Вихідним моментом у визначенні етапів розвитку фр; жуазної революції 1789-1794 років є положення про пос розвиток буржуазної революції. Французьку буржуазну спочатку очолювала партія конституціоналістів, після неї ю во перейшло до жирондистів, потім настало панування якобі на з цих партій спиралася на більш передову. Щойно якась просувала революцію до тієї межі, коли вже не могла очі цю партію відтискав більш сміливий союзник, який йшов за волюція рухалася, таким чином, по висхідній лінії.
Отже, французька буржуазна революція пройшла три етапи, розвиток йшов по висхідній, на кожному з етапів реї ним рухом керувала одна з буржуазних партій.
Перший етап революції тривав з 14 липня 1789 року по ня 1792 року. Безпосереднім приводом до початку револ: конфлікт Людовика-ХУІ з Генеральними штатами, з допомі уряд сподівався знайти шляхи і засоби подолання фінансо:
Відкриття Генеральних штатів, куди було обрано ші< ставників від дворянства і духівництва, а також шістсот дві третього стану (головним чином представників великої відбулося 5 травня 1789 року. Але виявилося, що принцип установи залишився старим: кожний стан діставав один гол ставники третього стану не погодилися з цим, вимагаючи ноі ципів роботи, поіменного голосування.
Наполягання народних мас, їх підтримка депутатів ну прискорили розвиток подій. Відчувши, що зволікання хвилю народного обурення, яке може повернутися і проти Генеральних штатів, депутати третього стану вжили рі ходів: 17 червня 1789 року проголосили себе Національ: рами, а 7 липня — Установчими зборами. Таким чином, воі на шлях рішучої боротьби з абсолютизмом.
Тим часом уряд готувався до кривавої розправи з антиі ним рухом (у столицю стягувалися війська), однак народ, зірвав ці плани. Тринадцятого липня 1789 року спалахнуло
162
я оуржуазної деузісави і права
л
Розділ І
стання! Чотирнадцятого липня повстанці штурмом оволоділи ко-П°яівською фортецею - в'язницею Бастилією. Ця подія не тільки ятувала Установчі збори, а й була початком буржуазної революції.
у перші дні революції панувала, на перший погляд, єдність усіх «еволюційних сил. Спільні лозунги, здавалося, згуртували всіх в од-ооідну масу: робітників, власників мануфактур, ремісників та адвокатів. Це були дні революційного піднесення, час, коли різниця в намірах буржуазії і народу ще не виявилася досить чітко. Боротьба дроти королівського абсолютизму, станової нерівності, різноманітних феодальних інститутів на якийсь час об'єднала буржуазію і народ, створила враження єдності їх корінних інтересів.
У часи революційного піднесення були прийняті важливі рішення: про утворення буржуазної національної гвардії, про скасування феодальних станів і станових привілеїв, про свободу промисловості і торгівлі. Було запроваджено нову адміністративну систему, за якою Франція поділялася на вісімдесят три департаменти, проведено цер-І повну реформу. Вершиною цих перетворень було прийняття Установчими зборами 26 серпня 1789 року найважливішого програмного . документа революції — Декларації прав людини і громадянина. Розроблена в дусі загальнонаціонального маніфесту, який проголошував права громадян, що скинули панування феодального гноблення, Декларація закріплювала найважливіші принципи буржуазного ладу.
«Представники французького народу, які складають Національні збори, беручи до уваги, що незнання, забуття або зневаження прав людини є єдиними причинами суспільного лиха і псування уряду, — було сказано у вступі до Декларації, — вирішили відновити в урочистій декларації природні, невідчужувані, невіддільні і священні права людини, з метою, щоб ця декларація, будучи постійно перед усіма членами суспільного організму, безперервно нагадувала їм їхні права і обов'язки».
Декларація проголошувала, що «люди народжуються вільними 1 Р№НИМИ в правах» і що метою якого б то не було політичного союзу збереження природних і невід'ємних прав людини, що такими пра-^ми є «свобода, власність, безпека і опір гнобленню» (ст. 1-2).
Джерело суверенітету — в нації, підкреслювалося в Декларації. ^У «закон є виразом загальної волі» (ст. 6). Базуючись на цих поло-&,?.ННЯХ'вона закріплювала принцип загального виборчого права. В ній про представницький характер законодавчого органу як вер-ІГ° органу влади. «Всі громадяни мають право особисто або че-
163
Частина третя
/Історія держави І праві" / Нового часу
рез представників брати участь у виданні законів». А закон рівний для всіх, незалежно від того, чи дає він заступництво, чиї!
Декларація не просто проголошує природні, невід'ємні'! людини — вона одночасно розкриває їх сутність.
Так, свобода визначалась як право «робити все, що не І іншому». Таким чином, здійснення кожною людиною її при прав не має інших меж, крім тих, які забезпечують іншим суспільства користування такими ж правами. Крім того,: забороняти дії, шкідливі для суспільства. «Все, що не заС законом, дозволено» (ст. 5).
Отримало роз'яснення і природне право на безпеку, що зй| своє виявлення в закріпленні принципу законності. «Ніхто Ні бути обвинувачений, затриманий або арештований інакше, —~| джувала Декларація, — як у випадках, визначених законом, писаними ним формами» (ст. 7). Ті, хто віддають незаконні <| підлягають карі.
Було закріплено і презумпцію невинності. Як ствер._._, „ ларація, «кожна людина вважається невинною до того час$| не оголосять винною» (ст. 9), а тому не повинно бути в раЗй| ніякої надмірної суворості.
Закон не має зворотньої сили, вважала Декларація. бути покараний інакше, як в силу закону, встановленого і об* ного до вчинення злочину і законно застосованого» (ст. 8). А,| кон повинен встановлювати «тільки строго і очевидно необхії
І, нарешті, Декларація підкреслювала неминуще значені ва власності, проголошуючи його природним, «непорушним і ЄІ| ним» правом (ст. 17). Нікого не можна позбавити цього пра нятком, коли того «явно вимагає громадська необхідність»,: засвідчена, і за умови справедливого і попереднього відіш
Декларація 1789 року згадувала також інші права і свобод».;! ний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших п ни, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, ти, але повинен при цьому відповідати за зловживання цією сн у випадках, визначених законом», — було сказано в статті рації. Гарантувалася свобода віросповідання і релігійних пе
Для утримання громадської сили і для витрат по упра заявляла Декларація, необхідні податки. Всі громадяни ма особисто через своїх представників визначати необхідність І ких податків, «вільно на них погоджуватися, стежити за їх
"Л
.V
їх р:')3г.:іг>. спосю опо Ііігчуванмя. стягані*л І строк,
* ' якч ноші встановлюються» (ст. 14).
Зна!!'г!ии сног втілення і сформульованії Монтсск'с ідея створення організаційно незалежних одна від одної І взаємноярівноважених гілок дер/кавної влади: законодавчої, виконавчої га судової. В статті 16 було скидано: -Суспільство, в якому не забезпечена гарантія прав іневстанов нний розподіл влади, не має конституції».
Принципи Декларації прав людини і громадянина 1789 року були викликом старому відживаючому ладу. Декларація утверджувала но-' вий буржуазний лад, новий тип експлуатації— буржуазний. Цей суто буржуазний характер Декларації проявлявся і в тому, що вена обминула мовчанням питання про скасування всіх феодальних повиннос-тей і феодального землеволодіння. Нічого не було сказано і про скасування рабства у французьких колоніях, не було згадки і про свободу союзів і 'зборів.
Вже на першому етапі розвитку революції виявилася ще одна за-кономіг'іііеіь — есе наочнішим ставав її буржуазний характер. Се-' лянські виступи Змусили Установчі збори зайнятися аграрним питанням. Четвертого серпня 1789 року Установчими зборами було проголошено «повне знищення феодального режиму», а насправді — декретоване скасування лише другорядних особистих феодальних повинносте» селян і деяких монопольних прав дворянства. Найважливіші для селянина так звані реальні повинності (ценз, панщина, шампар'І згідно з декретом підлягали викупу.
Одночасно всупереч принципам Декларації прав людини і громадянина Установчі збори закріпили новий порядок виборів ч органи Державної нлади і врядування. Було введено цензову виборчу систему, за якою провадився розподіл усіх громадян на «активних» і «па-сивних>>. При сьому виборчих прав набували лише «активні». До їх «шалу входили чоловіки, що досягли двадцяти п'яти років*, не були лугами за винагороду, сплачували прямий податок у розмірі, не ниж-МУ за триденний заробіток робітника, і мали можливість на свій кошт РИдоати спорядження і зброю для служби в національній гвардії. - 1 <'У1 році був прийнятий реакційний закон «Про збори робіт-1В І ремісників одного стану і однієї професії», відомий як закон Шапедьє. Під загрозою кримінального покарання цей закон забо-Яв союзи І страйки робітників.
акої о розвитку французькій буржуазній революції надало те, що ершому її етапі політичне керівництво було в руках буржуазної
164
165
Частина третя
Історія держави і права _____Нового часу______
аристократії і частини дворянства, що обуржуазилася, — насамперед банкірів, власників великих мануфактур, колоніальних підприємств,) судновласників, багатих і знатних землевласників, які перебудувалиіі свої володіння на буржуазний лад. їх партія конституціоналістів на| першому етапі революції мала більшість у всіх найважливіших по-* літичних установах і органах.
Конституціоналісти були найбільш поміркованою партією французь-;| кої буржуазії. Вони ажніяк не домагалися рішучого зламу феодально-1 абсолютистського ладу, їх ідеалом була цензова конституційна монархіям
Відповідно до цього конституціоналісти 1791 року розробилй| Конституцію, яка, на їх погляд, повинна була стати завершальним том революції. Конституція зберегла за дворянством право на землю| і феодальні повинності і водночас закріпила панування буржуазії. Вона! зафіксувала компроміс між цими класами Франції і, таким чином,"! відступила від принципів Декларації прав людини і громадянина.
За Конституцією 1791 року Франція ставала конституційною мо-| нархією, яка спиралася на принцип розподілу влади. Законодавча вла*| да передавалася однопалатним Національним зборам, що формувалися на основі цензового виборчого права з розподілом громадян на| «активних» і «пасивних». До виключної компетенції Національних^ зборів належало право вирішувати розмір державних прибутків| і витрат, справи війни і миру, розробку питань законодавства, введен-; ня нових посад та ін..
Виконавча влада належала королю і міністрам, яких він призначав. Особа короля вважалася за Конституцією «священною і недоторкан-5 ною». У його руках була зосереджена найвища виконавча влада, від нього залежало призначення і звільнення міністрів. Однак виконавча г влада за Конституцією повинна була функціонувати відповідно до за-; конів, прийнятих Національними зборами. Судова влада оголошувалася незалежною від Національних зборів і короля. Разом з тим суди не мали права втручатися в здійснення законодавчої влади і діяльність органів врядування. Суддів обирали на основі цензового виборчого права.
Конституція 1791 року формально проголосила буржуазні права і свободи (свободу совісті, право на збори, право на скарги й петиції до уряду та ін.), але не давала жодних гарантій їх здійснення. Більше того, різного роду обмеження зводили нанівець проголошені свободи.
У вересні 1791 року Установчі збори було розпущено. Людовик' XVI підписав Конституцію, почалося комплектування нових державних органів. •
Виникнення бурзісуазної ___дерзіеави і права___
л
Розділ І
На цьому велика буржуазія визнала революцію остаточно завершеною. Вона була цілком задоволена досягнутим. Партія конституціоналістів фактично виконала свою програму. Першого жовтня 1791 року були скликані Національні збори, які розпочали свою роботу.
Однак народні маси не задовольнили наслідки революції. Вони розглядали події, що сталися, лиш як початок революційних перетворень, вимагали продовження і поглиблення революції. Селянство посилювало боротьбу за повну ліквідацію дворянського землеволодіння, за скасування феодальних повинностей. Все рішучішою ставала і боротьба міського населення.
Уряд використав силу для придушення народних виступів, у райони селянських заворушень були направлені загони національної гвардії. У липні 1791 року на Марсовому полі підступно розстріляли неозброєну демонстрацію парижан, які зібралися для прийняття петиції з осудом монархії. Так буржуазія застосувала зброю проти свого недавнього союзника — народу. Всі ці події свідчили про те, що велика буржуазія перетворювалася на реакційну силу.
У таких умовах король та його оточення розробили плани контрреволюційного перевороту. Багато дворян емігрувало з Франції, по-кладаючи надії на іноземну інтервенцію. Намагався втекти за кордон і Людовик XVI.
Двадцятого квітня 1792 року Національні збори, щоб попередити удар контрреволюції, самі оголосили війну австрійському імператору. Але вагання і навмисна бездіяльність уряду, зрада дворян-офі-церів спричинили поразку французької армії. Все це змусило народ знову взяти долю революції у свої руки. Добровольці-волонтери з усіх кінців Франції прибували в Париж, щоб звідси вирушити на боротьбу з ворогом. Народ, відчувши зраду в королівському палаці, вимагав скинення Людовика XVI.
Десятого серпня 1792 року в Парижі спалахнуло збройне повстання. Керувала ним Революційна комуна Парижа. Людовика XVI було заарештовано. Панування конституціоналістів закінчилося; Конституція 1791 року втратила свою силу. Було оголошено скликання нового найвищого органу влади — Національного конвенту, у виборах якого мали брати участь усі французи, яким виповнився двадцять один рік. Все це означало, що народні маси зуміли підкорити революцію своїм інтересам, повести її далі.
Повстання 10 серпня 1792 року знаменувало вступ буржуазної революції у Франції в другий етап її розвитку з хронологічними рам-
166
167
Частина третя
Історія держави І праве " Нового час
ками від 10 серпня 1792 року до 2 червня 1793 року Повстання ня покінчило і з монархією, і з політичним пануванням ко» налістів.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67