Сантехника супер, цены ниже конкурентов
Роззирнувшись в пошуках моральної підтримки від колег, хлопці приречено рушили за деканом. Народ захвилювався, а колеги Алекса втратили весь свій запал. Представники інших груп, які так і не зрозуміли, що сталося, чіплялися із запитаннями до очевидців.
— Ой, що ж це буде? — схвильовано мовила Дафна.
— Не знаю. Сподіваюсь, цьому недоумку Алексу дадуть копняка під зад, — я була ДУЖЕ зла — руки в мене ще й досі трусилися.
Ангела почала поволі приходити до тями.
— Що то було? — спроквола поцікавилась вона.
— Бамбузлівські жарти, даю руку на відсіч! — проказав Боян.
— Не треба — руку, — з відразою сказала Дафна, — і інших частин тіла не треба.
— А ти, Влад, що скажеш? — погрозливо проказав Едгар, — Це ж ти нас ощасливив інформацією про їхній задум! Чи раптом не за проханням твого друга Алекса?
— Який він мені друг, цей недолюдок?! — образився Влад, — Я справді чув, як вони говорили — мій сусід Джані і Алекс. Думав, це нам у пригоді стане…
— Ну і от, бачиш, допомогло… — розпачливо мовив Боян, — Але як вони нас зробили! Це ж треба! От би їм щось таке влаштувати! Так щоб їм ці жарти боком повилазили!
— Хіба що засмажити того недолюдка, — злісно проказала я, — Найкращою помстою цим гадам було б змусити їх повірити у власну ідіотську вигадку!
— Е-ем, Ірма?! — повернувся до мене Едгар, — Ти це серйозно?
— Смертельно серйозно, — криво усміхнулась я, — А що ти пропонуєш?
— А мені взагалі подобається. Тільки треба не так прямолінійно…
Ми домовились зібратись у вітальні за півгодини для обговорення страшної помсти бамбузлівцям. Прийшли всі, навіть Ханна і Мігель, які теж були свідками інциденту, і, мабуть, вирішили засвідчити свою підтримку. Ми довго не могли заспокоїтись, переживаючи свій сором. Ну а сором природнім чином трансформувався в нерозважливу агресію. Звучали обурені сентенції і заклики іти бити лице організаторам злого жарту. Тут нарешті до нас приєднався Еван, який після відвертої бесіди з деканом виглядав дещо невпевнено.
— Ну, що там було? — стурбовано запитала Дафна, — Що сказав декан?
— А, — махнув рукою Еван, — дісталося на горіхи. Обом. Ну, мені за темперамент. Алексу — уявіть лише! — за поганий смак. Ну, нічого… Я бачу, тут в нас військова рада?
— Ага! — повідомив Едгар, — ми вирішуємо, як повернути їм їхню вигадку. Приймаються пропозиції.
— А які ідеї вже є?
— Була ідея піймати Алекса і зробити з нього запіканку! — повідомив Боян.
— Я — за! — зрадів Еван.
— Ні, слухайте, — втрутилась я в їхню гастрономічну дискусію, — Декан же сказав, що канібалізм — це поганий смак! Пропоную залишити лише ритуальні вбивства.
— Можна пов’язати це з нашими Лордами! — докинула Дафна, — Всі знають, що таємні товариства недалеко від сект пішли. Будуть типу жертви приносити!
— Які жертви? Кому?
— Так, а в історії з Сент-Ендрюзівськими протестантами — пам’ятаєте? — Попередників Нокса спалили на вогнищі… — нагадав Боян.
— Значить, це буде ритуальна помста, — здогадалась Дафна, — Десь так, як масони присягаються помститись за Жака де Моле!
— Ну а ми в чому винні? Нас за що вбивати?
— А протестантів серед нас багато, га? — поцікавилась я.
Запала мовчанка.
— Я — греко-католичка… — повідомила Дафна.
— А я — католик, — сказав Едгар, — Ну, і на що ти натякаєш?
— А, до речі, знаєте? — поділився інформацією Боян, — Лорди Конгрегації називали католицьку церкву Синагогою Сатани…
— Отакої, — розгубився Едгар, — Це що ж виходить, Варфоломіївська ніч навиворіт?
— Так, — бадьоро підсумував Еван, — нам знадобиться підвал для тортур, інструменти для ритуального вбивства, ну і скривавлені рештки…
Професор Аспер, до кабінету якого ми завітали того вечора зі списком необхідних артефактів був, м’яко кажучи, дещо здивований.
***
Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?
Владислав Божич
Нових досягнень — в науці так само, як і в приватному житті. Для мене навчання в Школі — ще один шанс довести собі та іншим свою компетентність та переконливість. Це потрібно мені для того, щоб впевнено і успішно розпочати політичну кар’єру, про яку мрію ще з дитинства. Звичайно, знання з психології зовсім мені не завадять, втім, я віддав би перевагу психології мас та теорії політичного впливу.
Алекс Студень
Особливих очікувань в мене немає. Я певен, всі навчальні заклади приблизно однакові. Якщо ж Школа виявиться іншою — це буде для мене приємною несподіванкою. Правда, я сподіваюсь дістати диплом та рекомендації, з якими можна буде отримати пристойну роботу. Головне, щоб там не було нудно, втім, я і сам зможу зарадити цій проблемі.
***
За сніданком до нас з Дафною підійшла Вероніка. На вигляд вона була сумна і замордована. І невиспана. Вероніка кволим голосом запитала, чи не знайдеться в нашому чайнику ще трохи води. Ми перезирнулися: на кожен стіл до сніданку і вечері ставили великі до дзеркального блиску начищені чайники з окропом аби можна було собі накалатати вдосталь кави або чаю; переважно воду в чайник наливали з запасом, так що вистачало всім.
— Звичайно знайдеться, — гостинно мовила Дафна, — сідай до нас, розказуй, як справи!
Вероніка зітхнула і сіла до нашого столу. Я налила їй кави і підсунула блюдо з печивом.
— Ой, дівчата, я так більше не можу, — відразу ж почала бідкатись наша гостя, — він мене вже дістав, цей лобуряка! Постійно його ідіотська музика, його ідіотські друзі на голові ночами товчуться. Ні сну, ні спочинку.
— Еге, так не годиться, — співчутливо мовила я, — а ти не підходила до керівництва? Може б вас все таки розселили?
— Та підходила, — схлипнула Вероніка, — Бамбузл не дозволив…
— А попроси професора Мілтона, — порадила Дафна, — він же нам якось показував, як вводити в транс. Хай він його закодує, чи що…
Вероніка недовірливо хитнула головою.
— Ну не знаю. А що, як гірше стане? Хоча власне, куди вже гірше? Треба спробувати. Він все таки наш куратор…
Тут на мене зійшло натхнення.
— А взагалі хай начувається цей твій Алекс! Йому декан Фелоні зробив останнє попередження.
— Серйозно? — зраділа бармаглотова жертва, — А що таке?
— Пам’ятаєш, вчора вийшов скандал? Так от, то Алекс зводив наклепи на декана. І, — я притишила голос, — Еван, котрого Фелоні теж викликав для виховної бесіди, випадково підслухав їхню розмову і виходить, що то не зовсім і наклепи були. Не знаю, звідки Алекс дізнався — може, десь підгледів? — але факт…
— Та ти що! — зацікавилась Вероніка, — А про що мова?
— Та про якісь таємні ритуали, які начебто відбуваються в Школі, — підхопила Дафна, котра нарешті зрозуміла мій задум.
— А що, справді відбуваються?
— Хм… — роззирнулась я, — Ми тобі цього не казали.
— Ага, ну ясно… — кивнула Вероніка. Очі її світилися.
Ну що ж, принаймні, бідака матиме надію на справедливу помсту своєму нестерпному сусіду. А ми з почуттям виконаного обов’язку рушили на пару декана-вівісектора. Справді, фелонівські заняття були не найбільш приємним переживанням у світі. Він вимагав від нас на кожну пару готувати короткий виступ і бути готовим відповідати на запитання, а вся та кількість літератури, яку він нам задавав, робила це дуже проблематичним. Сьогодні жертвою випало бути Владу. Втім, він, здається, сприймав все це дуже позитивно — може, це його сімейні есбешні традиції давалися взнаки, але хлопцю однозначно подобався предмет. Він заледве що не закохано споглядав декана і самовіддано готувався до пар.
— Отже, сьогоднішня тема: "Сучасні політичні методи впливу на масову свідомість", — буденно промовив професор Фелоні, звіряючись зі списком, — Виступає Владислав Божич. Ваш регламент двадцять хвилин.
З цим декан склав руки і зручно відкинувся в кріслі. Все з ним ясно, спростив він собі життя, змушуючи нас самих читати лекції. От і сидить, тепер, спочиває, іноді лише вставляючи єхидні коментарі, кривлячись від наших необережних слів, мов від кислого, і занотовує найбільш цікаві дурниці собі на папірець.
Влад бадьоро підскочив і розпочав оповідь про всілякі понад-етичні (звісно, за формулюванням пана Фелоні) методи впливу. А чого, виявляється цікаво! Влад побіжно розказав про методи маніпулювання увагою, інформаційну блокаду, політичні міфи, викривлення інформації та застосування сугестивних технологій. Пан Фелоні, очевидно, оцінив старанність доповідача і, замість підколювати і знущатися, поділився досвідом відволікання уваги громадян від інтрижки одного президента шляхом розв’язання військового конфлікту з сусідньою державою. Схоже, це спрацювало…
Загалом, пара пройшла без особливого кровопролиття. А от до ситуації, яка склалася на занятті професора Мілтона ми зовсім не були готові. Схоже, він вирішив взятися за нас по серйозному — а то все якісь ігри та недоречні веселощі…
— Ваше завдання — довести партнера до сліз, — суворо повідомив професор Мілтон.
— Це як? — не зрозуміла Анна, — Яким чином?
— Це просто, — лагідно мовив професор, — я хочу, щоб ви змусили партнера відчути приниження, відчай або глибокий смуток. Як ви цього досягнете — ваша справа. Я не сподіваюсь, що вам вдасться досягти максимального ефекту з першого ж разу, але ви повинні принаймні дуже сильно засмутити або ж вивести з себе об’єкт впливу. Ну, до справи.
Професор знов поділив нас на пари. На цей раз в партнери мені дістався Ганс. Добре, в принципі, що не Едгар, а то б він мені віддячив за "динамо"! Але Ганс, відверто кажучи, мені не надто подобався — мене дратувала його вічна запопадлива манера спілкування, наче він намагався приспати обачність навколишніх аби потім… ну не знаю, зробити щось неадекватне. І, на мій превеликий жаль, мені випало бути об’єктом. Об’єкт не мав права відповідати партнеру, не мав права говорити взагалі, а лише сидіти і тихо страждати — ну, це якщо у маніпулятора справи підуть добре. А я серйозно збиралася ігнорувати будь-які гансівські аванси.
Гра почалася. Ганс виявився набагато підступнішим, ніж я думала: він відразу збагнув, до якої тактики слід вдатися. Як він мене лише не обзивав! Спершу більш делікатно — бездарною, негарною і тупою до того ж, а потім геть розійшовся — називав мене пришелепуватою куркою, гидкою потворою в ластовинні, ну і ще якось там, не буду вдаватись в деталі. Спочатку я все це зносила досить спокійно — видно було, що Ганс шукає слова, але потім, коли він захопився справою і почав вимовляти різні гидотні наклепи, я почала закипати й трохи булькати… Правда, коли фрази Ганса стали багатоповерховими і навіть поетичними у своїй закрученості, мені вдалося поглянути на це все відсторонено. Мені спало на думку, що в найгірші моменти, Ганс мабуть саме так до мене і ставиться — отож наша антипатія була взаємною. А потім, коли фантазія почала зраджувати моєму партнерові, мені стало відверто смішно. На "брудну і ницу морду" я вже навіть і не образилась.
У моїх колег справи теж ішли з перемінним успіхом. Еван зірвався на крик, Дафна копилила губи, Мігель сердито зиркав з-під лоба на Бояна, а той нервував і грюкав кулаком об стіл. Едгар саркастично позирав на Анну, а вона густо червоніла у відповідь. Ангела щось невпевнено говорила до криво усміхненого Бажана, а Влад тихо пояснював щось Ханні, яка ображено кривилась. Втім, ніхто, схоже, так і не просльозився.
Нарешті професор Мілтон припинив гру.
— Ну, шановні, — підсумував він, — це був повний провал. І ви знаєте, чому?
Запала мовчанка. Всі випускали пар після вправи, яка, схоже, мало кому прийшлася до смаку.
— Я думаю, пане професор, — мовила Анна, в якої на обличчі ще досі грав гарячковий рум’янець, — Я думаю, ми просто не хотіли псувати стосунки один з одним. Нам це зараз зовсім не потрібно!
— Залиште мені вирішувати, що вам потрібно! — гримнув пан Мілтон, обличчя якого вмить зробилося гранично недоброзичливим. Втім, він швидко отямився і знов усміхнувся, щоправда, вже не так переконливо, — Так от, вас спіткала невдача з однієї простої причини — ви не фокусували свої зусилля. Майже всі гравці намагались підібрати образливі означення і словосполучення, але так ви нічого не досягнете. Ваша мета — знайти найбільш вразливе місце об’єкта.
Професор пройшовся вздовж аудиторії, з кривою усмішкою заглядаючи нам в очі. Он як, виявляється, він вміє дивитись, — простромлюючи поглядом, мов метеликів булавкою…
— У всіх вас є психологічна "ахілесова п’ята", у кожного — своя. У когось — комплекси і страхи, у когось — таємні амбіції чи заповітні мрії… Ці точки є так званими "мішенями" для операціонального управління особистістю. Гордість, самооцінка, почуття, переконання, все це — важелі для здійснення інформаційно-психологічного впливу. Втім, для того, щоб дізнатися найбільш вразливе місце об’єкта, слід бути дуже уважним і спостережливим. Звичайно, найкраще, — професор швидко усміхнувся, — отримати повну довіру потрібної особи, викликати її на відверту розмову і тактично вивідати її таємницю. Втім, іноді обставини цього не дозволяють, а часто об’єкт несвідомо приховує свої слабкі місця, вдаючись до механізму репресії. Я розкажу вам, як можна визначити цю вразливу точку. Але для початку кілька загальних рекомендацій…
З пари професора ми вийшли мовчки, зберігаючи дистанцію. Коментарі народилися лише на подвір’ї, коли ми зупинились коло входу до гуртожитку — хто курити, а хто — просто померзнути за компанію. Мабуть, люди просто не наважувалися піти, відчуваючи, що це буде сприйнято як жест.
— Н-да, — сказала Дафна.
— Е, Дафна, — промовив Еван, — я сподіваюсь, ти на мене не ображаєшся? Ти ж знаєш, я зовсім не думаю, що ти — тупа і пихата. Правда.
— І все таки, — затято мовила Анна, — Я не розумію, навіщо це все? Це неправильно і неетично. Як же можна змушувати нас робити таке?
— Дарма ти так, — тихо сказав Боян, — Не треба було сваритись з Мілтоном. Ти би бачила його обличчя.
— А я бачила! — сказала Анна з викликом, — Ну то й що? І взагалі, на кого вони нас тут вчать — на злочинців? Моральних збоченців? Поясніть мені, який в цьому сенс?
Не знаю, чи й справді Анна хотіла почути наше пояснення;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20
— Ой, що ж це буде? — схвильовано мовила Дафна.
— Не знаю. Сподіваюсь, цьому недоумку Алексу дадуть копняка під зад, — я була ДУЖЕ зла — руки в мене ще й досі трусилися.
Ангела почала поволі приходити до тями.
— Що то було? — спроквола поцікавилась вона.
— Бамбузлівські жарти, даю руку на відсіч! — проказав Боян.
— Не треба — руку, — з відразою сказала Дафна, — і інших частин тіла не треба.
— А ти, Влад, що скажеш? — погрозливо проказав Едгар, — Це ж ти нас ощасливив інформацією про їхній задум! Чи раптом не за проханням твого друга Алекса?
— Який він мені друг, цей недолюдок?! — образився Влад, — Я справді чув, як вони говорили — мій сусід Джані і Алекс. Думав, це нам у пригоді стане…
— Ну і от, бачиш, допомогло… — розпачливо мовив Боян, — Але як вони нас зробили! Це ж треба! От би їм щось таке влаштувати! Так щоб їм ці жарти боком повилазили!
— Хіба що засмажити того недолюдка, — злісно проказала я, — Найкращою помстою цим гадам було б змусити їх повірити у власну ідіотську вигадку!
— Е-ем, Ірма?! — повернувся до мене Едгар, — Ти це серйозно?
— Смертельно серйозно, — криво усміхнулась я, — А що ти пропонуєш?
— А мені взагалі подобається. Тільки треба не так прямолінійно…
Ми домовились зібратись у вітальні за півгодини для обговорення страшної помсти бамбузлівцям. Прийшли всі, навіть Ханна і Мігель, які теж були свідками інциденту, і, мабуть, вирішили засвідчити свою підтримку. Ми довго не могли заспокоїтись, переживаючи свій сором. Ну а сором природнім чином трансформувався в нерозважливу агресію. Звучали обурені сентенції і заклики іти бити лице організаторам злого жарту. Тут нарешті до нас приєднався Еван, який після відвертої бесіди з деканом виглядав дещо невпевнено.
— Ну, що там було? — стурбовано запитала Дафна, — Що сказав декан?
— А, — махнув рукою Еван, — дісталося на горіхи. Обом. Ну, мені за темперамент. Алексу — уявіть лише! — за поганий смак. Ну, нічого… Я бачу, тут в нас військова рада?
— Ага! — повідомив Едгар, — ми вирішуємо, як повернути їм їхню вигадку. Приймаються пропозиції.
— А які ідеї вже є?
— Була ідея піймати Алекса і зробити з нього запіканку! — повідомив Боян.
— Я — за! — зрадів Еван.
— Ні, слухайте, — втрутилась я в їхню гастрономічну дискусію, — Декан же сказав, що канібалізм — це поганий смак! Пропоную залишити лише ритуальні вбивства.
— Можна пов’язати це з нашими Лордами! — докинула Дафна, — Всі знають, що таємні товариства недалеко від сект пішли. Будуть типу жертви приносити!
— Які жертви? Кому?
— Так, а в історії з Сент-Ендрюзівськими протестантами — пам’ятаєте? — Попередників Нокса спалили на вогнищі… — нагадав Боян.
— Значить, це буде ритуальна помста, — здогадалась Дафна, — Десь так, як масони присягаються помститись за Жака де Моле!
— Ну а ми в чому винні? Нас за що вбивати?
— А протестантів серед нас багато, га? — поцікавилась я.
Запала мовчанка.
— Я — греко-католичка… — повідомила Дафна.
— А я — католик, — сказав Едгар, — Ну, і на що ти натякаєш?
— А, до речі, знаєте? — поділився інформацією Боян, — Лорди Конгрегації називали католицьку церкву Синагогою Сатани…
— Отакої, — розгубився Едгар, — Це що ж виходить, Варфоломіївська ніч навиворіт?
— Так, — бадьоро підсумував Еван, — нам знадобиться підвал для тортур, інструменти для ритуального вбивства, ну і скривавлені рештки…
Професор Аспер, до кабінету якого ми завітали того вечора зі списком необхідних артефактів був, м’яко кажучи, дещо здивований.
***
Чого ви очікуєте від свого навчання в Human Science School?
Владислав Божич
Нових досягнень — в науці так само, як і в приватному житті. Для мене навчання в Школі — ще один шанс довести собі та іншим свою компетентність та переконливість. Це потрібно мені для того, щоб впевнено і успішно розпочати політичну кар’єру, про яку мрію ще з дитинства. Звичайно, знання з психології зовсім мені не завадять, втім, я віддав би перевагу психології мас та теорії політичного впливу.
Алекс Студень
Особливих очікувань в мене немає. Я певен, всі навчальні заклади приблизно однакові. Якщо ж Школа виявиться іншою — це буде для мене приємною несподіванкою. Правда, я сподіваюсь дістати диплом та рекомендації, з якими можна буде отримати пристойну роботу. Головне, щоб там не було нудно, втім, я і сам зможу зарадити цій проблемі.
***
За сніданком до нас з Дафною підійшла Вероніка. На вигляд вона була сумна і замордована. І невиспана. Вероніка кволим голосом запитала, чи не знайдеться в нашому чайнику ще трохи води. Ми перезирнулися: на кожен стіл до сніданку і вечері ставили великі до дзеркального блиску начищені чайники з окропом аби можна було собі накалатати вдосталь кави або чаю; переважно воду в чайник наливали з запасом, так що вистачало всім.
— Звичайно знайдеться, — гостинно мовила Дафна, — сідай до нас, розказуй, як справи!
Вероніка зітхнула і сіла до нашого столу. Я налила їй кави і підсунула блюдо з печивом.
— Ой, дівчата, я так більше не можу, — відразу ж почала бідкатись наша гостя, — він мене вже дістав, цей лобуряка! Постійно його ідіотська музика, його ідіотські друзі на голові ночами товчуться. Ні сну, ні спочинку.
— Еге, так не годиться, — співчутливо мовила я, — а ти не підходила до керівництва? Може б вас все таки розселили?
— Та підходила, — схлипнула Вероніка, — Бамбузл не дозволив…
— А попроси професора Мілтона, — порадила Дафна, — він же нам якось показував, як вводити в транс. Хай він його закодує, чи що…
Вероніка недовірливо хитнула головою.
— Ну не знаю. А що, як гірше стане? Хоча власне, куди вже гірше? Треба спробувати. Він все таки наш куратор…
Тут на мене зійшло натхнення.
— А взагалі хай начувається цей твій Алекс! Йому декан Фелоні зробив останнє попередження.
— Серйозно? — зраділа бармаглотова жертва, — А що таке?
— Пам’ятаєш, вчора вийшов скандал? Так от, то Алекс зводив наклепи на декана. І, — я притишила голос, — Еван, котрого Фелоні теж викликав для виховної бесіди, випадково підслухав їхню розмову і виходить, що то не зовсім і наклепи були. Не знаю, звідки Алекс дізнався — може, десь підгледів? — але факт…
— Та ти що! — зацікавилась Вероніка, — А про що мова?
— Та про якісь таємні ритуали, які начебто відбуваються в Школі, — підхопила Дафна, котра нарешті зрозуміла мій задум.
— А що, справді відбуваються?
— Хм… — роззирнулась я, — Ми тобі цього не казали.
— Ага, ну ясно… — кивнула Вероніка. Очі її світилися.
Ну що ж, принаймні, бідака матиме надію на справедливу помсту своєму нестерпному сусіду. А ми з почуттям виконаного обов’язку рушили на пару декана-вівісектора. Справді, фелонівські заняття були не найбільш приємним переживанням у світі. Він вимагав від нас на кожну пару готувати короткий виступ і бути готовим відповідати на запитання, а вся та кількість літератури, яку він нам задавав, робила це дуже проблематичним. Сьогодні жертвою випало бути Владу. Втім, він, здається, сприймав все це дуже позитивно — може, це його сімейні есбешні традиції давалися взнаки, але хлопцю однозначно подобався предмет. Він заледве що не закохано споглядав декана і самовіддано готувався до пар.
— Отже, сьогоднішня тема: "Сучасні політичні методи впливу на масову свідомість", — буденно промовив професор Фелоні, звіряючись зі списком, — Виступає Владислав Божич. Ваш регламент двадцять хвилин.
З цим декан склав руки і зручно відкинувся в кріслі. Все з ним ясно, спростив він собі життя, змушуючи нас самих читати лекції. От і сидить, тепер, спочиває, іноді лише вставляючи єхидні коментарі, кривлячись від наших необережних слів, мов від кислого, і занотовує найбільш цікаві дурниці собі на папірець.
Влад бадьоро підскочив і розпочав оповідь про всілякі понад-етичні (звісно, за формулюванням пана Фелоні) методи впливу. А чого, виявляється цікаво! Влад побіжно розказав про методи маніпулювання увагою, інформаційну блокаду, політичні міфи, викривлення інформації та застосування сугестивних технологій. Пан Фелоні, очевидно, оцінив старанність доповідача і, замість підколювати і знущатися, поділився досвідом відволікання уваги громадян від інтрижки одного президента шляхом розв’язання військового конфлікту з сусідньою державою. Схоже, це спрацювало…
Загалом, пара пройшла без особливого кровопролиття. А от до ситуації, яка склалася на занятті професора Мілтона ми зовсім не були готові. Схоже, він вирішив взятися за нас по серйозному — а то все якісь ігри та недоречні веселощі…
— Ваше завдання — довести партнера до сліз, — суворо повідомив професор Мілтон.
— Це як? — не зрозуміла Анна, — Яким чином?
— Це просто, — лагідно мовив професор, — я хочу, щоб ви змусили партнера відчути приниження, відчай або глибокий смуток. Як ви цього досягнете — ваша справа. Я не сподіваюсь, що вам вдасться досягти максимального ефекту з першого ж разу, але ви повинні принаймні дуже сильно засмутити або ж вивести з себе об’єкт впливу. Ну, до справи.
Професор знов поділив нас на пари. На цей раз в партнери мені дістався Ганс. Добре, в принципі, що не Едгар, а то б він мені віддячив за "динамо"! Але Ганс, відверто кажучи, мені не надто подобався — мене дратувала його вічна запопадлива манера спілкування, наче він намагався приспати обачність навколишніх аби потім… ну не знаю, зробити щось неадекватне. І, на мій превеликий жаль, мені випало бути об’єктом. Об’єкт не мав права відповідати партнеру, не мав права говорити взагалі, а лише сидіти і тихо страждати — ну, це якщо у маніпулятора справи підуть добре. А я серйозно збиралася ігнорувати будь-які гансівські аванси.
Гра почалася. Ганс виявився набагато підступнішим, ніж я думала: він відразу збагнув, до якої тактики слід вдатися. Як він мене лише не обзивав! Спершу більш делікатно — бездарною, негарною і тупою до того ж, а потім геть розійшовся — називав мене пришелепуватою куркою, гидкою потворою в ластовинні, ну і ще якось там, не буду вдаватись в деталі. Спочатку я все це зносила досить спокійно — видно було, що Ганс шукає слова, але потім, коли він захопився справою і почав вимовляти різні гидотні наклепи, я почала закипати й трохи булькати… Правда, коли фрази Ганса стали багатоповерховими і навіть поетичними у своїй закрученості, мені вдалося поглянути на це все відсторонено. Мені спало на думку, що в найгірші моменти, Ганс мабуть саме так до мене і ставиться — отож наша антипатія була взаємною. А потім, коли фантазія почала зраджувати моєму партнерові, мені стало відверто смішно. На "брудну і ницу морду" я вже навіть і не образилась.
У моїх колег справи теж ішли з перемінним успіхом. Еван зірвався на крик, Дафна копилила губи, Мігель сердито зиркав з-під лоба на Бояна, а той нервував і грюкав кулаком об стіл. Едгар саркастично позирав на Анну, а вона густо червоніла у відповідь. Ангела щось невпевнено говорила до криво усміхненого Бажана, а Влад тихо пояснював щось Ханні, яка ображено кривилась. Втім, ніхто, схоже, так і не просльозився.
Нарешті професор Мілтон припинив гру.
— Ну, шановні, — підсумував він, — це був повний провал. І ви знаєте, чому?
Запала мовчанка. Всі випускали пар після вправи, яка, схоже, мало кому прийшлася до смаку.
— Я думаю, пане професор, — мовила Анна, в якої на обличчі ще досі грав гарячковий рум’янець, — Я думаю, ми просто не хотіли псувати стосунки один з одним. Нам це зараз зовсім не потрібно!
— Залиште мені вирішувати, що вам потрібно! — гримнув пан Мілтон, обличчя якого вмить зробилося гранично недоброзичливим. Втім, він швидко отямився і знов усміхнувся, щоправда, вже не так переконливо, — Так от, вас спіткала невдача з однієї простої причини — ви не фокусували свої зусилля. Майже всі гравці намагались підібрати образливі означення і словосполучення, але так ви нічого не досягнете. Ваша мета — знайти найбільш вразливе місце об’єкта.
Професор пройшовся вздовж аудиторії, з кривою усмішкою заглядаючи нам в очі. Он як, виявляється, він вміє дивитись, — простромлюючи поглядом, мов метеликів булавкою…
— У всіх вас є психологічна "ахілесова п’ята", у кожного — своя. У когось — комплекси і страхи, у когось — таємні амбіції чи заповітні мрії… Ці точки є так званими "мішенями" для операціонального управління особистістю. Гордість, самооцінка, почуття, переконання, все це — важелі для здійснення інформаційно-психологічного впливу. Втім, для того, щоб дізнатися найбільш вразливе місце об’єкта, слід бути дуже уважним і спостережливим. Звичайно, найкраще, — професор швидко усміхнувся, — отримати повну довіру потрібної особи, викликати її на відверту розмову і тактично вивідати її таємницю. Втім, іноді обставини цього не дозволяють, а часто об’єкт несвідомо приховує свої слабкі місця, вдаючись до механізму репресії. Я розкажу вам, як можна визначити цю вразливу точку. Але для початку кілька загальних рекомендацій…
З пари професора ми вийшли мовчки, зберігаючи дистанцію. Коментарі народилися лише на подвір’ї, коли ми зупинились коло входу до гуртожитку — хто курити, а хто — просто померзнути за компанію. Мабуть, люди просто не наважувалися піти, відчуваючи, що це буде сприйнято як жест.
— Н-да, — сказала Дафна.
— Е, Дафна, — промовив Еван, — я сподіваюсь, ти на мене не ображаєшся? Ти ж знаєш, я зовсім не думаю, що ти — тупа і пихата. Правда.
— І все таки, — затято мовила Анна, — Я не розумію, навіщо це все? Це неправильно і неетично. Як же можна змушувати нас робити таке?
— Дарма ти так, — тихо сказав Боян, — Не треба було сваритись з Мілтоном. Ти би бачила його обличчя.
— А я бачила! — сказала Анна з викликом, — Ну то й що? І взагалі, на кого вони нас тут вчать — на злочинців? Моральних збоченців? Поясніть мені, який в цьому сенс?
Не знаю, чи й справді Анна хотіла почути наше пояснення;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20