C доставкой сайт Wodolei
Були задоволені й інші вимоги феодалів, аж до випровадження із Англії іноземних лицарів і повернення раніше конфіскованих земельних володінь.
Дуже серйозно обмежувала королівську владу стаття 12 Хартії, де Іоанн Безземельний обіцяв, що ні щитові гроші, ні будь-яка інша грошова допомога не будуть збиратися і вимагатися інакше як «за загальною радою королівства нашого» за винятком трьох випадків — коли вони потрібні для викупу короля із полону, посвячення в лицарі пер-вородного сина короля і для видання першим шлюбом заміж перво-роднбї королівської дочки, «і для цього належить брати лише помірну грошову допомогу». Стаття 14 визначала склад цієї ради: «А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою в інших випадках, крім трьох вищезгаданих, або для оподаткування щитовими грішми, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо». Таким чином, рада королівства становила збори всіх безпосередніх васалів короля, де провідна роль знову-таки належала баронам.
У Хартії знайшли також відображення інтереси лицарства та інших вільних держателів. Однак, якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно і докладне, то про лицарів у Хартії сказано дуже лаконічно. Барони пообіцяли лицарям такі ж права, яких вони
92
93
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків______
Феодальна держави і пракч в країнах Європи
л
Розділ І
добилися для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з лицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм (ст. 16); не брати з вільних людей грошової допомоги, крім як для викупу сюзерена з полону і посвячення в лицарі його первородного сина або для видання заміж першим шлюбом його первородної дочки, і для цього «належить брати лише помірну грошову допомогу» (ст. 15). Стаття 60 вимагала від феодалів дотримуватися по відношенню до своїх власних васалів усіх звичаїв і вільнос-тей, які встановлені по відношенню до королівських держателів.
Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Встановлювалась, наприклад, єдність мір та ваг. Як сказано у статті 35;] «одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба, а саме лондонська четверть, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих та сукон для панцирів, а саме два лікті між краями; те саме, що про міри, хай стосується і ваги». У статті 13 підтверджувалися права міст на раніше отримані вільності. Усім купцям, у тому числі й іноземним, надавалося право вільно і безпеч-; но виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і по воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит, сплачуючи лише стародавні і справедливі, звичаєм установлені мита» (ст. 41).
Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).
Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».
Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.
Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.
Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.
Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).
У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів. Однак спроба встановити баронську олігархію не вдалася і 1259 року були прий-
94
95
Частина друга
Історія держаки і права ____Середніх віків_____
няті Вестмінстерські провізії, у яких передбачалися заходи проти зловживання королівських чиновників і феодальних суддів, а також були надані дрібним землевласникам певні гарантії захисту від свавілля з боку великих феодалів.
За таких обставин частина баронів на чолі з графом Симоном де Монфором відокремилася від олігархічного угруповання і вступила в коаліцію з міщанами і лицарством. Під час громадянської війни, яка розпочалася 1263 року, війська Симона де Монфора отримали перемогу над прибічниками короля. Внаслідок цього в 1265 році була скликана перша в історії Англії станово-представницька установа і таким чином здійснився перехід до станово-представницької монархії.
Інакше відбувався розвиток Німеччини, де боротьба за побудову Священної Римської імперії германської нації серйозно ослабляла імператорську владу. Міста, які самі дбали про свій добробут, не надали центральній владі підтримки в боротьбі за об'єднання країни. Дуже слабким був і політичний вплив лицарства, тому Німеччина і на другому етапі розвитку залишилася феодально роздробленою.
Імператор представляв імперію зовні, однак у ставленні до князів він був лише «першим серед рівних». Імператорський титул по черзі надавався представникам різних династій, а з 1254 року по 1273 рік у Німеччині взагалі не було імператора. Фактично влада в роздробленій країні опинилася в руках декількох курфюрстів (князів-ви-борців), які обирали імператора.
У 1356 році «Золота булла», видана імператором Карлом IV, юри-дично закріпила практику, яка вже склалася. Обрання імператора визнавалося справою семи курфюрстів (маркграфа Бранденбурзько-го, герцога Саксонського, архієпископа Кельнського та ін.). Булла чітко визначала процедуру обрання, передбачала перетворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державного управління. Щорічно повинен був скликатися з'їзд колегії курфюрстів для обговорення державних справ. Колегія курфюрстів мала право судити імператора, ставити питання про його зміщення.
Золота булла була справді «золотою» для князів-виборців, бо визнавала політичну самостійність курфюрстів, їх рівність з імператором. Ккязі-виборці збирали мито, карбували монету, мали право вищої юрисдикції-. Війни між ними були узаконені. Таким чином, роздробленість Німеччини в другому періоді її розвитку отримала своє законодавче закріплення.
Феодальна держава і право _____в країнах Європи____
л
Розділ І
Багато своєрідного мала і феодальна Польща, вступаючи в другий період свого розвитку.
Успіхи політики об'єднання привели в Польщі до створення єдиної держави. Але централізованою Польща так і не стала. Королівська влада залишалася слабкою, її обмежували різного роду договори і зобов'язання. Німецька колонізація польських міст стала причиною того, що король не отримав підтримки міщан. Це було на користь польському дворянству — шляхті, яка фактично стала господарем становища. Ось чому про станово-представницьку монархію в Польщі можна говорити лише з багатьма застереженнями.
Дещо подібне відбувалося і в Чехії. Керівне становище в чеських містах, як і в Польщі, належало німецькому патриціату. Чеські королі були змушені шукати собі підтримки лише з боку дрібного і середнього дворянства. Тому станово-представницька монархія в Чехії не набула свого повного розвитку.
Станово-представницькі установи. Всюди на другому етапі розвитку феодальної державності оформлюються специфічні станово-представницькі установи, які включали до свого складу представників основних станів: духівництва, дворянства і міщан. Королівська влада не тільки мала потребу в їх підтримці, але певною мірою залежала від них і була змушена зважати на інтереси цих станів.
Класичним зразком такої установи були Генеральні штати Франції, які вперше були скликані у 1302 році. Приводом для їх скликання стало зіткнення короля Філіппа IV з Папою Римським. Періодичність скликання Генеральних штатів не була встановлена. Королі скликали їх залежно від обставин і політичних міркувань. Графи, герцоги і вище духівництво отримували запрошення від короля і з'являлися особисто або надсилали своїх представників. Решта дворянства і церковників обирала своїх депутатів. Міста були представлені пагриціансько-бюргерською верхівкою. Це були особи або обрані, або призначені королівськими чиновниками.
Питання, що виносилися на розгляд Генеральних штатів, визначалися королем. Генеральні штати скликалися'для того, щоб з'ясувати думку станів щодо миру або війни, у зв'язку з підписанням міжнародних договорів і т.д. Але найчастіше король звертався до Генеральних штатів з проханням про фінансову допомогу або дозвіл на введення чергового податку. Генеральні штати зверталися до короля з проханнями, скаргами, протестами. Спроби Генеральних штатів
96
4ст
97
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків____
закріпити за собою постійні фінансові або законодавчі повноваження успіху не мали.
Відповідно до затвердженого королем регламенту кожен стан засідав і голосував окремо. У зв'язку з цим були виділені три курії, в кожній з яких засідали духівництво, дворяни і міщани. Кожна курія мала один голос, і тому у феодалів була завжди перевага над третім станом.
У деяких регіонах Франції виникали місцеві станово-представницькі установи. На кінець XIV століття їх кількість досягла двадцяти.
Англійський парламент, вперше скликаний 1265 року, перетворюється з 1295 року, коли працював так званий зразковий парламент, на постійний законодавчий орган країни.
Структура парламенту визначилася не відразу. Але і тут представники знаті запрошувалися поіменно, а всі інші, тобто лицарі та міщани, обирались або призначались. У середині XIV століття парламент розділився на дві палати. У верхній, палаті лордів, засідали герцоги, графи, барони, які отримали від короля право спадкового перства. Тут же були і представники вищого духівництва. Лицарі і міщани складали палату общин. Представники лицарства обиралися на зборах у графствах. Для виборців був встановлений ценз у сорок шилінгів річного прибутку від нерухомої власності. Депутати від міст, як і у Франції, або обиралися, або призначалися місцевою владою.
Особливість англійського парламенту, де лицарі і міщани засідали разом, в одній палаті, пояснювалася відсутністю межі між ними, що робило парламент дуже впливовим органом. Поступово англійський парламент здобуває право на участь у виданні законів, право вирішувати питання про прибуток на. користь королівської скарбниці, право здійснювати контроль за вищими посадовими особами і виступати в деяких випадках як судовий орган. Наприкінці XIV століття було встановлено, що ніякий закон не може бути прийнятий без згоди короля і палат парламенту. В XV столітті з'являється правило, згідно з яким клопотання парламенту повинні втілюватися у форму законопроектів, що отримали назву «біллей». Так оформилося поняття закону (статуту), як акта, який виходить від короля, палати лордів і палати общин.
Намагаючись підпорядкувати своєму контролю державне управління, парламент наприкінці XIV століття запровадив процедуру імпічменту. Вона полягала в порушенні палатою общин перед палатою лордів, як вищим судом, обвинувачення проти тієї чи іншої посадової особи короля в зловживанні владою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Дуже серйозно обмежувала королівську владу стаття 12 Хартії, де Іоанн Безземельний обіцяв, що ні щитові гроші, ні будь-яка інша грошова допомога не будуть збиратися і вимагатися інакше як «за загальною радою королівства нашого» за винятком трьох випадків — коли вони потрібні для викупу короля із полону, посвячення в лицарі пер-вородного сина короля і для видання першим шлюбом заміж перво-роднбї королівської дочки, «і для цього належить брати лише помірну грошову допомогу». Стаття 14 визначала склад цієї ради: «А для того, щоб мати загальну раду королівства при оподаткуванні грошовою допомогою в інших випадках, крім трьох вищезгаданих, або для оподаткування щитовими грішми, ми накажемо покликати архієпископів, єпископів, абатів, графів і старших баронів нашими листами кожного окремо і, крім того, накажемо покликати огулом, через шерифів і бейліфів наших, усіх тих, хто держить від нас безпосередньо». Таким чином, рада королівства становила збори всіх безпосередніх васалів короля, де провідна роль знову-таки належала баронам.
У Хартії знайшли також відображення інтереси лицарства та інших вільних держателів. Однак, якщо статті, присвячені правам баронів, сформульовані старанно і докладне, то про лицарів у Хартії сказано дуже лаконічно. Барони пообіцяли лицарям такі ж права, яких вони
92
93
Частина друга
Історія держави і права Середніх віків______
Феодальна держави і пракч в країнах Європи
л
Розділ І
добилися для себе по відношенню до короля як свого сеньйора: не вимагати з лицарського лена або іншого вільного держання більшої служби, ніж встановлено звичаєм (ст. 16); не брати з вільних людей грошової допомоги, крім як для викупу сюзерена з полону і посвячення в лицарі його первородного сина або для видання заміж першим шлюбом його первородної дочки, і для цього «належить брати лише помірну грошову допомогу» (ст. 15). Стаття 60 вимагала від феодалів дотримуватися по відношенню до своїх власних васалів усіх звичаїв і вільнос-тей, які встановлені по відношенню до королівських держателів.
Ще менше уваги приділяє Хартія інтересам міського населення. Встановлювалась, наприклад, єдність мір та ваг. Як сказано у статті 35;] «одна міра вина хай буде по всьому нашому королівству, і одна міра пива, і одна міра хліба, а саме лондонська четверть, і одна ширина фарбованих сукон і нефарбованих та сукон для панцирів, а саме два лікті між краями; те саме, що про міри, хай стосується і ваги». У статті 13 підтверджувалися права міст на раніше отримані вільності. Усім купцям, у тому числі й іноземним, надавалося право вільно і безпеч-; но виїжджати з Англії і в'їжджати в Англію, і перебувати і їздити по Англії «як по суші, так і по воді, для того, щоб купувати і продавати без усяких незаконних мит, сплачуючи лише стародавні і справедливі, звичаєм установлені мита» (ст. 41).
Біланам було обіцяно, якщо хтось із них буде оштрафований, то у нього «залишиться недоторканним його реманент» (ст. 20).
Щоправда, інтересам лицарства і міщан у більшості випадків відповідали статті Хартії,- що були спрямовані на упорядкування діяльності судово-адміністративного апарату. Тут підтверджувалися порядки, які склалися після реформ Генріха II, обмежувалися зловживання' королівських чиновників. Хартія, наприклад, залишала в силі широке \ застосування розслідування через присяжних, закріплювала права королівських судів (статті 18-20). Стаття 38 забороняла притягати будь-кого до відповідальності тільки за усною заявою і без свідків, які за-1 слуговують на довіру. «Жодна вільна людина не буде арештована і ув'- 5 язнена в тюрму, або позбавлена майна, або оголошена поза законом, або вигнана, або яким-небудь (іншим) способом знедолена, і ми не | підемо на неї і не пошлемо на неї інакше, як на підставі законного;» вироку рівних їй і за законом країни», — було сказано у статті 39^ Великої хартії вільностей. Близька до неї і стаття 40: «Нікому неї будемо продавати права і справедливості, нікому не будемо відмов-^ ляти в них».
Своєрідно було вирішено питання про контроль за дотриманням Хартії вольностей. З цією метою барони обирали «двадцять п'ять баронів з королівства, кого захочуть», які пови*нні були всіма силами додержувати і охороняти мир і вільності, надані Хартією. У випадках порушення королем Хартії «ті двадцять п'ять баронів разом з общиною всієї землі» будуть примушувати і утискувати королівську владу «всіма способами, якими тільки можуть, тобто шляхом захоплення замків, земель, володінь та всіма іншими способами» (ст. 61), розв'язуючи справжню феодальну війну проти короля.
Оцінка Великої хартії вольностей 1215 року в історичній літературі дуже суперечлива. Деякі історики, насамперед англійські, вважають Хартію «першою англійською конституцією», яка захищала і забезпечувала права і вільності народу. Інші автори називають Велику хартію вольностей одним із найбільш реакційних документів в англійській історії, звинувачуючи її в намаганні ліквідувати централізацію і узаконити політичну роздробленість. Деякі навпаки підкреслюють прогресивне значення Хартії.
Якою ж повинна бути оцінка Великої хартії вольностей? Пере-, дусім слід мати на увазі, що вона не ставила своїм завданням утвердження феодальної роздробленості. Незалежно від бажання великих баронів Хартія насамперед відповідала інтересам лицарства, міщан і частково верхівці вільного селянства. У тих конкретно-історичних умовах Хартія стала документом, який забезпечив подальший розвиток феодальної держави і права в Англії.
Велика хартія вольностей відбивала співвідношення соціально-політичних сил в Англії на початку XIII століття, її прийняття не привело до закінчення конфлікту. Боротьба за її реалізацію тільки розпочиналася. Річ у тім, що через декілька місяців після завершення конфлікту Іоанн Безземельний відмовився від дотримання Хартії. Смерть Іоанна у 1216 році і перехід влади до нового короля Генріха III, здавалося, вичерпали конфлікт. Але боротьба скоро спалахнула з новою силою через те, що король відверто зневажав Велику хартію. Тому Велику хартію вольностей слід було не один раз підтвердити (у 1216, 1217,1225рр.).
У 1258 році озброєні барони, використавши незадоволення широких верств населення політикою Генріха III, примусили короля прийняти так звані Оксфордські провізії, де була передбачена передача виконавчої влади в країні Раді п'ятнадцяти баронів. Однак спроба встановити баронську олігархію не вдалася і 1259 року були прий-
94
95
Частина друга
Історія держаки і права ____Середніх віків_____
няті Вестмінстерські провізії, у яких передбачалися заходи проти зловживання королівських чиновників і феодальних суддів, а також були надані дрібним землевласникам певні гарантії захисту від свавілля з боку великих феодалів.
За таких обставин частина баронів на чолі з графом Симоном де Монфором відокремилася від олігархічного угруповання і вступила в коаліцію з міщанами і лицарством. Під час громадянської війни, яка розпочалася 1263 року, війська Симона де Монфора отримали перемогу над прибічниками короля. Внаслідок цього в 1265 році була скликана перша в історії Англії станово-представницька установа і таким чином здійснився перехід до станово-представницької монархії.
Інакше відбувався розвиток Німеччини, де боротьба за побудову Священної Римської імперії германської нації серйозно ослабляла імператорську владу. Міста, які самі дбали про свій добробут, не надали центральній владі підтримки в боротьбі за об'єднання країни. Дуже слабким був і політичний вплив лицарства, тому Німеччина і на другому етапі розвитку залишилася феодально роздробленою.
Імператор представляв імперію зовні, однак у ставленні до князів він був лише «першим серед рівних». Імператорський титул по черзі надавався представникам різних династій, а з 1254 року по 1273 рік у Німеччині взагалі не було імператора. Фактично влада в роздробленій країні опинилася в руках декількох курфюрстів (князів-ви-борців), які обирали імператора.
У 1356 році «Золота булла», видана імператором Карлом IV, юри-дично закріпила практику, яка вже склалася. Обрання імператора визнавалося справою семи курфюрстів (маркграфа Бранденбурзько-го, герцога Саксонського, архієпископа Кельнського та ін.). Булла чітко визначала процедуру обрання, передбачала перетворення колегії курфюрстів на постійно діючий орган державного управління. Щорічно повинен був скликатися з'їзд колегії курфюрстів для обговорення державних справ. Колегія курфюрстів мала право судити імператора, ставити питання про його зміщення.
Золота булла була справді «золотою» для князів-виборців, бо визнавала політичну самостійність курфюрстів, їх рівність з імператором. Ккязі-виборці збирали мито, карбували монету, мали право вищої юрисдикції-. Війни між ними були узаконені. Таким чином, роздробленість Німеччини в другому періоді її розвитку отримала своє законодавче закріплення.
Феодальна держава і право _____в країнах Європи____
л
Розділ І
Багато своєрідного мала і феодальна Польща, вступаючи в другий період свого розвитку.
Успіхи політики об'єднання привели в Польщі до створення єдиної держави. Але централізованою Польща так і не стала. Королівська влада залишалася слабкою, її обмежували різного роду договори і зобов'язання. Німецька колонізація польських міст стала причиною того, що король не отримав підтримки міщан. Це було на користь польському дворянству — шляхті, яка фактично стала господарем становища. Ось чому про станово-представницьку монархію в Польщі можна говорити лише з багатьма застереженнями.
Дещо подібне відбувалося і в Чехії. Керівне становище в чеських містах, як і в Польщі, належало німецькому патриціату. Чеські королі були змушені шукати собі підтримки лише з боку дрібного і середнього дворянства. Тому станово-представницька монархія в Чехії не набула свого повного розвитку.
Станово-представницькі установи. Всюди на другому етапі розвитку феодальної державності оформлюються специфічні станово-представницькі установи, які включали до свого складу представників основних станів: духівництва, дворянства і міщан. Королівська влада не тільки мала потребу в їх підтримці, але певною мірою залежала від них і була змушена зважати на інтереси цих станів.
Класичним зразком такої установи були Генеральні штати Франції, які вперше були скликані у 1302 році. Приводом для їх скликання стало зіткнення короля Філіппа IV з Папою Римським. Періодичність скликання Генеральних штатів не була встановлена. Королі скликали їх залежно від обставин і політичних міркувань. Графи, герцоги і вище духівництво отримували запрошення від короля і з'являлися особисто або надсилали своїх представників. Решта дворянства і церковників обирала своїх депутатів. Міста були представлені пагриціансько-бюргерською верхівкою. Це були особи або обрані, або призначені королівськими чиновниками.
Питання, що виносилися на розгляд Генеральних штатів, визначалися королем. Генеральні штати скликалися'для того, щоб з'ясувати думку станів щодо миру або війни, у зв'язку з підписанням міжнародних договорів і т.д. Але найчастіше король звертався до Генеральних штатів з проханням про фінансову допомогу або дозвіл на введення чергового податку. Генеральні штати зверталися до короля з проханнями, скаргами, протестами. Спроби Генеральних штатів
96
4ст
97
Частина друга
Історія держави і права ____Середніх віків____
закріпити за собою постійні фінансові або законодавчі повноваження успіху не мали.
Відповідно до затвердженого королем регламенту кожен стан засідав і голосував окремо. У зв'язку з цим були виділені три курії, в кожній з яких засідали духівництво, дворяни і міщани. Кожна курія мала один голос, і тому у феодалів була завжди перевага над третім станом.
У деяких регіонах Франції виникали місцеві станово-представницькі установи. На кінець XIV століття їх кількість досягла двадцяти.
Англійський парламент, вперше скликаний 1265 року, перетворюється з 1295 року, коли працював так званий зразковий парламент, на постійний законодавчий орган країни.
Структура парламенту визначилася не відразу. Але і тут представники знаті запрошувалися поіменно, а всі інші, тобто лицарі та міщани, обирались або призначались. У середині XIV століття парламент розділився на дві палати. У верхній, палаті лордів, засідали герцоги, графи, барони, які отримали від короля право спадкового перства. Тут же були і представники вищого духівництва. Лицарі і міщани складали палату общин. Представники лицарства обиралися на зборах у графствах. Для виборців був встановлений ценз у сорок шилінгів річного прибутку від нерухомої власності. Депутати від міст, як і у Франції, або обиралися, або призначалися місцевою владою.
Особливість англійського парламенту, де лицарі і міщани засідали разом, в одній палаті, пояснювалася відсутністю межі між ними, що робило парламент дуже впливовим органом. Поступово англійський парламент здобуває право на участь у виданні законів, право вирішувати питання про прибуток на. користь королівської скарбниці, право здійснювати контроль за вищими посадовими особами і виступати в деяких випадках як судовий орган. Наприкінці XIV століття було встановлено, що ніякий закон не може бути прийнятий без згоди короля і палат парламенту. В XV столітті з'являється правило, згідно з яким клопотання парламенту повинні втілюватися у форму законопроектів, що отримали назву «біллей». Так оформилося поняття закону (статуту), як акта, який виходить від короля, палати лордів і палати общин.
Намагаючись підпорядкувати своєму контролю державне управління, парламент наприкінці XIV століття запровадив процедуру імпічменту. Вона полягала в порушенні палатою общин перед палатою лордів, як вищим судом, обвинувачення проти тієї чи іншої посадової особи короля в зловживанні владою.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67