https://wodolei.ru/catalog/smesiteli/s-termostatom/
піни.
І підлабузнивсь до Кіпріди,Як до просителя писець.Їй корчив разні милі види,Щоби достать собі ралець.Венера зачала благатиІ за Енеєчка прохати,Вулкан йому щоб допоміг:Енеєві зробив би збруюІз сталі, міді – золотую,Такую, щоб ніхто не зміг. Шишак – тут мається на увазі бойовий шолом, з вістрям зверху, на кінці якого була невеличка кулька (шишка).
Кабатирка – табакерка.
Насічка з черню – висічений на металі малюнок, орнамент, покритий зверху емаллю (черню) – спеціальним сплавом темно-сірого кольору для прикраси і збереження від корозії.
Образки і кунштики – картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також різні написи: родові та вояцькі титули воїна, власне ім'я меча, щита, рога, бойові девізи та ін. Тут бачимо травестійне обігрування, змішування прикрас на стародавній, середньовічній та тогочасній зброї. На завершення – ще й брязкальця та дзвінки, доречні на кінській збруї, дитячих іграшках, але не на спорядженні воїна.
«Для тебе? – ох, моя ти плітко! –Вулкан задихавшись сказав. –Зроблю не збрую, чудо рідко,Ніхто якого не видав;Палаш, шишак, панцир зо щитом,Все буде золотом покрито,Як тульськії кабатирки;Насічка з черню, з образками,І з кунштиками, і з словами,Скрізь будуть брязкальця, дзвінки». [29] А що ж, не так тепер буваєПроміж жінками і у нас?Коли чого просити має,То добрий одгадає часІ к чоловіку пригніздиться,Прищулиться, приголубиться,Цілує, гладить, лескотить,І всі сустави розшрубує,І мізком так завередує,Що сей для жінки все творить. Махнула в Пафос оддихать – йдеться про місто Пафос на острові Кіпрі, де був славнозвісний храм Афродіти (Венери), осередок культу богині.
Венера, в облако обвившись,Махнула в Пафос оддихать,Од всіх в світелці зачинившись,Себе там стала розглядать.Краси пом’яті розправляла,В волоссі кудрі завивала,Ну п’ятна водами мочить.Венера, як правдива мати,Для сина рада все оддати,З Вулканом рада в кузні жить. [31] Вулкан, до кузні дочвалавши,Будить зачав всіх ковалів;Свинець, залізо, мідь зібравши,Все гріти зараз ізвелів.Міхи престрашні надимають,Огонь великий розпаляють,Пішов тріск, стук од молотів.Вулкан потіє і трудиться,Всіх лає, б’є, пужа, яриться,К роботі приганя майстрів. Уже онагри захрючали – онагр – кабан (К.). У словниках в такому значенні слово «онагр» більше ніде не зафіксоване. Вживається у значенні: дикий осел.
І сонце злізло височенько,Уже час сьомий ранку був;Уже закушовав смачненько,Хто добре пінної лигнув;Уже онагри захрючали,Ворони, горобці кричали,Сиділи в лавках крамарі;Картьожники же спать лягали,Фіндюрки щоки підправляли,В суди пішли секретарі. [33] А наші з хмелю потягались,Вчорашній мордовав їх чад;Стогнали, харкали, смаркались,Ніхто не був і світу рад.Не дуже рано повставалиІ льодом очі протирали,Щоб освіжитись на часок.Потім взялись за оковитуІ скликали річ посполиту –Поставить, як іти в поход. [34] Тут скілько сотень одлічилиАркадських жвавих парубківІ в ратники їх назначили;Дали їм в сотники панів.Дали значки їм з хоругвою,Бунчук і бубни з булавою,Списів, мушкетів, палашів.На тиждень сала з сухарями,Барильце з срібними рублями,Муки, пшона, ковбас, коржів. А доки в паці будеш грати? – паці (рос. бабки) – дуже давня гра: розставляються різними способами фігурки з кісток тварин. По них влучають спеціальною кісткою – битою (інколи її заливають свинцем). Відомо багато різновидів гри. Грають двоє або й більше.
Евандр, Палланта підозвавши,Такі слова йому сказав:«Я, рать Енею в поміч давши,Тебе начальником назвав.А доки в паці будеш грати?З дівками день і ніч ганятиІ красти голубів у всіх?Одважний жид грішить і в школі,Іди лиш послужи на полі;Ледащо син – то батьків гріх. В опрічнеє попав число – тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74).
Еней мій сват… – ніхто з роду Евандра не був одружений з кимось із роду Енея, отже, вони ніби ніякі не свати. Проте в народі сватами іноді називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав – породичався. З глибокої давнини іде поняття «сват», адресоване людині, з якою взагалі мав якусь справу, навіть сходився, як з противником, у бою. В «Слові о полку Ігоревім», порівнюючи битву з бенкетом, автор говорить: «Ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Іди служи, годи Енею,Він зна воєнне ремесло;Умом і храбростю своєюВ опрічнеє попав число.А ви, аркадці, – ви не труси,Давайте всім і в ніс, і в уси,Паллант мій ваш єсть отаман.За його бийтесь, умирайте,Енеєвих врагів карайте,Еней мій сват – а ваш гетьман. Уміє і склади читать – у старій дяківській школі довго (рік, а може, й більше) зубрили окремі літери й склади і тільки потім складали їх у слова та речення.
А вас, Анхізович, покорноПрошу Палланта доглядать;Воно хоть паруб’я, неспорно,Уміє і склади читать;Та дурень, молоде, одважне,В бою як буде необачне,То може згинуть неборак;Тогді не буду жить чрез силу,Живцем полізу я в могилу,Ізгину, без води мов рак. Зайдіть к лидійському народу – у стародавні часи Лідія – держава на заході Малої Азії. Згідно з легендою, етруски, які жили на Апеннінському півострові до римлян, прийшли сюди з Лідії. У поемі Вергілія розповідається, що на час прибуття Енея до Італії етруски терпіли гніт тирана Мезентія.
Чинш – податок, плата за користування землею. За кріпосного права «пускати на чинш» значило замінити панщину податком, дати селянам землю в аренду.
Хто жінку мав, сестру, ятровку – слово ятрівка повсюдно вживається у значенні «дружина чоловікового брата». Отже, ятрівку можуть мати тільки жінки. В такому значенні це слово уже раніше вжите в «Енеїді» (див. коментар: III, 46), зафіксоване у словниках. Однак тут дане слово вжите у значенні, яке уже в добу І. Котляревського було глибоким архаїзмом, – ятровкою звуть чоловіки жінку свого брата, братову. В такому значенні зустрічаємо це слово в «Галицько-волинському літопису» (XIII ст.), переклад якого зробив Л. Махновець: «По смерті Романовій зустрічався був король угорський Андрій з ятрівкою своєю Анною у городі Сяноці»; «Коли ж настала зима, прийшов король у Галич і привів ятрівку свою, велику княгиню Романову» (Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 14, 18). Тут Роман – князь галицький, Анна – його дружина, Андрій – король угорський, троюрідний брат Романа. Згадані в літопису родинні зв'язки є відгуком доби родової сім'ї, коли взяті братами жінки з чужих родів ставали в певних рамках власністю всього роду, і якщо виникала необхідність, один брат переймав обов'язки глави сім'ї другого брата.
Клейноди, животи, обнови – клейноди – коштовності, також атрибути влади гетьмана, полковника та ін.
Животи – життя.
Беріте рать, ідіте з богом,Нехай Зевес вам помага».Тут частовались за порогом,Евандр додав такі слова:«Зайдіть к лідійському народу,Вони послужать вам в пригоду,На Турна підуть воювать.Мезентій їх тіснить, зжимає,На чинш нікого не пускає,Готові зараз бунт піднять». [39] Пішли, розвивши короговку,І сльози молодьож лила;Хто жінку мав, сестру, ятровку,У інших милая була.Тогді найбільш нам допікає,Коли зла доля однімає,Що нам всього миліше єсть.За милу все терять готові:Клейноди, животи, обнови.Одна дороже милой – честь! [40] І так, питейним підкрепившись,Утерли сльози із очей;Пішли, марш сумно затрубивши;Перед же вів сам пан Еней.Їх первий марш був до байраку,Прийшовши, стали на біваку,Еней порядок учредив.Паллант по армії діжурив,Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;Еней тож по лісу бродив. [41] Як в північ самую глухуюЕней лиш тілько мав дрімать,Побачив хмару золотую,Свою на хмарі гарну мать.Венера білолика, красна,Курносенька, очима яснаІ вся, як з кров’ю молоко;Духи од себе іспускалаІ збрую чудную держала,Явилась так перед синком. [42] Сказала: «Милий, на, Енею,Ту збрую, що ковав Вулкан;Коли себе устроїш нею,То струсить Турн, Бова, Полкан;До збруї що ні доторкнеться,Все зараз ламнеться і гнеться,Її і куля не бере;Устройсь, храбруй, коли, рубайсяІ на Зевеса полагайся,То носа вже ніхто не втре». Амбре (франц. аmbrе) – парфуми, духи. Власне «амбра» – застосовувана в парфюмерії речовина з приємним муксусним запахом, яку добувають з кишечника китів-кашалотів.
Презент (франц. ргеsent) – подарунок.
Сказавши, аромат пустила:Васильки, м’яту і амбре;На хмарі в Пафос покотила.Еней же збрую і бере,Її очима пожирає,На себе панцир натягає,Палаш до бока прив’язав;Насилу щит підняв чудесний,Не легкий був презент небесний;Еней роботу розглядав: Порядок зображених на щиті Енея казкових персонажів загалом відповідає їхній популярності. Першою в цьому ряду – казка про Івасика-Телесика. Тут же зображена казкова змія-чудовисько Жеретія.
Вокруг же щита на заломах – залом – вигин, крива, поверхня сфери. На заломах – на верхній випуклій частині щита.
Котигорох, Котигорошок – персонаж української народної казки.
Іван-царевич, Кощій (Кащей), баба-яга – персонажі, що фігурують у багатьох українських, російських, білоруських народних казках.
Кухарчич, Сучич і Налетич – казкові персонажі, зараз менше відомі.
Услужливий Кузьма-Дем'ян – казковий персонаж, фігурував то як одна, то як дві особи. У І. Котляревського йдеться про одну, що підтверджує і коментоване місце, – «услужливий» вжите в однині. Подвійне ім'я зумовлене, зокрема, тим, що в кузні кують звичайно два ковалі. Кузьма-Дем'ян – коваль, також цілитель, знахар. Зв'язок між ковалем і цілителем-знахарем для сучасного читача може бути неясним. Але цей зв'язок стане зрозумілим, коли згадаємо про культ вогню, віру в його магічну силу. У фольклорній образній символіці вогонь – життя, рух, любов.
У церковному календарі записані два брати Косма і Даміан, які нібито жили у другій половині III ст. недалеко від Риму і прославилися чудодійним зціленням хворих, за яке не брали ніякої винагороди, тільки просили вірити в сина божого Ісуса Христа. Прийняли мученицьку смерть від заздрісного лікаря-язичника. Канонізовані церквою брати-лікарі мають мало спільного з своїм фольклорним прототипом.
Дурень з ступою – персонаж народної казки. Нар.: Носиться, як дурень з ступою (Номис. – С. 52).
І славний лицар Марципан – Марципан – герой рицарського роману чи повісті, відомих на Україні та в Росії у XVIII ст.
На щиті, в самій середині,Під чернь, з насічкой золотой,Конала муха в павутині,Павук торкав її ногой.Поодаль був малий Телешик ,Він плакав і лигав кулешик,До його кралася зміяКрилатая, з сім’ю главами,З хвостом в верству, страшна, з рогами,А звалася Жеретія . [45] Вокруг же щита на заломахНайлуччі лицарські ділаБули бляховані в персонахІскусно, живо, без числа, Котигорох , Іван-царевич , Кухарчич , Сучич і Налетич .Услужливий Кузьма-Дем’ян . Кощій з прескверною ягою,І дурень з ступою новою,І славний лицар Марципан . [46] Так пан Еней наш знаряджався,Щоб дружби Турну доказать;Напасть на ворогів збирався,Зненацька копоті їм дать.Но зла Юнона не дрімає,Навильот умисли всі знає,Оп’ять Ірисю посила:Як можна Турна роздрочити,Против троянців насталити,Щоб викоренив їх дотла. Він дожидавсь тогді вертепа – вертеп – український ляльковий театр. Власне лялькову гру знали на Україні, як і інших краях, з давніх-давен. Але вертеп виник у зв'язку з розвитком шкільної драми десь у XVII ст. Тексти вертепних драм дійшли до нас лише з другої половини XVIII ст. І. Котляревському, певне, доводилося бачити вертепні театральні дійства. Свідченням тому є згадка про вертеп в «Енеїді», п'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», де письменник розвинув реалістичні традиції вертепної драми.
Ірися виль, скользнула з неба,До Турна в північ шусть в намет;Він дожидавсь тогді вертепа,Хлистав з нудьги охтирський мед.К Лависі од любві був в горі,Топив печаль в питейнім морі.Так в армії колись велось;Коли влюбився чи програвся,То пуншу хлись – судьба поправся!Веселлє в душу і влилось! [48] «А що? – Ірися щебетала. –Сидиш без діла і клюєш?Чи се на тебе лінь напала?Чи все троянцям оддаєш?Коту гладкому не до мишки;Не втне, бачу, Панько Оришки!Хто б сподівавсь, що Турн бабак?Тобі не хист з Енеєм биться,Не хист з Лавинієй любиться,Ти, бачу, здатний бить собак.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40
І підлабузнивсь до Кіпріди,Як до просителя писець.Їй корчив разні милі види,Щоби достать собі ралець.Венера зачала благатиІ за Енеєчка прохати,Вулкан йому щоб допоміг:Енеєві зробив би збруюІз сталі, міді – золотую,Такую, щоб ніхто не зміг. Шишак – тут мається на увазі бойовий шолом, з вістрям зверху, на кінці якого була невеличка кулька (шишка).
Кабатирка – табакерка.
Насічка з черню – висічений на металі малюнок, орнамент, покритий зверху емаллю (черню) – спеціальним сплавом темно-сірого кольору для прикраси і збереження від корозії.
Образки і кунштики – картинки, якими майстри прикрашали вояцький обладунок. Робили також різні написи: родові та вояцькі титули воїна, власне ім'я меча, щита, рога, бойові девізи та ін. Тут бачимо травестійне обігрування, змішування прикрас на стародавній, середньовічній та тогочасній зброї. На завершення – ще й брязкальця та дзвінки, доречні на кінській збруї, дитячих іграшках, але не на спорядженні воїна.
«Для тебе? – ох, моя ти плітко! –Вулкан задихавшись сказав. –Зроблю не збрую, чудо рідко,Ніхто якого не видав;Палаш, шишак, панцир зо щитом,Все буде золотом покрито,Як тульськії кабатирки;Насічка з черню, з образками,І з кунштиками, і з словами,Скрізь будуть брязкальця, дзвінки». [29] А що ж, не так тепер буваєПроміж жінками і у нас?Коли чого просити має,То добрий одгадає часІ к чоловіку пригніздиться,Прищулиться, приголубиться,Цілує, гладить, лескотить,І всі сустави розшрубує,І мізком так завередує,Що сей для жінки все творить. Махнула в Пафос оддихать – йдеться про місто Пафос на острові Кіпрі, де був славнозвісний храм Афродіти (Венери), осередок культу богині.
Венера, в облако обвившись,Махнула в Пафос оддихать,Од всіх в світелці зачинившись,Себе там стала розглядать.Краси пом’яті розправляла,В волоссі кудрі завивала,Ну п’ятна водами мочить.Венера, як правдива мати,Для сина рада все оддати,З Вулканом рада в кузні жить. [31] Вулкан, до кузні дочвалавши,Будить зачав всіх ковалів;Свинець, залізо, мідь зібравши,Все гріти зараз ізвелів.Міхи престрашні надимають,Огонь великий розпаляють,Пішов тріск, стук од молотів.Вулкан потіє і трудиться,Всіх лає, б’є, пужа, яриться,К роботі приганя майстрів. Уже онагри захрючали – онагр – кабан (К.). У словниках в такому значенні слово «онагр» більше ніде не зафіксоване. Вживається у значенні: дикий осел.
І сонце злізло височенько,Уже час сьомий ранку був;Уже закушовав смачненько,Хто добре пінної лигнув;Уже онагри захрючали,Ворони, горобці кричали,Сиділи в лавках крамарі;Картьожники же спать лягали,Фіндюрки щоки підправляли,В суди пішли секретарі. [33] А наші з хмелю потягались,Вчорашній мордовав їх чад;Стогнали, харкали, смаркались,Ніхто не був і світу рад.Не дуже рано повставалиІ льодом очі протирали,Щоб освіжитись на часок.Потім взялись за оковитуІ скликали річ посполиту –Поставить, як іти в поход. [34] Тут скілько сотень одлічилиАркадських жвавих парубківІ в ратники їх назначили;Дали їм в сотники панів.Дали значки їм з хоругвою,Бунчук і бубни з булавою,Списів, мушкетів, палашів.На тиждень сала з сухарями,Барильце з срібними рублями,Муки, пшона, ковбас, коржів. А доки в паці будеш грати? – паці (рос. бабки) – дуже давня гра: розставляються різними способами фігурки з кісток тварин. По них влучають спеціальною кісткою – битою (інколи її заливають свинцем). Відомо багато різновидів гри. Грають двоє або й більше.
Евандр, Палланта підозвавши,Такі слова йому сказав:«Я, рать Енею в поміч давши,Тебе начальником назвав.А доки в паці будеш грати?З дівками день і ніч ганятиІ красти голубів у всіх?Одважний жид грішить і в школі,Іди лиш послужи на полі;Ледащо син – то батьків гріх. В опрічнеє попав число – тобто в число особливих, видатних (див. також коментар: V, 74).
Еней мій сват… – ніхто з роду Евандра не був одружений з кимось із роду Енея, отже, вони ніби ніякі не свати. Проте в народі сватами іноді називали людей, з якими уклали якусь угоду, яким щось продали з свого господарства чи купили у них щось. Купив, продав – породичався. З глибокої давнини іде поняття «сват», адресоване людині, з якою взагалі мав якусь справу, навіть сходився, як з противником, у бою. В «Слові о полку Ігоревім», порівнюючи битву з бенкетом, автор говорить: «Ту пир докончаша храбріи русичи: сваты попоиша, а сами полегоша за землю Рускую».
Іди служи, годи Енею,Він зна воєнне ремесло;Умом і храбростю своєюВ опрічнеє попав число.А ви, аркадці, – ви не труси,Давайте всім і в ніс, і в уси,Паллант мій ваш єсть отаман.За його бийтесь, умирайте,Енеєвих врагів карайте,Еней мій сват – а ваш гетьман. Уміє і склади читать – у старій дяківській школі довго (рік, а може, й більше) зубрили окремі літери й склади і тільки потім складали їх у слова та речення.
А вас, Анхізович, покорноПрошу Палланта доглядать;Воно хоть паруб’я, неспорно,Уміє і склади читать;Та дурень, молоде, одважне,В бою як буде необачне,То може згинуть неборак;Тогді не буду жить чрез силу,Живцем полізу я в могилу,Ізгину, без води мов рак. Зайдіть к лидійському народу – у стародавні часи Лідія – держава на заході Малої Азії. Згідно з легендою, етруски, які жили на Апеннінському півострові до римлян, прийшли сюди з Лідії. У поемі Вергілія розповідається, що на час прибуття Енея до Італії етруски терпіли гніт тирана Мезентія.
Чинш – податок, плата за користування землею. За кріпосного права «пускати на чинш» значило замінити панщину податком, дати селянам землю в аренду.
Хто жінку мав, сестру, ятровку – слово ятрівка повсюдно вживається у значенні «дружина чоловікового брата». Отже, ятрівку можуть мати тільки жінки. В такому значенні це слово уже раніше вжите в «Енеїді» (див. коментар: III, 46), зафіксоване у словниках. Однак тут дане слово вжите у значенні, яке уже в добу І. Котляревського було глибоким архаїзмом, – ятровкою звуть чоловіки жінку свого брата, братову. В такому значенні зустрічаємо це слово в «Галицько-волинському літопису» (XIII ст.), переклад якого зробив Л. Махновець: «По смерті Романовій зустрічався був король угорський Андрій з ятрівкою своєю Анною у городі Сяноці»; «Коли ж настала зима, прийшов король у Галич і привів ятрівку свою, велику княгиню Романову» (Жовтень. – 1982. – № 7. – С. 14, 18). Тут Роман – князь галицький, Анна – його дружина, Андрій – король угорський, троюрідний брат Романа. Згадані в літопису родинні зв'язки є відгуком доби родової сім'ї, коли взяті братами жінки з чужих родів ставали в певних рамках власністю всього роду, і якщо виникала необхідність, один брат переймав обов'язки глави сім'ї другого брата.
Клейноди, животи, обнови – клейноди – коштовності, також атрибути влади гетьмана, полковника та ін.
Животи – життя.
Беріте рать, ідіте з богом,Нехай Зевес вам помага».Тут частовались за порогом,Евандр додав такі слова:«Зайдіть к лідійському народу,Вони послужать вам в пригоду,На Турна підуть воювать.Мезентій їх тіснить, зжимає,На чинш нікого не пускає,Готові зараз бунт піднять». [39] Пішли, розвивши короговку,І сльози молодьож лила;Хто жінку мав, сестру, ятровку,У інших милая була.Тогді найбільш нам допікає,Коли зла доля однімає,Що нам всього миліше єсть.За милу все терять готові:Клейноди, животи, обнови.Одна дороже милой – честь! [40] І так, питейним підкрепившись,Утерли сльози із очей;Пішли, марш сумно затрубивши;Перед же вів сам пан Еней.Їх первий марш був до байраку,Прийшовши, стали на біваку,Еней порядок учредив.Паллант по армії діжурив,Трудивсь, всю ніч очей не жмурив;Еней тож по лісу бродив. [41] Як в північ самую глухуюЕней лиш тілько мав дрімать,Побачив хмару золотую,Свою на хмарі гарну мать.Венера білолика, красна,Курносенька, очима яснаІ вся, як з кров’ю молоко;Духи од себе іспускалаІ збрую чудную держала,Явилась так перед синком. [42] Сказала: «Милий, на, Енею,Ту збрую, що ковав Вулкан;Коли себе устроїш нею,То струсить Турн, Бова, Полкан;До збруї що ні доторкнеться,Все зараз ламнеться і гнеться,Її і куля не бере;Устройсь, храбруй, коли, рубайсяІ на Зевеса полагайся,То носа вже ніхто не втре». Амбре (франц. аmbrе) – парфуми, духи. Власне «амбра» – застосовувана в парфюмерії речовина з приємним муксусним запахом, яку добувають з кишечника китів-кашалотів.
Презент (франц. ргеsent) – подарунок.
Сказавши, аромат пустила:Васильки, м’яту і амбре;На хмарі в Пафос покотила.Еней же збрую і бере,Її очима пожирає,На себе панцир натягає,Палаш до бока прив’язав;Насилу щит підняв чудесний,Не легкий був презент небесний;Еней роботу розглядав: Порядок зображених на щиті Енея казкових персонажів загалом відповідає їхній популярності. Першою в цьому ряду – казка про Івасика-Телесика. Тут же зображена казкова змія-чудовисько Жеретія.
Вокруг же щита на заломах – залом – вигин, крива, поверхня сфери. На заломах – на верхній випуклій частині щита.
Котигорох, Котигорошок – персонаж української народної казки.
Іван-царевич, Кощій (Кащей), баба-яга – персонажі, що фігурують у багатьох українських, російських, білоруських народних казках.
Кухарчич, Сучич і Налетич – казкові персонажі, зараз менше відомі.
Услужливий Кузьма-Дем'ян – казковий персонаж, фігурував то як одна, то як дві особи. У І. Котляревського йдеться про одну, що підтверджує і коментоване місце, – «услужливий» вжите в однині. Подвійне ім'я зумовлене, зокрема, тим, що в кузні кують звичайно два ковалі. Кузьма-Дем'ян – коваль, також цілитель, знахар. Зв'язок між ковалем і цілителем-знахарем для сучасного читача може бути неясним. Але цей зв'язок стане зрозумілим, коли згадаємо про культ вогню, віру в його магічну силу. У фольклорній образній символіці вогонь – життя, рух, любов.
У церковному календарі записані два брати Косма і Даміан, які нібито жили у другій половині III ст. недалеко від Риму і прославилися чудодійним зціленням хворих, за яке не брали ніякої винагороди, тільки просили вірити в сина божого Ісуса Христа. Прийняли мученицьку смерть від заздрісного лікаря-язичника. Канонізовані церквою брати-лікарі мають мало спільного з своїм фольклорним прототипом.
Дурень з ступою – персонаж народної казки. Нар.: Носиться, як дурень з ступою (Номис. – С. 52).
І славний лицар Марципан – Марципан – герой рицарського роману чи повісті, відомих на Україні та в Росії у XVIII ст.
На щиті, в самій середині,Під чернь, з насічкой золотой,Конала муха в павутині,Павук торкав її ногой.Поодаль був малий Телешик ,Він плакав і лигав кулешик,До його кралася зміяКрилатая, з сім’ю главами,З хвостом в верству, страшна, з рогами,А звалася Жеретія . [45] Вокруг же щита на заломахНайлуччі лицарські ділаБули бляховані в персонахІскусно, живо, без числа, Котигорох , Іван-царевич , Кухарчич , Сучич і Налетич .Услужливий Кузьма-Дем’ян . Кощій з прескверною ягою,І дурень з ступою новою,І славний лицар Марципан . [46] Так пан Еней наш знаряджався,Щоб дружби Турну доказать;Напасть на ворогів збирався,Зненацька копоті їм дать.Но зла Юнона не дрімає,Навильот умисли всі знає,Оп’ять Ірисю посила:Як можна Турна роздрочити,Против троянців насталити,Щоб викоренив їх дотла. Він дожидавсь тогді вертепа – вертеп – український ляльковий театр. Власне лялькову гру знали на Україні, як і інших краях, з давніх-давен. Але вертеп виник у зв'язку з розвитком шкільної драми десь у XVII ст. Тексти вертепних драм дійшли до нас лише з другої половини XVIII ст. І. Котляревському, певне, доводилося бачити вертепні театральні дійства. Свідченням тому є згадка про вертеп в «Енеїді», п'єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», де письменник розвинув реалістичні традиції вертепної драми.
Ірися виль, скользнула з неба,До Турна в північ шусть в намет;Він дожидавсь тогді вертепа,Хлистав з нудьги охтирський мед.К Лависі од любві був в горі,Топив печаль в питейнім морі.Так в армії колись велось;Коли влюбився чи програвся,То пуншу хлись – судьба поправся!Веселлє в душу і влилось! [48] «А що? – Ірися щебетала. –Сидиш без діла і клюєш?Чи се на тебе лінь напала?Чи все троянцям оддаєш?Коту гладкому не до мишки;Не втне, бачу, Панько Оришки!Хто б сподівавсь, що Турн бабак?Тобі не хист з Енеєм биться,Не хист з Лавинієй любиться,Ти, бачу, здатний бить собак.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40