- зауважив Навратiл. - Незабаром нам, мабуть, будуть потрiбнi вiльнi руки. Сюрпризами тут хоч греблю гати.
Як i запропонував Северсон, далi вирiшили продовжувати подорож рiчкою. Мадараш видобув з рюкзака гумовий човен i наповнив його киснем з балона скафандра. Северсон дбайливо поскладав речi членiв експедицiї.
- Мене вражає, що рiчка тече не праворуч, в напрямку моря, а в зворотному напрямку, - сказав Навратiл, коли човен вiдплив уже досить далеко.
- Мабуть, в цих мiсцях вона робить крутий поворот, - припустив Северсон.
Пливли повiльно: гребти проти течiї було важко, а до того ж їм хотiлося краще розглянути пралiс обабiч рiчки. Береги її в багатьох мiсцях були зовсiм не прохiднi; над водою схилялись могутнi, химерно покрученi дерева з великим товстим листям. На превелике їх здивування, рiчка текла увесь час рiвно, без будь-яких закутiв.
- Чи не зрадила мене здатнiсть орiєнтуватись? - крутив головою Мадараш. - Ми увесь час пливемо проти течiї i в напрямку моря.
- Нi, до моря не доберемось, - показав перед собою Навратiл. - Рiчка, звiсно, повертає. Б'юсь об заклад, що за отим он вигином ми повернемось на сто вiсiмдесят градусiв та й попрямуємо в глиб континенту.
Коли б академiк справдi побився об заклад, вiн неодмiнно програв би. За поворотом джунглi розступились, перед здивованими мандрiвниками з'явилось море.
- От так штука! - вигукнув Северсон. - Виявляється, рiчка не впадає в море, а витiкає з нього!.. Ну, що ж, таємниця розгадана.
- Не розгадана, а тiльки виявлена. Але нам, я гадаю, ця квартянська особливiсть нiяк не перешкоджатиме, за течiєю буде плисти легше, - правда, друзi? - весело сказав Навратiл, беручись за весла. - Отже - вгору, а власне, вниз, в глиб континенту!
Вiдтепер мандрiвники попливли значно швидше.
Рiчка незабаром покинула прибережну рiвнину i потекла долиною помiж скелястих схилiв. Ще кiлька кiлометрiв її облямовували джунглi; вони все рiдшали i, нарештi, зникли зовсiм.
Мiсцевiсть тут була пустельна, мертва. Тiльки де-не-де понад рiчкою височiли яскраво-зеленi рослини, схожi на очерет. То тут, то там в рiчку водоспадами котились з гiр бурхливi струмки.
- Навряд чи зустрiнемо ми тут квартянське селище! - сказав Северсон з сумнiвом.
- То давайте видеремось на оту он гору, - запропонувала Алена. Можливо, побачимо щось цiкаве, а може, виявиться вигiдна мiсцина для нашого майбутнього житла.
Пропозицiю Свозилової схвалили. Мандрiвники пристали до берега, човен склали в рюкзак i продовжували подорож пiшки.
Пiдйом на гору був важкий. її схили, вкритi численними трiщинами й канавами, всiянi камiнням найрiзноманiтнiшої величини й форми, були голi й крутi.
- Наскiльки зручнiше було б дослiджувати Кварту з нашого вертольота! зiтхнув Северсон, коли мандрiвники зупинились, щоб трохи перепочити.
Рiчка вже лежала глибоко пiд ними. Ще кiлька кiлометрiв вона текла рiвно, а на обрiї зникала за крутим поворотом. На протилежному березi, трошки вiддалiк, проти неба вимальовувався високий конус. З його вершини виходила пара.
- Неприємний сусiда! - зауважив Навратiл. - Будемо сподiватись, що вулкан перебуває в станi спокою... Ну, рушаймо далi!
Все вище й вище - крок за кроком крутим схилом. I ось, нарештi, пiдйом скiнчився. Вченi опинились на плоскогiр'ї.
- Яка краса! - захоплено вигукнув Мадараш. Весь край було вкрито зеленим килимом, перетканим барвистими цяточками квiток. Чагарник на передньому планi поступово переходив у густий пралiс. А за ним рiвнину замикали прямовиснi гори.
- Менi здається, нiби я несподiвано сiла до накритого столу! торжествувала Алена.
- Гарне порiвняння! - погодився Северсон. - Цю рiвнину нанесемо на нашi карти пiд назвою "Накритий стiл", - що ви на це скажете, друзi?
Поки мандрiвники милувалися чудесним краєвидом, позаду, над горами, зiйшло ще одне сонце. Велике зелене листя дерев i кущiв у його сяйвi перетворилось на щире золото.
- Край справдi чудесний! - сказав Навратiл.
***
Допомiжний лiтак "Ластiвка" повернувся з розвiдки. Вiн облiтав Кварту, щоб знову приєднатись до материнського корабля. Всi члени екiпажу уважно вивчали незнайому планету.
- Коли б я мiг на хвильку забути, що ми вiсiм рокiв летiли Всесвiтом, нiхто не переконав би мене, що пiд нами - не наша Земля. Погляньте: моря i континенти, смуги хмар... - радiв академiк Ватсон, який управляв лiтаком.
Перед "Ластiвкою" далеко на темному тлi неба з'явилась слiпуча цятка залитий променями сонць велетенський космiчний корабель. Цятка швидко виростала, перетворювалась на пляму. Все ближче i ближче.
- Щось трапилось! - стривожено вигукнула Молодiнова. - Погляньте-но на задню частину "Променя"!.. Пробито величезний отвiр... Розтрощено "Чайку" й "Сокола"!.. Поспiшаймо, можливо, ми ще встигнемо їх врятувати!
- В кабiнi управлiння свiтиться!
- Живi! - вигукнув Ватсон. - Я бачу Цагена, Вроцлавського i Чан-су!
Тiльки-но "Ластiвка" пришвартувалась до "Променя", як вiдчинилися головнi дверi. З них виплив одягнений у скафандр Чан-су.
- Дуже радий, що ми знову разом, друзi, - сказав вiн. - На нас чекає важка боротьба за життя. Допомоги з Землi не можна чекати ранiше як через тринадцять рокiв: адже тiльки звiстка про катастрофу долетить туди через чотири роки. Не менш року триватиме побудова нового мiжзоряного корабля, та вiсiм рокiв подорожi сюди...
Екiпаж "Ластiвки" був приголомшений лихом, що звалилось не знати звiдки. Тепер уже всi разом оглянули пошкодження i зiбрались в примiщеннi клубу.
- Неушкодженi реактори треба якнайшвидше переправити на Кварту i вiдбудувати там атомну електростанцiю, - сказала пiсля довгої паузи Молодiнова. - Без атомної енергiї ми нiчого не зможемо зробити
- Я - Навратiл! Викликаємо "Промiнь"! - почулося раптом з динамiка приймача.
- Я - Чан-су. Слухаємо.
- Бiля рiчки, яку ми назвали рiка Надiя, знайшли зручне мiсце для будiвництва тимчасового житла. За даними попередньої розвiдки небезпечних тварин та комах немає. Повiтря - без отруйних випарiв. Все плоскогiр'я захищено вiд вiтрiв високою кам'яною стiною. В скелях є розгалужений печерний лабiринт, що нас дуже втiшило. Це буде чудесний захисток вiд бурi й поганої погоди, а також зручнi сховища-склади. Водночас цi печери полегшать нам геологiчну розвiдку нижчих шарiв грунту.
Роздiл V
Неприємна
зустрiч
- Працює як годинник! - спокiйно сказав Краус i вимкнув двигун "Стрiли". - Це була таки каторжна робота, але ми з нею впорались. Мабуть, скоро почне розвиднятись. Не завадило б трохи поспати, що ти на це скажеш?
- Не заперечую, - озвався Грубер. - Треба тiльки добре замкнутись. Отим загадковим чотирипалим, якi вкрали в нас чашки, може хтозна-що спасти на думку. Добре, хоч стiнки лiтака броньованi.
Вони ще з хвилину розмовляли про незнайомих iстот, а потiм поснули.
Першим прокинувся Грубер. Вiн хруснув суглобами, сiв. Його дуже здивувало те, що в кабiнi лiтака темно.
"Невже я проспав аж до вечора?" - подумав вiн i, глянувши у вiкно, ахнув з подиву.
До лiтака прихилився величезний лист з товстим мiцелiєм. За цим - ще один i ще. Все довкола було так щiльно заповнене лускатими стовбурами, паростками та листям, що неба зовсiм не було видно.
- Вставай, вставай! - Грубер почав торсати свого товариша. - Хтось перенiс нашу "Стрiлу" в чагарник!
- Що?.. Що таке?.. - загорлав спросоння Краус. - Що за дурницi ти плетеш? - вiн схопив пiстолет i пiдскочив до вiкна. - Овва!.. Негайно треба подивитись, чи не сталося чого з лiтаком!
Вiн пiдбiг до дверей, вiдiмкнув. Але знадвору їх щось тримало. Тiльки при дуже сильному натиску вони трошки вiдчинились. Краус ледве просунув голову назовнi.
- Дверi пiдпирає товста гiлка... Як ми могли потрапити в цi хащi - не розумiю!
- Замкнись! Можливо, для нас тут приготували якусь пастку, - крикнув Грубер i пiдбiг до радiостанцiї. - Я негайно покличу на допомогу Навратiла.
Одчайдушний заклик Грубера зразу зiпсував приємний настрiй розвiдувальнiй групi, яка вже вирушила назад до рiчки пiсля огляду плоскогiр'я.
- "Стрiла" важить кiлька десяткiв тонн, адже це не iграшка! - похмуро сказав Мадараш.
- Таку iграшку може зрушити з мiсця хiба тiльки велетень, - додала пригнiчена Свозилова. - Я так тiшила себе думкою про майбутню зустрiч з мислячими створiннями, а тепер треба боятися, що нас ненароком розчавлять...
Северсону хотiлося пiдбадьорити Алену, але вiн марно шукав заспокiйлих слiв.
Подорож проти течiї рiки була значно важчою. Чоловiки часто змiнювали один одного бiля весел. Свозилова боязко озиралася на всi боки.
- Не знаю гiршого почуття, анiж невизначенiсть i невiдомiсть, яка витiкає з незнання, - урвав напружену мовчанку Мадараш. - Ми зараз на становищi первiсних людей, якi вiд страху перед невiдомим вигадували рiзноманiтних духiв, релiгiю. Зважимо тверезо: якщо квартяни - велетнi, як могли вони пролiзти в наш лiтак i вкрасти двi чашки?
Слова Мадараша трохи заспокоїли вчених.
- Тваринний свiт планети також цього не пiдтверджує, - жваво погодився Навратiл. - Ми тут не бачили досi бiльшої тварини, анiж...
Вiн не закiнчив. Весла креснули повiтря. За iнерцiєю академiк похитнувся назад i випав з човна.
Северсон i Мадараш одночасно перехилилися через борт, щоб допомогти товаришевi, i враз вигукнули злякано. Човен, пiднятий невiдомою силою, був уже за кiлька метрiв вiд поверхнi рiки. Навратiл одчайдушно махав руками у водi. Вiн показував кудись перед собою i швидко, наскiльки вистачало сили, поплив до берега.
Тiльки тепер ученi помiтили, в яку небезпеку вони потрапили. З води висувався величезний ящiр. Човен з пасажирами сидiв на його головi.
Потворi, видно, не сподобалась незвична шапка. Велетень стрiпнувся i одним махом скинув з себе неприємний тягар.
- До берега! Аленко, тримайся мене!! - вигукнув Северсон, тiльки-но троє потерпiлих виринули на поверхню.
Гнанi iнстинктом самозбереження, вони через кiлька секунд були бiля Навратiла. Вiн допомiг їм вибратись на твердий грунт.
Часу на тривалi роздуми не лишалося. В такi хвилини єдине правильне рiшення - втеча. На щастя, берег в цих мiсцях був пустельний, i нiщо не заважало пересуванню.
Мадараш озирнувся.
- Зачекайте, зачекайте! - сказав вiн, одсапуючи. - Потвора видається миролюбною. Слiд було б трохи подивитись на неї.
Величезна тварина з плескуватою головою була, очевидно, потривожена мандрiвниками так само, як i вони нею. Вона витягувала шию i вилуплювала червонуватi очi, щоб краще розглядiти небачених гостей, але за хвилину втратила iнтерес до людей, якi стояли нерухомо. Потiм зацiкавилась човном. Нахилилась до нього, розкрила хвилясто викроєну пащеку i спробувала схопити його зубами. Рот був замалий для того великого шматка: човен вислизнув i поплив за течiєю. Потвору це вразило. Вона пiдвела голову i скоса стежила за рухомим предметом; потiм, набравшись хоробростi, посунула за ним.
- Рухається дуже швидко! - занепокоєно зауважив Навратiл.
- Будемо сподiватись, що тiльки в водi, - прошепотiла Свозилова:
- Не втрачаймо виграного часу, - сказав Мадараш. - Адже ми зовсiм беззбройнi: рушницi лежать десь на днi рiчки.
Северсон стурбовано роздивився круг себе.
- Треба якнайшвидше досягти безпечного мiсця. Погляньте - iдеальнi обороннi позицiї! - показав вiн на схил, усiяний величезними брилами камiння. - За мною!
Як тiльки потвора помiтила, що люди тiкають, вона залишила човен i кiлькома моторними рухами досягла берега.
- Це не плазун! Дивiться, воно має ноги! - вигукнув Северсон.
Справдi, насилу витягаючи з води своє важке тiло, чудовисько гупало по мокрому пiску чотирма товстими кiнцiвками; за мить над гладiнню води з'явилась наступна пара нiг, а потiм - ще одна...
- Жах! Має нiг бiльше, анiж усi ми вкупi! - прошепотiла Алена. - А за нами - голий схил...
- Угору! Швидше! - Северсон, тягнучи за собою Алену, почав видиратися на високий уламок скелi. Слiдом за ним видерлися й Навратiл з Мадарашем. Майданчик на вершинi скелi був такий крихiтний, що довелось притиснутись одному до одного.
- Якщо судити з лебединої шиї, це мав би бути плезiозавр, який харчується рибою... - мiркував Мадараш. - А втiм, кiнцiвки в нього - як у нашої сороконiжки, а загалом нагадує травоїдного бронтозавра.
Ящiр витягнув на берег уже все тiло. У водi лишався тiльки кiнець лускатого хвоста.
- Не рухайтесь! - прошепотiв Навратiл. - Вiн, мабуть, звертає увагу лише на рухомi речi.
Здавалось, припущення академiка пiдтверджується. Якийсь час потвора допитливо озиралась, нiби шукала свою жертву, потiм простягнула ноги i всiєю вагою лягла жовтим черевом на пiсок Вона спокiйно грiлась пiд променями двох сонць i тiльки час од часу махала важким хвостом, аж виляски йшли по водi. Голова її була звернена до групи вчених, що нерухомо стояли на скелi.
Збiгали секунди, хвилини...
- Ця гра в схованку мене дратує! - сказав пошепки Северсон. - Не будемо ж ми стояти тут до вечора!
- Спокiй i розсудливiсть! - озвався Навратiл. - Незабаром усе це скiнчиться.
***
- Не будемо гаяти часу, друзi! - пiдвелась з крiсла Молодiнова. Цаген i Балдiк лишаться на "Променi", а ми всi полетимо на Кварту. Мене не стiльки турбує оте загадкове перенесення "Стрiли", скiльки мовчанка групи Навратiла... Чи не могли б ви встановити, де мiститься рiка Надiя, яку вони дослiджують? - звернулась вона до Мак-Гардi.
Стрункий високий мужчина витяг з кишенi карту i розстелив її на столi.
- Приблизно в цьому районi, - показав вiн на широку протоку мiж континентами. - Карта ще не точна, спостереження ускладнюють хмари та туман. Але протоку знайдемо легко, бо вона роздiляє два найбiльшi суходоли. Той, де зараз перебуває наша експедицiя, ми назвали Новою Європою.
- Гаразд. А як справи у Фратева?
- Хвилину тому вiн повiдомив, що атомнi реактори вже в "Ластiвцi". Там же i непошкодженi деталi електростанцiї. Лишається перенести до лiтака лабораторiю, припаси i можна стартувати.
Не минуло й години, як "Ластiвка" була готова до старту. А ще через годину, облетiвши навколо планети, щоб знизити швидкiсть тертям об атмосферу, вона опустилась у безiменнiй протоцi, про яку згадував Мак-Гардi.
Повз круглi вiкна ракетоплана промчало вiяло водяних бризок. Через мить "Ластiвка", сповiльнюючи рух, уже спокiйно пливла морем. Оранжеве сонце саме заходило. Хилилося до обрiю також i жовте.
- Нам пощастило! - вигукнув Фратев, оглянувши узбережжя в бiнокль.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26