Перебiг давностi переривауться, якщо до скiнчення
зазначених у законi строкiв особа вчинить новий
злочин, за який згiдно з законом може бути призначено
позбавлення волi на строк бiльше двох рокiв.
Обчислення давностi в цьому разi починауться з момен-
ту вчинення нового злочину.
Перебiг давностi зупиняуться, коли особа, яка
вчинила злочин, окриуться вiд слiдства або суду. В цих
випадках перебiг давностi вiдновлюуться з моменту
затримання особи або явки Т? з повинною. При цьому
особу не може бути притягнуто до кримiнальноє
вiдповiдальностi, якщо вiд часу вчинення злочину
минуло пятнадцять рокiв i давнiсть не була перервана
вчиненням нового злочину.
Питання про застосування давностi до особи, що
вчинила злочин, за який згiдно з законом може бути
призначено смертну кару, вирiшууться судом. Якщо
суд не визнау можливим застосувати давнiсть, смертна
кара не може бути призначена i замiнюуться позбав-
ленням вопi.
(Iз змiнами, внесеними Указом вiд єв серпня 1969 р. i За-
коном вiд 6 березня 1992 р. // Вiдомостi Верховноє Ради
УРСР. - 1969. - №35. - Ст. 287; Вiдомостi Верховноє Ради Ук-
раєни. - 1992. - №23. - Ст. 337).
1. Пiд давнiстю притягнення до кримiнальноє
вiдповiдальностi розумiуться закiнченнi з моменту вчинення
злочину встановленого в законi строку, пiсля чого виключауться
кримiнальна вiдповiдальнiсть i застосування покарання.
Сплив значного часу з моменту вчинення злочину ослаблюу
виховне i запобiжне значення покарання i робить застосування
його недоцiльним i таким, що не вiдповiдау принципу гуманiзму,
в звязку з iстотним зменшенням ступеня або й повною втратою
суспiльноє небезпечностi винноє особи.
2. Закон мiстить три умови застосування iнституту давностi
притягнення до кримiнальноє вiдповiдальностi: а) закiнчення зазна-
чених в законi строкiв; 6) невчинення протягом цих строкiв нового
злочину певноє тяжкостi; в) неухиляння вiд слiдства та суду.
3. Iснують два види строкiв давностi притягнення до
кримiнальноє вiдповiдальностi: а) диференцiйованi, тривалiсть
яких залежить вiд тяжкостi вчиненого злочину; б) загальний для
всiх злочинiв пятнадцятирiчний строк стосовно осiб, якi
ухилились вiд слiдства i суду. До закiнчення пятнадцятирiчного
строку не втрачають свого значення диференцiйованi строки, що
поширюються на осiб, якi перестали ухилятись вiд слiдства i суду.
4. Залежно вiд тяжкостi вчиненого злочину закон встановлюу
чотири строки давностi (один рiк, три роки, пять рокiв i
десять рокiв з дня вчинення злочину), якi оочислюються, вихо-
дячи з квалiфiкацiє злочину i максимальноє мiри покарання,
передбаченоє в санкцiє вiдповiдноє статтi. Якщо остання мiстить
кiлька частин, виходити слiд iз максимальноє мiри покараннi,
передбаченоє тiую частиною статтi, за якою квалiфiкууться
вчинене дiяння.
5. Початком перебiгу строку давностi у день вчинення
злочину, тобто день, протягом якого (до 24 годин включно)
винний вчинив дiю або бездiяльнiсть, що входять в обуктивну
сторону складу злочину.
При вчиненнi готування або замаху (коли вiдсутня добровiльна
вiдмова) строк давностi починау спливати з моменту припинення
.злочинноє дiяльностi. Строки давностi у спiвучасникiв
(органiзаторiв, пiдмовникiв, пособникiв) вираховуються так са-
мо, як i у виконавцiв злочину.
6. Строк давностi стосовно триваючих злочинiв обчислюуться
з часу єх припинення добровiльно або всупереч волi винного
(явка з повинною, затримання тощо), а стосовно продовжуваних
злочинiв - з моменту вчинення останньоє злочинноє дiє.
7. Строки давностi притягнення до кримiнальноє
вiдповiдальностi закiнчуються в день винесення постанови про
притягнення особи як обвинуваченого або про вiддання до суду
в справах, якi порушуються лише за скаргою потерпiлого.
8. Перебiг давностi переривауться, якщо винний вчинив
новий злочин, за який згiдно з законом може бути призначено
позбавлення волi на строк, що перевищуу два роки. Це означау,
що частина строку давностi, яка спливла до моменту вчинення
нового злочину, втрачау своу значення. З цього моменту одно-
часно починауться паралельний перебiг двох самостiйних строкiв
давностi, якi не можуть нi складатися, нi поглинатися.
У випадку вчинення особою до закiнчення строку давностi нового
злочину, за який згiдно з законом не може бути призначено
покарання у виглядi позбавлення волi на строк бiльше двох рокiв,
перебiг давностi за першим злочином продовжууться, а строк
давностi за новим злочином починауться з дня його вчинення.
9. Перебiг давностi зупиняуться, якщо винна у вчиненнi
злочину особа ухилиться вiд слiдства або суду. В цьому разi
перебiг строку давностi тривау (а не починауться спочатку) пiсля
затримання особи або явки єє з повинною.
Особа вважауться такою, що ухилилася вiд слiдства або суду,
якщо вона, будучи вiдомою правоохоронним органам, нама-
гауться уникнути притягнення до кримiнальноє вiдповiдальностi
шляхом виєзду з попереднього мiсця проживання, переходу на
нелегальне становище тощо. Найчастiше це мау мiсце пiсля
застосування запобiжного заходу або винесення постанови про
притягнення до кримiнальноє вiдповiдальностi.
10. Факт ухилення особи вiд слiдства або суду свiдчить, як
правило, про єє суспiльну небезпечнiсть i тим самим - про
необхiднiсть єє притягнення до кримiнальноє вiдповiдальностi.
Однак останну неможливо, якщо з часу вчинення злочину
пройшло пятнадцять рокiв i давнiсть не була перервана вчине-
нням нового злочину.
11. У випадках, коди за ранiше вчинений злочин закон передбачау
можливiсть призначення смертноє кари, питання про застосування
давностi вирiшууться судом. Якщо суд не знайде можливим застосу-
вати давнiсть, смертна кара не може бути призначена i замiнюуться
позбавленням волi з врахуванням характеру i тяжкостi вчиненого
злочину, а також ступеня суспiльноє небезпечностi особи. У випадку,
коли суд дiвде висновку, що особа заслуговуу смертноє кари, яку не
можна застосувати у звязку iз спливем десятирiчного чи пятнад-
цятирiчного (для особи, яка ухилялась) строку, вiн замiнюу цю мiру
покарання максимальним строком позбавлення водi, передбаченим
санкцiую вiдповiдноє статтi. Якщо ж суд дiйде висновку, що мiрою
покарання повинно бути позбавлення надi, вiн визначау його строк
у межах санкцiє закону, за яким квалiфiкууться вчинене.
Суд може не застосувати строк давностi лише тодi, коли
смертна кара як вид покарання .вказана у вiдповiднiй статтi
кримiнального закону, що дiяв як пiд час вчинення злочину, так
i пiд час розгляду справи у судi.
12. Iнститут давностi притягнення до кримiнальноє
вiдповiдальностi у одним з видiв звiльнення вiд кримiнальноє
вiдповiдальностi. Застосовуу давнiсть суд, прокурор, слiдчий, орган
дiзнання. При встановленнi факту закiнчення строкiв давностi пiд
час попереднього розслiдування виноситься постанова про закриття
справи з посиланням на п.З ч.I ст.б КПК, а в стадiє вiддання до
СУДУ - ухвала розпорядчого засiдання (ст.248 КПК). При встанов-
леннi цього факту пiд час судового розгляду суд продовжуу розi
лядати .справу й постановляу вирок, i якщо вiн у обвинувальним, -
звiльняу засудженого вiд покарання (ч.2 ст.б КПК).
Оскiльки звiльнення за давнiстю означау визнання факту
вчинення злочину, закон (ч.З ст.б КПК) надау особi право
заперечувати проти закриття справи, якщо вона не вважау себе
винною у вчиненнi злочину. В такому випадку провадження по
справi продовжууться у звичайному порядку, однак при поста-
новленнi судом обвинувального вироку особа повинна бути
звiльнена вiд покарання.
Якщо внаслiдок розгляду справи касацiйна iнстанцiя дiйде
висновку про необхiднiсть квалiфiкацiє дiй засудженого за стат-
тею закону, яка передбачау злочин, провадження по якому не
могло бути порушене або пiдлягало закриттю у звязку а
закiнченням строкiв давностi притягнення до кримiнальноє
вiдповiдальностi, вона повинна винести таке рiшення i яке
повинен був прийняти суд першоє iнстанцiє при дотриманнi вимог
ч.2 ст.б КПК, тобто переквалiфiкувати вчинене на вiдповiдну
статтю кримiнального закону, призначити покарання i звiльнити
засудженого вiд цього покарання.
13. Час не в силах стерти у памятi людства страхiтливi злодiяння
нацистiв, винних у загибелi мiльйонiв людей. Тому вiдповiдальнiсть
за вчинення цих злочинiв проти миру й людяностi, внаслiдок єх
особливого характеру, регламентууться окремо. На них не
поширюються правила про давнiсть, передбаченi ст.48.
4 березня 1965 р. у вiдповiдностi з загальновизнаними нормами
мiжнародного права Президiя Верховноє Ради СРСР прийняла
Указ "Про покарання осiб, винних у злочинах проти миру i
людяностi та воунних злочинах, незалежно вiд часу вчинення
злочинiв". У Постановi вiд 3 вересня 1965 р. про застосування
цього Указу Президiя Верховноє Ради СРСР розяснiла, що дiя
Указу в частинi незастосування давностi i призначення покаран-
ня, включаючи й смертну кару, поширюуться також на тих
радянських громадян, якi в перiод Великоє Вiтчизняноє вiйни
1941-1945 рр. вели активну каральну дiяльнiсть, брали особисту
участь у вбивствах та мордуваннi радянських люде.
Визначення злочинiв проти миру й людяностi та воунних
злочинiв дано в ст.б Статуту Мiжнародного Воунного Трибуналу
вiд 8 серпня 1945 р. Злочинами проти миру у планування,
.готування, розвязування чи ведення агресивноє вiйнi або вiйви
иа порушення мiжнародних договорiв, угод чи запевнень або
участь в загальному планi чи змовi, спрямованих до здiйснення
будь-якоє з зазначених дiй. Воунними злочинами у порушення
законiв i звичаєв вiйни - вбивства, мордування або вивезення в
рабство чи для iнших цiлей цивiльного населення окупованоє
територiє, вбивства та мордування вiйськовополонених або осiб,
якi перебувають у морi, вбивства заложникiв; пограбування
громадськоє або приватноє власностi; безглузде руйнування мiст
i сiл, не викликане воунною необхiднiстю спустошенiм.
Злочинами проти людяностi у вбивства, винищення, поневолен-
ня, заслання й iншi жорстокостi, вчиненi щодо цивiльного насе-
лення до чи пiд час вiйни, або переслiдування за полiтичнипи,
расовими чи релiгiйними мотивами з метою здiйснення або у
звязку з будь-яким злочином, що пiдлягау юрисдикцiє Трибуна-
лу, незалежно вiд того, чи були цi дiє порушенням внутрiшнього
права краєни, де вони вчиненi (див.: Международное право в
документах. - М., 1982. - С.827-828).
26 листопада 1968 р. була пiдписана Конвенцiя про незасто-
сування строку давностi до воунних злочинiв i злочинiв проти
людства (Там же. - С.833-836).
Стаття 49. Давнiсть виконання обвинувального
вироку
Обвинувальний вирок не виконууться, якщо його не
було виконано в такi строки, рахуючи з дня набрання
вироком законноє вили:
1) один рiк - при засудженнi до покарання не бiльш су-
ворого, нiж виправнi роботи або направлення в
дисциплiнарний батальйон;
2) три роки - при засудженнi до позбавлення волi на
строк не бiльше двох рокiв;
3) пять рокiв - при засудженнi до позбавлення волi на
строк не бiльше пяти рокiв;
4) десять рокiв - при засудженнi до бiльш суворого
покарання, нiж позбавлення волi строком на пять рокiв.
Перебiг давностi переривауться, якщо засуджений
ухилиться вiд вiдбуття покарання або вчинить до
скiнчення строкiв новий злочин, за який судом призна-
чено покарання у виглядi позбавлення волi на строк не
менше одного року. Обчислення давностi в разi вчине-
ння нового злочину починауться з моменту його вчине-
ння, а в разi ухилення вiд вiдбуття покарання - з момен-
ту зявлення для вiдбуття покарання або з моменту
затримання засудженого, що переховувався. При цьо-
му обвинувальний вирок не може бути виконано, якщо
вiд часу його винесення минуло пятнадцять рокiв i
давнiсть не була перервана вчиненням нового злочину.
Питання про застосування давностi до особи, засуд-
женоє до смертноє кари, вирiшууться судом. Якщо суд
не визнау можливим застосувати давнiсть, смертна ка-
ра замiнюуться позбавленням волi.
(Iз змiнами, внесеними Законом вiд 6 березня 1992 р. //
Вiдомостi Верховноє Ради Украєни. -1992. -№23. -Ст. 337).
I. Пiд давнiстю виконання обвинувального вироку
розумiють закiнчення установлених в законi строкiв з дня
набрання обвинувальним вироком законноє сили, у звязку з чим
засуджений звiльняуться вiд виконання призначеноє судом мiри
покарання.
2. Обвинувальний вирок - це рiшення суду про визнання особи
винною у вчиненнi злочину i застосування чи незастосування до
винного покарання. У ст.49 йдеться про обвинувальний вирок,
який набрав законноє сили (ст. 401 КПК), але не переданий для
виконання, а також звернутий до виконання, але не реалiзований
повнiстю або частково.
3. Закон встановлюу три умови застосування iнституту
давностi виконання обвинувального вироку; а) закiнчення вка-
заних в законi строкiв; б) неухилення засудженого вiд вiдбування
покарання (за винятком випадкiв, перелiчених у п.11 коментаря
до ст.49); в) невчинення протягом встановлених законом строкiв
нового злочину, за який судом призначено покарання у виглядi
позбавлення волi на строк не менше одного року.
4. В законi визначено чотири строки давностi: один рiк,
три роки, пять i десять рокiв. Тривалiсть строкiв залежить вiд
тяжкостi покарання, призначеного судом, а не максимального
покарання, передбаченого санкцiую статтi, за якою особа засуд-
жена.
За змiстом коментованоє статтi строк давностi виконання
вироку при засудженнi до громадськоє догани (з доведенням про
це до вiдома громадськостi через пресу чи iншим способом),
штрафу або позбавлення права займати певнi посади чи зай
матися певнок? дiяльнiстю становить один рiк. Кожний давнiсний
строк повязаний лише з тими межами покарання, якi вказанi в
пп.I-4 ч.I ст". Наприклад, пятирiчний строк стосууться
виключно випадкiв засудження особи до позбавлення волi на
строк понад д>а роки, але не бiльше пяти. Десятирiчний строк
стосууться i обвинувального вироку, яким особа була засуджена
до смертноє кари.
5. Перебiг с-гроку давностi виконання обвинувального вироку
починауться з дня набрання вироком законноє сили.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85 86 87 88 89 90 91 92 93 94 95 96 97 98 99 100 101 102 103 104 105 106 107 108 109 110 111 112 113 114 115 116 117 118 119 120 121 122 123 124 125 126 127 128 129 130 131 132 133 134 135 136 137 138 139 140 141 142 143 144 145 146 147 148 149 150