м писати нема про що.— Е-е, може он-той, в брилі, схожий на бульдога?— Цей, чи що? А, керівник віртуально-демократичної партії… Ну чого ж, можна спробувати.
***
— Ваше ім’я, шановний, можна дізнатися? — ввічливо поцікавився я, коли ми затягли “голоса” до кабінету. Той, на мій подив, навіть і не пручався. Лише кліпав очима та бурмотів уривки з особливо популярних нормативних актів.— Тцуцик його звати, — похмуро повідомив Нінкомпуп, — Клоран бей Тцуцик. Не бачиш, Бруксе, він же у альтернативному стані свідомості. Це, знаєш, щоби брати участь у Громадському Дискурсі, слід увійти у транс, аби власні інтереси, таланти та інші примочки не заважали неупередженому законотворенню. Але щоб аж так? Мнм, цікаво…— Да-да, Тцуцик! — радо відгукнувся “голос”, ідентифікувавши знайоме буквосполучення.— Ну а як же ми його інтерв’юватимемо, Нінка?Нінка сів на стільця і приречено зітхнув.— Боюсь, що методом вільних асоціацій.— Це ж як?— Побачиш. Пан Тцуцик, розкажіть, який закон сьогодні обговорювався на богослужінні?— Так-так, я за.— А називався він як?— На сучасному етапі ми вважаємо такі заходи доцільними і перспективними.Ми перезирнулися. Щось не густо.— Дай я спробую, — всміхнувся я кутиком вуст до Нінки.— Валяй.— Е-гм, — я повернувся до Тцуцика, — Ходять чутки, що Храм Спільного Бога — це інституція, що прагне найефективнішого облаштування суспільної взаємодії та захисту правопорядку. Однак це твердження здається безпідставним наклепом у світлі останніх події, які доводять несумісність особистих інтересів з ідеалами лібералізму.Тцуцик припинив бурмотіти, піднявши на мене схарапуджений погляд.— Сесія обговорила проект Закону про внесення змін до Основної Мантри за результатами вседрободанського референдуму за народною ініціативою. — раптом мовив він чітко, мов на прийомі в отоларинголога, — Було ухвалено відповідну постанову, відповідно до якої проект, поданий Старшим Жерцем, схвалюється попередньо і одностайно.— Що?— На пропозицію з залу до порядку денного було внесено, як невідкладний, законопроект змін i доповнень до чинного закону "Про застосування касових апаратiв i товарно-касових книг при розрахунках iз споживачами у сферi макроекономічного хабарництва".Після цього сенсаційного повідомлення Тцуцик знов блаженно всміхнувся і закоханим поглядом втупився у праве нінчине плече.— Парламентарі обговорили проект закону про внесення змін до закону про внесення змін до Бюджетного Кодексу… — прокашлявшись, докинув Нінка.— Збільшився обсяг здирницької частини та на кілька пунктів зменшився обсяг марнотратної.— Ага! — зрадів Нінкомпуп, відчувши, що пішла тяга, — Кодекс був підтриманий одностайно завдяки атмосфері повного взаєморозуміння, викликаної спільним розкурюванням косячків з лоббіхуаною…— Прошу пана Портфеллера не пхати мені пачки грошей маленькими купюрами, — здригнувшись, конфіденційно прошепотів пан Тцуцик.Раптом двері кабінету прочинилися і досередини ввірвалася молоденька леді, яка, мимохідь глянувши на Тцуцика, зупинила палаючий гнівний погляд на нас з Нінкою.— Що я бачу, панове журналісти?! — вискнула вона, — Інтерв’ю проводите? Без попередньої домовленості та згоди прес-секретаря?— Що я бачу?! — миттєво зреагував Нінкомпуп, — Чарівна панно, невже ви — прес-секретар?— Де зареєстрований лист з проханням про інтерв’ю? — не вщухала вона, — Де заздалегідь надісланий перелік запитань?— Ми, е-ее, не проводимо ніякого інтерв’ю… — втрутився я, — Ми щойно лише зазирнули до кабінету у пошуках прес-секретаря аби отримати інформацію про досягнення партії, очолюваної Хлоран-бий…— Клоран бей Тцуциком, — скривившись, виправив Нінка і відразу ж повернувся до панянки зі своєю вбивчою посмішкою, — Ви так вчасно зазирнули! Дозвольте представитися, Нінкомпуп, а це — Брукс Офскрін.— Тайні Баттокс, прес-секретар пана Тцуцика. Якраз до мене вам слід було звертатися в першу чергу, — вже спокійніше мовила вона.— Дорога і шановна Тайні, я просто вражений вашою професійною компетентністю і заповзяттям у захисті інтересів своєї служби! Я щиро сподіваюся на подальшу співпрацю: ми готуємо об’ємний матеріал про віртуально-демократичну партію і будемо вдячні за будь-яку інформацію, яку ви зможете надати.Тут Нінка штовхнув мене ліктем і я поспішив радісними кивками і нездоровим ентузіазмом в очах підтвердити свою гіпотетичну невмирущу вдячність.— Дозвольте якось зазирнути до Храму, — провадив далі Нінка, — Можливо ви зможете, скажімо, на наступному тижні підготувати інформацію для нас?— Ну, чом би й ні… — всміхнулася Тайні Баттокс, поправляючи біляве пасмо волосся, що впало на око, — можливо, в середу…Я вражено хмукнув. Ні, ну як це йому вдається?!Щойно Нінка з прес-секретарем досягли певної домовленості, ми, не чекаючи, поки чарівна Тайні викриє наш фінт, пішли з кабінету, залишивши Тцуцика у стані ейфорії на руках прес-секретаря. Поки ми крокували золоченими коридорами Храму до виходу, мені спала на гадку певна підозра.— Е-е, Нінка, а як ти вважаєш, Тцуцик згадає, щу ми в нього розпитували, поки він знаходився у такому неоднозначному стані?— Може і згадати… — спокійно втішив мене Нінкомпуп. Та, ледве вимовивши ці слова, він різко зупинився, хряснув себе по чолу і вимовив кілька самокритичних непристойностей, — Я ж… (такий-сякий), повідомив наші імена та назву видання!— Отож бо й воно. Е-е, Нінка, — я сторожко озирнувся, — а чи немає в вас статистики по журналістах, що нагло загинули чи були скалічені під час виконання службових обов’язків?— Х-ха, колего! Не переймайся, ймовірність невисока, всього відсотків 90… не більше.Я тяжко зітхнув, зачиняючи за собою тяжкі двері Храму з таким розрахунком, аби двері луснули охоронця по пиці. Нехай не я один страждаю! Голосний хряц повідомив мені, що підступний задум вдався повною мірою. Це істотно покращило моє самопочуття.Перед нами розгорнулася чудова панорама Адміністративної площі. Куди не кинь оком — моторошні будови, в яких вершилася таємнича сакральна діяльність з переписування законів Системи у різних комбінаціях. Кажуть, що в результаті буде відкрито основний Закон, лаконічно сформульований для зручного використанні у побуті. Ймовірно навіть, він складатиметься не більш як з трьох слів, а то й з трьох букв.Площею гуляли принадні політичні повії; на фіакрах приїздили і від’їздили ескортовані посиленим конвоєм державні діячі, т.з. “держиморди”. В мене ще був колись знайомий, що працював по контракту конвоїром у “держиморд-сервіс”, заробляв непогано, в основному, коли, йому замовляли вчасно відвернутися. Так от, поки я розмірковував над подальшою стратегією розслідування, на плече Нінки опустилася маленька чорна пташечка, до лапки якої була примотана цидулочка.— Це що, якийсь прес-реліз? — поцікавився я.— Га?! — Нінка вже заглибився в читання, — А, це — мій пейнджер. Це я мусив завести, аби Редактор міг мене вчасно облаяти і послати куди подалі.— Ну і? Далеко на цей раз?— Та, страмна халепа, щось не можу зрозуміти. Тут якоюсь бусурманською мовою. Чи вже зовсім наш Джаскін схибнувся, бідолаха?— Ану дай гляну, — запропонував я.— Там же картинок немає, нащо тобі?Даремно Нінка так скептично поставився до моїх талантів. Адже “бусурманська”, як він висловився, мова була універсальним діалектом, вживаним під час міжнародних зустрічей та наукових конференцій — “ ресторанто ”. Нам у Школі необхідно було знати цю мову, інакше — ні до семінару підготуватися, ні з професорами порозумітися.— Тут написано, Нінка, що відбулося пограбування бібліотеки Інституту Кулінарії… Вкрадено стародавній містичний фоліант Гастрономікон . Нічого собі!— Так, прекрасно. Ну нарешті щось цікаве поцупили!— Ой, чого ти аж засвітився весь, он аж руці затряслися?— Що, заздриш?Ну і заздрю. Власне, ні… Але ж Кулінарія — тема моя, кревна. І хоч я лише почав працювати в Редакції, було б все таки логічніше аби цю подію доручили мені.— Може, скласти тобі компанію?— От не треба самодіяльності! — ревниво кинув він, — Це — моє пограбування! Давно вже нічого пристойного не траплялося, а ти хочеш відразу персональну сенсацію! Нічого, не сумуй, прийде і твій час: може, навіть і заб’ють кого, як пощастить.І він, тріумфально всміхаючись, рушив у напрямку рідного мого Інституту, в бібліотеці якого я провів стільки безсонних полуднів. Сволота, треба ж! Він же зі мною до лікарні ходив, над душею стояв, поки я, бурлака, писав статтю, і от тепер… А щоб його качка копнула! Я ж тим часом перевірю, якщо вдасться, Тцуцикову необачну обмовку.
***
Про існування цього місця я ще недавно навіть і не здогадувався. Хоча, якщо вдатися до логічного миcлення, саме існування якоїсь шкодної нечистої сили передбачає її зібрання в одному місці з метою оптимізації завдання шкоди. Ну, відьми — шабаш, хіппі — андерграунд. От і журналісти обрали собі затишний куточок для проведення вільного часу в компанії собі подібних для спільного споживання стимуляторів, облаювання долі та Редакторської сваволі. Я чув про цей клуб від Ленса, що разом зі Скрайбом любили проводити там вечори за розвагами невідомого мені характеру. Можливо мені вдасться навіть, не діставши фатальних тілесних ушкоджень, отримати натяк на те, хто ж такий таємничий пан Портфеллер, що полюбляє пхати парламентарям пачки грошей дрібними купюрами.Клуб знаходився у вузькому провулочку, що, будучи схованим від людського ока, з’єднував Адміністративну площу з кварталом Зю, де мешкало добірне люмпенство та дрібне буржуйство. Аби не точні Ленсові вказівки, я б, мабуть, ніколи не натрапив на вхід до цього закладу, який нагадував скоріше службовий хід для потреб сантехніка чи злодія: це були брутальні сходинки до підвалу та жодної тобі вивіски. Я спустився зачовганими сходинками і штовхнув двері. Там було темно і лячно, тхнуло п’яними відвертостями і вчорашніми новинами. На протилежній від входу стіні висіла перекошена та обсмалена табличка з назвою “Гелікон”.— Агов! — промимрив я, озираючись, і майже відразу локував якусь людську істоту помірної огрядності, що стояла за стійкою бару спиною до входу і, зітхаючи, розставляла на полицях пляшки. Кельнер, зробив я достойний потужного інтелекту висновок, на мій ввічливий промимр не зреагував. Я було задумався, як інакше привернути його увагу, як тут мені ззаду було завдано потужного удару.— Посунься, йолопе! — вискнув жіночий голос, — дорогу озброєним і дуже небезпечним емісарам миру і злагоди!А потім, слід зауважити, сталося щось дивне: мене просто відкинуло з місця, так що приземлився я в кількох кроках від входу. Мій збентежений зойк викликав могутню резонансну хвилю, від якої заджижчали склянки на полиці.— Що там таке коїться, Мнемозіночка?! — змученим голосом простогнав кельнер, — в мене і так голівонька тріщить, а ти тут ще зі своїми батальними сценами! А ви юначе, зовсім знахабніли, чи що? В нас зачинено!Прекрасна леді, що провернула такий фокус з моїм нещасним тілом, гордовито-невимушено продефілювала повз мене з відром та ганчіркою вглиб приміщення.— Я, шановний мій Мерфі, — мовила вона, — страждаю незгірш за тебе. Після того, як твої відвідувачі весело відсвяткували імплементацію, чому, питається, мушу я відшкрібати тепер з підлоги результати гулянки?— Пісок спробуй, — серйозно порадив кельнер, — і не треба мене звинувачувати, я бійки не заохочував… Не пам’ятаю такого, на відміну від тебе. Що з того, що брав ставки? Так не слід битися з сильнішим… принаймні, якщо не ставиш на суперника. Ну?Тепер кельнер із роздратованим виглядом звернувся до мене, очевидячки, за поясненням причин мого тут небажаного перебування.— Я того, хотів лише дізнатися, може ви тут знаєте, хто такий Портфеллер? — видихнув я, з тривожною надією поглянувши на Мерфі.Він завмер, так і лишившись із піднятою в агресивному жесті рукою з черговою пляшкою. Вираз його обличчя — дефективно-скам’янілий — не обіцяв мені нічого доброго. Поряд, у напрямку Мнемозіни, щось гуркотнуло — то було цеберце з піском. Звук цей пролунав навдивовижу вчасно: Мерфі вмить отямився, пошпурив пляшку в куток, перестрибнув через стійку і швидко опинився поряд з очевидним наміром вхопити мене за стражденні барки.— Ти хто такий взагалі, синку? — прошипів він.— Взагалі
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21