Так, указ 1650 року вимагав «саджати» на землю І місцем їх обліку, незалежно від того, з якої місцевості вони пе
Селянство було пов'язане численними заборонами і об ми: зарізати корову, продати м'ясо, купити сіль можна було. дозволу феодальної адміністрації. •
За часів феодалізму в Китаї зберігалося рабство. Раби І ся цзяньмінь (підлий народ). Праця рабів використовувалась ЗЕЇ
130
держава і право ,ипаінах Азії та Африки
\
Розділ II
V ремеслі, в домашньому господарстві. В ІУ-УІ століттях роби-в я спроби розселяти рабів на нових землях.
З розвитком товарно-грошових відносин у китайських містах 'являються цехові організації. Торговельно-ремісничі об'єднання / ан) мали свої статути, обирали главу цех^ (хантоу), встановлюва-. ди ціни на товари.
В Індії з VI століття н.е. феодальні відносини стають провідними в загальній багатоукладній структурі суспільства.
Початок феодалізму в Індії збігається з розпадом єдиної держави на окремі князівства. Для періоду розвинутого феодалізму характер-ним було об'єднання Північної Індії під владою мусульманських династій. В 1206 році тут виникає єдина держава із столицею в Делі — Делійський султанат, який був створений мусульманськими завойовниками. Народні рухи і заколоти феодалів привели на початку XV століття до розпаду султанату.
В 1526 році Бабур—правитель Кабула—здобув перемогу над султаном Делі і став засновником нової могутньої мусульманської імперії Великого Могола. В ХУІ-ХУІІ століттях країна переживала економічний підйом. Але наприкінці XVII століття держава Моголів вступає в смугу кризи і розпаду. Цим скористались англійські колонізатори. Так було покладено початок колоніальному поневоленню Індії.
Суспільно-економічний лад феодальної Індії мав певні особливості, що були властиві й іншим країнам Сходу. Насамперед — це складність і багатоукладність суспільної структури. Рабство .продовжувало існувати і в феодальному суспільстві. Переважною формою експлуатації була натуральна рента. При Моголах великі феодали не вели свого господарства. Ієрархічна структура була слабо розвинута, а в деякі періоди повністю відсутня. Тривале збереження общини, заснованої на поєднанні землеробства з ремеслом, прив'язувало селянина до землі, ставало на перешкоді розподілу праці між містом і селом. У зв'язку з цим в Індії не було кріпацтва. І, нарешті, слід зважати на нерівномірність економічного розвитку окремих областей, тривале збереження в окремих регіонах пережитків первіс-^ в°общИнного ладу.
У ранньофеодальний період махараджа — князь — наділяв зе-^ьними володіннями своїх васалів. Вища феодальна знать мала здкові володіння, інші земельні держання передавалися на умовах служби. Частина земель належала храмам. У Делійському і правляча верхівка феодалів була представлена чужоземця-
5»
131
Частина друга
Історіє дерзісави і права ______Середніх віків
ми, мусульманською військовослужилою знаттю — середньо; кими тюрками, афганцями, персами, її представники отрим султанів земельні пожалування, які з другої половини XIV перетворювалися на спадкові володіння. Великими землевлаї ми ставали і представники мусульманського духовенства. О нагороджували феодальну знать зброєю, кіньми, передавали володіння області, округа, селища, села, сади. Оточенню дарувалися титули: хан, емір, малік.
Невелика група прийшлих воєначальників була правля> ствою і при Моголах. Але тут не було феодальної ієрархії. Усі. ли отримували свої земельні володіння безпосередньо від прі
Феодали у Могольській імперії отримували особисті і ві ранги, нагороджувалися титулами. Найбільші з них — джагі] одержували від падишаха умовні пожалування, які охоплю! райони і навіть області з мільйонами селян. З метою бо] паратизмом джагірдарів переводили з однієї місцевості діри відбирали колишні володіння і давали нові. Акбар (1556-1 вимагав від джагірдарів постійного перебування при дворі^ каючи їх лише на обмежений час у свої володіння.
Значний прошарок середніх та дрібних феодалів ст. індуські князі — заміндари.
Основною масою населення в Індії було феодально-зал< лянство. Зберігалося в цей період рабство.
За часів феодалізму існував поділ усього вільного насі чотири варни: брахманів, кшатріїв, вайшіїв та шудр. Новш рівнянні з рабовласницьким періодом, було остаточне офо] кастового ладу. В середині варн і поряд з ними утворю: нені суспільні групи, об'єднані економічними інтересами та професією, так звані касти — джаті. Правове становище кас? різним, бо вони виникали в умовах вже Існуючої суспільв рівності, в середині системи варн. Через те в Індії склалася;] хія каст.
Суспільний лад .Яиошї відбивав численні моменти, що буї стивими як Китаю, так і Індії.
В ранньофеодальний період реформа Тайка (VII ст.) за; ла в Японії надільну систему землекористування (ханден). Зем оголошена власністю держави, яка давала селянам земельні І Однак дуже скоро формою земельної власності переважно містя, яке руйнує надільну систему.
132
фелда:Іьна дерзісави І прано
\
Розділ II
З XII століття в Японії вже панує помісна система. Феодали набувають сили, і зрештою на північному сході країни утворюється великий феодальний дім Мінамото.
Перемога Мінамото свідчила про появу поряд з імператорською ще однієї системи влади. В 1192 році Мінамото оголосив себе сегуном (верховним воєначальником) і главою уряду бакуфу (військової ставки).
Мінамото почав передавати конфісковані у феодалів землі на праві умовного держання дворянам — самураям, що викликало зміни в аграрномУ ладі Японії. Самурайське землеволодіння виявилося нетривалим. Династійні війни ХІУ-ХУ століть закінчилися посиленням великих феодалів—дайме. Боротьба між дайме привела до розпаду країни. І лише сегунат династії Токутави (1603-1867 рр.) підкорив своїй владі всю країну. Почалася консервація феодального ладу. Японія була закрита для європейців.
Ще у виданому в 604 році «Законі із 17 статей» був чітко закріплений принцип розподілу населення Японії на вищі та нижчі верстви. В ранньофеодальний період соціальна верхівка розподілялася на три групи. У XI столітті їх залишилося тільки дві: столична аристократія і місцева феодальна знать. Пізніше оформився військово-феодальний дворянський стан — самураї, бусі. Самураї були пов'язані між собою системою васалітету, їх привілеї були закріплені Князівським кодексом 1615 року і Дворянським кодексом 1636 року.
Найчисленнішим станом феодальної Японії було селянство. Основною формою його експлуатації був оброк рисом у межах 40-60 відсотків урожаю. Селянство разом з ремісниками і купецтвом входило до стану бонге (простий народ). До IX століття у Японії існувало рабство.
Створений шляхом завоювань Арабський халіфат був досить строкатим за своїм етнічним і соціальним складом. Специфіка арабського феодалізму полягала в багатоукладності, в значному розвитку Державної власності на землю. Великий вплив на суспільний лад мала Релігійно-правова догматика ісламу. Тому на перший план виходили ВІДмінності між мусульманами і немусульманами. Панівний клас феодалів не мав чіткої ієрархічної структури. Основна частина здобичі ^ходила верхівці «правовірних» — халіфам, намісникам, воєна-
никам, чиновникам. Вони швидко збагачувалися, придбавали аЦи, сади, велику кількістю слуг і рабів. Передумовою їх еконо-ного панування було панування адміністративно-політичне. До складу панівного класу входила і верхівка підкорених на-
133
Частина друга
Історія держави і правїГ ____Середніх віків
Селяни в Халіфаті були основним станом, який сплачував) ки, спадковими орендарями державних земель. Особливо І селянам-немусульманам, які сплачували податки і виконували] манітні повинності.
Важливу роль у Халіфаті відігравала купецька верхівка, були тут центрами торгівлі, ремесла, культури. Але, на вц Європи, міста не мали самоврядування.
Найнижчою верствою були раби. Ця група населення І вадася головним чином за рахунок полонених і невільї купували за кордоном.
Серед учених немає одностайної думки щодо сутності І ного ладу середньовічних африканських держав. Проте би них вважає, що це був феодалізм, який розвивався в умовах І нообщинного ладу. Гана і Малі напевне мали багатоуклг де були елементи родоплемінного, феодального і рабовлас укладів. В імперії Сонгай, державах Хауса і Канем-Борну відносини поступово починають переважати, хоч і поєдн) гатьма родоплемінними пережитками, часто приховуючись за| зовнішньою формою. Цим пояснюється виняткова стабп дової общини, збереження родинних зв'язків у територіальи наннях, наявність різноманітних укладів, етнічної строка лення тощо.
§ 3. Державний лад
\_ліецифічні риси соціально-економічного ] ку країн Азії та Африки пояснюють, чому тут не створилися де форми, які були властивими феодальній Європі. Тут не було с| ральної монархії, не знали ці країни і станово-представї нархії. Поширеною формою середньовічної держави країн АзШ рики стала спадкова монархія з необмеженою владою прав* зом з тим державні форми азіатських і африканських країн гір ідентичними. Різним був рівень централізації цих держав, І— користання військово-деспотичних методів в управлінні тощОі|
Трансформація форм феодальної держави в Індії та ЯпоІ ною мірою залежала від зовнішньополітичних факторів —: манського завоювання Індії у XIII столітті і узурпації влади; тора Японії сегуном в XII столітті. Феодальна Індія і фео;з нія ніколи не досягали такого ступеня всесилля бюрокра
"феодальна оерзісава і право Ч та Африки \
Розділ II
«ЯГУ як це було в Китаї. Досить своєрідною була і теократична мо-
яЛ«*Р '' • »
яархія Арабського халіфату.
у державному апараті всіх східних суспільств можна знайти ба--ято спільних рис: його громіздкість, дублювання функцій і т.д.
Могутній державний апарат був сформований у феодальному Китаї- Китайська феодальна держава знала періоди централізації і роздробленості, але завжди в Китаї зберігалася спадковість у структурі державного апарату. Характерною для імператорського Китаю була наявність бюрократичне організованої державної машини з сильною центральною владою. І монголи, і маньчжурські завойовники, коли встановлювали своє панування в Китаї, зберігали старий державний апарат з певними незначними змінами в його структурі.
Верховна влада в Китаї концентрувалася в особі імператора. Все управління з розгалуженою бюрократичною системою стікалося до нього. «Син Неба» вважався представником небесних сил, провідником їх волі. У Зібранні імператорських законів династії Тан (VIII ст.) було сказано: «Височінь імператора настільки велика, що може зрівнятися з Небом, широчінь настільки величезна, що нагадує землю, а блиск його дорівнює блиску місяця і сонця».
Спочатку в центральному державному апараті найширші після імператора повноваження мав цзайсян. Але в період династії Тан на перше місце висуваються три палати (шен). У період династії Мін . військова і політична влада зосереджується в руках імператора. Через деякий час була утворена Державна рада (нейге). Маньчжури використовували досвід династії Мін. Працювала Державна рада, до складу якої входила тепер маньчжурська аристократія. З'явилася ще одна установа — власна канцелярія імператора.
До центрального апарату входило також шість відомств: лібу — відомство чинів, хубу — відомство фінансів, лібу — відомство ритуалів, бінбу — військове відомство^ сінбу — відомство покарань і гун-6У — відомство громадських робіт.
Адміністративно-територіальний поділ протягом тривалого ЧасУ залишався незмінним: область, повіт, волость, село (лі). Потім явилися провінції та округи. Всі місцеві чиновники призначали-я Центральним урядом. Низова ланка управління створювалася на 831 °бщинної організації і доповнювалася системою кругової по-РУКи. Утворювались об'єднання п'яти і 125 селянських дворів на І^11 'з старостами. Усі члени таких об'єднань були пов'язані кру-порукою.
134
135
Частина друга
/ Історія дерікави І права~ /__ _ Середніх віків
Розгалужений державний апарат китайських імперій пс великої кількості чиновників, які підрозділялися на військові вільних. У 220 році була введена система «чинів дев'яти рангії сприйняли всі наступні династії.
Специфічною рисою феодального Китаю була екзамеї система відбору на державні посади. Екзамени провадились оді на три роки в провінціях і в столиці. Людина, яка успішно ск екзамени, отримувала вчений ступінь і включалась до осе стану — шенші.
Військова організація Китаю будувалася спочатку на осв стеми фубін (війська областей), тобто на військовій повинне лянства. З періоду Тан починає формуватися постійна армія. ] ління династії Цин були створені в основному з маньчжурів з «восьми знамен».
Суд не був відділений від адміністрації, хоч і існували ї| посади та установи.
Досить рано з'явилося поняття судових інстанцій: повп окружний, обласний, столичний і, нарешті, — сам імператорі дя. Мінська і Цинська династії мали досить розгалужену суде тему. В центрі працювали такі судові установи: імператорові, покарань, кримінальна палата, касаційна палата, а на місцях,! .вінціях, областях, округах і повітах, діяли судові чиновники. Іс І общинний суд. • ї
У феодальній Індії аж до XIII століття структура центра державного апарату була єдиною. Главою держави вважався || тель — махараджа. Його особа обожнювалася.
У розпорядженні махараджі був розгалужений апарат, дався із великої кількості чиновників. Як і раніше, діяв мантрв шад — рада царських сановників.
Встановлення мусульманського панування в Індії викликали^ зміни в структурі і діяльності центрального державного апа у Делійському султанаті (XIII ст.) влада глави держави — дели султана — була номінальною. Певних правил престолонаслі, не існувало. Але надалі влада султана посилюється. Султани на магаються об'єднати у своїй особі владу світську і духовну, халіфа. Однак останні султани в XV столітті були лише «пе ^ серед рівних», опинившись у повній залежності від феодальної!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67