Платниками цього
податку є юридичні особи - корпорації. Необхідність іс-
нування такого податку, поряд із прибутковим податком,
який сплачується власниками приватних підприємств і
товариств, обумовлена фінансовою діяльністю корпорації.
Корпорація (акціонерне товариство) залучає капітал, ви-
пускаючи акції та облігації, сплачує проценти по обліга-
ціях, дивіденди на звичайні та привілейовані акції. Обєк-
том оподаткування є прибуток корпорацій після вилучення
процентів по банківських позичках, облігаціях та інших
боргових зобовязаннях.
В Україні на початку 90-х років стягувався податок на
прибуток підприємств і організацій. Його платниками були
господарчі субєкти, фінансові та комерційні установи, як-
що вони мали доходи.
Податки на капітал (багатство). Обєктом оподатку-
вання є вартість особистого багатства (будинків, квартир,
земельних ділянок, цінних паперів тощо) в період володіння
ним або під час переходу права власності до іншої особи,
продажу чи успадкування. Податок виконує перерозпо-
дільчу функцію, поповнюючи державний бюджет за раху-
нок осіб, які нагромадили багатство. Дискусія про спра-
ведливість такого податку тягнеться протягом століть, бо
важко визначити, що моральніше й доцільніше: вилучати
доходи в усіх, у тому числі у тих, хто нагромадив багатство
завдяки власним зусиллям і здібностям, чи не вилучати
171

зовсім і залишити недоторканими капітали тих, хто на-
громаджує його нелегальним способом? Перерозподіляти
багатство чи змиритися з тим, що від народження люди
опиняються в нерівних умовах?
В Україні за часів існування СРСР не було податку на
багатство, оскільки переважна більшість громадян фактично
не мала права володіти нерухомістю, землею та іншими
цінностями. Навіть партійно-державна еліта, діставши право
користуватися дачами, машинами тощо, втрачала це право
в разі втрати посади. Під час переходу до ринкових відносин
відбувається швидке розшарування суспільства на багатих і
бідних, при цьому нерідко джерелом збагачення стає обкра-
дання держави і співвітчизників. За цих умов існування
податку на капітал є доцільним і необхідним.
Платежі по соціальному страхуванню. Податок стягу-
ється з метою формування фондів соціального страхування.
Платниками податків стають наймані працівники, з од-
ного боку, та підприємці - з другого. Частки різних
обєктів у формуванні фондів у різних країнах різні, але
в середньому для розвинутих країн на початку 90-х років
співвідношеївія було приблизно таким: 40 % - частка
найманих працівників, 60 % - частка підприємців. Різ-
номанітними є напрями використання коштів, одержаних
від платежів по соціальному страхуванню: забезпечення
старості, виплати хворим і тимчасово безробітним (у звяз-
ку з перекваліфікацією чи зміною місця проживання з
метою нового працевлаштування), допомога сімям.
В Україні існує система обовязкового соціального стра-
хування, яка передбачає сплату страхових внесків підпри-
ємствами, установами та організаціями без відрахувань із
заробітної плати окремих працівників.
Акцизи - це податки на споживання, тобто непрямі
податки; вони стетуються із споживача у момент придбання
ним певних товарів. У більшості розвинутих країн частка
податкових надходжень по акцизах на товари масового
споживання має тенденцію до зменшення.
Відповідно до чинного законодавства в Україні існує
акцизний збвр як податок на високорентабельні товари і
товари вироблені монополістами. Він встановлюється у
процентах з одиниці товару, що реалізується за вільними
цінами, а також за державними фіксованими і регульова-
ними цінами, та з імпортованих товарів. Ставки оподат-
кування коливаються від 20 - 40 % і до 75 - 80 % і
можуть змиюватися. Сьогодні акцизний збір в Україні є
досить істотним джерелом надходжень у бюджет.
172

Податок на додану вартість є універсальним акцизом,
що міститься у ціні всіх товарів і стягується залежно
від величини їх обороту, тобто від виручки за реалізацію.
В розвинутих країнах податок на додану вартість разом
з акцизами становить близько чверті податкових надход-
жень.
Відповідно до законодавства України податок на додану
вартість стягується за певною ставкою до обороту. За час
Iснування цього податку в Україні його ставка кілька разів
змінювалася. Формально платниками податку є всі ті, хто
займається підприємницькою діяльністю: виробники това-
рів і послуг, торговельні організації, оскілвки податок в
бюджет надходить саме від них. Фактично податок сплачує
покупець у момент придбання товару, а субєкти підпри-
ємницької діяльності є посередниками між ним і державою.
Мито є податком на товари, що імпортуються, експорту-
ються та перевозяться по території країни транзитом. Збіль-
шення мита на імпортовані товари забезпечує захист влас-
них ринків, зменшення - створює зацікавленість імпортерів
у ввезенні товарів. У розвинутих країнах значення мита як
джерела державних надходжень постійно зменшується. Це є
природним, адже в світі активно здійснюються інтеграційні
процеси: від політики протекціонізму (захисту власного під-
приємництва) держави переходять до вільної торгівлі. Част-
ка мита в загальному обсязі податкових надходжень США у
80-ті роки становила лише 0,1 %.
В Україні уряд намагається використати мите для за-
побігання вивозу товарів. Зокрема, в 1993 р. було вста-
новлено митне оподаткування експорту за 81 товарною
позицією з коливанням податкової ставки від 10 до ЗО %
митної вартості.
Податки, як ми вже знаємо, є засобом формування
державного бюджету. Державний бюджет країни склада-
ється з доходів (надходжень) і видатків. Важливою макро-
економічною проблемою є відповідність видатків доходам
держави. Якщо видатки більші, ніж доходи, то виникає
дефіцит бюджету.
Кожна країна має свою структуру доходів і видатків.
Це залежить від багатьох факторів: державного устрою,
рівня економічного розвитку, втілюваної у конкретних умо-
вах політики (стримування бізнесової активності або її
стимулювання, лібералізації економіки або активного со-
ціального захисту населення тощо). Попри всю різнома-
нітність державних підходів до формування і використання
бюджету у них є спільні риси.
173

Доходна частина бюджету складається в основному з
податкових надходжень, менша частина - це неподаткові
надходження. У складі державних видатків розрізняють
витрати на утримання соціальної сфери, на соціальний
захист населення (соціальні трансферти), на оборону,
державні капіталовкладення тощо. Проілюструємо струк-
туру бюджету на прикладі державного бюджету України
на 1993 р. (див. таблицю 10).
Таблиця ю

Державний бюджет України на 1993 р.
Видатки
Доходи

Видатки

УуііЛгл
/ .ииі й
IЛЛ Ї/
ти /о
Усього
IПД Ї/
ЦЯ> /о
Податок на додану
НЯАТIРТН
Млуч\/Ч>
49 7 Ї/
>> /о
Соціальний захист насе-
лення
10 Ї/
I7>ї /о
Податок на доходи (при-
бутки) підприємств та ор-
ганізацій
24.6 %
Фінансування соціально-
культурних закладів та
УРТЯИт
Ш
уїлнии
|В і о/
10,/ /о
Акцизний збір
Прибутковий податок
з громадян
6,7 %
6.5 %
Фінансування науки
Державні капіталовкладен-
ня у розвиток галузей і
1.3 %


струкіурну перебудову



ртипмі V и
ск.ип имік. т
4,0%
Надходження вія
зовнішньоекономічної

Народне господарство
35,5 %
діяльності
л. і Ї/
" /о


Iнші податкові надход-
ження і доходи
25,2 %
Фінансування оборони
5,7 %


Iнші видатки
15,8 %

У формуванні доходів бюджету головну роль в Україні,
як видно з таблиці, відіграють непрямі податки: податок
на додану вартість та акцизи становлять 39,2 %. Прямі
ж податки: податок на доходи (прибутки) підприємств та
організацій і прибутковий податок з громадян - станов-
лять лише 31,1 %. Таке співвідношення прямих та не-
прямих податків можна пояснити тим, що в умовах спаду
виробництва і зниження ділової активності держава не
може забезпечити бюджетні надходження за допомогою
прямого оподаткування прибутків підприємств та органі-
зацій і доходів громадян. У такому випадку застосовується
непряме оподаткування, що є формою вилучення доходів
споживачів.
174

У структурі видатків велика частка припадає на народне
господарство (35,5 %). Така частка витрат неможлива для
країни з ринковою економікою, але цілком пояснюється в
умовах, коли головною частиною нашої економіки є дер-
жавний сектор, який перебуває у кризовому стані і по-
требує державних інвестицій.
Державний бюджет України вже кілька років є дефі-
цитним. Так, у 1993 р. перевищення витрат над доходами
становило суму, що приблизно дорівнювала 18 % валового
внутрішнього продукту. Це означало, що держава живе
не за своїми доходами, витрачає більше коштів, ніж одер-
жує. Нестача надходжень у державний бюджет призводить
до затримки виплат пенсій, зарплат працівникам бюджет-
них установ, а також до додаткового випуску грошей (емі-
сії), не забезпечених товарами і послугами. Здавалося б,
до дефіциту державного бюджету має бути однозначно
негативне ставлення. Однак СIЛА, найбагатша країна світу,
має дефіцит державного бюджету.
Економічна наука стверджує, що державний бюджет
не обовязково повинен бути збалансованим за доходами
і витратами щорічно. Якщо йдеться про ринкову економіку,
то дефіцит бюджету може бути корисним тоді, коли під
час спаду виробництва держава, витрачаючи більше гро-
шей, ніж одержує, забезпечує збільшення попиту, в тому
числі через зростання купівельної спроможності громадян.
Споживачі починають більше купувати, підприємці - біль-
ше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги вироб-
ництва і скорочується безробіття. Водночас у період під-
несення економіки держава не може дозволити собі дефіцит
бюджету, бо інакше вона стимулюватиме інфляцію. Отже,
бюджет, у якому збалансовано доходи і витрати, потрібен
не щороку, а для певного періоду. В окремі, роки з метою
регулювання економічної активності держава може допус-
кати дефіцит бюджету.
Наведені міркування не стосуються економіки сучасної
України, адже вона поки що не є ринковою. Збільшення
державних витрат у нас спрямоване на запобігання масо-
вому банкрутству державних підприємств, що складають
левову частку економіки, та масовому зубожінню населен-
ня. Дефіцит бюджету в Україні є істотною перепоною для
стримування інфляції, введення власної національної ва-
люти і стабілізації грошово-кредитної системи.
Дефіцит державного бюджету безпосередньо повязаний
з явищем державного боргу. Наявність дефіциту бюджету
означає, що держава змушена або здійснювати емісію гро-
175

шей, або брати в борг. У кого ж держава може брати в
борг? У нершу чергу в своїх громадян. Держава випускає
і продає громадянам облігації державної позики. Громадяни
купують державні облігації, сподіваючись на одержання
фіксованих і иеризикових (гарантованих) д/оков - про-
центів по облігаціях державної позики. Крім того, держава
може позичати кошти на покриття державного дефщиту
за кордоном. Такий борг є одночасно частиною як дер-
жавного, так і іноземного боргу. Слід розрізняти державний
та іноземний борги (див. мал. 55).
Їноземиий борг - це борг приватних підприємств
і держави шоземним кредиторам, який береться з метою
покриття дефіциту платіжного балансу (балансу міжна-
родних розрахунків) по товарах і грошових зобовязаннях.
Державний борг - це борг держави перед власними
громадянами та іноземними кредиторами, завдяки якому
вона покриває дефіцит державного бюджету.
Держмиті борг і дефіцит державного бюджету повязані
не ливге якісяо (борг виникає тому, що є дефіцит), а і
кількісно: чим довше (за роками) зберігатиметься дефіцит
бюджету, тим більшим стає борг держави.
Наявність державного боргу призводить до певних-со-
ціальних наслідків:
1. Тягар державного боргу несуть на собі всі громадя-
ни - платники податків, а вигоди дістають лише деякі.
Облігащї державного боргу розміщуються здебільшого серед
високоприбуткових підприємств і заможних громадян. От-
же, лише вони матимуть доходи від облігацій. Відшкодо-
вують же сам борг і проценти па ньому у державний
бюджет усі громадяни - платники податків.
Державний борг


Борі-держави
інеаемшм
Борг хержіви

орт врявавого Борг державного
оевора секторі


Iвврг
Малюнок 55. Державний та іноземний борги
176

2. Державний борг виникає за життя одного покоління,
а лягає титарем на плечі наступних поколінь. Проценти
по державному боргу збільшують загальну суму самого
боргу. Ситуація загострюється, якщо взяті в борг кошти
держава використовує не на ефективні інвестиції, а, на-
приклад, на поточне споживання. Подібне використання
коштів у майбутньому призведе до скорочення споживання,
зниження рівня добробуту громадян, адже для покриття
боргу доведеться або збільшувати податки, або зменшувати
соціальні витрати.
ПIДСУМКИ
1 Податкова система,"державний бюджет (методи його
формування та напрями використання) є важливими за-
собами державного регулювання макроекономічної рів-
новаги.
2. Розрізняють два принципи стягування податків: про-
порційне оподаткування та прогресивне оподаткування.
Пропорційне оподаткування передбачає незмінність по-
даткової ставки і забезпечує зацікавленість у постійному
зростанні доходів. Прогресивне оподаткування грунту-
ється на змінюваній ставці оподаткування і дає змогу
обмежувати та перерозподіляти доходи.
3. Податки поділяються на прямі та непрямі. Пряме
оподаткування - це стягування обовязкових платежів
безпосередньо з доходів. Непряме - забезпечує стя-
гування платежів у бюджет з торговельного обороту,
тобто доходу, одержаного від реалізації товарів і послуг.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33