Може, вперше за багато років обидва вчені згадали, що вони вже не молоді. Життя людини продовжено, але воно все-таки ще дуже й дуже коротке. А Всесвіт вічний і нескінченний…
— Може, спробуємо відповісти? — Навратіл ще раз задумливо перебіг очима загадкові знаки на стрічці астрогравіметра.
— Шкода часу… — похитав головою Чан-су. — Наш гравітаційний передавач на Кварті надто малопотужний. Просто треба повідомити Академію. Передавач доведеться будувати на Землі, — він вимагатиме дуже багато енергії для своєї роботи.
Члени експедиції зустріли повідомлення про нові сигнали із Всесвіту з великим захопленням. Найзапальніші, — насамперед, звичайно, інженер Фратев, — уже почали мріяти вголос про майбутню подорож до сузір'я Змієносця. Але то все були тільки далекі мрії, а на порядку дня стояли невідкладні завдання: закінчити ремонт «Променя», приготувати ядерне пальне на дуже тривалу подорож до рідної домівки.
Ціною великих зусиль атомну електростанцію міжзоряного корабля вдалося відновити повністю; знищені зіткненням з метеоритом та катастрофою в підземному житлі реактори замінювались новими, виготовленими в майстернях на Накритому столі. Як повідомляв Мадараш людей Землі та екіпажі рятувальних зорельотів «Фотона» й «Електрона», «Промінь» щонайпізніше через два місяці уже міг вирушити в подорож через Всесвіт.
І все було б добре, але сейсмографи та автоматичні метеостанції почали з усіх кінців Кварти доповідати про неприємні несподівані явища на поверхні планети: після короткого перепочинку знову почали прокидатись вулкани. Метеостанція біля Затоки Шекспіра показувала температуру повітря сімдесят градусів Цельсія, на озері Жюля Берна — шістдесят три градуси. В атмосфері значно підвищився процент вуглекислого газу; прозорість її зменшилась через велику кількість вулканічного попелу.
Робочий майданчик на Накритому столі щоночі освітлювався сильними прожекторами. Вчені працювали по вісімнадцять годин на добу. Треба було поспішати, — тим більш, що й Алена Свозилова, яка терміново збирала колекцію рослин та тварин для Всесвітньої Академії наук по всій Кварті, доповідала про значне посилення вулканічної діяльності на сусідніх континентах — Геозії та Неруданії. Але відважні мандрівники не впадали в розпач. Як і раніше, звучали жарти й сміх, а інженер Фратев щовечора розповідав вигадані історії з своїх численних мандрівок по білому світу. І ніхто й не підозрював, що години планети вже злічено.
Одного з ясних теплих вечорів, коли втомлені вчені зібрались у клубі, щоб відпочити, раптом погасла електрика.
Ні, це було не від землетрусу: грунт під їхніми ногами не коливався, не пролунало жодного звуку. І все-таки вчені стривожились,
— Що сталось? — Фратев підскочив до вікна відсунув занавіску. Надворі було темно й тихо. В проміжку між хмарами на мить з'явилась Проксима, облямована кількома райдужними колами.
З темряви виринула довга постать Северсона.
— Біда друзі! — закричав він ще здалеку — Електростанція в Селищі Невидимих перестала давати струм. Мабуть, там щось трапилось… Де Аленка?
— Заспокойтесь, Северсон, Алена п'ять хвилин тому пов.домила, що вони вирішили заночувати на одному з островів у морі Життя… — Молодінова ввімкнула передавач і взяла в руки мікрофон. — Алло, алло… Говорить Селище Завойовників Всесвіту… Викликаємо Свозилову… Викликаємо Свозилову…
— Я — Свозилова! — почувся здивований голос Алени. — У вас щось трапилось?
— Негайно летіть оглянути Селище Невидимих. У нас немає струму. Можливо, пошкоджено гравітаційну електростанцію. Якщо там усе гаразд, то, повертаючись, огляньте проміжні підстанції.
— Зрозуміло. Стартуємо!
Клуб занімів у напруженій тиші. Вчені нервово походжали по клубу. Квартянське дитинча, улюбленець Северсона, пройнялось загальним настроєм; воно зіщулилося в куточку і тихенько повискувало, поглядаючи на всіх переляканими очицями.
— Чи не здається вам, що підлога нібито коливається? — тихо запитав Северсон.
— Нерви… Розладнані нерви… — раздратовано сказав Мадараш і підійшов до розчиненого вікна. — Х-ху, як жарко!.. Що це?! — раптом закричав він, хапаючись за голову.
Увесь горизонт враз спалахнув кривавим сяйвом, в кількох місцях з землі вихопились довжелезні язики полум'я; затріщало, задвигтіло, загриміло все довкола.
— Тікайте! — розпачливо вигукнув Фратев. Він схопив за руку Молодінову і потягнув до дверей.
Але тут на підлогу з гуркотом посипалась штукатурка; захитались стіни, задвигтіла під ногами земля.
— Через вікно! — хрипів Фратев. — Та швидше ж, хай вам блискавка!
— Я — Свозилова! — раптом почулося з приймача, що гак і лишився стояти на столі. — Всю західну Геозію охопив суцільний вогонь. Селище Невидимих зникло з поверхні Кварти. На його місці буяє вулкан…
На Накритому столі з'явилась вихиляста багряна риска. Швидкою гадючкою вона поповзла до Селища Завойовниників Всесвіту, поширювалась і яскравішала. З надр землі повалив їдкий задушливий дим; повільно посунула густа розжарена лава. В руслі ріки Надії засичала пара.
— Швидше! Швидше! — кричала Молодінова, задихаючись від диму. — Негайно до вертольота!
…А на руїнах будинку приймач, який уцілів чудом, все ще доповідав голосом Алени Свозилової:
— …Коїться щось неймовірне… Гори лізуть на гори, все знищує вогонь… Кварта гине…
Розділ XXV
До побачення, Кварто!
Голодний і обірваний, добрався нарешті Мак-Гарді в гори до Райської долини. То був уже зовсім не той ідилічний край, яким він його покинув: від буйної рослинності лишились тільки обсмалені пеньки; там, де колись виблискувало озеро, зяяло глибоке провалля, а над ним страхітливо випинався в диму вулкан. Долина була завалена величезними шматками ще теплих вулканічних бомб.
Мак-Гарді довго дивився на картину страшного спустошення.
«Трикляте життя… Чи не покінчити з ним зразу?»
Він розігнався до провалля, але в останню мить зупинився. Не було сили жити, а вмерти не вистачало мужності. Підповз до краю ущелини, боязко зазирнув у глибину. На дні провалля блищали якісь предмети.
— «Ластівка»! — радісно вигукнув Мак-Гарді.
Він підхопився і стрімголов помчав пустельною долиною вниз до пралісу, який біля підніжжя гори частково уникнув знищення. Добіг до заростей і, як божевільний, почав зривати з дерева найдовші ліани і скручувати з них канат.
З допомогою цього каната він спустився в ущелину. Тільки-но ставши на ноги, помчав до блискучих предметів… і закам'янів перед ними.
«Ластівка» була розбита вщент. Від реактора та ракетного двигуна лишились самі тільки уламки.
Потім його погляд упав на широку розколину в кам'яній стіні. Вона міцно стискувала частину літака, яка ніби чудом яким лишилася непошкодженою. З допомогою вірьовки Мак-Гарді виліз нагору і зрадів. В покрученій частині кабіни він виявив справжній скарб: розбитий ящик з консервами, скафандр, кілька книг, гумовий човен та радіостанцію. Мак-Гарді одразу ж ввімкнув її, але апарат вперто мовчав.
— Ні, я тебе таки примушу говорити! — міркував він уголос — Але раніше віднесу тебе в безпечніше і зручніше місце!
Він виносив цінні речі з провалля цілий день. Страшенно стомлений, ліг на гумовий човен і одразу ж заснув.
Вночі його разбудив холод. Мак-Гарді роздивився навколо. Над кам'яним гребенем блимало багряне сяйво, Що кидало примарне світло на пропливаючі хмари.
Мак-Гарді увімкнув прожектор і виліз на гребінь гори.
Неозора рівнина перед ним корчилась у полум'ї. На обрії, приблизно в тих місцях, де було Селище Невидимих, піднімалась до неба велика опуклість. В її середині грунт розірвався, а на місці вибуху спалахнув вогненний стовп. Гнаний жахом, Мак-Гарді побіг назад.
— Врятують мене… Врятують мене… Не дадуть мені тут загинути… — він узяв радіостанцію тремтячими руками і зазирнув усередину.
— Передавач зіпсований… — Голова його безсило впала на груди. — А приймач?.. — опам'ятався він за хвилину. Натиснув на вимикач і повільно повернув важельок.
— Алло, алло, змініть курс, Алено!.. — почувся раптом голос Фратева. — На ріку Надію приставати не можна, її кипляча вода тікає у широкі тріщини в землі. Чекайте нас у протоці…
У Мак-Гарді виступив на чолі холодний піт.
— Ми врятовані… Ми — на борту вертольота… Серйозних поранень немає ні в кого… Викликаємо «Промінь»…
— Говорить Навратіл!.. Друзі, чекаємо вас на «Промені». Вже приготувались до вильоту… Хотенкова ми повідомили, що корабель і без останнього реактора здатний до далекого польоту. На щастя, ми вчасно запаслися пальним… Малого Ксаверія візьміть з собою… Зараз ми одержали звістку з «Електрона», що зустрінемось з ними на планеті Ікс у сонячній системі Проксима Центавра.
Над головою Мак-Гарді лютувала буря. Кулясті блискавки креслили небо і вибухали. Серед шуму й гуркоту з радіоприймача зазвучав голос Молодінової:
— …Вертоліт ми навантажили на «Стрілу»… Стартуємо… Прощай, нещасна Кварто! Живи добре та швидко опам'ятовуйся від гарячої лазні! А вам, бідні крилаті квар-тяни, бажаємо щастя в дальшому житті. Хай ваші крила врятують вас від катастрофи!.. До побачення, Кварто!
У Мак-Гарді похолонула кров у жилах. Він судорожно вчепився нігтями в одутле обличчя.
— Вилітають… Назавжди вилітають… Лишусь я тут самотній, один серед пекла, за більйони кілометрів від рідної Землі і від людей… Від щасливих людей… Вони навіть не знають, що залишають мене тут назавжди…
Він схопився і в розпачі почав кричати:
— Люди!.. Боже!.. Люди, не покидайте мене…
Його крик проковтнула буря.


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54