Ти хочеш, щоб ми лишились отут тiльки вдвох? Тодi давай пострiляємо один одного, та й буде кiнець усiм мукам...
Вiн побiг за Грубером, приглушив його ударом у потилицю i вiдтягнув у кущi.
- Що ж тепер? - запитав глухо Мак-Гардi.
- Чекати. Зараз бiльш нiчого не вдiєш. Побачимо, що вiдбувається в селищi.
Вони лягли поруч приглушеного Грубера, сторожко прислухаючись.
У Мак-Гардi поморочилося в головi. Очi злипались вiд утоми. Вiн непомiтно засинав. А Краус, навпаки, був збуджений до краю. Щонайменший шерех впливав на його напруженi нерви, як електрична iскра. Груди йому стискував страх, кров оглушливо стукала в скронi.
- Не спи... - з несподiваною нiжнiстю доторкнувся вiн до Мак-Гардi. Нiде анi шелесне. Квартяни сплять, мабуть-таки, мiцно або ж вони взагалi глухi - бiс його знає!
- Скорiше за все, гадаю, нiч для них служить днем, i всi вони десь у мандрах, - мiркував сонний Мак-Гардi. - Вдома лишилась сама сторожа, а з нею ми якось домовимось...
- А можливо, вони навмисне не виявляють себе, щоб заманити нас у пастку. Вскочили ми в халепу. Повертатись зараз не можемо, бо вони перестрiляють нас на рiчцi, мов зайцiв.
- Почекаємо до ранку та й пiдемо в селище, не криючись, щоб показати їм, що не маємо лихих намiрiв.
Краус погодився. Вiн пiдповз до човна, вибрав з нього найцiннiший вантаж i розiклав у чагарнику навколо себе, щоб мати пiд руками. Мак-Гардi тим часом заснув.
Напруження в Крауса не спадало. Темрява гнiтила його; йому ввижалось i вчувалось те, чого й не було насправдi.
Ось йому почало здаватись, що великi кулi на високих пiрамiдах в селищi засяяли... Спочатку вiн i це сприйняв як обман зору, як наслiдок перевтоми, але незабаром пересвiдчився в реальностi явища. Справдi: кулi спалахували ясно-блакитним свiтлом, згасали, потiм знову загорялись червоним, жовтим...
"Квартяни, мабуть, сигналiзують..." - подумав Краус i ще дужче притиснувся до землi. Мак-Гардi вiн не будив, щоб уникнути розмови, яка могла б зрадити схованку. А кулi сяяли щораз iнтенсивнiше; вони тепер спалахували хаотично, рiзними барвами.
Поринувши у спостереження, Краус не звертав уваги на далекий приглушений гуркiт. Та ось незвичайнi звуки почали швидко наростати. Глухо гримнуло, - та ще й так, що аж задвигтiло все довкола.
Краус злякано озирнувся i закам'янiв: на обрiї, чiтко окреслюючи вершини гiрського пасма, до неба зводились палахкотливi язики вогню.
Загримiли новi удари - ще сильнiшi. Помiтно заколивалась земля. Мак-Гардi прокинувся i, забувши про обережнiсть, спросоння загорлав:
- Що сталося?.. Нас обстрiлюють?.. Нас виявили?
Краус притиснув його до землi:
- У наших горах стався вибух вулкана... Наша "Ластiвка", мабуть, загинула...
Мак-Гардi лiг навзнак i втупив байдужий погляд у небо. Повiльно витягнув з кишенi "горiлчаний" банан, надкусив його.
Краус безпорадно знизав плечима.
***
Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв i здивовано клiпав очима. Мак-Гардi поплескав його по плечу:
- Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе...
- Ну, що ж, ходiмо... - сказав пригнiчено Краус, пiдводячись.
- Раз мати породила, раз i помирати! - спробував посмiхнутись Мак-Гардi. Грубер, нiчого не розумiючи, покрутив головою i почвалав за своїми приятелями.
Незабаром вони дiйшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр пiднiмався над рiвниною. Нерiшуче зупинились i в захватi дивились на незвичайнi будови.
В ясне блакитне небо здiймалися чотири стрункi, гладенькi пiрамiди метрiв на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лiвому розi вимощеного чотирикутника стояла трохи бiльша пiрамiда без таємничих куль, а праворуч - найдивовижнiша будова з усiх: велетенська пiвкуля, на якiй було прилаштовано три конструкцiї з широкими спiралями, - тi, що, як виявив Краус при першiй розвiдцi, непомiтно й безперервно змiнювали свiй напрям.
- Я нагадую собi тут Наполеона перед єгипетськими пiрамiдами! бадьоро вигукнув Мак-Гардi, щоб заглушити свiй страх. - Менi здається, що й цi будови є тiльки пам'ятниками славетного минулого Кварти. Нiде анi душi; нiде нi вiкон, нi дверей. Як тут можуть жити люди?
- Ти наївний! - засмiявся Грубер. - Цi люди на вигляд зовсiм iншi, анiж ми. Може, вони зовсiм не дихають або й справдi невидимi... - додав вiн тихше.
Краус заперечливо махнув рукою:
- Безглуздя! Кулi вночi не сяяли самi собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать з допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходiмо краще далi. Може, хтось вийде нам назустрiч, або виявимо який-небудь хiд до примiщень.
Грубер перший скочив на помiст i пiшов нетвердим кроком. Обидва приятелi рушили за ним. Нiде нiщо не ворушилось, тiльки вiтер свистiв у дивних конструкцiях.
Бiля найвищої пiрамiди зупинились. Мак-Гардi обережно доторкнувся до її стiни:
- Скидається на бетон, але це не бетон...
- Шкода, що тут немає необхiдних приладiв, - позiхнув Краус, який з усiєї сили боровся з втомою пiсля тривожної безсонної ночi.
- То поклич Навратiла з Молодiновою! - насмiшкувато сказав Мак-Гардi. - Вони тобi всi оцi загадки розв'яжуть враз. Оглянемо краще будову з усiх бокiв.
- Ти був правий! - вигукнув Грубер, що весь час iшов перший. - Ця штука, безперечно, рухається,- показав вiн на велику пiвкулю, що виступала низько над землею з похилої стiни.
Вони вчепились у неї всi втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на мiлiметр. Спробували обернути навколо осi - наслiдок був такий же.
- Розстрiляємо її! - запропонував Грубер.
- Погукаємо, - може, все-таки хтось обiзветься... - сказав Мак-Гардi.
Але нiхто не озвався на їхнi крики.
Нарештi Краус виявив на стiнi невеликий рельєф, який складався з трьох пiвкуль на вершинах правильного трикутника. При бiльш уважному оглядi вiн встановив, що пiвкулi зроблено з iншого матерiалу, анiж основна дошка рельєфу.
- Ура, замок скарбницi знайдено! - Тепер тiльки шифр - i ми вiдчинимо неприступну касу!
Припущення Крауса пiдтвердилось. Пiсля багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механiзму. Тiльки-но вони притиснули всi три маленькi пiвкулi одну до одної, як велика куля в стiнi пiрамiди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонiв широкий круглий отвiр.
Втiкачi затамували подих i злякано чекали, що буде далi. Кожна хвилина здавалася їм вiчнiстю.
- Ну, от i все. Зайдемо! - опам'ятався нарештi Грубер.
Мак-Гардi нервово пiдняв пiдборiддя i пересмикнув плечима:
- Справдi, чого нам зволiкати? Але ти не пiдеш перший, ти п'яний! вiн вiдштовхнув Грубера i полiз на черевi в пiрамiду.
Краус i Грубер, зазираючи в отвiр, напружено прислухались. Шарудiння незабаром припинилося, всерединi загадкової будови запанувала моторошна тиша.
Нерви Грубера не витримали довгого чекання.
- Пiду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! - сказав вiн погрозливо.
- Нiкуди ти не пiдеш! - заперечив Краус. - Лишишся тут на сторожi. Я полiзу сам... I не роби тут нiяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?
Грубер заперечливо похитав головою.
Краус ще раз суворо глянув на нього i обережно просунувся в отвiр. Вiн одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому мiг просуватись вперед на колiнах.
Коридор кiнчався просторим тьмяно освiтленим примiщенням. Краус обережно зазирнув туди i затремтiв, як у лихоманцi: просто перед ним стояв велетенський ящiр з довгою, скрученою набiк шиєю. Всерединi його тiла блищав скелет, чiтко видний крiзь прозорi м'язи.
Виряченi очi Крауса мимохiть втупилися в ноги потвори. Вони були прикрiпленi до високої пiдставки...
- Тьху, злякався опудала в паноптикумi! - Краус зiтхнув з полегкiстю i зайшов до примiщення.
Все воно було сповнене не менш фантастичними створiннями. Це справляло таке гнiтюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрiсть.
- Мак-Гардi!.. - гукнув вiн неголосно.
Мовчання.
- Мак-Гардi, де ти? Знову мовчанка.
Краус поклав палець на спуск рушницi i невпевненим кроком обiйшов опудало ящера.
Посеред примiщення над пiдлогою висiла величезна куля з рельєфно позначеними континентами на гладенькiй основi, що означала море. В сутiнках за великим глобусом виднiлись прозорi моделi тих крилатих квартян, з якими експедицiя зустрiлась у Долинi вогнiв.
- Це ще дрiбниця! - почулося раптом за спиною у Крауса. - Не лякайся, це я... - Мак-Гардi взяв приятеля за руку. - Зазирни до сусiднього примiщення. Коли побачиш те, що побачив я, зовсiм отетерiєш...
Вони пройшли круглим отвором, i Мак-Гардi мовчки показав угору. Високо над їхнiми головами виднiлась велика пiвсфера, яка, нiби в планетарiї, сяяла тисячами дрiбних зiрок. Однак в її центрi було те, чого очi людини нiколи не бачили: у повiтрi вiльно обертались одно навколо другого два сонця, а круг них ще повiльнiше рухалось маленьке, що сяяло червоно.
- Жива модель тризiр'я Центавра! - охнув приголомшений Краус. - Моделi сонць нi на чому не тримаються, - додав вiн зачудовано.
- Це ще дрiбниця! Поглянь уважнiше: навколо сонць обертаються планети. Бачиш, як швидко рухаються? I так само вiльно пливуть у повiтрi... Як це можливо!? Який механiзм приводить їх у рух, якщо вони нiчим не зв'язанi з усiм навколишнiм?
Краус раптом здригнувся:
- Повернiмось. Побоююсь, щоб Грубер там чого не накоїв.
Бiля входу в пiрамiду Грубера вже не було. Марно шукали вони його на подвiр'ї та у вуличках помiж будовами. Тiльки бiля великої пiвкулi з спiралями виявили лушпиння "горiлчаних" бананiв.
- Бiда! - розпачливо сказав Краус. - Мабуть, хтось затягнув його всередину, - кивнув вiн головою в напрямку входу, подiбного до того, який вони виявили в найбiльшiй пiрамiдi.
Пiсля короткого вагання вирiшили пiти на розшуки.
Вхiд у простору будову з спiральними конструкцiями був ширший, анiж у пiрамiду, так що мандрiвники могли просуватись вперед не нахиляючись.
В кiлькох мiсцях коридор перетинали труби, що йшли кудись у глибину землi.
Що далi просувались втiкачi, то дужче охоплювало їх почуття, нiби вони втрачають грунт пiд ногами. їхнi тiла легшали й легшали. А в кiнцi коридора, перегородженого низенькими поручнями, вони раптом вiдчули, що зовсiм втратили вагу; притягання планети на них не впливало - так само, як i в мiжзоряному кораблi. Вони судорожно тримались за поручнi, скеровуючи прожектори перед себе.
З темряви перед ними проступило просторе примiщення сферичної форми. Посерединi кiлькома мереживними балками була прикрiплена куля з блискучого металу. Як променi, до неї збiгалось кiлька труб.
Краус нахилився через поручнi, але одразу ж злякано вiдсахнувся.
- Хтось летить прямо на нас... - прошепотiв вiн ледве чутно i швидко попростував до виходу.
- Це Грубер, не бiйся!
I справдi, за хвилину перед входом у примiщення з'явилась людина, яка пливла повiтрям. Вона була звернена до своїх приятелiв спиною, нiби й досi їх не помiчала.
Краус погукав, але Грубер навiть не поворухнувся i байдуже продовжував свою дивну подорож понад стiнками печери.
Обидва стежили за ним, як за привидом.
- Можливо, його приглушили?.. Треба його якось рятувати, - прошепотiв Краус. - Зачекай тут, я збiгаю по трос...
- Нiкуди не ходи, це даремно: вiн знову пiдпливе до нас. Поглянь, обертається навколо кулi, немов супутник...
У Крауса вiд такого байдужого порiвняння аж мороз пробiг по спинi, але вiн нiчого не сказав.
Нарештi тiло Грубера знову наблизилось. Мак-Гардi втягнув нещасного до коридора i присвiтив у обличчя.
- Мертвий...
- Справдi, мертвий... - пiдтвердив Краус, коли уважнiше оглянув нерухоме тiло. - Вбитий електричним струмом Свозилова ще могла б оживити його...
Вiн схопився за голову:
- Прокляте життя!.. Повернiмось краще до наших, бо iнакше ми тут, безперечно, збожеволiємо! Або загинемо так само, як i вiн.
Роздiл XVII
Приборканий
вулкан
Життя у пiдземеллi ставало дедалi небезпечнiшим. На будiвництвi житла на Накритому столi боролись за кожну хвилину. Тiльки-но вивершили дах, як туди одразу ж перевели всю обстановку спалень, лабораторiй та клубу.
- Першу перемогу здобуто, друзi! - урочисто сказав Навратiл на невеличкому бенкетi з цього приводу. - Ще кiлька тижнiв тому ми часто зiтхали: "Ох, куди подiлись тi часи, коли свiтом ковбаси лiтали!". А сьогоднi вже...
Вiн не закiнчив. Свiтло в клубi раптом згасло. Водночас з цим пролунав оглушливий гуркiт.
Вроцлавський пiдскочив до вiкна i рвонув запону:
- Наша пiдземна електростанцiя!..
Над скелями, якi на очах жолобились i насувалися одна на одну, тьмяне передвечiрнє небо розгорялось багряним сяйвом.
- Люлька вивергає вогонь! - вигукнув Фратев. Поминувши групу вчених, вiн вибiг з будинку i подався на аеродром. Перш нiж хтось встиг опам'ятатись, у повiтря пiднявся вертолiт.
- Увага, увага!.. - лунав схвильований голос Фратева з гучномовця радiостанцiї в клубi. - Наближаюсь до кратера вулкана. Дим перешкоджає бачити, спускаюсь нижче... Зараз уже бачу добре... Могутнiй потiк лави суне кратером у напрямку Накритого стола... Тiкайте!
- Я - Навратiл! - хрипко викрикнув академiк. - Негайно спускайтесь!.. Негайно, ви чуєте?! Йдеться про життя усiх.
- Зараз буду спуска-а-а... - Фратев протягнув останнiй звук i несподiвано замовк. - Все гаразд, тiльки невелика подряпина на скронi... озвався вiн знову по короткiй паузi. - Спускаюсь.
Як тiльки вертолiт приземлився, Навратiл кинувся до нього й сiв поруч Фратева. Пiд пахвою вiн тримав невеликий металевий цилiндр.
- Назад, до вулкана, до паразитарного кратера! - наказав академiк, вiдсапуючись.
Фратев мовчки кивнув. Вертолiт пiднявся в повiтря. До кабiни заповз їдкий задушливий дим.
- Приготуйтесь, друже, зараз скинемо атомну бомбу! - сказав Навратiл, коли вони опинилися над протилежним схилом вулкана. - Бомба спускатиметься на парашутi, однак багато часу в нас не лишиться. Коли я вам скажу, намагайтесь якнайшвидше вибратись з зони вибуху. Не може бути, щоб ми не скерували лаву в iнший бiк... Увага!.. Єсть!
Освiтлений багряними вiдблисками парашутик з атомною бомбою швидко знижувався. Навратiл провiв його поглядом i обернувся до Фратева:
- Ну, чого ж ви...
Вертолiт гойднуло. Фратев, який сидiв, вткнувшись головою в пульт управлiння, мляво зсунувся додолу. Його обидвi щоки були залитi кров'ю.
Навратiл кинувся до нього, потiм судорожно перехопив важелi управлiння, щосили натиснув на педаль газу.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26