Я хоч і не художник, але цей мотив мене захопив би! — посміхнувся він.
— Ще вистачить часу й на картини! — засміявся Навратіл. — Ну, дітки, програма у нас величезна, а час дорогий. До праці!
— «Стріла» — старт! — вигукнула Молодінова. Позаду ракетного літака вирвалося яскраве полум'я.
Над посадочною площадкою заклубочив пил. Через кілька секунд «Стріла» сліпуче заблищала в сонячному сяйві і пішла круто догори, в стратосферу.
— «Ластівка» — старт! — знову почувся голос Молодінової, цього разу вже в кабіні управління літака. Другий літак промчав аеродромом і піднявся з повітря.
Чан-су притиснув лоб до вікна і уважно спостерігав місцевість під «Ластівкою». Гірські ущелини і джунглі поступилися місцем морю. Обидва сонця малювали на його поверхні мерехтливі строкаті смуги, які увесь час бігли за літаком.
Незабаром на обрії з'явився другий континент.
— Ракетний літак ніяк не може бути зручним засобом для вивчення! — порушив мовчанку академік Навратіл. — Ми мчимо так швидко, що про місцевість під нами я не можу дістати кращого уявлення, аніж з карти, яку зробили колеги на «Промені».
— Повільніше летіти вже не можу, товаришу Навратіл, — виправдувався Фратев. — «Ластівка» має надто малу поверхню площин і впаде на землю, як стигла слива.
— Я зовсім не дорікаю вам, друже, — посміхнувся Навратіл. — І навіть не раджу спускатися нижче. Єдине, що можна тепер зробити, — повернути назад по дузі і вилетіти точно до Надії. Кінокамери працюють добре? — звернувся він до Молодінової.
— Все гаразд. Однак вони багато нам не допоможуть. Погляньте… — показала вона на континент. — В улоговинах все ще повзе імла. Я зараз увімкну радіолокатор.
— Не боїтесь, що квартяни обстріляють наш літак? — запитав Чан-су, не відриваючи голови від вікна.
Молодінова махнула рукою:
— Для цього я повинна була б зватися Грубером. Взагалі цей Грубер мені останнім часом чомусь не подобається.
— Ви несправедливі до нього. Я не з числа боягузів, ви ж мене знаєте. Однак невідомо, як би я почував себе, коли б серед ночі зустрівся з літаючою людиною… — озвався Фратев.
— Я не маю на увазі нічну пригоду, коли він звихнув ногу. Але його ставлення до незнайомих мешканців Кварти мені здається дивним. Не сподівалась, щоб ще й досі хтось мав такі войовничі наміри…
Фратев замість відповіді стиснув сильніше важіль управління і потягнув його на себе. Літак почав швидко підніматись.
Молодінова, Чан-су і Навратіл подивились на пілота.
— Гори ще далеко. Та вони до того ж не досягають висоти нашого польоту! — здивувалась Молодінова.
— Тоді погляньте вниз. Хай я буду атомом для розщеплення, якщо ота зграя внизу, яка виринула з імли, не літаючі квартяни!
Молодінова і Навратіл швидко притулили до очей біноклі і напружено спостерігали рухомі темні цятки.
— Квартяни вислали патрулі, — міркував Навратіл. — Технікою, безумовно, вони володіють досконало. Дивіться, як геніально розв'язано питання про літак для однієї особи. Друже, поверніть праворуч і покружляйте над долиною, щоб ми могли їх краще розглядіти! — попросив він Фратева і знову підніс до очей бінокль.
Крилаті створіння ще з хвилину політали над долиною, а потім, як за командою, розтанули в імлі.
Розділ IX
Астрогравіметр говорить!
— Ура, «Стріла» вже наближається, — вигукнув інженер Балдік, наймолодший член екіпажу «Променя».
Іншим разом його неприхована радість викликала б подив, бо інженер поводився завжди тихо й стримано, але сьогодні все було природно: четверо астронавтів на «Промені» з однаковим нетерпінням чекали на мить, коли нарешті після довгорічного польоту стануть на твердий грунт.
Допоміжний літак підплив до велетня і притиснувся до нього. Вчені в скафандрах швидко перейшли у материнський корабель і поспішили до кабіни управління. На порозі вони зустріли Цагена.
— Ой, як нам тут було тоскно! — сказав він, потискаючи їм руки. — Сідайте, друзі, та розповідайте. Що нового на Кварті? Як вам там подобається? А що квартяни?
Краус знизав плечима і засміявся:
— Не знаю. Ми вже дві години як звідти. Ну, що ж, ми з квартянами руки одне одному ще не подали.
— А як почуває себе Грубер? Уже отямився від переляку? — запитав Шайнер.
— Вроцлавський знову поставив його на ноги, — відповів Мак-Гарді. — Нога вже ніби загоїлась. А серденько теж заспокоїлось.
— Товариші, не продовжуйте собі даремно ув'язнення на «Промені»! — посміхнувся Мадараш. — Ніхто з нас не зможе вам описати Кварту так живо, як ви побачите її на власні очі. Краще навантажуйте необхідне спорядження та вирушайте в дорогу.
Краус та Мак-Гарді неохоче заступили на чергування біля апаратів. Заздрими очима проводжали вони вчених, які вирушали на планету.
***
Карта місцевості поблизу ріки Надії, складена на основі знімків, зроблених під час польоту, мала ще багато білих плям. На ній не вистачало насамперед рівнин та долин. Досить детально були зображені високі горби та гори, які піднімались над суцільною запоною густої імли. Конусоподібний вигляд високогір'я свідчив про те, що околиці підземного житла астронавтів багаті на вулкани. На щастя, більшість з них були недіючими.
Після приходу четвірки з «Променя» вчені розділилися на три робочі команди. Одна взяла на себе атомні реактори і житло, друга — наукові дослідження, а третя — околиці, головним чином Долину вогнів, як її тепер називали.
Група Молодінової готувалася в похід до квартян дуже старанно. Склали детальний список апаратів, інструментів та зброї, які слід було взяти в дорогу. Не забули також про альпіністське спорядження та палатки, на випадок, якщо де-небудь доведеться отаборитись. Коли все це склали в купу, то жахнулись.
— Цього б не потягли й велетні, а везти нема на чому! — бідкався Фратев.
— Машина теж не допомогла б, — засміялась Молодінова. — Квартяни навряд чи побудують нам асфальтовану дорогу аж до виходу з підземелля.
— Хай я буду четвертим сонцем над Квартою, якщо я не натрапив зараз на геніальну ідею! — вигукнув за хвилину Фратев.
Ватсон, який стояв біля нього, здригнувся:
— Хоча б був такий геніальний, як крикливий!.. Хіба можна отак горлати?!
— Коли я вам розповім, то й ви закричите з радості! Сідайте, друзі, та тримайтесь за землю. Починаю… Отже, вантаж нам понесе балон, наповнений гелієм…
— Ви маєте на увазі рятівний балон ракетного літака? Це справді дотепна думка! — жваво погодився Ватсон. — Я про нього зовсім забув.
— Скільки рятівних балонів є взагалі на «Стрілі» й «Ластівці»? — зосереджено запитала Молодінова.
Фратев підрахував і показав на пальцях:
— Рівно десять… Ага, я зрозумів! Я вже знаю, куди ви цілите цим запитанням. Адже я не такий уже й дурень! Ви маєте на увазі, що ми можемо використати балони не тільки як носіїв, а й як літальні апарати. Чи правий я? Чи вірно я проник у тайники ваших думок?
— Ви, безперечно, ясновидець! — засміялась Молодінова. — В дорозі ми, безумовно, зустрінемось з багатьма перепонами, — хоча б з такими, як провалля та кам'яні стіни, які без балонів довелося б долати з труднощами, і даремно витрачати дорогоцінний час.
— Наші балони дадуть ще одну перевагу: вони допоможуть нам втекти від небезпеки, якщо квартяни несподівано нападуть на нас, — міркував Ватсон.
— Навряд! — струснув головою Фратев. — Я квартян бачив на власні очі, хай здалеку. Не забувайте, що це — хитрі створіння, та ще й озброєні досконалішими літальними апаратами, аніж наші незграбні балони. Уявляю, як скінчилася б для нас така сутичка!
— Не малюйте чорта на стіні, цілком досить з нас настінного живопису наших художників-початківців! — засміялась Молодінова.
До «вітальні» зайшов Северсон. Він був мокрий, немов його щойно витягли з води.
— З якого часу ви купаєтесь у одязі? — запитав його Ватсон з посмішкою.
— Хай би отак чортів скупало! — обурювався Северсон. — Ще ніколи в житті не потрапляв під такий душ., Я ото собі спокійненько гуляю Накритим столом, коли це раптом примчав вихор, а з ним перевалили через наш «дах» важенні хмари. Потім полив такий дощ, як перед всесвітнім потопом. Я завжди говорив: ця Проксима — хазяїн поганої погоди. Ще по обіді, коли я її бачив над обрієм, я відчув, що вона не принесе нам нічого доброго.
— Бурі й дощі, на щастя, тут довго не тривають. Коли вирушимо? — звернулась Молодінова до членів своєї групи.
— Хто зволікає, — час у себе викрадає! Я за те, щоб вирушити завтра ж уранці. В усякому разі, будемо мати гарантію хорошої погоди, — запропонувала Свозилова.
Але цього разу злива вже не була короткочасною. Цілу ніч лило як з відра, а вранці так само. Небо увесь час було затягнуто темними хмарами, які й не збирались розвіюватись. Похід змушені були відкласти на день, потім ще на один день…
Настав довгий період дощів.
***
Краус влетів до обсерваторії «Променя» захеканий, урочисто махаючи в повітрі мокрою фотографією.
— Поглянь, що я виявив на не знайомій нам частині планети!
Мак-Гарді дивився на приятеля так, ніби не розумів змісту його слів. До фотографії він не виявив ніякого інтересу.
— Чого стоїш як стовп? Опам'ятайся! Чи не знаєш взагалі, яке значення має для нас ця фотографія?! Це — перший речовий доказ, що квартяни є цивілізованими людьми. Далеко переконливіший, аніж вогні в долині. Дивись, тут містяться якісь будови, а од них розбігаються на три боки рівні дороги. А ось — ось нарешті аеродром! — показав він на прямокутний майданчик на знімку.
Мак-Гарді продовжував мовчати.
— Що трапилось? Може, тобі погано? Ти блідий як стіна!.. — глянув на нього Краус уважніше.
— Мені погано… — насилу вимовив нарешті Мак-Гарді і погладив собі шию. Підійшов до відеофону і накрив його екран аркушем паперу. — Я не хотів би, щоб нас зараз тут побачив Мадараш. Береженого й бог береже!
— Скажи мені нарешті, що з тобою сталось? — наполягав Краус.
— Не поспішай так, бо нема чого поспішати. Чи, може, ти ніяк не дочекаєшся, поки тобі накинуть петлю на шию?
— Петлю на шию? Чому? — збентежився Краус.
— Доктору Заяцу вдалося використати гравітацію для зв'язку…
— Це, звичайно, чудесно, але який зв'язок має це з шибеницею?
— А ось який… — Мак-Гарді витягнув з кишені круг паперової стрічки і розмотав перед очима у Крауса.
— Контрольний запис з астрогравіметра… Як ти розгадав? Я не розумію ані бельмеса!
— Три хвилясті рисочки — тире. Дві хвилясті рисочки — крапка. Одна хвиляста риска — розділовий знак між словами та фразами, — сказав глухим голосом Мак-Гарді і почав висвистувати сигнали азбуки Морзе.
— Зрозумів: «Повідомлення для «Променя»… — Краус вихопив у Мак-Гарді стрічку з рук і почав читати уголос: — «Увага, увага! На борту вашого корабля перебувають три небезпечні безумці, які називають себе членами «Братства сильної руки». Їхні колеги ховались у Африці. При необережному поводженні з атомною бомбою вони були знищені. Єдиний з них, що пережив вибух, зізнався перед смертю, що це — Грубер та Мак-Гарді. Третього смертельнопоранений не назвав. Ви повинні розкрити самі… Тримайте злочинців у ізоляції та чекайте дальших повідомлень… Президія Всесвітньої Академії наук, Хотенков… Повторюємо: важливе повідомлення для «Променя».
Голос зрадив Крауса.
Жахливо! — прошепотів Мак-Гарді. — Повідомлення я виявив півгодини тому, коли перевіряв апарати. Щастя, що запопав його я, а не хтось із них…
— Даремно себе заспокоюєш. Академія, безперечно, буде повторювати повідомлення доти, поки про нього дізнаються й інші. Ну, що тепер?
— Потягнеш з нами далі чи зрадиш? — запитав замість відповіді Мак-Гарді і одразу ж додав: — Тебе в повідомленні не називають… Але попереджаю, що тобі це все одно не допоможе. Подбаю, щоб ти разом з нами тягнув до кінця…
— Я не маю сумніву щодо цього, адже ти — джентльмен! Але твої побоювання — марні… Зараз важливіше вирішити: що робити?.. Найкраще, гадаю, буде, коли це повідомлення ми приховаємо й покаємось самі. Самокритично битимемо себе в груди, заявимо, що усвідомили злочинність своїх планів і що все спокутуємо сумлінною працею…
— І ти гадаєш, що хто-небудь спіймається на цей гачок? Стань на хвилину на їхнє місце. Чи панькався б ти з своїм найзапеклішим ворогом? Та ти б йому для певності краще скрутив в'язи, як, мабуть, зроблять і нам…
— Не вірю в це. Станемо просто полоненими. Воїнами, які склали зброю до ніг переможця.
— Ти уявляєш собі все ідеально і дуже наївно. Знищать нас, безперечно, знищать, як зробили б це ми, коли б перемогли. Нам не лишається нічого іншого, як утекти, зникнути. На Кварті досить місця, щоб сховатись.
— А що ми зробимо втрьох на незнайомій планеті, повній небезпек? З одного боку нам загрожуватиме голодна смерть, з другого — перспектива бути розтерзаними чи розчавленими, — не забувай про дванадцятиногого ящера та про квартян! І найбільша небезпека — це те, що нас можуть виявити і спіймати. Чи ти гадаєш, що нас не будуть переслідувати?
— А ти вважаєш за краще власноручно накинути собі зашморг на шию? Тільки втеча дає нам надію на порятунок! Але ми не повинні піти з голими руками. Захопимо з собою «Стрілу» чи «Ластівку», зброю і апарати. А з квартянами згодом можемо так потоваришувати, що вони стануть нашими спільниками. Потім порахуємось і з товаришочками. Можливо, що таким чином навіть швидше здійсниться наша давнішня мрія.
— Ну, гаразд, а як ти тепер сподіваєшся потрапити вниз? Нас змінять не скоро, а до того часу Мадараш може виявити повідомлення, адже він час од часу оглядає астрогравіметр. Зіпсувати прилад — не варто. Мадараш замінить його іншим.
— Я завжди казав, що тобі бракує кмітливості. Рішення дуже просте: запропонуємо керувати «Променем» з планети. Адже це не становить ніяких труднощів…
Мадараш з цією пропозицією не погодився.
— Автоматичні апарати можуть зіпсуватись, і ми лишимось без зв'язку з Землею. Цього допустити не можна. А потім, як ми дізнаємось, чи вдалось Заяцу розв'язати проблему гравітаційного поля?
У Мак-Гарді раптом щось обірвалось і похолонуло в грудях. Він швидко перевів розмову на іншу тему.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54