https://wodolei.ru/catalog/smesiteli/rossijskie/
"I don't see any
problems"10, - а тодi, вереснувши диким
голосом - добу по тому налупцьована матка нила, як перед мiсячним, -
стенувшись, хвицнувши ногами, - "Менi боляче, боляче, чудш?" - вона почула
- одночасно з переможно-грiзним окриком: "А слабо за мене замiж вийти? А
слабо вiд мене дитинку народити? Глупа ти, глупа, я ж тебе люблю!", - як
усерединi займадться й шириться його вогка бубнява горяч, ох, ця хвилина,
все - задля нез, побудь, ох побудь ще, не йди, глибоке зiтхання, вiн
виринув iз нез з таким промитим од лiт, розгладженим вологою пiдсвiткою
щастя лицем, аж зiр зй заступили мимовiльнi сльози нiжностi, в тих сльозах
худий i гострорисий, насторчений вухами й вилицями сiльський поводнний
пацанок - батько в таборi, пiсля нiмецького полону, мати в колгоспi на
буряках - стояв iз патичком на вигонi, вперше вражений розлитим уздовж
обрiю, скiльки сягало око, черленим золотом заходу в димно-сизому клоччi
хмар, свiт горiв i мiнився, все це було в його картинах, вивiльнити того
пацанка з цього мовчазного й жорсткогубого, добре задбаного й охайно
поголеного мужчини - "Ти не родила? В тебе губи пахнуть неспитим молоком, -
от вiзьму й зроблю тобi дитинку, чудш? синочка", - то була цiлком
самодостатня творчiсть, в якiй твод власне фiзичне незадоволення важило не
так-то й багато, - залишившись сама - бо вiн, завинувшись у довгополе,
схоже на шинелю пальто, одразу пiрвався кудись на помивку: звичайка досить
хамська, коли вдуматися, але й це тебе тодi не зразило, - ти муркотливо
потяглася, хруснувши сплетеними над головою руками, й визнала собi подумки,
з хрипкуватим смiшком, - ну от тебе нарештi й визбли, подруга, так-таки
прямим текстом - визбли, уперше в життi, бо доти все бiльше - годили,
панькались, як iз теплим тiстом, допитувались, якi слова любиш, а тут
просто взяли та й трахнули по-мужицькому, без церенелiв, - i, дивно, навiть
ця думка не була непридмна, i коли ти витягла з сумочки дзеркальце, наперед
страхаючись того, що в ньому вгледиш - на третю добу неспання, по всiх
викурених цигарках i опiвнiчних коньяках, оце то фестиваль видався! - то й
сама спахнула радiсним подивом: на тебе глянуло розпогоджене, вiдмолодiле
до стану тводз автентичноз вроди - делiкатне й худеньке, сливе дiтвацьке,
виплигуюче назовнi чорними очиськами личко, яке ти завжди за собою знала,
але в дзеркалi не бачила вже хтозна-вiдколи: ти вернулась до себе, ти була
вдома, - а вiн сидiв у ногах лiжка, курив i дивився, його невiдривно
звернене до тебе промiнно-заворожене обличчя осявало ще тьмяну майстерню, -
вряди-годи нахилявся над тобою: легенько, ховаючи усмiх, поцiлувати
вистромленi з-пiд вiдкоченого пледа соски й знов дбайливо, по-селянськи
неквапно, як свод добро, вкутати тебе аж пiд шию, подати чашку з кавою,
"гляди, не розхлюпай", i ти тут-таки й розхлюпала, затрусившись хихотiнням,
"а я тепер цей плед виставлю - i пiдпишу, ким заляпано", - i, зненацька:
"Чого ти плакала?" - не скажу, нi, ще не скажу, скажу аж перегодом, за
мiсяць, а раз сказавши, повторюватиму ледь не щохвилини: за браком iнших,
мiсткiших слiв - коли нема такоз цистерни, аби замiряти бездонний колодязь,
зостадться раз у раз опускати й витягати те саме дитяче цеберко, -
монотоннiсть повтору, рипiння корби: я люблю тебе. Я люблю тебе. Я люблю
тебе).
Оттака ловись, кобiто, - закохалася. Ще й як закохалася - вибухла
наослiп, полетiла сторч головою, дзвенячи в просторi вiдьомським смiхом,
пiдхоплена незримими самовладними нуртами, i бiль той не перепинив - а мав
би, - так нi ж, вирубала в собi всi застережнi табло, що жахтiли червоними
лампочками на межi перегрiву - достоту перед аварiдю на АЕС, - i тiльки
вiршi, що негайно ввiмкнулися натомiсть i пiшли суцiльним, нерозчленованим
потоком, пропускали недвозначнi сигнали небезпеки: в них нав'язливо
проблимували - ад, i смерть, i недуга, "I жовте море днiв, i сизе море снiв
/В одбитих кольорах вмираючого неба, - /I я iще пливу - а ти уже на днi, /I
страшно нам обом дивитися на себе": "Значить, ти знала? - визвiрився вiн,
свiнувши вовчими вогниками в очу, коли вона - втрачати було вже нiчого -
зважилася дещо з того потоку прочитати йому вголос, - знала, що так буде?
Так якого ж?..." Ге, серце мод, так у цьому ж вся й штука...
Ннiт, не була мазохiсткою - була, йолки-палки, нормальною жiнкою, чид
тiло тiшилося, даруючи радiсть iншому, та що там казати - класною бабою
була, "девочка сладенькая", "фантастическая женщина", "stud woman",
мусуй-мусуй тепер в пам'ятi, як книгу вiдгукiв (вигукiв) - з тих хвилин,
коли мужчини не брешуть, може, хоч дрiбку рiвноваги собi тим повернеш: була
ж! - а от нi, не вертадться, не спасад - що з того, що була, що завжди при
тiм чула, з часом бiльшим, часом меншим темним осадом недовипитостi, якою
ще могла б бути, - бо д в життi речi, вiд нас не залежнi, бо я д така, який
ти зi мною, - в мужчин це трохи по-iншому, в жiнок, на жаль, так - i, на
жаль, в усьому, i хоч би скiльки лiфчикiв не попалено було американськими
фемiнiстками, з мастурбацiз - чи то нумовим пенiсом, чи живою людиною, бо
живою людиною це теж не що як мастурбацiя, коли без любовi, - не прибуде нi
дiтей, нi вiршiв. I все, i клямка. "В цiм твоя межа". Як же той
кембрiджський вiрш кiнчався? "Рiлля, що прагне борони, /I мокрi, сплаканi
ворони - /I муж, який не вборонив - /А ждав вiд мене оборони". Еге ж,
exactly - чи, коли хто волiд, "вот iмднно". От чим ще, до речi, паршива
чужа кразна - набиваються, натрушуються, як пух у нiздрi, напохватнi
чужинецькi слiвця й звороти, залiплюють пори в мозковi, нахабно тиснуться
попiдруч, навiть коли ти наодинцi з собою, - i незчувадшся, як починадш
балакати "хеф-напiв", тобто повторюдться те саме, що вдома (вдома?
схаменися, кобiто, - де вiн, твiй дiм?), ну гаразд, у Кидвi, в Укразнi - з
росiйською: всякад ззовнi накрапами, зсихадться-цементудться, i мусиш - або
повсякчас провадити в умi розчисний синхронний переклад, що звучить
вимучено й ненатурально, - або ж приноровитися, як усi ми, самим голосом
брати чужомовнi слова в лапки, класти на них такий собi
блазнювато-iронiчний притиск як на забуцiм-цитати (наприклад - гарний
приклад для студентiв, можна навести завтра на лекцiз: "Ти себе що -
"побддiтдльнiцей" почувадш?").
А ще можна б сказати - виступаючи з доповiддю в якому-небудь
американському унiверситетi, або на конференцiз "трiпл-ей-дабл-ес"name="11a">11, або в Кеннан Iнстiт'ют у Вашiннтонi, або де
тебе ще там i далi носитиме лихим вiтром, сто, максимум двiстi баксiв
гонорару плюс сплачена дорога - i дякуй гречненько, ти не +втушенко й не
Татьяна Толстая, щоб дiставати по тисячi за виступ, та хто ти ваще така,
слиш, ти, забацана Ukrainian, дитя вiдрадненськоз комунальноз "хрущовки", з
якоз цiлий вiк марно силкудшся вирватись, Попелюшка, що летить через океан
понарiкати за вечерею у Шеффiлда з парочкою Нобелiвських лауреатiв
(промiнячись навсiбiч, чотирма мовами нараз за одним столиком сиплючи) на
iдейну вичерпанiсть сучасноз цивiлiзацiз, по чiм вертадться в свою кизвську
кухню площею 6 кв.м.сваритися з мамою й принижено тлумачити рiдним
редакторам, що лде я, там i буде вiтчизна" - то зовсiм не значить "ubi
bene, ibi patria", - бодай тому, що через цю саму довбану patria тобi нi у
Шеффiлда, нi у Тiффанi, нi на Гавайях, нi на Флоридi, нiде й нiколи не д
bene, бо вiтчизна - то не просто земля народження, правдива вiтчизна д
земля, котра потрапить тебе вбивати - навiть на вiдстанi, подiбно як мати
повiльно й невiдворотно вбивад дорослу дитину, утримуючи зз при собi,
сковуючи зй кожен порух i помисл власною обволiкаючою присутнiстю, - а, що
там розводитися довго, тема мого сьогоднiшнього виступу, ледi й
джентльмени, - як i зазначено в програмi, "Польовi дослiдження з
укразнського сексу", i, перш нiж перейти до нез, хочу подякувати всiм вам,
присутнiм i вiдсутнiм, за нiчим не виправдану увагу до модз кразни й модз
скромноз особи, - от чим як чим, а увагою ми досi розбещенi не були:
по-простому сказавши - здихали, на фiн нiким не завваженi (я тут ще в
досить упривiлейованому становищi, бо якби зважилась, плюнула й висипала в
рота разом усю решту таблеток iз жовтогарячого слозчка, то тiло виявили б
досить хутко, десь, либонь, день на третiй: Крiс, факультетська секретарка,
зателефонуд, тiльки-но я не з'явлюся на лекцiю, отже, грiх нарiкати,
ниточка-павутиночка, хай i тонюня-провисла, щоб, за нез шарпнувши, дати
свiтовi знати про свiй черговий, цим разом останнiй, вiд'ззд, у мене
все-таки д, - i якби з тим чоловiком щось сталося там у пущi, - хоч я й не
думаю, аби з ним щось сталося, вiн нiколи не вчинить цього сам, забагато
мад в собi злостi для такого дiла, - то Марк i Розi щодня ж навiдуються до
нього), - так ось, ледi й джентльмени, прошу не поспiшати квалiфiкувати
розглянутий випадок закоханостi як патологiчний, бо доповiдач iще не сказав
головного - головне ж, ледi й джентльмени, полягад в тому, що в життi
пiддослiдноз то був перший укразнський мужчина. Направду - перший.
Перший готовий - кого не треба було вчити укразнськоз мови, тябричити
йому на побачення, виключно аби розширити спiльний внутрiшнiй простiр
порозумiння, книжку за книжкою з власноз бiблiотеки (Липинський, блiн,
Грушевський, i про Горську вiн також не чув, анi про Свiтличного, за ним
були зовсiм iншi шiстдесятi, добре, я тобi завтра принесу!), а в часi
любосного воркотання мимобiжно згадавши "Не захист мрiй - блаженний дiм..,"
тут-таки запускатися в пiвгодинний коментар про життя i творчiсть автора -
це, знадш, був у тридцятi такий поет на Захiднiй Укразнi, - i отак, хай
йому грець, все життя! - професiйна укразнiзаторка, наче ще по одному
органу зм усiм нарощудш, коли-небудь наша незалежна, чи радше ще-не-вмерла,
якщо до того часу не вмре, мала б запровадити якусь спецвiдзнаку - за
кiлькiсть укразнiзованих койкомiсць, ти б зм загаратала список тобою
навернених! - а то був перший мужчина з твого свiту, перший, з ким
обмiнювалося не просто словами, а зараз усiдю бездоннiстю мерехких,
колодязним зблиском пiдсвiчених тайникiв, тими словами вiдслонених, i тому
говорилося легко, як дихадться й сниться, i тому пилося розмову смажно
висушеними вустами, i впивалося все запаморочливiше, о, ця нiколи не знана
сповна свобода бути собою, ця гра, нарештi, в чотири руки по всiй
клавiатурi, натхненнiсть iмпровiзацiз, скiльки iскристоз, смiхотливоз
енергiз вивiльнядться, коли кожна нота - iронiчний натяк, вiдтiнок, дотеп,
доторк - умент резонуд, пiдхоплена спiврозмовцем, кульбiт у повiтрi, просто
вiд надмiру сили, жартiвливе колiнце - ближче: можна? i от уже -
двозначнiше, ризикованiше, i от уже - впритул, i от уже, заглушивши мотор
(бо ти таки сiла, врештi-решт, у ту його машину - пiсля вiдвiвин майстернi,
пiсля того, як угледiла навiч, хто вiн), - навальний перехiд на iншу мову:
губами, язиком, руками, - i ти, вiдхиляючись зi стогоном: "Позхали до
тебе... В майстерню..." , - мова рiзко скоротила ваш шлях назустрiч одне
одному: ти впiзнала: свiй, в усьому - свiй, одноз породи звiрюки! - i в нiй
же, в мовi, було все, чого нiколи потiм не було мiж вами в лiжку.
"Gosh, if he only weren't such а damned good painter!href="#s12">12" - казала ти, сидячи в барi "У Крiстофера" на Портер-сквер,
ти випила натще два келихи каберне-совiньйон, i тебе трошки розпружило -
вперше за тi кембрiджськi мiсяцi, запаморочливо легким, дерзновенним
пiдняттям, ой випила - вихилила, сама себе похвалила, ех жаль, нема з ким
заспiвати, -Лiса i Дейв слухали, як малята рiздвяну казку, забувши хрумтiти
чiпсами, Slavic charm13, ось як це в них
називадться, - ти любила той бар, глуху пляшкову зелень декору, яка
наводила на гадку про ломбернi столики, так само як i низькi свiтла, що
вiдсувають лиця у притемок, i чоловiкiв, скупчених при шинквасi за
спогляданням бейсбольного матчу, i гул голосiв, i нiч за далекими вiкнами,
зз густий коричневий вар, в якому плавляться жовтi цукати лiхтарень , - все
нараз, бо тiльки так i дадться увiйти в свiт чужого: приймаючи все нараз,
усiма змислами, i ти це вмiла, ти просто втомилася, за всi роки бездомних
блукань, любити свiт самотою - проходити анонiмною й нерозпiзнаною через
сутенiючi аеровокзали, ресторани й бари з теплими вогнями, морськi
узбережжя з надбiгаючим шелестом прибою по рiнi, вранiшнi готелi з кавою в
холлi, - "Where are you from?" - "Ukraine", - "Where is that?"name="14a">14 - ти втомилась не бути в цьому свiтi,
втомилась волiкти додому в зубах спрагло виссанi з нього згустки краси й
радiсно лементувати: "Адiть, дивiться!" - але вдома, в твозй бiднiй
забембанiй кразнi - кразнi урядовцiв в обвислих штанях i всiяних лупою
пiджаках, оплилих письменникiв, зугарних читати лиш одною мовою, та й з
того вмiння нестак-то вжиткуючих, i бистрооких, жучкуватих бiзнесовцiв iз
навичками колишнiх комсомольських секретарiв, - все воно якось нi до чого
не крiпилося, провисало непритокмане й ото хiба тiльки до виливу жовчi
дрочило, сводю туманною, зашифрованою в незнайомих iменнях i реалiях
недосяжнiстю, натоптуваних домашнiх самоукiв (чомусь незмiнно - на куцих,
жокейськи вивернутих ногах: порода така, чи що?), закваснiлих де-небудь в
обласнiй публiчнiй бiблiотецi iменi Грьомiна в час, коли ти мала нахабство
(чи може, дурне щастя, думалось зм?) вештатися по Гарвардськiй "Вайденер" i
де там ще, - ти втомилась нероздiленiстю сводз любовi до свiту, i в тому
чоловiковi - щойно опинившись у нього в майстернi, станувши (в окулярах з
товстими скельцями) перед розвернутими лицем, одне за одним, полотнами, що
громадилися вздовж стiн, назбируючи порохи, - ти блискавично вгадала свiй
ддиний, кругло-довершений шанс на несамотнiсть отоз любовi, - саме тому, що
вiн був such а damned good painter15, - але
вже це Лiсi з Дейвом годi було розтлумачити, ти й не намагалася, Лiса
вражено всмiхалася свозм неправдоподiбно яскравим, схожим на збудженого
коралового молюска ротом, i очi зй волого блищали: What а story!name="16a">16 О так, страшенно романтична love story - з
пожежами й автокатастрофами (бо ту славнозвiсну машину вiн одноз ночi взяв
та й розгепав, казав, на друзки), iз тадмничим зникненням протанонiста й
вiд'зздом герознi за океан, з купою вiршiв i картин, а головне - з цим
постiйним, непередаваним наскрiзним вiдчуттям, якому, власне, ти й улягла:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17
problems"10, - а тодi, вереснувши диким
голосом - добу по тому налупцьована матка нила, як перед мiсячним, -
стенувшись, хвицнувши ногами, - "Менi боляче, боляче, чудш?" - вона почула
- одночасно з переможно-грiзним окриком: "А слабо за мене замiж вийти? А
слабо вiд мене дитинку народити? Глупа ти, глупа, я ж тебе люблю!", - як
усерединi займадться й шириться його вогка бубнява горяч, ох, ця хвилина,
все - задля нез, побудь, ох побудь ще, не йди, глибоке зiтхання, вiн
виринув iз нез з таким промитим од лiт, розгладженим вологою пiдсвiткою
щастя лицем, аж зiр зй заступили мимовiльнi сльози нiжностi, в тих сльозах
худий i гострорисий, насторчений вухами й вилицями сiльський поводнний
пацанок - батько в таборi, пiсля нiмецького полону, мати в колгоспi на
буряках - стояв iз патичком на вигонi, вперше вражений розлитим уздовж
обрiю, скiльки сягало око, черленим золотом заходу в димно-сизому клоччi
хмар, свiт горiв i мiнився, все це було в його картинах, вивiльнити того
пацанка з цього мовчазного й жорсткогубого, добре задбаного й охайно
поголеного мужчини - "Ти не родила? В тебе губи пахнуть неспитим молоком, -
от вiзьму й зроблю тобi дитинку, чудш? синочка", - то була цiлком
самодостатня творчiсть, в якiй твод власне фiзичне незадоволення важило не
так-то й багато, - залишившись сама - бо вiн, завинувшись у довгополе,
схоже на шинелю пальто, одразу пiрвався кудись на помивку: звичайка досить
хамська, коли вдуматися, але й це тебе тодi не зразило, - ти муркотливо
потяглася, хруснувши сплетеними над головою руками, й визнала собi подумки,
з хрипкуватим смiшком, - ну от тебе нарештi й визбли, подруга, так-таки
прямим текстом - визбли, уперше в життi, бо доти все бiльше - годили,
панькались, як iз теплим тiстом, допитувались, якi слова любиш, а тут
просто взяли та й трахнули по-мужицькому, без церенелiв, - i, дивно, навiть
ця думка не була непридмна, i коли ти витягла з сумочки дзеркальце, наперед
страхаючись того, що в ньому вгледиш - на третю добу неспання, по всiх
викурених цигарках i опiвнiчних коньяках, оце то фестиваль видався! - то й
сама спахнула радiсним подивом: на тебе глянуло розпогоджене, вiдмолодiле
до стану тводз автентичноз вроди - делiкатне й худеньке, сливе дiтвацьке,
виплигуюче назовнi чорними очиськами личко, яке ти завжди за собою знала,
але в дзеркалi не бачила вже хтозна-вiдколи: ти вернулась до себе, ти була
вдома, - а вiн сидiв у ногах лiжка, курив i дивився, його невiдривно
звернене до тебе промiнно-заворожене обличчя осявало ще тьмяну майстерню, -
вряди-годи нахилявся над тобою: легенько, ховаючи усмiх, поцiлувати
вистромленi з-пiд вiдкоченого пледа соски й знов дбайливо, по-селянськи
неквапно, як свод добро, вкутати тебе аж пiд шию, подати чашку з кавою,
"гляди, не розхлюпай", i ти тут-таки й розхлюпала, затрусившись хихотiнням,
"а я тепер цей плед виставлю - i пiдпишу, ким заляпано", - i, зненацька:
"Чого ти плакала?" - не скажу, нi, ще не скажу, скажу аж перегодом, за
мiсяць, а раз сказавши, повторюватиму ледь не щохвилини: за браком iнших,
мiсткiших слiв - коли нема такоз цистерни, аби замiряти бездонний колодязь,
зостадться раз у раз опускати й витягати те саме дитяче цеберко, -
монотоннiсть повтору, рипiння корби: я люблю тебе. Я люблю тебе. Я люблю
тебе).
Оттака ловись, кобiто, - закохалася. Ще й як закохалася - вибухла
наослiп, полетiла сторч головою, дзвенячи в просторi вiдьомським смiхом,
пiдхоплена незримими самовладними нуртами, i бiль той не перепинив - а мав
би, - так нi ж, вирубала в собi всi застережнi табло, що жахтiли червоними
лампочками на межi перегрiву - достоту перед аварiдю на АЕС, - i тiльки
вiршi, що негайно ввiмкнулися натомiсть i пiшли суцiльним, нерозчленованим
потоком, пропускали недвозначнi сигнали небезпеки: в них нав'язливо
проблимували - ад, i смерть, i недуга, "I жовте море днiв, i сизе море снiв
/В одбитих кольорах вмираючого неба, - /I я iще пливу - а ти уже на днi, /I
страшно нам обом дивитися на себе": "Значить, ти знала? - визвiрився вiн,
свiнувши вовчими вогниками в очу, коли вона - втрачати було вже нiчого -
зважилася дещо з того потоку прочитати йому вголос, - знала, що так буде?
Так якого ж?..." Ге, серце мод, так у цьому ж вся й штука...
Ннiт, не була мазохiсткою - була, йолки-палки, нормальною жiнкою, чид
тiло тiшилося, даруючи радiсть iншому, та що там казати - класною бабою
була, "девочка сладенькая", "фантастическая женщина", "stud woman",
мусуй-мусуй тепер в пам'ятi, як книгу вiдгукiв (вигукiв) - з тих хвилин,
коли мужчини не брешуть, може, хоч дрiбку рiвноваги собi тим повернеш: була
ж! - а от нi, не вертадться, не спасад - що з того, що була, що завжди при
тiм чула, з часом бiльшим, часом меншим темним осадом недовипитостi, якою
ще могла б бути, - бо д в життi речi, вiд нас не залежнi, бо я д така, який
ти зi мною, - в мужчин це трохи по-iншому, в жiнок, на жаль, так - i, на
жаль, в усьому, i хоч би скiльки лiфчикiв не попалено було американськими
фемiнiстками, з мастурбацiз - чи то нумовим пенiсом, чи живою людиною, бо
живою людиною це теж не що як мастурбацiя, коли без любовi, - не прибуде нi
дiтей, нi вiршiв. I все, i клямка. "В цiм твоя межа". Як же той
кембрiджський вiрш кiнчався? "Рiлля, що прагне борони, /I мокрi, сплаканi
ворони - /I муж, який не вборонив - /А ждав вiд мене оборони". Еге ж,
exactly - чи, коли хто волiд, "вот iмднно". От чим ще, до речi, паршива
чужа кразна - набиваються, натрушуються, як пух у нiздрi, напохватнi
чужинецькi слiвця й звороти, залiплюють пори в мозковi, нахабно тиснуться
попiдруч, навiть коли ти наодинцi з собою, - i незчувадшся, як починадш
балакати "хеф-напiв", тобто повторюдться те саме, що вдома (вдома?
схаменися, кобiто, - де вiн, твiй дiм?), ну гаразд, у Кидвi, в Укразнi - з
росiйською: всякад ззовнi накрапами, зсихадться-цементудться, i мусиш - або
повсякчас провадити в умi розчисний синхронний переклад, що звучить
вимучено й ненатурально, - або ж приноровитися, як усi ми, самим голосом
брати чужомовнi слова в лапки, класти на них такий собi
блазнювато-iронiчний притиск як на забуцiм-цитати (наприклад - гарний
приклад для студентiв, можна навести завтра на лекцiз: "Ти себе що -
"побддiтдльнiцей" почувадш?").
А ще можна б сказати - виступаючи з доповiддю в якому-небудь
американському унiверситетi, або на конференцiз "трiпл-ей-дабл-ес"
тебе ще там i далi носитиме лихим вiтром, сто, максимум двiстi баксiв
гонорару плюс сплачена дорога - i дякуй гречненько, ти не +втушенко й не
Татьяна Толстая, щоб дiставати по тисячi за виступ, та хто ти ваще така,
слиш, ти, забацана Ukrainian, дитя вiдрадненськоз комунальноз "хрущовки", з
якоз цiлий вiк марно силкудшся вирватись, Попелюшка, що летить через океан
понарiкати за вечерею у Шеффiлда з парочкою Нобелiвських лауреатiв
(промiнячись навсiбiч, чотирма мовами нараз за одним столиком сиплючи) на
iдейну вичерпанiсть сучасноз цивiлiзацiз, по чiм вертадться в свою кизвську
кухню площею 6 кв.м.сваритися з мамою й принижено тлумачити рiдним
редакторам, що лде я, там i буде вiтчизна" - то зовсiм не значить "ubi
bene, ibi patria", - бодай тому, що через цю саму довбану patria тобi нi у
Шеффiлда, нi у Тiффанi, нi на Гавайях, нi на Флоридi, нiде й нiколи не д
bene, бо вiтчизна - то не просто земля народження, правдива вiтчизна д
земля, котра потрапить тебе вбивати - навiть на вiдстанi, подiбно як мати
повiльно й невiдворотно вбивад дорослу дитину, утримуючи зз при собi,
сковуючи зй кожен порух i помисл власною обволiкаючою присутнiстю, - а, що
там розводитися довго, тема мого сьогоднiшнього виступу, ледi й
джентльмени, - як i зазначено в програмi, "Польовi дослiдження з
укразнського сексу", i, перш нiж перейти до нез, хочу подякувати всiм вам,
присутнiм i вiдсутнiм, за нiчим не виправдану увагу до модз кразни й модз
скромноз особи, - от чим як чим, а увагою ми досi розбещенi не були:
по-простому сказавши - здихали, на фiн нiким не завваженi (я тут ще в
досить упривiлейованому становищi, бо якби зважилась, плюнула й висипала в
рота разом усю решту таблеток iз жовтогарячого слозчка, то тiло виявили б
досить хутко, десь, либонь, день на третiй: Крiс, факультетська секретарка,
зателефонуд, тiльки-но я не з'явлюся на лекцiю, отже, грiх нарiкати,
ниточка-павутиночка, хай i тонюня-провисла, щоб, за нез шарпнувши, дати
свiтовi знати про свiй черговий, цим разом останнiй, вiд'ззд, у мене
все-таки д, - i якби з тим чоловiком щось сталося там у пущi, - хоч я й не
думаю, аби з ним щось сталося, вiн нiколи не вчинить цього сам, забагато
мад в собi злостi для такого дiла, - то Марк i Розi щодня ж навiдуються до
нього), - так ось, ледi й джентльмени, прошу не поспiшати квалiфiкувати
розглянутий випадок закоханостi як патологiчний, бо доповiдач iще не сказав
головного - головне ж, ледi й джентльмени, полягад в тому, що в життi
пiддослiдноз то був перший укразнський мужчина. Направду - перший.
Перший готовий - кого не треба було вчити укразнськоз мови, тябричити
йому на побачення, виключно аби розширити спiльний внутрiшнiй простiр
порозумiння, книжку за книжкою з власноз бiблiотеки (Липинський, блiн,
Грушевський, i про Горську вiн також не чув, анi про Свiтличного, за ним
були зовсiм iншi шiстдесятi, добре, я тобi завтра принесу!), а в часi
любосного воркотання мимобiжно згадавши "Не захист мрiй - блаженний дiм..,"
тут-таки запускатися в пiвгодинний коментар про життя i творчiсть автора -
це, знадш, був у тридцятi такий поет на Захiднiй Укразнi, - i отак, хай
йому грець, все життя! - професiйна укразнiзаторка, наче ще по одному
органу зм усiм нарощудш, коли-небудь наша незалежна, чи радше ще-не-вмерла,
якщо до того часу не вмре, мала б запровадити якусь спецвiдзнаку - за
кiлькiсть укразнiзованих койкомiсць, ти б зм загаратала список тобою
навернених! - а то був перший мужчина з твого свiту, перший, з ким
обмiнювалося не просто словами, а зараз усiдю бездоннiстю мерехких,
колодязним зблиском пiдсвiчених тайникiв, тими словами вiдслонених, i тому
говорилося легко, як дихадться й сниться, i тому пилося розмову смажно
висушеними вустами, i впивалося все запаморочливiше, о, ця нiколи не знана
сповна свобода бути собою, ця гра, нарештi, в чотири руки по всiй
клавiатурi, натхненнiсть iмпровiзацiз, скiльки iскристоз, смiхотливоз
енергiз вивiльнядться, коли кожна нота - iронiчний натяк, вiдтiнок, дотеп,
доторк - умент резонуд, пiдхоплена спiврозмовцем, кульбiт у повiтрi, просто
вiд надмiру сили, жартiвливе колiнце - ближче: можна? i от уже -
двозначнiше, ризикованiше, i от уже - впритул, i от уже, заглушивши мотор
(бо ти таки сiла, врештi-решт, у ту його машину - пiсля вiдвiвин майстернi,
пiсля того, як угледiла навiч, хто вiн), - навальний перехiд на iншу мову:
губами, язиком, руками, - i ти, вiдхиляючись зi стогоном: "Позхали до
тебе... В майстерню..." , - мова рiзко скоротила ваш шлях назустрiч одне
одному: ти впiзнала: свiй, в усьому - свiй, одноз породи звiрюки! - i в нiй
же, в мовi, було все, чого нiколи потiм не було мiж вами в лiжку.
"Gosh, if he only weren't such а damned good painter!
ти випила натще два келихи каберне-совiньйон, i тебе трошки розпружило -
вперше за тi кембрiджськi мiсяцi, запаморочливо легким, дерзновенним
пiдняттям, ой випила - вихилила, сама себе похвалила, ех жаль, нема з ким
заспiвати, -Лiса i Дейв слухали, як малята рiздвяну казку, забувши хрумтiти
чiпсами, Slavic charm13, ось як це в них
називадться, - ти любила той бар, глуху пляшкову зелень декору, яка
наводила на гадку про ломбернi столики, так само як i низькi свiтла, що
вiдсувають лиця у притемок, i чоловiкiв, скупчених при шинквасi за
спогляданням бейсбольного матчу, i гул голосiв, i нiч за далекими вiкнами,
зз густий коричневий вар, в якому плавляться жовтi цукати лiхтарень , - все
нараз, бо тiльки так i дадться увiйти в свiт чужого: приймаючи все нараз,
усiма змислами, i ти це вмiла, ти просто втомилася, за всi роки бездомних
блукань, любити свiт самотою - проходити анонiмною й нерозпiзнаною через
сутенiючi аеровокзали, ресторани й бари з теплими вогнями, морськi
узбережжя з надбiгаючим шелестом прибою по рiнi, вранiшнi готелi з кавою в
холлi, - "Where are you from?" - "Ukraine", - "Where is that?"
втомилась волiкти додому в зубах спрагло виссанi з нього згустки краси й
радiсно лементувати: "Адiть, дивiться!" - але вдома, в твозй бiднiй
забембанiй кразнi - кразнi урядовцiв в обвислих штанях i всiяних лупою
пiджаках, оплилих письменникiв, зугарних читати лиш одною мовою, та й з
того вмiння нестак-то вжиткуючих, i бистрооких, жучкуватих бiзнесовцiв iз
навичками колишнiх комсомольських секретарiв, - все воно якось нi до чого
не крiпилося, провисало непритокмане й ото хiба тiльки до виливу жовчi
дрочило, сводю туманною, зашифрованою в незнайомих iменнях i реалiях
недосяжнiстю, натоптуваних домашнiх самоукiв (чомусь незмiнно - на куцих,
жокейськи вивернутих ногах: порода така, чи що?), закваснiлих де-небудь в
обласнiй публiчнiй бiблiотецi iменi Грьомiна в час, коли ти мала нахабство
(чи може, дурне щастя, думалось зм?) вештатися по Гарвардськiй "Вайденер" i
де там ще, - ти втомилась нероздiленiстю сводз любовi до свiту, i в тому
чоловiковi - щойно опинившись у нього в майстернi, станувши (в окулярах з
товстими скельцями) перед розвернутими лицем, одне за одним, полотнами, що
громадилися вздовж стiн, назбируючи порохи, - ти блискавично вгадала свiй
ддиний, кругло-довершений шанс на несамотнiсть отоз любовi, - саме тому, що
вiн був such а damned good painter15, - але
вже це Лiсi з Дейвом годi було розтлумачити, ти й не намагалася, Лiса
вражено всмiхалася свозм неправдоподiбно яскравим, схожим на збудженого
коралового молюска ротом, i очi зй волого блищали: What а story!
пожежами й автокатастрофами (бо ту славнозвiсну машину вiн одноз ночi взяв
та й розгепав, казав, на друзки), iз тадмничим зникненням протанонiста й
вiд'зздом герознi за океан, з купою вiршiв i картин, а головне - з цим
постiйним, непередаваним наскрiзним вiдчуттям, якому, власне, ти й улягла:
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17