Матвій Номис до приказки «Випросталась, як семисотна верства» дає таку примітку: «Семисотні верстви були за цариці Катерини. По старих шляхах вони ще й тепер (середина XIX ст. – О. С.) іноді є: дубові, високі. Пирятинська верства теж семисотна, – себто верства, що вони стоять по старому шляху з Переяслава у Лубни» (Номис. – С. 288).
Келеберда – містечко Полтавського полку.
Попав богиню камнем в лад – тобто в лоно. Тут: лоно – низ живота.

«Ану прилізь, – Турн одвічає, – Келебердянськая верства!Як б’ю я – брат твій теє знає,Ходи, тобі вкручу хвоста».Тут Пандар камінь піднімаєІ в Турна зо всіх жил пускає,Нирнув би Турн навіки в ад!Но де Юнона ні взяласяІ перед Турном розп’ялася,Попав богиню камнем в лад. [140] Незриму чує Турн заслону,Бодриться, скачеть на врага,На поміч призива Юнону,Пандара по лобу стьога,І вовся з ніг його зшибає,До мізку череп розбиває;Пропав і другий великан!Така потеря устрашилаІ серце бодреє смутилаУ самих храбрійших троян. [141] Удачею Турн ободрився,По всіх усюдах смерть носив;Як кнур свиріпий, роз’яривсяІ без пощади всіх косив.Розсік надвоє Філаріса,В яєшню розтоптав Галіса,Кріфею голову одтяв;Щолкав в виски, штурхав під бокиІ самії кулачні докиХовались, хто куди попав. Генеральний обозний – одна з вищих посад у гетьманському уряді на Україні. У його віданні була організація і постачання війська, артилерія. Генеральний обозний також брав участь у зносинах з іншими державами, переговорах з іноземними послами, засідав у генеральному суді. Були також полкові обозні.

Троянці злеє умишляють,Щоб преч із кріпості втікать;Своє лахміття забирають,Куди удасться тягу дать.Но їх Обозний Генеральний Над всіма остававсь начальний,Серест вельможний обізвавсь:«Куди? – вам сорома немає!Хто чув? Троянець утікає!Чого наш славний рід доживсь! [143] Один паливода ярує,А вас тут стілько, боїтесь;В господі вашій вередуєРутульський шолудивий пес!Що скаже світ про нас, трояне?Що ми шатерники-цигане,Що ми трусливійші жидів!А князь наш бідний що помислить?Адже ж за воїнів нас числить,За внуків славнійших дідів. [144] Зберіться, Турна окружіте,Не сто раз можна умирать;Гуртом, гуртом його напріте,Од вас він мусить пропадать».Агу! Троянці схаменулись,Та всі до Турна і сунулись;Пан Турн тут на слизьку попав!Виляв, хитрив і увивався,І тілько к Тібру що добрався,То в воду стриб – пустився вплав. Частина шоста Біжать в олимпську карвасар – йдеться про одну з давніх форм народного судочинства, щось близьке до третейського суду чи суду честі (відповідно в російського народу – «на миру»). Обрані громадою авторитетні люди вислуховували обидві сторони і тут же виносили своє рішення. Слово «карвасар», як і сама інституція суду на ярмарку, давнє, уже в часи Котляревського можливо сприймалося як архаїзм.

Зевес моргнув, як кріль усами,Олімп, мов листик, затрусивсь;Мигнула блискавка з громами,Олімпський потрух взворушивсь.Боги, богині і півбоги,Простоволосі, босоногі,Біжать в олімпську карвасар.Юпітер, гнівом розпалений,Влетів до них, мов навіжений,І крикнув, як на гончих псар: [2] «Чи довго будете казитисьІ стид Олімпові робить?Щодень проміж себе сваритисьІ смертних з смертними травить?Поступки ваші всі не божі;Ви на сутяжників похожіІ раді мордовать людей;Я вас із неба поспихаюІ до того вас укараю,Що пасти будете свиней. Як грек на ніжинські ковбаси – це вже друга згадка про греків-колоністів на Україні (див. коментар: IV, 125). Нар.: Ласий, як до ковбас. Ласий на ковбаси (Номис. – С. 98).
Я намочу вас в шевський квас – шевський квас – розчин дубильної речовини для вичинювання шкур.

А вам, олімпські зубоскалки,Моргухи, дзиги, фіглярки,Березової дам припарки,Що довго буде вам втямки.Ох, ви на смертних дуже ласі!Як грек на ніжинські ковбаси,Все лихо на землі од вас.Чрез ваші зводні, жениханняНе маю я ушановання;Я намочу вас в шевський квас. Запру в смирительних домах – такі будинки були введені при Петрі І для ув'язнення за порівняно незначні злочини. Коли перед судом поставала особа з привілейованих станів (а богині ж сюди належать), вона по можливості відбувала покарання в такому будинку, а не в тюрмі. Як місця ув'язнення ці будинки припинили існування у 1884 р.
Жінок там на тютюн міняють – ще один, уже третій (див. коментар: III, 3; IV, 126) відгук у поемі пісні «Гей на горі та женці жнуть». Тут ремінісценція рядків:

А позаду Сагайдачний,
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.


Або оддам вас на роботу,Запру в смирительних домах,Там виженуть із вас охотуСодомить на землі в людях.Або я луччу кару знаю,Ось як богинь я укараю:Пошлю вас в Запорозьку Січ;Там ваших каверз не вважаютьЖінок там на тютюн міняють,Вдень п’яні сплять, а крадуть вніч. [5] Не ви народ мій сотворили,Не хист создать вам черв’яка;Нащо ж людей ви роздрочили?Вам нужда до чужих яка?..Божусь моєю бородоюІ Гебиною пеленою,Що тих богів лишу чинів,Які тепер в війну вплетуться;Нехай Еней і Турн скубуться,А ви глядіть своїх чубів». В античній міфології Венера традиційно прихильна до Марса – бога війни. Тому природно, що тут вона виступає ще й в образі маркітанки. Останні супроводжували армію в походах, торгували різними продуктами, напоями, предметами солдатського вжитку.
І бите з ними м'ясо їла – тобто м'ясо настріляної дичини.

Венера молодиця сміла,Бо все з воєнними жила,І бите з ними м’ясо їла,І по трахтирах пуншт пила;Частенько на соломі спала,В шинелі сірій щеголяла,Походом на візку тряслась;Манишки офіцерські прала,З стрючком горілку продавалаІ мерзла вніч, а вдень пеклась. Літературознавець Юрій Івакін слушно вказує на перегук епізодів із побуту небожителів у шостій частині «Енеїди» з творами Шевченка останніх років життя: «Юродивий» (1857), «Муза» (1858), «Слава» (1858), «Гімн черничий» (1860). Коментуючи рядки вірша «Слава»:

А ти, задрипанко, шинкарко,
Перекупко п'яна!
Де ти в ката забарилась…
Моя крале мальована,

зазначає: «Говорячи про стилістичну залежність Шевченкового твору від бурлескної традиції, маємо на увазі передусім «Енеїду» Котляревського. Вже лайливе звернення до слави в перших рядках вірша своїм комічним нагромадженням лайливих визначень нагадує славнозвісну «художню лайку» персонажів «Енеїди». Шевченкова «краля мальована» дещо схожа на таку ж легковажну Венеру з «Енеїди», що «все з воєнними жила» (Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка: Поезії 1847 – 1861 рр. – К., 1968. – С. 243).

Венера по-драгунськи – смілоК Зевесу в витяжку іде,Начавши говорити діло,Очей з Зевеса не зведе:«О тату сильний, величавий!Ти всякий помисл зриш лукавий,Тебе ніхто не проведе;Ти оком землю назираєш,Другим за нами приглядаєш,Ти знаєш, що, і як, і де. [8] Ти знаєш, для чого троянцівЗлим грекам попустив побить;Енея з пригорщею ланцівВелів судьбам не потопить;Ти знаєш лучче всіх причину,Чого Еней приплив к ЛатинуІ біля Тібра поселивсь?Ти ж словом що опреділяєш,Того вовік не одміняєш;Відкіль же Турн тут притуливсь? фригійське плем'я не проклято – тут і далі фрігійці – троянці. Фрігією називали область Малої Азії, в межах якої була Троя.

І що такеє Турн за свято,Що не вважає і тебе?Фрігійське плем’я не проклято,Що всякий єретик скубе;Твої закони б ісполнялись,Коли б олімпські не мішалисьІ не стравляли би людей.Твоїх приказів не вважають,Нарошно Турну помагають;Бо, бач, Венерин син Еней. Прометей (у грецькій міфології) – добрий титан, оборонець людей. Допоміг Зевсові перемогти злих титанів і здобути владу над світом; викрав з Олімпа вогонь і приніс людям. За це Зевс звелів прикувати Прометея до скелі на Кавказі і прирік на вічні муки: щодень орел розкльовував йому печінку, а на другий день вона виростала знову. Так прикутий Прометей мучився протягом тисячоліть, поки його не визволив Геракл. «Прометей, – за словами К. Маркса, – найблагородніший святий і мученик у філософському календарі» (Маркс К., Енгельс Ф.3 ранніх творів. – К., 1973. – С. 22). Образ Прометея – мужнього захисника людини, поборника добра і справедливості – один з найважливіших в ряду вічних образів світової літератури. Появившись в «Енеїді» І. Котляревського, так само як і інші образи поеми, в травестійно-гумористичному контексті, Прометей продовжив своє життя в українській літературі.

Троянців бідних і ЕнеяХто не хотів, той не пужав;Терпіли гірше Прометея,На люльку що огню украв.Нептун з Еолом з перепросуДали такого перечосу,Що й досі зашпори щемлять.Другії ж боги… що казати?Діла їх лучче мусиш знати,Енея тілько не з’їдять. [11] О Зевс! О батечку мій рідний!Огляньсь на плач дочки своєй;Спаси народ фрігійський бідний,Він діло єсть руки твоєй.Як маєш ти кого карати,Карай мене, – карай! я мати,Я все стерплю ради дітей!Услиш Венеру многогрішну!Скажи мні річ твою утішну:Щоб жив Іул, щоб жив Еней!» Як дам! очіпок ізлетить… – збити очіпок жінці (дівчата очіпка не носили) – означало завдати їй сорому. Тадей Рильський у статті «До вивчення українського народного світогляду» писав: «Я пам'ятаю випадок, коли семилітній хлопчина, граючись, скинув очіпок заміжній жінці в товаристві. Жінка розплакалася від образи, що він змусив її, чесну молодицю «світити волоссям». Я пам'ятаю, наскільки безуспішними були якось мої спроби утішити гнів однієї молодиці на іншу, головним чином задля того, що остання її «розчіпчила».

«Мовчать! Прескверна пащекухо!Юнона злобна порощить. –Фіндюрко, ящірко, брехухо!Як дам – очіпок ізлетить!Ти смієш, кошеня мерзенне,Зевесу доносить на мене,Щоб тим нас привести в розлад;За кого ти мене приймаєш?Хіба ж ти, сучище, не знаєш,Що Зевс мій чоловік і брат? …Наш олімпський предводитель – дворяни губернії та повіту на спеціальних зібраннях обирали з-поміж себе на певний строк предводителя дворянства з числа найбільш знатних та авторитетних. Так, з утворенням Полтавської губернії 1802 р. першим предводителем (маршалком) був обраний князь С. М. Кочубей, що відіграв певну роль і в житті автора «Енеїди». В шостій частині поеми – помітніше уподібнення небожителів великопанській дворянській верхівці, а земних владик – середньому та нижчому прошаркові дворянства з прикметами їхнього побуту.
Зводниця цитерська – походить від назви острова Цітера (Кіфера), де був особливо поширений культ Венери і знаходився її храм. Цітера – одне з імен Венери.

Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно,Що пред тобою дрянь і прахБазіка о богах обидно,Мудрує о твоїх ділах?..Який ти світа повелительІ наш олімпський предводитель,Коли проти фіндюрки пас?..Всесвітня волоцюга, мерзька,Нікчемна зводниця цітерська,Для тебе луччая од нас. У восьмій пісні Гомерової «Одіссеї» розповідається, як Афродіта (Венера) зраджувала свого чоловіка Гефеста (Вулкана) з богом війни Аресом (Марсом). Розлючений Вулкан у своєму домі потай прилаштував над ложем сіті («Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би…»), якими Марс і Венера в момент їхнього побачення були накриті, а потім прив'язані до ложа. Вулкан скликав подивитися на спійманих усіх богів Олімпа. У Котляревського кара ревнивого чоловіка зображена в дусі давніх народних звичаїв – Вулкан підрізав зрадниці пелену. У такому вигляді викритих розпутниць виводили на люди.
Ретязьок – поводок, прив'язь.

А з Марсом чи давно піймавши,Вулкан їй пелену відтяв;Різками добре одідравши,Як сучку, в ретязку держав.Но ти того буцім не знаєш,Як чесную її приймаєшІ все робить для неї рад.Вона і Трою розорила,Вона Дідону погубила;Но все іде для неї в лад. То верб'я золоте росло – верба, що росте, квітує, – символ родючості, достатку, життєвої сили, тоді як суха – осідок злого духу, всього ворожого життю. До примовки «Золоте верб'є за ним росте» Іван Франко дає пояснення: «Говорять про щасливого, всіма любленого чоловіка, що ширить довкола себе радість і задоволення» (Франко. Приповідки. – Т. 2. – С. 209). Чи не частіше ця примовка фігурує в іронічному значенні, від супротивного, прикладається в насмішку до нікчемної, осоружної людини, як у даному випадку. Нар.: Куди не повернеться – золоте верб'я росте. (Іноді так хвалять, а іноді ганять. – Номис. – С. 62).

Де ся підтіпанка вмішалась,То верб’я золоте росло;
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40