https://wodolei.ru/catalog/podvesnye_unitazy_s_installyaciey/
Подальше обмеження королівської влади виявилося \в тому, що король не мав права без згоди на те парламенту виїздити за межі Англії, що особа, яка була народжена за межами Англії, не могла бути членом Таємної ради, депутатом парламенту, займати взагалі відпо-
204
Розвиток оуржуч'чіиї держави ___ до початку XX століття __
л
її
відальну посаду в державному апараті, що всі акти короля потребували підпису відповідного міністра («міністерська відповідальність передпарламентом»). Було заборонено займати посаду в короля і бути одночасно членом парламенту. Судді, призначені короною, залишалися на своїх постах «доки ведуть себе добре» і їх можна було змістити тільки за рішенням парламенту. Нарешті, король втрачав право помилування своїх міністрів, засуджених парламентом у порядку імпічменту.
Таким чином, ці конституційні акти визначили правовий статус парламенту і короля, а також сформулювали основні принципи буржуазної конституційної монархії в Англії:
1) парламентаризм — «парламент вище корони»,
2) парламент — єдиний законодавчий орган,
3) розділення влади,
4) незмінність суддів,
5) гарантії основних свобод у парламенті (свободи слова, дебатів, виборів тощо).
Все це свідчить про те, що на зламі ХУІІ-ХУШ століть у Англії виникла буржуазна конституційна монархія з розділенням влади і зверхністю парламенту.
§ 2. Оформлення державного механізму конституційної монархії
По
Іодальша еволюція конституційної монархії пов'язана з глибокими соціально-економічними змінами. Англійське селянство, яке так і не отримало землю у власність, розшарувалося на заможних орендарів і безземельних пролетарів — наймитів. У містах внаслідок промислового перевороту остаточно оформилися буржуазія і пролетаріат.
Англійська буржуазія, зібравшись з силами, намагається встановити своє політичне панування шляхом нових компромісів з лендлордами. Цей процес супроводжувався еволюцією британської конституційної монархії, основними напрямками якої були подальше обмеження королівської влади, утвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої і законодавчої влади у вигляді «відповідального уряду». Ці зміни не були оформлені новими конституційними актами, а складалися в ході політичної практики у формі прецедентів.
Частина третя
Історія держави і права _____Нового часу____
Парламент був єдиним законодавчим органом. Його прерогативами стали розгляд бюджету, встановлення військового контингенту і т.д. Складався парламент з двох палат. Верхня — палата лордів мала чисто аристократичний характер, бо діяло тут спадкове перство. Засідали тут герцоги, барони та інші аристократи, призначені монархом. У нижній палаті, яка обиралась, — палаті общин, більшість належала джентрі, бо виборцями в графствах були фрігольдери, які отримували сорок шилінгів прибутку на рік. Пасивне виборче право за Актом 1710 року належало особам, які мали від земельної власності прибуток у розмірі 600 фунтів стерлінгів на рік у графствах і 300 фунтів стерлінгів у містах. Більше того, вибори до палати общин фактично перетворювалися на призначення: із 658 депутатів парламенту обирався лише 171 депутат. Це була виборча система, яка збереглася ще з часів Середньовіччя. Обирався парламент відповідно до Акта 1716 року строком на сім років.
Король продовжував залишатися главою держави і був у пошані. Формально він мав досить великі права: призначав лордів і міністрів, очолював збройні сили, визначав дипломатичну діяльність і т.д. Але його влада поступово обмежувалась і він фактично перетворювався на номінального главу виконавчої влади. Перші прецеденти, що сприяли цьому, з'являються вже на початку XVIII століття. З 1707 року право оголошення війни та укладення миру переходять від короля до парламенту. Скасується право короля відхиляти закони, прийняті парламентом. Особливо посилилися ці обмеження з 1714 року, коли після бездітної королеви Анни англійський престол переходить до курфюрстів Ганноверської династії Георга І і Георга II, які більше піклувалися про німецькі справи, ніж про англійські.
Поступово прерогативи короля концентруються в руках кабінету. Король Георг І (І7І4-І727 рр.) не знав англійської мови і тому перестав з'являтися на засідання кабінету. Парламент і уряд використовують це, створюючи ряд прецедентів: функції по керівництву кабінетом переходять до «першого міністра» короля, кабінет діє від імені «його величності», але практично самостійно. На кожному розпорядженні короля повинен стояти підпис першого міністра.
Деякий час кабінет був секретною установою: його засідання розглядали як випадкові зустрічі. Не було бланків кабінету, печатки тощо. До кабінету входили лорд-канцлер, лорд адміралтейства, статс-секретар, міністри найважливіших відомств. Кількість членів кабінету поступово зростає: спочатку було сім, потім п'ятнадцять, шістнадцять, двадцять
206
Розвиток буржуазної держави\ до початку XX століття____\
Розділ II
членів. Виникає термін «уряд його величності». Однак згадка про кабінет в офіційних документах з'являється тільки в 1900 році.
Принципи роботи, структура кабінету формувалися в практиці його діяльності. Акти 1705-1707 років про посади відкрили міністрам можливість обиратися в палату общин. Королі намагалися підібрати такий склад кабінету, який буде користуватися довірою парламенту. Так з'явився прецедент: король доручає формування кабінету лідеру партії, торі або вігів, яка отримала перемогу на виборах. Уже згадувався ще один прецедент, пов'язаний з королем Георгом І, — кабінет засідає без короля. Якщо кабінет або навіть один з його членів втрачав довіру парламенту, він повинен був у повному складі піти у відставку. У 1784 році Вільям Пітт Молодший сформував кабінет, що не отримав довіри парламенту. Він розпустив королівським указом палату общин, провів нові вибори і отримав підтримку нового складу палати. Так сформувався ще один прецедент.
Король поступово втрачав деякі свої права. Однак у глави держави залишалися ще дуже значні джерела влади, які давали йому можливість впливати на формування і проведення внутрішньої і зовнішньої політики країни.
Формування уряду, розподіл міністерських портфелів, персональний склад кабінету, конкретний вибір прем'єр-міністра—у вирішенні таких питань роль монарха була дуже значною. Король мав право знати про всі найважливіші рішення, які приймалися кабінетом. Монарха слід було інформувати про всі зміни у внутрішній політиці. Глава держави сам брав активну участь у проведенні зовнішньо-політичних акцій. Відповідно до англійської конституційної доктрини король повинен діяти за порадою своїх міністрів. Однак він мав право не давати згоди на проведення такої політики, яка, на його думку, руйнує «оазис англійської конституції».
Нарешті, слід мати на увазі, що рішення, які приймав кабінет, не мали в цей час ніякої юридичної сили. Вони отримували своє правове оформлення і втілювалися в життя міністрами корони після їх затвердження Таємною радою або шляхом видання парламентського акта. Всі члени кабінету за посадою входили до складу Таємної ради.
Колишні радники короля перетворювалися на справжніх міністрів. Але зберігалися колишні найменування, титули (статс-секретар, охоронець малої печатки, обер-камергер і т.д.). Зберігалися і колишні оклади, привілеї. Однак з'являються і справжні міністерства: внутрішніх справ, військове, торгівлі, у справах Індії. У 1855 році нака-
207
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Вищі органи влади і управління Англії в ХУШ-ХІХ століттях
Призначаються короною І
1 КОРОЛЬ
ТАЄМНА РАДА
Прем'єр-міністр Внутрішній кабінет
_ КАБІНЕТ
Некабінетні
міністри
УРЯД
658 депутатів обиралися на 7 років за мажоритарною системою
зом Таємної ради були сформульовані правила комплектування чиновницького корпусу і утворена «комісія громадянської служби». Одночасно були введені кваліфікаційні екзамени, а в 186.0 році — конкурс серед кандидатів на коронні посади.
Найважливішою фігурою в кабінеті був прем'єр-міністр, і саме він персоніфікував урядову політику.
Прем'єр-міністр передусім був одноосібним керівником своєї партії. Він керував роботою палати общин, брав участь у дебатах з особливо важливих питань. Під безпосереднім наглядом прем'єр-міністра проходила вся робота кабінету. Він сам визначав, які питання повинні розглядатися колегіальне, а які належать тільки до його компетенції. Вирішальна роль належала прем'єру при формуванні кабінету. Він за згодою монарха призначав і звільняв міністрів. Глава кабінету головував в Імперському комітеті оборони, визначав зовнішню політику країни.
В Англії існували відмінності між міністрами кабінету та іншими главами адміністративних відомств: прем'єр не тільки вирішував, кого ввести до складу уряду, він також визначав, хто повинен бути міністром кабінетського рангу.
т
Розвиток буржушної дерлими до початку XX століття____
\
Розділ II
Прем'єр-міністр виділяв, крім того, кількох найближчих співробітників, з якими обмірковував свої плани. Вони складали так званий «внутрішній кабінет». Перша згадка прц такий орган припадає на 1878 рік.
Наприкінці XIX століття відбуваються серйозні зміни в співвідношенні законодавчої і виконавчої влади, парламенту і уряду. Парламент часто перетворюється на установу, яка реєструє волю уряду. Тепер не законодавчий орган контролює виконавчу владу, а навпаки — кабінет отримує функції контролю. Кабінет, таким чином, стає головною ланкою державного механізму Великобританії. Тепер більшість біллей народжувалася на засіданнях уряду. Законодавча ініціатива у фінансових справах цілком переходить до уряду.
Кабінет нарівні з парламентом отримує можливість видавати правові акти. Така нормотворча діяльність кабінету отримала назву «делегованого законодавства». У Великобританії воно набуло дуже великого поширення. Відсутність у країні писаної конституції усувала навіть формальні перешкоди розширенню законодавчих функцій уряду.
Форми делегованого законодавства були різноманітними: накази Таємної ради; розпорядження, накази і вказівки, спеціальні інструкції міністрів; підзаконні акти публічних корпорацій.
Таким чином, делеговане законодавство стало ще одним проявом всемогутності кабінету.
§ 3. Виборчі реформи
О посиленням ролі парламенту буржуазія намагається мати там своїх представників, і в першу чергу оволодіти палатою общин. Але зробити це було неможливо, доки зберігалася феодальна система формування палати общин (знищена революцією, але відновлена за часів реставрації Стюартів), яка давала перевагу джентрі. Виборчий ценз — земельна власність. А тому, якщо все доросле населення Англії налічувало 7,3 мільйони чоловік, то пасивним виборчим правом користувалось лише 150 тисяч. Багато депутатів взагалі призначалося. А там, де проходили вибори, перевага була за так званими «гнилими містечками» з зовсім незначною кількістю мешканців (дванадцять, сімнадцять і т.д.), які мали право обирати депутатів до палати общин. Водночас великі промислові центри були обмежені у своїх правах. Наприклад, Лондон, де мешкало 0,5 мільйона чоловік, обирав усього чотири депутати.
208
209
т
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Поштовхом до прийняття нового виборчого закону була революція 1830 року у Франції. Під її впливом в Англії починається боротьба за реформу. Палата общин приймає виборчий акт, але лорди його відхиляють, голосуючи проти. Общини приймають його удруге, і лорди знову голосують проти. По всій Англії проходять демонстрації, мітинги, і лорди нарешті здаються.
Так, 1832 року парламент прийняв Акт про зміну старого представництва в Англії і Уельсі. Акт докладно визначив мету реформи: позбавити незначні містечка права надсилання депутатів, надати це право великим і багатим містам, збільшити кількість представників графств у парламенті, поширити право виборчого голосу на багатьох підданих його величності, досі позбавлених цього права.
Отже, першим завданням реформи був перерозподіл представництва до парламенту. П'ятдесят шість «гнилих містечок» зовсім втратили право обирати представників до парламенту. Деякі стали обирати одного замість двох, інші—двох замість чотирьох представників. Усього звільнилося 143 депутатських місця в парламенті, які розподілили між новими міськими і сільськими округами.
Другим завданням реформи було введення нових цензів для виборців. У графствах активним виборчим правом наділялися всі категорії власників землі з річним прибутком не менше десяти фунтів стерлінгів, а також орендарі з річною рентою не менше п'ятдесяти фунтів стерлінгів. У містах подібне право отримали всі чоловіки, що володіли на прарі власності або оренди нерухомим майном з річним прибутком десять фунтів стерлінгів. Ще однією умовою участі у виборах була сплата податку на бідних. Крім того, були ще цензи: віковий — двадцять один рік та осілості — шість місяців.
Реформа 1832 року стала першим кроком у здійсненні програми промислової буржуазії. Хоч виборчий корпус виріс майже вдвічі, правом голосу після реформи користувалося менш п'яти відсотків усього населення. Боротьба за більш демократичну виборчу систему тривала.
У 1867 році парламент приймає новий Акт про народне представництво. Він, як і попередній закон, вирішував дві основні проблеми.
Знову був проведений перерозподіл депутатських місць у парламенті. П'ятдесят два незначних містечка були позбавлені права надсилати депутатів, їх місця були передані'розвинутим міським і сільським округам.
Крім цього було проведене подальше розширення виборчого корпусу. Виборчі права в графствах отримували повнолітні чолові-
210
Розвиток буржуазної держачи V до початку XX століття \
Розділ II
ки, які володіли землями у вигляді фригольда, копігольда або іншого держання з прибутком не менш п'яти фунтів стерлінгів на рік, а також орендарі землі або маєтку, що також дають прибуток не менш п'яти фунтів стерлінгів на рік.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
204
Розвиток оуржуч'чіиї держави ___ до початку XX століття __
л
її
відальну посаду в державному апараті, що всі акти короля потребували підпису відповідного міністра («міністерська відповідальність передпарламентом»). Було заборонено займати посаду в короля і бути одночасно членом парламенту. Судді, призначені короною, залишалися на своїх постах «доки ведуть себе добре» і їх можна було змістити тільки за рішенням парламенту. Нарешті, король втрачав право помилування своїх міністрів, засуджених парламентом у порядку імпічменту.
Таким чином, ці конституційні акти визначили правовий статус парламенту і короля, а також сформулювали основні принципи буржуазної конституційної монархії в Англії:
1) парламентаризм — «парламент вище корони»,
2) парламент — єдиний законодавчий орган,
3) розділення влади,
4) незмінність суддів,
5) гарантії основних свобод у парламенті (свободи слова, дебатів, виборів тощо).
Все це свідчить про те, що на зламі ХУІІ-ХУШ століть у Англії виникла буржуазна конституційна монархія з розділенням влади і зверхністю парламенту.
§ 2. Оформлення державного механізму конституційної монархії
По
Іодальша еволюція конституційної монархії пов'язана з глибокими соціально-економічними змінами. Англійське селянство, яке так і не отримало землю у власність, розшарувалося на заможних орендарів і безземельних пролетарів — наймитів. У містах внаслідок промислового перевороту остаточно оформилися буржуазія і пролетаріат.
Англійська буржуазія, зібравшись з силами, намагається встановити своє політичне панування шляхом нових компромісів з лендлордами. Цей процес супроводжувався еволюцією британської конституційної монархії, основними напрямками якої були подальше обмеження королівської влади, утвердження нових принципів взаємовідносин виконавчої і законодавчої влади у вигляді «відповідального уряду». Ці зміни не були оформлені новими конституційними актами, а складалися в ході політичної практики у формі прецедентів.
Частина третя
Історія держави і права _____Нового часу____
Парламент був єдиним законодавчим органом. Його прерогативами стали розгляд бюджету, встановлення військового контингенту і т.д. Складався парламент з двох палат. Верхня — палата лордів мала чисто аристократичний характер, бо діяло тут спадкове перство. Засідали тут герцоги, барони та інші аристократи, призначені монархом. У нижній палаті, яка обиралась, — палаті общин, більшість належала джентрі, бо виборцями в графствах були фрігольдери, які отримували сорок шилінгів прибутку на рік. Пасивне виборче право за Актом 1710 року належало особам, які мали від земельної власності прибуток у розмірі 600 фунтів стерлінгів на рік у графствах і 300 фунтів стерлінгів у містах. Більше того, вибори до палати общин фактично перетворювалися на призначення: із 658 депутатів парламенту обирався лише 171 депутат. Це була виборча система, яка збереглася ще з часів Середньовіччя. Обирався парламент відповідно до Акта 1716 року строком на сім років.
Король продовжував залишатися главою держави і був у пошані. Формально він мав досить великі права: призначав лордів і міністрів, очолював збройні сили, визначав дипломатичну діяльність і т.д. Але його влада поступово обмежувалась і він фактично перетворювався на номінального главу виконавчої влади. Перші прецеденти, що сприяли цьому, з'являються вже на початку XVIII століття. З 1707 року право оголошення війни та укладення миру переходять від короля до парламенту. Скасується право короля відхиляти закони, прийняті парламентом. Особливо посилилися ці обмеження з 1714 року, коли після бездітної королеви Анни англійський престол переходить до курфюрстів Ганноверської династії Георга І і Георга II, які більше піклувалися про німецькі справи, ніж про англійські.
Поступово прерогативи короля концентруються в руках кабінету. Король Георг І (І7І4-І727 рр.) не знав англійської мови і тому перестав з'являтися на засідання кабінету. Парламент і уряд використовують це, створюючи ряд прецедентів: функції по керівництву кабінетом переходять до «першого міністра» короля, кабінет діє від імені «його величності», але практично самостійно. На кожному розпорядженні короля повинен стояти підпис першого міністра.
Деякий час кабінет був секретною установою: його засідання розглядали як випадкові зустрічі. Не було бланків кабінету, печатки тощо. До кабінету входили лорд-канцлер, лорд адміралтейства, статс-секретар, міністри найважливіших відомств. Кількість членів кабінету поступово зростає: спочатку було сім, потім п'ятнадцять, шістнадцять, двадцять
206
Розвиток буржуазної держави\ до початку XX століття____\
Розділ II
членів. Виникає термін «уряд його величності». Однак згадка про кабінет в офіційних документах з'являється тільки в 1900 році.
Принципи роботи, структура кабінету формувалися в практиці його діяльності. Акти 1705-1707 років про посади відкрили міністрам можливість обиратися в палату общин. Королі намагалися підібрати такий склад кабінету, який буде користуватися довірою парламенту. Так з'явився прецедент: король доручає формування кабінету лідеру партії, торі або вігів, яка отримала перемогу на виборах. Уже згадувався ще один прецедент, пов'язаний з королем Георгом І, — кабінет засідає без короля. Якщо кабінет або навіть один з його членів втрачав довіру парламенту, він повинен був у повному складі піти у відставку. У 1784 році Вільям Пітт Молодший сформував кабінет, що не отримав довіри парламенту. Він розпустив королівським указом палату общин, провів нові вибори і отримав підтримку нового складу палати. Так сформувався ще один прецедент.
Король поступово втрачав деякі свої права. Однак у глави держави залишалися ще дуже значні джерела влади, які давали йому можливість впливати на формування і проведення внутрішньої і зовнішньої політики країни.
Формування уряду, розподіл міністерських портфелів, персональний склад кабінету, конкретний вибір прем'єр-міністра—у вирішенні таких питань роль монарха була дуже значною. Король мав право знати про всі найважливіші рішення, які приймалися кабінетом. Монарха слід було інформувати про всі зміни у внутрішній політиці. Глава держави сам брав активну участь у проведенні зовнішньо-політичних акцій. Відповідно до англійської конституційної доктрини король повинен діяти за порадою своїх міністрів. Однак він мав право не давати згоди на проведення такої політики, яка, на його думку, руйнує «оазис англійської конституції».
Нарешті, слід мати на увазі, що рішення, які приймав кабінет, не мали в цей час ніякої юридичної сили. Вони отримували своє правове оформлення і втілювалися в життя міністрами корони після їх затвердження Таємною радою або шляхом видання парламентського акта. Всі члени кабінету за посадою входили до складу Таємної ради.
Колишні радники короля перетворювалися на справжніх міністрів. Але зберігалися колишні найменування, титули (статс-секретар, охоронець малої печатки, обер-камергер і т.д.). Зберігалися і колишні оклади, привілеї. Однак з'являються і справжні міністерства: внутрішніх справ, військове, торгівлі, у справах Індії. У 1855 році нака-
207
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Вищі органи влади і управління Англії в ХУШ-ХІХ століттях
Призначаються короною І
1 КОРОЛЬ
ТАЄМНА РАДА
Прем'єр-міністр Внутрішній кабінет
_ КАБІНЕТ
Некабінетні
міністри
УРЯД
658 депутатів обиралися на 7 років за мажоритарною системою
зом Таємної ради були сформульовані правила комплектування чиновницького корпусу і утворена «комісія громадянської служби». Одночасно були введені кваліфікаційні екзамени, а в 186.0 році — конкурс серед кандидатів на коронні посади.
Найважливішою фігурою в кабінеті був прем'єр-міністр, і саме він персоніфікував урядову політику.
Прем'єр-міністр передусім був одноосібним керівником своєї партії. Він керував роботою палати общин, брав участь у дебатах з особливо важливих питань. Під безпосереднім наглядом прем'єр-міністра проходила вся робота кабінету. Він сам визначав, які питання повинні розглядатися колегіальне, а які належать тільки до його компетенції. Вирішальна роль належала прем'єру при формуванні кабінету. Він за згодою монарха призначав і звільняв міністрів. Глава кабінету головував в Імперському комітеті оборони, визначав зовнішню політику країни.
В Англії існували відмінності між міністрами кабінету та іншими главами адміністративних відомств: прем'єр не тільки вирішував, кого ввести до складу уряду, він також визначав, хто повинен бути міністром кабінетського рангу.
т
Розвиток буржушної дерлими до початку XX століття____
\
Розділ II
Прем'єр-міністр виділяв, крім того, кількох найближчих співробітників, з якими обмірковував свої плани. Вони складали так званий «внутрішній кабінет». Перша згадка прц такий орган припадає на 1878 рік.
Наприкінці XIX століття відбуваються серйозні зміни в співвідношенні законодавчої і виконавчої влади, парламенту і уряду. Парламент часто перетворюється на установу, яка реєструє волю уряду. Тепер не законодавчий орган контролює виконавчу владу, а навпаки — кабінет отримує функції контролю. Кабінет, таким чином, стає головною ланкою державного механізму Великобританії. Тепер більшість біллей народжувалася на засіданнях уряду. Законодавча ініціатива у фінансових справах цілком переходить до уряду.
Кабінет нарівні з парламентом отримує можливість видавати правові акти. Така нормотворча діяльність кабінету отримала назву «делегованого законодавства». У Великобританії воно набуло дуже великого поширення. Відсутність у країні писаної конституції усувала навіть формальні перешкоди розширенню законодавчих функцій уряду.
Форми делегованого законодавства були різноманітними: накази Таємної ради; розпорядження, накази і вказівки, спеціальні інструкції міністрів; підзаконні акти публічних корпорацій.
Таким чином, делеговане законодавство стало ще одним проявом всемогутності кабінету.
§ 3. Виборчі реформи
О посиленням ролі парламенту буржуазія намагається мати там своїх представників, і в першу чергу оволодіти палатою общин. Але зробити це було неможливо, доки зберігалася феодальна система формування палати общин (знищена революцією, але відновлена за часів реставрації Стюартів), яка давала перевагу джентрі. Виборчий ценз — земельна власність. А тому, якщо все доросле населення Англії налічувало 7,3 мільйони чоловік, то пасивним виборчим правом користувалось лише 150 тисяч. Багато депутатів взагалі призначалося. А там, де проходили вибори, перевага була за так званими «гнилими містечками» з зовсім незначною кількістю мешканців (дванадцять, сімнадцять і т.д.), які мали право обирати депутатів до палати общин. Водночас великі промислові центри були обмежені у своїх правах. Наприклад, Лондон, де мешкало 0,5 мільйона чоловік, обирав усього чотири депутати.
208
209
т
Частина третя
Історія держави і права Нового часу
Поштовхом до прийняття нового виборчого закону була революція 1830 року у Франції. Під її впливом в Англії починається боротьба за реформу. Палата общин приймає виборчий акт, але лорди його відхиляють, голосуючи проти. Общини приймають його удруге, і лорди знову голосують проти. По всій Англії проходять демонстрації, мітинги, і лорди нарешті здаються.
Так, 1832 року парламент прийняв Акт про зміну старого представництва в Англії і Уельсі. Акт докладно визначив мету реформи: позбавити незначні містечка права надсилання депутатів, надати це право великим і багатим містам, збільшити кількість представників графств у парламенті, поширити право виборчого голосу на багатьох підданих його величності, досі позбавлених цього права.
Отже, першим завданням реформи був перерозподіл представництва до парламенту. П'ятдесят шість «гнилих містечок» зовсім втратили право обирати представників до парламенту. Деякі стали обирати одного замість двох, інші—двох замість чотирьох представників. Усього звільнилося 143 депутатських місця в парламенті, які розподілили між новими міськими і сільськими округами.
Другим завданням реформи було введення нових цензів для виборців. У графствах активним виборчим правом наділялися всі категорії власників землі з річним прибутком не менше десяти фунтів стерлінгів, а також орендарі з річною рентою не менше п'ятдесяти фунтів стерлінгів. У містах подібне право отримали всі чоловіки, що володіли на прарі власності або оренди нерухомим майном з річним прибутком десять фунтів стерлінгів. Ще однією умовою участі у виборах була сплата податку на бідних. Крім того, були ще цензи: віковий — двадцять один рік та осілості — шість місяців.
Реформа 1832 року стала першим кроком у здійсненні програми промислової буржуазії. Хоч виборчий корпус виріс майже вдвічі, правом голосу після реформи користувалося менш п'яти відсотків усього населення. Боротьба за більш демократичну виборчу систему тривала.
У 1867 році парламент приймає новий Акт про народне представництво. Він, як і попередній закон, вирішував дві основні проблеми.
Знову був проведений перерозподіл депутатських місць у парламенті. П'ятдесят два незначних містечка були позбавлені права надсилати депутатів, їх місця були передані'розвинутим міським і сільським округам.
Крім цього було проведене подальше розширення виборчого корпусу. Виборчі права в графствах отримували повнолітні чолові-
210
Розвиток буржуазної держачи V до початку XX століття \
Розділ II
ки, які володіли землями у вигляді фригольда, копігольда або іншого держання з прибутком не менш п'яти фунтів стерлінгів на рік, а також орендарі землі або маєтку, що також дають прибуток не менш п'яти фунтів стерлінгів на рік.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67