Це доходи від вироб-
ничої діяльності, реалізації продукції, продажу акцій і
Цінних паперів, кредити банку.
115

Кооперативний рух в Україні має глибоке коріння.
Особливо активно розвивалася кооперація в кустарному
і сільськогосподарському виробництві. До кінця 20-х
років XX ст. кооперативи обєднували майже третину
всіх селянських господарств. Крім виробничої та збу-
тової діяльності, вони брали участь у будівництві шкіл,
лікарень, культурних закладів. Соціалістичне господа-
рювання обмежувало кооперацію. Практично вона роз-
вивалася тільки у формі колгоспів, які за своєю суттю
мало нагадували кооперативи і функціонували як дер-
жавні підприємства.
В економіці України сьогодні діють кооперативи різних
видів: виробничі, будівельні, посередницькі, науково-впро-
ваджувальні. Найбільші перспективи має кооперація в сіль-
ському господарстві.
Перевагами кооперативу є простота його утворення, всту-
пу та виходу з нього, рівноправність його членів у розвязанні
господарських питань, розподіл доходів на принципах тру-
дової участі кожного та його паю (внесків).
Проте кооператив, як колективна форма власності,
більш обмежений в економічній свободі, ніж підприєм-
ництво, засноване на приватній власності.
Державне підприємство. В ринковій економіці підпри-
ємницька діяльність може розвиватись і на засадах дер-
жавної власності. Державні підприємства виробляють то-
вари і послуги, продають їх за гроші, діють на основі
розрахунку доходів і витрат, підтримують звязки з про-
давцями та покупцями, тобто державним підприємствам,
з одного боку, притаманні властивості підприємства взагалі,
з другого - вони мають свої особливості, їх власником є
не конкретна приватна особа, яка вкладає в справу свої
гроші і повністю відповідає за результати виробництва, а
держава в цілому. Державні органи управління розробля-
ють плани-замовлення для своїх підприємств, забезпечують
їх необхідними грошовими коштами та засобами вироб-
ництва, призначають директора, регулюють заробітну пла-
ту та розподіл доходів. Саме державні органи, а не під-
приємства, відповідають за збитки підприємств, тому
останнім не загрожує банкрутство.
Державні підприємства в країнах розвинутої ринкової
економіки поступаються ефективністю роботи приватним
фірмам. Найчастіше вони створюються в галузях, не при-
вабливих для приватного бізнесу.
Зовсім інша ситуація в соціалістичній економіці, в якій
державні підприємства - єдина організаційна форма. Вони
116

відрізняються від ринкових форм державного підприєм-
ництва тим, що:
єдиним джерелом фінансування їх є державні фонди;
процес виробництва й реалізації продукції повністю
планується і контролюється державою;
держава регулює економічні відносини підприємства з
постачальниками, партнерами, споживачами;
продукція гарантовано збувається за твердими ці-
нами;
практично відсутні стимули до зростання ефективності
і поліпшення якості продукції.
Сьогодні в Україні відбувається процес реформуван-
ня державних підприємств. Частину їх буде привати-
зовано.
Перехід до ринку передбачає комерціалізацію діяльності
держпідприємств, проведення їх корпоратизації. Як же
реалізуються ці процеси на практиці?
В Україні формується різноманітна структура економі-
ки. Свідченням цього є поява різних форм підприємств,
властивих ринковій економіці, їх можна класифікувати за
чотирма критеріями: формою власності, формою організа-
ції, розміром, видом діяльності (мал. 34).
За формою
При
ватш

Коло
СТЯВ
ИI

Дер..
киш
власності








За формою
Одам
осібні

Коопс]
<тижн
і,

Бюдл
кетві
організації
валоя
щяя,

жкціо
верві

шдпрв
емства
,

пжрт
ж
ерськ
с

товар
иства

публ
СIЧНI

товар
і
иство
,




корпо
ради,

корпо
рація




зшв
шві







корпо
рації



За розміром
За сферою
діяльності
МаліСередніВеликі
Посередницькі Виробничі Комерційні
Страхові Фіншсові


Малюнок 34. Види підприємств
117

Кожна форма підприємства виконує свої функції в рин-
ковій економіці і тому є необхідною ланкою ринкової
системи.
ПIДСУМКИ
1. Розмір підприємств є одним з критеріїв їх класифікації.
Він залежить від виробничої функції підприємства, харак-
теру технологічного процесу, здатності підприємства ре-
агувати на розвиток науково-технічного прогресу та зміни
ринкової ситуації.
2. Оптимальним розміром підприємства є такий, який
забезпечує виробництво конкурентоспроможної продук-
ції.
3. За розмірами підприємства поділяються на великі,
середні, малі. Кожний вид має як переваги, так і не-
доліки.
4. У сільському господарстві поширеною формою під-
приємництва є фермерство, що грунтується на приватній
власності на засоби виробництва і праці власників та Д
членів їхніх сімей.
5. Крім приватних підприємств, ринкова система включає
колективні підприємства, наприклад кооперативи.
6. У ринковій економіці функціонують і державні під-
приємства. За принципом діяльності вони відрізняються
від державних підприємств в адміністративній економі-
ці.
7. Різні види підприємств можна класифікувати за чотирма
критеріями: формою власності, організаційною формою,
розміром, видом діяльності.
КОНТРОЛЬНI ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ
1. Керуючись схемою на малюнку 34, охарактеризуйте відоме вам підпри-
ємство за різними критеріями.
2. Якого розміру, на ваш погляд, має бути підприємство, що виробляє;
а) підйомні крани; б) міксери; в) одяг для молоді?
3. Спробуйте знайти спільне і відмінне в поняттях <мале підприємство>, \
<кооператив>.
4. Чим відрізняються державні підприємства в ринковій та адміністративній
економіці?
118

Тема 4. Функції підприємця
і підприємницький доход
Ми вже розглядали основні типи, види і форми підприєм-
ницької діяльності. Її успіх завжди залежить від головної
дійової особи - самого підприємця, який виконує незамінні
функції в процесі виробництва та реалізації продукції і може
привести фірму до успіху або до банкрутства. В разі успіху
підприємець одержує доход, прибуток, винагороду.
Тепер зясуємо, за що підприємець одержує доход і
яка структура цього доходу.
Функції підприємця. У своїй діяльності підприємець,
насамперед, реалізує свій особистий, приватний інтерес.
Він організовує справу таким чином, щоб мати від неї
найбільшу вигоду. Постає питання: чи не суперечить власне
збагачення підприємця суспільним інтересам? Суперечність
між приватними і суспільними інтересами обєктивно існує.
В гонитві за максимальною вигодою підприємець шукає
товар, який його збагатить, не дуже дбаючи про добробут
людей, про створення для них нормальних умов. Заради
високих прибутків він може заощаджувати на своїх пра-
цівниках, забруднювати навколишнє середовище, зловжи-
вати рекламою тощо. Чи означає це, що суперечності між
приватними та суспільними інтересами є не тільки обєк-
тивними, а й неподоланними? Кожне суспільство пропонує
свої шляхи подолання цих суперечностей.
Подивимося, як розвязує проблему подолання супе-
речностей між приватними і суспільними інтересами рин-
кова економіка.
Механізм розвитку ринкової економіки включає в себе
як стимули, так і обмежувачі приватного інтересу. Першим
з обмежувачів є сам споживач. Підприємці вироблятимуть
лише ті товари, які потрібні людям (непотрібні просто не
купуватимуть). Вони уважно стежитимуть за попитом й
намагатимуться якнайшвидше відповісти на нього пропо-
зицією, оскільки швидкий оборот капіталу є вигідним і
забезпечує прибуток. Отже, ринок <невидимою рукою> (як
висловився А. Сміт) спрямовує інтереси підприємця на
задоволення потреб споживачів. За А. Смітом, ми, очікуючи
свій обід; маємо розраховувати не на щедрість мясника,
пивовара чи пекаря, а на те, що всі вони реалізовуватимуть
свій приватний інтерес. При цьому підприємець, спонуку-
ваний власними інтересами і керований <невидимою рукою>
119

ринку, може досягти таких результатів, які навіть
входили в його наміри.
Другим обмежувачем приватних інтересів є діяльність
держави. Через такі засоби регулювання, як податки, до-
тації, штрафні санкції, держава може стимулювати вироб-
ництво потрібної продукції й обмежувати виробництво не-
бажаної. У першому випадку, коли держава хоче |
підтримати виробництво певного виду продукції, підпри-
ємцю буде надано дотацію, в другому - йому встановлять
більші податки. Держава може застосовувати штрафні санк-
ції щодо підприємців, які порушують закони: займаються
недозволеною діяльністю, забруднюють довкілля тощо.
Держава навіть може заплатити підприємцю за у тримання]
від нарощування виробництва. Наприклад, держава запла-|
тить фермерові за те, щоб він не збільшував вирубку лісу |
або розмірів посівних площ, якщо в цьому немає суспільної |
потреби. Держава також стежить за тим, щоб підприємці!
не порушували прав ні працівників (встановлення мінімуму |
зарплати, регулювання звільнення і найму), ні споживачів |
(законодавчий захист їхніх прав). |
Обмежувачем зростаючих апетитів підприємців є також |
ринкова інфраструктура. Установи ринкової інфраструкту-;
ри не дають підприємцю можливості встановлювати будь-,
яку ціну за свій товар, довільно визначати розмір заробітної
плати. Товарні біржі та біржі праці сприяють усуненню
значних коливань цін на продукти праці та саму працю.;!
Отже, ринкова економіка, стимулюючи розвиток під"
приємницької діяльності, створює умови для узгодження?
приватних і суспільних інтересів.
Невідємною рисою сучасного підприємництва є його|
участь у розвязанні соціальних та економічних пробле
суспільства. Наприклад, у США ділові кола вкладакуі
значні кошти у реконструкцію старих міських районів>
сприяють підвищенню рівня зайнятості, розробляють влас
екологічні програми, здійснюють пожертви для розвязаї
соціальних проблем.
Приватні й суспільні інтереси тісно повязані в дія.
ності підприємців. Так, підприємці дбають про підвищев
рівня зайнятості, оскільки безробіття призводить до зр
стання злочинності, до загальної соціальної нестабільності,!
а це <коштує> підприємництву досить дорого. I
Щоб підприємницька діяльність була успішною, вона|
не повинна суперечити суспільним інтересам.
Ви вже знаєте, що у процесі виробництва підприємеи
може виконувати три ролі: підприємця-власника, підпрй
120

ємця-господаря, підприємця-менеджера. На невеликих під-
приємствах усі ці ролі виконує, як правило, одна особа.
Будучи власником підприємства, підприємець водночас ви-
конує функції господарювання та управління. У великих
фірмах функції власника, господаря і менеджера розме-
жовуються.
I в малих й у великих фірмах підприємець виконує
певні функції, специфічні саме для даного виду діяльності.
Розглянемо ці функції на схемі (див. мал. 35).
Ресурсна функція полягає в тому, що підприємець
бере на себе ініціативу поєднання землі, сировинних ре-
сурсів, капіталу, праці, грошей, інформації у процесі ви-
робництва товару чи послуг, організує виробництво, роз-
поділяє засоби виробництва і трудову діяльність.
Управлінська функція підприємця - це прийняття
управлінських рішень на всіх етапах виробничої та збутової
діяльності, здійснення планування, організації, контролю,
мотивації виробництва.
Iнноваційна функція підприємця - це здійснення
інновацій (нововведень), тобто новаторство, освоєння нової
продукції, нових технологій і нових форм організації праці,
пошук нових ринків збуту, нових засобів задоволення по-
треб споживача та ін.
Функція ризику передбачає необхідність прийняття
таких рішень, які спрямовані на досягнення успіху, але
не гарантують його через мінливість та невизначеність
економічної ситуації. Підприємець ризикує своїм часом,
працею, діловою репутацією, вкладеними коштами. Навіть
за стійкої номенклатури виробів підприємця може спіткати
невдача, оскільки попит на дані товари може зменшитись
або зявляться спритніші конкуренти.
Функції підприємця важливі та необхідні і є підставою
для виділення підприємницької діяльності у самостійний
фактор виробництва.

Малюнок 35
121

Один із принципів функціонування ринкової економіки
полягає у тому, що кожний фактор виробництва дістає
свою винагороду. Про це йшлося в темі 7 попереднього
розділу. Розглянемо докладніше, яку винагороду одержує
підприємець.
Підприємницький доход. Виконуючи надзвичайно
складні функції, підприємець діє під впливом достатніх
стимулів, вагомих мотивів. Найістотнішим стимулом є під-
приємницький доход. Але перш ніж його одержати, під-
приємець повинен зробити певні витрати.
До витрат підприємця належать елементи факторів ви-
робництва, використані в даному виробництві, а саме:
витрати на оплату живої праці (заробітна плата пра-
цівникам фірми);
витрати на придбання будівель та обладнання (такі
витрати в економіці називаються інвестиціями);
витрати на оплату природних ресурсів (землі, води,
корисних копалин), що використовуються у виробництві
як сировина, матеріали, паливо.
Витрати поділяються на постійні та змінні. Постійні
витрати протягом певного часу не залежать від обсягів
виробництва. Це, наприклад, витрати на оплату примі-
щень чи засобів звязку, на придбання верстатів. Змінні
витрати зростають разом із зростанням обсягів вироб-
ництва. Це витрати на сировину, паливо, заробітну плату
працівників.
Фірма повинна господарювати таким чином, щоб за-
гальні витрати були меншими, ніж доход від реалізації
продукту її діяльності. Тільки в цьому випадку фірма
матиме прибуток.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33