Другою за своїм авторитетом була створена в 1944 році партія Народно-республіканського руху (МРП), яка відбивала інтереси монополістичного капіталу.
Буржуазні учасники руху Опору утворили в 1945 році Демократичну і соціалістичну спілку опору (ЮДСР).
Значно похитнулися позиції таких партій, як радикали і радикал-соціалісти.
Серйозних змін у соціальному складі зазнавала соціалістична партія, значну частину якої становила дрібна буржуазія.
Розвиток буржуазної держави \ в XX столітті \
Розділ І
На цьому партійному фоні і розгорнулася боротьба за майбутню конституцію Франції, в ході якої були сформульовані три основні програми:
1. Комуністи вважали необхідним створити демократичну парламентську республіку з суверенними Національними зборами. Другу палату вони хотіли скасувати, владу президента обмежити. Комуністи вважали необхідним дати в Конституції перелік основних прав і свобод людини і громадянина.
2. Генерал де Голль намагався побудувати президентську республіку, де буде сильний голова держави, авторитетний уряд.
3. Радикали пропонували відновити Конституцію 1875 року і Третю республіку.
Більшість політиків наполягала на необхідності прийняття нової Конституції. У серпні 1945 року Тимчасовий уряд Франції вирішив провести вибори до Установчих зборів і референдум. Виборці повинні були відповісти на два запитання: 1) хочете ви, щоб була прийнята нова конституція чи щоб залишились у силі конституційні закони 1875 року? 2) чи вважаєте ви, що проект конституції, прийнятий Установчими зборами, слід затвердити на референдумі? Більшість виборців 21 жовтня 1945 року дала позитивну відповідь на обидва запитання.
На виборах до Установчих зборів найбільшу кількість голосів зібрали комуністи (більше п'яти мільйонів), які увійшли до складу уряду на чолі з генералом де Голлем..Незабаром відбувся конфлікт між Установчими зборами і де Голлем, внаслідок чого він у січні 1946 року подав у відставку.
У квітні 1946 року проект конституції, побудований на'комуністичних засадах (однопалатний парламент, обмеження президентської влади тощо) був схвалений Установчими зборами, але на референдумі 5 травня 1946 року був відхилений більшістю французів, які сказали «Ні».
У червні 1946 року відбулися нові вибори до Установчих зборів. Другий проект був компромісним, він ураховував платформи різних політичних партій і на референдумі 13 жовтня 1946 року був затверджений.
Конституція 1946 року. Нова конституція, яка була вже п'ятнадцятою в історії Франції, проголошувала, що «всяка людська істота незалежно від раси, релігії і віросповідання має невід'ємні і священні права». Основний закон урочисто підтверджував «права і Свободи людини і громадянина, котрі освятила Декларація прав 1789 року».
340
341
Частина четверта
історія дерзісави і права Новітнього часу
У своїй преамбулі Конституція 1946 року проголошувала важливі «економічні, політичні і соціальні принципи». Жінкам гарантувалися у всіх галузях рівні права з чоловіками. Кожен повинен-працювати і мати право на одержання посади. Гарантувалося право на утворення профспілок і роботу в них, на страйк «в межах закону», на колективний договір. Нація гарантує всім, було сказано в Конституції, зокрема дітям, матерям і літнім трудівникам, «охорону здоров'я, матеріальне забезпечення, відпочинок і дозвілля». Організація «суспільної безкоштовної і світської освіти всіх ступенів» проголошувалась обов'язком держави.
За формою правління Франція була «світською, демократичною і соціальною» парламентською республікою.
Парламент складався з двох палат: Національних зборів і Ради Республіки. Обидві палати обиралися: Національні збори — на засадах загального і прямого виборчого права на п'ять років, Рада Республіки — комунами і департаментами на засадах загального і непрямого виборчого права.
Державний лад Франції за Конституцією 1946 року
Розвиток бурзісутпої держави в XX столітті
л
Розділ І
Національні збори проголошувалися єдиним законодавчим органом країни, який не міг «передати це право» (ст. 13), тобто делегувати свої законодавчі повноваження. Національні збори мали виняткове право ратифікації і денонсації міжнародних договорів, оголошення війни і т.ін.
Рада Республіки отримала лише дорадчі функції, її рекомендації не були обов'язковими для Національних зборів. Верхня палата лише вносила поправки до законопроектів, прийнятих Національними зборами.
Главою держави був президент республіки, який обирався на сумісному засіданні палат парламенту строком на сім років (ст. 29). Він призначав голову уряду, державних радників, членів Верховної ради і Комітету Національної оборони, головував у раді міністрів. Президент промульгує закони протягом десяти днів, підписує і ратифікує міжнародні договори і т.д. Однак, ніяких надзвичайних повноважень Конституція президенту не надавала. Більше того, кожен акт президента підписувався головою ради міністрів і одним із міністрів (ст. 38).
Виконавча влада, за конституцією, вручалася раді міністрів на чолі з її головою. Цей орган очолював безпосереднє державне управління країною. В його розпорядженні знаходився розгалужений бюрократичний чиновницький апарат.
Конституція покладала на міністрів колективну відповідальність перед Національними зборами за загальну політику кабінету і індивідуальну відповідальність за їх особисту діяльність. Працював уряд під контролем Національних зборів, які мали можливість абсолютною більшістю голосів відмовити кабінету в довірі. Така відмова тягла за собою колективну відставку кабінету. Але, якщо протягом вісімнадцяти місяців відбудуться дві міністерські кризи, рада міністрів «може прийняти рішення про розпуск Національних зборів» (ст. 51).
Конституція зберегла в недоторканності колишню систему місцевого управління і суворий контроль з боку уряду за органами місцевого самоврядування.
Перегляд Конституції 1946 року. Становлення державного ладу Франції в тій формі, яка була закріплена Конституцією 1946 року, не було повністю проведене в життя. Політична система, яка базувалася на класичному парламентаризмі, виявилася нездатною швидко і активно реагувати на складні соціально-економічні проблеми. Через це відбувалися постійні зміни в політичному режимі Четвертої республіки.
342
343
Частина четверга
Історія держави і права Новітнього часу'
Наприкінці 1946 року відбулися вибори Національних зборів, які проводилися на основі пропорційної виборчої системи. Компартія зібрала близько шести мільйонів голосів і провела в Національні збори 182 депутати. П'ять комуністів увійшли до складу уряду. Четверо з них очолили міністерства: охорони здоров'я, праці, оборони, реконструкції. П'ятим був генеральний секретар КПФ М. Торез, який посів пост віце-голови ради міністрів Франції. Усі вони сподівалися відновити законодавство Народного фронту, провести демократичні перетворення.
Все це добре розуміли реакційні кола^які негайно вжили заходів.
У квітні 1947 року почався страйк на заводі «Рено» з приводу введення преміальної системи заробітної плати. Конфлікт дійшов до уряду, де страйкарів підтримали тільки комуністи, а увесь склад уряду був на боці адміністрації заводу. Розбіжності серед членів уряду були використані проти комуністів, їх звинуватили в підриві принципу міністерської солідарності і відправили у відставку. Це був фактично державний переворот.
Далі відбулася заміна пропорційної системи голосування, яка давала перевагу компартії, на мажоритарну. У 1947 році мажоритарна система в два тури голосування вводиться на муніципальних виборах, у 1948 році — на виборах до Ради республіки, у 1949 році — на виборах до генеральних рад департаментів, і, нарешті, в 1951 році — на виборах до Національних зборів. Відповідно до закону від 8 травня 1951 року партія або блок партій, які на виборах до Національних зборів набрали в якому-небудь окрузі понад п'ятдесят відсотків голосів, отримували всі депутатські мандати від цього округу- Після цього на виборах 1951 року компартія зібрала більше п'яти мільйонів голосів і отримала дев'яносто вісім депутатських місць (проти 182 — у 1946 році).
У 1951 році Національні збори приймають резолюцію про перегляд Конституції 1946 року. У 1954 році була проведена конституційна реформа. Відбулося фактичне посилення ролі і впливу президента республіки, значно розширилися права і можливості уряду, простішим став процес його формування. Змінився статус верхньої палати — Ради республіки, якій були надані майже всі права і повноваження довоєнного сенату.
Більшого реакція зробити не змогла, Конституція 1946 року вистояла.
У 1956 році на виборах до Національних зборів компартія знову здобула перемогу. Ідея Народного фронту стає популярною. З друго-
344
Розвиток буржуазної держави \. в XX столітті \
Розділ І
го боку, монополістична буржуазія вимагає ліквідації демократичних інститутів, вона прагне до сильної президентської влади. Так утворюються умови для ліквідації Четвертої республіки.
§ 3. П'ята республіка
У
1957 році у Франції підіймається нова хвиля соціально-політичних суперечностей, які були обумовлені війною в Алжирі, підвищенням цін, зростанням залежності від США і т.д.
Політичні партії по-різному намагаються вивести країну з кризи. Комуністи закликають до створення нового Народного фронту, водночас активізуються профашистські елементи. У травні 1958 року спалахує заколот військових у Алжирі. За таких умов 1 червня 1958 року парламент доручає генералу де Голлю сформувати уряд і надає йому надзвичайні повноваження.
Де Голль розпускає Національні збори на «канікули» і створює комісію для підготовки нової Конституції. Через 20 днів проект Конституції був готовий, а 28 вересня 1958 року він був схвалений на референдумі. Шостого жовтня 1958 року Конституція П'ятої республіки набрала чинності.
Структура Конституції 1958 року відрізняється від попередньої Конституції 1946 року. Невелика за обсягом преамбула хоч і згадує про права людини і про Декларацію 1789 року, однак не дає, як це було в Конституції 1946 року, переліку економічних та політичних прав громадян. Побудована нова Конституція за такою схемою: президент — уряд — парламент.
Центр всієї політичної системи за Конституцією — президент Республіки. Обирається він особливою колегією вибірників на сім років. Президент «стежить за додержанням Конституції», забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів. «Він є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності» (ст. 5). Йому надані широкі постійні прерогативи. Він призначає прем'єр-міністра, головує в раді міністрів, здійснює призначення на цивільні і військові посади, він є головою Збройних сил і т.ін. Президент республіки обнародує закони протягом п'ятнадцяти діб, він може до закінчення цього терміну вимагати від парламенту нового обговорення закону. Президент має право передати на референдум законопроект, що стосується організації державної влади; може достроково розпустити національні збори.
345
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
Особливе значення має стаття 16 Конституції, яка надає президенту надзвичайні повноваження. «Коли установлення Республіки, незалежність нації, цілісність її території і виконання нею міжнародних обов'язків опиняться під серйозною і безпосередньою загрозою», а нормальне функціонування органів державної влади буде порушене, президент республіки «вживає заходів, які диктуються обставинами». Щоб скористатися такою можливістю, президенту слід було провести офіційні консультації з прем'єр-міністром, головами палат парламенту, а також Конституційною радою.
Друге місце в державному механізмі П'ятої республіки займав уряд, який «визначає і здійснює політику Нації» (ст. 20). У його розпорядженні знаходились адміністративні органи та збройні сили. Прем'єр-міністр посідав особливе місце в цій структурі. Він керував діяльністю уряду, відповідав за національну оборону, забезпечував виконання законів.
Державний лад Франції за Конституцією 1958 року
КОНСТИТУЦІЙНА РАДА
Прем'єр-міністр УРЯД
Рада міністрів
І Генеральна рада
ДЕПАРТАМЕНТ
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
Розділ І
Парламент складався з двох палат: національних зборів і сенату. Конституція обмежується тільки констатацією того, що національні збори обираються прямим голосуванням, а' сенат — шляхом непрямого голосування. Питання про термін повноважень кожної палати, кількість її членів, порядок їх обрання і'т.ін., як сказано в Конституції, будуть визначені органічним законом (ст. 25).
Парламент мав право видавати закони тільки з питань, окреслених статтею 34 Конституції, тобто встановлювати правила, які стосуються: цивільних прав і основних гарантій, наданих громадянам для користування публічними свободами; громадянства, стану і правоздатності осіб, сімейних стосунків; визначення злочинів і правопорушень, а також передбачених за них покарань, кримінального судочинства розподілу ставок, податків тощо. З деяких питань парламент встановлював лише «загальні правила», або «основні принципи».
Питання, що не входили до сфери законодавства парламенту, вирішувалися «в адміністративному порядку» (ст. 37), тобто передусім шляхом видання декретів кабінету. Передбачалося також делеговане законодавство. Уряд мав можливість для виконання своїх програм звернутися до парламенту з проханням «дати дозвіл для вжиття шляхом ордонансів протягом обмеженого строку заходів, які звичайно входять у сферу законодавства» (ст. 38). Взагалі у взаємовідносинах між парламентом і Радою міністрів Конституція надавала перевагу кабінету. Якщо парламент не прийме рішення відносно фінансових законопроектів протягом сімдесят днів, їх можна було ввести в дію на основі урядового декрету.
Конституція встановлювала відповідальність уряду перед парламентом (ст.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67