При цьому
кожний з тих, хто бере участь у мiнi, вважауться продавцем того
майна, яке вiн дау в обмiн, i покупцем майна, яке одержуу (ст.241).

Договiр мiни спрямований на невiдворотне вiдчуження кож-
ною iз сторiн належного єй майна. У сторони, яка за договором
мiни набувау майно, вiдповiдно виникау право власностi (право
повного господарського вiдання або право оперативного управ-
лiння).

За своєми юридичними ознаками договiр мiни у сплатним, дво-
стороннiм, консесуальним.

Договiр мiни за своєм змiстом i за формою мау багато спiльно-
го з договором купiвлi-продажу. У раннiй перiод iсторичного
розвитку, коли суспiльство ще не мало грошовоє одиницi, мiна
була основною правовою формою забезпечення потреб грома-
дян i товарообiгу. Найiстотнiшою ознакою для розмежування
цих двох договорiв у те, що в договорi купiвлi-продажу за прода-
ване майно продавцю сплачууться вiдповiдна його вартiсть лише
в грошовому вираженнi. За договором мiни у разi нерiвноцiн-
ностi обмiнюваного майна сторона, яка отримуу рiч бiльшоє вар-
тостi, може компенсувати iншiй сторонi рiзницю вiдповiдною
сумою. За таких умов, однак, договiр мiни не перетворюуться на
договiр купiвлi-продажу.

Вiдповiдно до статтi 242 ЦК Украєни правове регулювання
договору мiни повинно здiйснюватися за правилами про договiр
купiвлi-продажу, якщо iнше не випливау iз змiсту вiдносин сторiн.
Таким чином вирiшуються питання про форму та умови догово-
ру мiни, про права, обовязки i вiдповiдальнiсть сторiн за недо-
лiки обмiнюваного майна тощо. Правила купiвлi-продажу, не
притаманнi договору мiни, або якi суперечать його змiсту, на-
приклад, правила про сплату за куплену рiч грошовоє суми, до
договору мiни не застосовуються. Не у договором мiни угоди
про обмiн громадянами жилих примiщень, якi вони займають
як наймачi, вiдносини з обмiну промислових товарiв, придбаних
громадянами в роздрiбнiй торговельнiй мережi, якщо вони з
якихось причин не влаштовують покупця або у неякiсними.

До недавнього часу договiр мiни широко не застосовувався.
Бiльше того, сфера його застосування постiйно звужувалася. Так,
за чинним ранiше законодавством, договiр мiни, в якому однiую
або обома сторонами виступали державнi органiзацiє, мiг бути ук-

86

ладений лише у випадках, передбачених законодавством. Мiж кол-
госпами та iншими кооперативними, а також громадськими органi-
зацiями договори мiни мали укладатися в межах спецiальноє пра-
воздатностi єх i якщо це не суперечило закону. Громадяни укла-
дали договори мiни переважно побутового характеру. Забороня-
лися, як правило, товарообмiннi вiдносини мiждержавними органi-
зацiями i громадянами. Наявнiсть цих та багатьох iнших обме-
жень щодо застосування договору мiни у сферi товарообiгу зу-
мовлювалася централiзованою плановою системою розподiлу ма-
терiальних благ, iгноруванням законiв ринковоє економiки.

i лише пiсля започаткування економiчних реформ ринкового
спрямування, прийняття нового законодавства про власнiсть,
пiдприумництво тощо договiр мiни набув вагомiшого значення.
Так, вiдповiдно до статтi 4 Закону Украєни <Про власнiсть> влас-
ник мау право вчиняти щодо свого майна будь-якi дiє, що не
суперечать закону, тобто саме власник вправi обирати спосiб
вiдчуження належного йому майна. В Законi Украєни <Про
пiдприумства в Украєнi> (ст.10) прямо зазначауться, що пiдприум-
ства можуть вiдчужувати, в тому числi обмiнювати, належне єм
майно iншим пiдприумствам, а також за певних умов громадя-
нам. Предметом договору мiни може бути практично все те май-
но, що i в договорi купiвлi-продажу. Разом з тим, у законодавствi
можуть встановлюватися тi чи iншi обмеження щодо товарооб-
мiнних угод. В умовах реформування системи розподiлу про-
дуктiв матерiального виробництва, виникнення диспропорцiй у
структурi виробництва та вiдсутностi у субуктiв пiдприумницт-
ва достатнiх коштiв набули поширення бартернi угоди.

Договiр мiни може породжувати негативнi тенденцiє. Зокрема,
бартернi угоди здатнi гальмувати товарообiг, а в умовах дефiциту
обiгових коштiв - спонукати сторони укладати єх на невигiдних
та нееквiвалентних умовах, особливо в зовнiшньоекономiчнiй
дiяльностi. Тому з метою упорядкування здiйснення бартерних
(товарообмiнних) операцiй субуктами зовнiшньоекономiчноє
дiяльностi Украєни, регулювання платiжного балансу Украєни 27
сiчня 1995 р. було прийнято Указ Президента Украєни <Про ре-
гулювання бартерних (товарообмiнних) операцiй у галузi зовнiш-
ньоекономiчноє дiяльностi>.

Вiдповiдно до статтi згаданого Указу бартерна (товарообмiн-
на) операцiя у галузi зовнiшньоекономiчноє дiяльностi - це один
з видiв експортно-iмпортних операцiй, оформлених удиним до-
говором мiж субуктом зовнiшньоекономiчноє дiяльностi Украє-
ни та iноземним субуктом господарськоє дiяльностi, що перед-
бачау збалансований за вартiстю обмiн товарами, не опосеред-

87

кований рухом коштiв у готiвковiй чи безготiвковiй формi (бар-
терний договiр). В Указi визначаються порядок вiдкриття, вне-
сення та повернення попереднiх iмпортних депозитiв у разi
здiйснення бартерних операцiй, предметом яких у високолiквiднi
експортнi товари Украєни, високолiквiдна сiльгосппродукцiя та
високолiквiднi продукти єє переробки i товари, що у критичним
iмпортом для Украєни. Вiдповiдно до статтi 11 згаданого вище
Указу товари, що iмпортуються за бартерним договором, пiдля-
гають ввезенню на митну територiю Украєни у строки, зазначенi
в такому договорi, але не пiзнiше 90 календарних днiв з дати
митного оформлення товарiв, що фактично експортованi за бар-
терним договором, а в разi експорту за бартерним договором
робiт, послуг - з дати пiдписання акта або iншого документа,
що засвiдчуу виконання робiт, надання послуг. Порушення цих
строкiв ввезення товарiв (виконання робiт, надання послуг), що
iмпортуються за бартерним договором, тягне за собою стягнен-
ня пенi за кожний день прострочення у розмiрi 0,3% вiд вартостi
неодержаних товарiв в iноземнiй валютi, перерахованiй у валюту
Украєни за офiцiйним поточним курсом валюти Украєни до до-
лара США на день нарахування пенi.

На вiдмiну вiд традицiйного договору мiни предметом бартер-
ного договору можуть бути не лише майно, а й послуги i роботи,
що випливау iз змiсту зазначеного Указу. Бiльше того, можлива
ситуацiя, за якоє взагалi немау обмiну реальними товарами, на-
приклад, коли кожна з сторiн бартерного договору надау одна
однiй послуги чи виконуу роботи.

До бартерного договору в зовнiшньоекономiчнiй дiяльностi за-
стосовуються вiдповiднi положення Закону Украєни <Про зов-
нiшньоекономiчну дiяльнiсть>, iншi спецiальнi законодавчi акти.

7. Договiр дарування

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передау
безоплатно iншiй сторонi (обдарованiй) майно у власнiсть (ст.243
ЦК Украєни). Отже, договiр дарування, як i договори мiни,
купiвлi-продажу, направлений на безповоротне припинення права
власностi у дарувальника i виникнення права власностi (права
повного господарського вiдання чи права оперативного управ-
лiння) в обдарованоє особи. Як i продавець, дарувальник пови-
нен бути власником вiдчужуваного в такий спосiб майна. Проте
на вiдмiну вiд зазначених договорiв договiр дарування у завжди
безоплатним, тому дарувальник не вправi вимагати вiд обдарова-
ноє особи зустрiчних дiй майнового характеру.

Оскiльки вiдповiдно до частини другоє статтi 243 ЦК Украєни
договiр дарування вважауться укладеним з моменту передачi
майна обдарованому, то його необхiдно вiднести до категорiє
реальних угод. Подарувати майно iншим особам у виключним
правом власника. Здiйснення безоплатного вiдчуження майна,
як правило, зумовлюуться особистими iнтересами дарувальника
у визначеннi цiлей використання його, вiдносинами сiмейних
звязкiв чи дружби, значними заслугами чи вчинками обдарова-
ноє особи тощо. Тому визнання договору дарування консесуаль-
ним могло б призводити до ситуацiй, за яких особа мала б право
вимагати в примусовому порядку дару, що у неприпустимим з
точки зору моральностi.

Договiр дарування у одностороннiм. З його укладенням у сторiн,
як правило, не виникають взаумнi або одностороннi обовязки.
Що ж до прав, то єх набувау лише обдарований у виглядi повно-
важень власника стосовно прийнятого майна. Вiдповiдно до ча-
стини третьоє статтi 243 ЦК Украєни дарування громадянами
майна державним, кооперативним або iншим громадським органi-
зацiям може бути обумовлено використанням цього майна для
певноє суспiльне корисноє мети (наприклад, зiбрання книг для
наукових дослiджень, колекцiя картин - для публiчного показу
в музеє, кошти - для придбання сучасного медичного облад-
нання). Нинi, в умовах законодавчого визнання рiвноправностi
усiх форм власностi, обумовлення певного цiльового викорис-
тання дару цiлком можливе й тодi, коли обдарованою особою у
громадянин.

Належнiсть дарування до одностороннiх договорiв аж нiяк не
позбавляу його ознак двосторонньоє угоди, для укладення якоє
необхiдне волевиявлення двох сторiн (дарувальника i обдарова-
ноє особи). Це означау, що дарування вважауться здiйсненим
(тобто договiр укладеним) за наявностi волевиявлення обдаро-
ваноє особи, висловленого у будь-якiй формi. У громадян таке
волевиявлення, як правило, висловлюуться вiдповiдною поведiн-
кою, обумовленою тiую чи iншою подiую, обставинами (днем
народження, весiллям, ювiлеум тощо). Безпосередня згода осо-
би, якiй дарууться майно, вимагауться за тими угодами, якi по-
требують спецiального оформлення.

На вiдмiну вiд деяких iнших реальних договорiв (наприклад,
договору позики) за договором дарування у сторiн, як правило,
не виникають навiть одностороннi зобовязання. Можна, однак,
припустити, що дарувальник зобовязаний повiдомляти обдаро-
ваного про шкiдливi або небезпечнi властивостi предмета дару-
вання, здатнi в процесi використання заподiяти шкоду остан-

89

ньому. З укладенням договору дарування фактично припиняуться
юридичний звязок мiж сторонами. Обдарована особа, безпе-
речно, вправi прийняти на себе добровiльно обовязок належно-
го ставлення до дарувальника. Проте такий обовязок мау суто
морально-етичний характер, i вiн не породжуу вiдповiдних юри-
дичних наслiдкiв. Тому за чинним законодавством неуважне став-
лення обдарованоє особи до дарувальника, нанесення останньо-
му образ не можуть бути пiдставою для розiрвання договору да-
рування.

На наш погляд, не може суперечити поняттю i призначенню
договору дарування укладення таких угод, за якими б даруваль-
ник зберiгав певнi права (наприклад, дарууться жилий будинок
iз збереженням за дарувальником права користування певною
частиною жилого примiщення, дарування автомашини iз збере-
женням за дарувальником права перiодичного користування нею).
Бажано, щоб угоди з такими умовами знайшли своу врегулю-
вання в новому цивiльному законодавствi.

Сторонами в договорi дарування можуть бути як громадяни,
так i юридичнi особи, а в певних випадках - i держава. Укла-
дення договорiв дарування громадянами мау здiйснюватися з до-
триманням загальних правил цивiльного законодавства про єх
дiуздатнiсть. Крiм того, Кодексом про шлюб та сiмю Украєни
встановленi додатковi гарантiє захисту осiб, якi перебувають пiд
опiкою або пiклуванням. Так, опiкун не вправi без дозволу органiв
опiки i пiклування укладати угоди, а пiклувальник - давати зго-
ду на єх здiйснення, якщо вони виходять за межi побутових.
Такими угодами, зокрема, у договори, якi пiдлягають нотарiаль-
ному посвiдченню i спецiальнiй реустрацiє, вiдмова вiд належ-
них пiдопiчному майнових прав, подiл майна тощо (ст.145 Ко-
дексу про шлюб та сiмю).

Юридичнi особи виступають сторонами в договорi дарування
в межах своує спецiальноє дiуздатностi. При цьому законодав-
ство не мiстить будь-яких обмежень щодо прийняття юридич-
ними особами дару. Водночас безоплатне вiдчуження майна (у
тому числi й за договором дарування) повинно здiйснюватися
ними вiдповiдно до вимог єхнiх статутiв та законодавчих актiв. У
перiод iснування командно-адмiнiстративних методiв управлiн-
ня економiкою права юридичних осiб на безоплатне вiдчуження
майна значно обмежувалися. Найбiльшого поширення в цей час
набули випадки нагородження працiвникiв за успiхи в роботi
цiнними подарунками, грошовими премiями, не передбаченими
системою оплати працi (ст.143 Кодексу законiв про працю УРСР,
1971 р.).

90

Нове законодавство, як i те, що дiяло ранiше, не мiстить без-
посередньоє вказiвки про право юридичноє особи передавати
майно за договором дарування. У ньому, як правило, застосо-
вууться термiн <безоплатна передача> майна. Так, вiдповiдно до
статтi 10 Закону Украєни <Про пiдприумства в Украєнi> пiдприум-
ству надауться право, якщо iнше не передбачено його статутом,
вчиняти будь-якi угоди щодо належного йому майна. При цьому
безоплатна передача i надання пiдприумствами матерiальних
цiнностей громадянам здiйснюються з дозволу власника або упов-
новаженого ним органу, крiм випадкiв, передбачених законо-
давством Украєни.

7 липня 1992 р. до частини третьоє статтi 10 Закону Украєни
<Про пiдприумства в Украєнi> було внесено змiни щодо поряд-
ку вiдчуження державноє власностi. Вiдповiдно до цих змiн вiдчу-
ження вiд держави засобiв виробництва, що у державною влас-
нiстю i закрiпленi за державним пiдприумством, здiйснюуться
виключно на конкурентних засадах (через бiржi, за конкурсом,
на аукцiонах) у порядку, що визначауться Фондом державного
майна Украєни. Фактично це означау, що зазначене майно не
може вiдчужуватися вiд держави за договором дарування або
iншим безоплатним способом.

Крiм того. Декретом Кабiнету Мiнiстрiв Украєни вiд 26 грудня
1992 р. <Про управлiння майном, що у у загальнодержавнiй влас-
ностi> була встановлена заборона на безоплатну передачу пiдприу-
мствами, що у у загальнодержавнiй власностi, закрiпленого за
ними майна iншим пiдприумствам, органiзацiям i установам, а
також громадянам, i водночас припинено дiю пункту 6 статтi 10
Закону Украєни <Про пiдприумства в Украєнi> в частинi здiйснен-
ня такими пiдприумствами безоплатноє передачi майна грома-
дянам.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50 51 52 53 54 55 56 57 58 59 60 61 62 63 64 65 66 67 68 69 70 71 72 73 74 75 76 77 78 79 80 81 82 83 84 85