Не завжди економічний зміст власності повністю відображається у нормах права. Так, людина може бережливо ставитися до чужого майна не тому, що боїться кримінальної відповідальності, а тому, що це відповідає її моралі, правилам нормальної поведінки. В той же час існування державної власності в адміністративно-командній економіці породжувало реальні економічні відносини "нічиєї"" власності й можливості її розкрадання.
Економічний зміст власності набуває правової форми, завдяки цьому створюється економіко-правовий альянс відносин, які часто неможливо роз'єднати в реальній дійсності. Тому власність є категорією як економіки, так і права.
Згідно з Законом України "Про власність" "право власності — це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".
За допомогою права власності держава створює "правила гри" в економічних взаємовідносинах людей.
Хоча економічний зміст власності є визначальним, юридична форма власності — це не пасивне його відбиття. За відсутності права власності часто стають неможливими користування речами, привласнення їх корисних ефектів. Якщо користування благами все ж здійснюється без відповідного правового забезпечення, це може призвести до порушення інтересів інших людей і закінчитися правовим актом — кримінальною адміністративною та іншими видами відповідальності.
Юридична форма власності може стати чинником, що стимулює розвиток економічних відносин. Часто без правового акту неможливо вирішувати економічні проблеми. Так, перехід до
34
ринкових відносин в економіці України був би неможливим без встановлення права приватної власності.
Власність як економічна категорія за своєю сутністю є приватною власністю. Історично це перша форма привласнення, що і забезпечила становлення економіки як особливої сфери життєдіяльності людей. '
Індивідуалізація людини, функціонування економіки нерозривно пов'язані з інститутом приватної власності. Розвиток розподілу праці історично сприяв підвищенню її продуктивності, що в свою чергу призвело до можливості отримання більшої користі від майна окремим індивідом, якому стає вигідним відділити свої засоби виробництва від групового (колективного) володіння, тобто зробити їх своєю приватною власністю.
Поряд з приватною існують колективна і державна власність. У Конституції України як окрема форма вказана комунальна власність, тобто власність адміністративно-територіальної одиниці, а колективна власність взагалі не названа. З цим можна погодитись, враховуючи ту обставину, що власність кооперативів, товариств, акціонерних товариств за своєю природою є приватною власністю, оскільки припускає володіння, розпорядження, користування нею в інтересах частини суспільства, відокремленої групи індивідів.
Процеси приватизації, що відбуваються в перехідний період, припускають передусім перехід державної власності в недержавні форми (приватна, акціонерна).
З початку процесу приватизації відбулися істотні зміни у формах власності. Якщо в 1992 р. у загальній кількості великих і середніх промислових підприємств державні підприємства складали 75%, а в загальному обсязі виробництва на підприємства недержавної власності припадало тільки 17%, то на початку 1998 р. підприємства державної власності складали вже 27%, а обсяг промислового виробництва недержавного сектора економіки — більше 60%.
§ 3. Структура економіки
Структура економіки являє собою сукупність взаємозв'язаних окремих частин і ланок. Економіка — багатогранне поняття. Так, якщо розглядати її з точки зору існуючих форм власності, то слід відзначити, що її структура складається з державного і недержавного секторів. Це властиво будь-якій
35
розвиненій економічній
З іншого боку, економіку можна розглядати як сукупнсть різних стадій руху продукту в їх взаємозв'язку. В цьому сенсі економіка включає в себе виробництво, розподіл, обмін та споживання. Кожній стадії властиві свої особливі закони, механізми й інститути.
Виробництво — вхідний пункт економічного життя. Саме тут створюються блага і послуги. При всій важливості цієї стадії вона не може функціонувати без інших. Так, на стадії розподілу передусім здійснюється розподіл факторів, що беруть участь у виробництві, і тільки після закінчення процесу виробництва починається розподіл створеного продукту, визначаються частки всіх учасників економічного життя. Стадія розподілу безпосередньо пов'язана з обміном і здійснюється через нього. Причому самий обмін є, з одного боку, моментом виробництва, оскільки в ньому обов'язково присутній обмін системи виробничо-технологічного процесу, обмін здібностями людей, що створюють блага. А з іншого боку, обмін доводить створений продукт до кінцевого споживача. Залежно від рівня розвитку економіки обмін може здійснюватися в різних формах: продуктовій, товарній, товарно-грошовій. На кінцевій стадії — споживання — відбувається процес "знищення" створених благ. Споживання існує у двох формах — продуктивній та особистій. Перша форма споживання — це процес використання факторів виробництва, друга — використання майна або послуги окремим індивідом чи групою. Процес споживання є складовою частиною самого процесу виробництва, оскільки процес виробничого споживання і є виробничою діяльністю.
Однією з істотних характеристик структури економіки є її розподіл на галузі і сфери (рис. 4).
Сфера створення матеріальних благ Сфера створення нематеріальних благ Сфера послуг
Сфера виробництва Сфера обміну Сфера споживання
Базові галузі Інфраструктури!
Створення засобів виробництва Створення продуктів споживання галузі
Рис. 4 36
) кономіка сфер народного господарств являє собою групч ;.!Л\рзеГі однотипного характеру.
Нконом'ка галч'зей — це відокремлені види господарської ммьності з особливим характером ресурсів, технологій, результатів, робочої сили.
Створення матеріальних благ бзначає виробництво предметних речей, що задовольняють людські потреби, інтереси,
НІ-ІІ. \
До сфери створення нематеріальних благ належать продукти інтелектуальної власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні марки, фірмові найменування та ін.), результати користування ресурсами навколишнього середовища (а саме права користування економічною рентою), результати привласнення економічних та організаційних вигод (престиж, гудвіл, репутація).
У сфері послуг здійснюється діяльність людей, при якій корисний ефект збігається з самим процесом. Послуги робляться як у сферах виробництва, обміну (транспортні, торгові та ін.), так і у сфері споживання (інформаційні, лікувальні тощо).
Поряд з економікою народногосподарського комплексу слід виділити регіональну економіку, її існування пов'язане з особливим економіко-географічним положенням та рівнем розвитку регіонів економіка Західної або Східної України), а також з адміністративно-територіальним поділом (економіка міста, області).
Глава 5. ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ЕВОЛЮЦІЯ. ПЕРЕХІДНА ЕКОНОМІКА
.§ 1. Економічні системи та їх класифікація
Економічна система — це сукупність взаємозв'язаних і Іевним чином упорядкованих елементів економіки.
Основним соціально-економічним критерієм типологізації гкономічних систем у радянській марксистській економічній Іітературі 1970 — 90-х рр. був спосіб поєднання виробників із 'чсобами виробництва, або пануюча форма власності на засоби •нробництва.
Економічна система в той час трактувалася як: 1) система кономічних відносин (Черковець В.Н.); 2) сукупність продуктив-Іих сил і виробничих відносин, тобто спосіб виробництва Ступницький І., Ніколенко В.); 3) спосіб виробництва і внутрішньо
37
притаманний йому механізм госг зрювання на певному етапі розвитку (Чухно А.А.); 4) сукупність усіх видів господарської діяльності суспільства, яка здійснюється у формах певних виробничих відносин і соціальних інститутів (Черняк В.К.); 5) конкретно-історична форма існування і вияву виробничих відносин разом з притаманними їй формами організації виробництва й управління в даній країні і на даному етапі суспільного розвитку (Абалкін Л.І.); 6) поняття, тотожне "економіці" в цілому (Черніков Д.).
Як бачимо, незважаючи на багатоманітність трактувань, усі вони виходять з визнання головним системоутворюючим фактором і основою "економічної системи" відносин власності на засоби виробництва. Еволюція ж економічних систем відбувається відповідно до розв'язання основної економічної суперечності: між новими продуктивними силами і організаційно-економічними відносинами, з одного боку, та існуючою формою власності — з другого. З утвердженням нової форми власності змінюється весь економічний базис суспільства і надбудова, яка йому відповідає. В результаті виділяють: первісний лад (примітивний колективізм); феодалізм; капіталізм; комунізм (соціалізм). Це є формаційний підхід до економічних систем.
Сучасні немарксистські концепції не відмовляються від побудови "економічних систем" залежно від інститутів власності. Однак дослідження обов'язково доповнюються проблемою задоволення зростаючих потреб людей в умовах відносно обмежених природних та інших ресурсів, тобто проблемою ефективного суспільного виробництва. Вона конкретизується в низці фундаментальних економічних питань: що виробляти? як виробляти? для кого виробляти? чи здатне виробництво адаптуватися до змін у споживчому попиті, постачанні ресурсів, технології тощо?
Інакше кажучи, критерієм класифікації економічних систем виступає механізм координації (регулювання, управління) економічної діяльності суспільства. Це функціональний підхід до економічних систем.
Так, у структурно-управлінських визначеннях (Е. Ноибер гер, У. Даффі, П. Книрш, М. Готліб, К. Хензель та ін.) економічна система розглядається як соціальне створений механізм для прийняття економічних рішень ("що", "як", "для кого") у трьох ключових сферах: виробництві, споживанні і розподілі. Пі; економічною системою, отже, розуміється саме механіз\ управління, а еволюція економічних систем означає його зміни тг
1, -ц)СКОН.сІЛЄННЯ.
Автори мотиваційних (цільових) визначень економічної системи (У. Бекінгем, Д. Прібіла, М. Шнітцер. Д. Нордайк, д. Оркет, К. Ландауер та ін.) виходять з того, що сучасне суспільство в економічній сфері реалізує багато цілей, наприклад: досягнення повної зайнятості, певних • темпів економічного зростання, справедливого розподілу доходів і т.п. Отже, економічна система є механізмом координації економічної діяльності заради досягнення головної, кінцевої мети суспільства.
В інституціонально-соціологічних визначеннях (У. Лоукс, М. Борнстейн, Г. Гросман, А. Грачі, Г. Пікерсджиль і Д. Пі-керсджиль, П. Уаилз тощо) економічна система характеризується як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями (домашніми господарствами, фірмами, профспілками) та економічними агентами (працівниками, споживачами, підприємцями), що розвиваються завдяки певній сукупності економічних, соціальних, політичних, культурних та інших інститутів. Останні й вирішують, що, як і для кого виробляти. Еволюція економічних систем при цьому відбувається під впливом змін: у політико-правових інституціях, соціально-культурних потребах населення, в техніко-економічній базі суспільства.
Самостійним критерієм типологізації економічних систем в сучасній економічній теорії вважається також ступінь індустріально-економічного розвитку, який визначає відповідний етап розвитку суспільства: доіндустріальне суспільство — індустріальне суспільство — постіндустріальне суспільство.
Більш змістовно специфіку кожного із етапів визначають: особливості продуктивних сил, насамперед засобів виробництва (ручні знаряддя праці — машини — інформатика), та "провідного сектора" економіки (землеробство — індустрія — наука), а також тип обумовленості суспільної поведінки і тип "суспільної людини". Згідно з цим критерієм етапи розвитку суспільства мають такий вигляд: 1) доекономічне (традиційне) суспільство "патріархальних людей" з патріархальними традиціями та позаекономічним примушуванням до праці; 2) економічне суспільство "економічних людей" з матеріальними (грошовими) стимулами до праці; 3) постекономічне суспільство, яке задовольняє потреби творчого розвитку "творчої людини".
Залежно від рівня продуктивних сил, динаміки процесів нагромадження та рівня споживання, побудована теорія стадій економічного зростання У. Ростоу. Згідно з нею розвиток суспільства від традиційної до індустріальної економіки відбувається в такій
39
послідовності: традиційне суспільство; перехідне суспільство, якому закладаються основи перетворень; суспільство, яке зазна процесу зрушень; суспільство, що визріває; суспільство, яке досягл високого рівня масового споживання.
'З початку 1960-х рр. концепція постіндустріальног суспільства одержала багато конкретних назв. Серед них так
суспільство третьої хвилі" О. Тоффлера, "інформаційн суспільство" І. Массуди, "суспільство інформатики і високе технології" Дж. Несбіта, "суспільство послуг" Ж. Фурастм
суспільство нового гуманізму" А. Печ'чеї, "суспільств постматеріальних цінностей" Р. Інглехарта та ін.
Існують також класифікації економічних систем залежн від розвитку цивілізації. Економічна система в такому ракурс включає в себе дію не тільки економічних (внутрішніх), але неекономічних (зовнішніх стосовно економіки) елементів, таких яі сощокультурні (національні, релігійні, етичні і т.п.), соціальне політичні (цінності демократії, правової держави тощо постекономічні (соціально-творчі, комунікативні), природне кліматичні, географічні та інші фактори. Особливі™ цившзаціиного підходу до економічних систем є багатомірніст аналізу та численність критеріїв, які не мають вузькоекономічни вимірів.
Різними є й визначення економічних систем, наприклад:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23