— А якщо коріння відтяти? Що станеться з на-
родом?
— Це буде народ без пам'яті, без історії.
— Чи зможе такий народ існувати? Чи буде він уза-
галі народом?
— Ні, народ без минулого, без пам'яті, без історії —
не народ.
— Так, це вже просто населення. Це люди, в яких
немає нічого свого, нічого святого. Такий народ легко
10
поневолити як фізично, так і духовно,— він не зможе
себе боронити. Цих людей легко зробити рабами, особ-
ливо рабами духовними — нав'язати їм чужу мову, чужі
пісні, чужих богів, чужі звичаї, чужий одяг... Людей
били палицями по голові — і люди втрачали пам'ять,
ставали безпам'ятними, корилися чужій волі.
Те саме сталося із нами, з нашим народом. Почина-
ючи з Катерини II і аж до інквізиторів XX століття, всі
намагалися підрубати це родове дерево. І ворогам вда-
лося це зробити. І дивіться, що тепер маємо!! Що для
нас святе? Якою мовою розмовляємо?
— Суржиком або російською.
— Чиї пісні співаємо?
— Чужі, а своїх не знаємо.
— Чиї танці танцюємо?
— Негритянські.
— Чию музику слухаємо?
— Західну.
— Чий одяг носимо?
— Закордонний. І зневажаємо свій. Вишита сороч-
ка — це сором, а імпортними джинсами хизуємося!
— Чи знаємо ми свою історію, свої традиції? Чи
знаємо і бережемо землю, на якій живемо?
— Ні.
— То який же висновок? Підтято родове дерево на-
шого народу. Ми вже майже нічого не маємо. Ми вже
просто безбатченки, Івани-безрідні, люди без батьків-
щини... Що ж з нами буде?
Це велика трагедія нашого народу. Страшна траге-
дія. Біду цю передбачала ще Леся Українка в «Лісовій
пісні», осудивши тих нащадків Лева, які зрубали ста-
рого прадуба, знищивши тим самим родове праслов'ян-
ське наше дерево.
Але ще не все втрачено. Ще є надія. Ще є люди, які
знають пісні, казки, вміють вишивати, знають нашу
історію... Чи житиме народ наш, чи зникне з лиця землі,
залежить від нас із вами. Від того, як ми зуміємо збе-
регти свою мову, свою пісню, свою культуру, свій дух.
Тож не даймо всохнути родовому дереву нашого на-
роду!
^ Не цураймося,
признаваймося,—
небагацько нас є!
Л. В, 1ВАНН1КОВА.
11
РІД, РОДИНА, РІДНЯ
Підсумковий урок в 4 класі
Мета: підсумувати набуті знання з теми, виховувати
повагу до роду, родоводу, родини; працювати над за-
своєнням термінів і понять; оспівувати й опоетизовувати
предків.
Кожне ж дерево з плоду свого пізнається.
Біблія. Матф., 7. 18.
Вчитель: Дорогі діти! Підсумуємо сьогодні все ви-
вчене про рід, родину, рідню і відчуємо серцем їхню
значущість у житті кожного з нас. Що ж означає слово
«рід»?
Учень: Рід — це одне чи ряд поколінь, які пішли від
одного предка: рід по маминій лінії, рід по батьковій
лінії. Наші прадіди уявляли життя людей на землі як
велетенське Дерево Роду.
Учитель: Свій маленький листочок на цьому Дереві
має кожен із вас. Люди завжди берегли пам'ять про
своїх прадідів. Дехто міг нарахувати сім або й більше
колін свого роду. Коліно — це одне покоління. От, на-
приклад, ви — це одне коліно, ваші мама й тато — дру-
ге, дідусь і бабуся — третє, прадідусь і прабабуся -—
четверте і т. д.
Діти, що в темі родоводу вас найбільше вразило, за-
пам'яталося? Чи, може, виникли якісь міркування?
Учень: Ми іноді з гордістю називаємо 10 колін родо-
воду якогось бульдога — переможця собачих виставок,
а імен своїх же прадідусів і прабабусь не пам'ятаємо.
А ми ж-таки «люди, не собаки», як писав Тарас Шев-
ченко.
(Учень читає вірш Т. Шевченка «Садок вишневий
коло хати»).
Вчитель: Діти, яке поняття ви вкладаєте в слово «ро-
дина» (сім'я)?
Учень: Родина (сім'я) — це мама і тато, брати і сест-
ри, бабуся і дідусь, можуть бути і прабабуся, прадідусь,
які проживають разом. Ще старших родичів ми нази-
ваємо предками, пращурами.
12
Вчитель: Діти! Бережіть своїх живих предків — маму
і тата, бабусю і дідуся, прабабусю і прадідуся, догля-
дайте за могилами своїх пращурів. Які заповітні слова
ви взяли з собою в життя?
Учень: Ми вивчили й оформили листівку, щоб жити
за нею і передати в майбутньому своїм дітям і онукам.
Ось вона (показує і декламує напам'ять): «Шануй і
поважай бабусю і дідуся. Вони дали життя твоїй мамі
і твоєму татові. Вони ночей не спали біля твоєї колис-
ки. Пам'ятай, що сонце осяює твій радісний ранок.
Для них сонце — на вечірньому крузі. Ніколи не забу-
вай про свою рідну домівку».
Вчитель: Любі мої, я вірю, що ви будете виховани-
ми, ніхто з вас ніколи-ніколи не стане на шлях переко-
типоля... Хто нам розповість про Кураїнку?
Учениця: У полі росла кураїнка. Поряд із нею —
мама і тато, бабуся і дідусь, прабабуся і прадідусь.
Вночі біг вовчик і зачепив кураїнку, вирвав її з грунту.
Більше вона не могла пити водички, живитися. При-
пекло сонечко і висушило кураїнку. Подув вітер — і
покотив її полем. Капали сльози з її очей, боляче було
відриватися від свого роду. Зачепилась вона за дерево
в лісосмузі, а на ранок подув вітер з іншого боку, знову
покотив її через поле. І стала вона перекотиполем...
Вчитель: Діти! Так і людина, як і рослина, не може
жити без правічного грунту. Живосилом вирваний із
природного середовища, живий організм почне всихати,
перероджуватися на перекотиполе. І якщо хто з вас не
засвоїть родовідних цінностей, то може на все життя
залишитися Іваном, -який не знатиме свого роду-племе-
ні, чиїх батьків він син, чия дитина. Жити на світі без
зв'язків із родом, без родинної підтримки дуже важко.
Ось як про це сказано в народній пісні:
Та журба ж мене ізсушила,
Та журба ж мене ізв'ялила,
Що найменша в степу птиця
Та й та мене била. -
Ой тим же вона побиває,
Що роду немає.
Ой вийду я за ворота —•
» Стою, як сирота.
Ніхто мене не спитає,
Що роду немає...
Як нема роду, родиночки, то «ні до чого притулити-
ся», «нікому порадоньки дати».
ІЗ
Учень: І навпаки:
В кого батько, в кого мати,—
Є з ким розмовляти;
В кого брати, в кого сестри,—
Є з ким погуляти.
(Звучить народний варіант пісні «Там, де Ятрань
круто в'ється»):
Ти, дівчино, ти, щаслива,
В тебе батько, мати є,
Рід великий, хата біла.
Все, що в хаті,— то твоє.
А я бідний, безталанний,
Степ широкий — то ж мій сват,
Шабля, люлька — вся родина.
Сивий коник — то ж мій брат.
В чи те л ь:. Особливо нестерпним було становище
родом у чужому краї.
Учениця:
Соловейку маленький,
В тебе голос тоненький,
Защебечи ти мені,
Бо я в чужій стороні,
Нема роду при мені.
А ні роду, ні родини,
4 Ні просвітньої години...
Вчитель: Далекий край — це і українська діаспора
(розселення українців поза їх державою).
(Учні виконують пісню «Чуєш, брате мій!»).
Вчитель: Без зв'язку з ріднею, як і? рідною країною,
людина безпорадна. Тому з таким хвилюванням і щирим
зверненням до родини, закликом збереження роду є
слова:
Вербо ж ти моя, вербо,
Чого хиляєшся?
Ой роде ж мій, роде,
Чого цураєшся?
Ой роде ж мій, роде,
Не цурайся мене.
А ще, діти, страждала дівчина за своєю родиною, ко-
ли виходила далеко та ще й невдало заміж. Тужить мо-
лода невістка за рідним гніздечком і вирішила подати
Н
матусі знак, щоб врятувала її. Ще в дитинстві мене на-
вчила бабуся Настя (мамина мама) народної пісні:
Ой піду я в ліс по дрова,
Склоню головоньку.
Завіз мене мій миленький
В чужу сторононьку.
А в чужій сторононці
Ні батька, ні неньки,
Тільки в саду на калині
Співа, співа соловейко.
Співай, співай, соловейку,
Всіма голосами.
А я піду в сад зелений,
Заллю, заллюся сльозами.
Ой зірву яз рожі квітку
Та й пущу на воду:
— Пливи, пливи, з рожі квітка,
Аж до мого роду.
Пливла, пливла з рожі квітка
Та й стала кружиться.
Вийшла з хати стара мати
Та й ста, та й стала журиться.
— Ой чого ти, з рожі квітка,
Та так ізів'яла?
Ой чого ж ти, моя доню,
Така, така сумна стала?
•— Ой тому ж я, моя мамо,
На воді зів'яла,
Що в чужую сторононьку
Заміж, заміж я попала.
Рідна домівка, рідне гніздо — так у народі назива-
ють батьківську хату як особливе місце для людини, а
тим більше для дитини. Великий український педагог
Костянтин Дмитровдч Ушинський писав: «Важко вира-
зити словами те особливе, світле щось, що народжу-
ється в нашій душі, коли ми згадуємо тепло рідного
сімейного гнізда. До глибокої старості залишаються в
нас якісь сердечні зв'язки з тією родиною, з якої ми
вийшли».
Учениця:
На світі білому єдине,
Як і Дніпрова течія,
Домашнє вогнище родинне,
Оселя наша і сім'я.
В щасливі і сумні години,
Куди б нам не стелився шлях,
Не згасне вогнище родинне,
В людських запалене серцях.
(Дмитро Білоус).
Вчитель: Діти, наші уроки з народознавства й
призначені для того, щоб запалити серця великою лю-
бов'ю до роду, родини, рідні. Хто ж такі родичі?
Учень: Родич — той, хто перебуває в спорідненні з
ким-небудь.
Вчитель: Відновімо ж у пам'яті значення слів-
термінів про рідню. Та насамперед скажіть, якими сло-
вами можна звернутися до мами, до тата?
Учень: Мамо, мамонько, мамочко, мамунечко, ма-
мусенько, мамусю, матусю, мамцю, матінко, матіночко,
матусенько...
Учениця: Тату, татку, таточко, татеньку, татусю,
татуленьку, татуненьку, татусику, татцю, батеньку рід-
ний...
Вчитель: А тепер назвіть родичів.
Учениця: Дядько — батьків (материн) брат.
Тітка — батькова (мамина) сестра.
Дядина — батькова жінка (дружина).
Дівер — брат чоловіка.
Шурин — брат жінки.
Свояк — чоловік сестри жінки.
Зовиця — чоловікова сестра.
Двоюрідні брат і сестра — діти дядька і тітки.
Троюрідні — діти маминих і татових двоюрідних
сестер і братів.
Теща — мати жінки.
Тесть — батько жінки.
Зять — чоловік дочки.
Свекор — батько чоловіка.
Свекруха — мати чоловіка.
Невістка — синова жінка.
Вчитель: Діти! Детальнішу інформацію про сту-
пені родичівства, про родовідне дерево, про те, як скла-
дати таблицю родоводу, ви зможете прочитати в спеці-
альному випуску всеукраїнської газети «Народознавст-
во», що так і називається — «Наш родовід: хто кому
ким доводиться». (Вчитель роздає на кожну парту при-
мірник газети), ^
Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне,—
Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне!
16
Саме вам, діти, вивчати, берегти, шанувати і вивер-
шувати. Ви підете до п'ятого класу. Хай буде щасливою
ваша дорога! Нехай стелеться вона вам ось таким білим
рушником (вчитель розстеляє вишитий біле по білому
рушник). Нехай буде безхмарним ваше життя, а доля
чесною, незрадливою на своїй квітучій землі поміж рід-
них людей.
(На завершення уроку звучить «Пісня про рушник».
Під час уроку можна використати пісні та вірші про
маму і батька, «Виростеш ти, сину» на слова Василя
Симоненка, «Два кольори» на слова Дмитра Павличка
тощо).
Л. А. ГАВРИЛЕНКО.
НАШ РОДОВІД:
ХТО КОМУ
ким доводиться
Із віку у вік, із покоління в покоління складається,
пишеться і переповідається історія держави, окремих
її регіонів, сіл, міст. Віками складалася й передавалася
від діда-прадіда до дітей-онуків історія кожного роду.
Та чи знаємо її ми? Чи запам'ятали розповіді старших?
Чи шануємо предків, пам'ять про них?
Життя швидкоплинне, не завжди встигаємо подяку-
вати батькам, не маємо часу вислухати бабуню і ді-
дуся, не привчаємо дітей шанувати старших... Вікова
структура суспільства та взаємостосунки, що в ній скла-
даються, мають природу: БІОЛОГІЧНУ (зміна поколінь
пов'язана з природним життєвим циклом), СОЦІАЛЬ-
НУ (розподіл функцій між віковими групами й самі його
критерії залежать від соціально-економічної структури
суспільства) та ІСТОРИЧНУ (починаючи життя в пев-
ний момент, кожне покоління пов'язане спільністю пе-
реживань і цінностей, а тому унікальне й неповторне).
Задумаймось! Відшукаймо старі фотографії, з яких
дивляться на нас ті, що відійшли з життя, можливо,
так і не дочекавшись нашої уваги і вдячності. Розпи-
таймо ж про них у родичів і знайомих. Відвідаймо разом
2 — Уроки з народознавства [7
із дітьми їхні могили і почнімо писати власний родовід
не з примусу, а за покликом серця.
Родичівство — зв'язок між людьми, з наявністю яко-
го закон пов'язує виникнення, зміни або припинення
прав і обов'язків.
Є два види родичівства: кровне, яке існує між людь-
ми, що походять від одного предка, та свояцтво — ро-
дичівство за шлюбом, між родичами подружжя.
Елементарну одиницю для вирахування генеалогічної
(родовідної) відстані між двома родичами складають
ступені кровного (однорідного) споріднення: батьки й
діти — родичі першого ступеня кровного (однорідного)
споріднення: батьки й діти — родичі першого ступеня,
брати й сестри — родичі другого ступеня, брати й
сестри батьків — родичі третього ступеня споріднення,
діди, баби, онуки — родичі четвертого ступеня спорід-
нення.
Рід — ряд поколінь, що походять від одного предка.
Предок — найстарший родич по висхідній лінії з боку
матері або батька (старіший за бабу, діда); переважно
у множині — попередники сучасних поколінь; люди, що
жили задовго до теперішніх часів; ті, від кого походять
певні людські племена, народності і т. ін.
Покоління — нащадки одних батьків, люди близького
віку. Часовий проміжок між цими ступенями родичівст-
ва — 30 років.
Родовід — історія поколінь певного роду: перелік,
запис, що виявляють і ілюструють походження, послі-
довність поколінь (генеалогічне дерево).
Родичі, рідня — ті, хто перебуває в спорідненні з
ким-небудь.
Родина, сім'я — група людей, що складається з чоло-
віка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які жи-
вуть разом (під спільним дахом).
Родичі кровні
по прямій лінії:
Прапрадід — батько прадіда, батькового або матери-
ного діда.
Прадід — батько діда, батькового або материного
батька.
Дід, дідусь, Дідуньо, дідо —батьків або материн
батько.
18
Дідівщина, дідизна — спадщина від діда.
Дідівство — властиві дідові відчуття родинного
зв'язку з онуками.
Прапрабаба — мати прабаби.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28