– Але ж в нас був науково обґрунтований національно-свідомий чорний піар!! А в них – брутальна червона фальшивка!!
Частина 8

Пролог
Пізньої ночі у Київському небі вдарила гроза. Поривчастий потужний вітер бився у подвійні вакуумні шиби, намагаючись увірватися до затишної теплої спальні іміджмейкера. Весна під гуркіт грому танцювала з дощем свій божевільний березневий танок – перший у цьому році, – святкуючи відвойовані у зими засніжені морозні володіння. Нестор Євграфович довго не міг заснути – ані рахування, ані автотренінг не допомагали. Дрімаючи, політтехнолог думав про велич природи, про своє непросте місце та роль у процесі світобудови. Раптом, попри завивання стихії, вухо політтехнолога вловило тупіт і човгання чиїхось важких кроків, що долинали з коридору. За мить у двері його номера хтось несамовито загупав кулаками і ногами. Політтехнолог підхопився з ліжка і очманіло озирнувся на вхідні двері спальні: Гупання знову повторилося.
– Артур! Артур Андреевич!! Который час?! – вигукнув він і увімкнув світильник, намагаючись прийти до тями і метикуючи, якого дідька і в яких таких невідкладних справах могло принести серед ночі.
Асистент, який уже давно та солодко спав сном немовляти і не чув гупання у двері, спросоння злякано зазирнув до шефової спальні, підніс до очей свій наручний годинник, продер очі і позіхаючи, безрадісно повідомив:
– Третий час, Нестор Евграфович! У нас что, конфиденциальная встреча с клиентом?
У двері знову загрюкали ногами – ще дужче, аніж раніше. Заспані Артурчикові очі миттєво розкрилися і заокруглилися від жаху.
– Артур, посмотри, кто там! – пошепки попросив іміджмейкер.
Асистент навшпиньки наблизився до вхідних дверей і подивився у вічко. Він встиг побачити, як хтось за дверима націлює на його око дуло пістолета. Наступної миті пролунав постріл. Артурчик, схопившись за око, осів на підлогу. Іміджмейкер завмер від жаху і стояв у халаті посеред гостьової кімнати. Раптом двері впали на підлогу, точніше – на скривавленого Артурчика, і до номера увірвалися троє абреків – у газирях, папахах, із гвинтівками та кинджалами. Вони стояли на Артурчикові і погойдувалися на дверях з багатостраждальною табличкою іміджмейкера. Артурчикові ноги, які виглядали з-під дверей, кілька разів конвульсивно смикнулися і завмерли. З усього було зрозуміло, що гості жадали крові. І саме його крові – Нестора Євграфовича. Задкуючи і судомно намагаючись опанувати ситуацію, політтехнолог, Дуже заїкаючись, запитав у непрошених гостей:
– С-с-с к-к-кем имею че-че-че-сть?
Молодший із абреків насупив страшні чорні брови, його очі зблиснули несамовитою люттю. Із традиційним і до болю знайомим східним акцентом він грізно вигукнув:
– Ты еще издеваешься, сын белого ишака и черной гадюки!! Откуда у тебя честь?!
– Правильно, брат! – підтримав молодшого середущий абрек і додав від себе: – У этого четырехглазого скорпиона нет чести! А еще у него нет ума и совести!
Старший абрек суворо мовчав. З його вигляду одразу ж було зрозуміло, що на руках джигіта немало людської крові – і напевно, крові людей, набагато безгрішніших та безневинніших, ніж іміджмейкер. Нестор Євграфович відчув, що невдовзі ці руки цілком можуть омитися і його кров'ю. Все ще задкуючи, немов від диких голодних звірів, він неймовірним зусиллям волі намагався опанувати свій страх і видаватися якомога спокійнішим. Старший кровожерливий абрек зіскочив із дверей на підлогу і, побрязкуючи в піхвах кинджалом, тихо і повільно промовив:
– Не горячись, брат. Мы же – не бабы на базаре. Мы пришли не ругаться, а восстановить справедливость.
Політтехнологу стало моторошно – і саме від цього бажання джигітів – «восстановить справедливость». Намагаючись бути приязним і перевести тему в ділове русло, він запопадливо звернувся до грізних гостей:
– Товарищи кунаки!!
Молодші брати зіскочили з Артурчика і схопилися за кинджали.
– Ну-у, господа абреки! – поправив себе Нестор Євграфович. – У меня как раз есть прекрасный политический проект по восстановлению справедливости и возрождению солидарности!!
Іміджмейкер кинувся до стола і почав метушливо ритися у шухлядах. Однак, щось відшукати в паперах, розіпханих по папках його помічником, міг тільки його помічник. Завбачливо оминаючи абреків, Нестор Євграфович наблизився до Артурчика, який, як з'ясувалося, не помер. Мало того, йому якимось чином навіть удалося виповзти з-під дверей і відповзти до стіни. Шеф благаюче дивився на свого асистента, з нетерпінням очікуючи, доки той прийде до тями. Після кількох невдалих спроб Артурчик нарешті зайняв сидячу позицію і, тримаючись за око, тихенько і жалібно поскулював. Іміджмейкер поклацав пальцями, намагаючись привернути увагу свого помічника. Той насилу звів голову – з його розбитого носа скапувала цівкою кров, око запливло величезним синцем – і повіки на цьому оці не розтулялися. Втім, попри все, вірний помічник несподівано заговорив:
– Нестор Евграфович, в нижнем ящике слева… – тільки і встиг промовити помічник, бо молодший абрек вихопив пістолет і знову вистрілив у його бік – голова асистента безсило похилилася на груди.
– Спасибо, Артурчик, – подякував шеф, Щоправда, не поглянувши у бік помічника. Тремтячими руками він дістав із шухляди папку і, відшукавши потрібний аркуш, завзято почав пояснювати своїм гарячокровним гостям суть своєї пропозиції:
– Смотрите, друзья! Вот – эскизы плакатов, наброски программ, сценарии роликов! Практически бесплатно! Вы, кстати, по какому округу баллотируетесь?!
Абреки перезирнулися. Старший абрек похитав головою і, звертаючись до братів, співчутливо промовив:
– Милосердный Аллах лишил этого безумца разума…
Подивившись на Нестора Євграфовича, він з жалістю додав:
– Нестор, могила памяти и пепелище совести, ты сумел забыть, как опозорил нашу сестру и обесчестил наш род на весь Кишлачно-аульный избирательный округ!!
Іміджмейкер раптом голосно ляснув долонею собі по лобі:
– Вспомнил! Ну конечно же, выборы в Сабантуй!…
Молодші брати знову схопилися за кинжали. Політтехнолог миттєво себе виправив:
– Нет, в Курултай! Точно – в Курултай Горно-Кавказской автономной области! Я тогда помогал знатному овцеводу Гюльча-тай Тамерлановой! Помню, придумал гениальный плакат!!
Нестор Євграфович, метушливо попорпавшись у шухляді, запопадливо розгорнув перед абреками чималий аркуш плакату:
– Смотрите! – сказав він.
На плакаті було зображено, як дівчина в хіджабі стриже барана, інші барани стоять натовпом за ним у черзі. Величезними буквами був написаний слоган:
«Бараны свой выбор сделали. А ты?!»
Очі абреків умить налилися кров'ю. З лютими криками «Аллах акбар» та ще якимись вони порубали плакат на дрібні шматки просто в руках очманілого іміджмейкера. Молодший абрек затряс своїм величезним кинджалом біля обличчя політтехнолога і сказав:
– Ты, как трусливый шакал, сбежал от нее за день до выборов! А бедная девушка, наш нежный цветок, заняла последнее место! За нее проголосовала только наша семья Тамерлановых – а это всего 7% избирателей! И теперь никто не хочет брать ее в жены! Ни за тридцать, ни за пятьдесят, ни даже за сто баранов! Говорят: «не хотим быть ни тридцать первым, ни пятьдесят первым, ни, тем более, сто первым бараном!!»
– Господа абреки! – хапаючись за соломину, вигукнув іміджмейкер. – Я все исправлю! Я проведу интенсивную рекламную кампанию по созданию имиджа скромной и обаятельной красавицы!!
Вкладаючи у слова весь свій дар переконання, політтехнолог вів далі:
– Мы организуем конкурс «Мисс кишлак», наша Гюльчатай победит в Интернет-опросе!! Кстати, у вас в кишлаке есть Интернет?
– Не надо Интернет, Нестор, – сухо промовив старший абрек. – Ты сам женишься на нашей сестре. Поехали, мулла уже ждет.
Нестор Євграфович позадкував до дверей спальні, метушливо обмірковуючи шляхи втечі:
– Я должен переодеться!! – сказав він, не вигадавши, наразі, нічого ліпшого.
Старший абрек заступив собою двері його спальні.
– В мечети тебя переоденут… – сказав джигіт.
Асистент застогнав, піднімаючи прикрашену – тепер уже двома синцями – голову, і дивлячись на шефа крізь щілину в швидко набрякаючому другому оці, боязко і обережно зауважив:
– Нестор Евграфович, я вспомнил – нет у них там Интернета…
Брати рвучко озирнулися на Артурчика. Асистентова голова – тепер вже без їхньої допомоги – знову безсило впала на груди. Молодший абрек, кивнувши на нього, без жодних емоцій запитав у старшого брата:
– А с этим что делать?
– Не надо со мной ничего делать! Я могу быть свидетелем на свадьбе… – несподівано підняв голову і жалібно заскавчав Артурчик.
Брати перезирнулися – середній абрек пересмикнув затвор гвинтівки:
– На этой свадьбе свидетели нам не нужны… – мабуть, висловлюючи загальну думку всіх братів, промовив він.
Асистент з розпачем кинувся за порятунком до шефа:
– Спасите! Помогите!! Сделайте хоть что нибудь!! Нестор Евграфович! Нестор Евграфович!!
Іміджмейкер почав відбиватися від свого благаючого помічника і… прокинувся від того, що його термосить Артурчик. Спросоння звісивши ноги з ліжка і щосили відбиваючись від Артурчика, політтехнолог кричав:
– Я сделаю все, что смогу! Я назову в твою честь нашего первенца!!
Нарешті, отямившись, він зіскочив з ліжка і, протираючи очі та озираючись навкруги, запитав:
– Что! Они уже ушли?!
Асистента розвеселила незвична поведінка шефа. Ледве стримуючи сміх, він відповів:
– Кто? Курьеры? Ушли, конечно. Вот оставили приглашение из Черноморска…

1
Нічна гроза вщухла. Іміджмейкер, зручно розташувавшись у кріслі, пив ранкову каву, дивився по телевізору аеробіку і ліниво однією рукою й однією ногою імітував заняття гімнастикою. Асистент, що порпався в паперах, поцікавився:
– Нестор Евграфович, а зачем нас вызывают в Черноморск?
– Да это Миша Подвальский стрижет провинциалов со своими региональными выпусками рейтинг-шоу… – ліниво відповів шеф.
– И мы туда поедем? – не вгавав помічник.
Іміджмейкер, не змінюючи тону, ліниво розмірковував:
– А зачем? Море еще холодное, а по бабкам нас и здесь неплохо кормят… – завершив думку політтехнолог, задоволено масуючи свій живіт.
Аеробіка по телевізору закінчилася, і під позивні з пісні «Наша служба и опасна и трудна…» почалася міліцейська програма «Криміноген». На екрані з'явився диктор, який, судячи з величезного синця під оком, що просвічував крізь товстелезний шар гриму, мабуть особисто добував репортажі для своєї програми. Він промовив:
– Сьогодні вранці на в'їзді в наше місто було затримано джип з номерами Горно-кавказької автономної області Російської Федерації. При обшуку в машині було знайдено цілий склад холодної та вогнепальної зброї.
На екрані з'явилися документальні кадри, де троє затриманих кавказців стояли в наручниках біля розкладених на землі автоматів, шаблюк, мінометів та інших смертоносних іграшок. Нестор Євграфович зіскочив із дивана і наблизився впритул до телевізора, намагаючись роздивитися героїв сюжету… Серце його защеміло – він упізнав абреків зі свого сну. Тим часом, диктор вів далі:
– Затримані заявили, що прибули до України у своїх сімейних справах…
Наступної миті старший абрек, несподівано вирвавшись із рук спецназівця, що притримував його за лікоть і комір, підбіг до камери і прокричав:
– Пользуясь слючаем, хачу передат привет подламу шакалу – недастойнаму жениху нашей сестры. Нестор! Гюльчатай ждет тебя!
Від несподіванки в іміджмейкера відвисла щелепа, він позадкував і впав на диван. Ар-турчик, на хвильку відірвавши очі від паперів, весело кивнув на екран і зі знанням справи, виголосив:
– А-а, Горно-Кавказская область! Помните – Кишлачно-Аульный округ! Дикий народ, дети гор! Ни гостиницы, ни дискотеки. Когда показывали «Белое солнце пустыни», они аплодировали только два раза: когда Абдулла зарезал Петьку и когда Верещагин не успел уйти с баркаса. До сих пор удивляюсь – как мы умудрились снять с них бабки за рекламу в Интернете? Кстати… – асистент кивнув на затриманих, -…эти трое очень похожи на тех лохов…
Артурчик повернув голову в бік шефа і їхні погляди зустрілися. Враз він осягнув, що це не просто схожість… Від несподіванки у нього теж відвисла щелепа, він відхилився назад і впав на підлогу разом із кріслом.
– Затримані перебуватимуть у міському СІЗО до з'ясування компетентними органами всіх обставин справи… – завершив ведучий сюжет.
Іміджмейкер і його помічник зітхнули з полегшенням. Нестор Євграфович на хвильку замислився, а потім суворим тоном повідомив про внесення деяких змін до концепції їхньої подальшої діяльності:
– Артур, мы переходим на осадное положение. Обзвони клиентов и сообщи им пароли, отзывы и надбавки за риск.
– Какие? – запитав асистент.
– Пароли и отзывы придумай сам, а надбавка за риск – двадцать процентов.

2
За вікнами апартаментів іміджмейкера сипав весняною мжичкою столичний ранок. Готельну кімнату, де працювали політтехно-логи, освітлювали лише дві настольні лампи та торшер. Раптом звичну робочу тишу порушив телефонний дзвінок. Артурчик підняв трубку:
– Киевский офис профессора Боженко… Минуточку, Никита Ильич!
Асистент порснув сміхом і, простягаючи шефові слухавку, робленим «конспіративним» голосом повідомив:
– Нестор Евграфович, некий незнакомец интересуется, не у нас ли продается славянский шкаф?
Іміджмейкер самовдоволено посміхнувся, дотягнувся до телефона і таким самим «конспіративним» голосом сказав:
– Славянский шкаф продан. Осталась никелированная кровать с тумбочкой. Слушаю вас, товарищ Симорозенко… Да-да, как учил нас вождь, – конспирация прежде всего… Что вы! Встречаться у меня теперь небезопасно… Где? Нет, в Музее Ленина не стоит – боюсь, что нас там будет только двое, и мы наверняка привлечем ненужное внимание. Давайте лучше встретимся через полчаса под Аркой Братских народов. Там рядом – кафешка… Жду вас ровно в двенадцать ноль-ноль… Конечно-конечно, товарищ Симорозенко, все будет рот фронт!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24