https://wodolei.ru/catalog/dushevie_kabini/100x100/s-nizkim-poddonom/
Рейхспрезидентом Установчі збори у лютому 1919 року обрали Ф. Еберта, рейхсканцлером також став соціал-демократ - Ф. Шей-деман.
Ставши на чолі держави, соціал-демократи обіцяли німецькому народові процвітання, перешкоду реакції і класовий мир, але своїх обіцянок не виконали.
Процвітання не відбулося. Основою Веймарської республіки став Версальський мирний договір 1919 року, який відверто пограбував Німеччину. За цим договором Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, позбулася заморських колоній, була зобов'язана виплачувати величезні репарації, скоротити збройні сили до 100 тисяч чоловік тощо. Наслідком були безробіття, голод, злиденність.
Не заступила Веймарська республіка і дорогу реакції. У березні 1920 року спалахнув Каппівський заколот. Його організаторами стали генерал фон Сект, генерал Людендорф, адмірал Тірпіц, прусський сановник Вольфганг Капп. Заколотники захопили Берлін, організували виступи в Мюнхені, Кенігсберзі: Центральний уряд і Еберт покинули столицю. На перешкоді заколотникам став робітничий клас, який почав створювати загони Червоної армії (100 тисяч чоловік). Заколот було придушено, і Еберт знову повернувся в Берлін.
Період Веймарської республіки — це час загострення соціальних суперечностей, час напруженої класової боротьби. Буржуазія намагається розгромити робітничий клас, котрий відповідав страйками, які інколи переростали в збройну боротьбу. У Саксонії і Тюрингії в 1923 році були навіть створені робітничі уряди. Уряд, наляканий робітничими виступами, вводить у вересні 1923 року стан облоги.
З 1924 року починається в Німеччині тимчасова стабілізація капіталізму, часткове посилення його позицій. Однак стабілізація була недовгою. В 1929-1933 роках Німеччину охопила світова економічна криза.
Партії і політична боротьба в умовах Веймарської республіки. Запекла боротьба між політичними партіями і силами була характерною рисою Веймарської республіки.
354
Вирішальну роль спочатку відігравала соціал-демократична партія: посади президента, рейхсканцлера займали її представники. Незалежні соціал-демократи переживали кризу. У 1920 році партія розпалася. Більшість, у тому, числі і Е.Тельман, вступила до лав комуністичної партії. Інші влилися у соціал-д^мократичну партію.
Безумовно ця подія посилила соціал-демократичну партію, яка брала активну участь у політичній боротьбі і мала підтримку значної частини робітничого класу Німеччини. Розкол «незалежних» більше допоміг комуністам, які до цього були нечисленною партією.
Брали участь у політичному житті і такі буржуазні партії, як народна, демократична, християнсько-демократична і т.ін.
У 1919 році в Мюнхені виникла Німецька робітнича партія, до якої наприкінці 1919 року був направлений політичним департаментом штабу Мюнхенського військового округу як інформатор Гітлер. Йому вдалося після серйозної боротьби з суперниками очолити цю партію і перетворити її на націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини. Гітлер розглядав нацистську партію як знаряддя в боротьбі за владу і готувався до бою. У 1920 році з'явилися штурмові загони, було розроблено нову програму партії, розраховану на залучення різних верств населення. Робітникам програма обіцяла ліквідацію безробіття, селянам — підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, дрібній буржуазії — ліквідацію монополій, молоді — роботу, а всім німцям — утворення нового «Німецького рейху» (імперії).
У 1923 році дві партії — комуністична і націонал-соціалістська — стають найнебезпечнішими для уряду.
Річ у тім, що ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку «німецького Жовтня». У серпні 1923 року в Москві було створено спеціальну комісію (Сталін, Троцький, Радек, Дзержинський, Соколь-ников та ін.), якій доручили підготувати пролетарську революцію в Німеччині. Москва виділяла для цього гроші. Пленум ЦК РКП(б) затвердив план повстання і переправив його до Берліну. Дата виступу — 9 листопада 1923 року. Однак тодішнє керівництво компартії Німеччини відмовилося від цієї авантюри. Лише комуністи Гамбур-" га під керівництвом Е. Тельмана взялися до зброї. Через три дні боїв вони були вимушені відступити.
Майже в той самий день, 8 листопада 1923 року, розпочався «пивний путч» - пряма спроба нацистів захопити державну владу. Дев'ятого листопада Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупи-
355
Частина четверта
її Іпо/ІІя І!і'р.>/І:акІІ і прана Ііовітпього часу
Ро'іииток буржуаіноі Ііержавн к XX столітті
Розділ І
нені і розігнані, а Г'ітлер був ув'язнений до фортеці на п'ять років, але через півроку звільнений.
Після невдалих спроб захопити владу силою, обидві партії — комуністична і нацистська —-змінюють свою тактику, розпочинаючи «боротьбу за рейхстаг». Вони намагаються розширити свою соціальну базу, посилити керівництво. У 1925 році головою комуністичної партії Німеччини був обраний Е. Тельман. Гітлеру після звільнення з ув'язнення довелося поборотися за партію з Ремом і Штрассером. Остаточно переміг Гітлер. Правда, перші успіхи були не дуже значними. Комуністи на виборах 1928 року до рейхстагу зібрали 3,2 мільйона голосів і отримали п'ятдесят чотири місця, нацисти зібрали лише 0,8 мільйона голосів і отримали дванадцять мандатів. Невдовзі ситуація змінилася. На виборах у липні 1932 року комуністи зібрали 3,5 мільйона голосів, а нацисти 13,7 мільйона. У соціал-демократів було лише дев'ять мільйонів голосів.
Була ще одна можливість прийти до влади — вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні сім років. Чергові вибори відбулися в березні 1932 року. Партії вели напружену боротьбу. Тельман зібрав п'ять мільйонів голосів, Гітлер — 13,4 мільйона. Перемогу знову здобув Гінденбург: за нього проголосувало 19,4 мільйона виборців (53%).
Гінденоург розпускає тільки що обраний рейхстаг і призначає нові вибори на листопад 1932 року. Результати були досить несподіваними. Втратили значну частину виборців соціал-демократи. Понесли серйозні втрати і націонал-соціалісти, які зібрали тепер лише 11 мільйонів голосів. І тільки компартія поліпшила своє становище, зібравши близько п'яти мільйонів голосів. Внаслідок цього жодна з партій
Підсумки виборів до рейхстагу провідних партій Німеччини у 1930-1932 роках
Партії Кількість поданих голосів
1930р. липень 1932р. листопад 1932р.
Соціал-демократи Комуністи Націонал-соціалісти 9,5млн. 9 млн. 7,2млн.
3,2млн. 3,5млн. 5 млн.
6,4млн. 13,7 млн. 11 млн.
не здобула перемоги. Однак загроза захоплення влади нацистами була реальною. Комуністична парпя закликала соціал-демократичну партію створити народний фронт, об'єднатися в боротьбі проти нацистів. Але керівництво соціал-демократів не дало на це своєї згоди.
Наприкінці 1932 року рейхсканцлер гейерал Шлейхер і колишній рейхсканцлер фон Папен розпочали боротьбу за владу. Кожен з них намагався створити свій склад уряду, включивши до нього три-п'ять нацистів на чолі з Гітлером. Переміг фон Папен. Вранці ЗО січня 1933 року він передав президентові список нового уряду і рекомендував вручити Гітлеру повноваження його голови. Гінденбург погодився і ЗО січня 1933 рок> на підставі статті 48 Веймарської конституції призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером. Нацисти прийшли до влади.
§3. Встановлення нацистської диктатури
С
356
хпочатку у складі уряду було лише три нацисти: Гітлер — рейхсканцлер, Герінг — міністр без портфеля, Фрік -міністр внутрішніх справ. Пізніше додався четвертий -— Геббельс — міністр пропаганди. Сто дев'яносто шість нацистів були депутатами рейхстагу. Але фон Папен помилявся, коли гадав, що він «найняв Гітлера», «дав йому доручення». Гітлер відразу розпочав активну діяльність.
Гітлер. як .глава уряду, підкорив собі поліцію, озброїв штурмові загони, включив до апарату нацистів. Першого лютого і 933 року він розпустив рейхстаг і розпочав докорінну ломку демократичних інститутів Веймарської конституції.
Одним із напрямів політики нацистів була ліквідація буржуазно-демократичних прав і свобод. У лютому 1933 року було видано кілька надзвичайних указів, які забороняли проведення демонстрацій, зборів, скасовували свободу преси. Двадцять сьомого лютого був підпалений рейхстаг, І вже наступного дня — 28 лютого 1933 року'— президент підписав надзвичайні укази: «Проти зради німецькому народу» і «Про захист народу і держави», які повністю ліквідували більшість демократичних прав і свобод. У підпалі рейхстагу було звинувачено компартію Німеччини, і вона була заборонена. У 1934 році було заборонено і соціал-демократичну партію.
Другим напрямом політики нацистів стало руйнування парламентської системи Веймарської республіки. У березні 1933 року уряду було надано право видавати закони, що могли навіть відхилятися від
357
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Зміни в державному ладу Німеччини
(Закон «Про переустрій імперії» від ЗО січня 1934 року і Закон «Про скасування рейхсрату» від 14 лютого 1934 року)
ПРЕЗИДЕНТ ІМПЕРІЇ
РЕЙХСТАГ
Рейхсканцлер
ІМПЕРСЬКИЙ УРЯД
Імперські міністри
ЛгїмДтаг ...:,:,-Т, Імперськи «І 1 - /І|йД^г — -,1---Імперський
-<^.'.-.^>-?. •Ь'-'-^л'-;^'-;' намісник І І і .-Х*Г.' І7Х:':' намісник
'ї'^;Л;5-:::;:'; ;*':•: :\ ':"::... і '!'.. :,:!.:. •' -•'•:• '''•:!• ^.^-'^!
задля Уряд ЗЕМЛЯ • Уряд
•ЇШЙЯІВ5ЯЯ&ЄІ&Ж»** ^ІЖід«^™и».
конституції. Недоторканними залишалися права палат і президента. Договори імперії з іноземними державами тепер не потребували згоди рейхстагу. Це ставало справою уряду.
У квітні 1933 року видається закон про злиття областей з імперією. В усі області президент призначав імперських намісників., на яких покладалося «завдання забезпечити виконання політичних директив рейхсканцлера». Відтепер ландтаги і обласні уряди ставали залежними від імперського намісника і виконували всі його розпорядження. На початку 1934 року представництва областей при імперії взагалі були скасовані, рейхсрат ліквідовано. Така ж доля спіткала і Найвищий державний суд імперії.
Від Веймарської системи залишився рейхстаг, але він докорінно змінився. Тридцятого червня 1934 року розпочалася «ніч довгих ножів» — розправа Гітлера з командною верхівкою штурмових загонів. Протягом трьох днів було знищено майже півтори тисячі штурмо-
358
Розвиток бурзісутної держави \ _________в XX столітті________\__________ РОЗДІЛ І
виків, серед яких були і депутати рейхстагу. З цього часу було введено правило: депутат рейхстагу втрачає свій мандат, якщо виходить з націонал-соціалістської партії. Наступника призначає фюрер націо-нал-соціалістської фракції рейхстагу.
Другого серпня 1934 року вмирає рей^спрезидент Гінденбург. У законі про верховного главу Німецької імперії від 1 серпня 1934 року було сказано: «Посада президента імперії об'єднується з посадою рейхсканцлера». В силу цього правомочності президента переходять «до вождя і рейхсканцлера Адольфа Гітлера». Система вищих органів влади Веймарської республіки була остаточно зруйнована, її змінив механізм нацистської диктатури.
Вища державна влада зосереджувалась в особі фюрера — Гітлера, який поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера нацистської партії і верховного головнокомандувача. Посада фюрера була довічною, він сам «призначав свого наступника».
Фюрер очолював імперський уряд і імперську канцелярію. Разом з тим існувала Рада міністрів з питань оборони імперії, важливі питання вирішувалися на засіданнях Таємного кабінету і Колегії трьох уповноважених (завідуючий канцелярією нацистської партії, начальник імперської канцелярії, начальник штабу Верховного командування збройних сил). Усі ці органи мали законодавчі повноваження.
Зберігався рейхстаг, який фактично перетворився на партійний з'їзд. Його склад формувався особисто фюрером за списками, що були схвалені шляхом так званого «народного опиту».
Залишився старий розподіл на землі і провінції, однак землі втратили свій колишній статус членів федерації. Німеччину тепер розділили на тридцять дві партійні області на чолі з гауляйтерами, які були наділені всіма владними повноваженнями. У зв'язку з централізацією влади всі бургомістри міст стали призначатися міністром внутрішніх справ. Місцеве самоврядування було ліквідоване.
Нацисти створили сильний терористичний апарат. Ще 1920 року виникли озброєні нацистські загони — «служба порядку», що перетворилася у 1921 році на «штурмові загони» (СА). Пізніше з'явились охоронні загони (СС). У 1934 році Гітлер вивів СС із підпорядкування СА і зробив їх самостійною організацією. До складу СС входили ' загальні загони СС, що об'єднували верхівку нацистської партії, і спеціальні загони, створені для виконання особливих завдань фюрера, у тому числі підрозділи «мертва голова», що несли охорону концентраційних таборів. Особливе місце в системі репресивного апа-
359
Частила четверта
Історія дсрзісави І права ІІовіІпнього часу
Розвиток бурміуа'шої дермсаки 'у Х столітті^ \
Розділ
рату посідали таємна державна поліція — гестапо і спеціальна служба безпеки (СД). Зберігалася кримінальна поліція. У 1939 році було створене Головне управління імперської безпеки, підпорядковане Гіммле-ру, як рейхсфюреру СС.
Зазнала змін і судова система Німеччини. У кожному судовому окрузі, крім звичайних судів, були утворені особливі судові органи для розправи з політичними супротивниками. У 1934 році з'явився Народний трибунал з питань державної зради. В армії існували воєнно-польові суди.
Агресивні, плани встановлення світового панування вимагали зосередження всіх ресурсів країни. Досягнути цього було можливо лише через втручання нацистської держави в економіку.
У 1933 році була створена Генеральна рада Німецького господарства, що визначала основні напрямки розвитку економіки Німеччини. Законом від 27 лютого 1934 року були засновані господарські палати — загальноімперська і провінційні. Палати брали активну участь у сфері регулювання економічного життя і соціальних відносин.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Ставши на чолі держави, соціал-демократи обіцяли німецькому народові процвітання, перешкоду реакції і класовий мир, але своїх обіцянок не виконали.
Процвітання не відбулося. Основою Веймарської республіки став Версальський мирний договір 1919 року, який відверто пограбував Німеччину. За цим договором Німеччина втратила Ельзас і Лотарингію, позбулася заморських колоній, була зобов'язана виплачувати величезні репарації, скоротити збройні сили до 100 тисяч чоловік тощо. Наслідком були безробіття, голод, злиденність.
Не заступила Веймарська республіка і дорогу реакції. У березні 1920 року спалахнув Каппівський заколот. Його організаторами стали генерал фон Сект, генерал Людендорф, адмірал Тірпіц, прусський сановник Вольфганг Капп. Заколотники захопили Берлін, організували виступи в Мюнхені, Кенігсберзі: Центральний уряд і Еберт покинули столицю. На перешкоді заколотникам став робітничий клас, який почав створювати загони Червоної армії (100 тисяч чоловік). Заколот було придушено, і Еберт знову повернувся в Берлін.
Період Веймарської республіки — це час загострення соціальних суперечностей, час напруженої класової боротьби. Буржуазія намагається розгромити робітничий клас, котрий відповідав страйками, які інколи переростали в збройну боротьбу. У Саксонії і Тюрингії в 1923 році були навіть створені робітничі уряди. Уряд, наляканий робітничими виступами, вводить у вересні 1923 року стан облоги.
З 1924 року починається в Німеччині тимчасова стабілізація капіталізму, часткове посилення його позицій. Однак стабілізація була недовгою. В 1929-1933 роках Німеччину охопила світова економічна криза.
Партії і політична боротьба в умовах Веймарської республіки. Запекла боротьба між політичними партіями і силами була характерною рисою Веймарської республіки.
354
Вирішальну роль спочатку відігравала соціал-демократична партія: посади президента, рейхсканцлера займали її представники. Незалежні соціал-демократи переживали кризу. У 1920 році партія розпалася. Більшість, у тому, числі і Е.Тельман, вступила до лав комуністичної партії. Інші влилися у соціал-д^мократичну партію.
Безумовно ця подія посилила соціал-демократичну партію, яка брала активну участь у політичній боротьбі і мала підтримку значної частини робітничого класу Німеччини. Розкол «незалежних» більше допоміг комуністам, які до цього були нечисленною партією.
Брали участь у політичному житті і такі буржуазні партії, як народна, демократична, християнсько-демократична і т.ін.
У 1919 році в Мюнхені виникла Німецька робітнича партія, до якої наприкінці 1919 року був направлений політичним департаментом штабу Мюнхенського військового округу як інформатор Гітлер. Йому вдалося після серйозної боротьби з суперниками очолити цю партію і перетворити її на націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини. Гітлер розглядав нацистську партію як знаряддя в боротьбі за владу і готувався до бою. У 1920 році з'явилися штурмові загони, було розроблено нову програму партії, розраховану на залучення різних верств населення. Робітникам програма обіцяла ліквідацію безробіття, селянам — підвищення цін на сільськогосподарську продукцію, дрібній буржуазії — ліквідацію монополій, молоді — роботу, а всім німцям — утворення нового «Німецького рейху» (імперії).
У 1923 році дві партії — комуністична і націонал-соціалістська — стають найнебезпечнішими для уряду.
Річ у тім, що ЦК РКП(б) через Комінтерн розпочав підготовку «німецького Жовтня». У серпні 1923 року в Москві було створено спеціальну комісію (Сталін, Троцький, Радек, Дзержинський, Соколь-ников та ін.), якій доручили підготувати пролетарську революцію в Німеччині. Москва виділяла для цього гроші. Пленум ЦК РКП(б) затвердив план повстання і переправив його до Берліну. Дата виступу — 9 листопада 1923 року. Однак тодішнє керівництво компартії Німеччини відмовилося від цієї авантюри. Лише комуністи Гамбур-" га під керівництвом Е. Тельмана взялися до зброї. Через три дні боїв вони були вимушені відступити.
Майже в той самий день, 8 листопада 1923 року, розпочався «пивний путч» - пряма спроба нацистів захопити державну владу. Дев'ятого листопада Гітлер у Мюнхені на чолі трьох тисяч штурмовиків намагався розпочати похід на Берлін. Але нацисти були зупи-
355
Частина четверта
її Іпо/ІІя І!і'р.>/І:акІІ і прана Ііовітпього часу
Ро'іииток буржуаіноі Ііержавн к XX столітті
Розділ І
нені і розігнані, а Г'ітлер був ув'язнений до фортеці на п'ять років, але через півроку звільнений.
Після невдалих спроб захопити владу силою, обидві партії — комуністична і нацистська —-змінюють свою тактику, розпочинаючи «боротьбу за рейхстаг». Вони намагаються розширити свою соціальну базу, посилити керівництво. У 1925 році головою комуністичної партії Німеччини був обраний Е. Тельман. Гітлеру після звільнення з ув'язнення довелося поборотися за партію з Ремом і Штрассером. Остаточно переміг Гітлер. Правда, перші успіхи були не дуже значними. Комуністи на виборах 1928 року до рейхстагу зібрали 3,2 мільйона голосів і отримали п'ятдесят чотири місця, нацисти зібрали лише 0,8 мільйона голосів і отримали дванадцять мандатів. Невдовзі ситуація змінилася. На виборах у липні 1932 року комуністи зібрали 3,5 мільйона голосів, а нацисти 13,7 мільйона. У соціал-демократів було лише дев'ять мільйонів голосів.
Була ще одна можливість прийти до влади — вибори президента Німеччини. У 1925 році переміг фельдмаршал фон Гінденбург, він і став президентом на наступні сім років. Чергові вибори відбулися в березні 1932 року. Партії вели напружену боротьбу. Тельман зібрав п'ять мільйонів голосів, Гітлер — 13,4 мільйона. Перемогу знову здобув Гінденбург: за нього проголосувало 19,4 мільйона виборців (53%).
Гінденоург розпускає тільки що обраний рейхстаг і призначає нові вибори на листопад 1932 року. Результати були досить несподіваними. Втратили значну частину виборців соціал-демократи. Понесли серйозні втрати і націонал-соціалісти, які зібрали тепер лише 11 мільйонів голосів. І тільки компартія поліпшила своє становище, зібравши близько п'яти мільйонів голосів. Внаслідок цього жодна з партій
Підсумки виборів до рейхстагу провідних партій Німеччини у 1930-1932 роках
Партії Кількість поданих голосів
1930р. липень 1932р. листопад 1932р.
Соціал-демократи Комуністи Націонал-соціалісти 9,5млн. 9 млн. 7,2млн.
3,2млн. 3,5млн. 5 млн.
6,4млн. 13,7 млн. 11 млн.
не здобула перемоги. Однак загроза захоплення влади нацистами була реальною. Комуністична парпя закликала соціал-демократичну партію створити народний фронт, об'єднатися в боротьбі проти нацистів. Але керівництво соціал-демократів не дало на це своєї згоди.
Наприкінці 1932 року рейхсканцлер гейерал Шлейхер і колишній рейхсканцлер фон Папен розпочали боротьбу за владу. Кожен з них намагався створити свій склад уряду, включивши до нього три-п'ять нацистів на чолі з Гітлером. Переміг фон Папен. Вранці ЗО січня 1933 року він передав президентові список нового уряду і рекомендував вручити Гітлеру повноваження його голови. Гінденбург погодився і ЗО січня 1933 рок> на підставі статті 48 Веймарської конституції призначив Адольфа Гітлера рейхсканцлером. Нацисти прийшли до влади.
§3. Встановлення нацистської диктатури
С
356
хпочатку у складі уряду було лише три нацисти: Гітлер — рейхсканцлер, Герінг — міністр без портфеля, Фрік -міністр внутрішніх справ. Пізніше додався четвертий -— Геббельс — міністр пропаганди. Сто дев'яносто шість нацистів були депутатами рейхстагу. Але фон Папен помилявся, коли гадав, що він «найняв Гітлера», «дав йому доручення». Гітлер відразу розпочав активну діяльність.
Гітлер. як .глава уряду, підкорив собі поліцію, озброїв штурмові загони, включив до апарату нацистів. Першого лютого і 933 року він розпустив рейхстаг і розпочав докорінну ломку демократичних інститутів Веймарської конституції.
Одним із напрямів політики нацистів була ліквідація буржуазно-демократичних прав і свобод. У лютому 1933 року було видано кілька надзвичайних указів, які забороняли проведення демонстрацій, зборів, скасовували свободу преси. Двадцять сьомого лютого був підпалений рейхстаг, І вже наступного дня — 28 лютого 1933 року'— президент підписав надзвичайні укази: «Проти зради німецькому народу» і «Про захист народу і держави», які повністю ліквідували більшість демократичних прав і свобод. У підпалі рейхстагу було звинувачено компартію Німеччини, і вона була заборонена. У 1934 році було заборонено і соціал-демократичну партію.
Другим напрямом політики нацистів стало руйнування парламентської системи Веймарської республіки. У березні 1933 року уряду було надано право видавати закони, що могли навіть відхилятися від
357
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Зміни в державному ладу Німеччини
(Закон «Про переустрій імперії» від ЗО січня 1934 року і Закон «Про скасування рейхсрату» від 14 лютого 1934 року)
ПРЕЗИДЕНТ ІМПЕРІЇ
РЕЙХСТАГ
Рейхсканцлер
ІМПЕРСЬКИЙ УРЯД
Імперські міністри
ЛгїмДтаг ...:,:,-Т, Імперськи «І 1 - /І|йД^г — -,1---Імперський
-<^.'.-.^>-?. •Ь'-'-^л'-;^'-;' намісник І І і .-Х*Г.' І7Х:':' намісник
'ї'^;Л;5-:::;:'; ;*':•: :\ ':"::... і '!'.. :,:!.:. •' -•'•:• '''•:!• ^.^-'^!
задля Уряд ЗЕМЛЯ • Уряд
•ЇШЙЯІВ5ЯЯ&ЄІ&Ж»** ^ІЖід«^™и».
конституції. Недоторканними залишалися права палат і президента. Договори імперії з іноземними державами тепер не потребували згоди рейхстагу. Це ставало справою уряду.
У квітні 1933 року видається закон про злиття областей з імперією. В усі області президент призначав імперських намісників., на яких покладалося «завдання забезпечити виконання політичних директив рейхсканцлера». Відтепер ландтаги і обласні уряди ставали залежними від імперського намісника і виконували всі його розпорядження. На початку 1934 року представництва областей при імперії взагалі були скасовані, рейхсрат ліквідовано. Така ж доля спіткала і Найвищий державний суд імперії.
Від Веймарської системи залишився рейхстаг, але він докорінно змінився. Тридцятого червня 1934 року розпочалася «ніч довгих ножів» — розправа Гітлера з командною верхівкою штурмових загонів. Протягом трьох днів було знищено майже півтори тисячі штурмо-
358
Розвиток бурзісутної держави \ _________в XX столітті________\__________ РОЗДІЛ І
виків, серед яких були і депутати рейхстагу. З цього часу було введено правило: депутат рейхстагу втрачає свій мандат, якщо виходить з націонал-соціалістської партії. Наступника призначає фюрер націо-нал-соціалістської фракції рейхстагу.
Другого серпня 1934 року вмирає рей^спрезидент Гінденбург. У законі про верховного главу Німецької імперії від 1 серпня 1934 року було сказано: «Посада президента імперії об'єднується з посадою рейхсканцлера». В силу цього правомочності президента переходять «до вождя і рейхсканцлера Адольфа Гітлера». Система вищих органів влади Веймарської республіки була остаточно зруйнована, її змінив механізм нацистської диктатури.
Вища державна влада зосереджувалась в особі фюрера — Гітлера, який поєднував функції президента, рейхсканцлера, фюрера нацистської партії і верховного головнокомандувача. Посада фюрера була довічною, він сам «призначав свого наступника».
Фюрер очолював імперський уряд і імперську канцелярію. Разом з тим існувала Рада міністрів з питань оборони імперії, важливі питання вирішувалися на засіданнях Таємного кабінету і Колегії трьох уповноважених (завідуючий канцелярією нацистської партії, начальник імперської канцелярії, начальник штабу Верховного командування збройних сил). Усі ці органи мали законодавчі повноваження.
Зберігався рейхстаг, який фактично перетворився на партійний з'їзд. Його склад формувався особисто фюрером за списками, що були схвалені шляхом так званого «народного опиту».
Залишився старий розподіл на землі і провінції, однак землі втратили свій колишній статус членів федерації. Німеччину тепер розділили на тридцять дві партійні області на чолі з гауляйтерами, які були наділені всіма владними повноваженнями. У зв'язку з централізацією влади всі бургомістри міст стали призначатися міністром внутрішніх справ. Місцеве самоврядування було ліквідоване.
Нацисти створили сильний терористичний апарат. Ще 1920 року виникли озброєні нацистські загони — «служба порядку», що перетворилася у 1921 році на «штурмові загони» (СА). Пізніше з'явились охоронні загони (СС). У 1934 році Гітлер вивів СС із підпорядкування СА і зробив їх самостійною організацією. До складу СС входили ' загальні загони СС, що об'єднували верхівку нацистської партії, і спеціальні загони, створені для виконання особливих завдань фюрера, у тому числі підрозділи «мертва голова», що несли охорону концентраційних таборів. Особливе місце в системі репресивного апа-
359
Частила четверта
Історія дсрзісави І права ІІовіІпнього часу
Розвиток бурміуа'шої дермсаки 'у Х столітті^ \
Розділ
рату посідали таємна державна поліція — гестапо і спеціальна служба безпеки (СД). Зберігалася кримінальна поліція. У 1939 році було створене Головне управління імперської безпеки, підпорядковане Гіммле-ру, як рейхсфюреру СС.
Зазнала змін і судова система Німеччини. У кожному судовому окрузі, крім звичайних судів, були утворені особливі судові органи для розправи з політичними супротивниками. У 1934 році з'явився Народний трибунал з питань державної зради. В армії існували воєнно-польові суди.
Агресивні, плани встановлення світового панування вимагали зосередження всіх ресурсів країни. Досягнути цього було можливо лише через втручання нацистської держави в економіку.
У 1933 році була створена Генеральна рада Німецького господарства, що визначала основні напрямки розвитку економіки Німеччини. Законом від 27 лютого 1934 року були засновані господарські палати — загальноімперська і провінційні. Палати брали активну участь у сфері регулювання економічного життя і соціальних відносин.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67