«О слово рідне! Орле
скутий!»
О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх/
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятна забутий.
О слово рідне! Шум дереві
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев...
О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.
Читець: «Рідна мова — то неоціненне духовне ба-
гатство, в якому народ живе, передає з покоління в по-
коління свою мудрість і славу, культуру і традиції...
Кожне слово рідної мови має своє обличчя, як у
квітки, у нього свій неповторний аромат і відтінок бар-
ви,— а цих відтінків кожна барва має тисячі» (Василь
Сухомлинський).
Читець: «Вона вся з гомону полів, лісів і морів
отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, гап-
тована сяйвом місяця, зірок і переткана калиною, бар-
вінком і вишневим цвітом... Вона з голосу тура, мислив-
ських суре^м, скрипу дерев'яного рала, стогону вола в
борозні, рбкоту комбайна -^ вся з колосся, осмаленого
війнами і торкнутого «мирною» радіацією. Вона з блис-
ку козацької шаблі і весла невольницького човна, як
напнуті паруси волі,— вся змочена удовиною сльозою,
27
повита дівочою тугою на ясирних та окупантських тор-
гах. Вона з першого радісного щебету немовлят і тихих
похоронних плачів... з потаємного шепоту і зітхань за-
коханих... Вона вся з тучі й грому, як з води й роси,—
така українська мова. Ніжна й тендітна, а міцніша
броньованої броні, бо єднає дух і тіло, бо в її основі —
непорочність, цнота і чистота» (Борис Харчук, із праці
«Слово і народ»).
(Грамзапис пісні «Мово рідна» із репертуару народ-
ної артистки України Раїси Кириченко).
Читець: «Нещаслива, неправдива людина, що доб-
ровільно й легко зрікається рідної мови; щаслива, пра-
ведна людина, що в радості й горі будує слово своєї
землі. Нещасні, прокляті батько й мати, що сплоджують
перевертнів; щасливий, непереможний народ, що поро-
джує своїх захисників і оборонців» (Борис Харчук).
Читець: Дмитро Павличко. «Між горами в доли-
нах — білі юрти».
Моголи! Моголи!
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
(Т. Шевченко),
Між горами в долинах — білі юрти,
червоних коней ходять табуни.
Монголи там живуть, а не манкурти,
*' рідне слово бережуть вони.
Якби сказав їм Бог: — Беріть півсвіту,
я вам Європу й Азію даю,
а ви мені віддайте дзвонковиту,
пісенну мову прадідну, свою,
вони сказали б: — Схаменися, Боже,
не треба нам ні Азій, ні Є в роп!
Де інструмент, що передати може
дощу шептання й туменів галоп?
То — наше слово, то — щоденне чудо,
То — сонця зір крізь каменя більмо,
то — дух народу — о всесильний Буддо! —
Все в нас бери, лиш мови не дамо!..
...А ви, мої освічені «моголи»,
нагі внучата княжої землі,
все віддали — і рідну мову, й школу —
За знак манкурта на низькім чолі.
(Учні виконують пісню на слова І. Малковича —>
«Мова наша солов'їна»).
Читець: «Любов до Батьківщини неможлива без
любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм
28
розумом і серцем красу, велич і могутність Батьківщи-
ни, хто збагнув відтінки і пахощі рідного слова, хто до-
рожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як
добрим ім'ям своєї родини. Людина, яка не любить мо-
ви ріднбї матері, якій нічого не промовляє рідне сло-
во,— це людина без роду й племені» (Василь Сухомлин-
ський).
Читець: Ганна Чубач. «Я долі дякую».
Я долі дякую, що виросла в селі
Та ще в сім'ї подільських хліборобів.
Батьки, мої і прадіди мої
Ніколи не цурались
Свого роду.
Я людям дякую, що чесними були,
Кали по правді жити научали.
Узявши з серця їхньої снаги,
Я добре знаю,
Де мої причали.
Мабуть, тому, що бавили мене
Робочими і щирими руками,
Моє життя небесне і земне,
Як журавлина пісня
Над полями.
Читець: Віктор Баранов. «До батьківської хати».
Завжди буду носити в собі
цю з дитинства знайому картину:
рідний ^простір полів,
гари, доли, моря, зелен-ліс
і село над Дніпром,
а. у ньому — велику і світлу хатину,
де пісень мені мама співала,
щоб із тими піснями я ріс.
Там — найперший мій крок,
цей початок теперішніх кроків,
там — найпершого слова биття,
із якого зросли найсвятіші, найвищі слова,
найчистіші джерела,
що вилились в дужі потоки,
од яких у хвилини бентеги
снаги мені знов прибува.
Час звіряє мене,
всі чуття мої, звагу і змогу,
час*рентгеном стає,
що просвічує совість мою аж до дна.
Від батьківської хати
ведуть навсібіч незліченні стежки і дороги,
до батьківської хати
веде звідусіль, де б не був я, дорога одна.
29
(Учні виконують пісню «Душі криниця» О. Морозо-
ва на сл. А. Демиденка).
Читець: Микола Ткач. «Слова, слова...»
Слова, слова... Вони в собі всі різні:
тривожні й тихі, радісні й сумні;
е терпеливі, є жорстокі й грізні,
лукаві й чесні, мудрі і смішні...
Не грайся словом. Є святі слова,
що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива.
Допоки розум і допоки сила.
Знайди те' слово — вічне і земне.
За часом час нам світ перестилає.
Минуще все. Лиш слово не мине
і та любов, що смертю смерть долає.
Читець: Українська література має свою могутню
класику, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка,
Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинсько-
го, Василя Стефаника. Золоту скарбницю рідної мови
збагатили відомі майстри художнього слова — сучасні
українські письменники: Ліна Костенко, Олесь Гончар,
Павло Загребельний, Микола Вінграновський, Дмитро
Павличко, Іван Драч. Прислухаймося до чарівних зву-
ків, животворного трепету й вогню, материнської лагід-
ності ї доброти, мудрості земної, втілених у поетичне
слово.
Читець: Василь Симоненко. «Світ який».
Світ який — мереживо казкове!..
Світ який — ні краю ні кінця!
Зорі й трави, мрево світанкове,
Магія коханого ,лиця.
Світе мій гучний, мільйонноокий,
Пристрасний, збурунений, німий,
Ніжний, і ласкавий, і жорстокий,
Дай мені свій простір і неспокій,
Сонцем душу жадібну налий!
Дай мені у думку динаміту,
Дай мені любові, дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе,
Хвилями прадавнього Дніпра.
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам —
Все одно ті скарби по краплині
Я тобі закохано віддам.
(Учні виконують пісню «Виростеш ти, сину» на сл.
В. Симоненка).
зо
Читець: Ліна Костенко. «Доля» / Костенко Ліна.
Вибране.—К.: Дніпро, 1989.—С. 34).
Читець: Микола Дмитренко. «І знов село».
/ я згадав своє село.
І. Ф р а нко
/ знов село — душа моя, розрада,
Пракорінь мій, колиска й джерело,
Журлива пісня і колюча правда,
Мій хліб і сіль, добро моє і зло.
В тобі, село, поєднане все суще —
Лише б зумів збагнути хоч на мить,
Ввійти у тебе — таємничу пущу,
І винести на крилах спрагу жить.
Село моє, обшарпане вітрами,
З усіх боків розп'яте на хресті,
Ти всім прощаєш, наче дітям мама,
Хоча вони далеко не святі.
Ти пригортаєш з Криму і Сибіру,
З Камчатки, Грузії, Прибалтики й Карпат
Дітей своїх... Та хто з них знає міру,
Вивозячи любов із рідних хат?
Тебе розсмикують по слову, по жарині,
Аби в далеких мандрах розтрясти,
А ти пісні ховаєш в домовині
Й танцюєш брейк. І пусткою хати.,.
А я, село моє, везу усе до тебе —
Любов і жар, і пісню, що зберіг,
Бо ти мені дало таку потребу:
Вертатися з усіх своїх доріг.
Не соромно упасти вдома ниць
Перед святою хлібною землею:
Я воду пив із багатьох криниць,
Любов черпав із неї однієї!
(Виконується пісня «Два кольори» О. Білаша на сл.
Д. Павличка).
ЛІТЕРАТУРА
1. Баранов Віктор. Народження полум'я. Поезії.— К.: Рад.
письменник, 1978.
2. Дмитренко Микола. Мандрівник: Поезії.— К., 1994.
3. Костенко Ліна. Вибране.— К.: Дніпро, 1989.
4. Куценко Петро. Манливе світло днів непроминулих: Поезії.—
К.: Рад. письменник, 1986.
5. Мово рідна, слово рідне!.. Вірші, поеми, статті:— К.: Весел-
ка, 1989.
6. Найдорожчий скарб. Слово про рідну мову. Поезії, висло-
ви.—К.: Рад. письменник, 1990.
7. Олесь Олександр. Твори в двох томах.— Т. 1.— К.г Дніпро,
1990.
8. Павличко Дмитро. Вибрані твори в двох томах.— Т. 1.— К.:
Дніпро, 1979.
31
9. Симоненко Василь. Лебеді материнства: Поезія, проза.—
К.: Молодь, 1981.
10. Сухомлинський В. О. Слово рідної мови // УМЛШ, 1987.—
№ 7,
11. Ткач Микола. Дзвони скляної гори: Поезії.— К.: Українсь-
кий письменник, 1992.
12. Харчук Борис. Слово і народ // Прапор, 1988.— № 10.
13. Чубач Ганна. Відкрию таємницю: Вірші та поеми.—К.: Мо-
лодь, 1989.
14. Чуєш, брате мій... Репертуарний збірник. Товариство «Ук-
раїна».—К., 1986.
Г. К. ДМИТРЕНКО.
МИ МАТІР
НАЗИВАЄМО СВЯТОЮ
Є в світі одне слово, перед яким усі народи низько
схиляють голови. Це слово — Мати.
Кожна людина і кожний народ мають свої святощі.
До цих святощів зараховуємо й пошану до матері. Вона
дала нам життя, виростила й виховала. День Матері —
загальне свято для всіх. По церквах відправляють Бо-
гослужіння, відбуваються святкові концерти, цей день
приносить пробудження щирих почувань у серці кожного
на згадку про свою матір. День Матері — це злука
сердець дітей із серцями живих чи вмерлих матерів. В
цей день діти стараються зробити приємність своїй ма-
тері, обдарувати її квітами і подарунками.
Коротке це слово — мама, але які надлюдські глиби-
ни скарбів містить воно в собі! Ціле її життя з серця
б'є великим невичерпним джерелом безкорисна любов
до своїх дітей. Ціле її життя — це терпіння, безмежна
самопожертва, пробачення провин.
З добра і любові створили Матір.
Мати... Це перше слово, яке з радістю та усмішкою
вимовляє дитина.
Мама — це те слово, яке найчастіше повторює люди-
на в хвилини страждання і горя. Матерів мільйони, і
кожна несе в серці любов. Матері прекрасні, коли під-
носять дитину до грудей. І кожен скаже: «Найкраща
мати — моя», бо безмежна її ніжність.
32
Якби стільки доброти, скільки випромінює серце
матері, зло згинуло б. Саме їм — найріднішим, найдо-
рожчим, наймилішим і приурочуємо Свято Матері.
Вперше організувала святкування Дня Матері аме-
риканка із Філадельфії Анна Джервіс у 1910 році. Піс-
ля першої світової війни це свято почали відзначати у
Швеції, Норвегії, Данії, Німеччині.
Серед української громади День Матері вперше
влаштував Союз Українок Канади в 1928 році.
Поняття про щастя, добро й ласку нерозривно по-
в'язані у нас із образом найдорожчої людини — Мате-
рі. А мамина колискова звучить найніжнішою музикою
і тоді, коли посрібляться наші скроні. Вона з нами
завжди, з тієї миті, коли ми починаємо відчувати себе.
Слово матір є символом усіх людських вартостей. Не
мав би світ стільки геніїв, стільки великих мужів, якби
над їхнім дитинством не тремтіло б серце матері.
Материнство... Святе і прекрасне, оспіване поетами,
увічнене художниками. У всіх народів, у всі віки жінка-
мати була охоронницею, добрим ангелом домашнього
вогнища, її мудрість поважали в сім'ї, в її розрадах
знаходило спокій зранене й зболене синівське серце.
Ми звеличуємо святу материнську любов, натрудже-
ні мамині руки, які гладили нас по голівці, пригортали
у холод і голод. О, святі материнські руки!
Найтяжчим, найстрашнішим горем для матері є
втрата її дитини. Ти проводжала на війну синів своїх,
а якщо не ти, то така ж сама, як ти, інші вже не доче-
каються ніколи своїх дітей, а якщо ця доля обминула
тебе, то вона не обминула таку, як ти!
Квітень 1986-го року...
Пахла весною зорана земля. Гралися на сонечку ді-
ти, мати виглядала сина на вихідні. А він на вахті горів,
як свічка. Друзі-пожежники кинулися гасити і заслони-
ли собою планету. Матері Чорнобиля, хто накликав на
вас біду?
Мати — то найкраща різьбярка сердець великих і
сильних характерів.
Благословенна будь, Українська мати, всюди і
завжди!
З — Уроки з народознавства
33
«ЖУРЮСЬ ДО ВАШИХ
ЗОЛОТИХ ІМЕН...»
Літературна гра
Жінка-українка віддавна грала значну роль у сус-
пільному житті. Вона не лише народжувала і виховува-
ла здорове покоління, а й займалася громадськими
справами, разом із чоловіками творила науку і культу-
ру. Творила історію.
1. Усе в ній було, що належить мати «державному
мужу». І мудрість, і сила волі, і дипломатичний такт, і
хитрість,— усе мала княгиня. А от чоловіка її боги всім
цим обділили. Тому й залишилася в історії сама лише
його страшна смерть. А після княгині — пам'ять і слава
про її діяння.
— Назвіть ім'я цієї княгині.
— Де можна побачити її портрет?
— Чи існує опис про помсту княгині?
(Княгиня Ольга — дружина князя Ігоря; Радзивіл-
ловський літопис; «Повесть временньїх лет» Нестора).
2. Нестор, котрий не раз писав про синів Ярослава,
взагалі не згадав про його дочок, а «Повесть временньїх
лет» була й залишається нашим головним джерелом з
історії Давньої Русі до початку XII століття. На під-
ставі деяких вітчизняних пам'яток середньовічної писем-
ності вдалося з'ясувати, що Ярослав мав трьох дочок.
— Як їх звали?
— Хто з них більш відомий?
(Єлизавета, Анна, Анастасія; Анна Ярославна — ко-
ролева Франції).
3. Молода королева, допомагала чоловікові керува-
ти державою, часто підписувала за нього документи, які
збереглися й до наших днів. Без книг не уявляла собі
повноцінного життя. На цих книгах учила своїх дітей
материнської мови. Біблія, що належала їй, стала свя-
тою книгою Франції. На ній складали присягу королі,
вступаючи на престол, її нащадки упродовж століть
правили країною. Деякі з них дожили до наших днів,
зокрема Олелько II, претендент на корону України.
— її ім'я?
— Членом якої академії наук вона була?
(Анна Ярославна — королева Франції; підпис на до-
кументах — «Анна Регіна»; Князь Ярослав «до книг мав
нахил... І зібрав він пиг.ців многих, і перекладали вони з
гречизни на слов'янську мову... Положив їх у церкві
Святої Софії, що її спорудив сам». На київському кня-
жому дворі утворилася своєрідна академія наук, чле-
ном якої і була княжна Анна).
4.
Знаю вісім штук: умію я
Вірші голосні складать,
їздить на коні прудкому, як змія,
Плавать в пінявих валах
І на лижах на Інігу шмигать.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28