Таким чином, ми змогли виявити глибоку суперечливiсть
теоретичного й методичного пiдходiв у теорiє, яка за своую
назвою - "iнтегральний психоаналiз", здавалось би, таку су-
перечливiсть мала виключати.

З цього прикладу бачимо, як деструктивне впливау на прак-
тичнi терапевтичнi пошуки неадекватний погляд на психiку,
котрий обмежууться лише свiдомим. Гармонiзацiя стосункiв лю-
дини з довколишнiм свiтом практично стау неможливою, коли
повертають людину до самоє себе. Терапiя, очевидно, вiдрiзня-
уться вiд психокорекцiє якраз тим, що там будь-якi методи
прийнятнi, "аби позбавити вiд симптому". Коли ж ми працюумо
iз психiчно здоровими, то налагоджування стосункiв з iншими
людьми у неодмiнним професiйним завданням. Гармонiзацiя
внутрiшнього свiту субукта шляхом розвязання його внутрiш-
нiх проблем для нас не виступау самоцiллю, а сприяу встанов-
ленню адекватних стосункiв у службових та особистих аспектах
життя.

2.2.3. ТЕОРiЯ ПСИХОСИНТЕЗУ

Дуже близьким теоретичним пiдходом до нашого психодинамiч-
ного "Я" у теорiя психосинтезу Асаджолi . Нашi
пiдходи уднаються увагою до iнтегрованостi "Я", глибинного
пiзнання особистостi, колективного несвiдомого (поряд iз його
iндивiдуальною неповторнiстю), до внутрiшньоє конфлiктноє су-
тi психiки, амбiвалентностi.

Ми солiдаризуумося з Асаджолi в розумiннi залежностi пси-
хiки субукта ("структури внутрiшнього свiту") вiд попередньоє
iсторiє життя субукта: "Ми у жертвами iлюзiй i фантазмiв ,
рабами неусвiдомлених комплексiв..." Далi вiн наголошуу:

Ф а н г а з м - продукт фанiа:iiє, що вiдображуу у спотворенiй формi
дiиснiсне бажання людини i у водночас iлюзорною реалiзацiую бажанiє.



Третя стадiя стосууться збагнення свого справж-
нього "Я" - виявлення або створення обуд-
нуючого центру, а четверта - це психосин-
тез: формування або перебудова особистостi
навколо нового центру.

Наш пiдхiд до психокорекцiє не приймау такого стану речей,
коли шукауться "центр особистостi". Ми виходимо з того, що
вiн уже у в нiй, i в процесi психокорекцiє буде знайдено належне
йому мiсце (адже йдеться про дорослих людей). Крiм того,
важко прийняти й таке положення: "побудувати навколо центру
нову особистiсть", та ще й "за намiченою схемою" . Хоч теорiя
й називауться "психосинтез", проте можна помiтити значну дис-
кретнiсть тих стадiй, якi повинна пройти особистiсть на шляху
до "вищого Я". Наприклад, спочатку вiдшукууться "новин
центр", а потiм навколо нього "будууться особистiсть". Уже сама
змiстовна розмежованiсть i етапнiсть насторожуу нас, бо в прак-
тичнiй психологiє на авансцену виходять такi цiнностi, як iнте-
грацiя, процесуальна психодiагностика, яка не передбачау
кiнцевого "висновку" й завжди мау лише промiжний результат,
що зливауться з психокорекцiую.

Ще однiую iстотною вiдмiною мiж психосинтезом i АСПН у
те, що "психосинтез застосовуу численну кiлькiсть методик,
нацiлених, в першу чергу, на розвиток i вдосконалення особи-
стостi, а вже потiм - на гармонiзацiю єє стосункiв з "Я" i дедалi
бiльше обуднання з ним" "". Нашому ж пiдходовi властива
орiунтацiя на iнтеграцiю (гармонiзацiю) особистостi, яка й
сприяу єє розвитковi й удосконаленню.

2.2.4. ТРАНСПЕРСОНАЛЬНА
ПСИХОЛОГiЯ

В контекстi психодинамiчноє теорiє, що реалiзууться методом
АСПН, становить iнтерес трансперсональна психологiя, розроб-
лювана доктором медицини Станiславом Грофом (Сан-Фран-
циско). Наукою неможливо займатися, вважау вiн, без певного
набору апрiорних тверджень, цiнностей, технiк. Як тiльки па-
радигма прийнята в суспiльствi, починауться стадiя "нормальноє
науки". ЄЄ метою у, по сутi, розвязання глибинного завдання -
пiзнання психiки: єє ж результати в основному визначенi самою
парадигмою. Крiм того, вченi вибирають лише тi проблеми, якi
можуть бути розвязанi з допомогою вже наявних концептуаль-
них i методичних (iнструментальних) засобiв.

Нова, радикальна теорiя нiколи не буде доповненням або
приростком до iснуючих знань. Вона змiнюу основнi правила,
вимагау смiливого перегляду або переформулювань фундамен-
тальних припущень попередньоє теорiє. Тому тут неминучим у

од концептуального хаосу, коли нормальна практика науки
пiдводить до вiдкриття. Це тягне за собою несумiснiсть староє
парадигми з новою. Вищесказане опосередковано пояснюу й
виправдовуу зовсiм новий пiдхiд у психотерапiє, який розроб-
ляуться С. Грофом: ЛСД-терапiя. Вiн пише: "працюючи з ЛСД,
я вже давно вирiшив, що не можна iгнорувати ... данi лише на
тiй основi, що вони несумiснi з базовими припущеннями сучас-
ноє науки" .

С. Гроф, уводячи людей у психоделiчнi стани з допомогою
спецiальноє хiмiчноє речовини, стверджуу, що Єхньою характер-
ною рисою у стирання вiдмiнностей мiж матерiую, енергiую й
свiдомiстю. "Внутрiшнi бачення можуть бути такими реалiстич-
ними, що стають успiшною iмiтацiую явищ матерiального свiту,
й навпаки, те, що у повсякденному життi у твердим "матерi-
алом", може розсипатися в паттерни енергiє, в космiчний танець
вiбрацiй або в гру свiдомостi" . Важливо, що психоделiчним
станам властива багатомiрнiсть, яку ми констатували також i в
символiцi малюнкiв: "виникають комплекснi переживання з
конденсованим або складанням змiстом" ,

Застосування ЛСД дау пiдставу констатувати чотири типи
психоделiчних станiв: абстрактнi переживання (або естетичнi), пси-
ходинамiчнi (або бiографiчнi); перинатальнi й трансперсональнi.

Перинатальнi - це вiдображення подiй, якi безпосе-
редньо передують бiологiчному народженню, повязанi з ним
або настають зразу за ним. С. Гроф стверджуу, що людське
несвiдоме вмiщуу сховища, або матрицi, активiзацiя яких веде
до повторного переживання бiологiчного народження.

Трансперсональнi переживання - це вiдчуття роз-
ширення свiдомостi за межi Его. Такi переживання у своурiдною
iсторичною регресiую в бiологiчне, культур-
не або духовне минуле. "Багато хто повiдомляу, - пише
С. Гроф, - про яскравi фрагменти досвiду на клiтинному рiвнi
свiдомостi, що, очевидно, вiдображау Єхну iснування у виглядi
сперми чи яйцеклiтини" .

Для нас дослiдження Грофа становлять великий iнтерес, ос-
кiльки численнi символи малюнкiв (без настанови на занурення
Єхнього автора в подiбнi перинатальнi чи транспсрсональнi пе-
реживання) вiдображають аналогiчнi явища. Далi ми предста-
вимо емпiричний матерiал Руслана, який це засвiдчуу. Подiбнi
збiги ставлять пiд сумнiв упевненiсть, нiбито псринатальнi пе-
реживання - це актуалiзацiя вiдповiдних сховищ несвiдомого.
Гадаумо, вони можуть мати психогенне походження. Ми неод-
норазово переконувалися: Едiпова ситуацiя знаходить розвязку
впереконаннi, що "я уднаюся з батьком (iз матiрю) через
яйцеклiтину, яка дала менi життя". Таку розвязку знаходить
захисна тенденцiя - "бажане перетворюуться на дiйсне", на

способи уднання з забороненим (iнцестуозним) обуктом, якому
вони були властивi. Тому так часто спостерiгауться фатальна
приреченiсть людини на певнi регресивнi способи поведiнки;

послаблення тиску цiує "приреченостi" на свiдомiсть фактично
означау ослаблення уднаючого ланцюга з табуйованим обуктом.
При цьому сам факт такого регресивного уднання перебувау за
межами свiдомостi. т;iк само. як i кровозмiшувальний потяг.

Наш психодинамiчний аналiз продукцiє субукта дау змогу
вийти на iнфантильнi витоки цих регресивних сил i через усвi-
домлення Єхнього iнфантильного походження, звязку з рисами
людей, до яких був потяг, зрозумiти причини вiдчуження (не-
визнання) подiбних форм поведiнки власного "Я".

Отже, вiдбувауться омертвiння певноє частини "Я", й на
вартi цього стоять "психологiчнi захисти" з Єхньою здатнiстю
спотворювати соцiально-перцептивну iнформацiю.

2.2.5. ГУМАНiСТИЧНА
ПСИХОЛОГiЯ

Спинимось на порiвняльнiй характеристицi теоретичних перед-
умов АСПН iз груповою психотерапiую американця К. Роджер-
са , центрованою на клiунтi.

Цей учений присвятив 35 рокiв iндивiдуальнiй терапiє й
лише згодом переконався в надзвичайних перевагах впливу
групи на субукта. Нас цiкавлять теоретичнi позицiє К. Роджер-
са не лише як представника гуманiстичноє теорiє, а й як дослiд-
ника, котрий утiлював груповi методи вдосконалення осо-
бистостi в практику школи, оскiльки навчально-виховним за-
кладам украй необхiдною була бiльша свобода .

Приймаючи всю гуманiстичну спрямованiсть груповоє робо-
ти, яку обгрунтував К. Роджерс, усе ж не можемо погодитися
з його позицiую "неуправлiння групою". Тут може бути два
пiдходи:а) визначення своує позицiє в групi як вiдсутностi фор-
мальноє структурованостi групового процесу, як рiвностi пози-
цiй керiвника й членiв групи, як абсолютизацiє спонтанностi й
невимушеностi поведiнки в груповiй динамiцi й т. п.; б) забез-
печення латентного рiвня iндивiдуально-особистiсних i групо-
вих змiн, якi передбачають невидиме управлiння динамiкою
всiх процесiв у групi.

Саме другий варiант перебувау в центрi уваги спецiалiста-
груповика в спрямуваннi процесiв АСПН. Адже хто прийшов
навчатися, той заiнтересований у результатах, а не прагне лише
побути в ситуативно приумнiй атмосферi роджерiанiвського га-
тунку. Тому в групi АСПН емпатiя не виступау головним ме-
ханiзмом психокорекцiє, бо вона (як ми переконанi) входить до
числа необхiдних умов створення сприятливоє для навчання

атмосфери в групi. Цi останнi, за нашим переконанням, повя-
занi з обуктивуванням семантичних характеристик несвiдомо-
го його логiки, яка зумовлюу базовi форми психологiчних
захистiв". Емпатiя ж (керiвника з клiунтом) здатна лише зни-
зити ситуативнi захисти (опори), проте не в змозi виступити
iнструментом проникнення в несвiдоме з його амбiвалентнiстю,
суперечнiстю й запрограмованiстю дитинством. Бiльше того,
якшо врахувати специфiку "психологiчних захистiв" з Єхнiми
побiчними емоцiйними ефектами (якi нерiдкеу викривленими),
то емпатiя без проробки проблеми на когнiтивному рiвнi може
хибно закрiпити субукта в його iнфантильних емоцiйних реак-
цiях, якi здебiльшого слугують рентним настановленням. По-
трiбно врахувати також тенденцiє вампiризму, якi в разi абсо-
лютизацiє механiзму емпатiє вiдкоригувати буде дуже важко.

У групi АСПН емпатiя йде в парi з прийняттям особистостi
iншого (й самого себе) таким, яким вiн у. А шлях до цього
пролягау через розвиток розумiння себе й iншого. Тому емпатiя
не лише сприяу навчанню, а й сама розвивауться разом з iнте-
грацiую.

2.3. ЗАКОНОМiРНОСТi ДИНАМiКИ
iНДИВiДУАЛЬНО-ОСОБИСТiСНИХ
i ГРУПОВИХ ЗМiН У ПРОЦЕСi АСПН

АСПН у лабiльною системою психологiчного впливу, зорiунто-
ваною на iндивiдуально-неповторну допомогу кожному учасни-
ковi навчання. Особистiснi проблеми, з якими люди приходять
у групу, не усвiдомлюються ними в своєй психологiчнiй сутi, не
повязуються з iнфантильними витоками. Прояснення психоло-
гiчного смислу особистiсноє проблеми с завданням АСПН. Разом
iз тим с певнi загальнi закономiрностi в особливостях особистiс-
них проблем учасникiв навчання та в розвитку самого групового
процесу. Для цього професiонал у галузi АСПН повинен добре
знати особливостi таких психiчних процесiв, як дезiнтеграцiя й
iнтеграцiя, бачити Єхнi прояви в особистiсних змiнах, аби за-
безпечувати позитивнiсть процесу дезiнтеграцiє
i вториннiсть iнтеграцiє (на бiльш високому
рiвнi розвитку психiки субукта).

Цим закономiрностям пiдлягау весь психокорекцiйний про-
цес АСПН як в iндивiдуальних, так i групових його варiантах.
Як уже вказувалося ранiше, мiж дезiнтеграцiую та iнтеграцiую
с зворотна залежнiсть, тобто чим кишни рiвень груповоє iнтег-



рацiє, тим бiльше можливостей вiдкривауться для iндивiдуаль-
но-особистiсноє позитивноє дезiнтеграцiє, яка й приводить iз
часом до вторинноє iнтеграцiє на вищому рiвнi розвитку (див.
мал. 1). Може виникнути запитання: чому закономiрностi осо-
бистiсноє й груповоє динамiки в психокорекцiє ми повязуумо з
процесами дезiнтеграцiє й iнтеграцiєi Адже цi поняття швидше
каталiзують динамiку, а не визначають семантику.

Пояснюуться цс тим, що, коригуючи, ми фактично нiчого
нового не привносимо: ми працюумо з тим, що вже у у субукта,
змiнюючи напрям, динамiку структурних компонентiв психiки
з метою нiвелювання особистiсних деструкцiй. В психокорек-
цiйному процесi вiдбувауться переорiунтацiя психiчноє енергiє з
деструктивних (руйнiвних) каналiв у конструктивному напря-
мi, який би допомiг клiунтовi привести у вiдповiднiсть засоби
взаумодiє з довколишнiм свiтом iз його намiрами, бажаннями,
очiкуваннями. Розумiння цього дасть змогу психологовi цiле-
спрямовано пiдтримувати кожного учасника АСПН в усвiдом-
леннi конкретних передумов власноє особистiсноє проблеми й
намiтити шляхи єє конструктивного розвязання. Ми допомагаумо
клiунтовi встановити звязки мiж свiдомими й несвiдомими аспек-
тами психiки, виявити невiдповiднiсть мiж цiлями, бажаннями й
тими засобами, якi вiн застосовуу для Єх досягнення, й т. iн.

Звичайно, клiунт збагачууться новими формами й засобами
(вербального й невербального) спiлкування в групi АСПН, але
до тих пiр, поки вiн перебувау в полонi власних проблем, його
свiдомiсть обтяжена певними викривленнями, позбавитись яких
можливо в разi прояснення каузальноє канви цих явищ. Тому
фактично процес психокорекцiє полягау у зясуваннi причин
труднощiв спiлкування, породжуваних несвiдомими аспектами
психiки субукта.

Професiйним грунтом такоє роботи у процесуальна психодi-
агностика, якiй треба придiлити особливу увагу. Загальнi ж
закономiрностi, на якi ми спираумося в груповiй психокорекцiє,
полягають у позитивнiй дезiнтеграцiє й вториннiй iнтеграцiє.
Через каталiзацiю цих процесiв забезпечууться управлiння гру-
повою психокорекцiую й iндивiдуально-неповторними змiнами
кожного субукта.

2.4. ПОНЯТТЯ ОСОБИСТiСНОЄ
ПРОБЛЕМИ СУБтКТА ТА Й ГЕНЕЗА

Поняття особистiсна проблема не розкрите в пси-
хологiчнiй лiтературi через вiдсутнiсть дослiджень у галузi
практичноє психологiє, зокрема глибинноє психологiє.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36