https://wodolei.ru/catalog/unitazy/s-funkciey-bide/
д. Але з розгортанням промислової революції державна регламентація трудових відносин стала для підприємців обтяжливою. У зв'язку з цим на початку XIX століття були скасовані старі закони про регулювання заробітної плати і проголошена «свобода договору». У 1834 році англійський парламент скасував закони про бідних. З цього часу залишилася тільки одна форма «допомоги» безробітним і бідним — направлення в робітні доми.
Для XIX століття характерними були заборони і обмеження, які встановлювалися у зв'язку з появою і зростанням робітничих об'єднань. Так, у 1799 році англійський парламент прийняв закон, що забороняв угоди і діяльність робітників з метою підвищення заробітної плати або скорочення робочого дня. Порушення закону тягло за собою застосування кримінального покарання. Але затримати робітничий рух було неможливо. У 1824 році парламент вимушений був піти на поступки і легалізувати угоди робітників, що мали на меті підвищення заробітної плати, організацію бойкотів і т.д. Таким чином, цей закон зробив можливим утворення в Англії робітничих професійних спілок і сприяв розвитку тред-юніоністського руху. В 1871 році був виданий ще один закон про робітничі спілки, де їхня діяльність визнавалася правомірною. Законом 1875 року було встановлено, що доктрина загального права про «злочинну змову» не може застосовуватися до угод робітників, які вони укладають напередодні конфлікту з хазяями.
У другій половині XIX століття з'являються перші закони, де передбачувалося відшкодування робітникам у випадку виробничої травми. Закон 1886 року встановлював матеріальну відповідальність у таких випадках.
Багато які положення англійського загального права були використані для боротьби з робітничим рухом і в умовах Сполучених Штатів. Ще в XIX столітті суд використовував для боротьби зі страйками док-
302
трину «злочинної змови». На цій основі був зроблений висновок у судовій практиці США про незаконність професійних спілок робітників і страйків. Але поступово суди відмовляються від презумпції винності профспілок.
Після громадянської війни в США в деяких штатах (Міннесота, Пенсільванія) з'явилися спеціальні закони, які вводили тюремне ув'язнення і штрафи за підбурювання робітників до страйку.
Зі вступом США в епоху індустріально-розвинутого капіталізму для придушення організованого робітничого руху буржуазія стала використовувати такі специфічні заходи, як судові накази і антитре-стІвське законодавство. Річ у тім, що американські суди розглядали страйки як порушення антитрестівського закону Шермана. Судді довільно прирівнювали профспілки до «монополій» або профспілкову діяльність розцінювали як змову з метою «обмежити торгівлю» і присуджували профспілкам відшкодування збитків.
Ще в роки революції у Франції буржуазія під приводом боротьби з феодальними корпораціями виступала проти створення професійних об'єднань робітників. Закон Ле-Шапельє у 1791 році заборонив такі об'єднання, а також визнав незаконними страйки і навіть збори робітників однієї професії з метою обговорення умов праці. Зміст цього закону знайшов своє відображення в Кримінальному кодексі Франції 1810 року.
Наполеон III, який був вимушений загравати з робітничим класом, скасував у 1864 році закон Ле-Шапельє. Так формально були визнані робітничі синдикати і страйки. У 1884 році в умовах посилення робітничого руху парламент Третьої республіки узаконив вільне утворення робітничих спілок, які мали на меті економічні інтереси.
Тривалу боротьбу за визнання свого права на об'єднання і страйк вів робітничий клас Німеччини. В 1869 році Бісмарк дав згоду на включення до німецького промислового статуту параграфа^ який скасував заборону робітничих спілок, що існувала раніше. Але одночасно в Статуті зберігалися обмеження діяльності таких спілок.
Законодавчі норми про працю з'явилися в Німеччині спочатку в праві окремих держав. Загальнонімецьке законодавство звернулося до цієї проблеми пізніше.
Наприкінці XIX століття в Німеччині з'явилися закони про соціальне страхування робітників. Так, у 1883 році був прийнятий закон про страхування на випадок хвороби, в 1884 році — від нещасних випадків, у 1889 році — через старість і інвалідність.
303
Частина третя
Історія І)І'//ла7вІ. / права часу
Регламентація дитячої та жі)І<)чиї праці. В ХіХ столітті фабричне законодавство звернуло увагу на необхідність регулювання жіночої та дитячої праці.
В Англії 1883 року був прийнятий закон, відповідно до якою в текстильній промисловості нічна праця дітей заборонялася, установлювався восьмигодинний робочий день для дітей від дев'яти до тринадцяти років і дванадцятигодинний — для підлітків до вісімнадцяти років. У 1842 році була заборонена підземна праця для дітей віком до десяти років. У Франції подібні норми з'явилися пізніше — за часів Третьої республіки. Закони 1874-1892 років заборонили пра>-цю дітей до тринадцяти років, обмежили робочий день підлітків до шістнадцяти років десятьма годинами, а підлітків до вісімнадцяти років — одинадцятьма годинами. Аналогічно в Німеччині в 1891 році було заборонено використовувати в промисловому виробництві працю дітей до тринадцяти років.
Відбувалася також регламентація жіночої праці. В Англії в 1842 році була заборонена підземна праця жінок, а в 1847 році робочий день жінок у текстильній промисловості був обмежений одинадцятьма годинами. Загальнонімецьке законодавство 1891-1909 років заборонило працю жінок на підземних роботах, передбачило чотиритиж-неву післяпологову відпустку. Було також обмежено робочий день на підприємствах, де працювало більше десяти робітників, спочатку одинадцятьма, а потім десятьма годинами.
Ч
астина четверта
ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА НОВІТНЬОГО ЧАСУ
>изначальнок> рисою всесвітньо-історичного процесу на початку XX століття був вступ капіталізму в нову стадію — період монополістичного капіталізму. В житті індустріальних держав відбувалися великі зрушення в розвитку економіки і в організації виробництва. При цьому наявність загальних закономірностей, притаманних світовій капіталістичній системі, аж ніяк не виключала особливостей соціально-економічного розвитку таких провідних капіталістичних країн, як Англія, Франція, Німеччина, СІП А, Японія.
Перехід до монополістичної стадії зайняв певний проміжок часу. Важливим рубежем на цьому шляху була економічна криза, яка охопила в 1900-1903 роках країни Європи і СполученУШтати Америки. Економічна криза мала одну суттєву особливість: вона дала значний поштовх процесам концентрації виробництва і централізації капіталу. Монополії на початку XX століття почали набувати вирішального значення в економіці. Монополістичний капітал впливав і на політичний лад, контролюючи і нідкорюючи собі державний апарат.
Зовнішня політика європейських держав на початку XX століття визначалася їх боротьбою за сфери застосування капіталу, ринки збуту, джерела дешевої сировини. Нерівномірність економічного і політичного розвитку цих країн ще більше загострювала суперечності, які можна було розв'язати тільки силою.
Все це призвело до Першої світової війни, у вир якої було втягнуто тридцять вісім держав.
Наслідки Першої світової війни були дуже серйозними: зазнала розгрому одна з світових держав — Німеч-
305
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
чина, США стали основним з претендентів на світове панування, Великобританія зміцнила своє становище найбільшої колоніальної імперії, відбулося піднесення Франції, яка сподівалася на гегемонію в Європі.
Після Першої світової війни відбулися зміни на політичній карті Європи, з'явився ряд нових держав. Розпад Австро-Угорської імперії призвів у 1918 році до виникнення незалежної Чехії, а потім — до входження Сло-вакіїдо складу єдиної Чехословацької держави. В цей же час було проголошено незалежне Королівство сербів, хорватів і словенців. У листопаді 1918 року була проголошена республіка в Угорщині, потім в Австрії. Декрет радянського уряду від 24 серпня призвів до утворення Польської Республіки.
Переломним моментом в історії новітнього часу стала Друга світова війна. Внаслідок війни різко змінилося співвідношення сил у капіталістичному світі. Німеччина, Італія, Японія, які напередодні війни належали до великих держав, зіазнали поразки, на якийсь час перетворилися на залежні країни, їх території були окуповані іноземними військами. Франція також тимчасово втратила статус великої держави. Великобританія успішно завершила війну як одна із трьох великих держав-перемож-ниць. Однак її позиції виявилися ослабленими.
Тільки Сполучені Штати Америки вийшли з війни значно зміцнілими. Далеко випередивши усі інші капіталістичні країни в економічному і воєнному відношенні, США перетворилися на одноосібного лідера капіталістичного світу, на гігантську наддержаву, яка претендувала на світове панування.
Після завершення Другої світової війни державно-монополістичний капіталізм зазнає змін, нові умови вимагають від буржуазної держави переходу від окремих заходів державного регулювання до комплексу антикризових, тих, що стимулюють економічне зростання програм, до демократичного оновлення існуючих політико-правових інститутів.
Однак шляхи розвитку і форм державно-монополістичного капіталізму в кожній країні мали свої особливості, які знаходили своє відображення в економічній
Розвиток бурзісуазної держави \ в XX столітті _______\^
Розділ І
306
функції держави і в засобах її здійснення. Так, у деяких країнах Західної Європи (Франція, Італія, Англія тощо) в умовах демократизації політичного життя після завершення Другої світової війни була проведена часткова націоналізація приватного капіталу в певних сферах економіки (транспорт, зв'язок і т.д.)'. У таких країнах, як США і Японія, в післявоєнний період економічна активність держави також досягла високого рівня, але без прямого втручання в систему вільного підприємництва. З кінця 70-х років тут навіть стала помітною тенденція до політики економічного лібералізму, до більшого заохочення ринкової свободи крупного капіталу і малого бізнесу. Як у Сполучених Штатах, так і в Японії діяли непрямі форми державного регулювання.
Розділ І
Глава І
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
§ 1. Розвиток державно-монополістичного капіталізму
Хіапочатку XX століття США перетворюються на класичну країну монополістичного капіталу. В цей час Сполучені Штати йшли попереду всіх держав за випуском продукції і загальним обсягом виробництва. Так, у 1913 році чорна металургія США випускала більше продукції, ніж Англія, Франція і Німеччина разом.
Надзвичайно швидкі темпи економічного розвитку США пояснювалися значним посиленням американського імперіалізму в роки Першої світової війни, перетворенням США на один із центрів фінансової експлуатації світу.
Участь США в Першій світовій війні вимагала розширення державного контролю над виробництвом; знищення анархічних тен-
307
Частина четверта
денцій в економіці, які були викликані загостренням конкурентної боротьби монополістичного капіталу; утворення єдиного центру керівництва воєнними підприємствами, транспортом, засобами зв'язку і т.д. На цьому фундаменті і відбувався розвиток державно-монополістичного капіталізму. Одночасно посилювалося державне регулювання ринкових відносин.
Могутнім каталізатором, що прискорив розвиток державно-монополістичного капіталізму і державного регулювання економічної сфери, стала криза 30-х років, яка примусила американське капіталістичне суспільство шукати шляхи подальшого розвитку капіталізму, методи регулювання суспільних процесів.
«Новий курс» президента Рузвельта. У 1929-1933 роках світова економічна криза охопила і США. Криза викликала різке скорочення обсягу виробництва, розлад фінансової системи, повсюдне розорення і банкрутство промислових, торговельних і фінансових фірм, масове безробіття. Загальний обсяг продукції промисловості США склав у 1932 році лише 54 відсотки в порівнянні з 1929 роком. Криза надзвичайно загострила соціально-класові суперечності.
Один за одним відбувалися «голодні походи», демонстрації безробітних, фермерів, що розорилися.
Обраний у 1928 році президентом республіканець Г. Гувер обіцяв вивести країну з кризи, але всі його спроби виявилися безрезультатними. Так, зупинити хвилю банкрутств шляхом державного кредитування республіканці намагалися в 1932 році. З цією метою було створено Національну кредитну корпорацію з капіталом у 3,5 мільярда доларів, яка повинна була проводити фінансування банківських, промислових і торговельних фірм, щоб врятувати їх від банкрутства. Одночасно з'явилася ще одна урядова організація — Федеральне фермерське бюро, яке повинне було підтримувати рівень цін на сільськогосподарську продукцію. Однак усі вжиті заходи ні до чого не привели.
На президентських виборах 1932 року демократична партія висунула кандидатуру свого лідера Франкліна Делано Рузвельта. Через хворобу він був прикутий до ліжка, але не припинив політичної діяльності.'Сенатор, помічник морського міністра, губернатор штату Нью-Йорк — таким був його послужний список. Виборці повірили Рузвельту, який обіцяв у-разі успіху на виборах вивести країну з кризи, і він був обраний президентом США.
308
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
\
Розділ 1
Четвертого березня 1933 року Ф. Рузвельт уперше виступив перед американським народом як президент. Щоб перемогти і подолати кризу, казав Рузвельт, усі повинні вести^ебе як «виучена, віддана армія», готова до великих жертв.
Сукупність заходів, спрямованих наддержавне регулювання американської економіки з метою виходу з кризи, запропонованих Рузвельтом і його радниками, отримала назву «Нового курсу» (буквально «нова здача карт»). Фактично це була розгорнута програма анти-кризових державно-монополістичних заходів.
Уряд Рузвельта розпочав реалізацію політики «Нового курсу» зі створення Національної адміністрації відбудови промисловості (НІРА), яка повинна була вивести промисловість з кризи, і вжиття заходів по боротьбі з безробіттям.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67
Для XIX століття характерними були заборони і обмеження, які встановлювалися у зв'язку з появою і зростанням робітничих об'єднань. Так, у 1799 році англійський парламент прийняв закон, що забороняв угоди і діяльність робітників з метою підвищення заробітної плати або скорочення робочого дня. Порушення закону тягло за собою застосування кримінального покарання. Але затримати робітничий рух було неможливо. У 1824 році парламент вимушений був піти на поступки і легалізувати угоди робітників, що мали на меті підвищення заробітної плати, організацію бойкотів і т.д. Таким чином, цей закон зробив можливим утворення в Англії робітничих професійних спілок і сприяв розвитку тред-юніоністського руху. В 1871 році був виданий ще один закон про робітничі спілки, де їхня діяльність визнавалася правомірною. Законом 1875 року було встановлено, що доктрина загального права про «злочинну змову» не може застосовуватися до угод робітників, які вони укладають напередодні конфлікту з хазяями.
У другій половині XIX століття з'являються перші закони, де передбачувалося відшкодування робітникам у випадку виробничої травми. Закон 1886 року встановлював матеріальну відповідальність у таких випадках.
Багато які положення англійського загального права були використані для боротьби з робітничим рухом і в умовах Сполучених Штатів. Ще в XIX столітті суд використовував для боротьби зі страйками док-
302
трину «злочинної змови». На цій основі був зроблений висновок у судовій практиці США про незаконність професійних спілок робітників і страйків. Але поступово суди відмовляються від презумпції винності профспілок.
Після громадянської війни в США в деяких штатах (Міннесота, Пенсільванія) з'явилися спеціальні закони, які вводили тюремне ув'язнення і штрафи за підбурювання робітників до страйку.
Зі вступом США в епоху індустріально-розвинутого капіталізму для придушення організованого робітничого руху буржуазія стала використовувати такі специфічні заходи, як судові накази і антитре-стІвське законодавство. Річ у тім, що американські суди розглядали страйки як порушення антитрестівського закону Шермана. Судді довільно прирівнювали профспілки до «монополій» або профспілкову діяльність розцінювали як змову з метою «обмежити торгівлю» і присуджували профспілкам відшкодування збитків.
Ще в роки революції у Франції буржуазія під приводом боротьби з феодальними корпораціями виступала проти створення професійних об'єднань робітників. Закон Ле-Шапельє у 1791 році заборонив такі об'єднання, а також визнав незаконними страйки і навіть збори робітників однієї професії з метою обговорення умов праці. Зміст цього закону знайшов своє відображення в Кримінальному кодексі Франції 1810 року.
Наполеон III, який був вимушений загравати з робітничим класом, скасував у 1864 році закон Ле-Шапельє. Так формально були визнані робітничі синдикати і страйки. У 1884 році в умовах посилення робітничого руху парламент Третьої республіки узаконив вільне утворення робітничих спілок, які мали на меті економічні інтереси.
Тривалу боротьбу за визнання свого права на об'єднання і страйк вів робітничий клас Німеччини. В 1869 році Бісмарк дав згоду на включення до німецького промислового статуту параграфа^ який скасував заборону робітничих спілок, що існувала раніше. Але одночасно в Статуті зберігалися обмеження діяльності таких спілок.
Законодавчі норми про працю з'явилися в Німеччині спочатку в праві окремих держав. Загальнонімецьке законодавство звернулося до цієї проблеми пізніше.
Наприкінці XIX століття в Німеччині з'явилися закони про соціальне страхування робітників. Так, у 1883 році був прийнятий закон про страхування на випадок хвороби, в 1884 році — від нещасних випадків, у 1889 році — через старість і інвалідність.
303
Частина третя
Історія І)І'//ла7вІ. / права часу
Регламентація дитячої та жі)І<)чиї праці. В ХіХ столітті фабричне законодавство звернуло увагу на необхідність регулювання жіночої та дитячої праці.
В Англії 1883 року був прийнятий закон, відповідно до якою в текстильній промисловості нічна праця дітей заборонялася, установлювався восьмигодинний робочий день для дітей від дев'яти до тринадцяти років і дванадцятигодинний — для підлітків до вісімнадцяти років. У 1842 році була заборонена підземна праця для дітей віком до десяти років. У Франції подібні норми з'явилися пізніше — за часів Третьої республіки. Закони 1874-1892 років заборонили пра>-цю дітей до тринадцяти років, обмежили робочий день підлітків до шістнадцяти років десятьма годинами, а підлітків до вісімнадцяти років — одинадцятьма годинами. Аналогічно в Німеччині в 1891 році було заборонено використовувати в промисловому виробництві працю дітей до тринадцяти років.
Відбувалася також регламентація жіночої праці. В Англії в 1842 році була заборонена підземна праця жінок, а в 1847 році робочий день жінок у текстильній промисловості був обмежений одинадцятьма годинами. Загальнонімецьке законодавство 1891-1909 років заборонило працю жінок на підземних роботах, передбачило чотиритиж-неву післяпологову відпустку. Було також обмежено робочий день на підприємствах, де працювало більше десяти робітників, спочатку одинадцятьма, а потім десятьма годинами.
Ч
астина четверта
ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА НОВІТНЬОГО ЧАСУ
>изначальнок> рисою всесвітньо-історичного процесу на початку XX століття був вступ капіталізму в нову стадію — період монополістичного капіталізму. В житті індустріальних держав відбувалися великі зрушення в розвитку економіки і в організації виробництва. При цьому наявність загальних закономірностей, притаманних світовій капіталістичній системі, аж ніяк не виключала особливостей соціально-економічного розвитку таких провідних капіталістичних країн, як Англія, Франція, Німеччина, СІП А, Японія.
Перехід до монополістичної стадії зайняв певний проміжок часу. Важливим рубежем на цьому шляху була економічна криза, яка охопила в 1900-1903 роках країни Європи і СполученУШтати Америки. Економічна криза мала одну суттєву особливість: вона дала значний поштовх процесам концентрації виробництва і централізації капіталу. Монополії на початку XX століття почали набувати вирішального значення в економіці. Монополістичний капітал впливав і на політичний лад, контролюючи і нідкорюючи собі державний апарат.
Зовнішня політика європейських держав на початку XX століття визначалася їх боротьбою за сфери застосування капіталу, ринки збуту, джерела дешевої сировини. Нерівномірність економічного і політичного розвитку цих країн ще більше загострювала суперечності, які можна було розв'язати тільки силою.
Все це призвело до Першої світової війни, у вир якої було втягнуто тридцять вісім держав.
Наслідки Першої світової війни були дуже серйозними: зазнала розгрому одна з світових держав — Німеч-
305
Частина четверта
Історія держави і права Новітнього часу
чина, США стали основним з претендентів на світове панування, Великобританія зміцнила своє становище найбільшої колоніальної імперії, відбулося піднесення Франції, яка сподівалася на гегемонію в Європі.
Після Першої світової війни відбулися зміни на політичній карті Європи, з'явився ряд нових держав. Розпад Австро-Угорської імперії призвів у 1918 році до виникнення незалежної Чехії, а потім — до входження Сло-вакіїдо складу єдиної Чехословацької держави. В цей же час було проголошено незалежне Королівство сербів, хорватів і словенців. У листопаді 1918 року була проголошена республіка в Угорщині, потім в Австрії. Декрет радянського уряду від 24 серпня призвів до утворення Польської Республіки.
Переломним моментом в історії новітнього часу стала Друга світова війна. Внаслідок війни різко змінилося співвідношення сил у капіталістичному світі. Німеччина, Італія, Японія, які напередодні війни належали до великих держав, зіазнали поразки, на якийсь час перетворилися на залежні країни, їх території були окуповані іноземними військами. Франція також тимчасово втратила статус великої держави. Великобританія успішно завершила війну як одна із трьох великих держав-перемож-ниць. Однак її позиції виявилися ослабленими.
Тільки Сполучені Штати Америки вийшли з війни значно зміцнілими. Далеко випередивши усі інші капіталістичні країни в економічному і воєнному відношенні, США перетворилися на одноосібного лідера капіталістичного світу, на гігантську наддержаву, яка претендувала на світове панування.
Після завершення Другої світової війни державно-монополістичний капіталізм зазнає змін, нові умови вимагають від буржуазної держави переходу від окремих заходів державного регулювання до комплексу антикризових, тих, що стимулюють економічне зростання програм, до демократичного оновлення існуючих політико-правових інститутів.
Однак шляхи розвитку і форм державно-монополістичного капіталізму в кожній країні мали свої особливості, які знаходили своє відображення в економічній
Розвиток бурзісуазної держави \ в XX столітті _______\^
Розділ І
306
функції держави і в засобах її здійснення. Так, у деяких країнах Західної Європи (Франція, Італія, Англія тощо) в умовах демократизації політичного життя після завершення Другої світової війни була проведена часткова націоналізація приватного капіталу в певних сферах економіки (транспорт, зв'язок і т.д.)'. У таких країнах, як США і Японія, в післявоєнний період економічна активність держави також досягла високого рівня, але без прямого втручання в систему вільного підприємництва. З кінця 70-х років тут навіть стала помітною тенденція до політики економічного лібералізму, до більшого заохочення ринкової свободи крупного капіталу і малого бізнесу. Як у Сполучених Штатах, так і в Японії діяли непрямі форми державного регулювання.
Розділ І
Глава І
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ
§ 1. Розвиток державно-монополістичного капіталізму
Хіапочатку XX століття США перетворюються на класичну країну монополістичного капіталу. В цей час Сполучені Штати йшли попереду всіх держав за випуском продукції і загальним обсягом виробництва. Так, у 1913 році чорна металургія США випускала більше продукції, ніж Англія, Франція і Німеччина разом.
Надзвичайно швидкі темпи економічного розвитку США пояснювалися значним посиленням американського імперіалізму в роки Першої світової війни, перетворенням США на один із центрів фінансової експлуатації світу.
Участь США в Першій світовій війні вимагала розширення державного контролю над виробництвом; знищення анархічних тен-
307
Частина четверта
денцій в економіці, які були викликані загостренням конкурентної боротьби монополістичного капіталу; утворення єдиного центру керівництва воєнними підприємствами, транспортом, засобами зв'язку і т.д. На цьому фундаменті і відбувався розвиток державно-монополістичного капіталізму. Одночасно посилювалося державне регулювання ринкових відносин.
Могутнім каталізатором, що прискорив розвиток державно-монополістичного капіталізму і державного регулювання економічної сфери, стала криза 30-х років, яка примусила американське капіталістичне суспільство шукати шляхи подальшого розвитку капіталізму, методи регулювання суспільних процесів.
«Новий курс» президента Рузвельта. У 1929-1933 роках світова економічна криза охопила і США. Криза викликала різке скорочення обсягу виробництва, розлад фінансової системи, повсюдне розорення і банкрутство промислових, торговельних і фінансових фірм, масове безробіття. Загальний обсяг продукції промисловості США склав у 1932 році лише 54 відсотки в порівнянні з 1929 роком. Криза надзвичайно загострила соціально-класові суперечності.
Один за одним відбувалися «голодні походи», демонстрації безробітних, фермерів, що розорилися.
Обраний у 1928 році президентом республіканець Г. Гувер обіцяв вивести країну з кризи, але всі його спроби виявилися безрезультатними. Так, зупинити хвилю банкрутств шляхом державного кредитування республіканці намагалися в 1932 році. З цією метою було створено Національну кредитну корпорацію з капіталом у 3,5 мільярда доларів, яка повинна була проводити фінансування банківських, промислових і торговельних фірм, щоб врятувати їх від банкрутства. Одночасно з'явилася ще одна урядова організація — Федеральне фермерське бюро, яке повинне було підтримувати рівень цін на сільськогосподарську продукцію. Однак усі вжиті заходи ні до чого не привели.
На президентських виборах 1932 року демократична партія висунула кандидатуру свого лідера Франкліна Делано Рузвельта. Через хворобу він був прикутий до ліжка, але не припинив політичної діяльності.'Сенатор, помічник морського міністра, губернатор штату Нью-Йорк — таким був його послужний список. Виборці повірили Рузвельту, який обіцяв у-разі успіху на виборах вивести країну з кризи, і він був обраний президентом США.
308
Розвиток буржуазної держави в XX столітті
\
Розділ 1
Четвертого березня 1933 року Ф. Рузвельт уперше виступив перед американським народом як президент. Щоб перемогти і подолати кризу, казав Рузвельт, усі повинні вести^ебе як «виучена, віддана армія», готова до великих жертв.
Сукупність заходів, спрямованих наддержавне регулювання американської економіки з метою виходу з кризи, запропонованих Рузвельтом і його радниками, отримала назву «Нового курсу» (буквально «нова здача карт»). Фактично це була розгорнута програма анти-кризових державно-монополістичних заходів.
Уряд Рузвельта розпочав реалізацію політики «Нового курсу» зі створення Національної адміністрації відбудови промисловості (НІРА), яка повинна була вивести промисловість з кризи, і вжиття заходів по боротьбі з безробіттям.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67