильний і різкий, що Агу похитнувся. В ту ж мить, зловісно в
игукнувши, ударив Нао. Череп Агу брякнув, як дубовий оцупок, і волохате тіл
о поточилося, новий удар прибив його до землі.
Ц Не матимеш Гамли! Ц ревнув переможець. Ц Не побачиш знову ні племені,
ні болота і вже ніколи не грітимешся біля Огню!
Агу підвівся. Його міцний череп був залитий кров'ю, права рука висіла, як з
ламана гілляка, ноги тремтіли. Але в очах палала скажена злоба, і він лівою
рукою знову вхопився за дрюк і знову ним замахнувся востаннє. Але Нао виб
ив його з рук Агу на десять кроків.
Схиливши голову, Агу чекав смерті.
Ц Агу трощив голови й серця своїм ворогам! Ц пробелькотів він. Ц Агу ні
коли не дарував життя тим, хто сварився з ним за здобич чи яку вигоду. Всі у
ламри тремтіли перед ним.
Це був останній зойк його темної свідомості, і, кони б він міг тішитися в с
воїй поразці, він би з того потішився. Агу вважав за правило ніколи нікого
не милувати і тим ущент нищити плани лукавої помсти переможених. Отже, св
оє життя він вважав за бездоганне… Коли перший смертельний удар гупнув й
ому на голову, він навіть не застогнав; крики болю вирвалися лише тоді, кол
и згасла думка і на землі лишилося саме тепле тіло.
Після цього переможець пішов добивати інших волоханів.
І тут йому здалося, що сила всіх трьох синів Зубра перейшла в нього одного
. Він повернувся до річки, прислухаючись, як гучно калатає його серце. Тепе
р ніхто не одніме у нього життя. А кінця йому він і не бачив.

Розділ одинадцятий
ПРЕДКОВІЧНОЇ НОЧІ

З великою тугою щовечора проводжали уламри сонце. Коли самі зорі лишалис
я на небі або ж місяць ховався за хмари, вони почували себе надзвичайно не
щасними й нікчемними. Скупчившись на ніч у якійсь печері чи під
виступом якоїсь кручі, вопи в холодній пітьмі мріяли про Вогонь, що нагрі
в би їх своїм теплом і прогнав би від них лютих звірів. Дозорці не випускал
и зброї з рук, повсякчасна обережність і побоювання виснажували їх мозок
і тіло; вони знали, що на них завжди можуть напасти несподівано.
Надійшов один вечір, що здався їм особливо гнітючим. Вітер розігнав хмар
и. Голосно завиваючи, гасав він по пожовклій траві та голих деревах. Велик
е червоне сонце, наче горб на заході, ще освітлювало місцевість. Плем'я, тр
емтячи, сходилося докупи, щоб не так сумно було перебувати темряву ночі. П
лем'я почувало своє слабосилля і тужило за тими днями, коли весело гуло по
лум'я, поїдаючи сухий хмиз. В ті часи смерком плив дух печеного м'яса, тепла
радість хвилювалася в грудях, вовки блукали полохливо, а ведмідь, лев і ле
опард трималися осторонь, забачивши блискучого звіра.
Сонячне проміння слабшало і поволі згасало на безхмарному небі. Нічні зв
ірі вийшли на лови.
Старий Гун, який постарішав ще більше в це лихоліття, глибоко й сумно зітх
нув:
Ц Гун бачив своїх синів і синів своїх синів, і в улам-рів завжди був Огонь
. А тепер нема більше Огню… і Гун помре, не побачивши його знову.
Западина під скелею, де нині ховалося плем'я, була глибока, наче печера. Ти
хої погоди це був би дуже добрий захисток, тепер же холодний вітер студив
груди.
Гун додав:
Ц Вовки й собаки дедалі сміливішатимуть.
І він вказав на полохливі тіні, що сновигали щораз частіше, як наставала н
іч. Виття ставало все довшим і грізнішим. Ніч невпинно наганяла на уламрі
в зголоднілих звірів, і лише останні відблиски смерку не дозволяли їм на
близитися до людей. Стурбовані дозорці ходили туди й сюди, освітлювані х
олодним промінням зірок…
Несподівано один з них спинився, вдивляючись у темряву. Двоє інших зроби
ли те саме.
Після цього перший заявив:
Ц У степу люди!
Все плем'я зірвалося па ноги. Одні перелякались, У інших серце сповнилось
надії. Фаум, пригадавши, що він ще ватажок, виліз з-під скелі, де відпочивав
, і наказав:
Ц Хай усі воїни наготують зброю!
В цю тривожну хвилину уламри мовчки послухалися його наказу. Ватажок дод
ав:
Ц Хай Гум візьме трьох воїнів і піде вислідити чужинців.
Гум вагався приймати накази людини, що втратила силу. Та тут втрутився Гу
н.
Ц У Гума очі леопарда, вухо вовка і нюх собаки. Він розбере, хто надходить
Ц чи вороги, чи уламри.
Тоді Гум з трьома юнаками вирушив у степ. Хижаки теж рушили слідом за ними
. Воші зникли в темряві. Сполохане плем'я напружено чекало їх. Нарешті з те
мряви докотився голосний крик.
Фаум, схопившись на ноги, гукнув:
Ц Надходять уламри!
Могутня радість пройняла серця, охопивши навіть дітей. А Гун висловив св
ою і всього племені думку:
Ц Чи це Агу з братами, чи Нао з Намом і Гавом? Нові крики почулися з темряви
.
Ц Це син Леопарда! Ц промовив Фаум, ховаючи свою радість.
Адже він дуже боявся люті Агу.
Більшість же думала лише про Вогонь. Коли Нао принесе його з собою, вони ох
оче схиляться перед ним, коли ж ні Ц ненависть і презирство уламрів спад
е на невдах.
Тим часом зграя вовків наближалася до племені. Спустилася чорна ніч; зга
сла остання червона смужка на заході, зорі яскравіше блимали в холодному
небі. Ах, от би побачити, як росте теплий червоний звір, відчути, як він зогр
іває груди, ноги й руки!
Нарешті серед степу виникла темна постать Нао, і Фаум заявив:
Ц Огонь!.. Нао несе Огонь!
Буйна радість охопила всіх. Дехто стояв приголомшений. Інші, несамовито
вигукуючи, побігли назустріч. І Вогонь з'явився. Син Леопарда простяг йог
о людям, тримаючи в руках клітку з камінчиків. У клітці жевріла невеличка
червона купка жару, така слабосила, що дитина могла б забити її одним удар
ом каменя. Але всі знали, яка могутня сила може виплигнути з неї. Важко дих
аючи та боячись, щоб він не згас, вони мовчки жадібно їли його очима…
Після цього ж зпявся такий галас, що вовки й собаки мусили зазнати справж
нього розпачу. Все плем'я тиснулося до Нао з жестами, глибокої пошани, обож
нювання і навіть рабства.
Ц Не забийте Вогню! Ц крикнув Гун, коли галас трохи вщух.
Всі відступили. Нао, Фаум, Гамла, Нам, Гав і старий Гун рушили до скелі, а пле
м'я розсипалося навкруги Ц шукати траву, хмиз і гілля. Коли багаття було в
же готове, син Леопарда підніс до нього свій маленький вогник. Він плигну
в спочатку на тоненькі стеблинки, потім засичав, кусаючи гілочки, і загув,
допавшись до грубого гілля. Вовки й собаки втекли в глибину одігнаної те
мряви, охоплені жахом перед таємничою силою.
Тоді Нао, звернувшись до великого Фаума, запитав:
Ц Чи не додержав свого слова син Леопарда? А чи ватажок уламрів додержит
ь свого?
І він показав на Гамлу, яскраво освітлену червоним полум'ям. Вона труснул
а своїм чудовим волоссям. Тремтячи з гордощів, вона не вагалась. Вона цілк
ом поділяла захоплення всього племені.
Ц Гамла буде тобі жінкою, як це було обіцяно, Ц майже слухняно відповів
Фаум.
Ц А Нао стане вождем племені! Ц сміливо заявив старий Гун.
Він сказав це не для того, щоб зневажити великого Фаума, але щоб знищити мо
жливе небезпечне суперництво. В цю ж мить, коли саме відродився Вогонь, на
певне, ніхто не насмілився б сперечатися з Гуном.
Хвиля радості прокотилася по племені. Нао ж бачив одну лише Гамлу, її довг
е волосся та ясні очі. Проте він розумів, що людина з перебитою рукою не мо
же одна керувати уламрами. Отже, він сказав:
Ц Нао і Фаум правитимуть племенем удвох!
Всі у великому здивуванні замовкли. Фаум же вперше відчув, що його тверде
серце пройнялося невиразною ніжністю до людини, що з'явилася на світ не в
ід його сестер.
Тут старий Гун, наймудріший з уламрів, зажадав почути оповідання про при
годи трьох воїнів. Пам'ять про ці пригоди була така свіжа, начебто Нао пере
жив їх ще вчора. За тих часів слів у людей було мало, в'язалися вони неміцно
і викликали в уяві лише окремі, короткі, хоч і яскраві, картини. Великий ми
сливець почав розповідати про сірого ведмедя, про лева-велетня й тигриц
ю, про людожерів і мамонтів, про рудих карликів та бевплічків, про синьолю
дків, про печерного ведмедя. Не розповів він з лукавства чи недовір'я лише
про секрет добування Вогню а камінчиків, що його навчився у ва.
Це була оповідь переможця і тому глибоко западала в серце та високо здій
мала груди слухачів. І Гун вигукнув:
Ц Не було воїна, рівного Нао, серед наших батьків… і не буде такого й сере
д наших дітей… і дітей наших дітей!
Нарешті Нао згадав і Агу, і всі уламри здригнулися, як дерева в бурю. Так ус
і боялися синів Зубра.
Ц Коли син Леопарда бачив Агу? Ц перебив Фаум, з острахом поглядаючи в ч
орну темряву.
Ц Минула ніч і ще ніч, Ц відповів воїн. Ц Сини Зубра перепливли річку. В
они підкралися до скелі, де сиділи Нао, Нам і Гав… Нао бився з ними…
Запанувала тиша, ніхто не дихав. Чути було лише голос Вогню й вітру та дале
ке виття якогось хижака.
Ц І Нао убив синів Зубра! Ц гордо заявив мисливець.
Ц Тепер уламри вже ніколи не боятимуться ворогів! Фаум раптом ухопив Га
млу за волосся, брутально кинув її переможцеві під ноги і сказав:
Ц Ось! Вона буде тобі жінкою… Я їй більше не оборонець. Вона схилиться пе
ред своїм господарем, вона ходитиме по здобич, що ти заб'єш, і приноситиме
її на плечах. Коли вона перестане тебе слухатись, можеш її вбити.
Нао простяг руку до Гамли й доброзичливо допоміг їй підвестися. Майбутнє
безлічі віків розкрилося перед ними.



1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21