Зупинивши таксi ,
якийсь шофер пiдiйшов до фонтана ,
що оприскував незнайому гiнку топольку ,
вимив руки ,
потiм витягши носовичка ,
старанно витер долонi ,
сiв за стерно й помчав ,
знявши легеньку куряву .
Дивлячись йому вслiд ,
я вперше збагнув : життя - не вдалося .
59.
В менi уже народжуеться бог ,
i напiвпам"ятний , напiвзабутий ,
немов i не в менi , а скраю смертi ,
куди живому зась - мiй внук i прадiд -
пережидае , заки я помру .
Я з ним удвох живу . Удвох iсную ,
коли нiкого . I гримить бiда ,
мов канонада . Вiн опорятунок ,
я ж бiлоусто мовлю : порятуй ,
мiй господи . Опорятуй на мить ,
а далi я , оговтаний , врятую
себе самого сам . Самого - сам .
Вiн хоче поза мене вийти . Прагне
рятуючи донищити мене ,
аби на протязi , на буряних вiтрах
я вийшов сам iз себе , наче шабля
виходить з пiхов . Хоче вийти геть ,
щоб згасла свiчка болю . Щоби тьма
впокорення мене порятувала
iнобуттям . Iножиттям . Найменням
уже невласним : ось вiн , той загал ,
яким кермуе той шалений бог ,
котрий в менi волiе народитись
/ а я ще тую свiчку посвiчу ,
аби менi не смеркло передчасно ,
просвiтлоi дороги свiчка чорна -
неначе перемога крадькома / .
60.
I поблизу - радянський сад ,
будова й роздуми в марудi
про довгу чергу самозрад .
Я кочегарю в халабудi .
Ставок тьмянiе , наче нiч ,
розлита й вигускла до ртутi .
Так добираються до сутi
душi ? Доходять протирiч
iз розумом ? Iдуть на шпиль
тремкого молодого горя ?
Як вечiр душу розпросторив .
Як сяе антрацитний бiль
iз темряви . Немов вiдьмак -
не вiдведе од тебе й ока ,
все стежить , стежить неборак
i припадково й ненароком .
61.
Зазираю в завтра - тьма i тьмуща
тьма . I тьмуща тьма . I тьмуща тьма .
Тiльки чорна водь . I чорна пуща .
А твого Святошина - нема .
Нi сестри , нi матерi , нi батька .
Нi дружини . Синку , озовись .
Понiмiли друзi . Чорна гатка
в темiнi . Пiтьмою - хоч залийсь .
Лиш тремтить , як вiра в спроневiрi ,
копiйчана свiчка на столi
та шугають люто по квартирi ,
нiби кажани , твоi жалi .
Шурхоти i шепоти i щеми
то твого спогадування днi ,
хлюпотять пiд веслами триреми ,
що горить в антоновiм огнi .
Все життя - неначе озирання
у минулий вiк . Через плече .
Нi страху , нi болю , нi вагання
перед смертю . А господь рече :
вiдшукай навпомац давню кладку ,
походи i виспокiйся в нiм ,
у забутiм вiцi . Тепла згадка
Ще придасться на судi страшнiм .
62.
Людям ,
рокованим на смерть ,
видали рушницi
/ вволили iхне останне бажання /
I вони стали розстрiлювати
iнших рокованих на смерть ,
аби примиритися
iз власною загибеллю .
4 . 1 . 71 .
63.
Дiвчина
довгошия , мов сарна ,
несла яйця
у червоному фартушку
I завороженi
збентеженою
цнотливiстю ,
свiтлiли
похмурi люди
люди ,
даючи iй
дорогу .
18 . 2 . 71 .
64.
Три скелети сидять за кавою
I провадять про фiлософiю Нiцше
до них присiдае рудава бестiя
i починае з одного кпити
що той недоладно грае
справжню людину .
25 . 2 .
65.
З бiлоi потойбiчностi
виринуло чорне сонце
25 . 2 .
66.
Вмiння бути цинiком
даеться i без зусиль
Бути людиною -
дертися по вертикальнiй стiнi
Сiзiфова робота
звичайне глупство
Кому то вдавалося -
дертися по вертикальнiй стiнi
25 . 2 .
67. Еволюцiя поета
Генiальний поет
роздвоiвся / на себе i страх ! /
пiвпоета роздвоiлося
/ на чвертьпоета i страх ! /
Чвертьпоета роздвоiлося
/ на осьмуху i страх /
Осьмуха поета роздвоiлася
/ на понюху i страх /
Тепер , коли вiн проходив вулицею ,
над головою його
висiв бiлий димок
а переляканi зустрiчнi
шанобливо вступали йому дорогу
25 . 2 . 71 .
68. П е р е в и х о в а н н я
Пан - отця
обернули
на войовничого атеiста
Спочатку вiн опирався :
як це пройти
до самого краю свого тiла
аби увiйти в антисебе ?
Все одно , що бути
розстрiляним
Та з часом таки призвичаiвся
Замiсть звичайного хреста
тепер вiн носив хрест
iх впаяними по краях
гривениками
найостаннiшоi чеканки
перевихований
чувся щасливим
вiн легко мирився
з единим клопотом :
найостаннiше
було нескiнченним .
25 . 2 . 71 .
69. В и х о в а н н я
Подолай себе , грiшнику ,
Правили вихователi ,
Шмагаючи йому спину
канчуками
I бiдолашний не витримав
добре натужився
i посунувся з себе
поминаючи грiшну плоть
Вiдбiгши на кiлькадесят метрiв ,
iще чуючи ляскання батогiв ,
вiн украй розгубився :
куди йому бiгти -
уперед чи назад
Повертати йому зовсiм не кортiло ,але залишатися
без шкiри не вабило теж
Можеш бiгати навколо своеi шкiри
як дикун коло забитого ведме -
дя i справляти ритуальний танок
своеi подоланостi
Нещасний був у захватi :
йому таки дозволили iснувати в собi
хоч i на вiдстанi .


Над осiннiм озером.


Цей став повiсплений,осiннiй чорний став,
як антрацит видiнь i кремiнь крику,
виблискуе Люципера очима.

П"янке бездоння лащиться до нiг.

Криваво рветься з нього вороння
майбутнього.Летить крилатолезо
на вiття виголiле.Рине впрост
на утлу синь,високогорлi сосни
i на пропащу голову мою.

Охриплi очi збiглися в одне -
повторення оцього чорноставу,
насилу вбгане в череп.
Неприхищений,
а чуеш,чуеш протяг у душi !





Менi здаеться,що живу не я,
а iнший хтось живе за мене в свiтi
в моiй подобi.
Нi очей,нi вух,
нi рук,нi нiг,нi рота.Очужiлий
в своему тiлi.I,кавалок болю,
I,самозамкнений,у тьмущiй тьмi завис.
Ти,народившись,виголiв лишень,
а не прирiс до тiла.Не дiйшов
своеi плотi.Тiльки перехожий
межисвiтiв,ворушишся на сподi
чужого iснування.
Сто ночей
попереду i сто ночей позаду,
а межi ними - лялечка нiма :
розпечена,аж бiла з самоболю,
як цятка пекла,лаконiчний крик
усесвiту,маленький шротик сонця,
зчужiлий i заблуканий у тiлi.
Ти ждеш iще народження для себе,
а смерть ввiйшла у тебе вже давно.






Порiдшала земна тужава твердь,
мiський мурашник поточив планету.
Мiлiцьйонери,фiзики,поети
вигадливо майструють власну смерть.
Протрухлий украiнський материк
росте,як гриб.Вже навiть немовлятко
й те обiцяе стати нашим катом
i порубати вiковий порiг,
дiдiвським вимшiлий патрiотизмом,
де зрiдка тiльки човгання чобiт
нагадуе : iще iснуе свiт,
справiку заборонений,як схизма.
Ця твердь земна трухлявiе щодня,
а ми все визначаемось.До сутi
доходимо.I господом забутi,
вiтчизни просимо,як подання.




Бiля метро " Хрещатик "
щоранку зупиняеться
дитячий вiзок.
Двiрничка вибирае з чавунних урн
накиданий мотлох -
старi газети.ганчiр"я,
коробки з-пiд сiрникiв,недокурки,
навантажить ними вiзок
i сквером каштанiв рушае далi.
А сьогоднi,напередоднi свята,
вона вбрала найкращу спiдницю з сатину,
новенькi черевики й фуфайку,
навiть вiзок прикрасила
штучними квiтами з поролону.
Усмiшка й задума на ii обличчi
творить рiвновагу щастя.




Посадити деревце -
залишити про себе найкращу пам"ять.
I вони стали насаджувати вздовж колючого дроту
квiти,кущi,дерева.
Дикий виноград обснував гострi шпичаки,
розвiсив лапате листя
i навiть попускав синюватi грона,
повився повiй,
трублячи в поблiдлi сурми нiжностi.
Коло горожi порозпускались такi пiвники,
пiвонii,жоржини,
що заберуть очi i не повернуть.
Начальство,перевiряючи,як вони виконують
взятi соцзобов"язання,
завжди ставило проти графи
"заходи щодо естетичного виховання
ув"язнених" :
ведеться на високому iдейно-полiтичному рiвнi.
Однi тiльки пiдписи високого начальства
Iм нагадували забутi шпичаки дроту.




Iх було двое - прибиральниця i двiрник.
Вони сидiли на Володимирськiй гiрцi -
там,де видно увесь Труханiв острiв,
Дарницю i навiть поближнi трамваi,
i жваво обговорювали замацану статтю
"Як ми готуемо пленум райкому".
Мiж ними спалахнула жвава дискусiя,
в якому районi мiста
пленуми провадяться найкраще.
Двiрник був настирливий,
але прибиральниця не здавалась :
по пам"ятi вона цитувала Брежнева.
Докази ii,майже незаперечливi,
таки справляли враження,
бо двiрник,скiльки не опирався,
мусив був здатися.
З кишенi вiн дiстав
загорнений у газету снiданок -
цибулю,хлiб,кусень сала й пляшку води,
щедро розполовинив,
вiддавши iй бiльшу частину
хлiба,цибулi i навiть сала.
Поiвши i попивши,
прибиральниця дiстала з-за пазухи
зашмарованого вузлика,
висипала в жменю дрiб"язок,
пiднесла до очей
i стала пiдраховувати навпомац.
Напевно,вона збиралася
розрахуватися за снiданок,
але двiрник зробив королiвський жест :
мовляв,не треба платнi,
сьогоднi вiн частуе.





Тато молиться богу,
тужить мама.Сестра
уникае порогу,
хоч вернутись пора.
Уникае - радiе,
повертае - мовчить.
Повечiр"я ще тлiе,
Iще хвiртка рипить.
Iще видно дорогу,
Iще гусне жура.
Тато молиться богу.
I ридае сестра.




На Лисiй горi догоряе багаття нiчне,
I листя осiнне на Лисiй горi догоряе,
а я вже забув,де та Лиса гора,i не знаю,
чи Лиса гора впiзнала б мене.
Середина жовтня,пора надвечiр"iв твоiх,
твоiх недовiр i невiр i осiннього вiтру.
I вже половина життя забуваеться.Грiх
уже забуваеться.Горе i радiсть нехитра.
Середина жовтня - твоiх тонкогорлих розлук,
I я вже не знаю,не знаю,не знаю,не знаю,
чи я вже помер,чи живу,чи живцем помираю,
бо вже вiдбринiло,вiдквiтло,вiдгасло,вiдграло
навкруг.
Та досi ще пахнуть тужливi долонi тобi,
I губи гiркi аж солонi i досi ще пахнуть,
I Лиса гора пролiта - схарапудженим птахом,
I глухо,як кров ув аортах,надсадно гудуть голуби.





Вiдлюбилося.
Вiдвiрилося.
Вiдпраглося.
День врiвноважений,
як вичовганий валун.
Поступово перетворюешся
на власний архiв,
дорогий,
мов померлий родич.
Нiчний ставок попiд соснами,
книги,самота -
бiльше не зворохоблюють.
Свiт - мiрiадом досяжних мет.
Забаганки - здiйсненнi.
Простягни руку попереду -
схололими пальцями
вiдчуеш самого себе.
Спокiй
вичинений.


М у м i я.

1
Голова його заполонена спогадами.
(Вiчне перемелювання однiеi iстини :
гримаси пiдлостi,пiдлiсть пiдлостi,
пiдлiсть пiдлостi пiдлостi).
Хтиво показуе старечим ротом :
те,що було 1968 року новоi ери
вiддзеркалюе,нiби в мертвiй водi,
подii 1968 року перед Христом.
Рухаеться,зазираючи в брезклу воду.
Пiдiйшов побачив збагнув
збагнув пiдiйшов побачив.
Все вже збагнуте,
пiдiйшов побачив,
нi греця не збагнуть.
Але - стверджуватися :
утверджування покiйника,
реанiмацiя на рiвнi народження,
демократiя цвинтаря.
Очей - не треба.
Нiг - не треба.
Рук - не треба.
Зусилля - зайвi.
Зайва голова
на рудиментарних плечах.
Цар природи,вiнець ii,
бiльшае,отже,малiе.





2

Проминання - цiлюще.
Одужання - самовтратою.
Дозрiвання - знищенням,
Вивершення - божевiллям.
Композицiя багатьох голов,
поставлених одна на одну

( перша спить,
друга спить,
третя - спить,
четверта,п"ята -
до нескiнченностi ! -
спить )

Верхня пантруе сон.






3


Кинеш камiнь -
розходяться рiвнi кола.
Ловиш кола -
тодi вони знов збiгаються,
утворюють подобу
стисненоi пружини.
Виймаеш камiнь -
чорнiе дiрка сама.


Ось вам сонце,сказав чоловiк з кокардою
на кашкетi
I витягнув п"ятака,схожого на сонечко.
А це вам дорога,вiн зробив кiлька ступнiв
праворуч,
носаком позначивши ii межу.
Щоб вам було радiсно - вмикайте магнiтофони,
транзистори,
берiть до рук iграшковi калатала,
бемкайте,хоч би й по головi.
Щоб не хотiлося iсти й пити -
слухайте лекцii,дивiться популярнi кiнофiльми,
як ви житимете щасливо,
коли доправитесь небесного царства.
А щоб не капав за шию дощ,
пам"ятайте,
що будь-яка злива
колись-то кiнчаеться,
навiть потоп.
Буде холодно - спiвайте оцих пiсень,
при цьому вiн подав жмутик
проштемпельованих текстiв
( дозволено цензурою
для колективного спiву
двом,трьом i бiльше спiвакам ).
Коли вам захочеться вiдпочити -
розучуйте цiкаву гру про вiйну,
уявiть,що опали вас вороги
i хочуть позбавити щасливоо iснування.
Словом стрiляйте,кидайтеся на амбразури,
падайте пiд танки,
тiльки не розбiгайтесь,докинув вiн.
- Благодiйнику наш,
кому хочеться тiкати з раю,
загукали ми в одне горло,
вдивляючись в очi пiд кокардою,
схожi на двi крапельки ртутi.
1 2 3 4 5 6 7 8