https://wodolei.ru/catalog/mebel/modules/dreja-dreya-q-60-66667-item/
Керівна роль на другому етапі революції перейшла рондистів — політичного угруповання, яке виражало інт говельно-промислової, в першу чергу провінційної буржуазій й увійшли до складу Тимчасової ради — нового уряду
Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.
Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|
Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^
З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.
Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.
Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила
168
икнення чурмсуазної держачи і права
л
Розділ І
на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-
вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-
ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.
Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання. Тридцять першого травня 1793 року в Парижі вдарили на сполох. Народ оточив будинок, де засідав Конвент, вимагаючи дозволу на арешт жирондистських депутатів. Однак цей виступ зазнав поразки. Другого червня відбувся новий виступ. На цей раз Конвент був змушений декретувати арешт 29 жирондистів — членів Конвенту.
Політичне панування жирондистів було зламане. Революція рухалася вперед, набуваючи все більш демократичного характеру. Народне повстання 31 травня — 2 червня 1793 року передало владу якобінцям — представникам революційної дрібної буржуазії.
Революція вступила в третій етап свого розвитку: 2 червня 1793 року — 27 липня 1794 року — етап її найвищого піднесення, її кульмінаційний момент. До влади прийшла дрібнобуржуазна партія, яка виступала в союзі з народом, з низами міста й села. Це була найре-волюційніша сила в історії французької революції.
Якобінці взяли владу в умовах смертельної небезпеки, що нависла над революцією. Катастрофічне скорочення виробництва, гостра продовольча криза, небачене зростання спекуляції, голодні бунти і т.д. Доповнювалися заколотами і змовами контрреволюційних сил, натиском інтервентів, які намагалися погасити полум'я революції. Із вісімдесяти трьох департаментів, на які поділялася Франція, шістдесят °Ули захоплені арміями інтервентів або опинилися в руках заколотників. Влада Конвенту зберігалася лише над голодуючим Парижем незначною територією довкола столиці, які були охоплені звідусіль огнем контрреволюції. Республіка була на краю загибелі.
Однак якобінці зуміли проявити невичерпну енергію і волю до РЄМОГИ. Основні і невідкладні завдання, що стояли на той час пе-Д революцією, чітко сформулював Робесп'єр. У такі хвилини, вва-т в Він, потрібна єдина воля, треба, щоб народ об'єднався з Конвен-
«Юції
з Конвент об'єднався з народом. Урятування та зміцнення рево-чеможливі без задоволення основних вимог народу.
169
Частина третя
Історія держави Нового ч
Щоб залучити на свій бік народні маси, якобінці вжили них "І соціально-економічних заходів. Політичні заходи вияв; прагненні дати країні нову політичну основу. За два тижні роблені нова декларація і нова конституція. Двадцять ч вня 1793 року обидва документи були готові.
Декларація прав людини і громадянина 1793 року відрі від попередньої більшим демократизмом і революційністю, закріплені погляди якобінців на суспільство і державу. Д проголошувала непорушні права людини: рівність, свободу» і власність; метою суспільства є загальне щастя; уряд повив печити людині користування цими правами. Але якщо уряд ватиме права народу, то повстання проти уряду є його на» щенним правом і найневідкладнішим обов'язком (ст. 35).
«Суверенітет у народі, — сказано в статті 25, — він подільний, його не можна погасити давністю». Право п зміни конституції належить тільки народу, всі державні ПІ даються лише на певний строк.
Якобінська декларація давала ширший перелік дем< свобод: право на збори, свободу совісті, право подачі петицій та ін. Обов'язком суспільства визнавалася допомога! нездатним до праці. «Суспільство повинно всіма засобами! успіхам народної освіти і зробити освіту надбанням усіх (ст. 22)..
Декларація 1793 року стала одним з найдемократичні: ментів революції. Але виразно проявився в Декларації і її ний характер. Декларація закріплювала непорушність прі ності, розглядала її як природне і невід'ємне право людини-І
У Конституції Франція проголошувалася республікою, на влада належить народу — сукупності всіх французьких передбачався досить своєрідний порядок здійснення з влади. Всі громадяни, які прожили на одному місці не менОК| місяців і досягай двадцяти одного року, щороку обирали ~ чий корпус, який діставав право пропонування законів. Законодавчим корпусом законопроект потребував наступного^ дження народом. З цією метою «законодавче пропон далося в усі департаменти Франції. І коли через сорок днів «в половині департаментів плюс один одна десята частина них зборів кожного з них ... не відхилить проект, він вважа йнятий і стає законом» (ст. 59).
170
оуржуапші дерзкави і права
\
Розділ І
Структура управління Французькою Республікою за Конституцією 1793 року
ЗАКОНОДАВЧИЙ КОРПУС
ВИКОНАВЧА РАДА
• і І: Начальники загального | управління 1 Агенти зовнішніх відносин 1
^^ ї. І-^« Центральне управління 1
ДЕПАРТАМЕНТСЬКІ ЗБОРИ ВИБІРНИКІВ
Кантон
Первинні збори (200-600 виборців)
Проміжне управління
Муніципальне управління
Безпосереднє управління доручалося Виконавчій раді. Порядок її формування був також демократичним. Збори вибірників кожного департаменту висували по одному кандидату. З цих вісімдесяти трьох кандидатів Законодавчий корпус призначав двадцять чотири члени Виконавчої ради (ст. 63). На основі виборів також формувалися місцеві органи державного управління в комунах, дистриктах і департаментах. Особлива роль при цьому відводилася первинним зборам громадян.
Отакою була Конституція 1793 року, яку якобінці відповідно до своєї ідеї передали на затвердження народу. І вона була схвалена в
льшості Департаментів, навіть у тих, де хазяйнували заколотники. Однак подальший розвиток подій, різке погіршення внутрішньої
зовнішньої обстановки змусили якобінців змінити свої плани дер-*авн°ї перебудови Франції. Щоб підняти французький народ на вій-
У> організувати й озброїти армії, забезпечити їх продовольством,
амати опір контрреволюції, потрібна була єдина воля, тверде цен-РЗДІзоване управління. Все це змусило якобінців відмовитися від
Лення в життя Конституції 1793 року, відкласти її здійснення. Щоб
171
Частина третя
;ія І>І р. т-ини і лраед 11ч.:ого часу
захисшпі себе, революції потрібен оув моїутній, дііювийдер; механізм. Так на практиці виникла ; розвинулася система які кої диктатури —• Реголюцішіий уряд якобінців.
Єдиним центром усього управління стан Національний «Порядок управління Францією буде революційним до самогоз сання миру», — сказано в декреті ьід 10 жовтня 1793 року,!) цесі боротьби Конвент зосередив у своїх руках усю найвищу^ і став єдиним центром управління. V системі якобінської не було розподілу влади: Конвент мав праве видавати за рез систему створених при ньому комітетів І комісій здійсн жавне керівництво країною, провадив у життя власні декр більшого значення надавалося двом комітетам: Комітету кого порятунку і Комітету громадської безпеки.
Комітет громадського порятунку складався з дев'яти чле належали вирішальні повноваження. До компетенції КомітІ віднесено всі справи, пов'язані з обороною країни, він прої кож найважливіші дипломатичні заходи, мав право в разі п< нювати структуру державних органів, здійснював управління! Під його безпосередній контроль підпадали всі власті та
службові особи. Комітет громадського порятунку, роботою я Революційний уряд якобінської диктатури
НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНВЕНТ
і Комітет "І- Г Комітет
І громадської І
І безпеки
Відомства
Паризький і;
ЯКООІНСЬКИЙ і!
І і Адміністрація ' Г Комісар ; І ь————— ~~—— і Конвенту!
! Революційний | І комітет
ДЕПАРТАМЕНТ
І оміса ? [Конвенту
оуржуилюї і права
Розділ І
\ видатні діячі революції М. М. Робесп'єр, Л. А. Сен-Жюст, Дантон, став фактичним урядом революційної Франції.
Важливе місце в системі державного механізму якобінської дикта-посідав і Комітет громадської безпеки, який керував боротьбою внутрішніми ворогами. Він мав право заарештувати будь-яких осіб, запідозрених у контрреволюційній діяльності. Комітет керував робо-~)іо місцевих органів безпеки, зокрема комітетів нагляду.
Безпосередніми представниками Конвенту на місцях, провідниками його ролі були комісари Конвенту, наділені надзвичайними повноваженнями, їх направляли в ті місця, де революції загрожувала найбільша небезпека. Під їх керівництвом було проведено ряд дуже важливих заходів: зміцнення революційної армії, ліквідація контрреволюційних заколотів, боротьба проти спекуляції та ін. Інколи в Конвенті залишалося не більше двохсот депутатів — решта як комісари їздили по країні.
, Органом нещадної боротьби з контрреволюцією був реорганізований якобінцями Революційний трибунал. Ворогами народу, які підлягали суду Революційного трибуналу, визнавали всіх, хто здавав фортеці ворогам, підтримував зв'язок з контрреволюцією, організовував заколоти, приховував продовольчі запаси та ін. Покарання для винних було одне — страта. Підставою для вироку була «совість присяжних, підтримана любов'ю до вітчизни».
Судочинство було простим: за наявності доказів трибунал виносив обвинувальний вирок без виклику свідків і розгляду додаткових Доказів.
Серйозні зміни відбувались і в системі місцевого управління. Муніципалітети було очищено від контрреволюційних елементів. На місцях створювалися революційні комітети і комітети нагляду. Особлива роль належала революційним комітетам, яким передавалися Різноманітні функції державного управління. Вони стежили за колишніми дворянами, жирондистами, складали списки підозрілих, брали Участь у комплектуванні республіканських армій та ін. Якобінці за-°езпечували найсуворішу централізацію і в той же час надавали най-Щиршу ініціативу місцевим органам. Не випадково Комітет громадсь-г° порятунку називав революційні комітети «підоймами, які рухаться волею революції».
Величезного значення в цій системі набув Якобінський клуб з о ^_ гУстою мережею місцевих відділень у різних районах країни.
"Інський клуб Парижа розглядав найважливіші законопроекти,
173
Частина третя
Історія держави І праве Нового часу
"ВиІІчкнеппя оуржутної держави і права
\
Розділ І
що потім вносилися якобінцями до Конвенту, обговорював тури осіб, які висувалися на різні пости в державному апа
Сміливо й рішуче провели якобінці перебудову армії, добровольчих і кадрових частин привело до поєднання ре ного ентузіазму та військового досвіду. Робилося все н< озброїти й спорядити армії. Революційна творчість народних нула ідею всенародного ополчення. Якобінці використали її вадили в життя. «Віднині і аж до вигнання ворогів з території ки, — сказано в декреті «Про всенародне ополчення» від: 1793 року, — всі французи повинні бути в постійній служби в армії». Відповідно до декрету молоді люди йшли жінки і діти працювали в госпіталях, ремісники виготовляли Була також сформована Революційна армія у складі 6000 і 1200 артилеристів для придушення контрреволюції, здій ходів громадського порятунку й охорони продовольства бінській армії виросли майбутні маршали Франції — Лан Массена та ін. Тут проявився і воєнний талант Бонапарта. гато зробили для зміцнення армії комісари Конвенту. Але що забезпечувало успіхи якобінської армії, був револю: зіазм солдатів, почуття патріотизму. Увесь народ був охо межним революційним ентузіазмом, єдиним бажанням б ремоги. Усі французи вважали війну справедливою, оборонні була такою. Революційна Франція захищалася від реакційв хічної Європи. Звідси героїчний патріотизм і чудеса воєнної французів у 1792-1793 роках.
Політичні заходи об'єднали народ, створили дійову с жавного управління. Однак цього ще було замало. Треба бу печити матеріальну основу союзу революційних сил зацікавити народні маси. Це мала зробити система соці мічних заходів, яку запровадили якобінці. Матеріальними,.! економічними умовами перемоги була революційна розправ^ ців з віджилим феодалізмом, швидкий, рішучий перехід уг-~ до буржуазного способу виробництва, до вільного селянс леволодіння.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Жирондисти ніяк не прагнули серйозних революційних вий рень. Але на їхню політику впливало існування Революцій ни, яка виступала сміливо і рішуче, обстоювала інтереси Суттєвого значення набувало й існування якобінців — дріб азної партії, яка боролася разом з народом за послідовне завдань буржуазної революції.
Щоб отримати голоси на виборах до Конвенту, жирондист велося вжити певних заходів в інтересах селянства. Вони продаж емігрантських земель, припинили судові справи претензіями феодалів до селян. Але невдовзі самі жирої прагнули завершити революцію, побоюючись її розвитку.. ї*|
Про співвідношення сил на другому етапі революції склад Конвенту, що розпочав роботу у вересні 1792 було обрано 750 депутатів; серед них близько 200 жирондисті близно 100 якобінців. Більшість депутатів не входила в ці ня. Залежно від обставин вони підтримували або жиро якобінців. Це нестійке угруповання іронічно називали «бол^
З особливою гостротою напруженість політичної бо_ венті виявилася в ті дні, коли йому випало вирішувати долкйі Людовик XVI був засуджений Конвентом. За страту короля ""* лося 387 депутатів, проти — 334. Але й ця незначна переваг^ була забезпечена завдяки якобінцям, які наполягли на голосуванні.
Третього вересня 1792 року Франція стала Республікою.' Жирондисти були проти подальшого розвитку револю: " намагалися стримати її, сковували сили народу в боротьбі нішніх ворогів та їх контрреволюційних пособників у самій! Подібно до того, як це було з конституціоналістами, жиро "^ 1793 році перетворилися на контрреволюційну силу.
Все це ускладнювалося тим, що різко погіршилося е становище Франції. Аграрне питання все ще не було вирії лянські заворушення не вщухали. Особливої гостроти на п< року набула продовольча проблема. До Конвенту надходила
168
икнення чурмсуазної держачи і права
л
Розділ І
на скарг на те, що народ голодує. А в цей час спекулянти безие-
вно підвищували ціни, штучно створювали нестачу продуктів хар-
ання. У таких умовах акгивізувалася контрреволюція. Армії єврейської коаліції, до якої приєднались Англія, Іспанія й Голландія, "лька разів завдали поразки французьким'.вшськам. Спалахнули заколоти і в самій країні. Так, у березні 1793 року почався роялістський заколот у селянській провінції Вандеї.
Незадоволення народних мас політикою жирондистів вилилося V збройне повстання. Тридцять першого травня 1793 року в Парижі вдарили на сполох. Народ оточив будинок, де засідав Конвент, вимагаючи дозволу на арешт жирондистських депутатів. Однак цей виступ зазнав поразки. Другого червня відбувся новий виступ. На цей раз Конвент був змушений декретувати арешт 29 жирондистів — членів Конвенту.
Політичне панування жирондистів було зламане. Революція рухалася вперед, набуваючи все більш демократичного характеру. Народне повстання 31 травня — 2 червня 1793 року передало владу якобінцям — представникам революційної дрібної буржуазії.
Революція вступила в третій етап свого розвитку: 2 червня 1793 року — 27 липня 1794 року — етап її найвищого піднесення, її кульмінаційний момент. До влади прийшла дрібнобуржуазна партія, яка виступала в союзі з народом, з низами міста й села. Це була найре-волюційніша сила в історії французької революції.
Якобінці взяли владу в умовах смертельної небезпеки, що нависла над революцією. Катастрофічне скорочення виробництва, гостра продовольча криза, небачене зростання спекуляції, голодні бунти і т.д. Доповнювалися заколотами і змовами контрреволюційних сил, натиском інтервентів, які намагалися погасити полум'я революції. Із вісімдесяти трьох департаментів, на які поділялася Франція, шістдесят °Ули захоплені арміями інтервентів або опинилися в руках заколотників. Влада Конвенту зберігалася лише над голодуючим Парижем незначною територією довкола столиці, які були охоплені звідусіль огнем контрреволюції. Республіка була на краю загибелі.
Однак якобінці зуміли проявити невичерпну енергію і волю до РЄМОГИ. Основні і невідкладні завдання, що стояли на той час пе-Д революцією, чітко сформулював Робесп'єр. У такі хвилини, вва-т в Він, потрібна єдина воля, треба, щоб народ об'єднався з Конвен-
«Юції
з Конвент об'єднався з народом. Урятування та зміцнення рево-чеможливі без задоволення основних вимог народу.
169
Частина третя
Історія держави Нового ч
Щоб залучити на свій бік народні маси, якобінці вжили них "І соціально-економічних заходів. Політичні заходи вияв; прагненні дати країні нову політичну основу. За два тижні роблені нова декларація і нова конституція. Двадцять ч вня 1793 року обидва документи були готові.
Декларація прав людини і громадянина 1793 року відрі від попередньої більшим демократизмом і революційністю, закріплені погляди якобінців на суспільство і державу. Д проголошувала непорушні права людини: рівність, свободу» і власність; метою суспільства є загальне щастя; уряд повив печити людині користування цими правами. Але якщо уряд ватиме права народу, то повстання проти уряду є його на» щенним правом і найневідкладнішим обов'язком (ст. 35).
«Суверенітет у народі, — сказано в статті 25, — він подільний, його не можна погасити давністю». Право п зміни конституції належить тільки народу, всі державні ПІ даються лише на певний строк.
Якобінська декларація давала ширший перелік дем< свобод: право на збори, свободу совісті, право подачі петицій та ін. Обов'язком суспільства визнавалася допомога! нездатним до праці. «Суспільство повинно всіма засобами! успіхам народної освіти і зробити освіту надбанням усіх (ст. 22)..
Декларація 1793 року стала одним з найдемократичні: ментів революції. Але виразно проявився в Декларації і її ний характер. Декларація закріплювала непорушність прі ності, розглядала її як природне і невід'ємне право людини-І
У Конституції Франція проголошувалася республікою, на влада належить народу — сукупності всіх французьких передбачався досить своєрідний порядок здійснення з влади. Всі громадяни, які прожили на одному місці не менОК| місяців і досягай двадцяти одного року, щороку обирали ~ чий корпус, який діставав право пропонування законів. Законодавчим корпусом законопроект потребував наступного^ дження народом. З цією метою «законодавче пропон далося в усі департаменти Франції. І коли через сорок днів «в половині департаментів плюс один одна десята частина них зборів кожного з них ... не відхилить проект, він вважа йнятий і стає законом» (ст. 59).
170
оуржуапші дерзкави і права
\
Розділ І
Структура управління Французькою Республікою за Конституцією 1793 року
ЗАКОНОДАВЧИЙ КОРПУС
ВИКОНАВЧА РАДА
• і І: Начальники загального | управління 1 Агенти зовнішніх відносин 1
^^ ї. І-^« Центральне управління 1
ДЕПАРТАМЕНТСЬКІ ЗБОРИ ВИБІРНИКІВ
Кантон
Первинні збори (200-600 виборців)
Проміжне управління
Муніципальне управління
Безпосереднє управління доручалося Виконавчій раді. Порядок її формування був також демократичним. Збори вибірників кожного департаменту висували по одному кандидату. З цих вісімдесяти трьох кандидатів Законодавчий корпус призначав двадцять чотири члени Виконавчої ради (ст. 63). На основі виборів також формувалися місцеві органи державного управління в комунах, дистриктах і департаментах. Особлива роль при цьому відводилася первинним зборам громадян.
Отакою була Конституція 1793 року, яку якобінці відповідно до своєї ідеї передали на затвердження народу. І вона була схвалена в
льшості Департаментів, навіть у тих, де хазяйнували заколотники. Однак подальший розвиток подій, різке погіршення внутрішньої
зовнішньої обстановки змусили якобінців змінити свої плани дер-*авн°ї перебудови Франції. Щоб підняти французький народ на вій-
У> організувати й озброїти армії, забезпечити їх продовольством,
амати опір контрреволюції, потрібна була єдина воля, тверде цен-РЗДІзоване управління. Все це змусило якобінців відмовитися від
Лення в життя Конституції 1793 року, відкласти її здійснення. Щоб
171
Частина третя
;ія І>І р. т-ини і лраед 11ч.:ого часу
захисшпі себе, революції потрібен оув моїутній, дііювийдер; механізм. Так на практиці виникла ; розвинулася система які кої диктатури —• Реголюцішіий уряд якобінців.
Єдиним центром усього управління стан Національний «Порядок управління Францією буде революційним до самогоз сання миру», — сказано в декреті ьід 10 жовтня 1793 року,!) цесі боротьби Конвент зосередив у своїх руках усю найвищу^ і став єдиним центром управління. V системі якобінської не було розподілу влади: Конвент мав праве видавати за рез систему створених при ньому комітетів І комісій здійсн жавне керівництво країною, провадив у життя власні декр більшого значення надавалося двом комітетам: Комітету кого порятунку і Комітету громадської безпеки.
Комітет громадського порятунку складався з дев'яти чле належали вирішальні повноваження. До компетенції КомітІ віднесено всі справи, пов'язані з обороною країни, він прої кож найважливіші дипломатичні заходи, мав право в разі п< нювати структуру державних органів, здійснював управління! Під його безпосередній контроль підпадали всі власті та
службові особи. Комітет громадського порятунку, роботою я Революційний уряд якобінської диктатури
НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНВЕНТ
і Комітет "І- Г Комітет
І громадської І
І безпеки
Відомства
Паризький і;
ЯКООІНСЬКИЙ і!
І і Адміністрація ' Г Комісар ; І ь————— ~~—— і Конвенту!
! Революційний | І комітет
ДЕПАРТАМЕНТ
І оміса ? [Конвенту
оуржуилюї і права
Розділ І
\ видатні діячі революції М. М. Робесп'єр, Л. А. Сен-Жюст, Дантон, став фактичним урядом революційної Франції.
Важливе місце в системі державного механізму якобінської дикта-посідав і Комітет громадської безпеки, який керував боротьбою внутрішніми ворогами. Він мав право заарештувати будь-яких осіб, запідозрених у контрреволюційній діяльності. Комітет керував робо-~)іо місцевих органів безпеки, зокрема комітетів нагляду.
Безпосередніми представниками Конвенту на місцях, провідниками його ролі були комісари Конвенту, наділені надзвичайними повноваженнями, їх направляли в ті місця, де революції загрожувала найбільша небезпека. Під їх керівництвом було проведено ряд дуже важливих заходів: зміцнення революційної армії, ліквідація контрреволюційних заколотів, боротьба проти спекуляції та ін. Інколи в Конвенті залишалося не більше двохсот депутатів — решта як комісари їздили по країні.
, Органом нещадної боротьби з контрреволюцією був реорганізований якобінцями Революційний трибунал. Ворогами народу, які підлягали суду Революційного трибуналу, визнавали всіх, хто здавав фортеці ворогам, підтримував зв'язок з контрреволюцією, організовував заколоти, приховував продовольчі запаси та ін. Покарання для винних було одне — страта. Підставою для вироку була «совість присяжних, підтримана любов'ю до вітчизни».
Судочинство було простим: за наявності доказів трибунал виносив обвинувальний вирок без виклику свідків і розгляду додаткових Доказів.
Серйозні зміни відбувались і в системі місцевого управління. Муніципалітети було очищено від контрреволюційних елементів. На місцях створювалися революційні комітети і комітети нагляду. Особлива роль належала революційним комітетам, яким передавалися Різноманітні функції державного управління. Вони стежили за колишніми дворянами, жирондистами, складали списки підозрілих, брали Участь у комплектуванні республіканських армій та ін. Якобінці за-°езпечували найсуворішу централізацію і в той же час надавали най-Щиршу ініціативу місцевим органам. Не випадково Комітет громадсь-г° порятунку називав революційні комітети «підоймами, які рухаться волею революції».
Величезного значення в цій системі набув Якобінський клуб з о ^_ гУстою мережею місцевих відділень у різних районах країни.
"Інський клуб Парижа розглядав найважливіші законопроекти,
173
Частина третя
Історія держави І праве Нового часу
"ВиІІчкнеппя оуржутної держави і права
\
Розділ І
що потім вносилися якобінцями до Конвенту, обговорював тури осіб, які висувалися на різні пости в державному апа
Сміливо й рішуче провели якобінці перебудову армії, добровольчих і кадрових частин привело до поєднання ре ного ентузіазму та військового досвіду. Робилося все н< озброїти й спорядити армії. Революційна творчість народних нула ідею всенародного ополчення. Якобінці використали її вадили в життя. «Віднині і аж до вигнання ворогів з території ки, — сказано в декреті «Про всенародне ополчення» від: 1793 року, — всі французи повинні бути в постійній служби в армії». Відповідно до декрету молоді люди йшли жінки і діти працювали в госпіталях, ремісники виготовляли Була також сформована Революційна армія у складі 6000 і 1200 артилеристів для придушення контрреволюції, здій ходів громадського порятунку й охорони продовольства бінській армії виросли майбутні маршали Франції — Лан Массена та ін. Тут проявився і воєнний талант Бонапарта. гато зробили для зміцнення армії комісари Конвенту. Але що забезпечувало успіхи якобінської армії, був револю: зіазм солдатів, почуття патріотизму. Увесь народ був охо межним революційним ентузіазмом, єдиним бажанням б ремоги. Усі французи вважали війну справедливою, оборонні була такою. Революційна Франція захищалася від реакційв хічної Європи. Звідси героїчний патріотизм і чудеса воєнної французів у 1792-1793 роках.
Політичні заходи об'єднали народ, створили дійову с жавного управління. Однак цього ще було замало. Треба бу печити матеріальну основу союзу революційних сил зацікавити народні маси. Це мала зробити система соці мічних заходів, яку запровадили якобінці. Матеріальними,.! економічними умовами перемоги була революційна розправ^ ців з віджилим феодалізмом, швидкий, рішучий перехід уг-~ до буржуазного способу виробництва, до вільного селянс леволодіння.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67