https://wodolei.ru/brands/Akvaton/zherona/
З цією метою роз'їздні судді — представники центру, регулярно об'їжджали графства, розглядаючи всі справи, які були підсудні короні. Вони перетворилися на ефективний засіб контролю за місцевим управлінням з боку центральних органів, а також сприяли утворенню в Англії єдиної судової системи.
Посилення королівської влади було б неможливим без реорганізації збройних сил Англії, основу яких становило феодальне ополчення —система озброєних дружин на чолі з баронами. Військова реформа Генріха II замінила військову повинність феодалів сплатою «щитових грошей», за які король мав змогу наймати на службу необхідну кількість лицарів. Крім того, Генріх II намагався відтворити колишнє англосаксонське народне ополчення, а тому ввів військову службу для всього вільного населення Англії. Відповідно до виданої 1181 року асизи «Про озброєння» кожен вільний — феодал, селянин, міщанин — повинен був відповідно до свого майнового становища придбати належну зброю. Таким чином створювалося нерегулярне феодальне військо, яке король міг протиставити своїм неслухняним васалам.
Одночасно відбувалося упорядкування структури і уточнення компетенції вищого органу центрального управління — королівської курії, яка поєднувала в собі функції виконавчого, судового і фінансового органу. До її складу входили маршал, камерарій, що керував
86
87
Частина друга
ія держачи і права
Феодальна держава і право ____в країнах Свропіі__
Розділ І
Державний лад Англії після нормандського завоювання 1066 року
ВЕЛИКА РАДА - Королівська курія Юстуїціарії * І
| Мала Управління палацом
і
•*Р®<Ї»8ЯЇ -~-.. * . . ••> . .. ™шда"в
королівським майном, канцлер — особистий секретар короля тощо. В міру посилення королівської влади у складі курії виділялися окремі відомства. Палата шахової дошки на чолі із скарбником стала центром фінансового управління. Відокремлюється особливе відомство канцлера, а також ряд судових органів. Найбільш важливим з них став Вищий суд короля на чолі з юстиціарієм. В середині цього судового органу в свою чергу відособився Суд загальних позовів, який дістав право засідати без участі короля.
Міста і міське самоврядування. Розвиток феодального суспільства, і передусім відокремлення ремесла від землеробства, створили в X—XI століттях передумови для відособлення міста від села. Міста стали центрами товарного виробництва і торгівлі у феодальному суспільстві.
Виникаючи на землях світських чи духовних феодалів або на землях королівського домена, міста підпадали під юрисдикцію феодальних сеньйорів. Вони вважалися власністю феодалів і були зобов'язані відбувати різноманітні повинності на користь своїх сеньйорів. Це викликало напружену боротьбу між містами і феодалами-земле-власниками, яка визначила основний напрям політичного розвитку середньовічних міст.
Французькі міста вже в Х-ХІІ століттях отримують певну автономію, звільняючись з-під влади феодального сеньйора. Багато з них
стає самостійними носіями політичної влади. Вони обирають власні органи управління, Ішцають законодавчі акти, мають свій суд. Управління містом, як правило, зосереджувалось у міській раді, що складалася з присяжних, які обирали мера міста.
В Англії інтенсивний розвиток міст відбувається після нормандського завоювання. В XII столітті розпочинається процес їх звільнення від влади феодалів. Звичайною умовою був щорічний грошовий внесок королю або барону. На кінець XIII століття більша частина англійських міст отримала самоврядування. Купецька верхівка Лондона, наприклад, за особливий грошовий внесок купила собі право призначати членів міської думи і самого мера.
У Німеччині міста за своїм статусом розподілялися на імперські і земські. Перші з них (Любек, Аусбург та ін.) набули значної кеза-лежністі. Вони управлялися міською радою і магістратом, карбували свою монету, мали військо, свої' судові органи. Надалі «вільними» імперськими містами стали ІМайнц, Страсбург, Гамбург тощо. Для захисту від феодального свавілля і розширення своїх привілеїв німецькі міста вступали між собою в союзи. Одним з них був, наприклад, Рейнський союз, утворений у 1254 році. До його складу входило близько сга рейнських, баварських, швабських та інших міст. Керував союзом особливий орган — бундесрат. Існував і свій союзний суд.
Але найбільш повною самоврядування досягли Італійські міста. В Італії більшість міст (Венеція, Генуя) не тільки завоювали повну незалежність від центральної та місцевої влади, але й підкорили навколишню сільську округу, а самі перетворилися на міські республіки.
Специфічною рисою середньовічного міста був цеховий устрій, коли ремісники однієї професії обов'язково входили до певного цеху, а купецтво об'єднувалося в гільдії.
§ 3. Станово-представницька монархія
ІЬ
Іерехід до станово-представницької монархії. Другий період в історії феодальної державності охоплює ХШ-ХУ століття. Економічний прогрес, який розпочався ще в попередній період, вів до розвитку ремесла, торгівлі, поширенню товарно-грошових відносин. На цій основі міцнішають зв'язки між окремими районами, з'являється спеціалізація виробництва в різних регіонах, успішно розвиваються феодальні міста, які були на той час осереддям ремесла і торгівлі.
88
89
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків____
Істотно змінюється економічний вигляд європейських держав. За часів хрестових походів до Європи надходила сила-силенна нових товарів: шовк, ситець, оксамит, килими і т.д. З'являються нові продукти: прянощі, новий одяг. Розвиваються нові види ремісничого виробництва. Все це пробуджувало в землевласника інтерес до заміни продуктової ренти і панщини грошовим чиншем, до нового зростання поборів з селян та городян.
Всі ці зміни знаходили свій конкретний прояв в історії феодаль-і них країн Європи. Міста Франції посилюють боротьбу за свої права, > шукають підтримки з боку королівської влади. А інтереси короля і населення міст багато в чому збігалися. Королівська влада прагнула єдності країни, але й міста мали таку потребу. Король намагався обмежити владу феодальних магнатів. Того ж хотіли і міста. На цій основі утворювався союз між королівською владою і містами, за яким мешканці міст давали королю гроші, а король захищав їх від утисків.
В Англії на початок XIII століття хартії, що надавали право на самоврядування, були пожалувані шістдесяти найбільшим містам. Такі права на самоврядування отримали і південно-французькі міста. Виняток становила Польща, де міста, що зазнали німецької колонізації, займали нейтральну або навіть ворожу позицію по відношенню до королівської влади.
Розвиток товарно-грошових відносин приводить до суттєвих змін у становищі селянства. Дворянство, відчуваючи потребу в грошах, переводить натуральні повинності селян у грошові. Так з'являється цензива — нова форма селянського феодального землеволодіння, за якою селянин оплачував щорічний грошовий внесок — ценз (чинш). У Франції перехід до цензиви розпочався в XIII столітті. В Англії він відбувався ще раніше, і на кінець-XII століття грошова рента вже мала перевагу.
У зв'язку з цим у феодала з'являються стимули для звільнення селян від кріпосної залежності. Французький серв отримує права особисто вільного вілана на умовах викупу основних повинностей. Процес звільнення селян за викуп і перетворення їх на особисто вільних землеробів відбувався і в Англії.
У Німеччині такі зміни проходили по-іншому. Тут селянин ставав спадковим орендарем панської землі, і, крім грошових внесків, його зобов'язували сплачувати володареві певну частку врожаю — від четвертої частини до половини.
Розвиток економіки спричиняв зміни в суспільному устрої. На перше місце виходять середні і дрібні землевласники, впливовим стає
Феодальна держава і право _____в країнах Європи______
Розділ І
лицарство — дворянство, набуває соціальної сили міське населення. В європейських країнах формуються феодальні стани. Нові форми господарської діяльності, піднесення міст, посилення королівської влади приводять до більш чіткого, ніж раніше, розмежування інтересів.
Кращою класичного розвитку була Франція, де чітко визначилися три внутрішньо консолідовані стани: духівництво, дворянство і міщани.
З встановленням єдиного правового статусу французького духівництва визначилися його станові привілеї: право на отримання десятини, податковий і судовий імунітети, звільнення від державних повинностей і т.д. Представники духівництва ставали радниками короля, займали високі посади в державній адміністрації.
Другим станом вважалося дворянство, хоча фактично воно відігравало провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Це був замкнений і спадковий стан. Він мав виняткове право власності на землю. Дворяни також мали право на титули, особливі судові привілеї, звільнялися від сплати державних податків.
Третій стан формувався за рахунок швидкого зростання міського населення. Цей стан був досить строкатим за своїм складом. У Франції він вважався податним і на нього лягав важкий тягар державних податків.
Подібні зміни відбувалися і в інших європейських країнах, де вони мали певні особливості. Так, для Англії, де теж утворилися три стани, характерним було те, що на перший план виходило середнє і дрібне дворянство, інтереси якого були дуже близькими до уподобань верхівки англійських міст. В той же час Німеччині бракувало єдності в масштабах усієї країни. В імперії існували імперські стани, в князівствах — земські. На три відокремлені групи підрозділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство і т.д. У чеському суспільстві в XV столітті теж відбувалося становлення трьох станів: панського, лицарського і міщанського. Отже як бачимо, духівництво не об'єдналося в окремий стан. Королівська влада, яка боролася за централізацію держави і поступово ламала політичну структуру, що була характерною для феодальної роздробленості, знаходила надійну опору у дворянстві і міщанах, таким чином отримуючи можливість розпочати боротьбу за об'єднання країни проти великих феодальних магнатів. Відбувається утворення єдиних централізованих держав.
Саме таким шляхом йшов розвиток Франції. Боротьба за централізацію, що розпочалася у XIII столітті військовою, судовою і мо-
90
91
Частина друга
Історія держави і права __ Середніх віків____
Феодальна держака і прано ____(^країнах Європи ____
л
Розділ І
нетною реформами Людовіка IX, на початок XIV століття успішно завершувалася. Три чверті Франції було об'єднано під владою короля. Однак феодальна олігархія все ще була сильною, і подолати її опір королівська шіада могла лише спираючись на підтримку дворянства і міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами і привів до виникнення станово-представницької монархії.
Дуже своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії— країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там діяли соціально-економічні фактори, що сприяли державній централізації. Сприяло посиленню королівської влади в Англії і зближення в економічному і правовому відношенні лицарства, міщан і вільного селянства.
Однак перехід до станово-представницької монархії в Англії не був простим. Річ у тім, що сильна державна влада після Генріха II опинилася в руках короля Річарда, відомого як Річард Левове Серце, Всю свою енергію Річард спрямував на організацію хрестових походів, що привело до величезних витрат і посилення великих баронів під час його відсутності. Після Річарда королем став Іоанн (Джон) Безземельний, який невдалими війнами і провалами в зовнішній політиці довів країну до розорення, а підданих — до бунту. Невдачі в політиці, втрата земель у Нормандії, конфлікт Іоанна Безземельного з Папою Римським, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників — все це призвело до відвертого заколоту.
Першими в боротьбу за обмеження королівського свавільства вступили барони, їх підтримало лицарство, яке було незадоволене безпідставними поборами. Коли зібране з баронів і лицарів військо в 1215 році рушило до Лондона, міщани відкрили міську браму і підтримали повсталих. Іоанн Безземельний змушений був визнати свою поразку. Тиждень тривали переговори сторін, які не довіряли одна одній. Нарешті в червні 1215 року король скріпив своєю печаткою документ, який був складений баронами і отримав назву «Великої хартії вольностей 1215 року».
Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля.
Іоанн Безземельний визнавав права англійської церкви і обіцяв «на вічні часи», що вона буде вільною і володітиме своїми правами в
пілості і своїми цільностями в недоторканності (ст. І). Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. Сума рельєфу — феодального платежу королЧо-сюзерєну, який сплачував спадкоємець за право вступити у володіння земельною власністю після смерті графа або барона — васалів короля, — встановлювалася залежно від розміру землеволодіння, яке переходило в спадщину. Неповнолітні спадкоємці зовсім звільнялися від сплати рельєфу (статті 2, 3). Були встановлені докладні правила про опіку над спадкоємцями васалів, порядок спадкування тощо. Серйозні поступки баронам були зроблені і в тих статтях, де йшлося про заповідні ліси і річки (статті 47, 48, 53).
Ще відвертіше інтереси баронів відображені у статті 21, відповідно до якої «графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі» і відповідно до роду провини. Стаття 34 забороняла королівське втручання в спори великих феодалів зі своїми васалами про вільні земельні держання шляхом видання особливих наказів про передачу цих справ до королівського суду.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Посилення королівської влади було б неможливим без реорганізації збройних сил Англії, основу яких становило феодальне ополчення —система озброєних дружин на чолі з баронами. Військова реформа Генріха II замінила військову повинність феодалів сплатою «щитових грошей», за які король мав змогу наймати на службу необхідну кількість лицарів. Крім того, Генріх II намагався відтворити колишнє англосаксонське народне ополчення, а тому ввів військову службу для всього вільного населення Англії. Відповідно до виданої 1181 року асизи «Про озброєння» кожен вільний — феодал, селянин, міщанин — повинен був відповідно до свого майнового становища придбати належну зброю. Таким чином створювалося нерегулярне феодальне військо, яке король міг протиставити своїм неслухняним васалам.
Одночасно відбувалося упорядкування структури і уточнення компетенції вищого органу центрального управління — королівської курії, яка поєднувала в собі функції виконавчого, судового і фінансового органу. До її складу входили маршал, камерарій, що керував
86
87
Частина друга
ія держачи і права
Феодальна держава і право ____в країнах Свропіі__
Розділ І
Державний лад Англії після нормандського завоювання 1066 року
ВЕЛИКА РАДА - Королівська курія Юстуїціарії * І
| Мала Управління палацом
і
•*Р®<Ї»8ЯЇ -~-.. * . . ••> . .. ™шда"в
королівським майном, канцлер — особистий секретар короля тощо. В міру посилення королівської влади у складі курії виділялися окремі відомства. Палата шахової дошки на чолі із скарбником стала центром фінансового управління. Відокремлюється особливе відомство канцлера, а також ряд судових органів. Найбільш важливим з них став Вищий суд короля на чолі з юстиціарієм. В середині цього судового органу в свою чергу відособився Суд загальних позовів, який дістав право засідати без участі короля.
Міста і міське самоврядування. Розвиток феодального суспільства, і передусім відокремлення ремесла від землеробства, створили в X—XI століттях передумови для відособлення міста від села. Міста стали центрами товарного виробництва і торгівлі у феодальному суспільстві.
Виникаючи на землях світських чи духовних феодалів або на землях королівського домена, міста підпадали під юрисдикцію феодальних сеньйорів. Вони вважалися власністю феодалів і були зобов'язані відбувати різноманітні повинності на користь своїх сеньйорів. Це викликало напружену боротьбу між містами і феодалами-земле-власниками, яка визначила основний напрям політичного розвитку середньовічних міст.
Французькі міста вже в Х-ХІІ століттях отримують певну автономію, звільняючись з-під влади феодального сеньйора. Багато з них
стає самостійними носіями політичної влади. Вони обирають власні органи управління, Ішцають законодавчі акти, мають свій суд. Управління містом, як правило, зосереджувалось у міській раді, що складалася з присяжних, які обирали мера міста.
В Англії інтенсивний розвиток міст відбувається після нормандського завоювання. В XII столітті розпочинається процес їх звільнення від влади феодалів. Звичайною умовою був щорічний грошовий внесок королю або барону. На кінець XIII століття більша частина англійських міст отримала самоврядування. Купецька верхівка Лондона, наприклад, за особливий грошовий внесок купила собі право призначати членів міської думи і самого мера.
У Німеччині міста за своїм статусом розподілялися на імперські і земські. Перші з них (Любек, Аусбург та ін.) набули значної кеза-лежністі. Вони управлялися міською радою і магістратом, карбували свою монету, мали військо, свої' судові органи. Надалі «вільними» імперськими містами стали ІМайнц, Страсбург, Гамбург тощо. Для захисту від феодального свавілля і розширення своїх привілеїв німецькі міста вступали між собою в союзи. Одним з них був, наприклад, Рейнський союз, утворений у 1254 році. До його складу входило близько сга рейнських, баварських, швабських та інших міст. Керував союзом особливий орган — бундесрат. Існував і свій союзний суд.
Але найбільш повною самоврядування досягли Італійські міста. В Італії більшість міст (Венеція, Генуя) не тільки завоювали повну незалежність від центральної та місцевої влади, але й підкорили навколишню сільську округу, а самі перетворилися на міські республіки.
Специфічною рисою середньовічного міста був цеховий устрій, коли ремісники однієї професії обов'язково входили до певного цеху, а купецтво об'єднувалося в гільдії.
§ 3. Станово-представницька монархія
ІЬ
Іерехід до станово-представницької монархії. Другий період в історії феодальної державності охоплює ХШ-ХУ століття. Економічний прогрес, який розпочався ще в попередній період, вів до розвитку ремесла, торгівлі, поширенню товарно-грошових відносин. На цій основі міцнішають зв'язки між окремими районами, з'являється спеціалізація виробництва в різних регіонах, успішно розвиваються феодальні міста, які були на той час осереддям ремесла і торгівлі.
88
89
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків____
Істотно змінюється економічний вигляд європейських держав. За часів хрестових походів до Європи надходила сила-силенна нових товарів: шовк, ситець, оксамит, килими і т.д. З'являються нові продукти: прянощі, новий одяг. Розвиваються нові види ремісничого виробництва. Все це пробуджувало в землевласника інтерес до заміни продуктової ренти і панщини грошовим чиншем, до нового зростання поборів з селян та городян.
Всі ці зміни знаходили свій конкретний прояв в історії феодаль-і них країн Європи. Міста Франції посилюють боротьбу за свої права, > шукають підтримки з боку королівської влади. А інтереси короля і населення міст багато в чому збігалися. Королівська влада прагнула єдності країни, але й міста мали таку потребу. Король намагався обмежити владу феодальних магнатів. Того ж хотіли і міста. На цій основі утворювався союз між королівською владою і містами, за яким мешканці міст давали королю гроші, а король захищав їх від утисків.
В Англії на початок XIII століття хартії, що надавали право на самоврядування, були пожалувані шістдесяти найбільшим містам. Такі права на самоврядування отримали і південно-французькі міста. Виняток становила Польща, де міста, що зазнали німецької колонізації, займали нейтральну або навіть ворожу позицію по відношенню до королівської влади.
Розвиток товарно-грошових відносин приводить до суттєвих змін у становищі селянства. Дворянство, відчуваючи потребу в грошах, переводить натуральні повинності селян у грошові. Так з'являється цензива — нова форма селянського феодального землеволодіння, за якою селянин оплачував щорічний грошовий внесок — ценз (чинш). У Франції перехід до цензиви розпочався в XIII столітті. В Англії він відбувався ще раніше, і на кінець-XII століття грошова рента вже мала перевагу.
У зв'язку з цим у феодала з'являються стимули для звільнення селян від кріпосної залежності. Французький серв отримує права особисто вільного вілана на умовах викупу основних повинностей. Процес звільнення селян за викуп і перетворення їх на особисто вільних землеробів відбувався і в Англії.
У Німеччині такі зміни проходили по-іншому. Тут селянин ставав спадковим орендарем панської землі, і, крім грошових внесків, його зобов'язували сплачувати володареві певну частку врожаю — від четвертої частини до половини.
Розвиток економіки спричиняв зміни в суспільному устрої. На перше місце виходять середні і дрібні землевласники, впливовим стає
Феодальна держава і право _____в країнах Європи______
Розділ І
лицарство — дворянство, набуває соціальної сили міське населення. В європейських країнах формуються феодальні стани. Нові форми господарської діяльності, піднесення міст, посилення королівської влади приводять до більш чіткого, ніж раніше, розмежування інтересів.
Кращою класичного розвитку була Франція, де чітко визначилися три внутрішньо консолідовані стани: духівництво, дворянство і міщани.
З встановленням єдиного правового статусу французького духівництва визначилися його станові привілеї: право на отримання десятини, податковий і судовий імунітети, звільнення від державних повинностей і т.д. Представники духівництва ставали радниками короля, займали високі посади в державній адміністрації.
Другим станом вважалося дворянство, хоча фактично воно відігравало провідну роль у соціальному і політичному житті Франції. Це був замкнений і спадковий стан. Він мав виняткове право власності на землю. Дворяни також мали право на титули, особливі судові привілеї, звільнялися від сплати державних податків.
Третій стан формувався за рахунок швидкого зростання міського населення. Цей стан був досить строкатим за своїм складом. У Франції він вважався податним і на нього лягав важкий тягар державних податків.
Подібні зміни відбувалися і в інших європейських країнах, де вони мали певні особливості. Так, для Англії, де теж утворилися три стани, характерним було те, що на перший план виходило середнє і дрібне дворянство, інтереси якого були дуже близькими до уподобань верхівки англійських міст. В той же час Німеччині бракувало єдності в масштабах усієї країни. В імперії існували імперські стани, в князівствах — земські. На три відокремлені групи підрозділялися німецькі міста, втрачало своє колишнє значення німецьке лицарство і т.д. У чеському суспільстві в XV столітті теж відбувалося становлення трьох станів: панського, лицарського і міщанського. Отже як бачимо, духівництво не об'єдналося в окремий стан. Королівська влада, яка боролася за централізацію держави і поступово ламала політичну структуру, що була характерною для феодальної роздробленості, знаходила надійну опору у дворянстві і міщанах, таким чином отримуючи можливість розпочати боротьбу за об'єднання країни проти великих феодальних магнатів. Відбувається утворення єдиних централізованих держав.
Саме таким шляхом йшов розвиток Франції. Боротьба за централізацію, що розпочалася у XIII столітті військовою, судовою і мо-
90
91
Частина друга
Історія держави і права __ Середніх віків____
Феодальна держака і прано ____(^країнах Європи ____
л
Розділ І
нетною реформами Людовіка IX, на початок XIV століття успішно завершувалася. Три чверті Франції було об'єднано під владою короля. Однак феодальна олігархія все ще була сильною, і подолати її опір королівська шіада могла лише спираючись на підтримку дворянства і міщан, потрапляючи таким чином у певну залежність від цих станів. Союз короля з дворянством і міщанами і привів до виникнення станово-представницької монархії.
Дуже своєрідно відбувався перехід до станово-представницької монархії в Англії— країні, яка не знала феодальної роздробленості. Як і у Франції, там діяли соціально-економічні фактори, що сприяли державній централізації. Сприяло посиленню королівської влади в Англії і зближення в економічному і правовому відношенні лицарства, міщан і вільного селянства.
Однак перехід до станово-представницької монархії в Англії не був простим. Річ у тім, що сильна державна влада після Генріха II опинилася в руках короля Річарда, відомого як Річард Левове Серце, Всю свою енергію Річард спрямував на організацію хрестових походів, що привело до величезних витрат і посилення великих баронів під час його відсутності. Після Річарда королем став Іоанн (Джон) Безземельний, який невдалими війнами і провалами в зовнішній політиці довів країну до розорення, а підданих — до бунту. Невдачі в політиці, втрата земель у Нормандії, конфлікт Іоанна Безземельного з Папою Римським, що закінчився для короля сплатою великого штрафу, порушення феодальних звичаїв у стосунках короля зі своїми васалами, свавілля королівських чиновників — все це призвело до відвертого заколоту.
Першими в боротьбу за обмеження королівського свавільства вступили барони, їх підтримало лицарство, яке було незадоволене безпідставними поборами. Коли зібране з баронів і лицарів військо в 1215 році рушило до Лондона, міщани відкрили міську браму і підтримали повсталих. Іоанн Безземельний змушений був визнати свою поразку. Тиждень тривали переговори сторін, які не довіряли одна одній. Нарешті в червні 1215 року король скріпив своєю печаткою документ, який був складений баронами і отримав назву «Великої хартії вольностей 1215 року».
Вимоги Хартії задовольняли передусім інтереси церковних феодалів і великих баронів, які стояли на чолі боротьби проти королівського свавілля.
Іоанн Безземельний визнавав права англійської церкви і обіцяв «на вічні часи», що вона буде вільною і володітиме своїми правами в
пілості і своїми цільностями в недоторканності (ст. І). Хартія докладно визначала васальні відносини, обмежувала певні права монарха. Сума рельєфу — феодального платежу королЧо-сюзерєну, який сплачував спадкоємець за право вступити у володіння земельною власністю після смерті графа або барона — васалів короля, — встановлювалася залежно від розміру землеволодіння, яке переходило в спадщину. Неповнолітні спадкоємці зовсім звільнялися від сплати рельєфу (статті 2, 3). Були встановлені докладні правила про опіку над спадкоємцями васалів, порядок спадкування тощо. Серйозні поступки баронам були зроблені і в тих статтях, де йшлося про заповідні ліси і річки (статті 47, 48, 53).
Ще відвертіше інтереси баронів відображені у статті 21, відповідно до якої «графи і барони будуть штрафуватися не інакше, як за посередництвом рівних собі» і відповідно до роду провини. Стаття 34 забороняла королівське втручання в спори великих феодалів зі своїми васалами про вільні земельні держання шляхом видання особливих наказів про передачу цих справ до королівського суду.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67