А вона вирiшила правильно. Квартяни в сусiдньому мiстi нам нiяк не заважають. Вiрогiдно, що вони про нас навiть не знають. Не можна дiяти необачно i пiддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як пiдiйти до мiсцевих мешканцiв, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: "Добре слово залiзнi ворота вiдчиняє!" - правда, ця мудрiсть нам тут багато не допоможе, - посмiхнувся вiн. - Поговори з квартянином, коли його не розумiєш! Найкраще було б За ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнiм побутом i звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.
- Боюсь, що ви не зовсiм правi. I насамперед у тому, що квартяни про нас досi не знають. Вони, безперечно, бачили наш лiтак, коли вiн кружляв над Накритим столом, i таємно нас вiдвiдують. Пригадайте хоча б украденi чашки. Клептоманiя у них, як менi здається, досить поширена хвороба. Гадаю, що вони вкрали також пропелер з вертольота. Слiди на узлiссi говорять про це.
- Хiба це крадiжка? - палко заперечила Алена. - Якби ви, Мак-Гардi, на прогулянцi в околицях Пiтсбурга знайшли частину крила мiжпланетного корабля марсiан або навiть наткнулися б на цiлий лiтак, - безперечно, ви хоч що-небудь узяли б з собою. I нiхто не змiг би сказати, що ви це вкрали.
- Цiлком можливо, що наша поява на планетi викликала у квартян велике хвилювання, - зауважив Чан-су. - Жодна їхня делегацiя нас досi офiцiйно не вiдвiдала. Мабуть, вони бояться i роблять те саме, що хочемо зробити ми: стежать за нами.
- Добре, якщо вони просто бояться виткнути носа з дому! - встряв у розмову Грубер. - А що, коли вони мають небезпечну зброю i кого-небудь з нас пiдступно застрелять? Я згоден з Краусом. Найкраще було б, коли б ми добре озброїлись i попрямували у мiсто. Обидва лiтаки хай кружляють над нами - для охорони. Хай квартяни приймають нас дружньо, iнакше ми оголосимо їм вiйну. Коли вже боротьба, то боротьба. Такого вогняного дощу, яким би ми їх покропили, вони ще не бачили!
- Це вже занадто! - почервонiла Молодiнова. - Ви в запалi говорите, немов якийсь агресор-iмперiалiст, а не як учений. За яким правом ми б почали вiйну з мiсцевими мешканцями? Ми тут тiльки гостi, - не забувайте про це навiть тодi, коли втрачаєте владу над собою. Хто сiє вiтер, - збирає бурю! Ми прийшли сюди з добрими намiрами, i квартяни це зрозумiють, який би не був їх спосiб мислення...
Мак-Гардi вдав, що так само обурений з слiв Грубера:
- Куди завiв вас страх, Грубер?! Знаю, у вас запальна вдача, але вмiння володiти собою вам не завадило б. Це зрештою смiшно, - пустi фрази, висловленi в нестямi. Хто з нас, - скажiть менi, - хто з нас, людей, якi звiльнились вiд жаху вiйни, серйозно думав би сьогоднi про вiйну?
- Не будемо бiльш про це говорити. Грубер справдi, мабуть, сказав це не подумавши, - намагався заспокоїти товариство Северсон. - Безперечно, я погоджуюсь, щоб ми тепер дiяли дуже обережно i щоб була посилена нiчна охорона. Не завадило б також час од часу поглядати в напрямку мiста.
- Гаразд. Хто ж добровiльно пiде в охорону? - запитала Молодiнова.
Всi пiднесли руки.
- Це, здається, трохи бiльше, нiж потрiбно, - засмiялась вона. - Тодi поступимось насамперед тим, хто боїться квартян. Iз зброєю в руках вони почуватимуть себе безпечнiше, нiж коли спатимуть у лiжках.
- Вiрно, оце - слово! - вигукнув Краус. - В охорону тодi пiдемо втрьох: Мак-Гардi, Грубер i я. Згоднi, хлопцi? - заохочувально глянув вiн на них.
Вони не були в захватi, але погодились, щоб їм не закинули боягузтва. Взяли зброю i пiшли.
- Однак цей Грубер - дика натура, - посмiхнувся Навратiл. - Всю дорогу прикидався миролюбним ягнятком, i раптом ось таке. "Тиха вода греблi рве", - недарма так кажуть. Мабуть, нерви сплохували. I не дивно: отих вiсiм рокiв даються взнаки нам усiм. - Вiн махнув рукою. - Так, всi ми рiзнi... як клавiшi на роялi, - кожен грає свiй тон. Та головне в тому, що всi разом ми створюємо одну гармонiйну мелодiю...
***
До печери вбiг Фратев:
- Тисяча розжарених туманностей i жодної холодної! Нашi колеги нагорi, на "Променi", надто вже нетерплячi. Зараз я з ними розмовляв. Звiстка про освiтлене велике мiсто так захопила їх, що їм уже не подобається в Космосi, Хочуть вниз, до нас. Словом, ми їх повиннi змiнити. Я їм дивуюсь, адже вони там у бiльшiй безпецi, анiж ми. Хiба ми знаємо, який сусiда живе поряд з нами?
- Справдi, вже давно пора їх змiнити, - сказала Молодiнова i звернулась до Навратiла. - Хай вирiшить жеребок, хто пiде на їхнє мiсце. Що ви на це скажете?
- Безперечно. Я розумiю їхню нетерплячку. Екiпаж лiтака хай вiзьме звiдти iнструменти, котел високого тиску та обладнання лабораторiї. Таким чином, краще буде використано полiт, а цi речi нам дуже потрiбнi. Поки що менi тут випадає, як у тiй приказцi: "Накрий на стiл! - Нема чим! - Подавай на стiл! -Нема чого! - Тодi прибирай!".
Роздiл VIII
Нiчний похiд
до сусiдiв
- Треба думати про те, що говорите, Грубер! - накинувся на Грубера Мак-Гардi, як тiльки три нiчнi вартовi спинилися бiля виходу з печери. Надмiру висуваєте рiжки, - глядiть не обпечiться! Не радив би вам зраджувати нас своїм базiканням; з вами може статися те, що й з Дiтрiхсоном.
- Вiдколи це ми "викаємо"? - спалахнув Грубер.
- Пан Грубер почуває себе вже володарем Кварти i забуває друзiв... А оте вiчне очiкування впливає менi на нерви. Вiсiм рокiв корчити з себе розумненького хлопчика, який слухається матусi, - це понад силу навiть слоновi, а вiн таки силу має!
- Не сварiться, друзi! Грубер вчинив по-дурному, i, сподiваюсь, цього бiльше не буде! - встряв до суперечки Краус. - Найголовнiше, що мислячих створiнь, якi нам потрiбнi, виявлено. А ми вже з ними якось упораємось. I з нашими товаришочками також. Радiйте з того, що тут не трапилось так, як на планетi Iкс, що тут ми не гуляємо кладовищем пiсля атомної вiйни... Грубер має рацiю тiльки в одному: не можна даремно гаяти часу, треба дiяти. Зброю маємо, тож рушаймо в мiсто як делегацiя нашої експедицiї.
- Зараз?! Уночi?! - перебив його Грубер. - Хочеш дiстати несподiвано кулю в потилицю або бути розчавленим дванадцятиногим ящером? Менi такого б i на думку не спало.
- Герой! Ти базiкав бiльше всiх, а тепер злякався? Похiд у мiсто буде для нас вигiдним з усiх точок зору. Побачимо наших загадкових сусiдiв ранiше за iнших, ранiше з ними потоваришуємо i зможемо, таким чином, набути деякої переваги. Скажемо їм, - тобто, що я говорю, - натякнемо їм як-небудь, що ми до них ставимось добре, а iншi прийшли їх пограбувати. Але ми, мовляв, цього не допустимо.
- Попутно можемо набрати трохи золота в золотiй печерi. Може, воно вплине на тубiльцiв. Це все добре придумано. I однак я вiдклав би похiд на завтра, коли розвидниться. Людина вдень почуває себе бiльш безпечно.
- Теж боягуз... Ти перший тягнув мене до "Братства сильної руки", а тепер задкуєш. Чи можеш ти пояснити менi, як гадаєш зникнути з печери завтра на тривалий час, щоб нiхто не помiтив?.. Я не боюсь i зволiкати не люблю. Або ходiмо туди зараз, або... або я пориваю з нашою троїстою спiлкою!
- Ну, ну, заспокойся i не погрожуй. Ти добре знаєш, що потягне за собою порушення присяги! - погрозливо глянув на нього Мак-Гардi.
- Ви хотiли б заподiяти менi щось лихе? Та я ранiш пострiляю вас усiх! Спробуйте-но тiльки доторкнутись до мене! - Краус вiдскочив на кiлька крокiв назад i направив на своїх спiльникiв ствол автоматичної гвинтiвки.
Мак-Гардi зблiд. Примружив очi i спробував посмiхнутись:
- Друже, опам'ятайся! Адже ми на одному суднi...
- То не втiкай з нього, як пацюк! - одрубав Краус, але гвинтiвку все-таки опустив. - Грубер, iдеш? - запитав вiн суворо.
Грубер мовчки кивнув.
- Тодi й я пiду також. Не думай, що боюсь...
- А ти також не думай, що я дурний. Рушайте обидва поперед мене. Не маю нiякого бажання дiстати кулю в потилицю.
- А хто з нас вартуватиме? - спитав Грубер.
- Бiжи попроси кого-небудь, та не забудь додати, що йдемо на нiчну прогулянку! - глузливо посмiхнувся Краус. - Ходiмо! Хай тут повартує святий Петро. А наших товаришочкiв хай чорти вiзьмуть!
- Е, нi, ще рано, вони ще нам придадуться. Але будемо сподiватися, що з ними нiчого не трапиться, адже вони не маленькi дiти, - заспокоював себе Мак-Гардi, коли вони вже проходили вузькою просiкою понад кам'яною стiною.
Вiтер час од часу ворушив важке листя покручених дерев, немов для того, щоб нагнати ще бiльше страху на кандидатiв у володарi планети.
Незабаром увiйшли в пiдземний лабiринт. Подеколи зупинялись i прислухались. Але скрiзь було тихо, лише десь у глибинах скелi неголосно дзюркотiла вода.
Краус весь час iшов позаду. Його лiхтарик малював на стiнах пiдземного ходу карикатурно спотворенi тiнi зляканих змовникiв. Мак-Гардi раз у раз озирався i допитливо поглядав на Крауса. Але той здавався спокiйним. Уста його iронiчно посмiхались, а очi поблискували зловiсно.
- Зачекайте мене, я заскочу по золото, - порушив довгу мовчанку Мак-Гардi.
- Грубер, бiжи з ним, а я почекаю вас тут, - уривчасто сказав Краус.
За хвилину вони повернулись з кiлькома чималими самородками. Позапихали їх до кишень i з важкою ношею пiшли до виходу з печерного лабiринта.
Вийшовши з тунелю, вони видерлися на уламок скелi, де стояли увечерi, i довго мовчки дивились на мерехтливе свiтло в долинi.
Праворуч проти неба вирисовувався вулкан, а з лiвого боку обрiй заступали дикi скелi.
Звiдси в долину спускався кам'яний схил. Кiлькомастами метрiв нижче вiн губився в непрогляднiй пiтьмi джунглiв.
- Ми зробили дурницю, як завжди, коли робиш що-небудь поспiхом, промовив Мак-Гардi. - Не взяли з собою ноктовiзорiв3.
- З нас цiлком вистачить лiхтарикiв. Закрийте їх блакитними фiльтрами, щоб квартяни не помiтили нас ще здалеку. Через кiлька хвилин зiйде Проксима, i можна буде їх знову загасити... Ну, рушаймо. До мiста ще кiлометрiв чотири з гаком, а ми повиннi повернутись до ранку.
Вони зiйшли з уламка скелi i почали обережно спускатися схилом.
Краус спiткнувся i голосно вилаявся, його компаньйони злякано озирнулись: повз них, пiдстрибуючи, прокотився камiнь.
- Чи тобi повилазило? - напав на нього Мак-Гардi. - I, ради бога, прошу вас, не стрiляйте даремно! Тiльки в крайньому разi. Квартяни могли б у цьому вбачати напад. Самi знаєте, чим це може скiнчитися.
Увiйшли в пралiс. Лiхтарики ввiмкнули на повну силу i старанно освiтлювали ними кожен закуток. Свiтло прожекторiв незабаром збудило сплячу природу. Над головами мандрiвникiв прошумiв якийсь птах i одразу ж зник у заростях. Через мить вiн повернувся i почав кружляти над Грубером. Той злякано замахав руками, нагнувся i сховав голову в плечi, мов черепаха.
Краус пiдскочив, i прикладом гвинтiвки збив птаха на землю, Мак-Гардi, опам'ятавшись, швидко наступив на нього ногою.
То була дивовижна iстота з мiцним цилiндричним тiлом i маленькими товстими крильцями, якими вона трохи нагадувала пiнгвiна. Тiло кiнчалось круглою головою з широко розвернутою пащею.
- Це зовсiм не птах, а лiтаючий ссавець! - мiркував Краус. - А як ця потвора лiтає? Такi крильця навряд чи пiднiмуть її.
- Дивно... - крутив головою Мак-Гардi. - Можливо, вона використовує принцип ракети?.. Але навiщо сушити собi цим голову, - ми ж не на бiологiчнiй екскурси...
- Правильно, ходiмо далi! - коротко сказав Краус. Подiбних сюрпризiв пралiс ховав у собi чимало, але нарештi мандрiвники благополучно пройшли хащi.
Повернули праворуч. На узлiссi росла густа стеблиста трава, в якiй увесь час заплутувались ноги. Довелося iти отак ще з кiлометр, аж поки вийшли на голу рiвнину, що кiнчалась скелястим гребенем, - безперечно, вулканiчного походження.
- Проксима сходить, це дуже добре! - вигукнув Грубер, показуючи на сяйво над скелястим гребенем.
Подорожнi зупинились, пригасили лiхтарики i чекали, доки з'явиться червоне свiтло.
Аж ось раптом Краус припав до землi. Мак-Гардi до болю стиснув руку Грубера, а Грубер затремтiв усiм тiлом.
Усi з жахом дивилися на скелю.
Над нею в сяйвi Проксими чiтко вимальовувався силует якоїсь людини. За формою голови й тiла можна було подумати, що це - мужчина невисокого зросту, немов одягнутий у довгополий фрак. Вiн стояв нерухомо i дивився кудись вдалину. На круглiй головi в нього, здавалось, був капелюх, або вiн мав великi круглi вуха. Постать була надто далеко, щоб розглядiти її детальнiше.
Збiгали секунди, тяглись хвилини, а постать все ще не рухалась...
- Чи не статуя це часом? - прошепотiв нарештi Краус.
Мак-Гардi затулив йому долонею рота, бо дивна постать трохи повернула голову.
- Гаууiii, - пролунало в нiчнiй темрявi.
Постать повiльно пiдняла руки, а з ними й фрак, пiдiгнула ноги i одiрвалась од скелi. Як примара, пiднялась у повiтря. Фрак перетворився на крила, якими вона кiлька разiв махнула. Через мить її вже не стало видно.
- Повернемось? - заїкаючись запитав Мак-Гардi.
Грубер схопився перший i побiг униз зi скелi. Вже бiля пiднiжжя гори вiн спiткнувся i з зойком упав на землю. Мимо нього, не зупиняючись, промчали Краус i Мак-Гардi.
- Допоможiть, я зламав ногу! - заволав услiд їм Грубер. Однак його супутники навiть не озирнулись. Мак-Гардi забiг просто в трясовину. Краус за ним. Земля пiт ними розверзлась; вони одчайдушно махали руками i марно шукали опори, за яку можна було б ухопитись.
Мак-Гардi почав кликати на допомогу. А Грубер тим часом рачки доповз до трясовини.
- Собаки, вас слiд було б лишити гинути, як ви хотiли це зробити зi мною! - Хапаючи ротом повiтря, вiн з великим напруженням пiдвiвся, стогнучи вiд болю, зламав з куща довгу гiлку, присунувся ближче i простягнув її Мак-Гардi. Той судорожно схопився, пiдтягнувся до берега. Вирвав гiлку у Грубера з рук i, тримаючись за кущ, пiдсунув її до Крауса. Як тiльки той вирвався з трясовини, обидва знову кинулися навтьоки.
Грубер схопив камiнь i шпурнув його їм навздогiн, потiм ще i ще...
Мак-Гардi скочив у джунглi, як людина, що зовсiм втратила розум.
Десь у кронi дерев почувся глухий удар, i одразу ж по тому вiн вiдчув сильний бiль у спинi. Потiм -знову удар. Повз його голову пролетiв круглий предмет, - камiнь, пошпурений Грубером.
- По нас стрiляють! - закричав Мак-Гардi до Крауса, ховаючись за товстий стовбур. Зiрвавши з плеча гвинтiвку, вiн натиснув на спуск. Джунглями прокотилась голосна стрiлянина.
- Захищайся, не стiй як стовп! - кричав Мак-Гардi.
- Я загубив рушницю... Швидше тiкаймо! Зупинилися тiльки бiля пiдземного лабiринта.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26