– А літати вони вміють? – спитав Крихітка Ру.
– Аякже! – сказав Тигра.– Щоб Тигри та не літали? Та вони знаєш, як літають!
– О! – сказав Крихітка Ру.– І вони вміють літати не гірше за Сову?
– Куди там Сові. Краще! – сказав Тигра.– Тільки вони не хочуть.
– А чого вони не хочуть?
– Ну, їм це чомусь не подобається.
Ру ніяк не міг цього зрозуміти, бо самому йому страшенно кортіло політати, але Тигра пояснив, що треба бути Тигрою, щоб це зрозуміти.
– А стрибати? – спитав Крихітка Ру.– Чи вміють Тигри стрибати, як Кенги?
– Питаєш! – сказав Тигра.– Ще й як! Але, звісно, коли захочуть.
– Ой, а я так люблю стрибати! – сказав Крихітка Ру.– Нумо, позмагаймося, хто далі стрибне – ти чи я?
– Звісно, я,– сказав Тигра,– тільки зараз ми не будемо гаяти часу, бо ще спізнимося.
– Куди спізнимося?
– Туди, куди нам треба прийти вчасно,– сказав Тигра, і наддав ходи.
Невдовзі вони добралися до Шести Сосен.
– А я вмію плавати,– сказав Крихітка Ру.– Одного разу я впав у річку й плавав. А Тигри вміють плавати?
– Ще б пак! Тигри все вміють!
– І по деревах вони вміють лазити краще за Пуха? – спитав Крихітка Ру, зупинившись перед найвищою сосною і задерши голову.
– По деревах вони лазять краще за всіх на світі,– сказав Тигра,– значно краще за всяких там Пухів.
– А на оце дерево вони зуміють залізти?
– Вони завжди лазять саме по таких деревах,– сказав Тигра.– Цілими днями: то вгору, то вниз.
– Ой Тигро, це правда?
– Ось зараз сам побачиш! – рішуче сказав Тигра. – Сідай мені на спину та вчися.
Тигра раптом відчув страшенну впевненість, що Тигри лише для того й створені, аби лазити по деревах.
– Ой Тигро! Ой Тигро! Ой Тигро! – захоплено пищав Крихітка Ру. Він умостився Тигрі на спину, й вони полізли.
До першого сучка Тигра радісно повторював (у думці): "А ми ліземо!"
Добравшись до наступного сучка, він з гордістю сказав (у думці): "Ну, хіба я не казав, що Тигри вміють лазити по деревах?"
Видершись іще вище, він сказав (у думці);
"Правда, це не так легко..."
А ще вище він сказав (уголос):
– Тільки злазити вниз теж доведеться.
А тоді ще-ще вище додав:
– А це вже буде зовсім нелегко...
– ... якщо не впасти...
– ... бо тоді це, мабуть, буде зовсім...
– ... легко !
І тільки-но він сказав "легко", гілка, на якій він стояв, зненацька обламалася, і він, відчуваючи, що падає, ледве встиг зачепитися за вищу гілку...
Потому він обережно й повільно підвів голову й зачепився за цю гілку підборіддям... Далі підтягнув одну задню лапу... за нею другу... і, зрештою, сів на цю гілку, важко дихаючи й глибоко шкодуючи, що замість усього цього не спробував своїх сил у плаванні.
Ру зліз із Тигри і примостився поруч.
– Ой Тигро! – захоплено вигукнув він.– Ми вже на самісінькій верхівці?
– Ні,– сказав Тигра.
– А ми поліземо на верхівку?
– Ні,– пробурчав Тигра,
– У-у! – засмучено сказав Крихітка Ру, але враз після цього весело зацокотів: – Тигро, чуєш, Тигро! А хвацько в тебе вийшло, коли ти для сміху ніби став падати, а потім узяв та й не впав. Зроби так ще!
– Ні!!! – прогарчав Тигра.
Ру хвилинку помовчав, а тоді сказав:
– Тигро, а можна, ми з'їмо наші бутерброди, га?
– А чом би й ні? З'їмо. А де вони?
– Там унизу, під деревом,– сказав Крихітка Ру.
– Тоді, я гадаю, їх краще трохи поберегти,– сказав Тигра.
Так вони й зробили.
....................................
Тим часом Вінні-Пух та Паць чалапали собі Лісом. Пух віршами розповідав Пацеві про те, що він ладен усе робити, тільки б далі не товстіти, і що він не буде товстіти, а навпаки... а Паць думав про те, чи скоро виросте жолудь, якого він посадив.
– Пуше, диви! – раптом кувікнув Паць.– Онде на Сосні хтось сидить!
– А й справді,– сказав Пух, із цікавістю придивляючись, хто ж то може бути.– Там якийсь звір!
Паць схопив Пуха за лапу, мабуть, для того, щоб Пух не дуже лякався:
– А то якийсь Лютий Звір? – спитав він, намагаючись дивитися в інший бік.
Пух кивнув:
– То Ягуляр,– сказав він.
– А що Ягуляри роблять? – спитав Паць, у глибині душі сподіваючись, що зараз Ягуляри цього робити не стануть.
– Вони ховаються між гіллям на деревах і звідти кидаються на тебе, коли ти проходиш під деревом,– пояснив Пух.– Крістофер Робін мені все-все про них розповідав.
– Тоді ми краще не будемо підходити до цього дерева, бо Ягуляр ще кинеться звідти й заб'ється.
– Вони не забиваються,– сказав Пух,– вони ого як уміють кидатися!
Але Паця це чомусь не заспокоїло. Він усе ж відчував, що не слід підходити до дерева, з якого – так і чекай – хтось кинеться (бодай навіть дуже вміло).
Паць уже збирався побігти додому в якійсь страшенно невідкладній справі, коли Ягуляр подав голос.
– Поможіть! Поможіть! – закричав він.
– Ягуляри – вони завжди так,– сказав Пух, радий, що може похизуватися своїми знаннями.– Вони кричать "Поможіть, поможіть", а коли ти подивишся вгору – кидаються на тебе.
– Я дивлюся вниз, униз! – пронизливо заверещав Паць, щоб Ягуляр випадково не помилився.
У відповідь почувся чийсь захоплений писк із тієї ж гілки, де сидів Ягуляр:
– Пух і Паць! Пух і Паць!
І Паць раптом відчув, що сьогодні чудовий день, набагато кращий, ніж йому щойно здавалося. Такий сонячний, теплий...
– Пуше! – зраділо кувікнув він.– По-моєму, там Тигра й Крихітка Ру!
– По-моєму, теж,– сказав Пух.– А я думав, що то Ягуляр і... ще такий собі Ягулярчик.
– Агов, Ру! – гукнув Паць.– Що ви там робите?
– Ми не можемо злізти! Ми не можемо злізти! – пищав Крихітка Ру. – Правда, смішно? Пуше, от здорово – ми з Тигрою живемо на дереві, як Сова! І тепер ми будемо жити тут завжди!.. А я бачу Пацеву хатку!.. Пацику, я звідси бачу твою хатку! От високо ми залізли, правда? Навіть Сова, і та нижче живе!
– Ру, а як ти там опинився? – спитав Паць.
– Мене Тигра привіз на спині! А Тигри вниз лазити не вміють, бо їм дуже плутаються між ногами хвости. Вони вміють тільки вгору. А коли ми полізли, Тигра про це забув, а тепер він уже згадав, та пізно. І тепер ми назавжди-назавжди зостанемося тут. А, може, заліземо ще й вище!.. Що ти сказав, Тигро? А-а!.. Тигра каже, що, коли ми заліземо вище, нам не так добре буде видно Пацеву хатку... Ми краще залишимося тут!..
Вислухавши усе це, Вінні-Пух урочисто сказав:
– Пацю, що будемо робити? – і заходився наминати Тигрині бутерброди.
– Вони піймалися? – стривожено спитав Паць.
Пух мовчки кивнув.
– А ти можеш вилізти до них?
– Та вилізти я можу, Пацику... Я можу навіть зняти звідти Крихітку Ру, а от Тигру зняти не зможу – не дотягну. Треба нам щось придумати. – І він замислено заходився наминати бутерброди Крихітки Ру.
Не знаю, можливо. Пух і встиг би щось придумати, доївши останнього бутерброда, та тільки-но він за нього взявся, як у сусідніх кущах затріщало, і на галявку вийшов Крістофер Робін у супроводі Іа.
– Я анітрохи не здивуюсь, якщо завтра випаде град,– торочив Крістоферові Робіну Іа.– І оком не змигнеш, як налетять хуги, буревії, бурани і таке інше. Сьогодні, щоправда, гарна погода, але це ще нічого не значить. Це ще не обіцяє доброго прогносу чи проносу – чи як там воно зветься. Одне слово, нічого не обіцяє... Це просто невеличкий шматочок погоди. Ото й усе.
– А ось і Пух,– сказав Крістофер Робін, якому було байдуже, чи випаде завтра град,– головне, аби сьогодні була гарна погода.– Привіт, Пуше!
– Та це ж Крістофер Робін! – сказав Паць.– Ось хто знає, що нам робити! І вони помчали йому назустріч.
– Біда, Крістофере Робіне! – почав Пух.
– А також Іа,– додав Іа.
– Тигра й Крихітка Ру залізли прямо на Шість Сосен, а злізти не можуть, і от...
– Я саме казав,– перебив його Паць,– що коли б тільки Крістофер Робін...
– А також Іа,– вставив Іа.
– Коли б ви обидва були тут, то ми змогли б щось придумати.
Крістофер Робін подивився на дерево, де сидів Тигра із Крихіткою Ру, і спробував щось придумати.
– Я думаю, – глибокодумно сказав Паць,– що коли б Іа став під деревом, а Пух став йому на спину, а я став Пухові на плечі...
– І коли б спина Іа-Іа зненацька тріснула, то ми б усі добряче пореготали. Ха-ха-ха!.. Гарненькі жарти! – сказав Іа.– Дуже смішно, але боюся, що не дуже приємно.
– Ну,– сказав Паць жалібно,– я тільки думав...
– Ти гадаєш, твоя спина зламалася б, Іа? – спитав Пух, страшенно здивований.
– Заздалегідь тут нічого не можна сказати, Пуше. І це, звичайно, найцікавіше.
Пух сказав "Ох", і всі знову почали напружено думати.
– Ура, я придумав! – закричав раптом Крістофер Робін.
– Слухай уважно, шановний Пацику,– сказав Іа-Іа,– і ти скоро втямиш, що ми надумали.
– Я скину сорочку, – сказав Крістофер Робін, – і ми всі візьмемо її за краї, і тоді Крихітка Ру й Тигра зможуть туди плигати, як на батут!.. Вони тільки трошки попідстрибують і ні крапельки не заб'ються.
Але шановний Паць нічого не чув, бо раптом зрозумів, що він знову побачить голубі підтяжки Крістофера Робіна!.. Він уже бачив їх одного разу, і вони йому страшенно сподобалися!.. Відтоді він завжди мріяв ще раз упевнитися, чи й справді вони такі голубі й такі підтягальні.
Отож коли Крістофер Робін скинув сорочку і Паць побачив, що саме такі вони і є, він приязно посміхнувся до Іа і навіть узявся разом із ним за той самий краєчок сорочки.
А Іа йому прошепотів:
– Навіть зараз не можна гарантувати, що не станеться нещасливого випадку. Це кажу тобі я. Нещасливі випадки – дуже цікаві штуки. Вони завжди стаються зовсім випадково.
......................................
Коли Крихітка Ру зрозумів, що його чекає, він страшенно розвеселився і запищав:
– Тигро, Тигро, а ми зараз будемо стрибати! Тигро, ти тільки поглянь, як я стрибаю! Я зараз просто полечу, от побачиш! А Тигри так уміють, га?.. Крістофере Робіне, я пішов! – пронизливо запищав Ру і стрибнув!
Його стрибок припав на самісінький центр рятувальної сорочки. Летів він так прудко, що його знову підкинуло майже на ту ж висоту, і він ще довго підлітав то вгору, то вниз, вигукуючи: "О! о! о-о!.."
Нарешті він зупинився і сказав: "Ой, як чудо-о-во!" – і його зсадили на землю.
– Стрибай, Тигро! – гукнув Крихітка Ру.– Це дуже легко!
Але Тигра щосили тримався за гілку і промовляв сам до себе: "Атож, для тварин-стрибунів, таких, як Кенги й Ру, це легко, а для тварин-плавунів, таких, як Тигри, це зовсім інша справа".
І йому раптом уявилося, як він пливе на спині за течією ріки або як він весело пірнає від острова до острова, – і він відчув, що то і є справжнє життя для Тигри.
– Стрибай! – гукнув Крістофер Робін.– Не бійся, все буде гаразд!
– Зараз, хвилиночку,– знервовано сказав Тигра,– мені запорошило око!
І він повільно-повільно поповз по гілляці.
– Давай, стрибай, це дуже просто! – пропищав Крихітка Ру.
І раптом Тигра відчув, як це просто.
– Ой! – крикнув він, побачивши, як дерево летить повз нього.
– Стережіться! – гукнув Крістофер Робін рятівникам.
Почулося – гуп! – а далі – трісь!!! – і на землі зробилася "весела купочка".
Крістофер Робін, Пух та Паць підвелися першими, потім вони підняли Тигру, а на самому споді був, звісно, Іа.
– Ой Іа! – вигукнув Крістофер Робін.– Ти не забився?
Він турботливо обмацав ослика з голови до ніг, струсив з нього пилюку і допоміг йому стати на ноги.
Іа-Іа довго мовчав.
Потому він спитав:
– Тигра тут?
Тигра був тут і знову в чудовому настрої.
– Так,– сказав Крістофер Робін.– Тигра тут.
– Що ж, тоді подякуйте йому від мого імені,– сказав Іа-Іа.
ПРИГОДА П'ЯТНАДЦЯТА,
У якій Кролик має клопітний день і ми дізнаємося, що Крістофер робін робить уранці
Усе віщувало, що Кролик знову матиме страшенно клопітний день. Не встиг він як слід прокинутись, як уже відчув, що сьогодні все залежить від нього і всі від нього чогось чекають. Це був саме той день, коли треба було, скажімо, написати оголошення з підписом "Кролик"; день, коли належало все перевірити, все з'ясувати, все пояснити й, нарешті, – найголовніше – щось організувати.
Такого чудового ранку неодмінно треба було забігти на хвильку до Пуха й сказати: "Ну що ж, прекрасно, тоді я скажу Пацеві", а далі забігти на хвильку до Паця і сказати: "Пух вважає... але краще я спершу збігаю на хвильку до Сови..."
Починався, так би мовити, командирський день, коли всі тобі кажуть: "Гаразд, Кролику", "Буде зроблено, Кролику" – і взагалі чекають від тебе різних вказівок.
Кролик вийшов із дому і, принюхуючись до теплого весняного повітря, розмірковував, із чого почати. Найближче йому було до Кенжиної хатки, бо там жив Крихітка Ру, який чи не найкраще за всіх у Лісі вмів казати "Авжеж, Кролику" й "Гаразд, Кролику..."
Але, на жаль, віднедавна там оселився ще один звір – невгамовний, стрибучий Тигра. А він, як відомо, був такий Тигра, що сам усе знає краще за тебе, і, якщо ти йому кажеш, куди треба йти, він прибігає туди перший, а коли ти туди доберешся – за ним уже й слід прохолов, а тобі навіть нікому гордо сказати: "От ми й прийшли!"
– Ні, тільки не до Кенги,– замислено промовив Кролик, підкручуючи вуса та мружачись проти сонця.
І, щоб остаточно упевнитись, що він туди не йде, він повернув наліво й потрюхикав навпростець до Крістофера Робіна.
"Зрештою,– запевняв себе Кролик,– Крістофер Робін покладається тільки на мене . Звісно, він любить і Пуха, і Паця, й Іа – я їх теж люблю, але в них у голові – тирса. Це ясно. І ще він поважає Сову, бо не можна не поважати того, хто вміє написати слово Вівторок, навіть якщо він пише його неправильно; та правильнописання – це ще не все. Бувають дні, коли вміння написати слово Вівторок просто не має значення... А Кенга надто заклопотана Крихіткою Ру, а Крихітка Ру надто маленький, а Тигра надто неслухняний і стрибучий, отож, коли настає відповідальний момент, поможна тільки на мене. Я піду й покластися дивлюся, чи не треба йому допомоги, і якщо треба, тоді я, звичайно, допоможу. Сьогодні для цього саме підхожий день".
Радіючи з такої щасливої думки, він трюхикав собі далі й далі, а тоді перескочив струмок і опинився в тих місцях, де мешкали його Родичі та Знайомі. Сьогодні, здавалося, їх було ще більше, ніж звичайно. Кивнувши тому-сьому Їжакові (поручкатися з ними було, звісно, ніколи), мимохідь кинувши "Доброго ранку" ще декому та милостиво привітавшись із дрібнотою словами "Ах, це ви", Кролик помахав їм усім лапкою – і тільки його й бачили.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21