Все для ванны, привезли быстро
вiдчуттям, що все можливо: той чоловiк грав без правил, точнiше, грав за
власними, як правдивий кантiвський ненiй, в його силовому полi
пробуксовувала будь-яка передбачувана логiка подiй, так що був вiн сам собi
the land of opportunities17, i що вже там
серед тих opportunities не чазлося вготованим на майбутнд - смерть в
черговiй з ряду автокатастрофi (нi, Господи, нi, тiльки не це!) а чи
трiумфальний прохiд по свiтових музеях, - наплювати, дарма, аби тiльки
виламатися, вимачкуватися з колiз - з отоз вiковiчноз вкразнськоз
приреченостi на небуття.
Це окрема тема, ледi й джентльмени, панi й панове, перепрошую, якщо
забираю вам забагато часу, менi нелегко про все це говорити, до того ж я
дiйсно тяжко недужа, мод зацьковане, виголоднiле, а коли не бавитися
евфемiзмами, так i просто знвалтоване тiло третiй мiсяць невгавад в
дрiбненькому нутряному дрожi, особливо жаскому - до млостi! - внизу живота,
де повсякчас чую давучий битливий живчик, i коли розчепiрюю пальцi, то вони
негайно починають жити самостiйним життям, ворушачись кожен зосiбна, нiби
натягненi на порiзненi, в незгiдних ритмах посмикуванi ниточки, я вже мовчу
про бубнявi, як у пiдлiтка, рожевi прищi, котрими зацвiтають обличчя i
плечi, i нема на те ради, - горопашне тiло ще живе, воно качад права, воно
доходить з елементарноз сексуальноз голодухи, воно б, може, й оклигало, i
заплигало зайчиком, якби його всмак трахнули, але, на жаль, цю проблему не
так легко розв'язати, надто коли ти сама-одна в чужiй кразнi й чужому
мiстi, в порожнiй квартирi, де телефон озивадться хiба на те, щоб
запропонувати тобi - рiдкiсна нагода, тiльки на цьому тижнi! -
ко-ло-саль-ну знижку на передплату мiсцевоз газети, i звiдки вигрiбадшся
тричi на тиждень - до унiверситету, де пiвдюжини охайних, взутих у бiлi
шкарпетки й кросовки, чистенько вмитих i дезодорованих американських
дiтлахiв iз здоровими, аж вогкими шкiрою й зубами, водячи за тобою, як
манджадш туди-сюди по аудиторiз, поглядами акварiумних рибок, щось там -
один Бiг вiдад, що! - тихенько шкробають собi в зошити, поки ти, сама себе
накручуючи (ну бо треба ж якось протриматись годину з чвертю!), палко
тлумачиш зм, що не було! не було в Гоголя, такого, який вiн був, натодi
iншого вибору, окрiм як писати по-росiйськи! хоч плач, хоч гопки скачи - не
було! (i в тебе - також немад, окрiм як писати по-укразнськи, хоч це i д,
либонь, найяловiше насьогоднi заняття пiд сонцем, бо навiть якби ти,
якимось дивом, устругнула в цiй мовi що-небудь лпосильнее "Фауста" Гете",
як висловлювався один знаний в iсторiз лiтературний критик, то воно просто
провакувалось би по бiблiотеках нечитане, мов невилюблена жiнка, скiлькись
там десяткiв рокiв, аж доки почало б вихолодати, - бо нерозкуштованi,
невживанi, непiдживлюванi енергiдю зустрiчноз думки тексти помалу-малу
вихолодають, ще й як! - якщо тiльки потiк читацькоз уваги вчасно не
пiдхоплюд й не виносить зх на поверхню, каменем iдуть на дно й криються
нездирним зимним лепом, як твоз нерозпроданi книжки, що пилюжаться десь
удома по книгарнях, таке сталося майже з цiлою укразнською лiтературою,
можна на пальцях вилiчити - не авторiв навiть, а поодинчi твори, яким
пощастило, - з отерпом у пучках i сльозами в очу ти читала надiсланий тобi
тут, в Америцi, переклад "Лiсовоз пiснi", авторизовану версiю, призначену
для бродвейськоз сцени, кайфувала, як наркоман, од зз прискореного жагучого
вiддиху: живе! живе, не пропало, через сiмдесят лiт, на iншому континентi,
в iншiй мовi - скажи ж ти, випливло! - розумiдться, що iншого - писати
по-росiйськи чи поанглiйськи, на перший же твiй вiрш, видрукуваний
англiйською, i то в цiлком малопомiтному журналi, екстатично вiдгукнулось,
звiдкiлясь трохи чи не з Канзасу, якесь там "Тhe Review of Literary
Journals", це ж треба, i Макмiллан збирадться включити його до антологiз
свiтовоз жiночоз поезiз ХХ-го столiття, "You are а superb poet"
проте, з книжкою), спасибi, я знаю, тим гiрше для мене, - але в тебе нема
вибору, золотце, не тому, що не зумiла б змiнити мову, - пречудово зумiла
б, якби трохи помарудитись, - а тому, що заклято тебе - на вiрнiсть
мертвим, усiм тим, хто так само несогiрше мiг би писати - по-росiйськи,
по-польськи, дехто й по-нiмецьки, i жити зовсiм iнше життя, а натомiсть
шпурляв себе, як дрова, в догоряюче багаття укразнськоз, i нi фiна з того
не поставало, крiм понiвечених доль i нечитаних книжок, а однак сьогоднi д
ти, котра через усiх тих людей переступити - негодна, негодна i все,
iскорки зхньоз присутностi нема-нема та й укидаються в повсякденному,
навзагал геть спопiлавiлому буттi, i оце й д твоя родина, родове твод
древо, аристократко забацана, прошу пробачення за непризвозто довгий
вiдступ, ледi й джентльмени, тим бiльше, що до нашоз теми вiн, властиво, не
тичеться). Ледi й джентльмени, жаль за власним, з дня на день марнованим
тiлом - це почуття, знайоме хiба ГУЛАГiвським в'язням: вечорами у ваннi я
розглядаю перед дзеркалом (начепивши совинi окуляри, тi самi, з товстими
скельцями, так що вигляд маю достолиха кумедний) своз груди, досi такi
незмiнно кулясто-пружнi, визивно насторченi пипками врiзнобiч ("Это ж надо,
- казав колись, нестак i давно, один недоукразнiзований мною мужчина, -
наверно, четвертый размер, а как держится!"): цiдз осенi вони вперше
охляли, недвозначно посунулися долi, наводячи на гадку про перестояне сире
тiсто, i взялись якимись вiдворотними плямками, схожими на пiнментнi, а
вершечки щодалi, то бiльше нагадують потемнiлу шкiрку зморщеного персика, -
той чоловiк був з тих, хто взагалi кепсько уявляд, що робити з жiночими
грудьми, окрiм хiба як ущипнути крiзь одежу, але справа, звiсно, не в
ньому, - це було гарне тiло, здорове, розумне й життдрадiсне, i, слiд
вiддати йому належне, воно збiса довго трималось, тiльки з тим чоловiком
зворохобилось одразу, але я прикрикнула на нього, грубо й нецеремонно, а
воно противилось, скiмлило якимись хронiчними застудами, опухлими залозками
й лихоманковими висипками, "ослаблення iмунiтету", казали лiкарi, а я
виборсувалася з постелi, заклеювала висипки пластирем i, палена гарячкою,
летiла на вокзал, поззд, гримочучи по стиках рейок, мчав мене крiзь нiч у
мiсто, звiдки мовчав той чоловiк, розгепавши на друзки свою дорогоцiнну
машину, в нiч аварiз менi приснилося, начеб йому зз вкрали, i вiршi,
несвiдомi яви, але, свозм звичадм, сновидно-видющi, напливали, як у туманi
крайобраз за вiкном: "Тодi ще мав упасти снiг. /Ще осiнь пахла корвалолом,
/I авта, збившися з дорiг, /По гаражах зiпали кволо", - я досить довго
чинила насильство над свозм тiлом, воно мусить мати на мене кривду, чи,
по-тутешньому, grudge, а тепер, заднiм числом, незгурт i можу для нього
зробити, - хiба вимучувати щоранку безцiльними присiданнями, пiсля яких
обманом стужавiлi стегна ниють забутим солодким стогоном, та ще тупо, як на
працю, волочити його вечорами до басейну, де мене вже знають: заповита в
пiстрявий тюрбан негритянка-дженiторша, що видад на входi ключi од
lockers'iв19, слiпучо спалахуд навстрiч зубним
блiцем: "You're pretty faithful to that swimming, huh?
- Боже, яка вона мила, м'яка й ласкава, як вода в басейнi, од
першого-лiпшого щирого слова я зараз ладна розревтися з мiсця, мов
зацьковане вовченя-пiдлiток, ладна зсти з кожноз руки, хоч би й цiдз
простягненоз, довiрливо розкритоз - рожевою наготою назверх - долонi з
золотим ключиком на червоному капроновому шнурочку, в яку, хапаючись,
оповiдаю, що мушу, дослiвно мушу сюди вчащати, що лиш так i рятуюся од
депресiз - Великоз Американськоз Депресiз, на яку страждад, здадться,
сiмдесят вiдсоткiв тутешнього населення, бiгають до психiатрiв, ковтають
"Prosac", кожна нацiя божеволiд по-сводму, i мою депресiю, котра насправдi
мад iншу назву, я, хоч-не-хоч, уже наломилася перекладати зрозумiлою зм
мовою: broken relationship, до того ж straight after the divorce, до того ж
sexually traumatic21, а далi вже все за
пiдручниками з психiатрiз: fear of intimacy, fear of frigidity, suicidal
moods22 - словом, класичний випадок, навiть до
психiатра вдаватися не варт, i моя благословенна негритянка, така
розлого-тiлиста за тiсною стойкою, розкiшно й тепло, по-коров'ячому ситна,
Велика Мати, нiжне, парне мукання й шорсткий язик, - кивад з мудрим,
порозумiлим усмiхом: "I've been there, - каже вона, - with the father of my
kids"23, - он як, вона розлучена, single
parent24 з двома малюками - i такi ж чудовi
малюки, меншому невдовзi два рочки, коли д дiти, воно легше - i тяжче, i
легше ("А тепер, - казав той чоловiк, трiумфально свiтячись над нею в
темрявi спiтнiлим хлопчиком, - ось тепер ти завагiтнiдш: я просто в тебе
кiнчив!"- "Нi, - смiялась вона - тихенько, щоб не розхлюпати наллятоз в нез
по вiнця нiжностi, - нi, серденько, сьогоднi - нi" - а проте це, либонь, i
була, з першоз ночi, головна зачадна думка, пiдводна течiя тоз любовi:
синочок, Данилко, потайки визначила вона, - вкритий лоскотливим курчачим
пушком чолопок, жаб'ячи скорченi нiжки, крихiтнi пуп'янки пальчикiв, ай,
Боже ж мiй! - у снах вона жадiбно тулила його до грудей: якiр, що утримуд
при життю, той, без якого ми, дiвоньки, на цiй землi неповноправнi,
"непрописанi": не слово, чи бодай лiтера, в текстi, а випадкова капка на
берегах, - а вiршi тимчасом глухо бубонiли самi до себе, розпадаючись
рiзноголосям: "Зимно менi, коханий. /- Накинь пальто кожушане. / - Сумно
менi, коханий. / - До працi берись, моя панi. / - Ах, щось воно все менi
лiньки... / - Бо треба б тобi дитинки. / - Страшно, коханий, з нею / Стати
навiк тводю", - не згадувати, лiпше не згадувати!), - "Everybody seems to
have been there"25, - завважую, з вiдчуттям
хвилево вiдсунутого тягаря прилучаючи себе бодай до якогось ряду,
спiльноти: join the club!26 - о так, статечно
кивад моя негритянка, every woman has been there
басейнi, когось i зустрiнеш? Тут впору розреготатися - бодай тому, що цiдз
осенi, через силу волочачи свод нещасне, пригноблене тiло вулицями чужого
мiста, ти вперше спiзнала самопочуття невидимки - не вiдразу навiть i
втямила, в чiм рiч, а втямивши, почала чiпко придивлятися: атож, так i д -
зустрiчнi мужчини ковзали по тобi байдужливими, незрячими поглядами, як по
неживому предмету, i навiть в автобусi, зближаючись, пiдiпхана тлумом, на
ризиковану вiдстань до чидз-небудь крижастоз спини з хокейною емблемою, ти
не вловлювала того блискавичного, промельком, тварного iмпульсу, -
скинутись, озирнутись, - що то вмикадться в них вiдрухово, просто на запах
жiнки, але не тiльки: насправдi-бо вони - може, хiба крiм зекiв та
солдатiв, пошизiлих од абстиненцiз бiдак, - вiдзиваються не так на жiнку,
як на жодним приладам не пiддатнi, купно наведенi на цю жiнку частоти всiх
iнших мужських домагань, котрi в цiй хвилi облягають зз (а мене якраз у цiй
хвилi не облягають!) густо наелектризованою еротичною хмарою - недарма
кажуть, що засватана дiвка всiм подобадться: ось це i заводить зх
по-справжньому, змушуд пашiти од ярости роздутими нiздрями й бити в землю
копитом од нетерплячки - дух суперництва, хiть перемагати, виклик на герць,
нечутний звук бойовоз сурми, що коливад повiтря, ненастанна потреба
доводити власну зверхнiсть над усiма iншими, дарма що нiколи не баченими:
"Ти менi скажи - тобi з чоловiком добре було?" - "Дуже!" - рубонула зопалу
щиро, як ляпаса вiдважила, - аж скулився: ну бо сил уже неставало вивертати
себе через горло, примилятися, глитаючи обиду за обидою, та безецно, мов
шльондра за плату, демонструвати, який то вiн, хай йому абищо, кльовий
("Безстидниця, цицьки вивалила!" - нзився, мов ужалений, в останнiх днях
спiвжиття, застукавши зз напiвголою, злостячись сам на себе - що все ще,
попри всякий глузд, мiг хотiти цю жiнку, з якою нi чорта не виходило, опрiч
взадмного мордування, ляк обценьками стисло", - а от не треба було з
вiдмичкою: плигонувши пiд ковдру о третiй над раном, колошкати, перевертати
на спину, дiловито всаджувати пальчика, куди не просять, так я й сама себе
можу потiшити, ба нi, лiпше можу, нiжнiше, тiло боронилося поза модю
власною волею, ая, в тiлi, невiдь-звiдки вгнiжджений, розростався - страх,
так безмисно пущений мною повз увагу: воно чуло за цим чоловiком щось, чого
не чула я, - сама тимчасом перетворюючись на ягу, на каструючу менеру з
лещатами в лонi: а зась не знадш! - i отут-то й починався рев защемленого
самця: "Та ти знадш, скiльки в мене жiнок було!" - а плювати я хтiла на
твозх жiнок, скiльки б зх у тебе не було, менi - не залежить, менi не
перемагати треба, а - любити, любити, розумiдш ти?! - так що в наготi зз,
слiд визнати йому рацiю, справдi було безстидство: то була нагота зумисна й
образлива, та, котрою не спокушадться, а демонструдться зневагу - можу
стригти при тобi нiгтi на ногах, голити литки, залишати по собi ванну
несполiсканою, в прилиплих до стiнок темних завитках волоскiв, пiдмиватись,
мастурбувати - тiльки ж не так, о, не так, як це бувад, коли кожна,
щонайдрiбнiша об'ява тiлесноз свободи iншого приймадться як дарунок, як ще
один самоцвiтний знак довiри i з мiсця збурюд в тобi гарячу хвилю вдячноз
нiжностi, не так, як було мiж нами вдома, в тi днi, коли ми стоконилися по
випадкових пристановиськах, лiзли в листопадову нiч через вiкно чужоз дачi,
де стояла семиградусна студiнь, потемки пили, щоб зiгрiтись, коньяк, не
скидаючи пальт, i я хухала на твоз шорсткi, закоцюблi руки, i ховала зх
собi пiд светра, бо там було найтеплiше, i ти смiявся й плакав, задихався,
не ймучи вiри: "Це ти? Невже це ти?", та осiнь була осiнню ключiв,
зроду-звiку я, позбавлена власного дому, не тягала в сумочцi й по кишенях
стiльки позичених ключiв нараз - здавалось, бряжчу ними на бiгу, мов
ярмарковий коник, притягуючи до себе всi погляди, i, як i коника, вiд того
хiба поривало весело заiржати, i коли ти в чужiй хатi грiв воду менi на
купiль у двох здоровенних баняках, витягав опiвночi вiдро з невидимоз, лиш
плюскотом вгадноз для мене криницi серед двору, а я стовбичила в дверях у
халатику на голе тiло, не вiдчуваючи холоду, i потiм, защiпнувшись у ваннi,
вгледiла в мильничцi ще вогке пiсля тебе мило, примоцьоване, твозм звичадм,
шпетненько, сторцом - щоб стiкало, а мод завжди лежало плазом i квасилося в
калюжцi, i я дивилась на те мило й була така по-дурному щаслива, як бувало
тiльки в дитинствi, бо тiльки там i був у мене дiм, я втомилася, любий, о,
як я втомилася, ддине, чого менi тодi хотiлось, - щоб ти був поруч i
намилював мене, але ти замкнув мене в тiй хатi на ключ, а сам погнав машину
кудись у нiч по харчi - ай, йолкипалки, та хрiн з ними, з харчами,
чоловiче, скiльки того життя, скiльки тоз любовi, щоб акуратненько краяти
зз ножиком на снiданок i вечерю!
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17